Розділ 13 Правове становище господарських товариств в АПК

 

§ 1. Поняття та загальна характеристика правового становища господарських товариств в АПК

Господарські товариства в аграрному секторі економіки діють на підставі ГК та Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про гос­подарські товариства" . Цими законодавчими актами визначають­ся поняття, види, правила створення і діяльності господарських товариств, а також права і обов'язки їхніх засновників і учасни­ків. Крім того, господарські товариства є різновидом суб'єктів господарювання і діють на підставі ЦК та інших нормативно-правових актів, якими регулюються відносини у сфері підприєм­ництва .

В ід повідно до ст. 79 ГК господарськими товариствами є підпри­ємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержан­ня прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товарис­тво   може  діяти  у  складі   одного   учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи міс­цевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є суб'єктами господарювання але виступають засновниками таких суб'єктів чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на  основі   відносин   власності.

Суб'єктами господарювання у сфері сільськогосподарського то­варного виробництва є учасники господарських відносин, які здій­снюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компе­тенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відок­ремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених чинним законо­давством. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлю­ються   ГК та  іншими  законами.

Стаття 55 ГК наводить перелік суб'єктів господарювання в аг­рарному секторі економіки, до яких належать: господарські органі­зації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни Укра­їни, іноземці та особи без громадянства, які господарюють та за­реєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представ­ництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської вавласності,

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компе­тенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарсько­го використання майна. Ті господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оператив­ного управління, мають статус юридичної особи. Відокремлені під­розділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть ді­яти лише на основі права оперативно-господарського використан­ня   майна,   не   маючи   статусу  юридичної  особи.

Традиційно класифікація господарських товариств здійснюєть­ся за способами формування, функціонування статутного капіталу і обсягами відповідальності учасників за зобов'язаннями товарис­тва. На основі першої підстави законодавство розрізняє акціонерні й неакціонерні товариства. Згідно з другим критерієм, розрізняють товариства з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідаль­ністю, повні і командитні товариства. У сільському господарстві завдяки здійсненню аграрної реформи значну частину всіх сіль­ськогосподарських підприємств складають акціонерні товариства відкритого і закритого типів, а також товариства з обмеженою від­повідальністю. Це зумовлено двома основними причинами: по-перше, специфікою реформування державних та колективних сіль­ськогосподарських підприємств; по-друге, особливостями здій­снення господарської діяльності в аграрному секторі економіки України.

За даними Мінагрополітики станом на кінець 2003 р. в ході ре­формування колективних сільськогосподарських підприємств діяло 7,8 тис. аграрних господарських товариств, що становить 48,1% від загальної кількості недержавних сільськогосподарських товарови­робників   в   Україні.

 

§ 2. Правовий статус сільськогосподарських акціонерних товариств

Сільськогосподарські акціонерні товариства є заснованими на засновницькому договорі і статуті організаціями з виробництва, пе­реробки    і   реалізації    сільськогосподарської    продукції,    виконання робіт і надання послуг, статутний капітал яких формується шляхом реалізації, насамперед, певної кількості акцій однакової номіналь­ної вартості, і несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Учасники (акціонери) не відповідають за зо­бов'язаннями товариства, а лише несуть ризик збитків, пов'язаних із   його діяльністю,   в  межах  вартості   належних їм   акцій.

Більшість сільськогосподарських акціонерних товариств ство­рювалася шляхом реорганізації колгоспів і радгоспів і сьогодні ут­ворюється у зв'язку з реструктуризацією колективних сільськогос­подарських підприємств. Такі акціонерні сільськогосподарські то­вариства сформували свої статутні капітали за рахунок об'єднання майнових і земельних часток (паїв) своїх засновників — колишніх працівників і пенсіонерів реорганізованих господарств, які вони отримали   внаслідок  реорганізації   останніх.

Засновниками сільськогосподарського акціонерного товариства можуть бути всі власники майнових і земельних сертифікатів, що лишилися в реорганізованому господарстві, а також інші громадя­ни і юридичні особи. Вони повинні зробити повідомлення про на­мір створити сільськогосподарське акціонерне товариство, здійсни­ти підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстра­цію цього товариства. За ст. 81 ГК загальна номінальна вартість ви­пущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду ак­ціонерного товариства, який не може бути меншим суми еквіва­лентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціо­нерного   товариства.

