Розділ 22 Правове регулювання охорони довкілля в сільському господарстві
§ 1. Загальна характеристика законодавства про охорону довкілля в сільському господарстві
Об'єктивно сільське господарство є найбільш природомісткою цариною суспільного виробництва, адже його ведення неможливе без використання фунтів та інших природних ресурсів. В Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. зазначено, що природно-ресурсний потенціал нашого сільського господарства становить 41,84 млн га сільськогосподарських угідь (69,3% території України), в тому числі 33,19 млн га ріллі (55%), 7,63 млн га природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ (12,6%). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд куб. м води, або 36,4% її загального споживання.
Екстенсивний спосіб ведення сільського господарства зумовив збільшення сільськогосподарського навантаження на довкілля, яке перевищує допустимі межі. У розрахунку на одного мешканця припадає 0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як в середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 га. Розораність сільськогосподарських угідь досягла 72%, а в ряді регіонів перевищує 88%. До обробки залучені малопродуктивні угіддя, зокрема прируслові луки й пасовища та схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя — 18,9%, а рілля — 26,9%.
Чинниками деградації природноресурсного потенціалу сільського господарства нації є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробки, недосконалі техніка й технологія обробки землі та виробництва сільськогосподарської продукції, не-виважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.
Із веденням сільського господарства пов'язана ціла низка екологічних проблем, правові аспекти розв'язання яких і розглядатимуться в цьому розділі. Глобальний харктер має продовольча проблема, позаяк за підрахунками фахівців, використання людством біосфери вже перетнуло критичну межу її спроможності прогодувати людство. Надзвичайно гострими є проблеми виснаження Грунтів та інших природних ресурсів, їх забруднення, ущільнення засобами сільськогосподарської техніки; проблема використання сільско-господарських відходів, застосування новітніх біотехнологій у сільському господарстві: йдеться, зокрема, про технології генетичної модифікації і клонування, генної інженерії та ін.
Слід, однак, мати на увазі, що аграрне право розглядає сільськогосподарську діяльність не тільки як джерело екологічних загроз, але й як об'єкт охорони від них. Адже незважаючи на те, що ведення сільського господарства може заподіювати істотної шкоди природі, ця діяльність залежить від екологічних чинників. І це тільки підсилюється ринковою економікою: покупець вибирає продукт з екологічно чистих районів. Екологічну загрозу для сільського господарства становлять не лише стихійні сили природи, а й господарська діяльність людини, зокрема сільскогосподарська. Тому право захищає природу від негативного впливу цієї діяльності й останню від негативних екологічних чинників.
За своєю правовою природою правовий інститут охорони довкілля в сільському господарстві є складним інститутом одночасно аграрного й екологічного права як комплексних галузей права. Це, так би мовити, точка їх перетину. Окремо слід говорити про таке явище, як екологізація аграрного права. Процес екологізації, тобто наповнення екологічним змістом правових приписів охопив практично всі галузі вітчизняного права. Еколого-правові норми і приписи ми можемо відшукати у цивільному, кримінальному, адміністративному та інших галузях права. Цей процес послідовно охопив і аграрне право. Якщо на початку 90-х pp. минулого століття екологічні приписи в аграрному законодавстві розвивалися окремо від екологічного законодавства, то вже з другої половини 90-х намітилася тенденція до уніфікації норм екологічного права в єдину систему, у зв'язку з чим було внесено зміни до аграрного законодавства. Наразі аграрні законодавчі акти з питань охорони довкілля або містять відсильні норми до екологічного законодавства, або приймаються законодавчі акти, які стоять на межі аграрного й екологічного законодавств і можуть бути віднесені як до першого, так і до .другого. Наприклад, такими є закони від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати", від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", від 14 січня 2000 р. "Про меліорацію земель".
Говорячи про інститут охорони довкілля в сільському господарстві як про складний правовий інститут, варто звернути увагу на його будову. Аналіз законодавства показує, що правова охорона довкілля здійснюється у двох напрямах: через встановлення правових приписів щодо охорони окремих видів природних ресурсів, які використовуються в сільському господарстві та через правове регулювання самої сільськогосподарської діяльності. Таким чином екологізація в праві позначається на екологізації самої сільськогосподарських лісів.
Перший напрям правового регулювання виявляється в таких правових інститутах: охорони земель сільськогосподарського призначення, охорони водних об'єктів, що використовуються в сільському господарстві, охорони сільськогосподарських лісів, охорони надр під час здійснення сільськогосподарської діяльності, охорони диких тварин і рослин тощо. Другий напрям правового регулювання знаходить свій вияв у таких правових інститутах, як застосування пестицидів і афохімікатів у сільскому господарстві, меліорації земель, поводження з відходами сільського господарства, застосування біотехнологій в сільському господарстві тощо. Надалі ми розглянемо найважливіші правові інститути аграрного права, діяльність яких спрямована на охорону довкілля в сільському господарстві.
§ 2. Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві
Охорона ґрунтів
Як вже зазначалося, перший напрям правової охорони довкілля в сільському господарстві пов'язаний зі встановленням правових вимог щодо охорони окремих видів природних ресурсів, які використовуються в сільському господарстві. На жаль, руйнівні процеси в цій сфері мають тенденцію до інтенсифікації: якщо у 1960 р. рівень гумусу у фунтах становив 3,5%, то у 1996 р. — лише 3,1%. Ерозія фунтів охопила 40% території України, 68 тис. га земель повністю втратили гумусовий шар. Площа еродованих земель щорічно зростає більш як на 80 тис. га. Практично по всій площі ріллі спостерігається переущільнення фунтів. Близько 20% земель забруднені шкідливими речовинами понад фанично допустимі концентрації, встановлені законодавством. Значні площі земель підтоплені, засолені через нераціональний полив, залишені внаслідок їх дефадації, зайняті відходами виробництва, відвальними породами тощо. Через абразію щорічно втрачається до 100 га родючих земель. У 2-3 рази знизилася швидкість Ґрунтоутворення. Посилений механічний вплив сільськогосподарської техніки призвів до руйнування структури орного шару фунтів. Негативні геологічні явища охопили понад половину території нашої країни .
