Розділ 14 Організація та планування розслідування

Розділ 14 Організація та планування розслідування

 

§ 1. Сутність організації розслідування

Діяльність щодо розкриття і розслідування злочинів потребує чіт­кої організації та планування. Організація розслідування має певні рівні діяльності щодо розкриття, розслідування злочинів та запобіган­ня їм. У цьому аспекті в криміналістиці вирізняють такі рівні:

1)  вищий — система заходів, яка забезпечує ефективність функці­онування елементів системи і досягнення відповідної мети. Організа­ція розслідування виступає як специфічна форма діяльності усіх ком­петентних органів (тобто органів дізнання і досудового слідства, а також інших органів);

2) управлінський — управління певним видом діяльності. Це комп­лекс заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслі­дування, необхідний рівень управління ними, ефективність їх діяль­ності, вдосконалення засобів та методів. Організація розслідування у цьому разі виступає як основна функція слідчого апарату одного відомства (наприклад, МВС);

3)  методичний — організація розслідування конкретного злочину. Це комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визна­чення і застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістич­них рекомендацій та прийомів;

4)   тактичний — організація проведення окремої слідчої дії, оперативно-розшукового чи організаційно-технічного заходів, тактич­ної операції.

Організація розслідування передбачає визначення і мобілізацію сил і засобів, створення оптимальних умов для проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Причому керуючим суб’єктом орга­нізації розслідування є слідчий.

Організація розслідування означає: своєчасне розроблення узгодже­ного плану заходів місцевих правоохоронних органів; налагодження на­лежної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними 152 працівниками, спеціалістами; забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою або слідчою бригадою; проведення регуляр­них оперативних нарад слідчо-оперативної групи; налагодження систе­матичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчо- оперативної групи і кожного слідчого; забезпечення необхідних умов праці; забезпечення своєчасного розроблення і виконання планів розслі­дування щодо кожної кримінальної справи; здійснення інших організа­ційних заходів для успішного розкриття і розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів щодо кримінальної справи має бути чітко визначеним, конкретним та детальним. Ці вимоги необхід­но ретельно виконувати під час розслідування складних, багатоепізод­них кримінальних справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оперативно-розшуковими працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях наукової ор­ганізації праці (НОП). Стосовно слідчого це насамперед режим та умови його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць та їх автоматизація, забезпечення оргтехнікою, канцелярським та секретарським обслуговуванням.

§ 2. Поняття та принципи планування розслідування. Техніка планування

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у здійсненні якої великого значення набуває планування розслідування. Необхідність планування випливає з усієї сутності діяльності слідчого в розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості. Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів роз­криття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю за­вдань, які можуть бути вирішені за його допомогою. До завдань пла­нування досудового слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2)  забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розсліду­вання;

3)   своєчасне застосування техніко-криміналістичних і тактичних прийомів з урахуванням особливостей кожної справи;

4)   забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно- розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5)  сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість роз­слідування.

Процес встановлення об’єктивної істини при розслідуванні зло­чинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними. До принципів планування належать:

1)  точне, неухильне додержання законності при розслідуванні зло­чинів;

2)  обґрунтованість плану розслідування;

3)   індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

4)  динамічність планування.

План розслідування визначається слідчим залежно від обсягу ма­теріалу, який є в його розпорядженні. Найдоцільнішою формою плану є така:

 

При розслідуванні складних справ, щодо яких залучається велика кількість осіб, письмовий план доцільно складати за епізодами.

На доповнення до плану складаються схеми, за допомогою яких графічним шляхом систематизуються дані у справі. Графічне зобра­ження даних справи, систематизованих за певними ознаками, допо­магає чітко уявити структуру і сутність як справи в цілому, так і певних її обставин.

Під час розслідування використовується також сіткове планування, яке передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на підставі прогнозування діяльності з розслідування, однак таке пла­нування становить певну складність через відсутність доказової інфор­мації.

§ 3. Вчення про криміналістичну версію

Пізнання — це діяльність, метою якої є одержання істинного знання про який-небудь об’єкт. Розслідування злочинів також має пізнавальний характер, однак його специфіка полягає в тому, що пізнання у цій сфе­рі людської діяльності здійснюється у формі доказування. Докази збираються шляхом проведення слідчих дій, а їх дослідження і оцінка полягають у з’ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірці цих відомостей, встановленні їх вірогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає насамперед у тому, що предметом його є суспільно небезпечні та проти­правні діяння, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. В розпорядженні слідчо­го є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і процесуальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли невідомі природні причинні зв’язки, знище­ні або замасковані сліди, зв’язок між речами і подіями нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяльність, яка базується на загальних законах мислення. Формою ж, в якій здій­снюється пізнання у даній конкретній галузі, виступає специфічна діяльність, що визначається кримінально-процесуальним законом, який регулює процес збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає загальним законам гносеології.

