§ 1. Поняття оплати праці в сільськогосподарських підприємствах

1. Оплата праці являє собою винагороду за живу (професіонально-технічну, розумову) та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. За своїм соціально-економічним змістом вона є економіко-правовою категорією, в основі якої у сільськогосподарських підприємствах коопера­тивного типу лежить право власності КСГП (СпС, СВК). Та­ке підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їх­ню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановле­ними у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник державного чи корпоративного сільськогосподар­ського підприємства працює в ньому на основі трудового до­говору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробіт­ної плати. Остання являє собою грошове вираження основної форми винагороди, яку підприємство зобов'язане виплачува­ти працівникам за їхню працю протягом встановленого робо­чого часу відповідно до її кількості та якості за попередньо встановленою нормою і не нижче визначеного державою мі­німального розміру.

Оплата праці працівників колективних сільськогосподар­ських підприємств — як членів цих підприємств, так і осіб, що працюють у них за трудовою угодою (договором), прова­диться згідно з принципом розподілу за працею з фонду, що є власністю КСГП (СпС, СВК), а рівень оплати праці в кожному такому підприємстві залежить безпосередньо від одержаного обсягу валової продукції та валового доходу підприємства.

Оплата праці працівників сільського господарства стано­вить основну форму винагороди і є головним джерелом кош­тів для відтворення робочої сили.

Розподіл за працею об'єктивно зумовлює матеріальну заін­тересованість працівників у розвитку як колективних, так і державних сільськогосподарських підприємств. Матеріальна заінтересованість взагалі є визначальним фактором успішної виробничо-господарської діяльності колективних і державних сільськогосподарських підприємств, рушійною силою еконо­міки. Оплата праці є складовою собівартості вироблюваної сільськогосподарської продукції та функціонує як засіб мате­ріальної заінтересованості в системі трудових відносин. У своєю чергу, матеріальна заінтересованість виявляється через систему власності та права власності, паювання основних за­собів виробництва, нарахування та одержання дивідендів за рахунок частини чистого прибутку підприємства. Вона може бути реалізована через закріплення за працівниками сільсько­го господарства (членами колективного підприємства) права власності на частку в земельному фонді підприємства і одер­жання земельної ренти, визначеної залежно від розміру зе­мельної ділянки і чистого прибутку КСГП. За своєю економі-ко-правовою природою одержані в такий спосіб кошти не є винагородою за працю, що характерно для економіко-правової сутності оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств.

2. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оп­лата праці розмежовується на основну й додаткову.

Основна оплата праці — це винагорода, що її одержує пра­цівник сільськогосподарського підприємства залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також над­бавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними право­вими актами.

Додаткова оплата — це додаткова до основної оплати зао­хочувальна винагорода, що видається працівникові в заздале­гідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості.

Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оп­лати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції, вало­вий дохід.

З метою матеріального й морального стимулювання більш сумлінного ставлення працівників до виконання своїх трудових обов'язків, застосування прогресивних технологій, збере­ження та раціонального використання матеріально-технічних засобів, поліпшення якості сільськогосподарської продукції, насіння, кормів, підвищення продуктивності тварин тощо підприємство застосовує преміювання, нагородження та інші види заохочення. На відміну від оплати праці джерелом кош­тів для цих заохочень є чистий прибуток та інші понадпланові надходження від запроваджуваного виду підприємництва.

У колективних сільськогосподарських підприємствах за­лежно від умов і результатів їхньої виробничо-господарської підприємницької діяльності використовуються такі форми оплати праці працівників: грошова чи натуральна, або обидві одночасно.

 

§ 2. Правові акти про оплату праці працівників сільськогосподарського підприємства

1. За сучасних умов, коли основними виробниками сільсь­когосподарської сировини і продуктів харчування є колектив­ні та державні сільськогосподарські підприємства, трудові відносини щодо оплати праці їх працівників є настільки складними, що потребують детального правового регулюван­ня за допомогою законів, нормативно-правових (підзаконних) і локальних правових актів. Ці правові акти мають своїм завданням врегулювати суспільні відносини з питань оплати праці, врахувати особливості останньої залежно від галузі сільськогосподарського виробництва і забезпечити матеріаль­ну заінтересованість працівників у підвищенні рівня вироб­ничо-господарської діяльності, гарантувати за допомогою правових засобів права працівників сільського господарства.

