Розділ 12 Правове регулювання оподаткування банків

 

Законодавство  України  про  оподаткування діяльності банків

Загальнодержавні  та  місцеві  податки  і  збори

Оподаткування  доходів банків,  одержаних за  кордоном

Права  та  відповідальність  платників податків

Правове регулювання оподаткування банків здійснюється на підставі Закону України «Про систему оподаткування» у редакції від 18 лютого 1997 р. та законів, які регулюють конкретні подат­ки і збори (обов'язкові платежі). Згідно з Законом України «Про систему оподаткування» банки є платниками загальнодержавних, місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів).

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вар­тість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне ви­користання природних ресурсів та інші об'єкти, визначені зако­нами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлю­ються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами від­повідно до законів України про оподаткування і не повинні змі­нюватися протягом бюджетного року. Ставки, механізм справ­ляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися ін­шими законами України, крім законів про оподаткування.

Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України «Про систему оподаткування», крім визначених Законом України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України», сплаті не підлягають.

Зміни і доповнення до законів України про оподаткування стосовно пільг, ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з почат­ку нового бюджетного року.

При здійсненні основної діяльності банки сплачують такі загаль­нодержавні податки і збори:

— податок на прибуток;

—  податок на додану вартість;

—  плата (податок) за землю;

—  збір на обов'язкове соціальне страхування;

—  збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—  збір до Державного інноваційного фонду;

—  податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів;

—  державне мито;

—  плата за торговий патент на діяльність у сфері торгівлі іно­земною валютою.

Банки сплачують також місцеві податки: податок з реклами та комунальний податок. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлю­ються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених за­конами України.

Обов'язок банків щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'яз­кового платежу) або його скасуванням. У разі ліквідації юридич­ної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових плате­жів) сплачується у порядку, встановленому законами України.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим Вер­ховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору.

Суми доходу або прибутку, одержані банками, їх філіями, від­діленнями за кордоном, включаються до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховують­ся при визначенні розміру податку.

Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами тери­торії України, її континентального шельфу та виключної (морсь­кої) економічної зони, сплачені банками, їх філіями, відділення­ми за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може переви­щувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння по­датків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державни­ми податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фі­зичні особи під час перевірки, що проводиться державними по­датковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань опо­даткування у випадках, передбачених законами, виконувати ви­моги державних податкових органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт про прове­дення перевірки.

Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:

—  подавати державним податковим органам документи, що під­тверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

—  одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведе­них державними податковими органами;

—  оскаржувати у встановленому законом порядку рішення дер­жавних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання за­конів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обо­в'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служ­би України та іншими упдвноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Податок на прибуток__________

Податок на прибуток банки сплачують згідно з Законом Украї­ни «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (22 травня 1997 р.).

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шля­хом зменшення суми скоригованого (без врахування доходів, за­значених у законі) валового доходу звітного періоду на суму ва­лових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Прибуток бан­ків оподатковується за ставкою ЗО % до об'єкта оподаткування. До складу валового доходу входить загальна сума доходу банку від усіх видів діяльності.

Датою збільшення валових доходів банків від здійснення кре­дитно-депозитних операцій є дата нарахування відсотків (комі­сійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором. Якщо сума одержаних від боржника (дебітора) відсотків (комі­сійних) перевищує їх нараховану суму (дострокове погашення зо­бов'язань по сплаті відсотків (комісійних), валовий доход креди­тора збільшується на суму фактично одержаних протягом подат­кового періоду відсотків (комісійних), а валові витрати дебітора збільшуються на таку ж суму в податковому періоді такого пере­рахування.

Якщо дебітор затримує сплату відсотків (комісійних), креди­тор має право застосувати механізм врегулювання сумнівної (без­надійної) заборгованості. При цьому метод нарахувань для виз­начення податкових зобов'язань кредитора за таким кредитом (депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором За наявності простроченої заборгованості з відсотків при над­ходженні від дебітора коштів на погашення заборгованості за кредитом у першу чергу погашається заборгованість з відсотків.

До складу валових витрат включається сума будь-яких витрат банку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, по­слуг), які придбаваються банком для їх подальшого використан­ня у власній господарській діяльності.

