Розділ З Конституційні засади банківського права України Печать
Банковское право - Селіванов А. О. Банківське право України

 

Конституційні  принципи  банківського  права України:  загальносоціальні  і спеціально-юридичні

Банківське  право  — спеціальна  галузь  права

Гарантії  права  власності

Право на  підприємницьку  діяльність

Оподаткування  банківської діяльності

Державне  управління  І банки

Принципи  діяльності  Національного  банку  України

Банківська система в Україні спирається на принципи та пра­вовий порядок функціонування всієї грошово-кредитної та фі­нансової сфери. Головні її принципи (засади) закріплені в Кон­ституції України. Вони є визначальними як для банківського права в цілому, так і для кожної галузі права зокрема. Жодна га­лузь права не може обійтися без визнання її конституційно-пра­вовою сферою, в якій принципи мають велике значення, особ­ливо якщо це стосується грошово-кредитної політики. Держава довірила здійснювати її банківським та фінансово-кредитним ор­ганізаціям. Конституційні засади є тим необхідним для розумін­ня визначальним елементом права в цілому і банківського права зокрема, яке має відповідати їм, орієнтуватись на них і з них ви­ходити. Отже, з'ясуємо, які це конституційні засади та як вони формують банківську систему.

Принципи, закладені у Конституції, відіграють роль орієнти­рів у формуванні банківського права. Вони мають нормативне зна­чення і відмінні від звичайних норм тим, що, маючи більш загаль­ний характер, стосуються головних питань банківських відносин, що становлять предмет банківського права і ядро його системи. Правові норми безпосередньо повинні узгоджуватись з принципа­ми банківського права. Інакше виникає підстава для скасування певних норм чи їх суттєвих змін і приведення цих норм банківсь­кого законодавства у відповідність до конституційних.

Без урахування загальних конституційних засад, на яких фор­мується українське банківське право, неможливо правильно тлу­мачити і застосовувати його норми. Це важливо усвідомити кож­ному банківському юристу, оскільки у сучасному українському банківському законодавстві досі є значна кількість прогалин, су­перечливих норм. Конституційні принципи є необхідними орієн­тирами, напрямами, за якими розвивається кожна галузь права.

Вони створюють конституційні засади правового регулювання банківської системи (банківських інституцій) і банківської діяль­ності (банківської справи), визначають сферу внутрішніх і зов­нішніх правовідносин, в яких функціонують банківські та фінан­сово-кредитні установи, а також інші суб'єкти фінансово-кре­дитної сфери.

Необхідність урахування конституційних принципів зумовле­на й тим, що за ототожнення права і закону вихідні принципи банківського права потрібно розуміти системно, виходячи з са­мого законодавства, а не орієнтуючись на якусь абстрактну ідею вищого порядку. Отже, якими є конституційні засади банківсь­кого права України?

Згідно зі ст. З Конституції України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держа­ви». Цей важливий принцип доповнюється конституційним обо­в'язком держави, яка «відповідає перед людиною за свою діяль­ність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голо­вним обов'язком держави». Визначаючи зміст конституційних прав громадян України, які згідно зі ст. 22 Конституції України «гарантуються і не можуть бути скасовані», особливий зв'язок з правом на здійснення банківської діяльності має право приват­ної власності, яке відповідно до ст. 41 Основного Закону України «набувається в порядку, визначеному законом».

При цьому держава створює всі умови для здійснення кож­ним громадянином повного статусу своєї власності: права воло­діти, користуватися і розпоряджатися власністю, що належить йому. Конституційний принцип реальних можливостей громадян України підтверджується тим, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя ст. 41 Конституції України). Гарантії забезпечення права власності на­були конституційного закріплення у такому важливому прин­ципі, як визнання того, що «право приватної власності є непо­рушним». Це створює надійний правовий захист усіх форм при­ватної власності, серед яких банківський капітал належить до найбільш ризикових сфер існування власності, до якої легко за­стосувати банкрутство або примусове відчуження за умов реаль­ної кризи у суспільстві.