У житті суспільства та діяльності держави відносини з пи­тань оплати праці громадян є настільки важливими, що по­требують спеціального врегулювання на рівні Конституції, де передбачено, що кожен має право на працю, а це включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен віль­но обирає або на яку вільно погоджується, а також на заро­бітну плату, не нижчу від визначеної Законом (ст. 43).

Верховна Рада України 24 березня 1995 р. прийняла Закон "Про оплату праці". Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які на під­ставі трудового договору перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання і з окремими громадянами, а та­кож сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відновлювальної та стимуляційної функцій заробітної плати.

2. Закон "Про оплату праці" містить легальне визначення основної категорії інституту правового регулювання оплати праці — заробітної плати. Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує за трудовим догово­ром працівникові за виконувану ним роботу. Розмір заробіт­ної плати залежить від складності та умов виконуваної робо­ти, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Стаття 2 Закону визначає структуру заробітної плати, роз­межовуючи її на основну і додаткову. Основна заробітна пла­та являє собою винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслугову­вання, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітни­ків і посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Во­на включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні ви­плати, передбачені чинним законодавством. Різновидом до­даткової заробітної плати є премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань.

3. Особливе значення має твердження Закону про мінімальну заробітну плату. Як зазначено в ст. З, мінімальна заробітна плата — це законодавче встановлений розмір заро­бітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місяч­ну, годинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Однак у Законі не передбачено, яким чином ця правова норма має здійснюватися, скажімо, при вирішенні питань оплати праці найманих працівників колективних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермер­ських) господарств.

Законом "Про оплату праці" передбачено правила держав­ного регулювання оплати праці (ст. 8). Держава регулює оп­лату праці працівників підприємств усіх форм власності та господарювання через установлення розміру мінімальної за­робітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і роз­мірів оплати праці працівників установ і організацій, що фі­нансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також оподаткуванням доходів працівників. Закон регламен­тує умови визначення розміру мінімальної заробітної плати. Це робиться з урахуванням:

 

• вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілі­зації та розвитку економіки країни;
• загального рівня середньої заробітної плати;
• продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економіч­них умов.

 

Мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в роз­рахунку на одну працездатну особу.

У названому Законі викладено основні правові норми (правила) щодо регулювання трудових відносин із приводу оплати праці. Застосування цих правових норм щодо праців­ників сільськогосподарського виробництва вимагає враху­вання особливостей (специфіки) цієї галузі народного гос­подарства.

4. Законом "Про колективне сільськогосподарське підпри­ємство" вперше на такому рівні визначаються правові засади організації та оплати праці членів цього підприємства. Відпо­відно до ст. 19 трудові відносини членів такого підприємства визначаються цим Законом і Статутом підприємства, а грома­дян, які працюють за трудовим договором або контрактом, — законодавством про працю України. Що стосується відносин щодо оплати праці, то кожне колективне сільськогосподар­ське підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників. Оп­лата праці в таких підприємствах здійснюється залежно від кількості та якості трудового внеску кожного члена підприєм­ства і зумовлюється підсумковими результатами. Розмір при­бутку, одержуваного в порядку оплати праці, не обмежується. Цим Законом передбачено також форми оплати праці — гро­шову і натуральну. Визначені цією правовою нормою правила відповідним чином закріплюються в Статуті конкретного під­приємства та в чинних у ньому локальних правових актах про оплату праці.

Правове регулювання оплати праці працівників державних сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до положень ст. 19 Закону "Про підприємства в Україні". Згідно з цією правовою нормою підприємство самостійно ви­значає фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів, встановлює форми, системи і розмі­ри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Під­приємству надано право використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтир для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, склад­ності та умов виконуваних ними робіт.

