§ 1. Поняття науки аграрного нрава

Для характеристики юридичної науки базове, фундаментальне значення має загальне поняття науки; його потрібно розглядати у 2 аспектах: а) як певний процес інтелектуальної дослідницької ді­яльності із здобуття та вироблення теоретично систематизованих знань; б) як наслідок цього процесу — сукупність теоретично сис­тематизованих  знань   про   природу,   суспільство   й   мислення.

Наука в широкому розумінні є системою знань про різноманіт­ні форми матерії, про сутність соціальних явищ і форми їх відоб­раження в свідомості людини, їх об'єктивні властивості та законо­мірності виникнення, будови, змісту, функціонування, взаємодії та розвитку.

Наука як системне утворення складається з окремих галузей на­укових знань, які можна умовно поділити на 3 основні групи: при­родничі, суспільні (соціальні) та науки про мислення і пізнання. Суспільні науки, предметом дослідження яких є явища суспільно­го життя, за своєю структурою неоднорідні. Часто витоки суспіль­них наук містяться у природних явищах, чим пояснюється органіч­ний взаємозв'язок природничих (об'єктивних) і суспільних (суб'єк­тивних) елементів у багатьох суспільних науках (наприклад, у нау­ках аграрного, земельного, екологічного права та ін.). Отже, части­на суспільних наук (у тому числі — аграрно-правова наука) пере­буває в тісному генетичному та структурному взаємозв'язку з при­родничими науками. Тому нині важливим є об'єктивне взаємозба­гачення   науки   аграрного   права  й   природничих   наук.

Однією із системних галузей знань, що належить до групи сус­пільних (соціальних) наук, зокрема наук про політичну та юридич­ну   надбудову,   є   юридична   (правова)   наука.

Виходячи із загальних підходів до поняття науки, юридичну науку треба розглядати двояко: 1) як процес інтелектуальної дос­лідницької діяльності вчених - правознавців, спрямований на ви­робництво нових знань про державу й право і 2) як систему знань про об'єктивні властивості держави й права та специфічні зако­номірності виникнення, будови, змісту, функціонування та роз­витку державно-правових явищ, які зумовлюють їх якісну визна­ченість.

У системі юридичної науки можна вирізнити: 1) загальнотеоре­тичні, 2) галузеві, 3) комплексні, 4) прикладні, 5) міжнародно-пра­вою   юридичної   наукияксистемизнань.

Аграрне право України належить до групи комплексних юри­дичних   наук і   є   складовою   юридичної   науки  як  системи   знань.

Дослідженням складної й визначальної проблеми предмета на­уки аграрного права вже на етапі її становлення займалися про­відні науковці-аграрники: М. І. Козир, В. В. Петров, Н. І. Титова, В. С. Шелестов, Ф. М. Раянов та ін. Вони не тільки з'ясували поняття предмета аграрно-правової науки, а й, що важливо, його систему   й   структуру.

Наука аграрного права — це, насамперед, комплекс, система знань про теоретичні засоби правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої та іншої, пов'язаної з нею, сільськогосподарської діяльності аграрними під­приємствами, фермерськими господарствами, особистими селян­ськими господарствами громадян та іншими суб'єктами аграрних відносин. Отже, предмет цієї науки включає і загальні досліджен­ня аграрних відносин, пізнання закономірностей їх правового ре­гулювання, виявлення особливостей правових методів впливу на ці відносини, суб'єктивних прав та обов'язків суб'єктів аграрних від­носин.

Оскільки аграрні відносини формуються на основі особливос­тей сільськогосподарського виробництва, аграрно-правова наука досліджує ступінь впливу цієї специфіки на організацію правово­го регулювання. Порівняно з галузевими юридичними науками, це є специфічна риса аграрного права. Аграрно-правова наука містить вчення про аграрне законодавство, про джерела аграрно­го права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структу­ру, співвідношення, зв'язок і взаємозалежність, виходячи із за­гальнотеоретичних положень — вчення про зовнішню форму пра­ва, правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивчен­ню підлягає й практика застосування нормативно-правових актів аграрного законодавства державними органами та аграрними суб'єктами.

Наука аграрного права досліджує правові норми, які в сукуп­ності утворюють комплексну і спеціалізовану галузь права, з'ясовує ефективність їх застосування. Отже, правові норми — це також елементи предмета аграрно-правової науки. Основою дослідження є   загальне   вчення   про   норми   права та їх реалізацію.

Аграрно-правова наука аналізує систему аграрного права як га­лузі, науки і навчальної дисципліни, сприяє конструюванню цієї системи. Предметом аграрно-правової науки є також методика дос­лідження аграрних правовідносин і методика викладання аграрно­го   права як  навчальної дисципліни   тощо.

