Розділ 4 Поняття і роль банків у суспільстві

 

Поняття   і  роль  банків в умовах переходу до   ринкової  економіки

функції  банків

Види   банківських операцій

Банк як  об'єкт  комунальної  власності

Банківські  стандарти   IS0

Види  банківської діяльності,  які  могли  б  бути дозволеними  для  розширення  фінансових послуг в Україні

Концепція  організованого  банку  — «Lеаn   ВапК»

Щоб з'ясувати мету регулювання та сутність банківського права, потрібно насамперед дослідити зміст понять «банк» та «фінансово-кредитна установа». Мова науки банківського права складається саме з таких спеціальних термінів та загальновжива­них слів. Терміни, зв'язані з певними поняттями та категоріями, необхідні для відображення кредитно-фінансових відносин, а це — реалії життя, в якому важливу роль відіграють гроші.

Поняття «банк» ще не знайшло достатньої визначеності і чіт­кого розуміння в науці банківського права. Не досягнуто цього і в законодавстві України. У Законі України «Про Національний банк України» дається також і визначення поняття фінансово-кредитної установи — це юридична особа, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за ви­нятком залучення вкладів населення. Окремо вживається понят­тя «кредитна установа» (п. 1 ч. 1 ст. 42), хоча в глосарії зазначе­ного Закону поняття «банк» означає юридичну особу, яка на під­ставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню вкладів фізичних та юридичних осіб, веденню ра­хунків і наданню кредитів на власних умовах. Відмітні риси бан­ківської установи іноді ігноруються саме у правовому розумінні, про що свідчить термінологія деяких законів, у яких поняття «банки» охоплюються загальними визначеннями, наприклад, щодо суб'єктів оподаткування. Вживаються загальні терміни: підприємства, організації та установи або підприємницькі особи.

Ознаки банку мають юридичні відмінності, і тому розкрити зміст понять «банк» та «фінансово-кредитна установа» (далі банк — кредитна установа) важливо з самого початку викладен­ня навчального курсу банківського права.

Що означає поняття «банк»? Чим воно відрізняється від чис­ленних фінансових установ, господарських товариств та бірж, які мають справу з цінними паперами? Якими є ознаки, завдяки яким банк вважають суб'єктом, котрий займається банківською діяльністю?

Слово «банк» походить від слова «Ьапка» — стіл, на якому в Середньовіччі генуезькі міняли розкладали свої монети у мішках та посудинах. «Вапспегіі» — так звались у XII столітті міняли у Генуї. Від слова «Ьапка» походить також поняття «банкрут». Ко­ли міняла зловживав будь-чиєю довірою, розбивали стіл, за яким він сидів, тобто визначали — «Ьапко гоШ».

Міняли приймали грошові внески у торгівців, спеціалізую­чись на обміні грошей різних міст та країн. Через певний час грошові внески та власні кошти міняли стали позичати іншим і отримувати за це відсотки, що означало перетворення мінял на банкірів, і їх діяльність значно розширилась.

Отож основним фінансовим засобом банківської діяльності є гроші. Правовою ознакою грошей є їх офіційне визначення за­коном, який теж закріплює можливі форми їх існування у формі цінних паперів та валютних цінностей.

Про гроші банків можна говорити з позиції права, коли во­ни виконують функції засобу обігу (платежу), збереження това­ру (кредиту), але не функції міри вартості. При цьому гроші мо­жуть існувати в будь-якій з загальновідомих форм — у формі го­тівкових та безготівкових грошей.

Офіційно грошова одиниця — це одна з ознак держави. У ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України ви­значено гривню. Банки повинні здійснювати платежі та розра­хунки на території України виключно у національній валюті.

Об'єднуючи поняття «банки», «гроші», «кредити» у єдину правову категорію — банківські та кредитні установи (організації),

наука дає уявлення про головні ознаки «банку» [1—6]. Ось, на­приклад, яку характеристику банку дають американські автори у підручнику «Банківське право США»: «Що являє собою банк, звичайно визначається при вивченні статуту або ліцензії на ве­дення банківської діяльності, а потім повноважень, наданих тим, хто приймає такий статут. Статути можуть відрізнятись від ста­тутів інших депозитних та небанківських установ» [4, 33].

