Розділ 9 Організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села
- Поняття соціального розвитку села
- Правовий режим об'єктів соціальної сфери села
- Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення
- Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі
- Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення
§ 1. Поняття соціального розвитку села
У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайнята в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм самобутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій минулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально-економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь-якого суспільства є ставлення його до селянина.
Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки країни наочно показав, що сама реорганізація державних і колективних сільськогосподарських підприємств та надання землі у приватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продовольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції не можливе без наявності державних протекціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інтересів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, правових), метою якого є стимулювання розвитку національного сільськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя для сільського населення.
Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-господарського ризику. Тому світова практика виходить із того, що ця галузь, позбавлена державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист майнових інтересів виробників сільськогосподарської продукції, та відповідної підтримки виробничої і соціально-побутової сфер, не може ефективно функціонувати. Виробничий процес у сільському господарстві навіть за наявності найвищого рівня науково-технічного й сервісного забезпечення не може контролюватися людиною у повному обсязі. Державна підтримка є неодмінною також з урахуванням ролі села в демографічному розвитку суспільства, соціально-побутових особливостей сільського життя. Так, країнам ЄЕС процвітання сільського господарства коштує щорічно 40 млрд євро. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Організацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фермери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій, шляхом штучного підвищення державою цін на сільськогосподарську продукцію, що закуповується. У деяких країнах, отримані таким чином доходи сягають 80%'.
Концептуальним підґрунтям державної підтримки сільського господарства є визнання його становища хронічно невигідним у системі товарних зв'язків народного господарства. Встановлено, що в США вартість обробленої продукції в сільському господарстві вдвічі менша, ніж вартість засобів виробництва для сільського господарства. Середній прибуток у ньому є нижчим. Вищий ступінь ризику призводить до того, що сільське господарство функціонує в умовах нерівності його економічних суб'єктів з аналогічними суб'єктами в інших галузях . У ФРН з 5 вересня 1955 р. діє закон про аграрне господарство. У ньому зазначається, що завданням держави є забезпечення соціальної справедливості шляхом регулювання сільського господарства з метою захисту його інтересів. Цим законом була введена система щорічної звітності Уряду перед парламентом про економічну ситуацію в сільському господарстві та паритет у відносинах з іншими галузями. Стаття 39 Римського договору про створення ЄЕС 1957 року однією із цілей сільськогосподарської політики співтовариства називає забезпечення справедливого рівня життя сільського населення. Спеціально зазначається, що, розробляючи аграрну політику, члени співтовариства повинні брати до уваги специфічний характер сільськогосподарської діяльності, необхідність державного регулювання сільського господарства властивими йому методами, з відповідною поступовістю .
Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні характеризується погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових товаровиробників, недосконалістю кредитно-фінансової системи тощо. Це призводить до того, що із 7,8 млн працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн — безробітні, а 1,9 млн — зайняті лише в особистих селянських господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є надходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. За рівнем середньомісячного заробітку, який становить лише 48,6% середнього рівня заробітної плати у виробничих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Практично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування, припинилося оновлення матеріальної бази соціальної інфраструктури. Наслідками цих процесів є критична соціально-демографічна ситуація на селі. Так наприкінці 2002 р. перевищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. чоловік на рік. Майже в 90% сіл протягом останніх 5 років кількість померлих перевищила кількість народжених, у 11 % сіл за цей час не народилося жодної дитини. Зростають темпи обезлюднення сіл, майже у третини з них не самовідтворюється населення . Як бачимо, соціальне відродження села та підвищення ефективності аграрного виробництва — процеси органічно пов'язані. За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного відтворення в ньому українського народу має стати головним пріоритетом державної аграрної політики.
Це й дістало своє відображення в указах Президента України від. 20 грудня 2000 р. "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села" та від 15 липня 2002 р. № 640 "Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села". Названі нормативні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здійснення соціальних перетворень на селі, а саме:
- збільшення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм та
- особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її первинної переробки й збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності;
- підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати працівників сільського господарства та застосування науково обгрунтованих норм праці;
- ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;
- відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових закладів соціально-культурного призначення в сільських населених пунктах, а також зупинення їх закриття;
- нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціальних програм його підтримки;
- збільшення обсягів будівництва інженерних мереж і споруд, насамперед, у регіонах, де відсутні місцеві джерела питної води та паливно-енергетичні ресурси; розвиток систем розвідних мереж водо— і газопроводів з метою повнішого завантаження існуючих магістралей;
- створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери платних послуг.
Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграрної реформи і соціального розвитку села покликані також нормативно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодавчих актів є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" . На жаль, практика показала, що положення цього Закону є декларативними. Неможливість його практичної реалізації призвела до необхідності прийняття цілої низки підзаконних нормативно-правових актів, зокрема вищезгаданих указів.
§ 2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села
У процесі реструктуризації сільськогосподарських підприємств, заснованих на колективній та інших формах власності, відбувалась передача в комунальну власність закладів соціальної інфраструктури, що належали реформованим сільськогосподарським підприємствам. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1060 "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності" , визначено умови такої передачі, згідно з якими, починаючи з 1997 і до 2001 р. вона здійснювалася безоплатно, поетапно, на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери.
Передачі в комунальну власність підлягали: житловий фонд (крім гуртожитків); дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, табори відпочинку й оздоровлення дітей, об'єкти культури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я й побуту; мережі електро-, тепло-, газоводопостачання і вод овід ведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мережі й споруди, збудовані та прибудовані приміщення, обладнання тощо).
Зазначені об'єкти переходили в комунальну власність за рішенням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств інших форм недержавної власності. Об'єкти соціальної сфери передавалися в комунальну власність адміністративно-територіальних одиниць за згодою органів місцевого самоврядування.
Об'єкти соціальної інфраструктури передавалися в комунальну власність відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р.'
Однак дії щодо передачі в комунальну власність закладів соціальної інфраструктури не підкріплювались відповідним наповненням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, потрібними для утримання таких закладів. Практично припинилися фінансування за рахунок бюджетних коштів соціальної інфраструктури села й відшкодування суб'єктам господарювання витрат на її розвиток. Держава, вирішуючи дану ситуацію, створює умови для розв'язання соціальних проблем відповідно до встановлених нормативів.
Так, згідно з положеннями Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року, затвердженої Указом Президента України від 15 липня 2002 р. № 640/2002, на розвиток соціальної інфраструктури села в 2003-2005 pp. мало бути спрямовано не менш як 30% видатків з Державного бюджету України на капітальні вкладення. Ці заходи мали сприяти виділенню бюджетних коштів на розвиток соціальної інфраструктури села в обсягах, передбачених Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" .
Щоб забезпечити єдиний підхід до визначення об'єктів соціальної сфери у практичній діяльності, Головна державна податкова інспекція України спільно з Міністерством України у справах будівництва та архітектури в листі від 9 квітня 1993 р. затвердили Тимчасовий перелік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери . Відповідно до зазначеного Переліку, об'єкти соціальної сфери поділено на такі групи:
- житлово-комунальне господарство й побутове обслуговування населення (житлові будинки, гуртожитки для працівників, студентів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, водогони, об'єкти газопостачання й теплозабезпечення тощо);
- охорона здоров'я, фізична культура й соціальне забезпечення (лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально- фізкультурні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери, поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-акушерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спеціалізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку, пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі спортивні школи, спортивні клуби тощо);
- народна освіта (академії, університети, інститути, технікуми, професійні училища, курси, навчальні комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, школи, школи-інтернати, дитячі садки, ясла, дитячі ясла-садки (комбінати), дитячі майданчики, дитячі будинки тощо);
- культура та мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки культури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеатри тощо).
Для будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери села Державна програма передбачає використання коштів Державного бюджету України як пайову участь держави для заохочення місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та недержавних інвесторів до розвитку соціальної інфраструктури села. Цікавим прикладом залучення недержавних інвесторів до фінансування будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери села є реалізація в 4 областях України (Донецькій, Луганській, Одеській та Київській) Програми, розробленої Міністерством у справах міжнародного розвитку Великобританії. Спеціалісти проекту надають на місцях консультаційну допомогу сільським мешканцям з питань раціональнішого ведення господарства й власного бізнесу. Одним із головних напрямів реалізації цієї Програми є створення кредитних спілок, діяльність яких буде спрямована на кредитування соціальних програм на селі.
Чинним законодавством встановлено заборону щодо зміни функціонального призначення певних груп об'єктів соціальної сфери села. Так, згідно зі ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", в сільській місцевості не дозволяється ліквідація, реорганізація й перепрофілювання закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів), які утримуються за рахунок бюджету.
§ 3. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" за рахунок державного бюджету здійснюється фінансування наукових досліджень проблем соціального розвитку села та агропромислового виробництва.
