Печать

Розділ 9 Техніко-криміналістичне дослідження документів

Posted in Криминалистика - Криміналістика (В.Ю. Шепітько)

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Розділ 9 Техніко-криміналістичне дослідження документів

 

§ 1. Поняття документа у криміналістиці

Документ — це матеріальний об’єкт, у якому зафіксовано відо­мості про які-небудь факти, що відбулися, чи які можна передба­чити. Термін «документ» походить від лат. documentum — свідчення, доказ чого-небудь. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2)  графічні (креслення, рисунки, схеми);

3)  фотодокументи;

4)  кіно- та відеодокументи;

5)  фонодокументи;

6)  електронні документи.

За процесуальною природою письмові документи можуть висту­пати письмовими та речовими доказами. Документи — речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змісту, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути за­собом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи — письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (напри­клад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об’єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копі­ями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими до­казами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підроблення буває двох видів — інтелектуальне або матеріальне. Інтелектуальне підроблення полягає у складанні та виданні правильного за формою та виготовленням документа, але та­кий документ містить завідомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуального підроблення за допомогою криміналістичної екс­пертизи неможливо. Матеріальне підроблення передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто частко­ве або повне підроблення). Матеріальне підроблення виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів.

Обов’язкові відомості, які повинні міститися в документі для ви­знання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. requisitum — потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменуван­ня документа і дата його складання; назва та адреса підприємства (організації), яке складало документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному та вартісно­му показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або декількох реквізитів у випадках, передбачених законом, тягне за собою недій­сність або заперечність документа.

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинопис­ним, комп’ ютерним, поліграфічним або іншими способами, за до­помогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкар­ською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлен­ня письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підроблення, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1)  необхідно обережно поводитися з документами (на них заборо­нено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2)  документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3)   для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хі­мічних речовин).

 


 

 

§ 2. Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження

Огляд документів — це слідча дія, яка полягає в їхньому вивчен­ні і дослідженні з метою виявлення та фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Попереднє дослідження до­кументів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регла­ментовано ст. ст. 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби та при­йоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду і стану доку­мента. На цьому етапі слідчий з’ясовує такі питання:

1) визначення характеру і призначення документа;

2)  аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3)  вивчення змісту документа;

4)  аналіз реквізитів документа;

5)  вивчення матеріалів документа;

6)  виявлення ознак підроблення документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності вста­новлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому засто­совують огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи — техніко-криміналістичного до­слідження документів. Об’єктами цього дослідження є зміст документа, матеріали та знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділя­ється на експертизу реквізитів та експертизу матеріалів документів.

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1)   встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів та їх відбитків;

2)  встановлення факту і способу внесення змін до документа (під­чищення, травлення, дописування, переклеювання фотокарток тощо);

3)  виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також тек­стів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому їх виготовлено, не перетворився на попіл;

4)  встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфіка­ційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засо­бів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6)   ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми від­битками;

7)  ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8)  ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9)  ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, на­малювала і/або вирізала зображення, за особливостями навичок ви­конавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11)  визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетина­ються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлявся) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.


§ 3. Встановлення змін у документі

Поширеними способами змінення документів є підчистка, трав­лення та змивання тексту, дописка і виправлення записів, переклею­вання фотокарток та заміна окремих частин документа.

Підчистка — спосіб змінення змісту документа, при якому механіч­но видаляють частини тексту. Видалення штрихів може бути підготовчим етапом для внесення нових записів. При підчищенні текст стирають (тертям гумкою) або зіскрібають гострим предметом (лезом бритви). Ознаками підчистки є порушення верхнього шару паперу, зменшення товщини паперу, пошкодження ліновки або захисної сітки, залишки під­чищених штрихів, розпливи барвника в штрихах нового тексту.

Дописка — спосіб змінення початкового змісту документа шляхом внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмо­вих знаків. Дописка здійснюється щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; на­явність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсив­ності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки дописки можуть бути виявлені за допомогою оптичних при­ладів або світлофільтрів, що підсилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописка розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко- криміналістичного дослідження.