5. Суспільно-політичне, економічне, соціальне і правове становище колективних сільськогосподарських підприємств є таким, що кожне з них правомочне регулювати суспільні відносини з питань оплати праці його членів через прийняття його органами самоврядування відповідних локальних право­вих актів. За своїм змістом вони повинні відповідати Консти­туції України, Законові "Про оплату праці", Статутові даного підприємства. З метою забезпечення науково-практичної обгрунтованості цих локальних правових актів, зокрема Поло­ження про оплату праці в колективному сільськогосподар­ському підприємстві, органи державного управління сіль­ським господарством, представницькі органи таких підпри­ємств спільно з прогресивними керівниками останніх і науковцями розробили Рекомендації про оплату праці в кол­госпах Української РСР, які були прийняті Радою колгоспів УРСР і схвалені Радою Міністрів УРСР. Керуючись ними, кожне підприємство розробляє на підставі свого статуту і приймає на загальних зборах Положення про оплату праці в підприємстві. За своєю юридичною природою Рекомендації є рекомендаційним актом. Це означає, що правила, які вони містять, не породжують суб'єктивних прав та юридичних обов'язків ні для органів самоврядування, ні для членів під­приємства. Права суб'єктивного характеру для підприємства та його членів (а також громадян, які працюють за трудовим договором) створюють норми Положення про оплату праці в конкретному колективному сільськогосподарському підпри­ємстві. Кожне таке Положення як локальний правовий акт є правовою основою для вирішення трудових спорів з питань оплати праці, що виникають між правлінням і членом під­приємства.

У Рекомендаціях містяться пропозиції, які, будучи перене­сені в Положення, набувають принципового значення для належного регулювання і гарантування прав членів даного підприємства з питань оплати їх праці. Це пропозиції про створення фонду оплати праці та визначення нормативів від­рахувань до нього, про зв'язок і взаємозалежність його зрос­тання та піднесення продуктивності праці. Варта уваги і така пропозиція: якщо внаслідок стихійного лиха, неврожаю або інших причин не буде одержано запланованого валового до­ходу і в зв'язку з цим виникне розбіжність міх фондом опла­ти праці та виділеними для цього з валового доходу коштами, то сума, якої бракує, покривається за рахунок коштів, одер­жаних від органу страхування на відшкодування збитків від стихійного лиха та інших несприятливих умов. Рекомендації містять й інші правила, спрямовані на забезпечення матері­альної заінтересованості працівників колективного сільсько­господарського підприємства у піднесенні громадського ви­робництва та на охорону трудових прав.

6. За сучасних умов у вирішенні питання оплати праці в колективних сільськогосподарських підприємствах певну роль відіграють і рекомендації, викладені в Методичному посібни­ку з організації та оплати праці в колгоспах, радгоспах та ін­ших сільськогосподарських підприємствах, розробленому з ініціативи Міністерства сільського господарства і продоволь­ства України в 1991 р. За своїм призначенням і змістом він має розглядатись як рекомендації щодо розроблення і прий­няття положень про оплату праці членів колективних сільсь­когосподарських підприємств і працівників радгоспів.

7. Закон "Про оплату праці" підлягає застосуванню щодо осіб, які працюють у колективному сільськогосподарському підприємстві на підставі трудового договору, контракту або угоди. Але він не містить відповіді на запитання: чи поширю­ється його дія на членів КСГП? Оскільки таке підприємство провадить свою діяльність на основі поєднання колективної власності, яка належить йому як юридичній особі, і приватної власності його членів, то державна влада не правомочна регу­лювати трудові відносини між ним та його членами. Тому названим Законом регулюються лише трудові відносини, які виникають, змінюються і припиняються відповідно до трудо­вого договору або контракту з особами, які не є членами під­приємства. Закон не містить твердження про те, що його нор­ми поширюють свою чинність на трудові відносини, які виникають на підставі членства у колективному сільськогос­подарському підприємстві. Такі підприємства взагалі не згадуються в цьому Законі. Це дає підстави вважати, що За­кон "Про оплату праці" не поширюється на КСГП та їхніх членів. Та все ж його доцільно враховувати при розробленні та прийнятті Рекомендацій щодо оплати праці в колективних сільськогосподарських підприємствах або відповідного примірного положення, а також Положення про оплату праці в кожному такому підприємстві.

Зокрема, виходячи зі ст. 43 Конституції України про те, що заробітна плата не може бути нижчою від визначеної за­коном, та положення ст. З Закону "Про оплату праці" щодо мінімальної заробітної плати, до локальних правових актів колективних і державних сільськогосподарських підприємств слід включати правову норму про мінімальний щомісячний заробіток їх працівників — як членів колективного підприєм­ства, так і робітників та службовців радгоспу.