Для запобігання будь-яким посяганням на банківський капі­тал з боку заінтересованих суб'єктів кредитно-фінансової сфери у частині п'ятій ст. 41 Конституції України передбачено як важ­ливий принцип, що «примусове відчуження об'єктів права при­ватної власності може бути застосоване лише як виняток з мо­тивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановле­них законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості». До таких випадків належить вилучення майна у власника за рішенням суду при: зверненні стягнення на майно за зобов'язаннями власника; відчуженні майна, яке за законом не може належати громадянам; відчуження нерухомості, що на­лежить банківській установі у зв'язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб; викупі пам'яток історії та куль­тури, які безпосередньо утримуються власником. Конституцій­ним принципом визначається, що вилучення (реквізиція) майна в інтересах суспільства в умовах воєнного чи надзвичайного ста­ну, зокрема у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізо-отій, може здійснюватись тільки з подальшою повною виплатою власникові вартості майна.

Загальним конституційним принципом, який безпосередньо стосується банківської діяльності, є встановлене частиною пер­шою ст. 42 Конституції України право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це пра­во дає можливість громадянам вільно використовувати майнові права щодо власності, яка знаходиться у володінні і може стано­вити банківський капітал, бути предметом застави у кредитних відносинах, позичатись під відсотки тощо. При цьому держава, як визначає конституційний принцип у частині третій ст. 42 Ос­новного Закону України, забезпечує захист конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

У банківській сфері особливо важливою є конституційна за­борона за таких умов: не допускаються зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкурен­ції та недобросовісна конкуренція. Такі випадки держава визнає протиправними, коли йдеться про обмеження у реєстрації бан­ківських та кредитних установ, які створюються відповідно до законодавства України, або відмову у ліцензуванні банківських операцій тощо. У цьому знаходить відображення гарантований Основним Законом України такий важливий для економіки вид підприємницької діяльності, як здійснення на законних підста­вах банківських угод і договорів з юридичними та фізичними особами.

Проведення грошових та інших фінансових операцій у бан­ківській сфері неможливе без дотримання імперативного конс­титуційного принципу, який визначає обов'язковість сплати податків. Ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зо­бов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

У чому полягає мета зазначеного принципу? Він дає змогу забезпечити прозорість та підконтрольність усіх банківських опе­рацій та банківської діяльності в цілому, оскільки податки є за­собом застосування обов'язкових платежів для будь-яких підпри­ємницьких правовідносин при формуванні Державного та місце­вих бюджетів.

Банківська діяльність як вид підприємницької діяльності під­лягає обов'язковому оподаткуванню, оскільки її метою є отри­мання прибутку із обігу фінансових ресурсів як власних, так і за­лучених. Це передбачає облік собівартості та ведення рахунків за визначеними правилами. Для розуміння цього питання слід ма­ти на увазі, що сплата податків з будь-яких банківських операцій та послуг обумовлена залученням до цієї підприємницької діяльності фінансових ресурсів інших суб'єктів. З цією метою держа­ва встановлює жорсткі економічні нормативи, які забезпечують як інтереси конкретних суб'єктів, так і всієї банківської системи і держави в цілому. Цим пояснюється особливість застосування конституційного принципу, що закріпив обов'язкове виконання податкових зобов'язань перед державою, коли передусім мають забезпечуватись публічні інтереси, а вже потім досягатись баланс приватних інтересів.

Особливо зауважимо, що в умовах розвитку місцевого само­врядування склалась і система місцевих податків, які також на­лежать до загальнообов'язкових платежів, що здійснюються бан­ківськими та кредитними установами. Відокремленість органів місцевого самоврядування від державної влади визначила і особ­ливість правового статусу місцевих бюджетів та місцевих подат­ків, які справляються на відповідній території. Принципи обо­в'язковості сплати місцевих податків і зборів, які можна теж віднести до публічних фінансів, передбачених законодавством України, стосуються банківських установ, які отримують у по­даткових інспекціях за місцем розташування всі реєстраційні реквізити, і їх підприємницька діяльність підлягає оподаткуван­ню на загальних підставах. Йдеться як про головні офіси банків, так і про філії, представництва, що створюються в областях та регіонах і не мають повного статусу юридичних осіб.

