Розділ XIX ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
§ 1. Поняття оплати праці в сільськогосподарських підприємствах
1. Оплата праці являє собою винагороду за живу (професіонально-технічну, розумову) та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. За своїм соціально-економічним змістом вона є економіко-правовою категорією, в основі якої у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу лежить право власності КСГП (СпС, СВК). Таке підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їхню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановленими у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник державного чи корпоративного сільськогосподарського підприємства працює в ньому на основі трудового договору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробітної плати. Остання являє собою грошове вираження основної форми винагороди, яку підприємство зобов'язане виплачувати працівникам за їхню працю протягом встановленого робочого часу відповідно до її кількості та якості за попередньо встановленою нормою і не нижче визначеного державою мінімального розміру.
Оплата праці працівників колективних сільськогосподарських підприємств — як членів цих підприємств, так і осіб, що працюють у них за трудовою угодою (договором), провадиться згідно з принципом розподілу за працею з фонду, що є власністю КСГП (СпС, СВК), а рівень оплати праці в кожному такому підприємстві залежить безпосередньо від одержаного обсягу валової продукції та валового доходу підприємства.
Оплата праці працівників сільського господарства становить основну форму винагороди і є головним джерелом коштів для відтворення робочої сили.
Розподіл за працею об'єктивно зумовлює матеріальну заінтересованість працівників у розвитку як колективних, так і державних сільськогосподарських підприємств. Матеріальна заінтересованість взагалі є визначальним фактором успішної виробничо-господарської діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств, рушійною силою економіки. Оплата праці є складовою собівартості вироблюваної сільськогосподарської продукції та функціонує як засіб матеріальної заінтересованості в системі трудових відносин. У своєю чергу, матеріальна заінтересованість виявляється через систему власності та права власності, паювання основних засобів виробництва, нарахування та одержання дивідендів за рахунок частини чистого прибутку підприємства. Вона може бути реалізована через закріплення за працівниками сільського господарства (членами колективного підприємства) права власності на частку в земельному фонді підприємства і одержання земельної ренти, визначеної залежно від розміру земельної ділянки і чистого прибутку КСГП. За своєю економі-ко-правовою природою одержані в такий спосіб кошти не є винагородою за працю, що характерно для економіко-правової сутності оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств.
2. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці розмежовується на основну й додаткову.
Основна оплата праці — це винагорода, що її одержує працівник сільськогосподарського підприємства залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також надбавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними правовими актами.
Додаткова оплата — це додаткова до основної оплати заохочувальна винагорода, що видається працівникові в заздалегідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості.
Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оплати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції, валовий дохід.
З метою матеріального й морального стимулювання більш сумлінного ставлення працівників до виконання своїх трудових обов'язків, застосування прогресивних технологій, збереження та раціонального використання матеріально-технічних засобів, поліпшення якості сільськогосподарської продукції, насіння, кормів, підвищення продуктивності тварин тощо підприємство застосовує преміювання, нагородження та інші види заохочення. На відміну від оплати праці джерелом коштів для цих заохочень є чистий прибуток та інші понадпланові надходження від запроваджуваного виду підприємництва.
У колективних сільськогосподарських підприємствах залежно від умов і результатів їхньої виробничо-господарської підприємницької діяльності використовуються такі форми оплати праці працівників: грошова чи натуральна, або обидві одночасно.
§ 2. Правові акти про оплату праці працівників сільськогосподарського підприємства
1. За сучасних умов, коли основними виробниками сільськогосподарської сировини і продуктів харчування є колективні та державні сільськогосподарські підприємства, трудові відносини щодо оплати праці їх працівників є настільки складними, що потребують детального правового регулювання за допомогою законів, нормативно-правових (підзаконних) і локальних правових актів. Ці правові акти мають своїм завданням врегулювати суспільні відносини з питань оплати праці, врахувати особливості останньої залежно від галузі сільськогосподарського виробництва і забезпечити матеріальну заінтересованість працівників у підвищенні рівня виробничо-господарської діяльності, гарантувати за допомогою правових засобів права працівників сільського господарства.
У житті суспільства та діяльності держави відносини з питань оплати праці громадян є настільки важливими, що потребують спеціального врегулювання на рівні Конституції, де передбачено, що кожен має право на працю, а це включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на заробітну плату, не нижчу від визначеної Законом (ст. 43).
Верховна Рада України 24 березня 1995 р. прийняла Закон "Про оплату праці". Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які на підставі трудового договору перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання і з окремими громадянами, а також сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відновлювальної та стимуляційної функцій заробітної плати.