 

§ 3. Системи оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств

1. Одержаний внаслідок виробничо-господарської підпри­ємницької діяльності колективних і державних сільськогос­подарських підприємств госпрозрахунковий дохід є джерелом коштів для оплати праці та інших видів матеріального стиму­лювання членів колективних підприємств і працівників рад­госпів. Цей дохід визначається як різниця між сумою виручки від реалізації сільськогосподарської сировини і продовольчих продуктів (прибутку від виконаних робіт і наданих послуг), а також інших грошових надходжень і матеріальними витрата­ми на виробництво продукції, виплатами відсотків за кредит, страховими платежами, відрахуваннями за спеціальним стра­хуванням членів колективних підприємств та іншими обов'язковими відрахуваннями. Виплата винагороди за працю Провадиться таким чином, щоб забезпечити пряму залежність її розміру від внеску конкретного працівника в підсумкові ре­зультати діяльності підприємства.

2. Матеріальною основою оплати праці та інших видів матеріального стимулювання є єдиний фонд оплати праці кожного окремого колективного і державного сільськогоспо­дарського підприємства. Цей фонд має своїм завданням по­силення госпрозрахункових принципів у діяльності виробни­ків сільськогосподарської продукції та становить залишок госпрозрахункового доходу після відрахування від нього кош­тів, які повинні використовуватись для розвитку виробницт­ва, науки і прогресивних технологій, а також на соціальні потреби.

Крім цього, до єдиного фонду оплати праці підприємства спрямовуються також кошти, що їх перераховують заготівельні та переробні підприємства на преміювання працівників за окремі види продукції; кошти на оплату праці, передбачені в кошторисах на утримання невиробничих підрозділів підпри­ємства, джерелами фінансування яких є фонди економічного стимулювання; кошти на оплату праці, які виділяються на ка­пітальне будівництво господарським способом за рахунок усіх джерел фінансування. Єдиний фонд оплати праці використо­вується для авансування і для оплати праці за підсумкові ре­зультати роботи, для матеріального заохочення членів колек­тивних сільськогосподарських підприємств, надання матері­альної допомоги, для оплати працівникам чергових відпус­ток, виплат (надбавок) за стаж роботи, для забезпечення інших соціальних пільг, а також для утворення резерву з оплати праці.

3. Сільське господарство України — це сполучення основ­них (зернове господарство, тваринництво, овочівництво) та допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва, що виробляють продукти харчування і сировину для переробної промисловості. Кожна з цих галузей характеризується своїми виробничо-технічними умовами та особливостями. Зазначені та інші фактори зумовлюють потребу у використанні відпо­відних систем оплати праці працівників сільського господар­ства. Системою оплати праці прийнято вважати певне спів­відношення між затраченою працею, вимірюваною згідно з певними показниками, і нарахованими за неї розмірами ви­нагороди. Обрання форми, системи оплати праці та її розміру віднесено до повноважень підприємства (ст. 96 КЗпП).

В сучасних умовах колективні й державні сільськогоспо­дарські підприємства використовують для оплати праці своїх працівників, зайнятих в основних, допоміжних та інших галу­зях виробництва, такі системи оплати праці: відрядну, акорд­ну, відрядно-преміальну, акордно-преміальну, погодинно-преміальну та інші.

4. Відрядно-преміальна система передбачає оплату праці за виконання денної норми виробітку або її частини, а також за обслуговування тварин і птиці за встановленою нормою, виходячи з визначеного для цієї роботи тарифного розряду та відповідної денної тарифної сітки оплати праці. За якісне і своєчасне виконання робіт нараховується премія у відсотках від основного заробітку за відрядною розцінкою. Цю систему оплати праці доцільно застосовувати тоді, коли немає можливості ви­користовувати акордно-преміальну систему.

5. При акордно-преміальній системі оплата праці прова­диться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироб­лену продукцію або за певний закінчений цикл робіт. Крім оплати за встановленими розцінками, за одиницю продукції виплачуються премії у відсотках від вартості надпланової про­дукції або від суми економії прямих затрат (зниження собі­вартості продукції).

