Печать

Розділ XXII ТРУДОВІ СПОРИ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Posted in Аграрное право - В.З. Янчук Аграрне право України

 

§ 1. Поняття і види трудових спорів, що виникають у сільськогосподарських товаровиробників

1. Одним з дієвих способів захисту трудових прав окремих працівників чи колективів сільськогосподарських підпри­ємств р умовах ринкової економіки має стати визначений у законодавстві порядок розгляду трудових спорів, що виника­ють між власниками сільськогосподарських та інших підпри­ємств АПК і їх працівниками у процесі виробничо-господар­ської діяльності.

Трудові спори - це розбіжності, що виникають між влас­никами підприємства чи уповноваженим ним органом і пра­цівником чи колективом працівників з питань застосування законодавства про працю, реалізації колективних та трудових договорів, встановлення нових чи зміни існуючих умов праці тощо. Розгляд трудових спорів має здійснюватись на засадах гласності, доступності, демократичності, законності.

2. Порядок розгляду трудових спорів, що виникають у ді­яльності сільськогосподарських та агропромислових товаро­виробників, незалежно від форми власності, регулюється нормами чинного трудового законодавства України.

За суб'єктним складом їх можна класифікувати як: а) ін­дивідуальні; б) колективні.

Залежно від виду трудового спору чинним законодавством визначаються органи, які вирішують розбіжності між суб'єк­тами аграрно-трудових відносин і відповідний порядок роз­гляду трудових спорів. Законом України "Про внесення змін І доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та ви­знання такими, що втратили чинність деяких законодавчих

актів" від 18 лютого 1992 р., закріплено новий порядок роз­гляду індивідуальних трудових спорів.

 

3. Відповідно до ст. 221 КЗпП України, індивідуальні тру­дові спори розглядаються:

 

  • а) комісіями по трудових спорах;
  • б) районними (міськими) судами (із змінами згідно із За­коном — Верховної Ради від 19 січня 1995 р.).

 

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним орга­ном, застосовується незалежно від форми трудового договору.

4. Особливий порядок та організація розгляду колективних трудових спорів визначається у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від З березня 1998 р.


 

§ 2. Організаційно-правові засади утворення і діяльності комісій по трудових спорах

1. Згідно зі ст. 223 КЗпП України, комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) тру­дового колективу підприємства, установи, організації з чис­лом працюючих не менш як 15 чоловік. Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість ро­бітників у складі комісії по трудових спорах підприємства по­винна бути не менше половини її складу. Комісія обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря.

2. За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу сільськогосподарського підприємства, об'єднання, установи, організації можуть бути створені КТС у цехах та ін­ших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колекти­вами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій.

Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та ін­шої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень тощо) здійснюється власником або упов­новаженим ним органом. КТС підприємства має печатку

встановленого зразка.

3. Згідно зі ст. 224 КЗпП України, комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду тру­дових спорів, що виникають на підприємствах, за винятком спорів, передбачених у статтях 222, 232 названого кодексу. Це означає, що без розгляду спору у КТС працівник позбавля­ється права на звернення безпосередньо до суду за захистом своїх прав.

Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілко­вої організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Стаття 225 КЗпП визначає конкретний строк звернення працівника до КТС для захисту своїх трудових прав — три мі­сяці від дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Пропуск указаного строку позбавляє працівника права відстояти свої права чи законні інтереси. Однак КТС може поновити пропущений строк для звернення до комісії, якщо працівник доведе, що пропуск стався з по­важних причин.

Заява  працівника,  що  надійшла  до  комісії,  підлягає обов'язковій реєстрації.


 

§ 3. Порядок і строки розгляду трудового спору у комісії по трудових спорах

1. Відповідно до ст. 226 КЗпП України, КТС зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подан­ня заяви. Спори мають розглядатися у присутності працівни­ка, який подав заяву, представника власника або уповнова­женого органу. Робити це за відсутності працівника допуска­ється лише за його письмовою заявою. За бажанням праців­ника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором праців­ника інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без по­важних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник діз­нався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

КТС має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.