Дослідні та дослідно - експериментальні господарства мають право самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв'язки з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агропромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподаткуванню .
Підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки. Законодавство України визначає основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфікації. Відповідно до законів України від 4 червня 1991р. "Про освіту"(в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) , від 10 лютого 1998 р. "Про професійно-технічну освіту" , від 13 травня 1999 р. "Про загальну середню освіту" та від 17 січня 2002 р. "Про вищу освіту" , спеціалісти для села можуть готуватися засобами загальної середньої освіти, у професійно-технічних закладах, закладах вищої освіти шляхом підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов'язкова для виконання квота приймання сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також використання випускників визначає Уряд.
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок державного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприємствами, організаціями.
Перепідготовка й підвищення кваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів є обов'язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання відповідних договорів сільськогосподарські підприємства, незалежно від форм власності, а також організаційно-правових форм, у тому числі фермерські господарства, відшкодовують матеріальні витрати державному і місцевому бюджетам в порядку, визначеному Урядом.
З метою підвищення рівня зайнятості сільського населення Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року передбачає: збільшення кількості працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм завдяки нарощуванню обсягів виробництва; сприяння розвитку особистих селянських господарств, власники яких приєднали до присадибних ділянок землі, отримані внаслідок розпаювання сільськогосподарських угідь; створення мережі підприємств і організацій агросервісу, передусім, у сфері матеріального постачання та збуту продукції; розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, зокрема побутового та комунального обслуговування населення, туризму тощо; законодавче врегулювання питань зайнятості сільських громадян, які одержали в приватну власність земельні ділянки у процесі реформування сільськогосподарських підприємств, та питань, пов'язаних із наданням таким громадянам статусу безробітних у разі втрати ними роботи.
Програма спрямована на реалізацію заходів щодо зростання доходів сільського населення. До таких заходів належать: впровадження механізму забезпечення державних гарантій, положень Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2002 — 2003 роки', галузевих угод, а також колективних договорів щодо оплати праці та захисту прав працівників на своєчасну виплату заробітної плати аж до притягнення в установленому порядку винних у порушенні зазначених гарантій і положень до відповідальності; формування та здійснення ефективної цінової політики в галузі сільського господарства; погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам сільськогосподарських підприємств усіх організаційно-правових форм; поступове зменшення виплати заробітної плати працівникам сільськогосподарських підприємств у натуральній формі ; створення умов для участі членів трудового колективу в розподілі та одержанні частини прибутку сільськогосподарського підприємства; підвищення рівня забезпечення найманих сільськогосподарських працівників страховими виплатами та соціальними послугами за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; розв'язання проблеми фінансування виплати пенсій сільським жителям.
§ 4. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі
Як один із головних напрямів відродження сіл України, поліпшення демографічної ситуації у державі чинне законодавство визначає створення комфортного життєвого середовища, належних умов праці й відпочинку сільського населення. Щоб досягти цього передбачається:
- у сфері житлового будівництва: сприяння розвитку індивідуального житлового будівництва з використанням гарантій і пільг, встановлених законодавством для сільських забудовників; нарощування обсягів будівництва житла для молоді в межах реалізації програм індивідуального житлового будівництва на селі ("Власний дім"), молодіжного житлового будівництва; інвестування з урахуванням фінансових можливостей державного та місцевих бюджетів спорудження житла у трудонедостатніх (занепадаючих) селах; спрощення порядку оформлення дозвільних документів на житлове будівництво; формування фонду комунального житла для надання його на умовах оренди громадянам; забезпечення надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) житла багатодітним сім'ям; вжиття заходів щодо виробництва відповідних конструкцій та інженерного обладнання для індивідуального житла;
- у сфері інженерного облаштування сільських населених пунктів: розроблення й реалізація державних і регіональних програм водо-, газо-, енергопостачання та розвитку мережі-сільських доріг; першочергове постачання питної води сільським населеним пунктам, жителі яких користуються привізною водою; посилення контролю за якістю питної води з місцевих джерел; розвиток мереж газопостачання в регіонах, де немає інших джерел забезпечення енергоносіями; будівництво твердого покриття на сільських дорогах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог; організація обслуговування інженерних споруд спеціалізованими комунальними підприємствами та організаціями під контролем органів місцевого самоврядування; створення об'єднань власників житла для спільного вирішення питань комунального обслуговування.
Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі будівництва житла в сільській місцевості, здійснюється нині Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", нормами земельного, цивільного та містобудівного законодавства.
