Печать

Розділ 9 Організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

  1. Поняття соціального розвитку села
  2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села
  3. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення
  4. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі
  5. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення

 

§  1. Поняття соціального розвитку села

У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайня­та в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм само­бутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій ми­нулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально-економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь-якого суспільства є ставлення   його до   селянина.

Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки країни наочно показав, що сама реорганізація державних і колек­тивних сільськогосподарських підприємств та надання землі у при­ватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продо­вольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогос­подарської продукції не можливе без наявності державних протек­ціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інте­ресів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунально­го та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, пра­вових), метою якого є стимулювання розвитку національного сіль­ськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя  для   сільського   населення.

Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-госпо­дарського ризику. Тому світова практика виходить із того, що ця галузь, позбавлена державного регулювання, спеціально орієнтова­ного на захист майнових інтересів виробників сільськогосподар­ської продукції, та відповідної підтримки виробничої і соціально-побутової сфер, не може ефективно функціонувати. Виробничий процес у сільському господарстві навіть за наявності найвищого рівня науково-технічного й сервісного забезпечення не може кон­тролюватися людиною у повному обсязі. Державна підтримка є не­одмінною також з урахуванням ролі села в демографічному розвит­ку   суспільства,    соціально-побутових   особливостей   сільського   життя. Так, країнам ЄЕС процвітання сільського господарства коштує щорічно 40 млрд євро. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Орга­нізацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фер­мери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій, шля­хом штучного підвищення державою цін на сільськогосподарську продукцію, що закуповується. У деяких країнах, отримані таким чином  доходи   сягають   80%'.

Концептуальним     підґрунтям    державної    підтримки     сільського господарства   є    визнання   його   становища   хронічно   невигідним   у системі    товарних    зв'язків    народного    господарства.     Встановлено, що   в   США   вартість   обробленої   продукції   в   сільському   господарс­тві   вдвічі   менша,   ніж   вартість   засобів   виробництва для   сільського господарства.    Середній   прибуток   у   ньому   є   нижчим.    Вищий   сту­пінь ризику призводить до  того,   що   сільське   господарство   функці­онує   в  умовах  нерівності   його   економічних  суб'єктів   з  аналогічни­ми  суб'єктами   в   інших   галузях  .   У ФРН   з   5   вересня    1955   р.  діє   за­кон  про аграрне   господарство.   У ньому зазначається,   що  завданням держави   є   забезпечення   соціальної  справедливості   шляхом   регулю­вання  сільського   господарства  з  метою   захисту  його   інтересів.   Цим законом   була   введена   система   щорічної  звітності   Уряду   перед   пар­ламентом    про    економічну   ситуацію    в    сільському   господарстві   та паритет у  відносинах  з  іншими   галузями.   Стаття   39   Римського до­говору   про   створення   ЄЕС    1957   року   однією   із   цілей   сільськогос­подарської   політики   співтовариства  називає   забезпечення   справед­ливого рівня життя  сільського  населення.   Спеціально  зазначається, що,   розробляючи   аграрну   політику,   члени   співтовариства   повинні брати  до   уваги   специфічний   характер   сільськогосподарської діяль­ності,    необхідність державного   регулювання   сільського   господарс­тва   властивими   йому   методами,   з   відповідною   поступовістю   .

Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні ха­рактеризується погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових то­варовиробників, недосконалістю кредитно-фінансової системи то­що. Це призводить до того, що із 7,8 млн працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн — безробітні, а 1,9 млн — зайняті лише в особистих селянських господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є над­ходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. За рівнем середньомісячного заробітку, який ста­новить лише 48,6% середнього рівня заробітної плати у виробни­чих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Прак­тично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування,    припинилося   оновлення   матеріальної   бази   соціальної інфраструктури. Наслідками цих процесів є критична соці­ально-демографічна ситуація на селі. Так наприкінці 2002 р. пере­вищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. чоловік на рік. Майже в 90% сіл протягом останніх 5 років кількість по­мерлих перевищила кількість народжених, у 11 % сіл за цей час не народилося жодної дитини. Зростають темпи обезлюднення сіл, майже у третини з них не самовідтворюється населення . Як бачи­мо, соціальне відродження села та підвищення ефективності аг­рарного виробництва — процеси органічно пов'язані. За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного від­творення в ньому українського народу має стати головним пріори­тетом  державної   аграрної   політики.