Працівник і власник мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішу­ється більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішен­ні питання про відвід.

На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.

2. Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У рішенні зазначаються повне найменування підприєм­ства, установи, організації; прізвіще, ім'я та по-батькові пра­цівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору; суть спору; призвіща членів комісії, власника або уповноваженого ним органу; результати голосування і мотивоване рішення комісії. Копії рішення комісії у триденний строк вручаються праців­никові, власникові або уповноваженому ним органу.

3. В разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник або уповноважений ним орган можуть оскаржити Ті рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою для відмови у прийнятті зая­ви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поно­вити цей строк і розглянути спір по суті. В разі, коли пропу­щений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і за­лишається в силі рішення КТС.

4. Відповідно до ст. 229 КЗпП України, рішення КТС під­лягає виконанню власником або уповноваженим ним орга­ном у триденний строк по закінченні десяти днів, передбаче­них на їх оскарження, за винятком випадків, передбачених ч. 5 ст. 235 цього Кодексу.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення КТС у встановлений строк, працівникові видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримі­сячного строку до районного (міського) суду, судовий вико­навець виконує рішення комісії по трудових спорах у приму­совому порядку.


 

§ 4. Правові підстави розгляду трудових спорів у районних (міських) судах

1. Чинне законодавство України передбачає два шляхи звернення працівників до районного (народного) суду для за­хисту своїх порушених трудових прав і законних інтересів.

Перший спосіб застосовується у тих випадках, коли пра­цівник не може звернутись безпосередньо до суду, оскільки чинним законодавством встановлений обов'язковий поперед­ній розгляд трудового спору у комісії по трудових спорах.

Другий спосіб передбачає безпосереднє звернення працівника до районного (міського) суду в разі виникнення трудо­вого спору.

 

2. Відповідно до ст. 231 КЗпП України, у районних (мі­ських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

 

  • працівника чи власника або уповноваженого ним орга­ну, коли вони не згідні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу);
  • прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по тру­дових спорах суперечить чинному законодавству.

 

3. Згідно зі ст. 232 КЗпП України, безпосередньо в район­них (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

 

  • працівників підприємств, установ, організацій, де комі­сії по трудових спорах не обираються;
  • працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і форму­лювання причини звільнення, оплату за час вимушеного про­гулу або виконання нижчеооплачуваної роботи;
  • керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозді­лу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників з питань звільнення, зміни дати і формулювання причин звільнення, переведення
  • на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накла­дення дисциплінарних стягнень;       .
  • власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;
  • працівників у питанні застосування законодавства про працю яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом профспілковим органом підприємства, установи, організації в межах наданих їм прав.

 

4.        Безпосередньо в районних (міських) народних судах роз­глядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

 

  • працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;
  • молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на да­не підприємство, в установу, організацію;
  • вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наяв­ності дитини віком до чотирнадцяти років;
  • виборних працівників після закінчення строку повноважень ;
  • працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;
  • інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

 


 

§ 5. Вирішення спорів про оплату праці в сільськогосподарських підприємствах

1 Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Спори про одержання винагороди працівників державних сільсько­господарських підприємств, членів та інших працівників ко­лективних сільськогосподарських підприємств вирішуються у встановленому чинним законодавством порядку комісіями з трудових спорів, а також судами.

Безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами:

 

  • працівників сільськогосподарських підприємств, де ко­місії з трудових спорів не обираються;
  • працівників підприємств, зазначених у пунктах 2, З ст. 232 КЗпП, про оплату за час вимушеного прогулу або виконання роботи з нижчою оплатою та в деяких інших випадках.

 

Встановлений чинним трудовим законодавством порядок розгляду спорів не поширюється на спори, що виникають між працівниками та власником підприємства чи уповнова­женим ним органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законодавством або іншими нормативними положеннями про працю.