Засновники сільськогосподарського акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, відповідаль­ність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Якщо в створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально. Засновники несуть солідарну відпо­відальність за зобов'язаннями, що виникли згідно з установчим до­говором.

Відкрита підписка на акції при створенні сільськогосподарсько­го акціонерного товариства організовується засновниками. Вони в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш  як  25%   статутного   фонду  і  строком   не   менше   2  років.

За способом функціонування акцій законодавство розрізняє відкриті й закриті акціонерні товариства. Акції відкритих това­риств, згідно зі ст. 81 ГК, ст. ст. 6-8 Закону України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу'" і ст. ЗО Закону "Про господарські товариства" можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі. Акціо­нери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без  згоди  інших акціонерів та товариства.   У закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі. Акціонери закри­того товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються   іншими   акціонерами  товариства.

Установчим документом сільськогосподарського акціонерного товариства є статут. Він повинен містити відомості про: наймену­вання і місцезнаходження товариства; предмет і цілі його діяльнос­ті; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; склад засновників та учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;, порядок розпо­ділу прибутків і збитків; умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, що не суперечать чинно­му   законодавству.

Державна реєстрація сільськогосподарських акціонерних това­риств провадиться у виконавчому комітеті міської, районної у міс­ті ради або в районній державній адміністрації за місце знаходжен­ням або місцем проживання засновника (засновників) даного то­вариства. За правилами і в порядку, встановленому Законом Укра­їни від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних та осіб   —   підприємців   ".

Відмову в державній реєстрації сільськогосподарського акціо-нерного  товариства  може   бути   оскаржено   в   судовому   порядку.

Акціонерне товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробле­ної або переробленої внаслідок господарської діяльності товариства; доходів, одержаних завдяки такій діяльності; іншого майна, придба­ного товариством на законних підставах. Вкладами учасників та зас­новників господарського товариства можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права корис­тування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинка­ми, спорудами, а також інші майнові права (в тому числі майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, зокрема в іно­земній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасни­ка та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінюван­ня вкладів визначається в установчих документах акціонерного това­риства,   якщо  інше  не   передбачено чинним  законодавством.

Стаття 86 ГК забороняє використовувати для формування ста­тутного фонду акціонерного товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, перед­бачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською  організацією)   у встановленому порядку,   а майновий стан засновників — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом. Акціонерне товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому ГК та іншими законодавчими актами. Рішення товариства про змі­ни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін  до  державного   реєстру.

Сільськогосподарське акціонерне товариство може створювати резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими до­кументами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства. Особливістю сільськогосподарських акціонерних товариств, як і інших суб'єктів товарного сільськогосподарського виробництва, є наявність нату­ральних фондів. Наприклад, в таких суб'єктах господарювання створюються насіннєвий і фуражний фонди, натуральний фонд зерна та   іншої   продукції  тощо.

Сільськогосподарські акціонерні товариства мають певну специ­фіку. На думку М. А. Палладіної, можна вирізнити певні специфічні ознаки,   властиві  сільськогосподарським  акціонерним товариствам   .

По-перше, це — правові властивості руху статутного капіталу. В господарстві може бути як збільшення статутного капіталу і відпо­відно внеску кожного засновника або учасника при систематично­му розширеному відтворюванні господарства, так і зменшення ста­тутного капіталу і частки майнових внесків за наявності об'єктив­них чинників зниження урожаїв і виходу продукції тваринництва й відсутності резервних фондів. До цих об'єктивних чинників нале­жить нестабільність сільськогосподарського виробництва, коливан­ня прибутковості підприємств, що викликає необхідність створен­ня резервних фондів, які залежать від спеціалізації і природно-клі­матичних  умов   кожного   конкретного   господарства.

По-друге, у складі сільськогосподарських акціонерних това­риств серед їх засновників є багато пенсіонерів, а у зв'язку з впро­вадженням нової техніки і технологій кількісний склад працівників зменшується, що зобов'язує товариство повертати засновникам і учасникам,   що   виходять   з   його   складу,   вартість їхніх  внесків.

По-третє, визначені законодавством критерії розмежування ви­дів акціонерних товариств дають змогу дійти такого висновку: ос­кільки сільськогосподарські акціонерні товариства є об'єднанням фізичних осіб, які зайняті в трудовому процесі та утворюють при­буток, їх засновники більше зацікавлені в створенні моделі акціо­нерних товариств закритого типу, за якої якій не відбувається ви­лучення  частини   прибутку   на   користь   сторонніх   інвесторів.

