Печать

Розділ 22 Правове регулювання охорони довкілля в сільському господарстві

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 1. Загальна характеристика законодавства про охорону довкілля в сільському господарстві

Об'єктивно сільське господарство є найбільш природомісткою цариною суспільного виробництва, адже його ведення неможливе без використання фунтів та інших природних ресурсів. В Основ­них напрямах державної політики України у галузі охорони довкіл­ля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. зазначено, що природно-ресурсний потенціал на­шого сільського господарства становить 41,84 млн га сільськогос­подарських угідь (69,3% території України), в тому числі 33,19 млн га ріллі (55%), 7,63 млн га природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ (12,6%). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд куб. м води, або 36,4% її загаль­ного   споживання.

Екстенсивний спосіб ведення сільського господарства зумовив збільшення сільськогосподарського навантаження на довкілля, яке перевищує допустимі межі. У розрахунку на одного мешканця при­падає 0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріл­лі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відпо­відно 0,44 і 0,25 га. Розораність сільськогосподарських угідь досяг­ла 72%, а в ряді регіонів перевищує 88%. До обробки залучені ма­лопродуктивні угіддя, зокрема прируслові луки й пасовища та схи­лові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сіль­ськогосподарські угіддя   —    18,9%,   а рілля   —   26,9%.

Чинниками деградації природноресурсного потенціалу сільсько­го господарства нації є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимально­го залучення земель до обробки, недосконалі техніка й технологія обробки землі та виробництва сільськогосподарської продукції, не-виважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низь­кий науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлу­атації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних,   протиерозійних та  інших  заходів.

Із веденням сільського господарства пов'язана ціла низка еко­логічних проблем, правові аспекти розв'язання яких і розглядати­муться в цьому розділі. Глобальний харктер має продовольча проб­лема, позаяк за підрахунками фахівців, використання людством бі­осфери вже перетнуло критичну межу її спроможності прогодувати людство. Надзвичайно гострими є проблеми виснаження Грунтів та інших природних ресурсів, їх забруднення, ущільнення засобами сільськогосподарської техніки; проблема використання сільско-господарських відходів, застосування новітніх біотехнологій у сіль­ському господарстві: йдеться, зокрема, про технології генетичної модифікації і  клонування,   генної інженерії та  ін.

Слід, однак, мати на увазі, що аграрне право розглядає сіль­ськогосподарську діяльність не тільки як джерело екологічних заг­роз, але й як об'єкт охорони від них. Адже незважаючи на те, що ведення сільського господарства може заподіювати істотної шкоди природі, ця діяльність залежить від екологічних чинників. І це тіль­ки підсилюється ринковою економікою: покупець вибирає продукт з екологічно чистих районів. Екологічну загрозу для сільського гос­подарства становлять не лише стихійні сили природи, а й госпо­дарська діяльність людини, зокрема сільскогосподарська. Тому право захищає природу від негативного впливу цієї діяльності й ос­танню   від   негативних   екологічних  чинників.

За своєю правовою природою правовий інститут охорони дов­кілля в сільському господарстві є складним інститутом одночасно аграрного й екологічного права як комплексних галузей права. Це, так би мовити, точка їх перетину. Окремо слід говорити про таке явище, як екологізація аграрного права. Процес екологізації, тобто наповнення екологічним змістом правових приписів охопив прак­тично всі галузі вітчизняного права. Еколого-правові норми і при­писи ми можемо відшукати у цивільному, кримінальному, адмініс­тративному та інших галузях права. Цей процес послідовно охопив і аграрне право. Якщо на початку 90-х pp. минулого століття еко­логічні приписи в аграрному законодавстві розвивалися окремо від екологічного законодавства, то вже з другої половини 90-х наміти­лася тенденція до уніфікації норм екологічного права в єдину сис­тему, у зв'язку з чим було внесено зміни до аграрного законодавс­тва. Наразі аграрні законодавчі акти з питань охорони довкілля або містять відсильні норми до екологічного законодавства, або прий­маються законодавчі акти, які стоять на межі аграрного й екологіч­ного законодавств і можуть бути віднесені як до першого, так і до .другого. Наприклад, такими є закони від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати", від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рос­лин",   від   14 січня   2000 р.   "Про  меліорацію   земель".

Говорячи   про    інститут   охорони   довкілля   в    сільському   госпо­дарстві як про  складний  правовий  інститут,   варто  звернути увагу на його    будову.    Аналіз    законодавства    показує,    що    правова   охорона довкілля  здійснюється  у двох  напрямах:   через  встановлення   право­вих  приписів  щодо   охорони  окремих видів  природних ресурсів,   які використовуються в сільському господарстві та через правове регу­лювання самої сільськогосподарської діяльності. Таким чином еко­логізація в праві позначається на екологізації самої сільськогоспо­дарських   лісів.

Перший напрям правового регулювання виявляється в таких правових інститутах: охорони земель сільськогосподарського приз­начення, охорони водних об'єктів, що використовуються в сіль­ському господарстві, охорони сільськогосподарських лісів, охорони надр під час здійснення сільськогосподарської діяльності, охорони диких тварин і рослин тощо. Другий напрям правового регулюван­ня знаходить свій вияв у таких правових інститутах, як застосуван­ня пестицидів і афохімікатів у сільскому господарстві, меліорації земель, поводження з відходами сільського господарства, застосу­вання біотехнологій в сільському господарстві тощо. Надалі ми роз­глянемо найважливіші правові інститути аграрного права, діяльність яких   спрямована   на   охорону довкілля   в   сільському   господарстві.

 


 

§ 2. Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві

Охорона      ґрунтів

Як вже   зазначалося,   перший напрям  правової  охорони довкілля в   сільському   господарстві   пов'язаний   зі   встановленням   правових вимог щодо   охорони   окремих   видів   природних  ресурсів,   які   вико­ристовуються   в   сільському   господарстві.   На жаль,   руйнівні   проце­си   в   цій   сфері   мають тенденцію до   інтенсифікації:   якщо  у   1960  р. рівень   гумусу  у   фунтах   становив   3,5%,   то   у   1996   р.    —   лише   3,1%. Ерозія   фунтів   охопила   40%    території   України,    68   тис.    га   земель повністю   втратили   гумусовий   шар.    Площа   еродованих   земель   що­річно  зростає  більш як на  80 тис.   га.   Практично  по  всій  площі ріл­лі    спостерігається    переущільнення    фунтів.     Близько    20%    земель забруднені    шкідливими    речовинами    понад    фанично    допустимі концентрації,    встановлені    законодавством.    Значні    площі    земель підтоплені,   засолені через нераціональний полив,   залишені внаслі­док їх дефадації,   зайняті  відходами  виробництва,   відвальними   по­родами  тощо.   Через   абразію   щорічно   втрачається до    100   га  родю­чих  земель.   У  2-3   рази   знизилася   швидкість  Ґрунтоутворення.   По­силений   механічний   вплив   сільськогосподарської   техніки   призвів до  руйнування   структури   орного   шару  фунтів.   Негативні   геологіч­ні явища  охопили  понад   половину території  нашої   країни   .