Це й дістало своє відображення в указах Президента України від. 20 грудня 2000 р. "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села" та від 15 липня 2002 р. № 640 "Про першочергові заходи що­до підтримки розвитку соціальної сфери села". Названі норматив­ні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здій­снення   соціальних   перетворень  на  селі,   а  саме:

 

  • збільшення   зайнятості   сільського   населення   на   сільськогос­подарських   підприємствах   різних   організаційно-правових   форм   та
  • особистих    селянських    господарствах    за   допомогою    нарощування обсягів   виробництва   сільськогосподарської   продукції,   її   первинної переробки   й   збереження,   поширення   в   сільській   місцевості   прак­тики   урізноманітнення   видів   господарської діяльності;
  • підвищення    продуктивності    праці,    рівня    заробітної    плати працівників   сільського   господарства  та   застосування   науково   обг­рунтованих   норм   праці;
  • ефективне   використання   трудових  ресурсів   і   робочого   часу;
  • відновлення   діяльності   раніше   закритих   та   відкриття   нових закладів   соціально-культурного   призначення   в   сільських  населених пунктах,   а також зупинення  їх  закриття;
  • нарощування   обсягів житлового   будівництва  на  основі  спеці­альних   програм   його   підтримки;
  • збільшення   обсягів   будівництва   інженерних   мереж   і   споруд, насамперед,   у  регіонах,   де   відсутні   місцеві джерела   питної   води   та паливно-енергетичні    ресурси;    розвиток    систем    розвідних    мереж водо—    і   газопроводів   з   метою   повнішого   завантаження    існуючих магістралей;
  • створення    сприятливих   умов   для    розвитку    на    селі    сфери платних   послуг.

 

Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграр­ної реформи і соціального розвитку села покликані також норма­тивно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодав­чих актів   є   Закон  України   від   17  жовтня    1990  р.   "Про   пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" . На жаль, практика показала, що поло­ження цього Закону є декларативними. Неможливість його прак­тичної реалізації призвела до необхідності прийняття цілої низки підзаконних нормативно-правових актів, зокрема вищезгаданих указів.


 

§ 2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села

У процесі реструктуризації сільськогосподарських підприємств, заснованих на колективній та інших формах власності, відбувалась передача в комунальну власність закладів соціальної інфраструкту­ри, що належали реформованим сільськогосподарським підпри­ємствам. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1060 "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподар­ських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і орга­нізацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності" , визначено умови такої передачі, згідно з якими, починаючи з 1997 і до 2001 р. вона здій­снювалася безоплатно, поетапно, на основі розроблених і затвер­джених у встановленому порядку переліків об'єктів соціальної сфери.

Передачі в комунальну власність підлягали: житловий фонд (крім гуртожитків); дитячі дошкільні заклади, школи та інші закла­ди освіти, табори відпочинку й оздоровлення дітей, об'єкти куль­тури та аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я й побуту; мере­жі електро-, тепло-, газоводопостачання і вод овід ведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування жит­лового фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теплові, ка­налізаційні та водопровідні мережі й споруди, збудовані та прибу­довані приміщення,   обладнання  тощо).

Зазначені об'єкти переходили в комунальну власність за рішен­ням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств ін­ших форм недержавної власності. Об'єкти соціальної сфери пере­давалися в комунальну власність адміністративно-територіальних одиниць   за  згодою   органів   місцевого   самоврядування.

Об'єкти соціальної інфраструктури передавалися в комунальну власність відповідно до Положення про порядок передачі в кому­нальну власність  загальнодержавного житлового   фонду,   що   перебував у повному господарському віданні або в оперативному управ­лінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постано­вою   Кабінету   Міністрів   України   від   6  листопада   1995   р.'

Однак дії щодо передачі в комунальну власність закладів соці­альної інфраструктури не підкріплювались відповідним наповнен­ням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, потрібними для утримання таких закладів. Практично припинилися фінансування за рахунок бюджетних коштів соціальної інфраструктури села й відшкодування суб'єктам господарювання витрат на її розвиток. Держава, вирішуючи дану ситуацію, створює умови для розв'язан­ня   соціальних   проблем   відповідно до   встановлених   нормативів.

Так, згідно з положеннями Державної програми розвитку соці­альної сфери села на період до 2005 року, затвердженої Указом Президента України від 15 липня 2002 р. № 640/2002, на розвиток соціальної інфраструктури села в 2003-2005 pp. мало бути спрямо­вано не менш як 30% видатків з Державного бюджету України на капітальні вкладення. Ці заходи мали сприяти виділенню бюджет­них коштів на розвиток соціальної інфраструктури села в обсягах, передбачених Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо­дарстві" .