Податки та інші загальнообов'язкові платежі, які надходять від банків та кредитних установ до Державного та місцевих бю­джетів, є обов'язковими, незворотними та неоплатними платежа­ми на користь публічного суб'єкта держави або територіальної громади. Вони забезпечені при справлянні державним примусом, що не має характеру покарання і не зв'язаний з компенсацією будь-якої заподіяної шкоди.

Серед платників податків Закон України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. особ­ливо виділяє Національний банк України та його установи. Це означає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який обчислю­ється стосовно операцій усіх банків та фінансово-кредитних ус­танов щодо реалізації (банківських послуг, робіт) на митній те­риторії України.

Зазначений конституційний принцип банківського права найбільш характерно визначає відносини банків та фінансово-кредитних установ з державою та органами місцевого самовря­дування в сфері податкових зобов'язань. Звернемо увагу на те, що податкові зобов'язання характеризують фінансово-майнові відносини, а державний контроль та адміністративний примус є специфікою забезпечення конституційного принципу в податко­вій сфері. Цією стороною банківське право торкається податко­вого права, коли галузева взаємодія правових систем дає можли­вість реалізувати відповідно інтереси банків і держави.

Безпосередньо пов'язаний з банківським правом принцип поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної влади мають реальний вплив на діяль­ність банків та фінансово-кредитних установ. Це пов'язано з не­обхідністю державного управління банківською сферою, що ми спостерігаємо в ході українських реформ. Постійна опіка та втру­чання держави в діяльність банків призводить до негативних на­слідків, хоча і слабке державне керівництво теж викликає серйоз­ні наслідки в грошово-кредитній сфері.

Передусім принципово важливе значення відіграють консти­туційні принципи для з'ясування місця і ролі Національного банку України в системі органів держави, встановлення його провідної ролі як єдиного емісійного центру в країні. Консти­туційний принцип розподілу функцій та повноважень між орга­нами держави дає можливість здійснювати Національному бан­ку України роль центру банківської системи, яка має власні нор­мативно-правові засади. Взаємовідносини Кабінету Міністрів України та Національного банку України будуються таким чи­ном, щоб досягалась головна мета — забезпечення стабільності національної валюти, а отже, і стабільності споживчих цін.

Конституційний принцип розподілу влад дав можливість ви­ділити Національний банк України як один з «найважливіших атрибутів державності». Така характеристика увійшла у науковий вжиток за висловом В. П. Гетьмана, одного з розробників Кон­ституції України, фундатора української банківської системи. Він як послідовний прихильник ідеї повного конституційного стату­су Національного банку України вважав, що банк має бути за європейською моделлю незалежним від уряду [2, 8]. У Консти­туції України закріплено шість визначальних принципів статусу Національного банку України.

Перший принцип формулює основну функцію центрального банку держави: забезпечення стабільності грошової одиниці — гривні.

Другим принципом встановлюється особиста відповідальність вищої посадової особи в банківській системі, що відбувається шляхом зміни статусу головного банкіра країни, посаду якого за­кріплено у пункті 18 ст. 85 Конституції України як Голови На­ціонального банку України (до цього — Голови Правління).

У третьому принципі визначена паритетність Верховної Ради України та Президента України щодо підбору та призначення на посаду головного банкіра країни, а також складу Ради Націо­нального банку України.

Четвертий принцип закріплює створення і функціонування керівного органу Національного банку України — Ради банку, на яку як найвищий керівний орган центрального банку держа­ви покладається відповідальність за розробку Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її про­веденням.

П'ятий принцип вперше підносить статус Національного бан­ку України до рівня суб'єктів законодавчої ініціативи, що дає змогу незалежно і самостійно спрямовувати політику держави на досягнення стабільності національної валюти, використовувати гроші як найефективніший інструмент управління економікою.

Нарешті, шостий принцип, який визначає статус Національ­ного банку України, фіксує конституційне положення про банк як орган держави серед інших органів державної влади, який єдиний наділений правом управляти грошима і валютною систе­мою в Україні.