На думку фахівців, важливим питанням охорони природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як зазнача­ється в Концепції розвитку землеробства Української РСР на пері­од до 2005 p., схваленій постановою Ради Міністрів У РСР від 8 травня 1990 р. № 107, зональні системи землеробства, що застосо­вуються в Україні і ґрунтуються на рівнинно-прямолінійному зем­лекористуванні без урахування природних комплексів і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості фунту та надійний його захист від ерозії, ефективне використання матері­ально-технічних   засобів,   підвищення   продуктивності   галузі.

На зміну застарілій системі ведення сільського господарства Концепція пропонує впровадження ґрунтозахисної контурно-меліо­ративної системи землеробства. Сутність нової системи і механізм переходу до неї описані в зазначеній Концепції. Власне ідея нової системи землеробства зародилася ще у 70-80-і pp. XX ст., коли у вчених виникла думка про певну єдність функціонування афарних і природних ландшафтів. Це об'єктивувалося в ідею Ґрунтозахисно­го контурно - меліоративного землеробства. Суть його — у приве­денні існуючої системи землеробства у відповідність із фунтово-е­кологічними чинниками шляхом локалізації інтенсивного земле­робства на рівнинній частині території, застосування біологічних засад землеробства на схилах, а на землях, що межують з гідрофа-фічним фондом — природних афофітоценозів. Система передбачає диференційоване використання земель залежно від ступеню їхньо­го змиву, контурну організацію території, впровадження фунтоза-хисних технологій. Ведення сільського господарства прив'язується до рельєфу місцевості. За даними Національної доповіді про охо­рону навколишнього природного середовища в Україні, 1998 р. проекти землевпорядження з контурно-меліоративною системою організації території розроблені в 2471 господарстві на площі 9,36 млн   га.

Разом з тим, із часу прийняття Концепції наука пішла далі. Наступним кроком у розв'язанні проблеми оптимізації афонаван-таження на земельні ресурси була розробка системи адаптативно-ландшафтного землеробства. Така система будується на ландшаф­тному розподілі водозборів і визначенні інтефальних показників трансформації енергії за компонентами: рілля, ліс, луки й пасови­ща. Афоландшафт являє собою інженерну споруду, що має проек­туватися і будуватися переважно інженерними методами на розра­хунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних мате­матичних верифікованих моделей і процесів, що визначають ста­лість   і   продуктивність   земель.

Новітніми досягненнями афарної науки є досконаліші еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біос-ферна система поновлюваного землекористування прив'язує веден­ня сільського господарства до таких структурних одиниць, як ба­сейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає за­гальну   організацію    господарювання    в   басейнах   малих,    середніх   і великих річок.   Вона  будується   на засадах рівнозначності для люди­ни   всіх   штабів   рельєфу   в   цих   басейнах.

Незважаючи на наявність цікавих наукових розробок фахівців сільського господарства, на жаль, законодавчої системи стимулю­вання переходу на професивні методи ведення сільського госпо­дарства поки що не створено. Хоча певні кроки в цьому напрямі вже зроблено. Йдеться, зокрема, про такі важливі законодавчі ак­ти, як закони України від 19 червня 2003 р. "Про охорону земель" і від 19 червня 2003 р. "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Прийняті відповідно до положень ЗК, вони покликані започаткувати нову систему охорони Грунтів у сільсько­му   господарстві.

Передбачається встановлення злагодженої триланкової системи контролю за забезпеченням належної охорони фунтів у сільському господарстві: Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель при Держкомземі України, Державна екологічна інспекція Мінприроди України і Державна служба охорони родю­чості фунтів М ін аф о по л ітики України. Кожен цей орган контро­люватиме дотримання режиму охорони сільськогосподарських фунтів   у   межах   своєї   компетенції.

Закон "Про охорону земель" передбачає систему заходів щодо охорони фунтів та інших природних ресурсів у сільському госпо­дарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження повно­цінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподар­ського районування земель, господарське стимулювання фунтоохо-ронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи норму­вання використання фунтів. Встановлюються заборони та обме­ження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан фунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власни­кам або користувачам сільськогосподарських фунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, ддя ефективної дії Закону необхідно прийняти ряд підзаконних ак­тів різного рівня,   зокрема,  державні профами   охорони   фунтів.

Охорона   надр

Якщо раніше екологічні проблеми охорони надр при веденні сільського господарства пов'язувалися, в основному, з хімізацією сільського господарства і проникненням залишків пестицидів або афохімікатів у надра, що спричиняло забруднення підземних вод, то тепер надра використовуються і для ведення сільськогосподар­ської діяльності. Зокрема, на Донбасі недіючі шахти використову­ються для вирощування фибів, квітів, овочів та інших рослин під землею. Надра використовуються й для вифимування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Це також породжує пев­ні  екологічні   проблеми.

Важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра. Стаття 23 Кодексу надає власникам земельних ділянок і зем­лекористувачам право без отримання спеціальних дозволів (ліцен­зій) та гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та ви­користовувати надра для сільськогосподарських потреб. Слід зазна­чити, що у багатьох сільськогосподарських підприємствах і фер­мерських господарствах цим правом активно користуються. Водно­час, це може мати негативні наслідки у вигляді порушення геоло­гічної структури, і можливості виникнення зсувів або інших неба­жаних явищ. Через це Кодекс встановлює обмеження на видобу­вання корисних копалин місцевого значення і торфу із застосуван­ням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до неба­жаних змін у довкіллі. Суб'єкти сільськогосподарської діяльності зобов'язані погоджувати таке видобування корисних копалин з міс­цевими радами та  органами   Мінприроди  на  місцях.

Використання надр для захоронення відходів сільського госпо­дарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподар­ських підприємств допускається на підставі ст. 22 Кодексу про над­ра у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для заз­начених потреб повинні надаватися за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення таких сільськогосподарських   підприємств.

Закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільсько­господарської діяльності обов'язок охороняти надра, забезпечувати безпеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 Кодексу ко­ристування надрами для сільськогосподарської діяльності здійсню­ється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися за­ходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих ре­човин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у виз­начених межах, а також запобігають їх проникненню в інші при­родні об'єкти. Невиконання цих обов'язків може потягнути за со­бою позбавлення права надрокористування чи обмеження сіль­ськогосподарської діяльності   в   надрах.

Охорона вод

Водні об'єкти широко використовуються в сільському госпо­дарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Така діяльність часто є не­безпечною для довкілля. Тому законодавство встановлює певні об­меження на її здійснення. Важливим законодавчим актом, який ре­гулює порядок охорони вод при веденні сільськогосподарської ді­яльності,   є   ВК.   Ним   передбачено   нормування   водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично допустимого скидан­ня сільськогосподарських стічних вод, лімітів забору води для сіль­ськогосподарських потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської діяльності   у  водоохоронних   зонах  тощо.

Відповідно до   ст.   65   ВК,   користування  водами для  потреб  сіль­ського   господарства   може   здійснюватися   як у   порядку   загального, так і  спеціального  використання  водних ресурсів.   Під час  зрошен­ня  земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зо­бов'язані здійснювати заходи щодо  попередження  підтоплення,   за­болочення,   засолення  та   забруднення   цих  земель.   Передбачається встановлення   нормативів   якості   поливної   води.    Зрошення    сіль­ськогосподарських угідь  стічними  водами  може   бути дозволено  ор­ганами   Мінприроди за погодженням  з державними  органами  сані­тарного й ветеринарного нагляду.   Зрошення  сільськогосподарських угідь   і   скидання   дренажних   вод   у   водні   об'єкти   здійснюється   на підставі дозволу   на   спеціальне   використання   водних   об'єктів.   Під час   осушення   земель   сільськогосподарського   призначення   мають здійснюватися   заходи   щодо   запобігання  деградації та   вітровій   еро­зії цих  земель,   а також  погіршення   стану  водних  об'єктів.