2. Спори про одержання винагороди є різновидом спорів про грошові вимоги. Органи, які розглядають спір про оплату праці, мають виходити з того, що згідно з Законами "Про під­приємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про се­лянське (фермерське) господарство", "Про оплату праці" та іншими законодавчими і підзаконними актами форми, систе­ми, розміри і порядок оплати праці членів і працівників сільськогосподарських підприємств визначаються останніми самостійно. Виходячи з цього, предметом спору можуть бути як основна заробітна плата, так і додаткова (в грошовій або натуральній формі), а також вимоги про забезпечення вста­новленого законодавством мінімального розміру заробітної плати та її індексації.

При вирішенні спорів про одержання винагороди мають бути застосовані прийняті в господарствах локальні правові акти — Статут колективного сільськогосподарського підпри­ємства, Положення (Правила) про оплату праці, трудовий контракт, а також колективний договір у частині визначення конкретних розмірів тарифних ставок і окладів (ст. 96 КЗпП).

3. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання роботи з нижчою оплатою, але не більш як за один рік.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 1 квітня 1994 р. № 4 та від 26 жовтня 1995 р. № 18) роз'яснено, що, поновлюючи на роботі працівника, звільненого без за­конних підстав чи з порушенням встановленого порядку або незаконно переведеного на іншу роботу, суд виносить рішен­ня про виплату йому заробітної плати чи різниці в заробітній платі на роботі з нижчою оплатою. Якщо ж працівника не­можливо поновити на попередній роботі, суд визнає звіль­нення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію, а в належних випадках — правонаступника чи вищестоящий у порядку підлеглості орган виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу.

4. Оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимуше­ний прогул, вимоги працівника про стягнення середнього за­робітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі й за той період, протягом якого з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або ж неправильне формулювання у ній причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню.

При присудженні оплати праці за час вимушеного прогулу враховується заробіток за місцем нової роботи (одержана до­помога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога, се­редній заробіток на період працевлаштування, допомога з безробіття), що працівник мав на той час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу цей заробіток визнача­ється за загальними правилами його обчислення — виходячи  із заробітку за два останні календарні місяці роботи.

Для працівників, які пропрацювали на даному підпри­ємстві менше двох місяців, обчислення проводиться з розра­хунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. Ііри цьому враховуються також положення Порядку обчис­лення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП у разі розгляду заяви про поновлення на роботі довше одного року не з вини пра­цівника орган, який розглядає трудовий спір, виносить рі­шення про виплату середнього заробітку за весь час вимуше­ного прогулу. В разі часткової вини працівника оплата вимушеного прогулу за цей період може бути відповідно зменшена судом. У випадку затримки з вини власника або уповноваже­ного ним органу видачі трудової книжки працівникові теж виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При розгляді трудових спорів про грошові вимоги (крім названих вище вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання роботи з нижчою оплатою) орган, який роз­глядає спір, має право винести рішення про виплату належ­них сум без обмеження будь-яким строком.

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнен­ня заробітної плати чи інших виплат, що випливають із тру­дових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення грунтується на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроб­лених документах. Також допускається стягнення сум, виплачених йому відповідно до раніше прийнятого рішення комісії, з трудових спорів, при повторному розгляді спору (ст. 239 КЗпП).


 

§ 6. Порядок вирішення колективних спорів (конфліктів), що виникають у сільському господарстві

1. Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (кон­фліктів) у сільському господарстві передбачені у ст. 44 Кон­ституції України, Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 року, ст. 14 КЗпП, а також у Законі "Про колективні догово­ри і угоди".

Названі законодавчі акти спрямовані на забезпечення вза­ємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулю­вання колективних трудових спорів (конфліктів), що виник­ли між ними.

 

Закріплені у чинному законодавстві України норми щодо вирішення колективних трудових спорів поширюються на:

 

  • власників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності;
  • на організації власників; найманих працівників — фі­зичних осіб, які працюють за трудовим договором на підпри­ємстві, в установі та організації, в їх об’єднаннях або у фізич­них осіб, які використовують найману працю; організації найманих працівників, що утворені відповідно до законодав­ства для представництва і захисту їх інтересів.

