Печать

Розділ XV УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПІДПРИЄМСТВОМ

Posted in Аграрное право - В.З. Янчук Аграрне право України

 

§ 1. Характеристика управління державним сільськогосподарським підприємством

1 У загальному плані соціальне управління розглядається діяльність держави, її органів, недержавних суб'єктів управлінської діяльності, що спрямована на організацію соці­альних і виробничих процесів, виконання завдань і функцій об'єкта управління. За допомогою управління забезпечується узгодженість між індивідуальними діями, роботами; цілеспря­мований вплив на осіб, котрі ці дії, роботи виконують.

Управління сільським господарством і державними сільськогосподарськими підприємствами, здебільшого радгоспами, належить до одного з видів соціального управління. Йому І притаманні більшість тих же принципів, що й управлінню ін­шими суб'єктами господарювання. Це  пояснюється тим, що технологія   сільськогосподарського   виробництва   (тварин­ництва і рослинництва), яка стосується технічного аспекту організації, за своїм змістом є незалежною від форм власності Та обумовлених ними форм господарювання.

Сільськогосподарська діяльність, як об'єкт управління в сільськогосподарському підприємстві (державному чи колек­тивному), кооперативі, в підсобному господарстві промисло­вої о підприємства, в селянському (фермерському) господарстві, неодмінно пов'язана з використанням землі як засобу виробництва, його сезонністю, кліматичними факторами то­що. В кожному з цих суб'єктів господарювання потрібно: до­тримуватись викликаних кліматичними умовами строків по­сівів, догляду за ними і збиранням врожаю, забезпеченням чергування сівозмін, правил підвищення родючості грунтів і боротьби зі шкідниками; добором сортів насіння і посадково­го матеріалу, дотриманням правил селекції, а також правил ведення тваринництва і племінної справи та вимог ветери­нарної медицини.

Дотримування суто сільськогосподарських правил має по­єднуватись із вжиттям заходів щодо зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції, закупівлі сільськогосподар­ської техніки, устаткування і, нарешті, з отриманням прибут­ку як узагальнюючою ознакою господарської діяльності.

Отже, об'єктом управління в сільськогосподарському під­приємстві, незалежно від форми власності, є сільськогоспо­дарська діяльність, що здійснюється переважно селянами, працівниками, які безпосередньо займаються сільським гос­подарством. До нього належать: земля, на якій ця діяльність здійснюється, а також рослини і тварини, техніка, хімічні за­соби захисту рослин, органічні та мінеральні добрива, тва­ринницькі ферми, склади, інші господарські будівлі, готова продукція рослинництва і тваринництва, грошові кошти.

Що стосується працівників радгоспів та інших ДСГП, то об'єктами управління вони виступають як працівники, зай­няті рослинництвом, тваринництвом, як механізатори, буді­вельники, водії, обслуговуючий персонал, керівники підпри­ємств і підрозділів, спеціалісти сільського господарства. Ке­рівники підприємств і підрозділів та окремі спеціалісти одно­часно виступають і як об'єкти управління, і як його суб'єкти.

Головним в об'єкті управління є людина — працівник сільського господарства, який виступає перед управлінням у різних ролях, його поведінка.

2. В умовах ринкової економіки, її багатоукладності суб'єктний склад управління розширюється. Основною ри­сою, яка характерна для будь-якого підприємства, є те, що ним управляє його власник або уповноважена ним особа. З цього випливає, що державним сільськогосподарським під­приємством управляє держава. Оскільки держава — поняття узагальнююче, широке і вживається для різних аспектів її ді­яльності, то правильним буде сказати, що державним підпри­ємством управляє уповноважений нею орган. Таким виступає директор радгоспу чи іншого ДСГП, призначений (найнятий) на цю посаду міністерством, відомством, якому підпорядко­ване підприємство. Здебільшого — це Міністерство агро­промислового комплексу України, якщо підприємство засно­ване на загальнодержавній власності, або ж обласна чи районна рада та місцева державна адміністрація.