На думку фахівців, важливим питанням охорони природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як зазначається в Концепції розвитку землеробства Української РСР на період до 2005 p., схваленій постановою Ради Міністрів У РСР від 8 травня 1990 р. № 107, зональні системи землеробства, що застосовуються в Україні і ґрунтуються на рівнинно-прямолінійному землекористуванні без урахування природних комплексів і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості фунту та надійний його захист від ерозії, ефективне використання матеріально-технічних засобів, підвищення продуктивності галузі.
На зміну застарілій системі ведення сільського господарства Концепція пропонує впровадження ґрунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства. Сутність нової системи і механізм переходу до неї описані в зазначеній Концепції. Власне ідея нової системи землеробства зародилася ще у 70-80-і pp. XX ст., коли у вчених виникла думка про певну єдність функціонування афарних і природних ландшафтів. Це об'єктивувалося в ідею Ґрунтозахисного контурно - меліоративного землеробства. Суть його — у приведенні існуючої системи землеробства у відповідність із фунтово-екологічними чинниками шляхом локалізації інтенсивного землеробства на рівнинній частині території, застосування біологічних засад землеробства на схилах, а на землях, що межують з гідрофа-фічним фондом — природних афофітоценозів. Система передбачає диференційоване використання земель залежно від ступеню їхнього змиву, контурну організацію території, впровадження фунтоза-хисних технологій. Ведення сільського господарства прив'язується до рельєфу місцевості. За даними Національної доповіді про охорону навколишнього природного середовища в Україні, 1998 р. проекти землевпорядження з контурно-меліоративною системою організації території розроблені в 2471 господарстві на площі 9,36 млн га.
Разом з тим, із часу прийняття Концепції наука пішла далі. Наступним кроком у розв'язанні проблеми оптимізації афонаван-таження на земельні ресурси була розробка системи адаптативно-ландшафтного землеробства. Така система будується на ландшафтному розподілі водозборів і визначенні інтефальних показників трансформації енергії за компонентами: рілля, ліс, луки й пасовища. Афоландшафт являє собою інженерну споруду, що має проектуватися і будуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних математичних верифікованих моделей і процесів, що визначають сталість і продуктивність земель.
Новітніми досягненнями афарної науки є досконаліші еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біос-ферна система поновлюваного землекористування прив'язує ведення сільського господарства до таких структурних одиниць, як басейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає загальну організацію господарювання в басейнах малих, середніх і великих річок. Вона будується на засадах рівнозначності для людини всіх штабів рельєфу в цих басейнах.
Незважаючи на наявність цікавих наукових розробок фахівців сільського господарства, на жаль, законодавчої системи стимулювання переходу на професивні методи ведення сільського господарства поки що не створено. Хоча певні кроки в цьому напрямі вже зроблено. Йдеться, зокрема, про такі важливі законодавчі акти, як закони України від 19 червня 2003 р. "Про охорону земель" і від 19 червня 2003 р. "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Прийняті відповідно до положень ЗК, вони покликані започаткувати нову систему охорони Грунтів у сільському господарстві.
Передбачається встановлення злагодженої триланкової системи контролю за забезпеченням належної охорони фунтів у сільському господарстві: Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель при Держкомземі України, Державна екологічна інспекція Мінприроди України і Державна служба охорони родючості фунтів М ін аф о по л ітики України. Кожен цей орган контролюватиме дотримання режиму охорони сільськогосподарських фунтів у межах своєї компетенції.
Закон "Про охорону земель" передбачає систему заходів щодо охорони фунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження повноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарського районування земель, господарське стимулювання фунтоохо-ронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування використання фунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан фунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або користувачам сільськогосподарських фунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, ддя ефективної дії Закону необхідно прийняти ряд підзаконних актів різного рівня, зокрема, державні профами охорони фунтів.
Охорона надр
Якщо раніше екологічні проблеми охорони надр при веденні сільського господарства пов'язувалися, в основному, з хімізацією сільського господарства і проникненням залишків пестицидів або афохімікатів у надра, що спричиняло забруднення підземних вод, то тепер надра використовуються і для ведення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, на Донбасі недіючі шахти використовуються для вирощування фибів, квітів, овочів та інших рослин під землею. Надра використовуються й для вифимування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Це також породжує певні екологічні проблеми.
Важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра. Стаття 23 Кодексу надає власникам земельних ділянок і землекористувачам право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для сільськогосподарських потреб. Слід зазначити, що у багатьох сільськогосподарських підприємствах і фермерських господарствах цим правом активно користуються. Водночас, це може мати негативні наслідки у вигляді порушення геологічної структури, і можливості виникнення зсувів або інших небажаних явищ. Через це Кодекс встановлює обмеження на видобування корисних копалин місцевого значення і торфу із застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін у довкіллі. Суб'єкти сільськогосподарської діяльності зобов'язані погоджувати таке видобування корисних копалин з місцевими радами та органами Мінприроди на місцях.
Використання надр для захоронення відходів сільського господарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподарських підприємств допускається на підставі ст. 22 Кодексу про надра у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для зазначених потреб повинні надаватися за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення таких сільськогосподарських підприємств.
Закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільськогосподарської діяльності обов'язок охороняти надра, забезпечувати безпеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 Кодексу користування надрами для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у визначених межах, а також запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконання цих обов'язків може потягнути за собою позбавлення права надрокористування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в надрах.
Охорона вод
Водні об'єкти широко використовуються в сільському господарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Така діяльність часто є небезпечною для довкілля. Тому законодавство встановлює певні обмеження на її здійснення. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок охорони вод при веденні сільськогосподарської діяльності, є ВК. Ним передбачено нормування водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично допустимого скидання сільськогосподарських стічних вод, лімітів забору води для сільськогосподарських потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах тощо.