2. Закон "Про оплату праці" містить легальне визначення основної категорії інституту правового регулювання оплати праці — заробітної плати. Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує за трудовим договором працівникові за виконувану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Стаття 2 Закону визначає структуру заробітної плати, розмежовуючи її на основну і додаткову. Основна заробітна плата являє собою винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. Різновидом додаткової заробітної плати є премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань.
3. Особливе значення має твердження Закону про мінімальну заробітну плату. Як зазначено в ст. З, мінімальна заробітна плата — це законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Однак у Законі не передбачено, яким чином ця правова норма має здійснюватися, скажімо, при вирішенні питань оплати праці найманих працівників колективних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств.
Законом "Про оплату праці" передбачено правила державного регулювання оплати праці (ст. 8). Держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності та господарювання через установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також оподаткуванням доходів працівників. Закон регламентує умови визначення розміру мінімальної заробітної плати. Це робиться з урахуванням:
- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;
- загального рівня середньої заробітної плати;
- продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.
Мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на одну працездатну особу.
У названому Законі викладено основні правові норми (правила) щодо регулювання трудових відносин із приводу оплати праці. Застосування цих правових норм щодо працівників сільськогосподарського виробництва вимагає врахування особливостей (специфіки) цієї галузі народного господарства.
4. Законом "Про колективне сільськогосподарське підприємство" вперше на такому рівні визначаються правові засади організації та оплати праці членів цього підприємства. Відповідно до ст. 19 трудові відносини членів такого підприємства визначаються цим Законом і Статутом підприємства, а громадян, які працюють за трудовим договором або контрактом, — законодавством про працю України. Що стосується відносин щодо оплати праці, то кожне колективне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників. Оплата праці в таких підприємствах здійснюється залежно від кількості та якості трудового внеску кожного члена підприємства і зумовлюється підсумковими результатами. Розмір прибутку, одержуваного в порядку оплати праці, не обмежується. Цим Законом передбачено також форми оплати праці — грошову і натуральну. Визначені цією правовою нормою правила відповідним чином закріплюються в Статуті конкретного підприємства та в чинних у ньому локальних правових актах про оплату праці.
Правове регулювання оплати праці працівників державних сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до положень ст. 19 Закону "Про підприємства в Україні". Згідно з цією правовою нормою підприємство самостійно визначає фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів, встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Підприємству надано право використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтир для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних ними робіт.
5. Суспільно-політичне, економічне, соціальне і правове становище колективних сільськогосподарських підприємств є таким, що кожне з них правомочне регулювати суспільні відносини з питань оплати праці його членів через прийняття його органами самоврядування відповідних локальних правових актів. За своїм змістом вони повинні відповідати Конституції України, Законові "Про оплату праці", Статутові даного підприємства. З метою забезпечення науково-практичної обгрунтованості цих локальних правових актів, зокрема Положення про оплату праці в колективному сільськогосподарському підприємстві, органи державного управління сільським господарством, представницькі органи таких підприємств спільно з прогресивними керівниками останніх і науковцями розробили Рекомендації про оплату праці в колгоспах Української РСР, які були прийняті Радою колгоспів УРСР і схвалені Радою Міністрів УРСР. Керуючись ними, кожне підприємство розробляє на підставі свого статуту і приймає на загальних зборах Положення про оплату праці в підприємстві. За своєю юридичною природою Рекомендації є рекомендаційним актом. Це означає, що правила, які вони містять, не породжують суб'єктивних прав та юридичних обов'язків ні для органів самоврядування, ні для членів підприємства. Права суб'єктивного характеру для підприємства та його членів (а також громадян, які працюють за трудовим договором) створюють норми Положення про оплату праці в конкретному колективному сільськогосподарському підприємстві. Кожне таке Положення як локальний правовий акт є правовою основою для вирішення трудових спорів з питань оплати праці, що виникають між правлінням і членом підприємства.
У Рекомендаціях містяться пропозиції, які, будучи перенесені в Положення, набувають принципового значення для належного регулювання і гарантування прав членів даного підприємства з питань оплати їх праці. Це пропозиції про створення фонду оплати праці та визначення нормативів відрахувань до нього, про зв'язок і взаємозалежність його зростання та піднесення продуктивності праці. Варта уваги і така пропозиція: якщо внаслідок стихійного лиха, неврожаю або інших причин не буде одержано запланованого валового доходу і в зв'язку з цим виникне розбіжність міх фондом оплати праці та виділеними для цього з валового доходу коштами, то сума, якої бракує, покривається за рахунок коштів, одержаних від органу страхування на відшкодування збитків від стихійного лиха та інших несприятливих умов. Рекомендації містять й інші правила, спрямовані на забезпечення матеріальної заінтересованості працівників колективного сільськогосподарського підприємства у піднесенні громадського виробництва та на охорону трудових прав.