6. Погодинно-преміальна система оплати праці передбачає оплату за відпрацьовані години, виходячи з розряду викону­ваної роботи і погодинної (денної) тарифної ставки, що цьому розрядові відповідає. За якісне виконання робіт нара­ховується премія у відсотках від одержуваного заробітку. Таку систему оплати праці рекомендується застосовувати на робо­тах, на яких не можна встановити норми виробітку або норми обслуговування (робота обліковця, касира, сторожа тощо).

7. Засобом ефективного використання наведених систем оплати праці є тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадо­вих окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики, а та­кож відповідним чином визначений фонд заробітної плати — в державному та фонд оплати праці — в колективному сільсь­когосподарських .підприємствах. Питання визначення розмі­ру виплати заробітку вирішуються директором радгоспу, ТОВ або правлінням КСГП, AT.

Фонд оплати праці у рослинництві визначається за техно­логічними картами, складеними для кожної культури на ос­нові запланованого обсягу роботи (включно з незавершеним виробництвом), встановлених норм виробітку і відповідних тарифних ставок. У тваринництві він розраховується виходя­чи з нормативної кількості працівників, розрахованої за тех­нічно обгрунтованими нормами, професійного складу тва­ринників і відповідних тарифних ставок.

8. Норма виробітку для розрахунку розцінок встановлю­ється в сільськогосподарських підприємствах відповідно до конкретних умов виробництва (технології, норми внесення добрив, сортів насіння, умов утримання тварин, ступеня ме­ханізації тощо) з урахуванням рівня врожайності та продук­тивності, досягнутих за попередні три—п'ять років, або пла­нових показників.

Діленням збільшення тарифного фонду на вартість про­дукції за нормою виробітку визначається розцінка, яка ви­плачується підрядному колективові за вироблену ним одини­цю продукції.

9. Для нарахування оплати за вироблену продукцію під­рядному колективові виділяється фонд авансування. Він не може перевищувати суми тарифного фонду з урахуванням надбавок за класність, звання "Майстер", підвищеної оплати праці на збиранні врожаю і додаткової оплати за якість про­дукції. Конкретний порядок авансування визначається самим колективом підрядного підрозділу. Розмір авансу може бути встановлено однаковий для всіх працівників або диференці­йований залежно від складності виконуваних робіт, кваліфі­кації працівників, видів і марок закріплених за ними тракто­рів і сільськогосподарських машин.

У галузях тваринництва, де продукція надходить протягом усього року (молоко, яйця тощо), оплата нараховується за встановленими розцінками на продукцію за результатами ро­боти за місяць. Авансування при цьому не застосовується.

Після завершення сільськогосподарських робіт із підряд­ним колективом проводиться остаточний розрахунок за ви­роблену та оприбутковану продукцію. Із суми колективного заробітку, націнок за продукцію вираховується (без урахуван­ня надбавок) виданий аванс включно із сумою заробітної плати осіб, залучених на сільськогосподарські роботи.

Праця підрядних колективів може оплачуватися залежно від валового доходу підприємства. Фонд для оплати праці працівників радгоспів, членів КСГП обчислюється як різни­ця між вартістю виробленої продукції та матеріальними витратами на її виробництво. При цьому можуть використову­ватись різні варіанти його обчислення: на основі показників вартості продукції, що фактично склалася (матеріальних ви­трат і оплати праці) в кожному окремому підрозділі за останні три— п'ять років, або ж на основі нормативних (планових) показників.

Нормативи (розцінки) оплати праці від одержаного вало­вого доходу визначаються за формулою:

 

де Р — норматив у відсотках або розцінка за 100 грн. вало­вого доходу;

ФО — фонд оплати праці;

ВП — вартість валової продукції;

МЗ — матеріальні затрати на виробництво продукції.

Нормативи (розцінки) оплати праці від валового доходу встановлюються на кілька років. Підрядному колективові га­рантується виплата всього акордного фонду оплати праці не­залежно від одержаного підсумкового результату. До остаточ­ного розрахунку за підсумками роботи за рік членам цього колективу виплачується аванс.