Автори пов'язують юридичну категорію «банк» із статутом і дозволеною банківською діяльністю. Але визначати банком будь-яку установу, яка 1) приймає вклади, які вкладник має законне право вилучити за вимогою, та 2) здійснює діяльність щодо на­дання комерційних позик — означає обмежувати предмет бан­ківської діяльності лише зазначеними функціями. За такого вузь­кого підходу багато банківських послуг залишиться поза сферою банківської діяльності. Водночас чимало організацій та установ на підставі дозволів пропонують комерційні кредити, придбання документів грошового ринку, але уникають визначення їх як банків. Вони не порушують закон, але і не мають правових підстав для включення їх до категорії «банки і фінансово-кредитні установи».

Очевидно, що для характеристики поняття «банк» потрібне значно ширше коло ознак, пов'язаних не тільки з банківськими функціями, а й з банківськими операціями і банківською спра­вою.

Передусім з'ясуємо, що являють собою банківські функції. Вони характеризують установу щодо її правового статусу як юри­дичної особи, якій належить майно для самостійного здійснення повного господарського відання, отримання прибутку як резуль­тат господарської (комерційної) діяльності, а також забезпечен­ня контролю у касових та валютних операціях.

А що слід розуміти під банківськими операціями в контексті функціональної природи банку? Ми вже розглядали банківські операції, які є складовою банківської діяльності і охоплюються правовим регулюванням, являючи собою предмет банківського права. Банківські операції характеризують кредитну установу, яка має виключне право здійснювати:

—  залучення грошових вкладів фізичних та юридичних осіб;

—  розміщення грошових ресурсів від свого імені і за свій раху­нок на умовах їх повернення, плати за користування, строко-вості;

—  відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юри­дичних осіб;

—  випуск, купівлю, продаж та зберігання платіжних документів та цінних паперів;

—  залучення та розміщення дорогоцінних металів, каміння та виробів з них у вклади, здійснення з ними цивільно-право­вих угод;

—  придбання та продаж готівкової іноземної валюти, а також проведення інших операцій та укладення угод у межах ком­петенції, наданої законодавчими актами України.

Банківські операції включають не тільки юридично обумовле­ні дії, про що вже говорилось при розгляді предмета банківсько­го права, а й ряд фактичних дій бухгалтерського оформлення угод.

Класифікацію банківських операцій, пов'язаних із правовим статусом кредитних установ, запропонував М. М. Агарков, який звів їх до:

—  утворення грошових ресурсів;

—  надання кредиту;

—  сприяння платіжному обігу.

Інші операції, які здійснюють банки, поділяють на пасивні та активні. Розглядаючи сутність поняття «банк», з'ясуємо, у чому полягають відмінності між цими операціями щодо банківських функцій.

Пасивними операціями щодо функцій банків на практиці вва­жаються всі види операцій щодо прийому вкладів, а також ви­пуск облігацій. Банк може створювати грошові ресурси, з якими він працює, також через отримання кредитів в інших банках. Взагалі характерною ознакою банківського обігу коштів є розпо­рядження головним чином не власними фінансовими ресурсами.

Стосовно функцій банку до активних операцій належать різ­номанітні угоди, які забезпечують клієнтові можливість отриман­ня необхідних йому кредитних ресурсів. При цьому юридичне поняття «фінансово-кредитні ресурси» означає кошти, якими відповідно до банківської угоди розпоряджається фізична чи юридична особа, якій вони надаються за певними умовами плат­ності і повернення у визначений термін. Фінансово-кредитні ре­сурси надаються клієнтові за кредитною угодою або купівлею у нього боргової вимоги до третьої особи, або до третіх осіб (облі­кова чи дисконтна операція). Законодавство дозволяє банку бра­ти на себе відповідальність за клієнта перед третьою особою (га­рантійний, акцептний кредит).

Банком можуть здійснюватись різноманітні платіжні операції, зокрема, оплата чеків, виконання переказів, отримання платежів за векселями та іншими документами тощо. Зазначені банківські операції не вичерпуються наведеним переліком. Банк може в ме­жах повноважень придбавати валютні і фондові цінності, здій­снювати прийом та зберігання цінних паперів тощо [1, 36—38]. Відповідно до функцій типового європейського ощадного банку розглянемо схему його операцій (схема 1).

Наведені нижче банківські операції становлять зміст діяль­ності банку, в цілому вони дають уявлення про банківську та фінансово-кредитну установу, яка за своєю правовою характери­стикою повинна мати спеціальну правоздатність. Вона закріпле­на у законодавстві та означає дотримання банком спеціальних правил, зокрема, його виключного права здійснювати банківські операції, в тому числі провадити ощадне зберігання запозичень. Будь-яким іншим підприємствам, господарським товариствам заборонено провадити зазначені операції, а кредитні установи зобов'язані отримати відповідну ліцензію.