Щоб забезпечити єдиний підхід до визначення об'єктів соціаль­ної сфери у практичній діяльності, Головна державна податкова інспекція України спільно з Міністерством України у справах бу­дівництва та архітектури в листі від 9 квітня 1993 р. затвердили Тимчасовий перелік об'єктів, які відносяться до соціальної сфери . Відповідно до зазначеного Переліку, об'єкти соціальної сфери по­ділено   на такі   групи:

 

  • житлово-комунальне   господарство   й   побутове   обслуговуван­ня   населення   (житлові   будинки,   гуртожитки для   працівників,   сту­дентів   вищих   і   середніх  спеціальних  навчальних  закладів,   учнів   за­гальноосвітніх  шкіл,   шкіл-інтернатів,   водогони,   об'єкти   газопоста­чання   й теплозабезпечення  тощо);
  • охорона   здоров'я,   фізична   культура   й   соціальне   забезпечен­ня     (лікарні,     станції    швидкої   допомоги,    лікувально- фізкультурні заклади,   протитуберкульозні,   наркологічні  диспансери,   полікліні­ки,    пункти   охорони   здоров'я,    фельдшерсько-акушерські   пункти, санаторії-профілакторії,   пансіонати,   спеціалізовані   санаторії,   піо­нерські  табори,   будинки   відпочинку,   пансіонати,   стадіони,   спор­тивні зали,   водні басейни, дитячі спортивні школи,   спортивні клу­би   тощо);
  • народна   освіта   (академії,   університети,   інститути,   технікуми, професійні училища,   курси,   навчальні  комбінати,   курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, школи, школи-інтернати, дитячі садки, ясла, дитячі ясла-садки (комбінати), дитя­чі  майданчики,  дитячі  будинки тощо);
  • культура  та   мистецтво   (бібліотеки,   фільмотеки,   будинки культури,    клуби,    будинки   художнього   виховання   дітей,    кіноте­атри   тощо).

 

Для будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери се­ла Державна програма передбачає використання коштів Державно­го бюджету України як пайову участь держави для заохочення міс­цевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та недержавних інвесторів до розвитку соціальної інфраструктури села. Цікавим прикладом залучення недержавних інвесторів до фі­нансування будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери села є реалізація в 4 областях України (Донецькій, Луганській, Одеській та Київській) Програми, розробленої Міністерством у справах міжнародного розвитку Великобританії. Спеціалісти про­екту надають на місцях консультаційну допомогу сільським меш­канцям з питань раціональнішого ведення господарства й власно­го бізнесу. Одним із головних напрямів реалізації цієї Програми є створення кредитних спілок, діяльність яких буде спрямована на кредитування   соціальних   програм   на   селі.

Чинним законодавством встановлено заборону щодо зміни фун­кціонального призначення певних груп об'єктів соціальної сфери села. Так, згідно зі ст. 6 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", в сільській місцевості не дозволяється ліквідація, ре­організація й перепрофілювання закладів охорони здоров'я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтернати для людей похи­лого   віку  та   інвалідів),   які  утримуються   за  рахунок   бюджету.


 

§ 3. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві" за рахунок державного бюджету здійснюється фі­нансування наукових досліджень проблем соціального розвитку се­ла та  агропромислового   виробництва.

Дослідні та дослідно - експериментальні господарства мають пра­во самостійно визначати свою господарську діяльність, розвивати зв'язки з промисловими  підприємствами та зарубіжними  партнерами. Доходи від освоєння науково-технічних нововведень в агроп­ромисловому виробництві протягом 5 років не підлягають оподат­куванню .

Підготовка й перепідготовка спеціалістів для соціальної сфери села здійснюється за рахунок державного бюджету через систему державних закладів освіти та науки. Законодавство України визна­чає основні форми підготовки спеціалістів і підвищення їх кваліфі­кації. Відповідно до законів України від 4 червня 1991р. "Про освіту"(в редакції Закону від 23 березня 1996 р.) , від 10 лютого 1998 р. "Про професійно-технічну освіту" , від 13 травня 1999 р. "Про за­гальну середню освіту" та від 17 січня 2002 р. "Про вищу освіту" , спеціалісти для села можуть готуватися засобами загальної серед­ньої освіти, у професійно-технічних закладах, закладах вищої осві­ти   шляхом   підвищення   кваліфікації  і   перепідготовки   кадрів.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві", в усіх вищих навчальних закладах (університетах, інститутах), коледжах, технікумах тощо встановлюється обов'язко­ва для виконання квота приймання сільської молоді. Порядок та умови квотування, а також використання випускників визначає Уряд.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спеціа­лістів і робітничих кадрів для виробничої та соціальної сфери села в державних навчальних закладах провадяться за рахунок держав­ного й місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між нав­чальними   закладами,   підприємствами,   організаціями.