Якщо побудувати структуру органів управління державним сільськогосподарським підприємством, яке підпорядковане

 

Міністерству сільського господарства і продовольства, то во­на буде такою:

 

  1. Верховна Рада України;
  2. Президент України;
  3. Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна Ук­раїни;
  4. Міністерство агропромислового комплексу України;
  5. обласне управління сільського господарства, обласна рада;
  6. районне управління сільського господарства, районна рада;
  7. державне сільськогосподарське підприємство.

 

Можна зробити декілька модифікацій цих схем, виходячи з того, що окремі підприємства підпорядковані безпосередньо районній раді, інші — обласній раді, а деякі з них — Мін-агропрому.

Таким чином, директор ДСГП від імені органу державного управління уповноважений управляти державним майном, загальнодержавною чи комунальною власністю, а також ви­робництвом. Призначення заступників керівника підприєм­ства, спеціалістів і керівників підрозділів здійснюється керів­ником підприємства відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" і КЗпП України.

3. За умов ринку державні сільськогосподарські підприєм­ства мають пристосовуватись до нових взаємовідносин із спо­живачами сільськогосподарської продукції, постачальниками техніки, мінеральних добрив, інших матеріально-технічних ресурсів, з підприємствами та організаціями, а також із гро­мадянами. Якщо принципові планово-регулювальної еконо­міки відповідали командно-адміністративні методи управлін­ня, жорсткий централізм, то принципові товарно-грошових відносин притаманні економічні методи управління, госпо­дарська самостійність підприємства та його керівника, свобо­да маневру, підвищення ролі власника майна і трудових ко­лективів у розв'язанні виробничих і соціальних питань під­приємства.

Звуження сфери вертикальних і розширення горизонталь­них зв'язків ДСГП, перехід на повний госпрозрахунок і само­фінансування створюють передумови для забезпечення поєд­нання прав власника щодо господарського використання свою майна і самоврядування трудового колективу, розши­рення господарської самостійності підприємства у вирішенні

внутрішньогосподарських і зовнішніх питань, для зменшен­ня, а згодом і усунення впливу міністерств і відомств, терито­ріальних державних органів.

Згідно з законодавством сільськогосподарські підприєм­ства незалежно від форми власності, на базі якої вони функ­ціонують, користуються рівними правами у вирішенні своїх виробничих і соціальних питань. Вони мають рівні можли­вості для організації сільськогосподарського виробництва, створення умов для задоволення економічних і соціальних ін­тересів підприємства і членів трудового колективу.

4. Основні принципи управлінської діяльності на підпри­ємствах незалежно від форм власності закріплено в Законі "Про підприємства в Україні", їх слід вважати відправними при розгляді спеціальних принципів управлінської діяльності на державних сільськогосподарських підприємствах, які вип­ливають із специфіки організації аграрного виробництва, пов'язаного з рільництвом.

 

До основних принципів управління ДСГП, які виплива­ють із законодавчих актів про підприємства, належать:

 

  • поєднання прав власника щодо використання свого майна і самоврядування трудового колективу;
  • розмежування форм і методів участі в управлінні влас­ника майна, уповноважених ним органів і колективу. Для державного сільськогосподарського підприємства суб'єктом власності буде адміністративно-територіальна одиниця, Авто­номна Республіка Крим або держава Україна в цілому залеж­но від підпорядкування підприємства. Уповноваженими влас­ником органами будуть директор (керівник підприємства), вищестоящі органи державного управління. Компетенція ке­рівника та уповноважених органів визначається відповідними органами, які виступають від імені держави, а компетенція трудового колективу — законодавчими актами та статутами;
  • поєднання і розмежування в управлінні інтересів влас­ника і колективу. Узгодження таких інтересів забезпечується трудовими і колективними договорами, створенням умов для участі колективу в управлінні підприємством;
  • контрактна форма призначення міністерством чи іншим органом керівника підприємства, який виступає в ролі упов­новаженого власником органу;
  • підзвітність керівника власникові та трудовому колективу,
  • законність в управлінні та відповідальність органів уп­равління і посадових осіб за результатами управління і госпо­дарської діяльності, а також відповідальність власника за за­конність прийнятих ним рішень і створення умов для належ­ної організації виробництва.