По-четверте, працівники сільськогосподарських акціонерних товариств мають подвійний правовий статус: вони — акціонери, вони — особи, трудові відносини яких з товариством засновані на трудовому договорі   й   регулюються   трудовим   законодавством.

Купуючи акції, акціонер відчужує своє майно до статутного фонду товариства. За це майно він одержує специфічне право — брати участь в акціонерному товаристві, яке за змістом є комплек­сним. Воно охоплює як майнові, так і членські (управлінські) пра­ва та обов'язки. Майновими правами акціонера є: брати участь у розподілі прибутку товариства; одержувати частину прибутку това­риства у вигляді дивідендів; одержувати частину вартості майна у разі його ліквідації, яка має бути пропорційною вартості акцій, що належать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, передава­ти, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством і статутом товариства; заповідати акції; придбавати акції   товариства  додатково.

Акціонер має майнові обов'язки щодо товариства: оплачувати основні й додаткові акції у розмірі, порядку, способами і в термі­ни, передбаченими документами товариства. Акціонери несуть від­повідальність за зобов'язаннями товариства у межах вартості акцій, що   їм   належать.

Членськими (управлінськими) та іншими правами і обов'язка­ми акціонерів є: входити в товариство і виходити з нього; брати участь в загальних зборах акціонерів; обирати і бути обраними до органів товариства, зокрема до наглядової ради, правління, ревізій­ної комісії; брати участь в управлінні товариством згідно із законо­давством і його статутом; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надати йому річні баланси, звіти про свою фінансово-господарську діяль­ність, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів уп­равління  товариством   тощо.

Акціонери зобов'язані: дотримуватися вимог засновницьких до­кументів товариства і виконувати рішення загальних зборів та ін­ших органів його управління, не розголошувати комерційну таєм­ницю й конфіденційну інформацію про діяльність товариства, ви­конувати обов'язки, передбачені законодавством і засновницькими докуме нтам и.

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єк­та  права у   правовідносинах реалізують   його   органи  управління.

Сільськогосподарське акціонерне товариство — підприємство з дуже складною управлінською структурою. Вищим його органом є загальні збори, в яких можуть брати участь всі акціонери, незалеж­но від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. До компе­тенції загальних зборів належать головні, стратегічні питання ді­яльності товариства, передбачені ст. 41 Закону "Про господарські товариства".

В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерів товариства   (наглядова  рада),   яка   здійснює   контроль   за  діяльністю його виконавчого органу і інколи відповідно до рішень загальних зборів або положень статуту, виконує окремі функції, віднесені до компетенції загальних зборів. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керує його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління. У всіх сільськогосподарських акціо­нерних товариствах загальні збори обирають ревізійну комісію, яка належить до   системи   органів   управління.

Специфічні  функції  в   аграрному  секторі  економіки  України   ви­конують державні  акціонерні   компанії.   Головною   метою   створення таких  компаній  є   сприяння   здійсненню державної  аграрної  політи­ки   шляхом   створення   економічних   механізмів   державного   регулю­вання  аграрного ринку.   Такою  компанією,   зокрема,   є Державна ак­ціонерна компанія   "Хліб України"',  яка діє у формі відкритого акці­онерного товариства.   її утворено  з  метою   задоволення  потреб  насе­лення,   установ   і   підприємств   будь-якої   форми   власності   у   продо­вольчому й  фуражному зерні,   продуктах його   переробки,   незерновій сировині,   елітному й  сортовому  насінні,   наданні  послуг із  зберіган­ня,   переробки   та  реалізації   сільськогосподарської   продукції   і   отри­мання   прибутку шляхом   провадження   підприємницької діяльності. Особливості  правового   статусу  цього   суб'єкта  аграрного   підпри-ємництва    визначають    спеціальні    функції,     якими    наділена   дана компанія.    Вони   полягають  у  тому,   щоб:   виконувати  роль держав­ного   агента   із   забезпечення   державної   заставної   закупівлі   зерна; формувати   ресурси   зерна   та   продуктів   його   первинної   переробки на   регіональному   й   загальнодержавному   рівнях;    надавати   послуги зі  зберігання   зерна,   його   обробки та технологічної  переробки;   ви­робляти   борошно,    крупи,    хлібобулочні   і   макаронні   вироби,    інші харчові  продукти;   виробляти  однорідні  корми та  комбікорми,   кор­мові добавки  та   інші   кормові   продукти;   здійснювати  товарне   сіль­ськогосподарське   виробництво;   вирощувати,   переробляти,   зберіга­ти,    закуповувати    (в   тому   числі   у   населення),    реалізовувати   сіль­ськогосподарську   продукцію;   організовувати   поставку   мінеральних добрив,    засобів   захисту   рослин   і   насіння,   агрохімічних   продуктів; брати   участь   у   розробленні   довготермінових   прогнозів   і   цільових комплексних науково-технічних,   економічних та  екологічних  прог­рам   розвитку   сільського   господарства  тощо.