Особливі  вимоги   законодавство   ставить до   водних   об'єктів,   що використовуються для рибництва.  Так,   згідно  зі ст.   2  Закону Укра­їни від  6 лютого  2003 р.   "Про рибу,   інші водні живі ресурси та хар­чову  продукцію   з  них"   вирощування   риби  чи   інших  водних живих ресурсів у рибогосподарських   водних  об'єктах   (їх ділянках)   та  кон­тинентальному   шельфі  України  дозволяється   суб'єктам   господарс­тва   за   наявності   позитивної   ветеринарно-санітарної   оцінки   стану водних    об'єктів    державними    органами    ветеринарної    медицини. Відповідно до   ст.   68   ВК  на  водних  об'єктах,   що   використовуються для рибного   господарства,   права  водокористувачів   можуть  бути  об­межені   в   інтересах   останнього.    На   водокористувачів   покладається обов'язок   поліпшувати   екологічний   стан   рибогосподарських   вод­них   об'єктів   та   дотримуватися    санітарного   режиму   прибережних захисних   смуг.    Проведення   гідромеліоративних   робіт   у   місцях,   де перебувають   водоплавні   птахи,   хутрові   звірі,   а  також  промисловий вилов   риби   в   місцях   розведення   бобрів   і   хохулів   здійснюється   за погодженням з державними органами рибного й мисливського  гос­подарства.

Законодавство регулює скидання сільськогосподарських стічних вод у водні об'єкти. Зокрема, ставляться вимоги щодо отримання дозволів на спеціальне використання водних об'єктів для цих пот­реб, встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у стічних водах і гранично допус­тимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Заборо­няється скидати стічні води без встановлення нормативів гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місце­вості: балки, пониззя, кар'єри тощо. У разі перевищення встанов­лених нормативів скидання сільськогосподарських стічних вод мо­же   бути   обмежене   або   й   заборонене.

Закон встановлює особливий режим сільськогосподарської ді­яльності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них забороняється зменшувати природний рослинний покрив і лісистість, розорюва­ти заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, прова­дити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок, здійснювати сільськогосподарську ді­яльність, що може негативно вплинути на стан водного об'єкта. За­конодавство передбачає впровадження водоощадних технологій ве-дення сільського господарства, встановлює порядок створення штучних водних об'єктів для сільськогосподарських потреб (став­ків, загат, гребель, водосховищ тощо). Сільськогосподарські під­приємства мають право створювати у басейнах річок штучні водой­ми та водопідпірні споруди лише з дозволу місцевих рад за погод­женням з органами Державного комітету водного господарства Ук­раїни  та   Мінприроди  на  місцях.

Охорона    тварин    і   рослин

Законодавство встановлює вимоги щодо охорони об'єктів тва-ринного і рослинного світу при веденні сільського господарства. Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об'єк­тами аграрного права, але підлягають охороні від негативних нас­лідків сільськогосподарської діяльності. Важливими законодавчими актами в цій галузі є закони України від 13 грудня 2001р. "Про тва­ринний світ", від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ", від 7 лю­того 2002 р. "Про Червону книгу України", а також Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Мі­ністрів  України   від   29   серпня   2002 р.   №    1286.

Зазначені закони передбачають обов'язок суб'єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності зберігати умови існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рослинного світу, не допускати погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин, а також умов місцезростання дикорослих рослин. Законодавство встановлює за­гальний обов'язок запобігати негативному впливу сільськогоспо­дарської діяльності  на рослинний   і тваринний  світ.

При веденні сільського господарства, зокрема, бджільництва, до­пускається використання корисних властивостей диких тварин, нап­риклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рос­лини. При цьому забороняється вилучати та знищувати диких тва­рин, погіршувати середовище їх існування, заподіювати їм іншої шкоди. Введення в експлуатацію сільськогосподарських об'єктів і застосування аграрних технологій без забезпечення їх засобами за­хисту тварин та середовища їх існування забороняються. Випалю­вання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської потреби за відповідним дозволом місцевих органів Мінприроди.   Для   окремих  місцевостей,   що   є   середовищем   проживання особливо цінних або рідкісних тварин місцеві органи Мінпри­роди можуть встановлювати більш суворі екологічні нормативи, ніж ті, що встановлені для всієї території України. Гідромеліоративні ро­боти та промислове рибальство в місцях, які за рішенням органів Мінприроди визнані за особливо значимі для перебування воднобо-лотних птахів та напівводних ссавців, здійснюються за погодженням з Державним комітетом лісового господарства України та Держав­ним департаментом рибного господарства Мінагрополітики України. Відповідно до ст. 47 Закону "Про тваринний світ", суб'єкти аг­рарного права у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуа­цій, що загрожують існуванню диких тварин, зобов'язані надавати допомогу їм і негайно інформувати про це Мінприроди. Застосу-вання засобів хімізації у сільському господарстві має здійснювати­ся безпечним для диких тварин способом. При цьому, для запобі­гання заподіяння шкоди тваринам, Мінприроди за погодженням з Мінагрополітики й місцевими державними адміністраціями можуть визначати окремі території, на яких обмежується або забороняєть­ся   застосування   пестицидів   і   агрохімікатів.

Важливою з точки зору екологічних аспектів ведення сільсько­го господарства є ст. 50 Закону України "Про тваринний світ", яка передбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і схрещування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля. Показовим є досвід Австралії з завезення кроликів, що обернулося загальнонаціональним екологічним лихом: кролики розмножилися в умовах практичної відсутності природних ворогів і нищили рослинність, заподіюючи значної шкоди сільському гос­подарству Австралії. В Україні переселення нових для неї видів ди­ких тварин допускаються з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків наукових організацій з дозволу Мінприроди за погодженням із Держкомлісгоспом і Державним департаментом рибного господарства Мінагрополітики. Сільськогосподарські тваринницькі підприємства зобов'язані вживати заходів до запобіган­ня виходу цих тварин у природне середовище. Аналогічна норма міститься також у ст. 33 Закону України "Про рослинний світ": пе­реселення рослин у місцевості, не властиві для їх зростання, здій-снюється з дозволу місцевих органів Мінприроди на підставі вис­новків наукових організацій, а також Державної служби карантину рослин.

Випасання худоби вважається спеціальним видом використання рослинних ресурсів і потребує отримання дозволу органів Мінпри­роди на місцях (для рослинних ресурсів загальнодержавного зна­чення) або місцевих рад (для рослинних ресурсів місцевого значен­ня). На сільськогосподарські підприємства покладається обов'язок здійснювати відтворення природних рослинних ресурсів у межах наданих їм земельних ділянок. Випалювання сухої природної рос­линності або її залишків без дозволу органів Державної екологічної інспекції  забороняється .