Виправлення — спосіб змінення початкового змісту документа шляхом переробки одних письмових знаків на інші. Виправлення про­водиться щодо літерних і цифрових записів. Виправляються, як пра­вило, близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводка в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення (рис. 18).

 

Травлення — спосіб змінення змісту документа, при якому текст видаляють за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини ви­користовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є: наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів. Ознаки травлення виявляють за допомогою оптичних при­ладів і ультрафіолетових освітлювачів. Так, під ультрафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесціювати.

Заміна частин документа — один із способів часткового підро­блення, який полягає в заміні окремих аркушів документа, вклеюван­ні деяких ділянок або переклеюванні фотокартки.

Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження у графічних озна­ках друкарського шрифту, в рисунку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на ній відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розхо­дження в кольорі часток клею, який виступає з-під фотокартки.


§ 4. Встановлення слабковидимих і невидимих текстів

Під дією різних природних чинників (вплив прямих сонячних про­менів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий «згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів запропонував ще Є. Ф. Буринський.

При дослідженні «згаслих» текстів застосовують такі методи: фо­тозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнен- ня, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабковидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світло­фільтрів, які підсилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спо­стереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного пере­творювача.

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис — невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовують «симпатичне» чорнило — прозо­рий або слабкозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (напри­клад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках па­перу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені про­міжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути застосовані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фото­графуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінювання, хімічний аналіз та спеціальні методи виявлення невидимих текстів.


§ 5. Дослідження залитих і закреслених текстів. Встановлення тексту спалених документів

У судово-слідчій практиці іноді трапляються випадки, коли доку­менти, які мають важливе значення для встановлення істини, пошко­джені — тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежить від таких чинників: 1) який барвник викорис­товувався для виконання запису; 2) який саме барвник було застосова­но для пошкодження записів; 3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косопадаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того самого кольору, що й барвник, яким залитий текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа.

Відомими методами дослідження залитих текстів є:

1)   кольоророзрізнення — спосіб фотозйомки із застосуванням світлофільтрів;

2)  фотозйомка в інфрачервоних променях (доцільна при виявленні запису, виконаного речовиною, що поглинає ці промені);

3)   фотозйомка у проникаючому світлі та косопадаючих проме­нях;

4)  фотозйомка в рентгенівських променях (метод одержання тіньо­вого зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських про­менів, які пройшли крізь об’єкт, що фотографується);

5)   фотозйомка в інфрачервоних променях (фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. На об’єктив надягається інфрачервоний фільтр, а об’ єкт освітлюється за допомогою ламп роз­жарювання) або ультрафіолетових (метод заснований на дії ультрафі­олетових променів, відбитих від об’єкта зйомки);

6)  дифузно-копіювальний метод (рекомендується для текстів, ви­конаних водорозчинними речовинами (наприклад, чорнилом) і закри­тих нерозчинними (друкарською фарбою);

7)   адсорбційно-люмінесцентний метод (для копіювання викорис­товують вибірково діючий розчинник).

Виявлення записів на спалених документах має свої особливості. Дія високих температур на матеріал документа змінює його властиво­сті. Так, при температурі близько 500 °С папір стає крихким і при до­торканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо.

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані температурі не більш ніж 150-250 °С. З такими докумен­тами необхідно поводитися дуже обережно. Дрібні шматочки вилуча­ють за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого його рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10-20 %) або водяною парою.

Для встановлення текстів спалених документів застосовують комп­лекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фото­графічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа пере­кисом водню.


§ 6. Встановлення технічних підробок підписів

Технічна підробка підпису передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних засобів. Способами підробки підписів є такі:

1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі;

2)  копіювання підпису на просвіт;

3)  передавлювання підпису через копіювальний папір;

4)   передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступним обведенням;

5)  виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше);

6)  використання комп’ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі.

Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пи­шучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивис­тість і тупі закінчення штрихів, підрисовування штрихів, вдавлені боро­зенки, які не завжди збігаються з обведенням чорнилами та ін.

У процесі дослідження підпису необхідно встановити, дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішують такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, і якщо так, то яких саме; чи не скопію- вано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння.

Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порів­нювати із зразками підписів особи, від імені якої його виконано. Екс­перту подаються вільні (6-8) та експериментальні (до 10) зразки під­писів цієї особи.


§ 7. Встановлення підробки відбитків печаток та штампів

Відбитки печаток та штампів є одним із основних реквізитів до­кументів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підроблення. Частину криміналістичної тех­ніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифі­кації, іноді називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріаль­них об’єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення від­битків на документах (рис. 19).

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штам­пом, а невеличкі за розмірами штампи — штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку на те, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола — назва юридичної особи) та гербові (в їх центрі є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовля­ються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого виготовляються печатки, вони бувають каучукові, поліуретанові, металеві.

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її по­верхні відповідного рельєфу. Відбитки печаток і штампів досліджують з метою встановлення їх тотожності або способу підроблення.

 

Типові питання, що вирішуються при дослідженні відбитків печа­ток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), від­тиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишено від­битки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кус­тарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпли- ви окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджують загальні та окремі ознаки (форму і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для прове­дення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.


§ 8. Дослідження матеріальної частини документів

Об’єктами дослідження матеріалу документів є папір, барвники штрихів, відбитків печаток (штампів), клей, захисні покриття. Мате­ріальна частина документів складається з паперу та спеціальних за складом речовин (пасти кулькових ручок, чорнила, туші, штемпельної фарби тощо).

Папір — це матеріал переважно з рослинних, міцно сплетених воло­кон . Уперше був одержаний в ІІ ст. у Китаї. З ХІХ ст. папір виготовляють головним чином із деревини. Зараз відомо понад 600 видів паперу. Най­більш відомі види паперу — для друку, газетний, фільтрувальний, світло­чутливий, електроізоляційний, промисловий та ін. Папір характеризуєть­ся масою (4-250 г/м2), товщиною (4-400 мкм), механічними властивостя­ми, кольором, білизною, гладкістю, еластичністю, міцністю, прозорістю тощо. Папір є основою великої кількості різних документів.

Техніко-криміналістичне дослідження паперу дає змогу вирішувати такі питання: чи є однорідними папір досліджуваного документа і надісланий зразок паперу; чи виконано два або більше документів на папері однієї групи (класу); чи були шматки паперу до їх розриву єдиним цілим.

Письмові маси — це речовини, за допомогою яких виконують текстові записи на папері. Існують різні групи письмових мас — чор­нило, туш, пасти кулькових ручок, стрижні олівців (графітні, кольоро­ві, спеціальні), штемпельна та друкарська фарби. Кожна група пись­мових мас має свої характеристики.

Техніко-криміналістичне дослідження речовини штрихів прово­диться з метою встановлення: належності речовини штрихів до певної групи (виду чи типу); однорідності письмової маси, якою написано тексти одного чи різних документів; відповідності їх нормі; підприємства-виготовлювача; приладдя, яким виконано запис у доку­менті, тощо. Технічна експертиза документів у таких випадках дає можливість встановити групову належність письмових мас. Для до­слідження письмових мас застосовують різні фізико-хімічні методи.

Експертизою клейких речовин вирішуються питання про їхній склад, призначення та однорідність. Техніко-криміналістичне дослі­дження дає змогу встановити вид клею, що використовувався при виготовленні документа або наклеюванні фотокартки на документ.

Запитання для самоконтролю

1.  Як визначається поняття документа у криміналісти­ці?

2.  Які існують види документів?

3. Що являють собою реквізити документа?

4. Які існують правила поводження з документами — речовими доказами?

5. Які питання з’ясовує слідчий при огляді документа?

6. Які завдання вирішує технічна експертиза документів (техніко-криміналістичне дослідження)?

7. Які існують способи змінення документів?

8. Що являє собою «згаслий» текст?

9. Які існують методи виявлення тайнопису?

10. Які методи застосовують для дослідження залитих текстів?

11. Які існують особливості виявлення записів на спалених документах?

12. Що являє собою технічне підроблення підписів?

13. Які існують способи підроблення підписів?

14. Які ознаки свідчать про підроблення печатки (штам­па)?

15. Що є об’єктами дослідження матеріалу документів?