Таким чином, виділяючи конституційні принципи статусу Національного банку України, можна зазначити їх консолідуючу роль у системі принципів банківського права. Конституція Ук­раїни особливо виділила статутні принципи центрального банку, оскільки вони мають важливе значення для інших принципів, які виділялися на початку викладеного матеріалу. В свою чергу орі­єнтуючись на загальні засади, необхідно перевіряти, наскільки норми банківського законодавства відповідають конституційним засадам банківської діяльності. Правове регулювання виходить з того, що банківська діяльність є одним з видів підприємницької діяльності в цілому. Тому класифікацію конституційних прин­ципів банківського права можна провести у двох напрямах: пер­ший — це виділення загальних засад всієї економічної системи, прав і свобод громадян, правового режиму власності. Другий на­прям передбачає визначення конституційних засад функціону­вання банківської сфери, у якій здійснюють свою діяльність су­б'єкти грошово-кредитних відносин, утворюючи банківську сис­тему на чолі з Національним банком України.

Зазначені принципи безпосередньо втілені в конкретних конституційних нормах. Проте наука визнає й інші, які випли­вають із їх змісту та змісту положень багатьох норм Конституції України.


 

Наука банківського права класифікує конституційні принци­пи, які охоплюють банківську сферу за двома типами: перший — охоплює організаційно-правові засади банківської системи Украї­ни; другий — стосується порядку здійснення банківської діяль­ності [4, 46-47].

Конституційні принципи закріплювалися, виходячи з досвіду банківської діяльності у вигляді правових аксіом і постулатів. Це пояснюється тим, що зв'язок між принципами і відбитими в їх змісті суспільними закономірностями, які існують у фінансово-економічній сфері, не завжди має безпосередній характер. Ряд відправних положень банківського права є прямим відображен­ням емпіричних фактів. Насамперед це стосується порушення принципу незалежності центрального банку держави, якщо він буде підпорядкований уряду, обслуговуючи фінансовими ресурса­ми його виконавчо-розпорядчу діяльність. Отже, конституційні принципи є принципи-аксіоми, принципи-постулати, в яких фік­суються найважливіші зв'язки і відносини монетарної дійсності.

Відображення у принципах закономірностей існування і роз­витку суспільних відносин стосовно кредитних і банківських ус­танов відбиває генезу банківського права. Воно проходить шлях від казусу до конституційної норми, коли синтез накопиченого матеріалу в банківській сфері дає можливість перевести виявле­ну закономірність у відповідні конституційні положення, а ви­моги найбільш загального, абстрактного характеру — у консти­туційні принципи у власному розумінні їх змісту. У цьому разі індикаторами реальної наявності того чи іншого принципу бан­ківського права стають не стільки об'єктивні кредитно-фінансові правовідносини, скільки юридична, фінансова практика, бан­ківська справа та інші чинники.

Конституційні принципи отримують своє втілення у безпосе­редньому змісті банківського законодавства. Це дає підстави роз­глядати його як самостійну систему законодавства, а банківське право — відповідно як окрему галузь права, що безпосередньо регулює суспільні відносини. Ця позиція була обгрунтована у по­передньому розділі.

Важливо підкреслити, що регулятивні властивості консти­туційних принципів не можна ототожнювати з регулятивними можливостями норм банківського права, тому що у принципах вони більш абстрактні, але стають матеріальними у нормах. Кон­ституційний рівень регулювання банківських відносин — це ре­гулювання суспільних відносин з більш високих позицій. Хоча Конституція України закріплює принцип-аксіому про те, що конституційні норми — це норми прямої дії, все ж слід мати на увазі, що за допомогою одних лише принципів права не можна у всіх випадках урегулювати конкретні правовідносини. Оригіна­льною у зв'язку з цим є думка В. М. Семенова, який стверджу­вав, що «принципи регулюють остільки, оскільки регулює само право» [5, 150].

Розглядаючи роль і значення конституційних принципів для розвитку банківського права, важливо уявити їх реальну цінність. Вони дають можливість взаємоузгоджувати елементи банківської структури через механізм правового регулювання. Ще в Законі Української РСР від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостій­ність Української РСР» визначалось, що «держава на своїй тери­торії самостійно організовує банківську справу і грошовий обіг».

У Конституції України закріплено, що «забезпечення стабіль­ності грошової одиниці є основною функцією центрального бан­ку держави». Текстуально порівнюючи ці принципи, можна по­мітити, що конституційний рівень формулювання принципу відображає вже більш важливий для держави і суспільства орієн­тир розвитку банківської системи та її зв'язок з національною грошовою системою.