Особливі правила встановлені для ведення лісового господарс­тва і для охорони лісів України від вирубки, забруднення та засмі­чення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим актом у цій царині є ЛК. ЛК і численні підзаконні ак­ти, що прийняті на його виконання, регулюють порядок лісокорис­тування і ведення лісового господарства, а також режим охорони лісів   України

Охорона   атмосферного   повітря

Законодавство про охорону атмосферного повітря спрямоване на розв'язання багатьох проблем: викиду шкідливих речовин в ат-мосферне повітря сільськогосподарськими підприємствами (нап­риклад, під час спалення сільськогосподарських відходів), пробле­ми впливу на погоду і клімат для потреб сільського господарства, запаху, шуму, вібрації тощо. Важливим законодавчим актом, спря­мованим на їх розв'язання, є Закон України від 16 жовтня 1992 р. "Про охорону атмосферного повітря" (в редакції Закону від 21 чер­вня 2001 p.). Для тих сільськогосподарських підприємств, техноло­гічні процеси яких передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря шкідливих речовин, Закон передба­чає необхідність отримання дозволів і встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для стаціонар­них джерел фізичних або біологічних впливів на атмосферне повіт­ря, наприклад, тваринницьких ферм зі стійким запахом, закон пе­редбачає встановлення нормативів гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників. Сільськогосподарські підприємс­тва часто є джерелом шуму і вібрації, а також поширення непри­ємного запаху (смороду). Закон передбачає регулювання такого впливу   на довкілля.

Усі суб'єкти аграрного права, які здійснюють викиди забруд-нюючих речовин в атмосферне повітря чи забруднюють довкілля смородом, шумом, іншими фізичними чи біологічними чинника­ми (практично всі сільськогосподарські підприємства палять ба­гаття), зобов'язані вдаватися до заходів щодо зменшення обсягів викиду забруднюючих речовин, смороду і шуму, вести постійний облік шкідливих речовин, які викидаються в атмосферне повітря. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повин­но призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.

Згідно зі ст. 16 Закону "Про охорону атмосферного повітря", ді­яльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосфер­них явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу, розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозвола­ми, виданими органами Мінприроди за погодженням з органами Міністерства охорони здоров'я, місцевими державними адміністра­ціями та місцевими радами.  Дозвіл  на такий  вид діяльності надається відповідно до Порядку погодження і видачі дозволів на провад-ження діяльності, пов'язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, затвердженого поста­новою   Кабінету  Міністрів України від   13   березня  2002 р.   №   301.

Пестициди та агрохімікати  мають  використовуватися   способами, які не   впливають негативно  на стан  атмосферного  повітря.   Складу­вання, розміщення,   зберігання  або транспортування сільськогоспо­дарських   відходів,   які   є   джерелами   забруднення   атмосферного   по­вітря   смородом   або   іншого   шкідливого   впливу,   допускається  лише за   наявності   спеціального   дозволу   на   визначених   місцевими   дер­жавними  адміністраціями  й радами територіях із додержанням  нор­мативів   екологічної  безпеки   й   законодавства   про  відходи.   Всупереч широко   поширеній   практиці,   ст.   20   Закону   "Про   охорону   атмос-ферного   повітря"    забороняє    спалювати   відходи   сільського   госпо­дарства  на території  сільськогосподарських  підприємств  і  населених пунктів,  за винятком випадків,   коли це  здійснюється з використан­ням   спеціальних установок при додержанні екологічних нормативів. Сільськогосподарські   підприємства   зобов'язані   забезпечувати   пере­робку,   використання та своєчасне   вивезення  сільськогосподарських відходів   на   підприємства,    що   використовують   їх   як   сировину,   або на  спеціально   відведені місця   чи  об'єкти.


 

§ 3. Правовий Інститут меліорації земель у сільському господарстві

Інститут меліорації земель в аграрному праві отримав правове закріплення з прийняттям Закону України від 14 січня 2000 р. "Про меліорацію земель". Слово "меліорація" перекладається з латини як "поліпшення". Найпростіше визначення меліорації земель — поліп­шення якісного стану ґрунтів. Закон дає більш розгорнуте визна­чення меліорації земель — це комплекс гідротехнічних, культуртех­нічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліо­ративних заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплово­го, повітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження та підви­щення їх родючості й формування екологічно збалансованої раціо­нальної   структури   угідь.

Меліорація широко застосовується в сільському господарстві з давніх часів. За даними Продовольчої та сільськогосподарської ор­ганізації ООН 1985 р. у світі налічувалося 270 млн га зрошуваних і 164 млн га осушуваних земель. В Україні виділяють 3 природнок-ліматичні зони сільського господарства: надмірно зволожену Лісо­ву (25% площі території України), недостатньо зволожену Лісосте­пову   (35%   площі)   та посушливу Степову  (40%   площі)   .   2/3   території України за природною зволоженістю перебувають у несприят­ливих для сільськогосподарського виробництва кліматичних умо­вах, що значною мірою впливає на його ефективність. Для змен­шення негативного впливу кліматичних умов в Україні побудовано меліоративні системи на площі 5,75 млн га із сумарною вартістю основних фондів близько 2 0 млрд грн. Площа зрошуваних земель в Україні становить 2,45 млн га, з яких 80% (2,1 млн га) розташо­вані в зоні Степу. В Одеській області, наприклад, 11,2% орних зе­мель є зрошуваними. Осушувані землі займають 3,33 млн га і роз­ташовані   в  західних   областях  і  на   Поліссі.

Незважаючи на те, що меліорація розглядається чинним зако­нодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліп-шення екологічного стану ґрунтів , непродумані меліоративні захо­ди можуть заподіяти істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до екологічно небезпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за умови поперед­нього позитивного висновку державної екологічної експертизи . Саме тому охорона довкілля в сільському господарстві при здій-сненні   меліоративних   заходів   варта   окремого   розгляду.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна, культуртех­нічна,   хімічна,   агротехнічна,   агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушу­вальні, протипаводкові тощо). ДСТУ 2730 усі природні води, вико­ристовувані для зрошення земель, поділяє на 3 класи: придатні, об­межено придатні й непридатні. Однак в останні роки води 1 класу застосовувалися лише на 35-40 % зрошуваних земель. Більшість зе­мель поливалося   водами   2  класу,   а  5   —    10   %   —   водами   3   класу.

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи щодо упорядку­вання поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каме­нів, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування   тимчасової   вибіркової   мережі   каналів  тощо).

Хімічна меліорація охоплює заходи щодо поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування, збагачення   фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на по-ліпшення потужності й агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушен­ня, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо). Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшен­ня ґрунтів шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюю-чих та інших корисних властивостей захисних лісонасаджень. При цьому   можуть   створюватися   такі   багатофункціональні  лісомеліоративні системи: а) площинні (протиерозійні) захисні лісонасаджен­ня, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення, шляхом заліснення ярів, балок, крутос­хилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; б) лі­нійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і сто-корегулюючих    лісосмуг.

Оскільки Закон "Про меліорацію земель" передбачає можли­вість перебування меліоративних систем у приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх   власниками.

Згідно із Законом, меліоративні заходи повинні здійснюватися на підставі загальнодержавних, міждержавних, місцевих програм меліорації, виробничих програм окремих суб'єктів аграрного права та господарських договорів, укладених відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. схвалена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліп -шення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року. Цією Програмою по Україні передбачається   покращити   246  тис.   га  фунтів.