Суттєві ознаки банку:

— банк як юридична особа може бути державною установою або суб'єктом комерційної діяльності, спрямованої на отримання прибутку;

—  комерційний банк створюється у формі господарського това­риства або акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

—  це кредитна установа, яка по суті створюється для здійснен­ня банківських операцій;

—  банк зобов'язаний мати статутний фонд (капітал), який ре­зервується за рахунок власних коштів акціонерів на корес­пондентських рахунках у Національному банку України і відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 1 лютого 1996 р. розмір статутного фонду на 31 березня кожного року має становити суму, еквівалентну не менш як 1 млн. екю за офіційним курсом грошової одиниці України;

 

Загальна частина

 

 

			1. Акцептування депозитів та інших фондів, які підлягають компенсації з боку громадськості
			2. Операції, пов'язані з позикою
			3. Операції по оплаті
			4. Створення систем оплати та управління ними
			5. Послуги, пов'язані з переказом грошей
			6. Участь у випуску цінних паперів та надання відповідних послуг
			7. Операції на міжбанківських ринках
			8. Консультації, дотримання безпеки, управління цінними паперами
Операції національного ощадного банку			9. Консультації по управлінню та управління іншим майном
			10. Консультації щодо структури капіта­лу, комерційної стратегії та послуг, пов'язаних зі злиттям та надбанням
			11. Торгові операції з цінними металами та камінням
			12. Придбання внесків у компаніях
			13. Продаж страхових полісів
			14. Комерційна інформація
			15. Послуги по зберіганню
			16. Інші операції, не заборонені законодавством

Схема 1. Операції національного ощадного банку

 

— банк завжди є елементом банківської системи, що закріпле­но у Законах України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України».

Таким чином, банк відрізняється від будь-яких інших інсти­туцій (суб'єктів) господарської діяльності саме своєю функціо­нальною природою (грошово-кредитними операціями банку). Важливо пам'ятати таке правило: намагаючись визначити харак­тер кредитної установи, потрібно з'ясувати, чи є в статутних до­кументах цієї установи слова «банк» або «небанківська кредитна установа» і чи зазначається його організаційно-правова форма.

Останнім часом стала популярною така юридична новела. Йдеться про створення та існування банку як об'єкта комуналь­ної власності територіальної громади, що передбачає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Відповідно до ст. 70 цього Закону «органи місцевого са­моврядування можуть у межах законодавства створювати кому­нальні банки та інші фінансово-кредитні установи». Вперше у законодавстві закріплено право створювати комунальні банки органам місцевого самоврядування. І це природний шлях поши­рення на територіальну економіку організаційно-правових форм у сфері банківської діяльності, в якій заінтересовані держава, ор­гани місцевого самоврядування, громадяни.

Це стало можливим завдяки вдосконаленню уповноважених суб'єктів кредитної сфери — банків, які можуть здійснювати будь-які види діяльності, що віднесені до їх компетенції. Але право мати офіційне найменування «банк» може належати ви­ключно господарському товариству або державній установі, які отримали ліцензію від Національного банку України на здій­снення банківських операцій. Найменування банку при його ре­єстрації завжди узгоджується з центральним банком України. Те ж саме стосується кредитної установи, яка утворюється з метою отримання депозитів чи інших надходжень коштів і забезпечен­ня кредитування за власний рахунок економіки, інвестування підприємництва, надання в борг, наприклад, кредитів спожива­чу, закладних кредитів тощо. У такому разі найменування банку або кредитної установи є правовим засобом його індивідуалізації як юридичної особи.

На найменування поширюються цивільно-правові норми, ос­кільки це пов'язано з правом на використання того чи іншого імені (ст. 27 Цивільного кодексу України). Будь-яке найменуван­ня банку може використовуватися у товарному знаку, що свід­чить про певні види послуг, які ним надаються. У будь-якому ра­зі фіксацію всіх реквізитів банку та кредитної установи здійсню­ють Національний банк України, органи державної статистики та податкової служби.

Розглядаючи поняття «банк» варто виділити і правові ознаки фінансово-кредитної установи, яка може здійснювати будь-які ви­ди діяльності, включаючи банківську. Але фінансово-кредитна ус­танова не має спеціалізованого статусу як банк, оскільки характер її діяльності більш широкий, що відображається в її фірмовому найменуванні. Кредитна установа на відміну від банку має право здійснювати кредитні операції виключно за рахунок власних кош­тів (статутного капіталу) і не має права використовувати для цьо­го залучені кошти. Кредитна установа може бути наділена правом управління цінними паперами, здійснювати на підставі ліцензії і за рахунок клієнтури клірингові (розрахункові) операції, але вона не займається прямими банківськими операціями. Таким чином, кредитна установа більше схожа на «фінансове підприємство», яке працює під контролем Національного банку України.