Таким чином, поняттям конституційного принципу охоплю­ються загальнофінансові та специфічно-юридичні засади органі­зації функціонування банківської системи в Україні. Тому мож­на стверджувати, що конституційні принципи банківського пра­ва мають самостійне значення і виступають не тільки як ідеї, вимоги, що висуваються в Основному Законі до банківського права як системи, а й мають регулятивне значення, оскільки стимулюють процес банківського правоутворення. Тому доцільно сформулювати поняття «конституційний принцип банківського права».

Під конституційними принципами (засадами) банківського пра­ва слід розуміти закріплені прямо (текстуально) або опосередкова­но в Конституції України відправні ідеї існування банківської сис­теми, які відображають найважливіші риси грошово-кредитної сфери, монетарної функції держави і вирізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальносуспільним значенням у сфері пра­вового регулювання банківсько-кредитних відносин.

Як можна класифікувати конституційні принципи банківсь­кого права? Провести консолідацію принципів за певними озна­ками — це означає з наукових позицій показати зміст банківсь­кого права. Конституційні принципи з наукового погляду поді­ляються на загальносоціальні (загальні для всіх без винятку галузей права) і спеціально-юридичні (мають значення для окре­мих галузей права). Уже зазначалось, що принципи спрямовують функціонування правового банківського механізму, який забез­печує обслуговування фінансового, грошового, кредитного та ін­вестиційного ринків, обіг національної валюти, платежі та роз­рахунки.

Конституційні принципи є необхідною об'єктивною основою для формування безпосередньо регулюючих принципів банківсь­кого права у вигляді принципів-відносин. Наприклад, конститу­ційний принцип верховенства Національного банку України у банківсько-кредитній структурі означає, що його відносини з ко­мерційними банками складаються, виходячи з соціально-еконо­мічної дійсності, коли об'єктивне право комерційних банків, за­кріплене у конституційно-правових актах, реалізується залежно від реальної політики Національного банку щодо регулювання випуску банкнот, видачі ліцензій на здійснення банківських опе­рацій тощо.

Відповідно до конституційних принципів досить легко у бан­ківській діяльності виявити відносини, які за певними ознаками потрібно поділяти на: публічні та приватні, матеріальні та про­цесуальні, регулятивні та охоронні тощо. Вони визначаються характером норм банківського права, яке тісно примикає до ци­вільного, фінансового, адміністративного та інших галузей пра­вових систем. Ці галузі права теж мають свої спеціально-юри­дичні принципи, які обумовлюють зміст і спрямованість норма­тивних систем, регулюючи суспільні відносини шляхом прямого, безпосереднього впливу. Але саме інтегруюча роль конституцій­них принципів дає змогу встановлювати структурні зв'язки пред­мета, методу, механізму правового регулювання банківської ді­яльності, визначати процес банківського правотворення, право-реалізації і правоохорони.

Взагалі потрібно зазначити і пам'ятати, що конституційні принципи банківського права виконують складну і дуже необхід­ну функцію — поєднання суспільних (державних) і особистих інтересів. Правове регулювання банківської системи як у мину­лому, так і нині грунтується на важливих загальноправових принципах — диспозитивності і імперативності банківських відносин. Це визначає метод регулювання, предмет правової га­лузі, форми зв'язків між різними суб'єктами правових відно­син — юридичними і фізичними особами. Зазначені загально-правові принципи знайшли своє відображення у конституційних принципах банківського права. Це слід розуміти так, що бан­ківська діяльність охоплює практично всі відносини з грошовим обігом, перетворенням грошей на товар та послуги, забезпечен­ням мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворення їх на капітал та в багатьох інших сферах грошового і кредитно­го ринків.

Конституційні принципи містять змістовну сторону банківсь­кого права, і тому його специфічні закономірності дістають відо­браження в юридичних принципах. Звичайно, у подальшому ці принципи деталізуються у банківському законодавстві. При цьо­му важливо усвідомлювати, що першоджерелом будь-якого пра­вового явища у банківській сфері є конституційні принципи, які стосуються різних сторін організації і функціонування банківсь­кої системи і банківської справи. Юридична наука вивчає і вдо­сконалює їх, а законодавець — Верховна Рада України — своєю волею відображає існуючі в суспільному житті закономірності че­рез конституційні принципи у вигляді нових понять та норм у конституційному праві. Саме такою є реальна картина ролі і міс­ця конституційних принципів у банківському праві, що є своє­рідним засобом досягнення мети правового регулювання бан­ківської діяльності.