 

Визначення поняття "колективний трудовий спір (конф­лікт)" дається у ст. 2 Закону України "Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів". При цьому поняття "трудовий спір" і "конфлікт" використовуються у законі як синоніми.

Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо;

 

  • встановлення нових або змін існуючих соціально-еко­номічних умов праці та виробничого побуту;
  • укладення чи зміни колективного договору, угоди;
  • виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
  • невиконання вимог законодавства про працю.

 

Зміст кожної з названих вимог визначається нормами тру­дового та іншими галузями законодавства України.

Колективні трудові спори можуть виникати і вирішуватись на виробничому, галузевому, територіальному та національ­ному рівнях.

В залежності від рівня, на якому виник колективний тру­довий спір (конфлікт), законодавством України визначаються сторони такого спору, а також порядок формування вимог найманих працівників чи профспілок, порядок та строки розгляду цих вимог, послідовність вирішення колективних трудових спорів.

 

Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) е:

 

  • на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, ор­ганізації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноваже­ний ним орган чи представник;
  • на галузевому, територіальному рівнях — наймані пра­цівники підприємств, установ, організації однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники. Об'єд­нання власників або уповноважені ними органи чи пред­ставники;
  • на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єд­нання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників або уповноважені ни­ми органи (представники) на території більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць, передбачених ч. 2 ст. 133 Конституції України.

 

2. Аналіз змісту Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" дозволяє визна­чити такі стадії вирішення розбіжностей, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин:

 

  • формування і розгляд вимог найманих працівників, профспілок;
  • примирна комісія;
  • трудовий арбітраж;
  • страйк;
  • суд (Верховний Суд Автономної Республіки Крим, об­ласний, Київський і Севастопольський міський суд).

 

3. Розбіжності, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин на різних рівнях не завжди призводять до виникнення колективного трудового спору (конфлікту).

До моменту виникнення колективного трудового спору Законом України "Про порядок вирішення колективних тру­дових спорів (конфліктів), передбачена обов'язкова процеду­ра формування і розгляду вимог найманих працівників, профспілок.

Згідно зі статтями 4, 5 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", вимоги найма­них працівників на виробничому рівні формуються і затвер­джуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вва­жаються чинними за наявності не менше ніж половини під­писів членів трудового колективу підприємства, установи, ор­ганізації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визнача­ють орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.

Вимоги найманих працівників на галузевому, територіаль­ному чи національному рівнях формуються і затверджуються:

 

  • у випадках, коли інтереси найманих працівників пред­ставляє профспілка, об'єднання профспілок — рішенням ви­борного органу відповідної профспілки, об'єднання проф­спілок;
  • у випадках, коли інтереси найманих працівників пред­ставляють інші уповноважені ним організації (органи) — конференцією представників підприємств, установ, організа­цій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).

 

Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надси­лаються власнику або уповноваженому ним органу, який зо­бов'язаний протягом трьох днів розглянути ці вимоги і пові­домити уповноважених представників заявника про своє рі­шення. Якщо задоволення вимог виходить за межі компетен­ції уповноваженого власником органу, він зобов'язаний надіслати їх у триденний термін з дня одержання вимог влас­нику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має приймати рішення. При цьому строк розгляду ви­мог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів. Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не по­винен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих ви­мог власником або уповноваженим ним органом до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою пові­домлення від власника або відповідного вищестоящого орга­ну про прийняте ним рішення.

В разі задоволення власником чи уповноваженим ним ор­ганом заявлених вимог найманих працівників, профспілки колективний трудовий спір (конфлікт) не виникає.

4. Згідно зі ст. 6 Закону "Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)", такий конфлікт вини­кає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, ко­лективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог закінчилися, а відповіді власника не надійшло.

 

Колективні трудові спори (конфлікти)  вирішують органи:

 

  • примирна комісія;
  • трудовий арбітраж;
  • суд.

 

5. Примирна комісія є обов'язковим первинним органом завданням якого є вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту) питань встановлення нових або зміни існуючих соціальне економічних умов праці та виробничого побуту, укладення зміни колективного договору, угоди.