 

Вимоги до існування банків та кредитних установ повинні відповідати банківським стандартам, які розробляються Міжна­родною організацією із стандартизації (180), до якої на правах комітетів-членів входять аналогічні національні організації. Це важливо для того, щоб терміни «банк» та «кредитна установа» ро­зумілися однаково всіма учасниками внутрішніх і міжнародно-правових відносин незалежно від того, де вони знаходяться і за яким національним законодавством створені і функціонують.

За європейськими стандартами кредитними установами вважа­ються:

—  банки;

—  ощадні банки;

—  інвестиційні компанії;

—  фінансові лізингові компанії;

—  факторингові компанії;

—  кредитно-закупівельні компанії.

Крім того, міжнародна банківська класифікація виділяє ос­новні види фінансових компаній:

—  дилери;

—  брокери;

—  зовнішньообмінні та грошово-ринкові торгові компанії;

—  компанії, які керують інвестиційними фондами;

—  компанії, які видають кредитні картки;

—  компанії, які керують майном;

—  компанії з ризиковим капіталом;

—  обмінні пункти.

Виходячи із змісту поняття «банк» та «кредитна установа», важливо назвати види банківської діяльності, які відповідно до Єдиної банківської ліцензії, що існує як стандарт у європейській банківській системі, могли б бути дозволеними з метою розши­рення фінансових послуг в Україні. Міжнародно-правові норми, зокрема Друга координаційна банківська директива (норма Євро­пейського Союзу), зумовлюють такі види банківської діяльності:

—  прийняття депозитів та інших сум, які виплачуються з гро­мадських фондів;

— надання в борг (кредитів споживачу, закладних кредитів, фак­торингу, фінансові та комерційні операції);

—  фінансова оренда;

—  послуги по переведенню грошових сум;

—  видача та управління платіжними засобами (наприклад, кре­дитні картки, дорожні чеки, банківські документи);

—  гарантії та зобов'язання;

—  торговельна діяльність за свій власний рахунок або за раху­нок замовників з допомогою:

а)  грошових ринкових документів (чеків, рахунків та інших);

б)  зовнішнього обміну;

в)  фінансових ф'ючерсних операцій та опціонів;

г)  обміну та документів відсоткових ставок;

д)  цінних паперів, які можуть продаватись;

—  надання банками та фінансово-кредитними установами послуг з таких питань:

а)  консультації для підприємств щодо основної фінансово-економічної діяльності, виробничої стратегії та поради стосовно об'єднання та придбання підприємств;

б)  маклерські та брокерські операції;

в)  управління та консультації стосовно цінних паперів;

г)  зберігання та управління цінними паперами;

д)  кредитні довідкові послуги;

є) опікунські послуги.

Зазначені види банківської діяльності вважаються дозволени­ми, якщо вони підтверджуються відповідною ліцензією (дозвіль­не право) і компетентний орган (Національний банк України) впевнений, що кредитна установа відповідає встановленим зако­нодавством критеріям: щодо статутного капіталу, відповідності керівництва та банківського персоналу вимогам професійності (особливо голова правління та головний бухгалтер) тощо. Отже, сутність поняття «банк», що відіграє особливу роль у забезпечен­ні обігу грошей, які є невід'ємним чинником суспільного життя, безпосередньо відображає банківська діяльність.

Таким чином, банківська діяльність — це визначене законодавчими актами України право банків та кредитних установ реалізувати статутні функції та повноваження, здійснювати банківські операції в інтересах юридичних та фізичних осіб, надавати їм на підставі отриманих ліцензій банківські послуги, а також здійсню­вати в межах наданої компетенції іншу дозволену діяльність від свого імені та за власний рахунок.

Банківська діяльність відповідно до основних цілей, завдань, функцій та операцій може розглядатися як виключна, оскільки не може поєднуватись з іншими видами підприємницької діяль­ності, наприклад, торгівлею об'єктами нерухомості. Водночас не можна вважати банківську діяльність забороненою, якщо діяль­ність банку проводиться від імені, наприклад, товариства, про­мислово-фінансової групи, які створені за участю банку або кре­дитної установи. Це означає, що власне банк не може займати­ся торгівлею, але, створивши дочірню фірму, може реалізувати через цю фірму закладне майно тощо.