Відповідно до ст. 65 ВК, користування водами для потреб сільського господарства може здійснюватися як у порядку загального, так і спеціального використання водних ресурсів. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, заболочення, засолення та забруднення цих земель. Передбачається встановлення нормативів якості поливної води. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з державними органами санітарного й ветеринарного нагляду. Зрошення сільськогосподарських угідь і скидання дренажних вод у водні об'єкти здійснюється на підставі дозволу на спеціальне використання водних об'єктів. Під час осушення земель сільськогосподарського призначення мають здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об'єктів.
Особливі вимоги законодавство ставить до водних об'єктів, що використовуються для рибництва. Так, згідно зі ст. 2 Закону України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" вирощування риби чи інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі України дозволяється суб'єктам господарства за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів державними органами ветеринарної медицини. Відповідно до ст. 68 ВК на водних об'єктах, що використовуються для рибного господарства, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах останнього. На водокористувачів покладається обов'язок поліпшувати екологічний стан рибогосподарських водних об'єктів та дотримуватися санітарного режиму прибережних захисних смуг. Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях розведення бобрів і хохулів здійснюється за погодженням з державними органами рибного й мисливського господарства.
Законодавство регулює скидання сільськогосподарських стічних вод у водні об'єкти. Зокрема, ставляться вимоги щодо отримання дозволів на спеціальне використання водних об'єктів для цих потреб, встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у стічних водах і гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Забороняється скидати стічні води без встановлення нормативів гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місцевості: балки, пониззя, кар'єри тощо. У разі перевищення встановлених нормативів скидання сільськогосподарських стічних вод може бути обмежене або й заборонене.
Закон встановлює особливий режим сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них забороняється зменшувати природний рослинний покрив і лісистість, розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, провадити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок, здійснювати сільськогосподарську діяльність, що може негативно вплинути на стан водного об'єкта. Законодавство передбачає впровадження водоощадних технологій ве-дення сільського господарства, встановлює порядок створення штучних водних об'єктів для сільськогосподарських потреб (ставків, загат, гребель, водосховищ тощо). Сільськогосподарські підприємства мають право створювати у басейнах річок штучні водойми та водопідпірні споруди лише з дозволу місцевих рад за погодженням з органами Державного комітету водного господарства України та Мінприроди на місцях.
Охорона тварин і рослин
Законодавство встановлює вимоги щодо охорони об'єктів тва-ринного і рослинного світу при веденні сільського господарства. Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об'єктами аграрного права, але підлягають охороні від негативних наслідків сільськогосподарської діяльності. Важливими законодавчими актами в цій галузі є закони України від 13 грудня 2001р. "Про тваринний світ", від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ", від 7 лютого 2002 р. "Про Червону книгу України", а також Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1286.
Зазначені закони передбачають обов'язок суб'єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності зберігати умови існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рослинного світу, не допускати погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин, а також умов місцезростання дикорослих рослин. Законодавство встановлює загальний обов'язок запобігати негативному впливу сільськогосподарської діяльності на рослинний і тваринний світ.
При веденні сільського господарства, зокрема, бджільництва, допускається використання корисних властивостей диких тварин, наприклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рослини. При цьому забороняється вилучати та знищувати диких тварин, погіршувати середовище їх існування, заподіювати їм іншої шкоди. Введення в експлуатацію сільськогосподарських об'єктів і застосування аграрних технологій без забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх існування забороняються. Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської потреби за відповідним дозволом місцевих органів Мінприроди. Для окремих місцевостей, що є середовищем проживання особливо цінних або рідкісних тварин місцеві органи Мінприроди можуть встановлювати більш суворі екологічні нормативи, ніж ті, що встановлені для всієї території України. Гідромеліоративні роботи та промислове рибальство в місцях, які за рішенням органів Мінприроди визнані за особливо значимі для перебування воднобо-лотних птахів та напівводних ссавців, здійснюються за погодженням з Державним комітетом лісового господарства України та Державним департаментом рибного господарства Мінагрополітики України. Відповідно до ст. 47 Закону "Про тваринний світ", суб'єкти аграрного права у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, що загрожують існуванню диких тварин, зобов'язані надавати допомогу їм і негайно інформувати про це Мінприроди. Застосу-вання засобів хімізації у сільському господарстві має здійснюватися безпечним для диких тварин способом. При цьому, для запобігання заподіяння шкоди тваринам, Мінприроди за погодженням з Мінагрополітики й місцевими державними адміністраціями можуть визначати окремі території, на яких обмежується або забороняється застосування пестицидів і агрохімікатів.
Важливою з точки зору екологічних аспектів ведення сільського господарства є ст. 50 Закону України "Про тваринний світ", яка передбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і схрещування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля. Показовим є досвід Австралії з завезення кроликів, що обернулося загальнонаціональним екологічним лихом: кролики розмножилися в умовах практичної відсутності природних ворогів і нищили рослинність, заподіюючи значної шкоди сільському господарству Австралії. В Україні переселення нових для неї видів диких тварин допускаються з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків наукових організацій з дозволу Мінприроди за погодженням із Держкомлісгоспом і Державним департаментом рибного господарства Мінагрополітики. Сільськогосподарські тваринницькі підприємства зобов'язані вживати заходів до запобігання виходу цих тварин у природне середовище. Аналогічна норма міститься також у ст. 33 Закону України "Про рослинний світ": переселення рослин у місцевості, не властиві для їх зростання, здій-снюється з дозволу місцевих органів Мінприроди на підставі висновків наукових організацій, а також Державної служби карантину рослин.
Випасання худоби вважається спеціальним видом використання рослинних ресурсів і потребує отримання дозволу органів Мінприроди на місцях (для рослинних ресурсів загальнодержавного значення) або місцевих рад (для рослинних ресурсів місцевого значення). На сільськогосподарські підприємства покладається обов'язок здійснювати відтворення природних рослинних ресурсів у межах наданих їм земельних ділянок. Випалювання сухої природної рослинності або її залишків без дозволу органів Державної екологічної інспекції забороняється .