Передпроектна та проектно-кошторисна документація на будів­ництво (реконструкцію) меліоративних систем піддягає державній комплексній експертизі, яка має включати й екологічну експерти­зу, що здійснюється відповідно до Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Земельні ділянки, порушені при будівництві меліоративних систем, підлягають обов'язковій ре­культивації — тобто відновленню в попередньому стані, придатно -му для   ведення   сільського   господарства.

Користувачі та власники меліорованих земель зобов'язані вести книги історії полів, де щороку відображати дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використан­ня цих ділянок: урожайність сільськогосподарських культур, спосо­би обробки ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здій­снені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг довкілля в зоні впливу меліоративної системи.

Під час здійснення меліоративних заходів мають забезпечувати­ся: захист фунтів від деградації, вітрової і водної ерозії, виснажен­ня, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіо активними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей; охорона поверхневих і під-земних вод від забруднення та виснаження, запобігання негативно­му впливові меліоративних  заходів  на рослинний   і тваринний  світ, збереження природних ландшафтів, територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародно­го   значення,   інших територій,   що   підлягають  особливій   охороні.

Проектна документація на проведення меліорації земель має в обов'язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навко­лишнє середовище (ОВНС) і довідку про екологічні наслідки зап­роектованої діяльності, відповідно до вимог законів від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" і від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Проектні рішен­ня мають забезпечувати оптимально збалансоване врахування раці­онального використання природних ресурсів і ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з ор­ганами   МОЗ   та державного   ветеринарного   нагляду.


 

§ 4. Правове регулювання хімізації сільського господарства

Хімізація сільського господарства є чи не найбільшою його еко­логічною проблемою. І це не випадково, адже саме застосування хімічних засобів у сільському господарстві заподіює велику шкоду довкіллю під час ведення сільського господарства. Саме хімізація створює загрозу для здоров'я людини. І якщо в радянські часи пе­ревагу віддавали хімізації, яка часто здійснювалася непродумано і не давала бажаного ефекту, а навпаки — тільки отруювала довкіл­ля й сільськогосподарську продукцію, то нині ринкові умови і ви­бір покупця — на боці екологічно чистої продукції. Аграрне й еко­логічне законодавство регулюють хімізацію сільського господарс­тва, що має стати запорукою екологічно обґрунтованого його ве­дення  тварин, бур'янів

Хімізацію сільського господарства можна визначити як застосу­вання хімічних препаратів у сільському господарстві. Існує 2 нап­рями такого застосування: а) для нищення тварин, бур'янів і мік­роорганізмів, що є шкідниками сільського господарства і б) для здійснення хімічної меліорації земель, тобто для удобрювання Грунтів. Правовий інститут хімізації сільського господарства є скла­довою більшого правового інституту захисту рослин, а в частині правового регулювання хімічної меліорації фунтів є складовою вже розглядуваного нами правового інституту меліорації земель. Важ­ливими нормативними актами, які регулюють хімізацію сільського господарства, є закони України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин"(в редакції Закону від 3 квітня 2003 p.), особливе значення щодо цього має За­кон України  від  2  березня   1995  р.   "Про   пестициди  і агрохімікати".

Згідно із Законом України "Про захист рослин", передбачаєть­ся захист сільськогосподарських рослин від шкідників, бур'янів і хвороб    (зокрема   зумовлених   наслідками   хімічної   меліорації).    Сам по собі правовий інститут захисту рослин має більш аграрне, ніж екологічне, значення, тому він докладніше розглядається у відпо­відному розділі цього підручника. У межах правового регулювання охорони довкілля в сільському господарстві нас більше цікавить інститут хімізації сільського господарства як складова частина інс­титуту захисту рослин, тобто власне законодавство про застосуван­ня пестицидів та афохімікатів. Засоби хімізації сільського госпо­дарства мають багато різних назв: пестициди, інсектициди, гербі­циди, фунгіциди, інсектоакарициди, десиканти, регулятори росту рослин, родентициди тощо. Але важливо знати, що з точки зору аг­рарного права всі засоби хімізації сільського господарства, неза­лежно  від назви,   поділяються  на  2  фупи:   пестициди і афохімікати.

Згідно із Законом України "Про пестициди і афохімікати", пес­тициди — це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хі­мічного чи біологічного походження, призначені для знищення, ре­гуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок ді­яльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також физунів, бур'янів, дерев­ної, чагарникової рослинності, засмічувальних видів риб. Агрохімі­кати ж визначаються Законом як органічні, мінеральні й бактері­альні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості фунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції. Простіше кажучи, пестициди — всі ті хімі­кати, що застосовуються для знищення шкідників, а афохімікати — добрива,   що   використовуються  для   хімічної   меліорації   фунтів.

Відповідно до ст. 4 Закону, пестициди й афохімікати повинні мати високу біологічну ефективність і відповідати вимогам еколо­гічної безпеки. Закон забороняє ввозити на митну територію Укра­їни, виробляти, реалізовувати, застосовувати та рекламувати пести­циди та афохімікати до їх державної реєстрації. Державна реєстра­ція пестицидів та афохімікатів провадиться Мінприроди, згідно з Порядком проведення державних випробувань, державної реєсфа-ції та перереєстрації, видання переліків пестицидів і афохімікатів, дозволених до використання в Україні, затвердженим постановою Кабінету Мінісфів України від 4 березня 1996 р. № 295. Держав­ній  реєстрації   пестицидів   та   афохімікатів   передують:

1)  державні випробування  пестицидів  і афохімікатів,   які  прова­дяться у  2  етапи:   польовий  і  виробничий;

2)  гігієнічна регламентація  та державна  реєстрація   хімічної речо­вини, яка провадиться згідно з Положенням про гігієнічну регламен­тацію  та державну реєсфацію   небезпечних чинників,   затвердженим постановою  Кабінету Міністрів України від   13 червня   1995 р.   №   420;

3)  розробка документації   з   безпечного   застосування   засобів   захисту   рослин;

4)  розробка   нормативів   екологічної   безпеки   хімічних   речовин: фактично допустимих концентрацій,   мінімально допустимих рівнів,
орієнтовно  допустимих  рівнів   тощо;

5)       внесення   плати  за реєстрацію,   розмір якої  визначений  нака­зом   Мінекоресурсів  України  від  22   березня   2001   р.   №    116;

6)       проведення   санітарно-епідеміологічної,   екологічної,   біологіч­но-господарської   експертиз;

7)       розробка  методик  визначення   залишкової  кількості   препара­тів   у  сільськогосподарській   продукції,   природних   об'єктах.