Чинне законодавство України передбачає, що селу має надаватися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного й побутового забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-технічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Так, за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 р. № 107 "Про виділення державних централізованих капітальних вкладень на соціальний розвиток села" на фінансування будівництва в сільській місцевості об'єктів соціальної інфраструктури було надано державні централізовані капітальні вкладення в розмірі 30% їх загального обсягу, передбаченого в Державному бюджеті України на 2002 р.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", Уряд України та місцеві державні адміністрації покликані сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговування сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови щодо забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. При цьому Закон передбачає компенсацію за рахунок республіканського чи місцевого бюджетів 25% одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробництві, переробній або обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах його місцевого самоврядування.
В разі спорудження житла індивідуальним забудовником у сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку й господарських будівель, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативними актами. Порядок надання державних пільгових кредитів для індивідуальних сільських забудовників визначає Уряд України.
Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки й господарські споруди, працюють у сільському господарстві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі і не користуються державним пільговим кредитом, отримують компенсацію за рахунок держави в розмірі 35% вартості зазначених будинків і споруд. Ця пільга зберігається також за зазначеними особами в разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим самим забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з державного бюджету та частина вартості будівництва будинку й господарських споруд, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з чинним законодарстві" ,
За Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.
Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуванням чисельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначає Уряд України, а перелік цих населених пунктів — місцеві ради.
Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачає, що житлове будівництво на селі в 2003 — 2005 pp. має розвиватися насамперед шляхом спорудження індивідуальних житлових будинків за рахунок коштів забудовників. Чинне законодавство України не регламентує розміри індивідуальних житлових будинків і господарських споруд, що зводяться в сільській місцевості. Це дає можливість удосконалювати нормативи та стандарти у проектуванні й будівництві житлових будинків різних типів з метою поліпшення архітектурно-планувальних рішень, техніко-еко-номічних та експлуатаційних показників. Існує потреба впроваджувати новітні способи опалення житла та об'єктів соціально-культурного призначення, модернізацію котелень і теплових мереж, встановлювати прилади обліку споживання енергоносіїв та води. Обсяги введення в експлуатацію житла в сільській місцевості, заплановані Програмою, становлять: 2004 р. — 1830 тис, 2005 р. — 2435 тис. кв. м загальної площі.
Державна підтримка житлового будівництва здійснюватиметься в напрямах надання забудовникам пільгових кредитів згідно з програмою "Власний дім", розширення в сільській місцевості практики молодіжного житлового будівництва, спорудження житла для працівників бюджетних установ та соціально незахищених громадян.
Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" передбачається збереження й розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру й місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються пос тійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Уряд.
Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пунктів передбачає також будівництво й реконструкцію, розширення мереж шляхів із твердим покриттям. Тому за Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 року має бути споруджено 35 під'їздів з твердим покриттям до сільських населених пунктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної мережі. Для цього буде використано 41 млн грн. із централізованих дорожних фондів та 82,1 млн — з місцевих бюджетів. У 2003 — 2005 pp. передбачається будівництво 626 км сільських доріг загального користування, для чого потрібні додаткові капітальні вкладення в обсязі 196,2 млн грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" всі шляхи, що зв'язують сільські населені пункти (в тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під'їзними шляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації Укравтодор.
У рамках розвитку житлово-комунального господарства на селі в період до 2005 р. Державною програмою розвитку соціальної сфери заплановано: забезпечення централізованим водопостачанням 283 сільських населених пункти, жителі яких користуються привізною водою; будівництво систем водопостачання в сільських населених пунктах, у яких склалася незадовільна ситуація з постачанням питної води і щодо яких не передбачені першочергові заходи із забезпечення привізною питною водою, загальною вартістю 106 млн грн., у тому числі 53 млн — за рахунок коштів Державного бюджету України; реконструкцію, капітальний ремонт та надання робочого стану існуючим водопровідним мережам у регіонах; моніторинг якості питної води, що забирається з централізованих та нецентралізова-них джерел водопостачання, відповідно до Закону України від 10 січня 2002 р. "Про питну воду та питне водопостачання" .
Програма передбачає також розвиток мережі газопостачання, в межах якого планується завершити будівництво розвідних мереж та збільшити кількість підключених до них житлових будинків і закладів соціально-культурного призначення з метою досягнення проектного завантаження газопроводів. На 2003 — 2005 pp. заплановано будівництво газопроводів-відводів довжиною 1600 км.