Особливі правила встановлені для ведення лісового господарства і для охорони лісів України від вирубки, забруднення та засмічення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим актом у цій царині є ЛК. ЛК і численні підзаконні акти, що прийняті на його виконання, регулюють порядок лісокористування і ведення лісового господарства, а також режим охорони лісів України
Охорона атмосферного повітря
Законодавство про охорону атмосферного повітря спрямоване на розв'язання багатьох проблем: викиду шкідливих речовин в ат-мосферне повітря сільськогосподарськими підприємствами (наприклад, під час спалення сільськогосподарських відходів), проблеми впливу на погоду і клімат для потреб сільського господарства, запаху, шуму, вібрації тощо. Важливим законодавчим актом, спрямованим на їх розв'язання, є Закон України від 16 жовтня 1992 р. "Про охорону атмосферного повітря" (в редакції Закону від 21 червня 2001 p.). Для тих сільськогосподарських підприємств, технологічні процеси яких передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря шкідливих речовин, Закон передбачає необхідність отримання дозволів і встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для стаціонарних джерел фізичних або біологічних впливів на атмосферне повітря, наприклад, тваринницьких ферм зі стійким запахом, закон передбачає встановлення нормативів гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників. Сільськогосподарські підприємства часто є джерелом шуму і вібрації, а також поширення неприємного запаху (смороду). Закон передбачає регулювання такого впливу на довкілля.
Усі суб'єкти аграрного права, які здійснюють викиди забруд-нюючих речовин в атмосферне повітря чи забруднюють довкілля смородом, шумом, іншими фізичними чи біологічними чинниками (практично всі сільськогосподарські підприємства палять багаття), зобов'язані вдаватися до заходів щодо зменшення обсягів викиду забруднюючих речовин, смороду і шуму, вести постійний облік шкідливих речовин, які викидаються в атмосферне повітря. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.
Згідно зі ст. 16 Закону "Про охорону атмосферного повітря", діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу, розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозволами, виданими органами Мінприроди за погодженням з органами Міністерства охорони здоров'я, місцевими державними адміністраціями та місцевими радами. Дозвіл на такий вид діяльності надається відповідно до Порядку погодження і видачі дозволів на провад-ження діяльності, пов'язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 301.
Пестициди та агрохімікати мають використовуватися способами, які не впливають негативно на стан атмосферного повітря. Складування, розміщення, зберігання або транспортування сільськогосподарських відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря смородом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими державними адміністраціями й радами територіях із додержанням нормативів екологічної безпеки й законодавства про відходи. Всупереч широко поширеній практиці, ст. 20 Закону "Про охорону атмос-ферного повітря" забороняє спалювати відходи сільського господарства на території сільськогосподарських підприємств і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні екологічних нормативів. Сільськогосподарські підприємства зобов'язані забезпечувати переробку, використання та своєчасне вивезення сільськогосподарських відходів на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об'єкти.
§ 3. Правовий Інститут меліорації земель у сільському господарстві
Інститут меліорації земель в аграрному праві отримав правове закріплення з прийняттям Закону України від 14 січня 2000 р. "Про меліорацію земель". Слово "меліорація" перекладається з латини як "поліпшення". Найпростіше визначення меліорації земель — поліпшення якісного стану ґрунтів. Закон дає більш розгорнуте визначення меліорації земель — це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліоративних заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплового, повітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження та підвищення їх родючості й формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.
Меліорація широко застосовується в сільському господарстві з давніх часів. За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН 1985 р. у світі налічувалося 270 млн га зрошуваних і 164 млн га осушуваних земель. В Україні виділяють 3 природнок-ліматичні зони сільського господарства: надмірно зволожену Лісову (25% площі території України), недостатньо зволожену Лісостепову (35% площі) та посушливу Степову (40% площі) . 2/3 території України за природною зволоженістю перебувають у несприятливих для сільськогосподарського виробництва кліматичних умовах, що значною мірою впливає на його ефективність. Для зменшення негативного впливу кліматичних умов в Україні побудовано меліоративні системи на площі 5,75 млн га із сумарною вартістю основних фондів близько 2 0 млрд грн. Площа зрошуваних земель в Україні становить 2,45 млн га, з яких 80% (2,1 млн га) розташовані в зоні Степу. В Одеській області, наприклад, 11,2% орних земель є зрошуваними. Осушувані землі займають 3,33 млн га і розташовані в західних областях і на Поліссі.
Незважаючи на те, що меліорація розглядається чинним законодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліп-шення екологічного стану ґрунтів , непродумані меліоративні заходи можуть заподіяти істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до екологічно небезпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за умови попереднього позитивного висновку державної екологічної експертизи . Саме тому охорона довкілля в сільському господарстві при здій-сненні меліоративних заходів варта окремого розгляду.
Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.
Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо). ДСТУ 2730 усі природні води, використовувані для зрошення земель, поділяє на 3 класи: придатні, обмежено придатні й непридатні. Однак в останні роки води 1 класу застосовувалися лише на 35-40 % зрошуваних земель. Більшість земель поливалося водами 2 класу, а 5 — 10 % — водами 3 класу.
Культуртехнічна меліорація передбачає заходи щодо упорядкування поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каменів, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів тощо).
Хімічна меліорація охоплює заходи щодо поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування, збагачення фосфором).
Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на по-ліпшення потужності й агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо). Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюю-чих та інших корисних властивостей захисних лісонасаджень. При цьому можуть створюватися такі багатофункціональні лісомеліоративні системи: а) площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення, шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; б) лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і сто-корегулюючих лісосмуг.
Оскільки Закон "Про меліорацію земель" передбачає можливість перебування меліоративних систем у приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх власниками.