 

§ 3. Правовий статус сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю

Наслідком   результаті   аграрної   реформи   в   Україні   є   створення значної   кількості   сільськогосподарських   підприємств   із   правовим статусом товариства з обмеженою відповідальністю. Сільськогоспо­дарські товариства з обмеженою відповідальністю є суб'єктами гос­подарювання, які здійснюють виробництво, переробку та реаліза­цію сільськогосподарської продукції, виконання робіт і надання послуг. Статутний фонд таких товариств, поділений на частки, ут­ворюється шляхом об'єднання майнових і земельних внесків гро-мадян, що не відповідають за зобов'язаннями товариства й несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю в межах вартості своїх вкладів. Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями тільки своїм   майном.

Слід мати на увазі, що назва товариства не має на меті обме­ження його відповідальності як юридичної особи, а передбачає об­меження відповідальності учасників товариства, які несуть ризик такої відповідальності в розмірах своїх внесків до статутного фон­ду. Що ж до учасників товариству, котрі зробили свої внески не цілком, то вони несуть солідарну відповідальність за його зо­бов'язаннями   в   межах  вартості   неоплаченої частини   внеску.

Установчим документом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Він повинен містити відо­мості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад зас­новників та учасників, склад і компетенцію його органів та поря­док прийняття ними рішень, зокрема перелік питань, вирішення яких потребує одностайності або кваліфікованої більшості голосів, розмір часток кожного з учасників, розмір, склад і порядок внесен­ня ними вкладів, інші відомості, передбачені ст. 57 ГК. Статутом може бути встановлений порядок визначення розміру часток учас­ників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та до­даткових   внесків   учасників.

Порядок і строки державної реєстрації сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, встановлені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб — підприємців". З дня її здійснення сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю набуває статусу юридичної особи. Воно має право здійснювати всі види господарської діяльності, не заборонені законом, а також на повну господарську самостійність у   зовнішньоекономічних   і   внутрішньогосподарських   відносинах.

До складу майна сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю належать: внески учасників, що утворюють його статутний капітал; продукція, вироблена товариством внаслідок господарської діяльності; одержані доходи, а також інше майно, придбане ними на інших підставах. Внеском визнаються: будівлі, споруди, інші матеріальні цінності, цінні папери, права власності або користування землею, водами й іншими природними ресурса­ми, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права,   грошові  кошти.

Учасники сільськогосподарських товариств з обмеженою відпо­відальністю не вільні розпоряджатися своїм внеском (земельним або   майновим  паєм).   Вони  мають право  продати  або  іншим чином уступити його одному або кільком учасникам товариства. Відчу­ження внеску третім особам дозволяється, але може бути й забо­ронене статутом конкретного товариства. Проте навіть у разі мож­ливості відчуження внеску третім особам за учасниками товариства зберігається   переважне   право   купівлі   внеску,   що   відчужується.

Учасник товариства має право вийти з нього незалежно від зго­ди інших його учасників. При цьому йому виплачується вартість частини майна, відповідно до його частки в статутному капіталі то­вариства. У зв'язку із специфікою сільськогосподарського вироб­ництва й регулювання трудових відносин у цій галузі час виходу та інші умови вибуття із сільськогосподарського товариства з обмеже­ною відповідальністю можуть бути додатково враховані в статуті товариства.

Вищим органом сільськогосподарського товариства з обмеже­ною відповідальністю є збори учасників. До їх складу входять усі учасники товариства або призначені ними представники. Збори обирають   голову   товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється вико­навчий орган: колегіальний — дирекція або одноосібний — дирек­тор. Дирекцію очолює генеральний директор. Дирекція або дирек­тор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать виключно до виняткової компетенції зборів учасни­ків. Контроль за діяльністю дирекції або директора товариства здійснюється   ревізійною   комісією.