Чуттєвий ступінь пізнання у сфері розслідування злочинів не має такого безпосереднього характеру, як у галузях знань, де предметом вивчення є фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє сприй­няття тут можна говорити тільки стосовно результатів події, що від­булася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розумінні цього слова. До таких слідів належать як сліди у буквальному розумін­ні — сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і сліди, виражені в інших формах, — показання свідків, обвинувачених тощо. Проте навіть така обмежена безпосередність сприйняття події злочину створює необхідні передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за допомогою діа­лектичних категорій. Застосування їх у кожній галузі знань має свої особливості, які визначаються співвідношенням загального діалектич­ного методу і спеціальних методів окремих наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності і явища у процесі пізнання при розслідуванні злочинів набувають власної специфіки. Зокрема, аналіз у процесі розслідування виступає в різних формах за­лежно від того, які функції він виконує. Аналіз події злочину по слідах, що проводиться при огляді місця події, виступає як умовне, розумове розчленування, відокремлений розгляд обстановки, обставин, слідів та ін. Аналіз при підготовці та проведенні допиту полягає у вивченні конкретних матеріалів, які є у розпорядженні слідчого, формулюванні запитань, визначенні тактичної лінії допиту тощо.

Специфіка застосування категорії сутності і явища при пізнанні у сфері розслідування також визначається предметом дослідження. Сут­ність окремих явищ, що є результатом злочинної дії, не тільки не ви­ступає на поверхні, а маскується, постає у перекрученому вигляді, старанно вуалюється. Такі труднощі у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце у випадках, коли сліди злочину при­ховано, обстановку події злочину інсценовано.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (повний чи неповний) комплекс даних, що характеризують результати злочинної дії. Ці дані виступають наслідком певних причин, встановлення яких і є завданням слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні злочину є встановлення об’ єктивної істини, тобто з’ ясування всіх об­ставин злочинної події. Це відбувається шляхом побудови слідчих версій, різних за родом і значущістю.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез версії не мають на меті створення наукових теорій, а перевірка їх здійснюється у термін, встановлений для розслідування.

Версія — це обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно вели­ка. У зв’язку з цим існують дві проблеми, розв’язання яких визначає ефективність розслідування, досягнення об’єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як метод пізнання у конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях роз­слідування: а) при обмеженій доказовій інформації; б) за відсутності доказової інформації; в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає у: а) систематизації доказового матеріалу; б) його аналізі; в) обґрунтованому висуненні припущення, яке визначає найбільш швидкий та ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їх логічні основи — індуктивний чи дедуктивний метод, аналогії. Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

1)  аналіз фактичного матеріалу;

2)  висловлення припущення (саме версії);

3)  виведення наслідків версії;

4)  перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладах із слідчої прак­тики.

До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста знайдено труп жінки. Під час огляду місця події було виявлено напівзанурений в яму з водою труп молодої жінки та сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу наштовхнули слідчо­го на думку про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущен­ня відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці ва­гітності і була спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. Урезультаті судово-медичного дослідження слідчий одер­жав певну сукупність фактів, які дозволили дійти деяких висновків. На той час вже було встановлено особу потерпілої та з ’ясовано, що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово ви­словлювала бажання звернутися до послуг «тітки Ганни».

Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію, згідно з якою під час проведення аборту сталася смерть, і особа, яка вчинила злочин, ба­жаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його й було вияв­лено. Після того як слідчий висунув таку версію, він став теоретично виводити з неї необхідні наслідки, а саме:1) місцем проведення аборту була квартира «тітки Ганни»; 2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі потерпілої; 3) у «тітки Ганни» повинна бути тач­ка, на якій тіло потерпілої було перевезено до місця його виявлення; 4)   до злочину причетні інші особи, які допомагали «тітці Ганні» у транспортуванні тіла. Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій — огляду та обшуку будинку, призначенням і проведенням судових експертиз підтвердила правильність версії.