6. За сучасних умов у вирішенні питання оплати праці в колективних сільськогосподарських підприємствах певну роль відіграють і рекомендації, викладені в Методичному посібнику з організації та оплати праці в колгоспах, радгоспах та інших сільськогосподарських підприємствах, розробленому з ініціативи Міністерства сільського господарства і продовольства України в 1991 р. За своїм призначенням і змістом він має розглядатись як рекомендації щодо розроблення і прийняття положень про оплату праці членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів.
7. Закон "Про оплату праці" підлягає застосуванню щодо осіб, які працюють у колективному сільськогосподарському підприємстві на підставі трудового договору, контракту або угоди. Але він не містить відповіді на запитання: чи поширюється його дія на членів КСГП? Оскільки таке підприємство провадить свою діяльність на основі поєднання колективної власності, яка належить йому як юридичній особі, і приватної власності його членів, то державна влада не правомочна регулювати трудові відносини між ним та його членами. Тому названим Законом регулюються лише трудові відносини, які виникають, змінюються і припиняються відповідно до трудового договору або контракту з особами, які не є членами підприємства. Закон не містить твердження про те, що його норми поширюють свою чинність на трудові відносини, які виникають на підставі членства у колективному сільськогосподарському підприємстві. Такі підприємства взагалі не згадуються в цьому Законі. Це дає підстави вважати, що Закон "Про оплату праці" не поширюється на КСГП та їхніх членів. Та все ж його доцільно враховувати при розробленні та прийнятті Рекомендацій щодо оплати праці в колективних сільськогосподарських підприємствах або відповідного примірного положення, а також Положення про оплату праці в кожному такому підприємстві.
Зокрема, виходячи зі ст. 43 Конституції України про те, що заробітна плата не може бути нижчою від визначеної законом, та положення ст. З Закону "Про оплату праці" щодо мінімальної заробітної плати, до локальних правових актів колективних і державних сільськогосподарських підприємств слід включати правову норму про мінімальний щомісячний заробіток їх працівників — як членів колективного підприємства, так і робітників та службовців радгоспу.
§ 3. Системи оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств
1. Одержаний внаслідок виробничо-господарської підприємницької діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств госпрозрахунковий дохід є джерелом коштів для оплати праці та інших видів матеріального стимулювання членів колективних підприємств і працівників радгоспів. Цей дохід визначається як різниця між сумою виручки від реалізації сільськогосподарської сировини і продовольчих продуктів (прибутку від виконаних робіт і наданих послуг), а також інших грошових надходжень і матеріальними витратами на виробництво продукції, виплатами відсотків за кредит, страховими платежами, відрахуваннями за спеціальним страхуванням членів колективних підприємств та іншими обов'язковими відрахуваннями. Виплата винагороди за працю Провадиться таким чином, щоб забезпечити пряму залежність її розміру від внеску конкретного працівника в підсумкові результати діяльності підприємства.
2. Матеріальною основою оплати праці та інших видів матеріального стимулювання є єдиний фонд оплати праці кожного окремого колективного і державного сільськогосподарського підприємства. Цей фонд має своїм завданням посилення госпрозрахункових принципів у діяльності виробників сільськогосподарської продукції та становить залишок госпрозрахункового доходу після відрахування від нього коштів, які повинні використовуватись для розвитку виробництва, науки і прогресивних технологій, а також на соціальні потреби.
Крім цього, до єдиного фонду оплати праці підприємства спрямовуються також кошти, що їх перераховують заготівельні та переробні підприємства на преміювання працівників за окремі види продукції; кошти на оплату праці, передбачені в кошторисах на утримання невиробничих підрозділів підприємства, джерелами фінансування яких є фонди економічного стимулювання; кошти на оплату праці, які виділяються на капітальне будівництво господарським способом за рахунок усіх джерел фінансування. Єдиний фонд оплати праці використовується для авансування і для оплати праці за підсумкові результати роботи, для матеріального заохочення членів колективних сільськогосподарських підприємств, надання матеріальної допомоги, для оплати працівникам чергових відпусток, виплат (надбавок) за стаж роботи, для забезпечення інших соціальних пільг, а також для утворення резерву з оплати праці.