Отже, розглядаючи конституційні принципи банківського права, важливо класифікувати їх за ознаками загальносоціально-го і спеціально-юридичного значення.

Першу групу ознак — загальносоціальні принципи становлять такі конституційні засади банківського права:

принцип свободи економічної та комерційної діяльності;

—  принцип недоторканності і гарантованості права власності;

—  принцип національного правового режиму та верховенства права;

—  принцип відчуження власності на підставі закону і виключно в судовому порядку;

—  принцип соціальної функції банківської власності;

—  принцип паритетності (рівності) інтересів усіх суб'єктів бан­ківського права;

—  принцип існування ринкових кредитних, інвестиційних, гро­шових та фінансових відносин у банківській діяльності;

—  принцип проведення Національним банком України єдиної грошово-кредитної політики в державі та забезпечення дер­жавних інтересів з боку центральних банківських установ;

—  принцип єдиної території у реалізації та застосуванні бан­ківського права;

—  принцип загальності і обов'язковості виконання податкових зобов'язань суб'єктів банківського права.

До другої групи ознак, які характеризують спеціально-юридичні принципи банківського права, належать такі конституційні засади:

принцип вільного договору і обов'язковості його виконання;

—  принцип колективної самоорганізації, саморегулювання і са­моврядування банківської системи в Україні;

—  принципи організації, регулювання і керівництва банківської системи з боку держави в інтересах людини і суспільства;

—   принцип майнової відповідальності суб'єктів банківського права;

—  принцип дворівневої побудови банківської системи в Україні;

—   принцип забезпечення представництва центрального банку України за адміністративно-територіальним устроєм та на­дання банківських послуг з урахуванням інтересів громадян і суб'єктів підприємницької діяльності;

—  принцип здійснення Національним банком України від імені держави владно-розпорядчих повноважень у фінансово-кре­дитній сфері;

—  принцип монопольного права Національного банку України на емісію коштів та організацію їх обігу;

—  принцип незалежності і самостійності Національного банку України при здійсненні повноважень у межах, визначених за­конодавством України;

—  принцип нормативності актів центрального банку України та інтерактивний характер регулювання банківських відносин;

—  принцип монополії валютного контролю в діяльності Націо­нального банку України;

—  принцип дозвільності у банківському регулюванні та реєстра­ційний порядок здійснення банківських операцій;

—   принцип самостійності та незалежності оперативної діяль­ності банківських та кредитних установ в Україні;

—  принцип банківської таємниці і банківського нагляду;

—  принцип невтручання органів державної влади та місцевого самоврядування у виконання функцій комерційних банків та їх представництв;

—   принцип стандартизації єдиного бухгалтерського обліку в банківській системі;

—  принцип забезпечення Національним банком України єдино­го накопичення, зберігання і використання золотовалютних резервів держави;

— принцип юридичної рівності всіх суб'єктів банківської систе­ми перед законом і судом.

Класифікація і послідовність розташування названих консти­туційних принципів банківського права зумовлені певними кри­теріями (ознаками) і логічним взаємозв'язком. Сам термін «принципи» є умовним, оскільки його зміст може уточнюватись залежно від ознак його існування та функціональної спрямова­ності. Проте не слід це сприймати спрощено, оскільки консти­туційні принципи відносно самостійні і є орієнтирами для роз­витку банківського права.

Конституційні принципи сприймаються нами залежно від способу їх матеріалізації в банківському праві. Вони безпосеред­ньо формуюються у нормах банківського права, адже в Консти­туції України прямо закріплено принцип як обов'язкову вимогу при її реалізації у законодавстві України.