 

§ 4. Особливості правового статусу найманих працівників у сільськогосподарських акціонерних товариствах і товариствах з обмеженою відповідальністю

Важливе значення для характеристики правового статусу най­маних працівників* господарських товариств має ст. 2 КЗпП4, яка визначає основні трудові права найманих працівників. У ній, на­самперед, конкретизується конституційне право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці, не нижче встановленого державою мінімального розміру, в тому числі право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечуєть­ся   державою.

Працівники мають право на відпочинок, відповідно до правил обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні оплачува­ні відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на об'єд­нання   у   професійні   спілки   та   на   вирішення   трудових   конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Стаття 2 КЗпП гаран­тує також працівникам право на матеріальне забезпечення в поряд­ку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, пов­ної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, право на звернення до суду за вирішенням трудо­вих спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займа­ної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права,   встановлені   законодавством.

Ці трудові права становлять основу спеціального правового ста­тусу всіх найманих працівників. Однак особливості сільськогоспо­дарського виробництва, зумовлені об'єктивними факторами, дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. На сільськогосподарське виробництво суттєво впливають природні чинники — сезонність, розбіжність робочого періоду (наприклад, оранка, сіяння) з періодом вироб­ництва (наприклад, достигання врожаю). У рослинництві й тварин­ництві діють біологічні фактори; рільництво має свої особливості, зумовлені якістю земель, родючістю ґрунтів тощо. Названа специ­фіка сільськогосподарського виробництва суттєво впливає на особ­ливості   правового   регулювання   праці   найманих   сільськогосподарських   працівників   .

Стаття 7 КЗпП визначає, що законодавством можуть встанов­люватись особливості регулювання робочого часу й часу відпочин­ку  на  підприємствах  і   в   організаціях   сільського   господарства.

Перелік обов'язків (робіт), що виконуються кожним працівни­ком господарського товариства за своєю спеціальністю, кваліфіка­ціє ю або посадою,, визначається тарифно-кваліфікаційним довід-ником робіт і професій робітників, кваліфікаційним довідником посад    службовців.

Особливості правового статусу найманих працівників господар­ських товариств найбільш суттєво виявляються в регулюванні ро­бочого часу й часу відпочинку. Згідно зі ст. 50 КЗпП, нормальна тривалість робочого часу для працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. За умови збереження загальної тривалості робочо­го часу, встановленого чинним законодавством про працю для всіх працівників, режим роботи в сільськогосподарських підприємствах встановлюється з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва,   напруженості роботи   в   періоди року.

З метою раціонального використання робочого часу дирекція сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю та правління сільськогосподарських акціонерних товариств мають право за погодженням з виборним органом первинної профспілко­вої організації (профспілковим представником) у період напруже­них польових робіт (посів, догляд за посівами, заготівля кормів, збирання  врожаю,   оранка тощо),   в разі виробничої потреби,   збільшувати тривалість робочого дня для працівників, зайнятих у рос­линництві, але не більше, ніж на 10 год. У менш напружені періо­ди польових робіт робочий день відповідно скорочується до 5 год., а за бажанням працівників — не обмежувати цими годинами. Для обліку відпрацьованого працівниками часу, згідно зі ст. 61 КЗпП, запроваджується підсумований облік робочого часу з тим, щоб три­валість його за поточний період не перевищувала нормальної кіль­кості   робочих   годин.

Дирекція сільськогосподарського товариства з обмеженою відпо­відальністю та правління сільськогосподарського акціонерного това­риства за погодженням із виборним органом первинної профспілко­вої організації (профспілковим представником) господарства мають право у період напружених польових робіт, у разі виробничої потре­би, залучати працівників до роботи у встановлені дні відпочинку з наданням натомість інших днів відпочинку по закінченні кожного періоду напружених польових робіт. При цьому підрахунок днів від­починку може   проводитись за період,   що   не   перевищує   2   місяців.

У рамках локальної нормотворчості кожне господарське това­риство розробляє правила внутрішнього трудового розпорядку, по­ложення про оплату праці, про преміювання, матеріальне й мо­ральне заохочення працівників, соціальний захист працівників, ук­ладає колективний договір та інші локальні нормативні акти, яки­ми   регулюються   трудові   відносини   в   господарському товаристві.