Зокрема, до валових витрат банків належать:

—  витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кре­дитами, депозитами або у вигляді орендної плати);

—  суми коштів, внесених до страхових резервів;

—  суми безнадійної заборгованості;

—  витрати на проведення рекламних заходів;

—  витрати зі страхування кредитних ризиків;

—  витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, яка при­падає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

—  або дата списання коштів банків на оплату товарів (робіт, по­слуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх видачі з ка­си банку;

—  або дата оприбуткування банком товарів, дата фактичного одержання банком результатів робіт (послуг).

Банк має право зменшити суму валового доходу на вартість сумнівної, безнадійної заборгованості у разі, якщо банк звернув­ся із заявою до суду (арбітражного суду) про стягнення заборго­ваності з такого клієнта або про визнання його банкрутом, а та­кож у випадках, якщо нотаріус вчинив виконавчий напис про стягнення боргу чи стягнення заставленого майна.

Безнадійною заборгованістю вважаються:

—  заборгованість з зобов'язань, за якою минув строк позовної давності;

—   заборгованість, яка виявилася непогашеною через нестачу майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

—  заборгованість, яка виявилася непогашеною через брак кош­тів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забез­печення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юри­дичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгова­ності;

—  заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-ма­жору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавст­вом;

—  прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померли­ми або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Якщо суд (арбітражний суд) приймає рішення на користь банку, валові доходи такого банку збільшуються на суму фактич­но відшкодованої заборгованості.

Якщо протягом ЗО календарних днів після прийняття зазначе­ного рішення боржник не повертає суми заборгованості, визна­ної судом (арбітражним судом), банк протягом наступних ЗО ка­лендарних днів може звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому валові до­ходи банку не збільшуються на суму визнаної заборгованості боржника протягом строку судового розгляду справи. Якщо банк у зазначений строк не подає заяви до арбітражного суду, він зо­бов'язаний збільшити валові доходи на суму заборгованості, виз­наної судом (арбітражним судом).

Заборгованість, яка залишилась непогашеною після розподілу активів боржника, оголошеного банкрутом за рішенням суду (ар­бітражного суду), погашається у порядку, передбаченому законом.

Банки зобов'язані створювати страховий резерв для відшко­дування можливих втрат з основного боргу (без відсотків та ко­місій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Створення страхового резерву здійснюється банком за мето­дикою, яка встановлюється Національним банком України.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збіль­шення валових витрат банків, не може перевищувати 20 % від суми боргових вимог, а саме: сукупної заборгованості за креди­тами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставлени­ми на користь) дебіторам на останній робочий день звітного по­даткового періоду.

До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'я­зання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності банків. Під терміном «основ­на діяльність» розуміють операції, визначені ст. З Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність» .

Якщо відбувається зменшення сукупного розміру нестандарт­них або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списан­ням до складу валових витрат банку, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обме­жень, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу банку.

Безнадійна заборгованість відноситься на валові витрати кре­дитора, якщо термін позовної давності за відповідною угодою з дебітором минув до моменту набрання чинності Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У випадках, якщо строк позовної давності за кредитною уго­дою не минув на момент набрання чинності зазначеного Закону, безнадійна заборгованість відшкодовується за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат у порядку, ви­кладеному нижче.

При цьому валовий доход дебітора збільшується на суму його заборгованості, з якої минув строк позовної давності у відповід­ний податковий період.

Безнадійна заборгованість за угодами, що передбачають вистав­лення векселя на користь кредитора як забезпечення боргових зо­бов'язань дебітора, відшкодовується за рахунок страхового резер­ву кредитора за умови, що опротестований у неплатежі вексель залишається непогашеним упродовж ЗО календарних днів з мо­менту його опротестування та векселеодержувач порушив справу про банкрутство векселедавця в арбітражному суді.

При цьому валовий доход векселедавця збільшується на суму опротестованого в неплатежі векселя у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день з моменту опротестуван­ня такого векселя.

Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, відшкодовується за ра­хунок страхового резерву кредитора після прийняття арбітраж­ним судом рішення про визнання дебітора банкрутом. Кошти, отримані кредитором у результаті завершення ліквідаційної про­цедури та продажу майна позичальника, включаються до складу валових доходів кредитора в податковий період їх надходження.