Пестициди та агрохімікати реєструються терміном до 5 років. Але в разі надходження нових даних про небезпеку препаратів, Мінприроди може достроково заборонити їх використання. Для поліпшення екологічної ситуації в окремих місцевостях МОЗ або Мінприроди можуть обмежити або й заборонити застосування за­реєстрованих хімічних препаратів. Після збігу терміну реєстрації препарати підлягають перереєстрації. Після державної реєстрації засоби захисту рослин вносяться до переліків, які видаються Мін­природи один раз на 5 років із щорічними змінами й доповнення­ми. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використан­ня в Україні, затверджений наказом Мінекоресурсів від 29 грудня 2000 р. Засоби захисту рослин, що не включені до зазначеного пе­реліку, застосуванню не підлягають. Усі засоби захисту рослин під­лягають спеціальному пакуванню й маркуванню, а також сертифі­кації у вітчизняній системі УкрСЕПРО, відповідно до Закону Ук­раїни від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Всі препарати   мають   супроводжуватись   інструкцією   з  їх   застосування.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають також технічні за­соби застосування пестицидів і агрохімікатів. Без державної реєс­трації вони не допускаються до виробництва. Вони також підляга­ють обов'язковій сертифікації, згідно із вимогами Закону України "Про підтвердження відповідності". Порядок проведення держав­них випробувань та державної реєстрації технічних засобів застосу­вання пестицидів і агрохімікатів затверджено постановою Кабінету Міністрів  України   від   29   квітня   1996  р.   №   479.

Згідно з п. 11 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", обов'язковому ліцензуванню підлягає господарська діяльність із виробництва й торгівлі пестицидами й агрохімікатами (органом ліцензування є Мінпромполітики ), а згідно з п. 25 зазначеної статті — також і проведення дезінфекційних, дезінсекційних (знищення комах) і де­ратизаційних (знищення гризунів) робіт (ліцензія видається МОЗ України). Пункт 45 названої статті передбачає ліцензування авіа­ційно-хімічних робіт (ліцензія видається Державним департамен­том   авіаційного   транспорту  України).

Особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, збері­ганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ни­ми, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазна­ченими   препаратами.    Порядок   одержання   допуску   (посвідчення) на право роботи, пов'язаної із транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 р. №    746.

Екологічний ризик діяльності, пов'язаної з ввезенням на тери­торію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням, підлягає обов'язковому страхуванню в порядку, визначеному Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страху­вання"   (в редакції  Закону  від  4 жовтня  2001   р).

Для дотримання вимог екологічної безпеки і раціонального зас­тосування засобів захисту рослин, згідно з Указом Президента Ук­раїни від 2 грудня 1995 р. № 1118/95 "Про суцільну агрохімічну пас­портизацію земель сільськогосподарського призначення" в Україні запроваджено агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподар­ського призначення. Агрохімічна паспортизація передбачає визна­чення показників якісного стану ґрунтів, їх зміни внаслідок госпо­дарської діяльності. Зразок агрохімічного паспорту поля (земельної ділянки) затверджений наказом Міністерства сільського господарс­тва  і  продовольства України   від  ЗО листопада   1993   р.   №   321.

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється ком­плекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохіміч­ного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) й стану посівів, діагностики мінерального живлен­ня рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб. Переліки хіміч­них препаратів, дозволених для продажу населенню й до застосу­вання авіаційним способом, мають бути затверджені Мінприроди за погодженням з МОЗ. Наразі такі переліки поки що не затвер­джено, що означає фактично дозвіл на продаж населенню й засто­сування авіаційним способом усіх препаратів, дозволених до вико­ристання   в Україні.

Непридатні  або заборонені до  застосування   пестициди  й  агрохі­мікати,   тара   від   них   підлягають   вилученню,   утилізації,   знищенню та   знешкодженню   в   порядку,   затвердженому   постановою   Кабінету Міністрів України  від  27   березня   1996 р.   №   354.   Сільськогосподар­ська продукція,   вироблена із  застосуванням  засобів   захисту рослин має   бути   екологічно   безпечною,   інакше   вона вилучається   і знищу­ється згідно  з  Порядком  вилучення,  утилізації та знищення  непри­датних  для   використання   сільськогосподарської   сировини   та   хар­чових  продуктів,   затвердженим  постановою   Кабінету  Міністрів  Ук­раїни   від   28   грудня    1995   р.   №    1065   відповідно до   Методики   вилу­чення,    утилізації   та   знищення    сільськогосподарської   сировини   і харчових   продуктів,   що   зазнали   впливу  пестицидів  та   агрохімікатів і непридатні до  використання,   затвердженої наказом   МОЗ України від   7   березня   1996 р.   №   5.08.07/306.   При  цьому мають враховувати­ся   вимоги   Закону  України   від   14   січня   2000   р.    "Про   вилучення   з обігу,   переробку,   утилізацію,   знищення  або   подальше   використан­ня   неякісної  та  небезпечної   продукції".

Сільськогосподарські підприємства, установи й організації зо-кудержа вного обліку наявності та використання пестицидів і агро-хімікатів і надавати інформацію органам Держкомстату в порядку періодичної державної статистичної звітності згідно з вимогами Порядку державного обліку наявності та використання пестицидів і афохімікатів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 листопада 1995 р. № 881. Слід мати на увазі, що ця ви­мога стосується лише юридичних осіб і не поширюється на суб'єк­тів   аграрного   права   —   фізичних  осіб.

Стаття 13 Закону "Про пестициди і агрохімікати" визначає, що пестициди й агрохімікати, які становлять підвищену екологічну не­безпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Мінприро­ди і МОЗ. Перелік таких хімікатів має бути затверджений Кабіне­том Міністрів України. Однак наразі цього не зроблено, позаяк до переліку пестицидів і афохімікатів, що дозволені до використання в   Україні,   особливо   небезпечні  хімікати   не   включені.

На території, що зазнала радіоактивного забруднення та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування пестицидів і агро-хімікатів обмежується і провадиться згідно з Порядком застосуван­ня пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактив­ного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. При цьому також мають враховуватися положення законодавства про зону екологічного лиха і Закону України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". На те­риторіях природно-заповідного фонду, водоохоронних зонах та ін­ших територіях, що підлягають особливій охороні, застосування пестицидів   забороняється.

Особливі вимоги ставляться законодавством до умов виробниц­тва продукції дитячого харчування. Сільськогосподарська сировина для виготовлення продукції дитячого й дієтичного харчування має вироблятися у спеціальних сировинних зонах. Правовий режим цих зон визначений Положенням про спеціальні сировинні зони для виробництва сільськогосподарської продукції, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 р. № 679. У спеціальних сировинних зонах забороняється використання пести­цидів. Застосування афохімікатів провадиться за спеціальними тех­нологіями, що забезпечують офимання продукції, яка відповідає санітарно - гігієнічним вимогам щодо дитячого та дієтичного харчу­вання .


 

§ 5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. Якщо в місті управління відходами набирає щораз цивілізованого характеру,   то   селянин   скоріше   вивезе   відходи  у лісосмугу,   ніж   вирішуватиме проблему їх утилізації. Це все має надзвичайно нега­тивні наслідки для довкілля. Відходи сільського господарства зде­більшого є органічними. На Заході органічні відходи переробля­ються й використовуються для компостинґу, тобто для меліорації фунтів, удобрювання. Іноді з них видобувають метан — альтерна­тивне джерело палива. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні види рідкого та газового палива" та від 20 лютого 2003 р. "Про альтернативні джерела енергії" щодо відходів   сільського   господарства   вони   майже   не   застосовуються.

Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кіль­кість накопичених відходів, які заборонені до застосування, стано­вить близько 13,5 тис. т. Вони розосереджені по всій території Ук­раїни, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях, а подекуди — й просто неба. Налічується 109 скла­дів централізованого зберігання офуйних відходів сільського гос­подарства, що перебувають у віданні місцевих державних адмініс­трацій, та близько 5 тис. складів — у сільськогосподарських під­приємствах.

Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем повод­ження з відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні поло­ження екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 5 березня 1998 р. "Про відходи", від 5 травня 1999 р. "Про металобрухт" та ін. Спеціаль­ні положення щодо розв'язання проблем управління сільськогос­подарськими відходами містяться у Профамі використання відхо­дів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердже­ній постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668, а щодо небезпечних непридатних до використання засобів хімізації — у Загальнодержавній профамі поводження з токсични­ми відходами, затвердженій законом України від 14 вересня 2000 р. Для ефективного розв'язання вищезазначених проблем потрібна ініціатива згори, тобто держава повинна розробити спеціальну профаму в цій сфері, якою були б охоплені всі сільськогосподар­ські   підприємства.

Коли йдеться про сільськогосподарські відходи, проблема кри­ється в самому визначенні їх поняття. Згідно зі ст. 1 Закону "Про відходи", відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшо­го використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх влас­ник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначен­ня є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з орга­нічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплек­сів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов'язковій  попередній державній   екологічній  експертизі,   оскільки діяльність таких ферм включена до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. Але продукти життєдіяльності сільськогосподарських тва­рин не можна вважати речовинами, що утворюються у процесі людської діяльності — вони утворюються у процесі життєдіяльнос­ті тварин природним шляхом, відтак, на найнебезпечніші органіч­ні   відходи   законодавство   про   відходи   взагалі   не   поширюється.

Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відхо­дів, які залишені власником у непризн аченому для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов'язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за ре­зультатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов'язані прий­няти рішення про подальше поводження з цими відходами. Фак­тично, з юридичним фактом складання акту комісії пов'язується виникнення   права державної   власності   на   безхазяйні   відходи.

Закон "Про відходи" покладає обов'язки на суб'єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відхо­дів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних паку­вальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогос­подарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивос­ті утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечува­ти повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відхо­дами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати збе­рігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єк­тах; здійснювати контроль за станом місць або об'єктів розміщен­ня власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відхо­дів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за заб­руднення навколишнього природного середовища і стягнення цьо­го збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним ор­ганам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські від­ходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відхо­дами; забезпечувати розробку та виконання планів організації ро­боти щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та ба­гато   інших   обов'язків.

Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прик­ласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є не­ефективним  і  майже   повсюди   не  виконується.   Істотною   помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних право­вих режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, не­безпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподар­ських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогоспо­дарськими    відходами.


 

§ 6. Правове регулювання застосування біотехнологій у сільському господарстві

Біотехнології використовуються в сільському господарстві з дав­ніх часів. Найдавнішими з них є: виробництво хліба з використан­ням дріжджів, виробництво вина, сиру та кисломолочних продук­тів, квасу, пива, обробка шкіри, рослинних волокон тощо. Самі по собі біотехнології у сільському господарстві не викликали б жодної тривоги, якби вони не розвинулися до того ступеню, коли йдеться про клонування тварин і трансґенні сорти рослин. На Заході в сіль­ському господарстві дедалі частіше застосовуються технології ген­ної інженерії, вплив яких на здоров'я людей ще недостатньо вив­чений. Вітчизняне законодавство навіть обмежує імпорт американ­ської та європейської яловичини внаслідок масового захворювання на сказ закордонної худоби, вирощуваної із застосуванням біотех­нологій. Банани, що продаються на українському ринку, є нічим іншим як трансґенним сортом рослин. Застосування подібних тех­нологій викликає все більший опір у світі і стає предметом право­лону   ваннятварин      в   Україні,

Хоча законодавство в галузі біотехнологій розвинене в Україні ще недостатньо, проте вже зараз можна дати відповідь на питання: чи дозволено клонування тварин в Україні, а також застосування технологій генної інженерії? Відповідно до ст. 51 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", створення нових шта­мів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення гене­тично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехно­логії здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи. Викорис­тання зазначених організмів і речовин за відсутності таких виснов­ків забороняється. Отже, за загальним правилом, клонування тва­рин в Україні чи застосування технологій генної інженерії до тва­рин без позитивного висновку державної екологічної експертизи, що здійснюється згідно з вимогами Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу", забороняється. Такі експери­менти в Україні можуть бути дозволені лише в разі отримання по­зитивного   висновку державної   екологічної   експертизи.

Це стосується і трансґенних сортів рослин, і будь-яких інших біотехнологій, оскільки біохімічне, біотехнічне й фармацевтичне виробництво   включені до   Переліку  видів діяльності та  об'єктів,   що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. А відтак, проекти впровадження будь-яких біотехнологій підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі відповідно до ст. 13 Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Крім того, щодо трансґенних рослин діє Тимчасовий порядок вве­зення, державного випробування, реєстрації та використання тран­сґенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабі­нету  Міністрів  України   від   17   серпня   1998   р.   №    1304.

Слід  додати,    що,    відповідно   до   ст.    11    Закону   України   від   24 лютого     1994   р.    "Про    забезпечення    санітарного   та   епідемічного благополуччя   населення",   продукція,   напівфабрикати,   речовини, матеріали   та   небезпечні   чинники,    використання,    передача   або збут   яких   може    завдати   шкоди   здоров'ю   людей    (в   тому   числі   й продукти   біотехнології)    підлягають   обов'язковій   санітарно-епіде­міологічній   експертизі,   що   здійснюється   органами державної   са­нітар но-еп ід еміологічної   служби.    На   підставі   ст.    9   цього   самого Закону  продукти   біотехнології   підлягають   обов'язковій   гігієнічній регламентації   та   державній   реєстрації   відповідно   до    Положення про   гігієнічну регламентацію   та державну реєстрацію   небезпечних чинників,   затвердженого   постановою   Кабінету   Міністрів   України від   13   червня   1995   р.   №   420.    Гігієнічна регламентація   провадить­ся   Комітетом  з  питань  гігієнічного  регламентування   МОЗ   і  поля­гає   в   розробці   спеціальних   екологічних   нормативів   та   інструкцій про   поводження   з   продуктами   біотехнології.   Державна  реєстрація останніх  є  умовою для   видачі дозволу  органами   МОЗ   на їх  вироб­ництво .

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", при застосуванні про­дуктів біотехнології належить дотримуватися санітарних норм. Ви­робництво, зберігання, транспортування, використання, захоро-нення продуктів біотехнології здійснюється з дозволу Мінприроди, згідно з Порядком одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилі­зацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та ін­ших біологічних агентів, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Мінприроди видає дозвіл на здійснення операцій з продуктами біотехнології за погод-женням із МОЗ, Держнаглядоохоронпраці, Мінтрансом, МВС. До продуктів біотехнології, на які поширюється дія цього Порядку, належать штами мікроорганізмів, а також білково-вітамінні кон­центрати, кормові дріжджі, кормові білки, харчові білкові добавки, антибіотики медичного й немедичного призначення, мікробні пре­парати для   захисту рослин.