Зміст правового статусу сільськогосподарських працівників, які є співвласниками майна господарських товариств, становлять, ок­рім трудових прав і обов'язків, управлінські, майнові й земельні права та обов'язки. Незалежно від форми власності товариства, наймані працівники користуються правом на житло, комунально-побутові   послуги,    соціально-культурне   обслуговування   тощо.

Неодмінною передумовою правового статусу сільськогосподар­ського працівника є його правосуб'єктність. Відповідно до ст. 188 КЗпП, трудова правосуб'єктність встановлюється по досягненні громадянами 16-річного віку. За згодою одного з батьків або осо­би, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи,  які досягли   15  років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається за­лучати до роботи учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч­них і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання лег­кої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річ-ного   віку за  згодою   одного  з   батьків  або   особи,   що   його   замінює.

Влаштування працівника на роботу оформляється трудовим до­говором (контрактом). При цьому, визначаючи його трудової фун­кції може бути врахована сезонність роботи, необхідність переве­дення його на іншу роботу, потреба у працівникові, який володіє, крім   основної,   також і додатковими  трудовими   функціями тощо.

Контрактна форма трудового договору застосовується у випад­ках,    передбачених   чинними   законами.    Контракт   оформляється   у двох примірниках — між власником або уповноваженим органом і працівником — та набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути змінений ли­ше   за   письмовою   угодою   сторін.

 

§ 5. Особливості ліквідації сільськогосподарських акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю

Діяльність сільськогосподарських акціонерних товариств і това­риств з обмеженою відповідальністю припиняється внаслідок їх ре­організації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Господарське товариство ліквідується за ініціативою власника (власників) або уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб (засновників господарського товариства чи їх правонаступни­ків), за рішенням суду (у випадках, передбачених чинним законо­давством); у зв'язку із закінченням строку, на який воно створю­валося чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом; у разі скасування   його  державної реєстрації.

Ліквідація господарського товариства здійснюється ліквідацій­ною комісією, яка створюється власником (власниками) майна то­вариства чи його (їх) представниками (органами), або за рішенням суду (в разі припинення діяльності товариства за рішенням суду). Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію, встановлює порядок та визначає строки її проведення, а також строк для заяви претензій кредито­рами (він може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію).

З  дня   утворення  ліквідаційної   комісії до   неї   переходять   повно­важення    щодо    управління    справами    господарського    товариства. Ліквідаційна   комісія    насамперед    вміщує    в    спеціальному    виданні оголошення  про ліквідацію  товариства та про  порядок і  строки  за­яви  кредиторами претензій;   явних  (відомих)   кредиторів  повідомляє персонально   в   письмовій  формі  у строки,   встановлені чинним   за­конодавством.   Одночасно  ліквідаційна   комісія   вживає   відповідних заходів   щодо   стягнення  дебіторської   заборгованості   господарсько­го   товариства,    яке   ліквідується,    та   виявлення   вимог   кредиторів, письмово   повідомляючи   кожного   з   них  про  ліквідацію  товариства. Вона оцінює   наявне   майно  господарського товариства,   яке ліквіду­ється,   і   розраховується   з   кредиторами,    складає   ліквідаційний   ба­ланс   та   подає   його   власнику   або   органу,   який   призначив  ліквіда­ційну   комісію.

Претензії кредиторів  задовольняються  з майна суб'єкта,   що лік­відується.   Слід   зауважити,   що   кошти,   належні   господарському товариству,   в тому числі   від продажу його майна в разі ліквідації,   піс­ля  розрахунків   по   оплаті   праці   осіб,   які   працюють   на  умовах  най­му,   виконання  зобов'язань перед  бюджетом,   банками,   власниками облігацій,   випущених товариством,   та  іншими  кредиторами розпо­діляються   між учасниками товариства в   порядку і  на умовах,   перед­бачених   ГК,    Законом   України    "Про   господарські   товариства"   та установчими    документами     товариства,     6-місячний     строк     після опублікування   інформації   про   його   ліквідацію.    Майно,    передане товариству його засновниками або учасниками  в користування,   по­вертається   в  натуральній формі  без  винагороди.   У разі виникнення спорів   щодо   виплати  заборгованості товариства його  кошти не  під­лягають  розподілу   між  учасниками  товариства до   вирішення   цього спору   або   до   одержання   кредиторами   відповідних   гарантій   пога­шення   заборгованості.