Згідно із Законом, меліоративні заходи повинні здійснюватися на підставі загальнодержавних, міждержавних, місцевих програм меліорації, виробничих програм окремих суб'єктів аграрного права та господарських договорів, укладених відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. схвалена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліп -шення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року. Цією Програмою по Україні передбачається покращити 246 тис. га фунтів.
Передпроектна та проектно-кошторисна документація на будівництво (реконструкцію) меліоративних систем піддягає державній комплексній експертизі, яка має включати й екологічну експертизу, що здійснюється відповідно до Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Земельні ділянки, порушені при будівництві меліоративних систем, підлягають обов'язковій рекультивації — тобто відновленню в попередньому стані, придатно -му для ведення сільського господарства.
Користувачі та власники меліорованих земель зобов'язані вести книги історії полів, де щороку відображати дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використання цих ділянок: урожайність сільськогосподарських культур, способи обробки ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг довкілля в зоні впливу меліоративної системи.
Під час здійснення меліоративних заходів мають забезпечуватися: захист фунтів від деградації, вітрової і водної ерозії, виснаження, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіо активними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей; охорона поверхневих і під-земних вод від забруднення та виснаження, запобігання негативному впливові меліоративних заходів на рослинний і тваринний світ, збереження природних ландшафтів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.
Проектна документація на проведення меліорації земель має в обов'язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і довідку про екологічні наслідки запроектованої діяльності, відповідно до вимог законів від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" і від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Проектні рішення мають забезпечувати оптимально збалансоване врахування раціонального використання природних ресурсів і ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з органами МОЗ та державного ветеринарного нагляду.
§ 4. Правове регулювання хімізації сільського господарства
Хімізація сільського господарства є чи не найбільшою його екологічною проблемою. І це не випадково, адже саме застосування хімічних засобів у сільському господарстві заподіює велику шкоду довкіллю під час ведення сільського господарства. Саме хімізація створює загрозу для здоров'я людини. І якщо в радянські часи перевагу віддавали хімізації, яка часто здійснювалася непродумано і не давала бажаного ефекту, а навпаки — тільки отруювала довкілля й сільськогосподарську продукцію, то нині ринкові умови і вибір покупця — на боці екологічно чистої продукції. Аграрне й екологічне законодавство регулюють хімізацію сільського господарства, що має стати запорукою екологічно обґрунтованого його ведення тварин, бур'янів
Хімізацію сільського господарства можна визначити як застосування хімічних препаратів у сільському господарстві. Існує 2 напрями такого застосування: а) для нищення тварин, бур'янів і мікроорганізмів, що є шкідниками сільського господарства і б) для здійснення хімічної меліорації земель, тобто для удобрювання Грунтів. Правовий інститут хімізації сільського господарства є складовою більшого правового інституту захисту рослин, а в частині правового регулювання хімічної меліорації фунтів є складовою вже розглядуваного нами правового інституту меліорації земель. Важливими нормативними актами, які регулюють хімізацію сільського господарства, є закони України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин"(в редакції Закону від 3 квітня 2003 p.), особливе значення щодо цього має Закон України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати".
Згідно із Законом України "Про захист рослин", передбачається захист сільськогосподарських рослин від шкідників, бур'янів і хвороб (зокрема зумовлених наслідками хімічної меліорації). Сам по собі правовий інститут захисту рослин має більш аграрне, ніж екологічне, значення, тому він докладніше розглядається у відповідному розділі цього підручника. У межах правового регулювання охорони довкілля в сільському господарстві нас більше цікавить інститут хімізації сільського господарства як складова частина інституту захисту рослин, тобто власне законодавство про застосування пестицидів та афохімікатів. Засоби хімізації сільського господарства мають багато різних назв: пестициди, інсектициди, гербіциди, фунгіциди, інсектоакарициди, десиканти, регулятори росту рослин, родентициди тощо. Але важливо знати, що з точки зору аграрного права всі засоби хімізації сільського господарства, незалежно від назви, поділяються на 2 фупи: пестициди і афохімікати.
Згідно із Законом України "Про пестициди і афохімікати", пестициди — це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також физунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічувальних видів риб. Агрохімікати ж визначаються Законом як органічні, мінеральні й бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості фунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції. Простіше кажучи, пестициди — всі ті хімікати, що застосовуються для знищення шкідників, а афохімікати — добрива, що використовуються для хімічної меліорації фунтів.
Відповідно до ст. 4 Закону, пестициди й афохімікати повинні мати високу біологічну ефективність і відповідати вимогам екологічної безпеки. Закон забороняє ввозити на митну територію України, виробляти, реалізовувати, застосовувати та рекламувати пестициди та афохімікати до їх державної реєстрації. Державна реєстрація пестицидів та афохімікатів провадиться Мінприроди, згідно з Порядком проведення державних випробувань, державної реєсфа-ції та перереєстрації, видання переліків пестицидів і афохімікатів, дозволених до використання в Україні, затвердженим постановою Кабінету Мінісфів України від 4 березня 1996 р. № 295. Державній реєстрації пестицидів та афохімікатів передують:
1) державні випробування пестицидів і афохімікатів, які провадяться у 2 етапи: польовий і виробничий;
2) гігієнічна регламентація та державна реєстрація хімічної речовини, яка провадиться згідно з Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєсфацію небезпечних чинників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420;
3) розробка документації з безпечного застосування засобів захисту рослин;
4) розробка нормативів екологічної безпеки хімічних речовин: фактично допустимих концентрацій, мінімально допустимих рівнів,
орієнтовно допустимих рівнів тощо;
5) внесення плати за реєстрацію, розмір якої визначений наказом Мінекоресурсів України від 22 березня 2001 р. № 116;
6) проведення санітарно-епідеміологічної, екологічної, біологічно-господарської експертиз;
7) розробка методик визначення залишкової кількості препаратів у сільськогосподарській продукції, природних об'єктах.