3. Сільське господарство України — це сполучення основних (зернове господарство, тваринництво, овочівництво) та допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва, що виробляють продукти харчування і сировину для переробної промисловості. Кожна з цих галузей характеризується своїми виробничо-технічними умовами та особливостями. Зазначені та інші фактори зумовлюють потребу у використанні відповідних систем оплати праці працівників сільського господарства. Системою оплати праці прийнято вважати певне співвідношення між затраченою працею, вимірюваною згідно з певними показниками, і нарахованими за неї розмірами винагороди. Обрання форми, системи оплати праці та її розміру віднесено до повноважень підприємства (ст. 96 КЗпП).
В сучасних умовах колективні й державні сільськогосподарські підприємства використовують для оплати праці своїх працівників, зайнятих в основних, допоміжних та інших галузях виробництва, такі системи оплати праці: відрядну, акордну, відрядно-преміальну, акордно-преміальну, погодинно-преміальну та інші.
4. Відрядно-преміальна система передбачає оплату праці за виконання денної норми виробітку або її частини, а також за обслуговування тварин і птиці за встановленою нормою, виходячи з визначеного для цієї роботи тарифного розряду та відповідної денної тарифної сітки оплати праці. За якісне і своєчасне виконання робіт нараховується премія у відсотках від основного заробітку за відрядною розцінкою. Цю систему оплати праці доцільно застосовувати тоді, коли немає можливості використовувати акордно-преміальну систему.
5. При акордно-преміальній системі оплата праці провадиться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироблену продукцію або за певний закінчений цикл робіт. Крім оплати за встановленими розцінками, за одиницю продукції виплачуються премії у відсотках від вартості надпланової продукції або від суми економії прямих затрат (зниження собівартості продукції).
6. Погодинно-преміальна система оплати праці передбачає оплату за відпрацьовані години, виходячи з розряду виконуваної роботи і погодинної (денної) тарифної ставки, що цьому розрядові відповідає. За якісне виконання робіт нараховується премія у відсотках від одержуваного заробітку. Таку систему оплати праці рекомендується застосовувати на роботах, на яких не можна встановити норми виробітку або норми обслуговування (робота обліковця, касира, сторожа тощо).
7. Засобом ефективного використання наведених систем оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики, а також відповідним чином визначений фонд заробітної плати — в державному та фонд оплати праці — в колективному сільськогосподарських .підприємствах. Питання визначення розміру виплати заробітку вирішуються директором радгоспу, ТОВ або правлінням КСГП, AT.
Фонд оплати праці у рослинництві визначається за технологічними картами, складеними для кожної культури на основі запланованого обсягу роботи (включно з незавершеним виробництвом), встановлених норм виробітку і відповідних тарифних ставок. У тваринництві він розраховується виходячи з нормативної кількості працівників, розрахованої за технічно обгрунтованими нормами, професійного складу тваринників і відповідних тарифних ставок.
8. Норма виробітку для розрахунку розцінок встановлюється в сільськогосподарських підприємствах відповідно до конкретних умов виробництва (технології, норми внесення добрив, сортів насіння, умов утримання тварин, ступеня механізації тощо) з урахуванням рівня врожайності та продуктивності, досягнутих за попередні три—п'ять років, або планових показників.
Діленням збільшення тарифного фонду на вартість продукції за нормою виробітку визначається розцінка, яка виплачується підрядному колективові за вироблену ним одиницю продукції.
9. Для нарахування оплати за вироблену продукцію підрядному колективові виділяється фонд авансування. Він не може перевищувати суми тарифного фонду з урахуванням надбавок за класність, звання "Майстер", підвищеної оплати праці на збиранні врожаю і додаткової оплати за якість продукції. Конкретний порядок авансування визначається самим колективом підрядного підрозділу. Розмір авансу може бути встановлено однаковий для всіх працівників або диференційований залежно від складності виконуваних робіт, кваліфікації працівників, видів і марок закріплених за ними тракторів і сільськогосподарських машин.
У галузях тваринництва, де продукція надходить протягом усього року (молоко, яйця тощо), оплата нараховується за встановленими розцінками на продукцію за результатами роботи за місяць. Авансування при цьому не застосовується.
Після завершення сільськогосподарських робіт із підрядним колективом проводиться остаточний розрахунок за вироблену та оприбутковану продукцію. Із суми колективного заробітку, націнок за продукцію вираховується (без урахування надбавок) виданий аванс включно із сумою заробітної плати осіб, залучених на сільськогосподарські роботи.
Праця підрядних колективів може оплачуватися залежно від валового доходу підприємства. Фонд для оплати праці працівників радгоспів, членів КСГП обчислюється як різниця між вартістю виробленої продукції та матеріальними витратами на її виробництво. При цьому можуть використовуватись різні варіанти його обчислення: на основі показників вартості продукції, що фактично склалася (матеріальних витрат і оплати праці) в кожному окремому підрозділі за останні три— п'ять років, або ж на основі нормативних (планових) показників.