Слідча версія в її закінченому вигляді завжди є наслідком індукції або дедукції. Індуктивні висновки — умовивід від окремого до загаль­ного — найчастіше застосовуються у випадках, коли слідча версія випливає з аналізу доказів, виявлених при провадженні окремих слід­чих дій. Тоді від встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий доходить до загального при­пущення про характер і причини події злочину. В цьому разі індукція може бути неповною (при умовиводі досліджуються не всі факти, явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що ґрунтуються на знанні необхідних ознак і причинних зв’язків подій, фактів, явищ. Так, від окремих доказів шляхом аналізу і розгляду їх у взаємозв’язку слідчий доходить до загального висновку про причет­ність суб’єкта до злочину.

При використанні методу індукції при побудові версій слідчий по­винен передбачати помилки, які можуть виникнути у процесі індуктив­ного умовиводу. До них належать помилки невірного висновку як ре­зультат помилкових посилань і висновків: «після цього — отже, вна­слідок цього». Подібні помилки можуть призвести не тільки до непра­вильної побудови версій, а й до невірного визначення шляхів розсліду­вання злочину. Логічна помилка «поспішності узагальнення» полягає в тому, що висновок від окремого до загального ґрунтується не на повно­му і всебічному аналізі необхідних причинних зв’язків, а слідчий до­ходить до висновку, базуючись на вивченні частини ознак. У практиці розслідування такі помилки трапляються при конструюванні версій, якщо в процесі аналізу слідчий не враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кіль­кості виявлених у справі доказів. У цьому разі при побудові версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення.

При розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було встановлено. В процесі огляду виявлено обвуглений труп сторожа суду та залишки напівобгорілих кримінальних справ у шафах канцелярії. Слідчий міг будувати такі версії: 1) підпал вчинено з метою знищення певної кримінальної справи; 2) підпал вчинено з метою помсти судді; 3) підпал вчинено з метою вбивства сторожа з яких-небудь спонукань; 4)   пожежа виникла через несправність електропроводки. Тут всі на­звані версії ґрунтуються не на конкретних доказах, виявлених у спра­ві, а на загальних положеннях методики розслідування пожеж, яка на підставі наукового аналізу та узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік можливих (типових) версій при розслідуванні зло­чинів цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до позитивних результатів при розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1)   оперативні і слідчі дані щодо складу та методів учинення роз­критих злочинів;

2)   оперативні і слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3)  загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальнен­ні слідчої практики і дозволяють намітити певну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

4)  теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення набуває аналіз способу вчинення злочину, оскільки він міс­тить найбільш виразні сторони злочину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за двома під­ставами:

1) за обсягом понять версії поділяються на загальні (пояснюють зміст та сутність всієї події) та окремі (пояснюють зміст окремих фактів).

Різновидом загальних версій є типові версії, що відображають ви­дові ознаки злочину та найбільш типовий механізм події. Так, за на­явності ознак крадіжки існують типові версії — крадіжка чи інсцену­вання; при виявленні пожежі — підпал, порушення встановлених за­конодавством вимог пожежної безпеки; при виявленні трупа — вбив­ство, самогубство, нещасний випадок та ін.;

2) за сферою використання версії поділяються на слідчі, оперативно- розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило, взаємопов’ язані і можуть випливати одна з одної. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої, і навпаки.

Ілюстрацією цього може бути такий приклад. У дворі будинку пізно ввечері було знайдено труп чоловіка. При його огляді судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і висловив припущення про падіння чоловіка з висоти. Огляд під ’їздів поблизу дав змогу виявити в одному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потерпілого. Обшук у квартирі п ’ятого поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили встано­вити, що злочин було вчинено саме там. Молоді люди пиячили і посвари­лись, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після чого труп викинули з вікна горища, аби приховати дійсну подію.

Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування по можливості одночасно (кожна версія має свої специфічні та спільні з іншими вер­сіями питання). При вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо насамперед планувати першочергові та невідкладні слідчі дії, а потім — дії, якими одночасно перевіряються декілька версій.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що являє собою організація розслідування?

2. На яких положеннях базується організація розсліду­вання?

3. У чому полягає сутність планування розслідування?

4. Які завдання охоплює планування досудового слід­ства?

5. Які існують принципи планування?

6. Які елементи включає оптимальна форма плану роз­слідування?

7. Що таке версія?

8. Які методи використовуються для побудови версій?

9. За якими підставами можуть бути класифіковані кри­міналістичні версії?