Якщо кредитор надає кредит дебітору, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, та інформація про порушення такої справи була оприлюднена (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах проце­дури санації дебітора під заставу його корпоративних прав), без­надійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок влас­них коштів кредитора. При цьому валовий доход дебітора, оголо­шеного банкрутом у встановленому законодавством порядку, не збільшується на суму зазначеної безнадійної заборгованості.

Заборгованість, забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому нормами Закону України «Про заставу». Заставо-держатель має право відшкодувати за рахунок страхового резер­ву частину заборгованості, що залишилася непогашеною через брак коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості. Продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публіч­ні торги). У разі відчуження майна, переданого у заставу, інши­ми способами кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування.

Порядок проведення аукціонів (публічних торгів) встановлю­ється Кабінетом Міністрів України.

Безнадійна заборгованість, яка виникла внаслідок неспромож­ності дебітора погасити заборгованість у зв'язку з дією обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажору), відшкодову­ється за рахунок страхового резерву кредитора за наявності будь-якого з таких документів:

—  підтвердження Торгово-промислової палати України про на­стання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на те­риторії України або підтвердження уповноважених органів іншої держави, легалізованих консульськими установами України, про настання обставин непереборної сили чи сти­хійного лиха на території такої держави;

—  рішення Президента України про запровадження надзвичай­ної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, за­тверджене Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей Украї­ни потерпілими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха, включаючи рішення щодо визнання окре­мих місцевостей потерпілими від несприятливих погодних умов, які спричинили втрату врожаю сільськогосподарських культур в обсягах, які перевищують ЗО % від середнього вро­жаю за попередні п'ять календарних років.

При цьому валовий доход дебітора не збільшується на суму заборгованості, що виникла внаслідок його неспроможності по­гасити таку заборгованість у зв'язку з дією обставин неперебор­ної сили або стихійного лиха (форс-мажору), протягом усього строку дії таких форс-мажорних обставин.

Прострочена заборгованість підприємств, установ і організацій, на майно яких не може бути звернено стягнення (або тих, що не підлягають приватизації) згідно із законодавством України, від­шкодовується за рахунок страхового резерву кредитора у разі, як­що протягом ЗО календарних днів з моменту виникнення прост­рочення зазначена заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів або компенсована в будь-який інший спосіб.

При цьому кредитор у строки, передбачені законодавством, зобов'язаний звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом щодо відшкодування збитків, одержаних у зв'язку з таким кре­дитуванням. Якщо кредитор не звертається до суду (арбітражно­го суду) протягом визначених законодавством строків, або якщо суд (арбітражний суд) відмовляє у позові чи залишає позовну заяву без розгляду, кредитор зобов'язаний збільшити валові дохо­ди на суму безнадійної заборгованості у відповідний податковий період.

Прострочена заборгованість фізичних осіб, визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми або померлими, відшкодовується за ра­хунок страхового резерву кредитора за умови, що рішення суду про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або померлими було прийнято пізніше дати укладення кредитної угоди.

Прострочена заборгованість за договорами, визнаними у судово­му порядку повністю або частково недійсними з вини дебітора, від­шкодовується за рахунок страхового резерву кредитора у разі, як­що дебітор не погашає заборгованість за зазначеними договора­ми протягом ЗО календарних днів з дня прийняття рішення суду про визнання їх повністю або частково недійсними.

При цьому валовий доход дебітора збільшується на суму та­кої заборгованості у податковий період, на який припадає рішен­ня суду (арбітражного суду) щодо визнання договорів повністю або частково недійсними з вини дебітора.

Прострочена заборгованість за договорами або їх частинами, визнаними у судовому порядку недійсними з вини кредитора або з вини обох сторін, погашається за рахунок повернення дебітором суми кредиторської заборгованості, а в разі її неповернення про­тягом ЗО календарних днів — з прибутку, який залишається у розпорядженні кредитора після оподаткування.

Якщо всі заходи щодо стягнення безнадійної заборгованості не привели до позитивного наслідку, банки відносять на валові витрати таку заборгованість у частині, що не відшкодована за ра­хунок страхового резерву.