Пестициди та агрохімікати реєструються терміном до 5 років. Але в разі надходження нових даних про небезпеку препаратів, Мінприроди може достроково заборонити їх використання. Для поліпшення екологічної ситуації в окремих місцевостях МОЗ або Мінприроди можуть обмежити або й заборонити застосування зареєстрованих хімічних препаратів. Після збігу терміну реєстрації препарати підлягають перереєстрації. Після державної реєстрації засоби захисту рослин вносяться до переліків, які видаються Мінприроди один раз на 5 років із щорічними змінами й доповненнями. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, затверджений наказом Мінекоресурсів від 29 грудня 2000 р. Засоби захисту рослин, що не включені до зазначеного переліку, застосуванню не підлягають. Усі засоби захисту рослин підлягають спеціальному пакуванню й маркуванню, а також сертифікації у вітчизняній системі УкрСЕПРО, відповідно до Закону України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Всі препарати мають супроводжуватись інструкцією з їх застосування.
Обов'язковій державній реєстрації підлягають також технічні засоби застосування пестицидів і агрохімікатів. Без державної реєстрації вони не допускаються до виробництва. Вони також підлягають обов'язковій сертифікації, згідно із вимогами Закону України "Про підтвердження відповідності". Порядок проведення державних випробувань та державної реєстрації технічних засобів застосування пестицидів і агрохімікатів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 479.
Згідно з п. 11 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", обов'язковому ліцензуванню підлягає господарська діяльність із виробництва й торгівлі пестицидами й агрохімікатами (органом ліцензування є Мінпромполітики ), а згідно з п. 25 зазначеної статті — також і проведення дезінфекційних, дезінсекційних (знищення комах) і дератизаційних (знищення гризунів) робіт (ліцензія видається МОЗ України). Пункт 45 названої статті передбачає ліцензування авіаційно-хімічних робіт (ліцензія видається Державним департаментом авіаційного транспорту України).
Особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними препаратами. Порядок одержання допуску (посвідчення) на право роботи, пов'язаної із транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 р. № 746.
Екологічний ризик діяльності, пов'язаної з ввезенням на територію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням, підлягає обов'язковому страхуванню в порядку, визначеному Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р).
Для дотримання вимог екологічної безпеки і раціонального застосування засобів захисту рослин, згідно з Указом Президента України від 2 грудня 1995 р. № 1118/95 "Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення" в Україні запроваджено агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення. Агрохімічна паспортизація передбачає визначення показників якісного стану ґрунтів, їх зміни внаслідок господарської діяльності. Зразок агрохімічного паспорту поля (земельної ділянки) затверджений наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України від ЗО листопада 1993 р. № 321.
При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється комплекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохімічного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) й стану посівів, діагностики мінерального живлення рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб. Переліки хімічних препаратів, дозволених для продажу населенню й до застосування авіаційним способом, мають бути затверджені Мінприроди за погодженням з МОЗ. Наразі такі переліки поки що не затверджено, що означає фактично дозвіл на продаж населенню й застосування авіаційним способом усіх препаратів, дозволених до використання в Україні.
Непридатні або заборонені до застосування пестициди й агрохімікати, тара від них підлягають вилученню, утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 354. Сільськогосподарська продукція, вироблена із застосуванням засобів захисту рослин має бути екологічно безпечною, інакше вона вилучається і знищується згідно з Порядком вилучення, утилізації та знищення непридатних для використання сільськогосподарської сировини та харчових продуктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1995 р. № 1065 відповідно до Методики вилучення, утилізації та знищення сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що зазнали впливу пестицидів та агрохімікатів і непридатні до використання, затвердженої наказом МОЗ України від 7 березня 1996 р. № 5.08.07/306. При цьому мають враховуватися вимоги Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".
Сільськогосподарські підприємства, установи й організації зо-кудержа вного обліку наявності та використання пестицидів і агро-хімікатів і надавати інформацію органам Держкомстату в порядку періодичної державної статистичної звітності згідно з вимогами Порядку державного обліку наявності та використання пестицидів і афохімікатів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1995 р. № 881. Слід мати на увазі, що ця вимога стосується лише юридичних осіб і не поширюється на суб'єктів аграрного права — фізичних осіб.
Стаття 13 Закону "Про пестициди і агрохімікати" визначає, що пестициди й агрохімікати, які становлять підвищену екологічну небезпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Мінприроди і МОЗ. Перелік таких хімікатів має бути затверджений Кабінетом Міністрів України. Однак наразі цього не зроблено, позаяк до переліку пестицидів і афохімікатів, що дозволені до використання в Україні, особливо небезпечні хімікати не включені.
На території, що зазнала радіоактивного забруднення та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування пестицидів і агро-хімікатів обмежується і провадиться згідно з Порядком застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. При цьому також мають враховуватися положення законодавства про зону екологічного лиха і Закону України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". На територіях природно-заповідного фонду, водоохоронних зонах та інших територіях, що підлягають особливій охороні, застосування пестицидів забороняється.
Особливі вимоги ставляться законодавством до умов виробництва продукції дитячого харчування. Сільськогосподарська сировина для виготовлення продукції дитячого й дієтичного харчування має вироблятися у спеціальних сировинних зонах. Правовий режим цих зон визначений Положенням про спеціальні сировинні зони для виробництва сільськогосподарської продукції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 р. № 679. У спеціальних сировинних зонах забороняється використання пестицидів. Застосування афохімікатів провадиться за спеціальними технологіями, що забезпечують офимання продукції, яка відповідає санітарно - гігієнічним вимогам щодо дитячого та дієтичного харчування .
§ 5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства
Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. Якщо в місті управління відходами набирає щораз цивілізованого характеру, то селянин скоріше вивезе відходи у лісосмугу, ніж вирішуватиме проблему їх утилізації. Це все має надзвичайно негативні наслідки для довкілля. Відходи сільського господарства здебільшого є органічними. На Заході органічні відходи переробляються й використовуються для компостинґу, тобто для меліорації фунтів, удобрювання. Іноді з них видобувають метан — альтернативне джерело палива. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні види рідкого та газового палива" та від 20 лютого 2003 р. "Про альтернативні джерела енергії" щодо відходів сільського господарства вони майже не застосовуються.
Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кількість накопичених відходів, які заборонені до застосування, становить близько 13,5 тис. т. Вони розосереджені по всій території України, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях, а подекуди — й просто неба. Налічується 109 складів централізованого зберігання офуйних відходів сільського господарства, що перебувають у віданні місцевих державних адміністрацій, та близько 5 тис. складів — у сільськогосподарських підприємствах.
Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем поводження з відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні положення екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 5 березня 1998 р. "Про відходи", від 5 травня 1999 р. "Про металобрухт" та ін. Спеціальні положення щодо розв'язання проблем управління сільськогосподарськими відходами містяться у Профамі використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668, а щодо небезпечних непридатних до використання засобів хімізації — у Загальнодержавній профамі поводження з токсичними відходами, затвердженій законом України від 14 вересня 2000 р. Для ефективного розв'язання вищезазначених проблем потрібна ініціатива згори, тобто держава повинна розробити спеціальну профаму в цій сфері, якою були б охоплені всі сільськогосподарські підприємства.
Коли йдеться про сільськогосподарські відходи, проблема криється в самому визначенні їх поняття. Згідно зі ст. 1 Закону "Про відходи", відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначення є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з органічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплексів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов'язковій попередній державній екологічній експертизі, оскільки діяльність таких ферм включена до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. Але продукти життєдіяльності сільськогосподарських тварин не можна вважати речовинами, що утворюються у процесі людської діяльності — вони утворюються у процесі життєдіяльності тварин природним шляхом, відтак, на найнебезпечніші органічні відходи законодавство про відходи взагалі не поширюється.
Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відходів, які залишені власником у непризн аченому для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов'язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за результатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов'язані прийняти рішення про подальше поводження з цими відходами. Фактично, з юридичним фактом складання акту комісії пов'язується виникнення права державної власності на безхазяйні відходи.
Закон "Про відходи" покладає обов'язки на суб'єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогосподарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивості утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відходами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єктах; здійснювати контроль за станом місць або об'єктів розміщення власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відходів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним органам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські відходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відходами; забезпечувати розробку та виконання планів організації роботи щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та багато інших обов'язків.
Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прикласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є неефективним і майже повсюди не виконується. Істотною помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних правових режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, небезпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподарських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогосподарськими відходами.
§ 6. Правове регулювання застосування біотехнологій у сільському господарстві
Біотехнології використовуються в сільському господарстві з давніх часів. Найдавнішими з них є: виробництво хліба з використанням дріжджів, виробництво вина, сиру та кисломолочних продуктів, квасу, пива, обробка шкіри, рослинних волокон тощо. Самі по собі біотехнології у сільському господарстві не викликали б жодної тривоги, якби вони не розвинулися до того ступеню, коли йдеться про клонування тварин і трансґенні сорти рослин. На Заході в сільському господарстві дедалі частіше застосовуються технології генної інженерії, вплив яких на здоров'я людей ще недостатньо вивчений. Вітчизняне законодавство навіть обмежує імпорт американської та європейської яловичини внаслідок масового захворювання на сказ закордонної худоби, вирощуваної із застосуванням біотехнологій. Банани, що продаються на українському ринку, є нічим іншим як трансґенним сортом рослин. Застосування подібних технологій викликає все більший опір у світі і стає предметом праволону ваннятварин в Україні,
Хоча законодавство в галузі біотехнологій розвинене в Україні ще недостатньо, проте вже зараз можна дати відповідь на питання: чи дозволено клонування тварин в Україні, а також застосування технологій генної інженерії? Відповідно до ст. 51 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи. Використання зазначених організмів і речовин за відсутності таких висновків забороняється. Отже, за загальним правилом, клонування тварин в Україні чи застосування технологій генної інженерії до тварин без позитивного висновку державної екологічної експертизи, що здійснюється згідно з вимогами Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу", забороняється. Такі експерименти в Україні можуть бути дозволені лише в разі отримання позитивного висновку державної екологічної експертизи.
Це стосується і трансґенних сортів рослин, і будь-яких інших біотехнологій, оскільки біохімічне, біотехнічне й фармацевтичне виробництво включені до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. А відтак, проекти впровадження будь-яких біотехнологій підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі відповідно до ст. 13 Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Крім того, щодо трансґенних рослин діє Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансґенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1304.
Слід додати, що, відповідно до ст. 11 Закону України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні чинники, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей (в тому числі й продукти біотехнології) підлягають обов'язковій санітарно-епідеміологічній експертизі, що здійснюється органами державної санітар но-еп ід еміологічної служби. На підставі ст. 9 цього самого Закону продукти біотехнології підлягають обов'язковій гігієнічній регламентації та державній реєстрації відповідно до Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420. Гігієнічна регламентація провадиться Комітетом з питань гігієнічного регламентування МОЗ і полягає в розробці спеціальних екологічних нормативів та інструкцій про поводження з продуктами біотехнології. Державна реєстрація останніх є умовою для видачі дозволу органами МОЗ на їх виробництво .
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", при застосуванні продуктів біотехнології належить дотримуватися санітарних норм. Виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоро-нення продуктів біотехнології здійснюється з дозволу Мінприроди, згідно з Порядком одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Мінприроди видає дозвіл на здійснення операцій з продуктами біотехнології за погод-женням із МОЗ, Держнаглядоохоронпраці, Мінтрансом, МВС. До продуктів біотехнології, на які поширюється дія цього Порядку, належать штами мікроорганізмів, а також білково-вітамінні концентрати, кормові дріжджі, кормові білки, харчові білкові добавки, антибіотики медичного й немедичного призначення, мікробні препарати для захисту рослин.