Незалежно від того, на якому рівні виник колектив  трудовий спір (конфлікт), примирна комісія створюється ініціативою однієї із сторін і складається з однакової кількості представників сторін, які визначаються кожною сторонок самостійно. Строки утворення комісії визначаються рівнем колективного трудового спору (конфлікту). Зокрема, на виробничому рівні примирна комісія створюється у триденний, на галузевому чи територіальному рівні — у п'ятиденний, на національному рівні — у десятиденний строк з моменту ви­никнення колективного трудового спору. Права примирної комісії, а також процедура і строки вирішення колективного  трудового спору (конфлікту) визначені у статтях 8—9 Закону  України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Рішення комісії є обов'язковим для сторін, оформляється протоколом і виконується в порядку, передбаченому цим рішенням. Після прийняття рішення примирна комісія припиняє свою роботу. В разі неприйняття рішення з питань, пе­редбачених пунктами "а" і "б" ст. 2 Закону "Про порядок ви­рішення колективних трудових спорів (конфліктів)", колек­тивний трудовий спір розглядається трудовим арбітражем.

6. Правовий статус трудовго арбітражу має суттєві відмін­ності від примирної комісії, зумовлені особливим порядком його створення та вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

До складу трудового арбітражу входять не представники .сторін, як це вимагається для примирної комісії, а залучені сторонами фахівці, експерти та інші особи. Ініціатива щодо створення трудового арбітражу може на-вжати як сторонам колективного трудового спору, так і незалежному посереднику— визначеній за спільним вибором сторін особі, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

 

Трудовий арбітраж створюється з ініціативи вказаних осіб у триденний строк в разі:

 

  • неприйняття примирною комісією погодженого рішен­ня щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікти з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди;
  • виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

 

На відміну від примирної комісії, трудовий арбітраж — ор­ган, який самостійно приймає більшістю голосів його членів рішення по суті трудового спору (конфлікту). Таке рішення є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це поперед­ньо домовилися.

7. Особливе правове становище в розгляді колективних трудових спорів займає Національна служба посередництва і примирення, яка створюється відповідно до ст. 15 Закону Ук­раїни "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Діяльність такої служби має бути спрямована на запобігання виникненню колективних спорів і конфліктів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів.

 

До компетенції Національної служби посередництва і примирення відноситься:

 

  • реєстрація висунутих працівниками вимог та колектив­них трудових спорів (конфліктів);
  • аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колек­тивних трудових спорів (конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення;
  • підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних спорів (конфліктів);
  • перевірка, в разі необхідності, повноважень представни­ків сторін колективного трудового спору;
  • посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) тощо.

 

Представники національної служби посередництва і при­мирення можуть брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях.

Сторони після додержання примирної процедури мають право звертатися для сприяння у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) до Національної служби посе­редництва і примирення, яка розглядає всі матеріали і в деся­тиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації.

8. Особливою стадією вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) є страйк — тимчасове колективне добро­вільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, уста­нови, організації (структурного підрозділу).

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соці­альних інтересів.

Реалізація права на страйк здійснюється відповідно до За­кону України "Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів (конфліктів)".

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (пред­ставник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів)", забороня­ється проведення страйку за умов, якщо припинення праців­никами роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, дов­кіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аварі­ям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків. Законом передбачені й інші випадки заборони проведення страйку.

9. Колективний трудовий спір може бути переданий на розгляд до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міського суду у передбачених законом випадках заборони проведення страй­ку і коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано. За таких умов право на звернення до суду із заявою про вирішення колективного трудового спору має лише Національна служба посередницт­ва і примирення.

В разі оголошення страйку власник або уповноважений ним орган (представник) вправі звернутися до суду із заявою про визнання страйку незаконним. Рішення суду про визнан­ня страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спо­рів (конфліктів), учасники страйку зобов'язані прийняти рі­шення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівники мають розпочати роботу не пізніше наступної до­би після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Збитки, заподіяні в результаті страйку іншим підпри­ємствам, установам, організаціям чи громадянам, відшкодо­вуються за рішенням суду згідно із законодавством України.