У випадку, коли дебітор повністю або частково погашає без­надійну заборгованість, попередньо віднесену кредитором до складу валових витрат або відшкодовану за рахунок страхового резерву, кредитор збільшує валовий доход на суму компенсації, одержаної від дебітора, у податковий період, протягом якого відбулося повернення зазначеної заборгованості або її частини.

Якщо відповідно до законодавства рішення про визнання до­говорів недійсними з вини дебітора скасовано, а кредитор не ос­каржує таке рішення у строки, передбачені законодавством, кре­дитор збільшує валовий доход на суму заборгованості, поперед­ньо включену до валових витрат або відшкодовану за рахунок страхового резерву у податковий період, протягом якого закін­чився строк для подання такої скарги.

 

 

Валові витрати та валові доходи при відчуженні заставленого майна визначаються у такому порядку: відчуження об'єкта заста­ви для заставодавця прирівнюється до продажу такого об'єкта, а основна сума кредиту та нарахованих на неї відсотків, що за­лишилися неповернутими кредитору, є ціною продажу такої за­стави. Якщо згідно з умовами договору або закону об'єкт заста­ви відчужується у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов'язань, таке відчуження прирівнюється до ку­півлі заставодержателем такого об'єкта застави, а основна сума кредиту та нарахованих на неї відсотків, що залишилися непо-вернутими кредитору (гаранту), є ціною придбання такої заста­ви. Якщо кредитор у подальшому продає об'єкт застави іншим особам, його доходи або збитки визначаються у загальному по­рядку.

Витрати банку на сплату відсотків за депозитами, орендними платежами, цивільно-правовими договорами пов'язаним з банком особам визначаються, виходячи із договірних цін (відсоткових ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні від­соткові ставки за депозит). Звичайна відсоткова ставка за депо­зит — відсоткова ставка, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням банку, яке має бути оприлюд­неним, встановлювати однакові правила щодо укладення депо­зитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом.

До пов 'язаних з банком осіб належать:

— юридична особа, яка здійснює контроль над банком, або кон­тролюється банком, або перебуває під спільним контролем з банком;

— фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над банком. Членами сім'ї фізичної особи вважа­ються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чо­ловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної осо­би або її чоловіка (дружини);

—  посадова особа банку, уповноважена здійснювати від імені банку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю розуміють володіння безпосеред­ньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридич­них осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду банку або управління найбільшою кількістю голосів у ке­рівному органі банку або володіння часткою (паєм, пакетом ак­цій), не меншою 20 % від статутного фонду банку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статут­ного фонду банку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до ва­лових витрат — витрати банку, понесені (нараховані) у зв'язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду.

Кошти або майно, що не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню

При здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або вало­вих витрат банку включають кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного пе­ріоду, який вираховується як сума фінансових результатів об­мінних (конверсійних) операцій за результатами кожного бан­ківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсій­них) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, одержаними (нарахованими) банком у ре­зультаті продажу іноземної валюти протягом такого банківсь­кого дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв'язку із придбанням іноземної валюти протягом такого бан­ківського дня.

У розрахунки фінансового результату обмінних (конверсій­них) операцій не беруться суми комісійних (брокерських) або ін­ших подібних винагород, сплачених або одержаних (нарахова­них) банком у зв'язку із здійсненням обмінних (конверсійних) операцій, які відносяться до складу валових доходів або валових витрат банку в загальному порядку.

При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної ва­люти за рахунок власних коштів банку іноземна валюта або забор­гованість в іноземній валюті перераховуються в гривні за офіцій­ним валютним (обмінним) курсом Національного банку України. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом тако­го перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або за­боргованості включається відповідно до валових доходів або вало­вих витрат кредитора або дебітора.

Не включаються до валового доходу і не підлягають оподатку­ванню кошти або майно, залучені у зв 'язку з:

— одержанням банком фінансових кредитів, а також повернен­ням основної суми фінансових кредитів, наданих банком;

— залученням банком коштів або майна в депозит (вклад) чи на інші строкові або довірчі рахунки, а також поверненням бан­ку основної суми депозиту (вкладу);

—  залученням банком майна на підставі договору лізингу (орен­ди), концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схо­ву (відповідального зберігання), а також згідно з іншими ци­вільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно.