Незважаючи на істотні обмеження щодо застосування біотехнологій у сільському господарстві України, держава намагається не відставати у розвитку біотехнологій від провідних країн світу. Саме тому спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 24 жовтня 2001 р. № 318/92 затверджено Програму "Сільськогосподарська біотехнологія — 2001-2005 роки". У ній зазначається, що в розвинутих країнах завдяки ефективному застосуванню біотехнологій генної інженерії, клонування, генетично модифікованих організмів тощо, вдалося підняти рівень сільськогосподарського виробництва на якісно вищий щабель, зробити його більш прибутковим і ефективним. Програма передбачає прискорений розвиток в Україні аграрних біотехнологій генної та клітинної інженерії, зокрема, клонування тварин і рослин, виведення трансґенних порід тварин і сортів рослин, генетично модифікованих організмів, тварин-біореакторів, захисних штамів мікроорганізмів тощо. У складі Інституту виноградарства та виноробства ім. В. Є. Таїрова, згідно з наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 4 липня 2001 р. № 197/63 вже створено Центр клонової селекції винограду. Його завданням є здійснення клонової селекції винограду та вивчення технологій його клонування, а також — наслідків інтродукції клонованих сортів у довкілля.
Що ж до виробництва і застосування штамів мікроорганізмів, то в сільському господарстві діє спеціальне законодавство, про що вже йшлося у відповідному розділі цього підручника. Якщо штами мікроорганізмів є збудниками інфекційних хвороб, то ддя забезпечення екологічної безпеки можуть застосовуватися заходи, передбачені Законом України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб". Зокрема, згідно зі ст. 29 зазначеного Закону, може бути впроваджено правовий режим карантину, що визначається Правилами санітарної охорони території України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів Ук-раїни від 24 квітня 1999 р. № 696. Для виявлення біологічних патогенних агентів, які можуть бути наслідками непродуманих експериментів у царині біотехнологій, або терористичного акту, в Україні створена система центрів індикації біологічних патогенних агентів .
У разі виявлення в продажу небезпечних продуктів біотехнології, вони підлягають конфіскації органами державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до Інструкції про порядок вилу-чення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 р. № 68, а також згідно з нормами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".
§ 7. Правове регулювання ведення сільськогосподарської діяльності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій
В Україні, яка зазнала жахливих наслідків Чорнобильської катастрофи й неодноразово страждала від надзвичайних екологічних ситуацій, важливою є проблема правового регулювання здійснення сільськогосподарської діяльності в зоні екологічного лиха та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Річ у тім, що з одного боку, ведення сільського господарства в екологічно ураженому довкіллі загрожує екологічній безпеці продуктів харчування, а з іншого — додаткове сільськогосподарське навантаження на екологічно уражену екосистему може тільки посилити негативні процеси. Саме тому у вітчизняній правовій системі поступово формується спільний правовий інститут аграрного й екологічного права: правового регулювання сільськогосподарської діяльності на екологічно уражених територіях.
Йдеться про 4 правові режими сільськогосподарської діяльності: в зоні екологічного лиха, в умовах надзвичайного стану, в зоні надзвичайної екологічної ситуації, а також в умовах правового режиму карантину.
Оскільки, відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 1 серпня 1990 p. № 95-XII, всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха у зв'язку з наслідками Чорнобильської катастрофи, коли ми говоримо про правовий режим зони екологічного лиха, ми маємо на увазі правовий режим, впроваджений на території України чорнобильським законодавством. Згідно із Законом України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", територія, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поділяється на 4 зони з особливим правовим режимом. Це зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення й зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, в зонах відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення забороняється ведення сільськогосподарської діяльності без спеціального дозволу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. ст. 170 і 172 ЗК, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам, підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.
Щодо зон гарантованого добровільного відселення й посиленого радіоекологічного контролю законодавство дозволяє ведення сільськогосподарської діяльності в цих зонах, але з урахуванням певних обмежень. Зокрема, обмежується внесення пестицидів і агрохімікатів, яке здійснюється відповідно до Порядку застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. У цих зонах забороняється створення нових сільськогосподарських підприємств чи розширення діючих. Здійснювана сільськогосподарська діяльність має вестися такими методами, які дозволяють отримувати екологічно чисту продукцію і не заподіюють шкоди довкіллю. Відповідні державні органи здійснюють постійний контроль за веденням сільського господарства.
Щодо правового режиму надзвичайного стану, то, відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим надзвичайного стану", правовий режим надзвичайного стану може бути впроваджений у зв'язку із виникненням надзвичайної екологічної ситуації. Стаття 17 Закону передбачає при цьому можливість встановлення таких обмежень: тимчасова заборона створення нових сільськогосподарських підприємств або розширення діючих, впровадження правового режиму карантину, зміна режиму роботи сільськогосподарських підприємств з урахуванням потреб усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.
Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації, відповідно до законів України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" і від 8 червня 2000 р. "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", передбачає можливість впровадження обмежень на здійснення сільськогосподарської діяльності. Внесення пестицидів і агрохімікатів у зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється згідно із зазначеним Порядком застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Порядок, зокрема, передбачає отримання дозволів Мінприроди або МОЗ на здійснення окремих видів заходів щодо захисту рослин. Може обмежуватися створення нових сільськогосподарських підприємств або розширення діючих. Будь-яка сільськогосподарська діяльність може бути обмежена з урахуванням специфіки конкретної надзвичайної екологічної ситуації.
Правовий режим карантину може бути санітарним, карантином тварин і карантином рослин. Про правовий режим карантину рослин і тварин йшлося у відповідному розділі цього підручника. Що ж до санітарного карантину, то він може впроваджуватися у зв'язку з поширенням на території України інфекційних хвороб, відповідно до Закону України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб" і Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696. Карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного санітарного лікаря України. При цьому на сільськогосподарські підприємства можуть бути покладені обмеження щодо ведення сільськогосподарської діяльності, необхідні для захисту населення від інфекційних хвороб.