§ 5. Правове забезпечення культурно- побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення
Потреби соціальної сфери села не обмежуються лише будівництвом житла, шляхів сполучення, мереж газо-, водо- та електропостачання. Належний розвиток соціальної інфраструктури потребує створення для селян комплексу культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.
У межах реалізації Державної програми розвитку соціальної сфери села до 2005 р. передбачаються такі шляхи розвитку відповідної інфраструктури:
- у сфері освіти: відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; створення комплексів "загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад — соціально-культурний центр села", організація навчання учнів у початковій школі за місцем їх проживання (за наявності не менш як 5 учнів у населеному пункті); забезпечення виконання Програми інформатизації та комп'ютеризації сільських шкіл; забезпечення регулярного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів і педагогічних працівників у сільській місцевості; застосування нових форм навчання й виховання дітей з урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села; відкриття 450 шкіл, у тому числі 353 новозбудованих (фінансування зазначених витрат має здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів у сумі 115,1 млн грн. та Державного бюджету України — 229,1 млн грн.);
- у сфері охорони здоров'я: відкриття закладів охорони здоров'я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населених пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулаторій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини; розширення мережі аптек та аптечних кіосків; створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобілями; надання лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допомоги і вжиття санітарно - протие піде мічних заходів силами спеціальних бригад обласних і районних закладів охорони здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення працівників агропромислового комплексу та їхніх дітей. На зміцнення матеріальної бази закладів охорони здоров'я у 2003 — 2005 pp. планується спрямувати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути відкрито та оснащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у тому числі 63 — у добудованих та новозбудованих приміщеннях, а також 280 фельдшерсько-акушерських пунктів;
- у сфері культури: збереження та забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, бібліотек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) у придатних для цього приміщеннях, насамперед у селах, де немає стаціонарних закладів культури; організація охорони музеїв та заповідників за допомогою оснащення їх засобами охоронно-пожежної сигналізації або запровадження посад сторожів; розвиток мобільних форм культурного» обслуговування сільського населення; комп'ютеризація сільських публічних бібліотек згідно з Національною програмою інформатизації. За пропозиціями регіонів у 2003 — 2005 pp. планується введення в експлуатацію 190 сільських клубів і будинків культури, в тому числі 76 — новозбудованих. На це передбачається витратити 60,8 млн грн. з місцевих і державного бюджетів;
- у сфері фізичної культури й спорту: реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; спорудження та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально - спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд України. У 2003 — 2005 pp. на зміцнення матеріально-технічної бази наявних та будівництво нових спортивних споруд планується надати 66 млн грн., з місцевих та державного бюджетів, а також відновити роботу і ввести в дію 1748 фізкультурно-спортивних закладів та споруд;
- у сфері торгівлі та побутового обслуговування: наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживання населення, розширення їх мережі; запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших комунікацій; збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції; відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу й взуття, побутової техніки тощо;
- у сфері соціального обслуговування населення: збереження мережі інтернатних установ для людей похилого віку та інвалідів, зміцнення їх матеріально-технічної бази, виділення земельних ділянок і надання допомоги для ведення підсобних господарств; перепрофілювання, в разі потреби, ліжкового фонду сільських закладів охорони здоров'я в ліжковий фонд медико-соціального призначення з передачею його органам соціального захисту населення; поширення практики організації сезонних (на зимовий період) інтернатних установ для людей похилого віку, які мають можливість проживати влітку у власних житлових будинках; підвищення якості обслуговування сільського населення соціальними службами, забезпечення їх приміщеннями, транспортними засобами та ін.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури та спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюється за рахунок державного й місцевого бюджетів. Ці об'єкти споруджуються як підрядним, так і господарським способами. Однак це не означає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здійснювати аналогічну діяльність. Збудовані сільськогосподарськими товаровиробниками за рахунок їхніх власних коштів об'єкти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачене законом чи договором.
Крім названих способів і форм забезпечення сільського населення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення, слід назвати також і участь у реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та агропромисловим виробництвом.
З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку соціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропромислового комплексу, зокрема об'єкти соціально-культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано.
Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров'я, фізкультури й спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, інженерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.
Не оподатковується і частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі й побутового обслуговування, фізичної культури та спорту в сільській місцевості.