Перепідготовка й підвищення кваліфікації спеціалістів, робіт­ничих кадрів є обов'язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання відповідних договорів сільськогосподарські підприємства, незалежно від форм власності, а також організаційно-правових форм, у тому числі фер­мерські господарства, відшкодовують матеріальні витрати держав­ному   і   місцевому  бюджетам   в   порядку,   визначеному  Урядом.

З метою підвищення рівня зайнятості сільського населення Державна програма розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року передбачає: збільшення кількості працівників сільсько­господарських підприємств різних організаційно-правових форм завдяки нарощуванню обсягів виробництва; сприяння розвитку особистих селянських господарств, власники яких приєднали до присадибних ділянок землі, отримані внаслідок розпаювання сіль­ськогосподарських угідь; створення мережі підприємств і організа­цій агросервісу, передусім, у сфері матеріального постачання та збуту продукції; розвиток малого підприємництва у сферах діяль­ності,   не   пов'язаних  із  сільськогосподарським   виробництвом,   зокрема побутового та комунального обслуговування населення, ту­ризму тощо; законодавче врегулювання питань зайнятості сіль­ських громадян, які одержали в приватну власність земельні ділян­ки у процесі реформування сільськогосподарських підприємств, та питань, пов'язаних із наданням таким громадянам статусу безро­бітних у разі   втрати   ними   роботи.

Програма спрямована на реалізацію заходів щодо зростання до­ходів сільського населення. До таких заходів належать: впровад­ження механізму забезпечення державних гарантій, положень Ге­неральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і проф­об'єднаннями на 2002 — 2003 роки', галузевих угод, а також колек­тивних договорів щодо оплати праці та захисту прав працівників на своєчасну виплату заробітної плати аж до притягнення в установ­леному порядку винних у порушенні зазначених гарантій і поло­жень до відповідальності; формування та здійснення ефективної цінової політики в галузі сільського господарства; погашення за­боргованості з виплати заробітної плати працівникам сільськогос­подарських підприємств усіх організаційно-правових форм; посту­пове зменшення виплати заробітної плати працівникам сільсько­господарських підприємств у натуральній формі ; створення умов для участі членів трудового колективу в розподілі та одержанні час­тини прибутку сільськогосподарського підприємства; підвищення рівня забезпечення найманих сільськогосподарських працівників страховими виплатами та соціальними послугами за загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням; розв'язання проблеми   фінансування   виплати   пенсій   сільським  жителям.


 

§ 4. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі

Як один із головних напрямів відродження сіл України, поліп­шення демографічної ситуації у державі чинне законодавство виз­начає створення комфортного життєвого середовища, належних умов праці й відпочинку сільського населення. Щоб досягти цього передбачається:

 

  1. у сфері житлового будівництва: сприяння розвитку індивіду­ального житлового будівництва з використанням гарантій і пільг, встановлених законодавством для сільських забудовників; нарощу­вання обсягів будівництва житла для молоді в межах реалізації програм   індивідуального   житлового   будівництва   на   селі   ("Власний дім"), молодіжного житлового будівництва; інвестування з ураху­ванням фінансових можливостей державного та місцевих бюджетів спорудження житла у трудонедостатніх (занепадаючих) селах; спро­щення порядку оформлення дозвільних документів на житлове бу­дівництво; формування фонду комунального житла для надання його на умовах оренди громадянам; забезпечення надання пільго­вих довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) жит­ла багатодітним сім'ям; вжиття заходів щодо виробництва відповід­них конструкцій та інженерного обладнання для індивідуального житла;
  2. у сфері інженерного облаштування сільських населених пун­ктів: розроблення й реалізація державних і регіональних програм водо-, газо-, енергопостачання та розвитку мережі-сільських доріг; першочергове постачання питної води сільським населеним пун­ктам, жителі яких користуються привізною водою; посилення кон­тролю за якістю питної води з місцевих джерел; розвиток мереж га­зопостачання в регіонах, де немає інших джерел забезпечення енергоносіями; будівництво твердого покриття на сільських доро­гах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог; організація обслуговування інженерних споруд спеціалізованими комунальними підприємствами та організаціями під контролем ор­ганів місцевого самоврядування; створення об'єднань власників житла для спільного вирішення питань комунального обслугову­вання.

 

Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі бу­дівництва житла в сільській місцевості, здійснюється нині Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропро­мислового комплексу в народному господарстві", нормами земель­ного,   цивільного  та   містобудівного   законодавства.