Претензії, не задоволені через відсутність майна господарсько­го товариства, а також які не визнані ліквідаційною комісією (як­що їх заявники протягом місяця після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом), і ті претензії, в задоволенні яких за рішен­ням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними. Май­но, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, вико­ристовується   за   вказівкою   власника.

Скасування державної реєстрації позбавляє сільськогосподарське акціонерне товариство (товариство з обмеженою відповідальністю) статусу юридичної особи, що є підставою для вилучення його з дер­жавного реєстру. Товариство вважається ліквідованим з дня внесен­ня до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий  запис   вноситься   після   затвердження ліквідаційного   балансу.

Відповідно  до   положень   Закону   України   від    14   травня    1992   р. "Про   відновлення  платоспроможності  боржника або   визнання  йо­го  банкрутом"   (в редакції  Закону  від  ЗО  червня   1999  р.)   процедури санації   та  ліквідації   акціонерного   товариства   або   товариства   з   об­меженою    відповідальністю,   які   є    сільськогосподарськими   товаро­виробниками,   мають ряд особливостей.   За ст.   1   Закону України від 17 липня   1997 р.   "Про  сільськогосподарську кооперацію"     та ст.   44 Закону   України    "Про    відновлення    платоспроможності   боржника або   визнання   його   банкрутом"   сільськогосподарськими   товарови­робниками   вважаються   ті   фізичні   або   юридичні   особи   незалежно від  форми   власності та  господарювання,   в яких  валовий доход,   от­риманий   від   операцій   з   реалізації   сільськогосподарської   продукції власного   виробництва  та   продуктів   її   переробки   (виловлених   вод­них  біологічних ресурсів),   за  наявності  сільськогосподарських угідь (ріллі,   сіножатей,   пасовищ   і   багаторічних   насаджень  тощо)   та/або поголів'я   сільськогосподарських  тварин   у   власності,   користуванні, в   тому  числі   й   на   умовах   оренди   за   попередній   звітний   (податковий)   рік,   перевищує   50%   загальної   суми   валового доходу.

Якщо акціонерне товариство або товариство з обмеженою від­повідальністю відповідає вимогам законодавства до сільськогоспо­дарських товаровиробників, його санація та/або ліквідація за про­цедурою   банкрутства   матимуть  такі   специфічні   особливості.

По-перше,   під час   введення   процедури розпорядження   майном боржника    аналіз    фінансового    становища    сільськогосподарського товаровиробника   повинен   здійснюватися   з   урахуванням   сезоннос­ті  сільськогосподарського   виробництва та  його  залежності   від  при­родно-кліматичних   умов,    а   також   можливості   задоволення    вимог кредиторів   за   рахунок  доходів,    які   господарське   товариство   може одержати   після   закінчення   відповідного   періоду   сільськогосподар­ських   робіт.

Рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських товаровиробників приймає ко­мітет кредиторів за участю представника органу місцевого самов­рядування відповідної територіальної громади. Санація таких гос­подарських товариств вводиться на строк до закінчення відповід­ного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, пот­рібного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та пере­робленої) сільськогосподарської продукції. Однак зазначений строк не може перевищувати 15 місяців. У разі, якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогоспо­дарського товаровиробника через стихійне лихо, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, вищенаведений строк санації можна    продовжити  на   1   рік.

По-друге, у разі продажу об'єктів нерухомості, які використову­ються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у влас­ності господарського товариства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів на­лежить сільськогосподарським підприємствам і фермерським гос­подарствам,   розташованим  у  цій   місцевості.

По-третє,   рішення   щодо   земельних ділянок,   які   є   у   власності такого  господарського товариства і  надані йому в  постійне  чи тим­часове   (на умовах оренди)   користування,   приймається  за  ЗК.   Зок­рема,   згідно  зі ст.    139  ЗК,   звернення  стягнення   на земельні ділян­ки,   призначені для   ведення  товарного   сільськогосподарського   ви­робництва,   допускається  у   випадках,   коли  у   власників  таких ділянок   відсутнє   інше   майно,    на   яке   може   бути   звернене   стягнення, якщо   інше   не   запропоновано   власником   земельної ділянки.   Такі земельні ділянки   піддягають продажу  на земельних торгах,   що   про­вадяться  у  формі  аукціону  відповідно до  норм  гл.   21   ЗК.