 

Поєднання прав власника щодо господарського викорис­тання свого майна і самоврядування трудового колективу під­приємства — основний принцип управлінської діяльності власника, уповноважених ним органів і колективу, поклика­ний забезпечити у процесі сільськогосподарського вироб­ництва раціональне використання майна, землі та інших при­родних ресурсів, майнових прав власника, майнових і трудо­вих прав колективу та його членів. Наділяючи ДСГП землею в постійне користування, закріплюючи за ними засоби ви­робництва, інше майно з правом повного господарського ві­дання, вносячи в розвиток господарства капітальні вкладен­ня, інші форми інвестицій, власник (у даному разі держава) може розраховувати на певну віддачу від господарської діяль­ності, досягнення закріплених у Статуті підприємства цілей і завдань, на одержання запрограмованої кількості сільсько­господарської продукції відповідної якості, прибуткове гос­подарювання і розв'язання соціальних завдань.

5. Розмежування форм і методів управління підприємством — один із важливих принципів управління.

Управління сільським господарством за дорученням держави-власника здійснюють Мінагропром України, відповідні органи на обласному і районному рівнях. Уповноваженим представником власника на рівні підприємства буде дирек­тор, який призначається тим державним органом районного, обласного чи республіканського і загальнодержавного рівня, котрому підпорядковане господарство. Той орган, що при­значає директора, встановлює і його компетенцію. Залежно від економічної ситуації в країні держава може замінити один оріан, який виконує функції управління державним майном, Іншим. У перші дні становлення економіки незалежної Ук­раїни державним майном на всіх рівнях розпоряджались мі­ністерства і відомства, певні права надавались державним підприємствам.

6. Кожний з учасників господарських відносин (власник і трудовий колектив) повинен знати, яка частка майнових і со­ціальних благ, одержаних унаслідок аграрного виробництва, має належати державі як власникові землі та майна, а котра — колективові, завдяки праці якого досягнуто кінцевих ре­зультатів, певного економічного ефекту. Це досягається за­вдяки: справедливим пропорціям розподілу між власником і колективом одержаного прибутку і виробленої продукції, за­безпеченню еквівалентного обміну між сільським господар­ством і промисловістю, пільговим податкам, інвестиціям і кредитуванню.

Найбільш повно даний принцип проявляється у прийнятті управлінського рішення про розподіл прибутків. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" порядок викорис­тання прибутку (доходу) визначається власником підприєм­ства або уповноваженим ним органом. За загальними прави­лами вирішення цього питання належить до компетенції ди­ректора. У випадках, передбачених Статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у власність трудового колективу. Від правильності прийняття рішення про розподіл прибутків залежить узгодження інтересів власника і колекти­ву. Особистий інтерес кожного члена колективу полягає що­найперше в тому, що певна частка доходу утворює його вне­сок у спільне майно підприємства, на яке він щорічно одер­жує відсотки (дивіденди).

7. Контрактний порядок призначення директора підпри­ємства — новий принцип управління, встановлений законо­давчими актами України в процесі посилення ролі власника щодо вирішення питань управління підприємством.

Контрактний порядок призначення директора ставить йо­го в залежність від органу, уповноваженого власником доби­рати кадри керівників і укладати з ними контракти. В разі призначення директора на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, обов'язки і від­повідальність, умови його матеріального забезпечення і звіль­нення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контр­актом і законодавством. Сторони обумовлюють і строк контракту. З укладенням контракту керівник у письмовій формі бере на себе зобов'язання досягти певних результатів господарської діяльності. В ньому визначається також відпо­відальність керівника за його невиконання.

Принцип підзвітності директора підприємства власникові майна і трудовому колективові органічно доповнює вищезгадані принципи. Він є формою реалізації забезпечення в управлінні прав власника і самоврядування колективу. Власникові майна директор підзвітний, оскільки він призначається  на посаду. Підзвітність колективові визначається ст. 15 закону "Про підприємства в Україні" і колективним договором (ст. 17). Останній регулює виробничі, трудові та економічні відносини колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку господарства. Законом встановлено, що сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання  на зборах (конференції) колективу.