Чинне законодавство України передбачає, що селу має надава­тися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спо­рудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного й побуто­вого забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-тех­нічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Так, за розпорядженням Кабі­нету Міністрів України від 7 березня 2002 р. № 107 "Про виділен­ня державних централізованих капітальних вкладень на соціальний розвиток села" на фінансування будівництва в сільській місцевос­ті об'єктів соціальної інфраструктури було надано державні центра­лізовані капітальні вкладення в розмірі 30% їх загального обсягу, передбаченого   в Державному   бюджеті   України   на   2002   р.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві", Уряд України та місцеві державні адміністрації покликані сприяти розвитку індивідуального житлового будівниц­тва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які пе­реселяються   на   постійне   місце   проживання   в   сільську   місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговуван­ня сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови що­до забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надан­ня їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. При цьому Закон передбачає компенсацію за рахунок республікансько­го чи місцевого бюджетів 25% одержаних кредитів через 5 років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробниц­тві, переробній або обслуговуючих галузях агропромислового ком­плексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та  органах   його   місцевого   самоврядування.

В разі спорудження житла індивідуальним забудовником у сіль­ській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку й господарських будівель, яка не нале­жить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і вклю­чається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативни­ми актами. Порядок надання державних пільгових кредитів для ін­дивідуальних   сільських   забудовників   визначає   Уряд   України.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будинки й господарські споруди, працюють у сільському господарстві, пере­робній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та орга­нах місцевого самоврядування на селі і не користуються держав­ним пільговим кредитом, отримують компенсацію за рахунок дер­жави в розмірі 35% вартості зазначених будинків і споруд. Ця піль­га зберігається також за зазначеними особами в разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим самим забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з державного бюджету та частина вартості будівниц­тва будинку й господарських споруд, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошто­рисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з чинним законо­дарстві" ,

За Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському госпо­дарстві, переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного бюджету. Житло, збудо­ване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої   постійної  роботи   в   зазначених   галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з урахуванням чи­сельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг визначає Уряд України, а перелік цих населених пунктів — місцеві   ради.

Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 ро­ку передбачає, що житлове будівництво на селі в 2003 — 2005 pp. має розвиватися насамперед шляхом спорудження індивідуальних жит­лових будинків за рахунок коштів забудовників. Чинне законодавс­тво України не регламентує розміри індивідуальних житлових бу­динків і господарських споруд, що зводяться в сільській місцевос­ті. Це дає можливість удосконалювати нормативи та стандарти у проектуванні й будівництві житлових будинків різних типів з ме­тою поліпшення архітектурно-планувальних рішень, техніко-еко-номічних та експлуатаційних показників. Існує потреба впроваджу­вати новітні способи опалення житла та об'єктів соціально-куль­турного призначення, модернізацію котелень і теплових мереж, встановлювати прилади обліку споживання енергоносіїв та води. Обсяги введення в експлуатацію житла в сільській місцевості, зап­лановані Програмою, становлять: 2004 р. — 1830 тис, 2005 р. — 2435   тис.   кв.   м  загальної  площі.

Державна підтримка житлового будівництва здійснюватиметься в напрямах надання забудовникам пільгових кредитів згідно з прог­рамою "Власний дім", розширення в сільській місцевості практики молодіжного житлового будівництва, спорудження житла для пра­цівників   бюджетних установ та  соціально   незахищених  громадян.

Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку се­ла та агропромислового комплексу в народному господарстві" пе­редбачається збереження й розвиток поселенської мережі. Зокрема, ст. 10 Закону зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу незалежно від категорії, розміру й місця розташування сіль­ських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських посе­лень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад ли­ше за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються пос тійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг).   Порядок здійснення   моніторингу  встановлює  Уряд.

Розвиток соціальної інфраструктури сільських населених пун­ктів передбачає також будівництво й реконструкцію, розширення мереж шляхів із твердим покриттям. Тому за Державною програ­мою розвитку соціальної сфери села до 2005 року має бути споруд­жено 35 під'їздів з твердим покриттям до сільських населених пун­ктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної мережі. Для цього буде використано 41 млн грн. із централізованих дорожних фондів та 82,1 млн — з місцевих бюджетів. У 2003 — 2005 pp. перед­бачається будівництво 626 км сільських доріг загального користу­вання, для чого потрібні додаткові капітальні вкладення в обсязі 196,2   млн   грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві" всі шляхи, що зв'язують сільські населені пун­кти (в тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шля­хів   загального   користування,   належать до   категорії   шляхів   загального  користування  і разом  з усіма  під'їзними  шляхами до  сільських населених   пунктів   передаються   на   баланс   корпорації   Укравтодор.