Нормативи (розцінки) оплати праці від одержаного валового доходу визначаються за формулою:
де Р — норматив у відсотках або розцінка за 100 грн. валового доходу;
ФО — фонд оплати праці;
ВП — вартість валової продукції;
МЗ — матеріальні затрати на виробництво продукції.
Нормативи (розцінки) оплати праці від валового доходу встановлюються на кілька років. Підрядному колективові гарантується виплата всього акордного фонду оплати праці незалежно від одержаного підсумкового результату. До остаточного розрахунку за підсумками роботи за рік членам цього колективу виплачується аванс.
10. Для розрахунку фонду оплати праці й винагороди за непідрядні роботи в сільському господарстві використовуються відрядна й погодинна системи. При відрядній системі праця винагороджується за тарифними ставками за виконання норми, при погодинній оплаті — за відпрацьований час. У державних сільськогосподарських підприємствах технічно обгрунтовані норми праці встановлюються адміністрацією за погодженням із профспілковим комітетом. У КСГП норми праці (норми виробітку, часу, обслуговування, кількості) розробляються з урахуванням конкретних організаційно-технічних умов і в міру поліпшення останніх переглядаються за участю членів підприємства і спеціалістів. Вони затверджуються рішенням загальних зборів або (за їх дорученням) правлінням підприємства.
11. Норми праці встановлюються щодо кожного виду робіт. Всі роботи в сільському господарстві тарифікуються за шістьма тарифними розрядами. За виконану норму (на відрядних роботах) або за робочий день (робочий час) на погодинних роботах працівникові виплачується тарифна ставка.
Відповідна сітка діє для працівників тваринницьких підрозділів, для працівників, зайнятих на виконанні кінно-ручних робіт. Для працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарської техніки, устаткування та інструменту застосовуються погодинні тарифні ставки.
12. Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується, як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Державне підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. У колективному сільськогосподарському підприємстві штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встановлюють загальні збори членів підприємства.
Системи й форми оплати праці працівників, спеціалістів сільськогосподарські підприємства теж визначають тепер самостійно.
Для підвищення заінтересованості керівників і спеціалістів державних і колективних сільськогосподарських підприємств у підсумкових результатах праці визнано за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок відповідної частини фонду оплати праці, що затверджується власником підприємства або (за погодженням із ним) радою трудового колективу.
13. Тарифна система розцінок і окладів винагороджує фактичну працю працівників сільського господарства, яка відповідає суспільне визначеному рівневі складності робіт і дає середні соціальне необхідні результати. Через різноманітність конкретних видів сільськогосподарських робіт і суб'єктивних здібностей кожного працівника винагорода за тарифними ставками вимагає додаткових засобів обліку кількості, якості та результатів суспільне корисної праці. Доповнення і корективи тарифної системи особливо важливі й необхідні при оцінці робіт, результативність яких багато в чому пов'язана з погодними, іншими природними та біологічними факторами сільськогосподарського виробництва, строками виконання найважливіших робіт. Тому в практиці сільськогосподарських підприємств склалися традиційні доплати і надбавки, що коригують тарифні виплати.
14. Інтенсивність і тяжкість праці, швидкість виконання робіт, тобто праця в умовах, що відрізняються від нормальних, винагороджується звичайно збільшенням тарифних ставок за норму виробітку, відпрацьований час або встановленням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальні умови праці. Так, підвищені тарифні ставки застосовуються у сільськогосподарських підприємствах на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці щодо працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарських машин, обладнання та інструменту. За підвищеними ставками проводиться оплата праці також працівників тваринництва, зайнятих на роботах з обслуговування бруцельозної худоби і тварин, хворих на ящур, худоби на відгінних пасовищах та бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства.
Інтенсивність праці найочевидніше виявляється при розширенні зон обслуговування, обсягу робіт. Керівник державного підприємства за погодженням із профспілковим комітетом може вводити за рахунок економії фонду оплати надбавки до тарифів і окладів працівників за суміщення професій і виконання робіт меншою кількістю працівників.
15. Враховуючи особливо важливе значення збирання врожаю та заготівлі кормів, державні й колективні сільськогосподарські підприємства можуть встановлювати підвищені розцінки за такі роботи. Зокрема, трактористам-машиністам, які працюють на збиранні врожаю, оплата збільшується на 60 або 100 відсотків (залежно від району), всім іншим працівникам — на 15 або ЗО відсотків.
Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють, залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи, І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків, II класу — 10 відсотків.