Принципи законності в управлінні та відповідальності органів управління і посадових осіб за результати управління і господарської діяльності, а також відповідальності власника  за законність прийнятих ним рішень і створення умов для належної організації виробництва відповідають вимогам правової держави про необхідність забезпечення додержання законодавства як органами управління, посадовими особами, так і громадянами України, особами без громадянства та інозем­ними громадянами.

З поняттям законності узгоджуються вимоги необхідності додержання технології сільськогосподарського виробництва, організації трудового процесу, захисту трудових прав праців­ників, створення належних умов праці та відпочинку, оплати праці, забезпечення соціальних благ. Принцип законності уз­годжується з такими правовими категоріями, як державна, виробнича і трудова дисципліна, правопорядок. Без точного і неухильного додержання державою, власником, його уповно­важеними органами, керівниками і посадовими особами принципу законності неможливий перехід до ринкової еко­номіки, забезпечення сталих господарських відносин, дого­вірної дисципліни.

Додержання цього принципу забезпечується посиленням відповідальності за правильність і законність прийнятого уп­равлінського рішення. В разі прийняття державним чи іншим органом, у тому числі й уповноваженим власником, акта (управлінського рішення), що не відповідає його компетенції чи вимогам законодавства, підприємство може звернутися в державний арбітражний суд для визнання його недійсним. Збит­ки включно з очікуваними, але не одержаними доходами (прибутком), заподіяні підприємству внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів, їхніх посадових осіб, якими порушені права господарства, а також унаслідок нена­лежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо під­приємства, піддягають відшкодуванню за їх рахунок. Відпо­відно до п. 5 ст. 48 Закону "Про власність" підприємство має право на захист права повного господарського відання не тільки від уповноважених державою органів, а й безпосеред­ньо від власника.


 

§ 2. Система органів управління в державних сільськогосподарських підприємствах

1. Структура виробництва та обумовлена нею система ор­ганів управління в радгоспах утворюється згідно з вимогами Закону "Про підприємства в Україні" з урахуванням особли­востей сільськогосподарського виробництва і місцевих вимог, які в переважній більшості закріплюються "в Статуті підпри­ємства. До останнього часу порядок організації виробництва і утворення системи органів управління на державних підпри­ємствах жорстко регламентувався відомчими актами (мініс­терствами і відомствами), грунтувався на загальних підходах до побудови організаційної структури: виробничих підрозді­лів, допоміжних служб, адміністрації радгоспу.

В процесі економічної реформи, впровадження повного госпрозрахунку, який супроводжується розширенням прав підприємства і трудового колективу, підприємства стали са­мостійніше вирішувати питання побудови організаційної структури виробництва і управління. При його вирішенні за­конодавство висуває лише одну вимогу: щоб система органів управління будувалася з додержанням принципу поєднання: прав власника відносно господарського використання землі та майна і самоврядування колективу.

В державному підприємстві структура виробництва і сис­тема органів управління утворюється власником і трудовим колективом у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 14 Закону "Про підприємства в Україні" підприємство самостійно визначає структуру управління,

встановлює штати. Безпосередньо питання структури управління штатів можуть вирішувати ради підприємства, яким власник делегує свої права і в якому беруть участь представники колективу. Порядок самоврядування трудового колективу встановлюється самим колективом і закріплюється в статуті підприємства (п. 2 ст. 15 Закону "Про підприємства в країні"). Створена на принципах самоврядування з участю повноважених представників власників, структура виробництва і управління відображає їхні інтереси з питань органів виробництва і соціального розвитку. Розширення прав підприємства у питаннях утворення ; структури виробництва і управління сприяло тому, що в них тепер утворюються різноманітні внутрішні підрозділи господарювання та обумовлені цим структури управління.

2. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" ди­ректор призначається на посаду власником підприємства і виступає в ролі уповноваженого власником органу. З ним ук­ладається контракт. Призначення на посаду заступників ди­ректора, керівників і спеціалістів підрозділів апарату управ­ління і структурних підрозділів (виробництва, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо), а також майстрів і старших майстрів здійснюється директором підприємства. До його компетенції належить і звільнення цих працівників із посади. Дещо по-іншому будується структура виробництва і уп­равління у спільних підприємствах і організаціях, де є частки як державного, так і недержавного майна.