У рамках розвитку житлово-комунального господарства на селі в період до 2005 р. Державною програмою розвитку соціальної сфери заплановано: забезпечення централізованим водопостачанням 283 сільських населених пункти, жителі яких користуються привізною водою; будівництво систем водопостачання в сільських населених пунктах, у яких склалася незадовільна ситуація з постачанням пит­ної води і щодо яких не передбачені першочергові заходи із забез­печення привізною питною водою, загальною вартістю 106 млн грн., у тому числі 53 млн — за рахунок коштів Державного бюджету Ук­раїни; реконструкцію, капітальний ремонт та надання робочого ста­ну існуючим водопровідним мережам у регіонах; моніторинг якості питної води, що забирається з централізованих та нецентралізова-них джерел водопостачання, відповідно до Закону України від 10 січня   2002 р.   "Про  питну воду та  питне   водопостачання"   .

Програма передбачає також розвиток мережі газопостачання, в межах якого планується завершити будівництво розвідних мереж та збільшити кількість підключених до них житлових будинків і зак­ладів соціально-культурного призначення з метою досягнення про­ектного завантаження газопроводів. На 2003 — 2005 pp. заплановано будівництво   газопроводів-відводів  довжиною    1600   км.


 

§ 5. Правове забезпечення культурно- побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення

Потреби соціальної сфери села не обмежуються лише будівниц­твом житла, шляхів сполучення, мереж газо-, водо- та електропос­тачання. Належний розвиток соціальної інфраструктури потребує створення для селян комплексу культурно-побутових, спортивно-оздоровчих  та   інших   суттєво   важливих   умов.

У межах реалізації Державної програми розвитку соціальної сфери села до 2005 р. передбачаються такі шляхи розвитку відпо­відної    інфраструктури:

 

  1. у сфері освіти: відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на від­стані понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; створен­ня комплексів "загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад — соці­ально-культурний центр села", організація навчання учнів у почат­ковій   школі   за   місцем   їх   проживання   (за   наявності   не   менш   як   5 учнів у населеному пункті); забезпечення виконання Програми ін­форматизації та комп'ютеризації сільських шкіл; забезпечення ре­гулярного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільно­го віку, учнів і педагогічних працівників у сільській місцевості; зас­тосування нових форм навчання й виховання дітей з урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села; від­криття 450 шкіл, у тому числі 353 новозбудованих (фінансування зазначених витрат має здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів у сумі 115,1 млн грн. та Державного бюджету України — 229,1   млн   грн.);
  2. у сфері охорони здоров'я: відкриття закладів охорони здо­ров'я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населе­них пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулато­рій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація сіль­ських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини; розширен­ня мережі аптек та аптечних кіосків; створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим су­часним обладнанням, а також спеціальними автомобілями; надан­ня лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допо­моги і вжиття санітарно - протие піде мічних заходів силами спеці­альних бригад обласних і районних закладів охорони здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення працівників агропро­мислового комплексу та їхніх дітей. На зміцнення матеріальної ба­зи закладів охорони здоров'я у 2003 — 2005 pp. планується спряму­вати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути відкрито та ос­нащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у тому числі 63 — у до­будованих та новозбудованих приміщеннях, а також 280 фельдшер­сько-акушерських   пунктів;
  3. у сфері культури: збереження та забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, біблі­отек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) у придатних для цього приміщеннях, насамперед у селах, де немає стаціонарних закладів культури; організація охорони музеїв та за­повідників за допомогою оснащення їх засобами охоронно-по­жежної сигналізації або запровадження посад сторожів; розвиток мобільних форм культурного» обслуговування сільського населен­ня; комп'ютеризація сільських публічних бібліотек згідно з Націо­нальною програмою інформатизації. За пропозиціями регіонів у 2003 — 2005 pp. планується введення в експлуатацію 190 сільських клубів   і   будинків   культури,   в   тому числі   76   —   новозбудованих.   На це   передбачається   витратити   60,8   млн   грн.   з   місцевих   і державно­го   бюджетів;
  4. у   сфері   фізичної   культури   й   спорту:   реконструкція   існуючих та   будівництво   нових   сільських   фізкультурно-оздоровчих   закладів, споруд,   дитячих   оздоровчих   таборів,    баз   відпочинку,    пансіонатів для   оздоровлення дітей  та   підлітків;   реформування   організаційних основ   фізкультурно-спортивного   руху  на   селі,   створення  територі­альних     (при     органах     місцевого     самоврядування)     фізкультурно-спортивних  клубів  та   відділень дитячо-юнацьких  спортивних  шкіл; впровадження   ефективних   форм,    методів   і   засобів   фізкультурно-оздоровчої діяльності та  видів  спорту  з урахуванням   місцевих особ­ливостей,  традицій,  умов  праці та відпочинку жителів  села;   споруд­ження  та  обладнання   ігрових  майданчиків,   спортивних  залів,   пла­вальних   басейнів   при   школах,   дошкільних   навчальних,   культурно-освітніх   закладах;    поліпшення   матеріально-технічного   оснащення навчально - спортивних   баз    підготовки    кандидатів   до    збірних   ко­манд   України.   У   2003 — 2005   pp.   на   зміцнення   матеріально-техніч­ної   бази   наявних  та   будівництво   нових   спортивних   споруд   плану­ється  надати  66   млн  грн.,   з  місцевих та державного  бюджетів,   а та­кож відновити роботу  і  ввести  в дію    1748   фізкультурно-спортивних закладів   та   споруд;
  5. у   сфері   торгівлі   та   побутового   обслуговування:    наближення закладів торгівлі та  побутового   обслуговування до   місць   проживан­ня   населення,   розширення  їх  мережі;   запровадження   нових   форм обслуговування   з  урахуванням   особливостей   сільського  розселення в різних регіонах;   широке  використання  пересувних форм  надання послуг   із   застосуванням   транспортних   засобів,    поштового,    теле­фонного   зв'язку,   інших   комунікацій;   збільшення   кількості   прий­мально-заготівельних   пунктів   сільськогосподарської  продукції;   від­новлення    підприємств,    які    надають   санітарно-гігієнічні    послуги (лазні,   перукарні,   пральні),   послуги   з ремонту   одягу  й   взуття,   по­бутової   техніки   тощо;
  6. у   сфері   соціального   обслуговування   населення:    збереження мережі   інтернатних   установ   для   людей   похилого   віку  та   інвалідів, зміцнення   їх   матеріально-технічної   бази,   виділення   земельних ді­лянок і  надання допомоги для   ведення  підсобних  господарств;   перепрофілювання,   в разі  потреби,  ліжкового  фонду сільських закла­дів охорони здоров'я  в ліжковий  фонд медико-соціального  призна­чення   з   передачею   його   органам   соціального   захисту   населення; поширення  практики організації сезонних  (на зимовий  період)   ін­тернатних  установ для  людей   похилого   віку,   які   мають   можливість проживати   влітку у  власних житлових  будинках;   підвищення  якос­ті обслуговування  сільського  населення  соціальними  службами,   за­безпечення їх приміщеннями,  транспортними  засобами та ін.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві", будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури  та  спорту,   служби   побуту,   благоустрій  територій   здійснюється за рахунок державного й місцевого бюджетів. Ці об'єкти спо­руджуються як підрядним, так і господарським способами. Однак це не означає, що господарства, маючи власні кошти, не можуть здійснювати аналогічну діяльність. Збудовані сільськогосподар­ськими товаровиробниками за рахунок їхніх власних коштів об'єк­ти культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру належать останнім на праві власності, якщо інше не пе­редбачене   законом   чи договором.