Інший спосіб вираження конституційних засад банківської діяльності є їх змістовне закріплення, тобто виведення прин­ципів із змісту норм Конституції України. Такі принципи фор­мулюються як юридичні категорії спеціального застосування що­до суб'єктів банківського права. У механізмі банківського регу­лювання вони отримують своє практичне втілення, оскільки організовують і спрямовують діяльність людей і банківських ус­танов у кредитно-фінансовій сфері.

Спеціально-юридичні принципи є важливою складовою кон­ституційних засад формування банківської системи і банківсько­го права. Ось чому можна стверджувати, що визначення і реалі­зація конституційних засад банківського права є необхідним еле­ментом побудови структури банківського права у кодифікаційних та інших корпораційних формах його закріплення і вираження.

Продовжуючи цю думку, варто звернути увагу на те, що кон­ституційні принципи також зазнають відповідної еволюції пра-возастосування, і це зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктив­ними чинниками і умовами розвитку держави і суспільства.

Прикладом цього є розгляд Конституційним Судом України конституційного подання Національного банку України про не­обхідність тлумачення частини першої ст. 58 Конституції Украї­ни. У рішенні Конституційного Суду України визначено, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб [3]. Отже, офіційним тлумачен­ням суду конституційної юрисдикції дано нову офіційну інтер­претацію принципу неприпустимості для юридичних осіб зворот­ної сили нормативно-правового акта, який встановлює нову чи більш сувору юридичну відповідальність. Це у свою чергу ставить закон або інший нормативно-правовий акт над правом юридич­них осіб (банків, кредитних установ) вимагати від держави до­тримання раніше встановлених юридичних гарантій проти су­б'єктивного та адміністративного свавілля державних органів, їх посадових осіб до визначення матеріальних правовідносин і виконання майнових зобов'язань. Хоча рішення Конституційного Суду України мають відносний характер як джерело права, їх обов'язковість є умовою для існування чи застосування норм чинного законодавства України.

Таким чином, можна зробити висновок, що конституційні за­сади банківського права характеризують його як галузь права:

загальносоціальними ознаками предмета правового регулю­вання;

—  спеціально-юридичними вимогами щодо структури правової галузі;

—  наявністю у банківському праві публічних та приватних інте­ресів, матеріальних і процесуальних норм, об'єктивного і су­б'єктивного права, єдності норм та інститутів правового ре­гулювання.

Конституційні принципи права в концентрованому вигляді відбивають засади, на яких у ньому відображаються економічні і соціально-політичні відносини. Вони є синтезуючими засадами, об'єднуючими зв'язками, практичною основою виникнення, ста­новлення і функціонування багатьох правових явищ у банківсь­кій діяльності. Конституційні принципи визначають правотвірну і правореалізаційну банківську діяльність, координують функціо­нування правового механізму банківського регулювання, є в ос­таточному підсумку критеріями оцінки правомірності чи непра­вомірності дій суб'єктів банківського права, формують правове мислення і правову культуру як представників єдиного законо­давчого органу, так і банківського персоналу.

Отже, теоретичне і практичне значення конституційних засад полягає у тому, що вони є відображенням політики держави у банківській сфері. У цій сфері здійснюється об'єктивно необхід­не для економіки право спеціалізованих, економічно незалежних від органів державної влади та місцевого самоврядування бан­ківських та кредитних установ управляти грошовими ресурсами, визначати їх обсяг і призначення у суспільних відносинах відпо­відно до єдиної грошово-кредитної політики.

Тепер перейдемо до з'ясування поняття і ролі банків у сус­пільстві, їх економічно-фінансового призначення у житті дер­жави.

Література

1.  Агарков М. М. Основи банкового права: Курс лекций. — М., 1994.

2.  Гетьман В. П., Килимник Ю. В. Національний банк у системі влади: Бесіда про Конституцію. — К., 1997.

3.  Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 р.

4.  Селіванов А. О. Статті 95—100 // Коментар до Конституції України: 2-е вид. - К., 1998.

5.  Семенов В. М. Конституционньїе принципи гражданского судопрош-водства. —М., 1982.

6.  Тосунян Г. А., Викулин А. Ю. Принципи банковского права // Госу-дарство и право. — 1998. — № 11.

7.  Ющенко В. А. Стабільні ціни можуть забезпечуватися тільки незалеж­ним центральним банком // Урядовий кур'єр. — 1999. — 20 лют.