Вони утворюються здебільшого за рахунок майна і внесків державних і недержавних підприємств. Спільне підприємство (організація) в сільському господарстві може бути утворене у формі господарського товариства. Воно здійснює права пов­ного господарського відання закріпленим за ним майном, яке належить за правом спільної власності державі, колективним, кооперативним і громадським підприємствам і організаціям у розмірах, які відповідають часткам підприємств-учасників. Закон "Про власність" і Закон "Про підприємства в Україні" дозволяють брати участь у спільних підприємствах і окремим громадянам, трудовим і селянським (фермерським) господар­ствам, орендним колективам.

Найвищим органом управління спільного підприємства є збори уповноважених представників підприємств-учасників (власників майна). Вони мають кількість голосів залежно від розмірів і частки майнової участі.

Збори уповноважених представників підприємств-учасників обирають раду підприємства, її голову — директора і чле­нів ревізійної комісії. Відповідно до статуту виробнича струк­тура спільного підприємства, а також штатний розпис і пра­вила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються йо­го радою або ж зборами учасників підприємства.

3. Компетенція зборів колективу державного і спільного підприємства випливає з Закону "Про підприємства в Украї­ні", зокрема з його вимог, що управління господарством здій­снюється на основі поєднання принципу самоврядування ко­лективу і прав власника щодо господарського використання майна.

 

До компетенції зборів трудового колективу підприємства, зокрема, належить:

 

  • вирішення питання, пов'язаного з викупом майна під­приємства. Воно вирішується в разі переходу останнього в ці­лому на оренду, перетворення його в колективне підприєм­ство, господарське або ж акціонерне товариство;
  • вирішення питання про укладення з адміністрацією під­приємства колективного договору, розгляд його проекту і пе­редача повноважень профспілковому комітетові або іншому органові підписати той від імені колективу;
  • обрання (відкликання) представників до ради підприєм­ства від трудового колективу (в кількості, передбаченій стату­том), заслуховування звітів про їхню діяльність;
  • обрання ради колективу і встановлення її функцій;
  • розгляд і вирішення відповідно до Статуту підприємства питання самоврядування трудового колективу;
  • визначення і затвердження переліку і порядку надання працівникам підприємства соціальних пільг;
  • участь у матеріальному і моральному стимулюванні пра­ці, заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяль­ності; порушення клопотання про представлення працівників до державних і урядових нагород.

 

Окремі з цих повноважень можуть належати до компетен­ції ради або ж вирішуватись в іншому порядку, передбачено­му Статутом підприємства.

Трудовий колектив державного чи спільного підприєм­ства, в якому частка держави чи місцевої ради у вартості майна складає більше 50 відсотків, а також колектив спільного підприємства, де частка у вартості майна господарств-учасників становить понад 50 відсотків, разом із засновником роз­глядає зміни й доповнення до Статуту підприємства, визна­чає умови наймання керівника, бере участь у вирішенні пи­тання про виділ із складу підприємства одного чи декількох структурних підрозділів для створення нового підприємства. Разом із власником трудовий колектив вирішує питання про вступ і вихід з об'єднання підприємств, про оренду під­приємства, створення на базі колективу орендарів для пере­ходу на оренду і викупу підприємства. При частковому викупі майна трудовий колектив набуває права співвласника, а під­приємство — статус спільного. Після повного викупу колек­тив набуває прав колективного власника.

4. Законом "Про підприємства в Україні" законодавче ви­рішено питання про поєднання в управлінні прав власника майна і самоврядування трудового колективу. Пункт 1 ст. 14 передбачає, що власник чи уповноважений ним орган можуть делегувати свої права з управління раді (правлінню) підпри­ємства або іншому органові, передбаченому Статутом підпри­ємства, який представляє інтереси власника і колективу. Та­ким чином, у своїй діяльності рада виражає інтереси власни­ка і трудового колективу. Виходячи з цього, визначається компетенція ради підприємства і порядок її утворення.