Незважаючи на істотні обмеження щодо застосування біотех­нологій у сільському господарстві України, держава намагається не відставати у розвитку біотехнологій від провідних країн світу. Саме  тому спільним   наказом   Мінагрополітики та Української академії   аграрних   наук   від   24  жовтня   2001   р.    №    318/92   затверджено Програму    "Сільськогосподарська    біотехнологія    —     2001-2005    ро­ки".   У   ній   зазначається,   що   в   розвинутих   країнах   завдяки   ефек­тивному  застосуванню   біотехнологій  генної інженерії,   клонування, генетично  модифікованих  організмів тощо,   вдалося  підняти рівень сільськогосподарського     виробництва    на    якісно     вищий    щабель, зробити   його   більш   прибутковим   і   ефективним.    Програма   перед­бачає   прискорений розвиток в Україні аграрних біотехнологій ген­ної  та  клітинної   інженерії,   зокрема,   клонування   тварин   і рослин, виведення   трансґенних   порід   тварин   і   сортів   рослин,    генетично модифікованих   організмів,   тварин-біореакторів,    захисних   штамів мікроорганізмів  тощо.   У складі   Інституту  виноградарства та   вино­робства ім.   В.   Є.  Таїрова,  згідно з наказом  Мінагрополітики та Ук­раїнської академії  аграрних наук від  4 липня   2001   р.   №    197/63   вже створено    Центр   клонової   селекції   винограду.    Його   завданням   є здійснення    клонової    селекції    винограду   та    вивчення    технологій його клонування,   а також  —   наслідків інтродукції клонованих сор­тів у довкілля.

Що ж до виробництва і застосування штамів мікроорганізмів, то в сільському господарстві діє спеціальне законодавство, про що вже йшлося у відповідному розділі цього підручника. Якщо штами мікроорганізмів є збудниками інфекційних хвороб, то ддя забезпечення екологічної безпеки можуть застосовуватися захо­ди, передбачені Законом України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб". Зокрема, згідно зі ст. 29 заз­наченого Закону, може бути впроваджено правовий режим ка­рантину, що визначається Правилами санітарної охорони терито­рії України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від 24 квітня 1999 р. № 696. Для виявлення біологічних па­тогенних агентів, які можуть бути наслідками непродуманих екс­периментів у царині біотехнологій, або терористичного акту, в Україні створена система центрів індикації біологічних патогенних   агентів   .

У разі виявлення в продажу небезпечних продуктів біотехноло­гії, вони підлягають конфіскації органами державної санітарно-епі­деміологічної служби відповідно до Інструкції про порядок вилу-чення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продук­тів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних ма­теріалів, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 р. № 68, а також згідно з нормами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання   неякісної та  небезпечної   продукції".



 

§ 7. Правове регулювання ведення сільськогосподарської діяльності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій

В Україні, яка зазнала жахливих наслідків Чорнобильської катас­трофи й неодноразово страждала від надзвичайних екологічних си­туацій, важливою є проблема правового регулювання здійснення сільськогосподарської діяльності в зоні екологічного лиха та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Річ у тім, що з одного боку, ве­дення сільського господарства в екологічно ураженому довкіллі заг­рожує екологічній безпеці продуктів харчування, а з іншого — додат­кове сільськогосподарське навантаження на екологічно уражену еко­систему може тільки посилити негативні процеси. Саме тому у віт­чизняній правовій системі поступово формується спільний правовий інститут аграрного й екологічного права: правового регулювання сільськогосподарської діяльності  на   екологічно  уражених територіях.

Йдеться про 4 правові режими сільськогосподарської діяльнос­ті: в зоні екологічного лиха, в умовах надзвичайного стану, в зоні надзвичайної екологічної ситуації, а також в умовах правового ре­жиму   карантину.

Оскільки, відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 1 серпня 1990 p. № 95-XII, всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха у зв'язку з наслідками Чорнобильської ка­тастрофи, коли ми говоримо про правовий режим зони екологіч­ного лиха, ми маємо на увазі правовий режим, впроваджений на території України чорнобильським законодавством. Згідно із Зако­ном України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим терито­рії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи", територія, що постраждала внаслідок Чорно­бильської катастрофи поділяється на 4 зони з особливим правовим режимом. Це зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення й зона посиленого   радіоекологічного   контролю.

Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, в зонах відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення забороняється ведення сільськогосподарської діяльності без спеціального дозволу Мініс­терства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. ст. 170 і 172 ЗК, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам, підлягають вилученню із сіль­ськогосподарського   обігу  та   консервації.

Щодо зон гарантованого добровільного відселення й посилено­го радіоекологічного контролю законодавство дозволяє ведення сільськогосподарської діяльності в цих зонах, але з урахуванням певних обмежень. Зокрема, обмежується внесення пестицидів і агрохімікатів,   яке   здійснюється   відповідно  до   Порядку   застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивно­го забруднення, та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій, зат­вердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. У цих зонах забороняється створення нових сільсько­господарських підприємств чи розширення діючих. Здійснювана сільськогосподарська діяльність має вестися такими методами, які дозволяють отримувати екологічно чисту продукцію і не заподію­ють шкоди довкіллю. Відповідні державні органи здійснюють пос­тійний   контроль   за   веденням   сільського   господарства.

Щодо правового режиму надзвичайного стану, то, відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим над­звичайного стану", правовий режим надзвичайного стану може бу­ти впроваджений у зв'язку із виникненням надзвичайної екологіч­ної ситуації. Стаття 17 Закону передбачає при цьому можливість встановлення таких обмежень: тимчасова заборона створення но­вих сільськогосподарських підприємств або розширення діючих, впровадження правового режиму карантину, зміна режиму роботи сільськогосподарських підприємств з урахуванням потреб усунення негативних   наслідків   надзвичайної   екологічної   ситуації.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації, відповід­но до законів України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" і від 8 червня 2000 р. "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру", передбачає можливість впровадження обмежень на здій­снення сільськогосподарської діяльності. Внесення пестицидів і агро­хімікатів у зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється згід­но із зазначеним Порядком застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Порядок, зокрема, передбачає отримання дозволів Мінприроди або МОЗ на здійснення окремих видів заходів щодо захисту рослин. Може обмежуватися створення нових сільськогосподарських підприємств або розширення діючих. Будь-яка сільськогосподарська діяльність може бути обмежена з ура­хуванням   специфіки   конкретної  надзвичайної  екологічної  ситуації.

Правовий   режим   карантину може   бути   санітарним,    карантином тварин  і карантином рослин.   Про  правовий режим  карантину рос­лин  і  тварин   йшлося   у  відповідному розділі   цього   підручника.    Що ж до   санітарного   карантину,   то   він   може   впроваджуватися  у  зв'яз­ку з   поширенням  на території України  інфекційних хвороб,   відпо­відно до  Закону України  від  6   квітня   2000  р.   "Про   захист населен­ня   від   інфекційних хвороб"   і   Правил   санітарної   охорони  території України,   затверджених  постановою   Кабінету   Міністрів  України   від 24 квітня   1999  р.   №   696.   Карантин  встановлюється та скасовується Кабінетом   Міністрів   України   за   поданням   Головного   державного санітарного   лікаря   України.     При    цьому   на    сільськогосподарські підприємства    можуть    бути    покладені    обмеження    щодо    ведення сільськогосподарської  діяльності,    необхідні  для   захисту   населення від   інфекційних  хвороб.