Крім названих способів і форм забезпечення сільського насе­лення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення, слід назвати також і участь у реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших галузей народного господарс­тва, що безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та аг­ропромисловим   виробництвом.

З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку со­ціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на проектуван­ня та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропро­мислового комплексу, зокрема об'єкти соціально-культурного призначення,   забезпечуються   матеріалами   централізовано.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підпри­ємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здо­ров'я, фізкультури й спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, ін­женерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та ін­ших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села,   не   оподатковуються.

Не оподатковується і частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі й побутового обслуговування, фізичної культури та   спорту  в   сільській   місцевості.

Пріоритетність соціального розвитку села означає також надан­ня сільським жителям і працівникам сільськогосподарських під­приємств переваг щодо водо- і електропостачання, телефонізації та ів'язку, забезпечення однакових з містом умов постачання промис­ловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побу­тового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавс­тво України передбачає пільги щодо плати за електроенергію. Зокрема,    сільські жителі та працівники агропромислового комплексу, які прожи-ІІ.ІІ.иі, у селищах міського типу, користуються електроенергією за Пільговими тарифами. Кількість електроенергії, яка оплачується за і.и йми тарифами, встановлює Уряд. Відповідно до ст. 12 Закону України   "Про   пріоритетність   соціального   розвитку  села та  агропромислового комплексу в народному господарстві , названі пільги поширюються також на пенсіонерів, які до виходу на пенсію пра-цювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній сфері села не менш як 15 років і мають особовий рахунок на користуван­ня житлом, а також на працівників фермерських господарств, дер­жавних підприємств та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного й районного підпорядкування. Чинне законодавство України передбачає відповідальність під-приємств Мінпаливенерго України за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським спожива­чам позаплановим чи аварійним відключенням електроенергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьо­му підприємств і організацій Міністерства палива та енергетики України.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві", обґрунтована потре ба сільських жителів у па­ливі забезпечується в повному обсязі. Закон також закріплює пере­ваги щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і будівельними матеріалами. Зокрема, товари ма­сового споживання для села й міста реалізуються за єдиними ціна­ми. Забезпечення цими товарами пенсіонерів, ветеранів та інвалі­дів, вдів, дітей-сиріт і багатодітних сімей здійснюється за однако­вими для міста й села нормативами. Сільським жителям, які пра­цюють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, ви­діляється половина державних ринкових лімітів на автотранспорт і 90% — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першо­черговий продаж сільськогосподарської техніки, інвентарю та ін­ших   товарів.