Банки самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Протягом кварталу банки сплачують до бюджету за пер­ший та другий місяць кварталу авансові внески податку на при­буток. Розрахунки авансових внесків здійснюються банками са­мостійно, без подання декларації про прибуток. Повідомлення про результати таких розрахунків надсилається податковому ор­гану в строки, передбачені для сплати авансових внесків.

Суми податку на прибуток зараховуються до бюджетів тери­торіальних громад за місцезнаходженням платника податку.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість банки сплачують згідно з Зако­ном України «Про податок на додану вартість» (від 3 квітня 1996 р.), якщо обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх дванадця­ти календарних місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктами оподаткування є:

—  операції банків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості по­слуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості за­ставодавця;

—  операції з продажу бланків дорожніх, банківських та особис­тих чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних доку­ментів, пластикових (розрахункових) карток.

Не є об'єктами оподаткування операції банків з: Неоподатковувані

операції' банків

—  випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, що і

емітовані (випущені в обіг);

—  обміну цінних паперів на інші цінні папери;

— депозитарної, реєстраторської і клірингової діяльності по цін­них паперах;

—  сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового фонду, що є основним місцем проживання орен­даря;

—  передачі майна в заставу позикодавцю (кредитору) згідно з договором позики та його повернення заставодавцю після за­кінчення дії такого договору;

—  передачі кредитором, що є резидентом, об'єкта іпотечного кредиту у власність або використання позичальником;

—  грошових виплат основної суми та відсотків згідно з умова­ми іпотечного кредиту;

—  обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іно­земної валют), монетарних металів, банкнотів та монет Націо­нального банку України, за винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; випуску, обігу та погашення держав­них лотерейних білетів, випущених в обіг за дозволом Міні­стерства фінансів України, виплати грошових виграшів, гро­шових призів і грошових винагород; продажу негашених по­штових марок України, конвертів та листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, листі­вок та конвертів для філателістичних потреб;

—  надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслугову­вання, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручен­ня; надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства;

—  торгівлі за кошти або цінні папери борговими зобов'язання­ми, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та фак­торингу (факторних операцій);

—  оплати вартості державних платних послуг, які надаються фі­зичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов'язковість одержання (на­дання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, одержання ліцензії (дозволу), сертифіка­тів у вигляді зборів, державного мита тощо;

— виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за ра­хунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у поряд­ку, встановленому законом;

—  виплат дивідендів у грошовій формі або у формі цінних папе­рів (корпоративних прав), надання брокерських, дилерських послуг з укладання договорів (контрактів) на торгівлю цінни­ми паперами та деривативами на фондових і товарних біржах, створених у порядку, передбаченому законами України «Про цінні папери і фондову біржу» та «Про товарну біржу»;

— передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юри­дичних осіб для формування їх цілісного майнового комплек­су в обмін на їх корпоративні права. (Під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній основі та термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців).

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, ви­значеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вар­тість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, по­слуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Податок становить 20 % бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Банк зобов'язаний надати одержувачу товарів (робіт, послуг) податкову накладну або товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує продаж товарів (робіт, по­слуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.

Якщо продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється з викорис­танням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, датою збільшення податкових зо­бов'язань вважається або дата оформлення податкової накладної, що засвідчує факт надання банком товарів (робіт, послуг) одер­жувачу, або дата виписування відповідного рахунку (товарного чека), залежно від того, яка подія відбулася раніше.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшко­дуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною су­мою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою передачею товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум подат­ків, сплачених (нарахованих) банком у звітному періоді у зв'яз­ку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких входить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа мі­сяця, що настає за звітним періодом. Для сплати податку банк подає податковому органу за місцем свого знаходження податко­ву декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання, чи ні.

Якщо за результатами звітного періоду сума має від'ємне значення, вона підлягає відшкодуванню банку з Державного бю­джету України протягом місяця, наступного після подачі декла­рації.