10. Для розрахунку фонду оплати праці й винагороди за непідрядні роботи в сільському господарстві використовую­ться відрядна й погодинна системи. При відрядній системі праця винагороджується за тарифними ставками за виконан­ня норми, при погодинній оплаті — за відпрацьований час. У державних сільськогосподарських підприємствах технічно обгрунтовані норми праці встановлюються адміністрацією за погодженням із профспілковим комітетом. У КСГП норми праці (норми виробітку, часу, обслуговування, кількості) роз­робляються з урахуванням конкретних організаційно-техніч­них умов і в міру поліпшення останніх переглядаються за участю членів підприємства і спеціалістів. Вони затверджу­ються рішенням загальних зборів або (за їх дорученням) правлінням підприємства.

11. Норми праці встановлюються щодо кожного виду ро­біт. Всі роботи в сільському господарстві тарифікуються за шістьма тарифними розрядами. За виконану норму (на від­рядних роботах) або за робочий день (робочий час) на пого­динних роботах працівникові виплачується тарифна ставка.

Відповідна сітка діє для працівників тваринницьких під­розділів, для працівників, зайнятих на виконанні кінно-руч­них робіт. Для працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарської техніки, устаткування та інструменту застосовуються погодинні тарифні ставки.

12. Праця осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу винагороджується, як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Державне підприємство само­стійно визначає структуру управління і встановлює штати. У колективному сільськогосподарському підприємстві штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встанов­люють загальні збори членів підприємства.

Системи й форми оплати праці працівників, спеціалістів сільськогосподарські підприємства теж визначають тепер са­мостійно.

Для підвищення заінтересованості керівників і спеціаліс­тів державних і колективних сільськогосподарських підпри­ємств у підсумкових результатах праці визнано за доцільне проводити оплату їхньої праці за рахунок відповідної частини фонду оплати праці, що затверджується власником підприєм­ства або (за погодженням із ним) радою трудового колективу.

13. Тарифна система розцінок і окладів винагороджує фак­тичну працю працівників сільського господарства, яка відпо­відає суспільне визначеному рівневі складності робіт і дає се­редні соціальне необхідні результати. Через різноманітність конкретних видів сільськогосподарських робіт і суб'єктивних здібностей кожного працівника винагорода за тарифними ставками вимагає додаткових засобів обліку кількості, якості та результатів суспільне корисної праці. Доповнення і корек­тиви тарифної системи особливо важливі й необхідні при оцінці робіт, результативність яких багато в чому пов'язана з погодними, іншими природними та біологічними факторами сільськогосподарського виробництва, строками виконання найважливіших робіт. Тому в практиці сільськогосподарських підприємств склалися традиційні доплати і надбавки, що ко­ригують тарифні виплати.

14. Інтенсивність і тяжкість праці, швидкість виконання робіт, тобто праця в умовах, що відрізняються від нормаль­них, винагороджується звичайно збільшенням тарифних ста­вок за норму виробітку, відпрацьований час або встановлен­ням доплат до тарифних ставок, розрахованих на нормальні умови праці. Так, підвищені тарифні ставки застосовуються у сільськогосподарських підприємствах на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, з особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці щодо працівників майстерень і цехів із ремонту сільськогосподарських машин, обладнання та інструменту. За підвищеними ставками проводиться оплата праці також працівників тваринництва, зайнятих на роботах з обслуговування бруцельозної худоби і тварин, хворих на ящур, худоби на відгінних пасовищах та бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства.

Інтенсивність праці найочевидніше виявляється при роз­ширенні зон обслуговування, обсягу робіт. Керівник держав­ного підприємства за погодженням із профспілковим коміте­том може вводити за рахунок економії фонду оплати надбав­ки до тарифів і окладів працівників за суміщення професій і виконання робіт меншою кількістю працівників.

15. Враховуючи особливо важливе значення збирання вро­жаю та заготівлі кормів, державні й колективні сільськогоспо­дарські підприємства можуть встановлювати підвищені роз­цінки за такі роботи. Зокрема, трактористам-машиністам, які працюють на збиранні врожаю, оплата збільшується на 60 або 100 відсотків (залежно від району), всім іншим працівни­кам — на 15 або ЗО відсотків.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сіль­ськогосподарських підприємств, їм присвоюють, залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи, І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіт­кою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбав­ка за класність у розмірі 20 відсотків, II класу — 10 відсотків.