5. З урахуванням основних положень законодавчих актів і практики їх застосування щодо делегування власником окре­мих повноважень раді підприємства в Статуті підприємства можна передбачити питання, що нею вирішуються:

визначення загальних напрямів економічного і соціально­го розвитку підприємства, порядку розподілу чистого прибут­ку; прийняття рішення про випуск цінних паперів підприєм­ства, а також про придбання цінних паперів інших підпри­ємств і організацій; вирішення питання про утворення і ді­яльність дочірніх підприємств, філій та інших відособлених підрозділів, входження підприємства в асоціації та об'єднан­ня І вихід з них; прийняття рішення щодо зовнішньоеконо­мічної діяльності підприємства; розгляд конфліктної ситуації між адміністрацією і трудовим колективом, вжиття заходів для їх вирішення; вирішення інших питань, передбачених статутом.

Рада підприємства вирішує віднесені до її компетенції пи­тання на своїх засіданнях. Правила і порядок прийняття рі­шень радою регламентуються Статутом. В ньому, зокрема, може бути визначено, що рада правомочна приймати рішен­ня, якщо на її засіданнях присутні не менше 2/3 обраних чле­нів. Рішення приймаються простою більшістю голосів. Мо­жуть бути встановлені й інші правила в обсягах, делегованих раді власником майна, тобто державним органом.


 

§ 3. Правове становище директора (керівника)радгоспу та іншого державного сільськогосподарського підприємства і його компетенція

1. Чинне законодавство визнає директора радгоспу, іншо­го ДСГК уповноваженою власником посадовою особою, якій довірено безпосереднє управління господарством, його ви­робничо-господарською і соціальною діяльністю, а також державною власністю. Одночасно директор радгоспу, іншого державного підприємства є членом трудового колективу і в його складі бере участь у самоврядуванні підприємства.

В умовах ринкової економіки, посилення методів захисту прав та інтересів власника змінився порядок призначення ке­рівника підприємства, визначення його функцій і компетен­ції, відповідальності за результати управлінської діяльності, за стан справ на підприємстві.

2. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" ке­рівник підприємства наймається (призначається) власником чи обирається власниками майна. Виходячи з цього, директор державного підприємства призначається уповноваженим дер­жавою органом. Постановою Кабінету Міністрів України "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником пщприємства, що є у державній власності" від 19 березня 1993 р. встановлено, що найняття керівника дер­жавного підприємства, яке перебуває в державній власності та діє на основі Закону "Про підприємства в Україні", здій­снюється міністерством, відомством або іншим органом, уповноваженим управляти цим підприємством, через підпи­сання з ним контракту і призначення його на посаду.

Контракти як особлива форма трудового договору спрямо­вуються на забезпечення умов для ініціативності та самостійності працівника з урахуванням його індивідуальних здібнос­тей і професійних навичок, підвищення взаємної відповідаль­ності сторін, правову й соціальну захищеність керівника під­приємства. В них рекомендовано передбачати строк дії контракту, результати виробничо-господарської та комерцій­ної діяльності підприємства, досягнення яких має забезпечи­ти керівник, права, обов'язки й відповідальність сторін, умо­ви організації та оплати праці, соціально-побутові та інші умови, необхідні керівникові для виконання зобов'язань, які беруться ним з урахуванням стану справ на підприємстві, йо­го виробничих і фінансових можливостей, підстави для розір­вання контракту. При цьому умови контракту не можуть по­гіршувати становище керівника державного підприємства, визначене чинним законодавством.

Найняття і звільнення керівників державних підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності та входять до складу об'єднань, може здійснюватися за дорученням мініс­терства чи відомства його генеральним директором.

Контракт підписується керівником уповноваженого орга­ну та особою, яка призначається на посаду керівника підпри­ємства, і набуває чинності з моменту його підписання сторо­нами. Він може бути змінений тільки за згодою сторін. Розір­вання контракту проводиться на підставах, встановлених чинним законодавством, а також передбачених сторонами в ньому. При цьому треба враховувати, що коло основних пи­тань, які належать до компетенції директора, встановлено за­конодавчими актами, зокрема його право самостійно вирішу­вати питання діяльності підприємства, за винятком тих, які віднесені статутом до компетенції інших органів управління підприємством.