Підставою для одержання відшкодування є дані тільки подат­кової декларації за звітний період. За бажанням банку сума бю­джетного відшкодування може бути повністю або частково зара­хована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення банку фіксується в податковій декларації.

Суми податку на додану вартість зараховуються до Держав­ного бюджету та використовуються насамперед для бюджетного відшкодування податку на додану вартість та формування бюд­жетних сум, що направляються як субвенції місцевим бюджетам.

Земельний податок

Земельний податок сплачують банки, які є власниками землі або землекористувачі (крім орендарів) на підставі Закону Украї­ни «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р. з роз­рахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Збір на обов'язкове соціальне страхування

Збір на обов'язкове соціальне страхування банки сплачують на підставі Закону України «Про збір на обов'язкове соціальне стра­хування» від 26 червня 1997 р.

Об'єктом оподаткування є фактичні витрати банку на опла­ту праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і ви­плат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню по­датком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з гро­мадян). До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків тощо, а також інші витра­ти, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заро­бітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджуєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Збір на обов'язкове соціальне страхування сплачується одно­часно з одержанням коштів на оплату праці.

Цей збір банки сплачують у розмірі 5,5 % від об'єкта оподат­кування (у тому числі 1,5 % від об'єкта оподаткування на збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування банки сплачують згідно з Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Об'єктом оподаткування є фактичні витрати банку на опла­ту праці працівників, які включають витрати на виплату основ­ної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийня­тими відповідно до Закону України «Про оплату праці» (крім ви­плат, передбачених Переліком видів оплати праці та інших ви­плат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пен­сійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 697 від 18 травня 1998 р.), а також винагороди, що виплачуються грома­дянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правово­го характеру.

З 1998 р. об'єктом оподаткування є також операції банку з купівлі-продажу валют.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачу­ють у розмірі 32% від фактичних витрат банку на оплату праці та 1 % від операції банку з купівлі-продажу валют.

Цей збір сплачують до Пенсійного фонду України одночасно з одержанням коштів на оплату праці.

Збір до Державного інноваційного фонду

Збір до Державного інноваційного фонду банки сплачують згідно з Законом України «Про систему оподаткування» до Дер­жавного інноваційного фонду в розмірі 1 % від обсягу валового доходу у банківській діяльності, зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.

Податок з власників транспортних засобів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохід­них машин і механізмів банки сплачують згідно з Законом Украї­ни «Про податок з власників транспортних засобів та інших са­мохідних машин і механізмів» в редакції від 18 лютого 1997 р., якщо вони є власниками транспортних засобів.

Податок обчислюється банками на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів.

Державне мито________________

Державне мито банки сплачують згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93 за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Плата за торговий патент

Плату за торговий патент на діяльність у сфері торгівлі іно­земною валютою банки сплачують на підставі Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокрем­леного) підрозділу займатися зазначеними у патенті видами підпри­ємницької діяльності.

Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими ва­лютними цінностями, які здійснюються банками або їх структур­ними (відокремленими) підрозділами у пунктах обміну іноземної валюти: продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (у тому числі дорожніх, банківських та персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валю­ті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту.

Якщо банк має структурні (відокремлені) підрозділи, торго­вий патент придбавається окремо для кожного структурного (ві­докремленого) підрозділу (обмінного пункту).

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі 320 гривень за календарний місяць.

Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з торгів­лі валютними цінностями становить 36 календарних місяців.

Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями банк вносить одноразову пла­ту в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На цю су­му зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній квартал його дії.

Література

1.  Вилкова Е. С. Налоговое регулирование банковской деятельности. — СПб., 1995.

2.  Гега П. Правовий режим оподаткування в Україні. — К., 1997.

3.  Гончаренко Л. Налогообложение коммерческих банков. — М.,1997.

4.  Криницький І., Кучерявенко Н. Податкове право. — Харків, 1995.

5.  Онищенко А. Финансовнй и налоговьій учет проблемной задолженно-сти коммерческого банка // Бизнес. — 1999. — № 32.

6.  Соколовська А. Кодифікація податкової системи: уроки для України // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 11.

7.   Тиртьішний С. Зарубежньїй опьіт налогообложения коммерческих банков // Финансьі. — М., 1996.

8.  Федосов В. Податкова система України. — К., 1994.