Пріоритетність соціального розвитку села означає також надання сільським жителям і працівникам сільськогосподарських підприємств переваг щодо водо- і електропостачання, телефонізації та ів'язку, забезпечення однакових з містом умов постачання промисловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побутового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавство України передбачає пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема, сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які прожи-ІІ.ІІ.иі, у селищах міського типу, користуються електроенергією за Пільговими тарифами. Кількість електроенергії, яка оплачується за і.и йми тарифами, встановлює Уряд. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві , названі пільги поширюються також на пенсіонерів, які до виходу на пенсію пра-цювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній сфері села не менш як 15 років і мають особовий рахунок на користування житлом, а також на працівників фермерських господарств, державних підприємств та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного й районного підпорядкування. Чинне законодавство України передбачає відповідальність під-приємств Мінпаливенерго України за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським споживачам позаплановим чи аварійним відключенням електроенергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій Міністерства палива та енергетики України.
Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", обґрунтована потре ба сільських жителів у паливі забезпечується в повному обсязі. Закон також закріплює переваги щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і будівельними матеріалами. Зокрема, товари масового споживання для села й міста реалізуються за єдиними цінами. Забезпечення цими товарами пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, вдів, дітей-сиріт і багатодітних сімей здійснюється за однаковими для міста й села нормативами. Сільським жителям, які працюють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, виділяється половина державних ринкових лімітів на автотранспорт і 90% — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першочерговий продаж сільськогосподарської техніки, інвентарю та інших товарів.
З метою поліпшення торговельного обслуговування сільського населення, наближення підприємств торгівлі до місць проживання Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачає: відновити роботу й розширити мережу стаціонарних об'єктів торгівлі та громадського харчування в системі споживчої кооперації, розвивати пересувні форми обслуговування для постачання населенню потрібних продовольчих і промислових товарів, надання інших послуг; відновити роботу заготівельних пунктів-ма-газинів та розширити їх мережу, збільшити кількість заготівельних організацій, залучати до заготівлі сільськогосподарської продукції сільські споживчі товариства, підприємства торгівлі, громадського харчування та переробної промисловості; активізувати роботу щодо створення підприємствами споживчої кооперації та сільськогос-подарськими товаровиробниками інтеграційних господарських систем із заготівлі, переробки та реалізації продукції; започаткувати діяльність агропромислових торговельних комбінатів, об'єднань та інших формувань на кооперативних засадах; залучати як асоційованих членів споживчі товариства та їхні спілки до створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.
На розвиток електрозв'язку в сільській місцевості щороку планується виділяти понад 100 млн грн., що дасть змогу ввести в експлуатацію близько 60 тис. номерів сільських АТС в основному на базі сучасного цифрового комунікаційного обладнання вітчизняного виробництва. Планується подальша реконструкція лінійних споруд шляхом заміни повітряних ліній зв'язку на кабельні та ущіль-нення їх за допомогою цифрового обладнання, що підвищить надійність та якість зв'язку. Особлива увага приділяється телефонізації об'єктів, які потребують цього в першу чергу (шкіл, фельдшерсько-акушерських пунктів та ін).
Має бути забезпечена доступність універсальних послуг поштового зв'язку шляхом оптимізації мережі сільських стаціонарних та пересувних відділень, організації обслуговування сільських жителів листоношами вдома та встановлення поштових скриньок у населених пунктах, що розташовані на відстані понад 3 км від стаціонарних відділень зв'язку, з чисельністю жителів менш як 300 осіб. В усіх сільських відділеннях поштового зв'язку здійсню ватиметься надання таких видів послуг, як реалізація товарів першої потреби, ліків на замовлення. У стаціонарних відділеннях поштового зв'язку буде організовано надання послуг з виплати за поштовими переказами заробітної плати, пенсії, допомоги, інших виплат з державного бюджету України, впровадження за дорученням користувачів пересилання зазначеної ними суми грошей.
Слід також зазначити, що згідно з Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 584/2000 "Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи" працівники соціальної сфери села та пенсіонери з їх числа можуть одержати в користування земельні ділянки із земель запасу та резервного фонду для індивідуального або спільного ведення особистого селянського господарства.
Надання земельних ділянок громадянам для зазначених цілей здійснюється згідно зі ст. ст. 33, 121 ЗК. Статтею 121 Кодексу передбачено, що для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності передаються безоплатно у власність земельні ділянки в розмірі не більше 2 га. За бажанням громадян їм додатково будуть надавати земельні ділянки в користування на умовах оренди. Розміри земельних ділянок можуть збільшуватись у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).