Детальніше компетенція керівника може бути визначена в Статуті підприємства. В ньому можна, наприклад, вказати, що керівник без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в усіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах, організаціях, розпоряджається майном під­приємства, укладає договори, в тому числі трудові, видає до­віреності, відкриває в банках розрахунковий та інші рахунки, користується правом розпорядження коштами, затверджує штати виконавчого апарату дирекції, видає накази, дає вказівки, обов'язкові для всіх працівників підприємства.

3. В Законі "Про підприємства в Україні" (п. 2 ст. 16) за­писано, що власник не має права втручатись в оперативну ді­яльність керівника підприємства. Це застереження особливо важливе для спільних підприємств, найвищий орган управ­ління яких утворюється з представників господарств-учасників, які не беруть безпосередньої участі в управлінні підпри­ємством.

Важливою гарантією забезпечення прав керівника підпри­ємства з управління ним є встановлене Законом правило, що керівник підприємства може бути звільнений з посади до за­кінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або чинному законодавстві.

 

У статуті або в контракті можуть бути визначені права та обов'язки директора, які випливають з місцевих умов госпо­дарювання, специфіки діяльності підприємства. Для директо­ра сільськогосподарського підприємства, наприклад, можуть бути додатково передбачені такі обов'язки:

 

  • забезпечувати раціональне і високоефективне використан­ня землі, інших природних ресурсів, підвищення врожайнос­ті сільськогосподарських культур і продуктивності тварин­ництва;
  • забезпечувати прибутковість сільськогосподарського ви­робництва, збереження майна, належного власникові та тру­довому колективові.

 

Ефективна діяльність керівників середньої ланки вироб­ництва і спеціалістів забезпечується встановленням і чітким розмежуванням функцій, прав і обов'язків кожного керівника і спеціаліста.

4. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" встановлено, що при найнятті на роботу керівників структур­них підрозділів державних підприємств, які перебувають у за­гальнодержавній власності, з ними, за їхнім бажанням, мо­жуть укладатися трудові договори у формі контракту на умо­вах, передбачених цією постановою.

Діяльність керівників середньої ланки виробництва (цехів, дільниць, ферм, бригад, відділень тощо), відділів апарату уп­равління, а також спеціалістів, інших працівників регламен­тується, як правило, положеннями про відповідні підрозділи, служби, посадовими інструкціями, які розробляються і за­тверджуються директором підприємства.

В положеннях чи посадових інструкціях визначається міс­це і роль кожного керівника чи спеціаліста в структурі управ­ління підприємства, основі завдання, обов'язки, права і від­повідальність. Після введення контрактного порядку найман­ня керівників в окремих підприємствах його впроваджено щодо наймання на роботу також керівників середньої ланки виробництва і спеціалістів. За таких умов відпадає потреба у прийнятті окремих положень та посадових інструкцій. Ос­новні вимоги до їхньої діяльності, права і обов'язки визнача­ються в договорі або угоді.

5. З метою повнішої оцінки кваліфікації спеціаліста, його ставлення до своїх обов'язків можуть встановлюватися квалі­фікаційні категорії за посадами, зайнятими спеціалістами з вищою і середньою спеціальною освітою.

Спеціалістам, які виконують особливо складні обов'язки, може встановлюватися перша кваліфікаційна категорія, а тим, що виконують обов'язки підвищеного ступеня склад­ності, — друга. Кваліфікаційні категорії встановлюються спе­ціалістам за результатами атестацій, які періодично прово­дяться атестаційними комісіями.

Спеціалістам, котрі очолюють бригади в рослинництві й тваринництві в сільськогосподарських підприємствах, можуть присвоюватися класні звання (І та II класу). Це робиться в такому ж порядку, як і встановлюються кваліфікаційні кате­горії з оплати праці.

Присвоєння спеціалістам класних звань і кваліфікаційних категорій враховується директором при встановленні розмірів оплати праці, інших видів матеріального стимулювання.