З    метою   поліпшення   торговельного   обслуговування   сільського населення,   наближення   підприємств торгівлі до   місць  проживання Державна   програма   розвитку   соціальної   сфери   села   до   2005    року передбачає:    відновити   роботу   й   розширити    мережу   стаціонарних об'єктів   торгівлі   та   громадського   харчування   в   системі   споживчої кооперації,   розвивати   пересувні   форми   обслуговування  для   поста­чання   населенню   потрібних   продовольчих   і   промислових   товарів, надання   інших   послуг;   відновити  роботу  заготівельних   пунктів-ма-газинів  та розширити  їх   мережу,   збільшити   кількість  заготівельних організацій,    залучати   до    заготівлі    сільськогосподарської   продукції сільські   споживчі   товариства,    підприємства   торгівлі,    громадського харчування   та   переробної   промисловості;   активізувати   роботу   що­до  створення   підприємствами  споживчої кооперації та  сільськогос-подарськими     товаровиробниками     інтеграційних     господарських систем   із   заготівлі,   переробки  та реалізації   продукції;   започаткува­ти діяльність   агропромислових торговельних   комбінатів,   об'єднань та   інших   формувань   на   кооперативних   засадах;   залучати   як   асоці­йованих   членів   споживчі   товариства   та   їхні   спілки   до   створення сільськогосподарських    обслуговуючих   кооперативів.

На розвиток електрозв'язку в сільській місцевості щороку пла­нується виділяти понад 100 млн грн., що дасть змогу ввести в екс­плуатацію близько 60 тис. номерів сільських АТС в основному на базі сучасного цифрового комунікаційного обладнання вітчизняно­го виробництва. Планується подальша реконструкція лінійних спо­руд шляхом заміни повітряних ліній зв'язку на кабельні та ущіль-нення їх за допомогою цифрового обладнання, що підвищить на­дійність та якість зв'язку. Особлива увага приділяється телефоніза­ції об'єктів, які потребують цього в першу чергу (шкіл, фельдшер­сько-акушерських   пунктів  та   ін).

Має бути забезпечена доступність універсальних послуг пошто­вого зв'язку шляхом оптимізації мережі сільських стаціонарних та пересувних відділень, організації обслуговування сільських жителів листоношами вдома та встановлення поштових скриньок у населе­них пунктах, що розташовані на відстані понад 3 км від стаціонар­них відділень зв'язку, з чисельністю жителів менш як 300 осіб. В усіх сільських відділеннях поштового зв'язку здійсню ватиметься надання таких видів послуг, як реалізація товарів першої потреби, ліків на замовлення. У стаціонарних відділеннях поштового зв'яз­ку буде організовано надання послуг з виплати за поштовими пе­реказами заробітної плати, пенсії, допомоги, інших виплат з дер­жавного бюджету України, впровадження за дорученням користу­вачів   пересилання   зазначеної  ними   суми   грошей.

Слід також зазначити, що згідно з Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 584/2000 "Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи" працівники соціальної сфери села та пенсіо­нери з їх числа можуть одержати в користування земельні ділянки із земель запасу та резервного фонду для індивідуального або спіль­ного   ведення   особистого   селянського   господарства.

Надання   земельних   ділянок   громадянам   для    зазначених   цілей здійснюється   згідно  зі  ст.   ст.   33,    121   ЗК.   Статтею   121   Кодексу  пе­редбачено,   що для   ведення   особистого   селянського   господарства  із земель державної  або   комунальної  власності   передаються   безоплат­но у  власність земельні ділянки  в розмірі  не   більше   2  га.   За бажан­ням   громадян  їм додатково   будуть  надавати   земельні ділянки  в   ко­ристування   на   умовах   оренди.    Розміри   земельних  ділянок   можуть збільшуватись  у  разі   отримання   в   натурі   (на   місцевості)   земельної частки   (паю).