Банківську діяльність можна розглядати з позицій внутріш­ньої та зовнішньої реалізації функцій та повноважень банку або кредитної установи. Наприклад, проведення ряду фактичних дій, які пов'язані з бухгалтерським оформленням угод, слід відноси­ти до внутрішньої банківської діяльності, оскільки це пов'язано з балансом банку. Але надання консультаційних та брокерських послуг, здійснення лізингових операцій означає проведення зов­нішньої банківської діяльності, яка має підтверджуватись прий­няттям угод з резидентами або нерезидентами.

Щоб з'ясувати роль банку (кредитної установи) як суб'єкта банківського права, необхідно звернути увагу на ще одне важли­ве поняття — «банківська справа». Воно означає організацію внутрішньої банківської діяльності, яка забезпечується банківсь­кою управлінською структурою і банківським персоналом. Струк­тура внутрішніх підрозділів у кожному банку може бути організо­вана за окремою схемою забезпечення банківських операцій, які належать до виключної компетенції банку (кредитної установи). За певними винятками розподіл функцій у більшості банків є ти­повим. Принципи розподілу робіт передбачають утворення таких підрозділів, як каси, каси купонів та іноземної валюти, відділу цінних паперів, кредитного відділу, відділу кореспонденції, юри­дичної групи і бухгалтерії та допоміжних підрозділів.

Практика структурної організації банків у зарубіжних країнах вже закладена в концепцію «Ьеап Вапк» (організований банк), яку можна схематично подати так (див. схему 2).

Результатом ефективної банківської справи в «організованих банках» є налагоджений сервіс, який відповідає потребам клієн­тів банку, підвищує якість консультацій, забезпечує бездоганну юридичну форму всіх кредитно-фінансових відносин, які прово­дяться банком, і головне — обумовлює скорочення витрат. Роз­рахункові операції, обробка заявок на кредити та інші банківські справи можуть здійснюватись за допомогою автоматів (електрон­на пошта), що дешевше, оперативніше і з меншою кількістю по­милок. Гнучке використання банківського персоналу дає змогу організованим банкам скоротити простої, а показники продук­тивності праці аналізуються керівництвом банку за даними від­ділу контролінгу [2, 140].

Таким чином, визначаючи банк та фінансово-кредитну уста­нову суб'єктами грошово-фінансових та кредитних відносин, які наділені законодавчими актами України функціями та повнова­женнями здійснювати банківську діяльність, необхідно підкреслити їх провідну роль у забезпеченні ринкового механізму, еко­номічних зв'язків світового виробництва, збуту і споживання. Але в кожній країні створена і функціонує власна банківська си­стема з притаманними їй структурною організацією, правовим статусом державних і комерційних банків та фінансово-кредит­них установ, діяльність яких грунтується на національній норма­тивно-правовій базі.

Структурні ознаки організованого банку

1)       колонка таблици

Орієнтація на клієнта

Організація відповід­но

до основних ринків;

організація у вигляді Ргойї-Сепіег;

орієнтація послуг на попит за рахунок об'єднання завдань

2)

Пропозиція послуг,які відповідають попиту

Розподіл клієнтів на сегменти відповід­но до вимог ринку;

оформлення орієнто­ваних на попит ком­плектів документів;

стандартизація та автоматизація послуг;

гнучке використання персоналу

3)

Орієнтація співробітників на результат

Прийняття угод від­повідно до визначе­них інтересів;

зосередження відпові­дальності на керівни­ках підрозділів бан­ківської структури та його філій;

постійне підвищення

кваліфікації

персоналу

Схема 2. Структурні ознаки організованого банку

Просуваючись вперед сходинками науки банківського права, звернемо особливу увагу на правовий статус банків в Україні.

Література

1.  Агарков М. М. Основи банкового права: Учение о ценньїх бумагах: Курс лекций. Изд. 2-е. — М., 1994.

2.  Заутер В., Усоскин В., Шваб Т. Банковская система и рьшки креди-та. — Франкфурт-на-Майне, 1996.

3.  Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.

4.  Поллард А. М., Пассейк Ж. Г., Зллис К. X., Дейли Ж. П. Банковское право США. - М., 1996.

5.  Слуцкий М. И. Популярньїе лекций по финансовому праву. — СПб.₍ 1992.

6.  Финансовое право. — М., 1995.