Важливою складовою науки аграрного права є її історична час­тина, що присвячена вивченню історії формування аграрного пра­ва як комплексної галузі права, історії розвитку певного виду пра­вових відносин, джерел аграрного права, його окремих інститутів, історії   самої   науки   аграрного   права.

Діяльність сільськогосподарських підприємств і об'єднань, фер­мерських господарств, інших аграрних суб'єктів регулюється не ли­ше   за допомогою   норм   аграрного   права.    Ці   суб'єкти   як  учасники земельних, трудових, майнових та інших правовідносин є водночас суб'єктами земельного, трудового, цивільного, адміністративного, фінансового, процесуального права. Тому наукові дослідження в галузі аграрного права провадяться з урахуванням досягнень і тео­ретичних положень інших галузевих правових наук; передбачають­ся   й   міжгалузеві   комплексні  дослідження.

Аграрно - правова наука досліджує також досвід зарубіжних кра­їн з юридичного опосередкування виробничих відносин у сільсько­му господарстві, вивчає наукові досягнення в аграрно-правовій сфері   інших   країн.

Отже, наука аграрного права як комплексна інтегрована та спеці­алізована юридична наука, що базується на комплексній галузі аграр­ного законодавства та однойменній галузі права, є системою знань про аграрні відносини, аграрне право як галузь права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові норми й правові інститути, аграрне законодавство як систему, практику його застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аг­рарні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, зміс­ту,   функціонування,   взаємодії,   розвитку й   напрямів удосконалення.

Аграрно-правова наука покликана програмувати правильний і послідовний розвиток сучасного аграрного законодавства, опра­цьовувати систему правових інститутів аграрного права України, вирізняти та обґрунтовувати доцільність і суть нових. Важливе міс­це у системі предмета науки аграрного права України на сучасно­му етапі має належати дослідженню правових норм аграрного пра­ва,   їх особливостям,   напрямам  їх уніфікації та диференціації тощо.

В основу науки аграрного права покладено систему аграрного права як комплексної галузі права. Поряд із дослідженням загаль­них положень, принципів правового регулювання організації та "здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності суб'єкта­ми аграрних відносин, аграрно-правовою наукою вивчається кожен із аграрно-правових інститутів як вчення про цей інститут (особли­ва частина науки аграрного права). У спеціальній частині аграрно-правової науки досліджуються основні положення й риси аграрно­го   права   зарубіжних   країн.

Не можна ототожнювати систему галузі аграрного права й сис­тему науки аграрного права. Незважаючи на тісний зв'язок, ці по­няття відрізняються. Зміст науки аграрного права, завдяки вклю­ченню до її складу загальних понять, ідей, класифікацій, завжди ширший за зміст галузі аграрного права. Водночас слід підкресли­ти, що як система науки сільськогосподарського права, так і сис­тема сільськогосподарського права як навчальної дисципліни, тя­жіють до   галузі   сільськогосподарського   права  .

Наука аграрного права України характеризується певними фун­кціями   й   методами,   які   загалом    притаманні   юридичній   науці   як системі. Сучасний етап розвитку аграрно-правової науки передба­чає необхідність активізації евристичної, прогностичної, практико-прикладної й політичної функцій, а також теоретичних методів на­укового   дослідження   державно-правових   явищ.

Отже, наука аграрного права України — відносно нова ком­плексна, інтегрована й спеціалізована галузь юридичної науки, що базується на галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавс­тва та однойменній галузі права, і як системна галузь знань має власний   предмет   і   методи   наукового дослідження.

§ 2. Становлення української науки сільськогосподарського (аграрного) права

Наука завжди є творчим наслідком складних еволюційних нау­кових   процесів   і  характеризується   певним   наступництвом.

Процес розвитку науки в напрямі "колгоспне право СРСР" — "аграрне право України" особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х pp. XX ст. і вже тоді характери­зувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом — агропромислового комплек­су), їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну нау­кову позицію щодо зазначених явищ завжди мали українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бич-кова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосов­но ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного пра­ва)   ної ,інтег рованоїі спеціалізованої галузі  аграрного   права_.

Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарсько­го (аграрного) законодавства і формування на його базі комплек­сної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стиму­лювали й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х pp. но­вої   галузі   юридичної   науки   —   науки   аграрного   права.

Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільсько­господарського виробництва й використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У межах науки колгоспного та земельного права І. В. Павловим, М. Д. Казанцевим, М. І. Козирем аналізува­лися проблеми теорії колгоспного та земельного права; Г. В. Чубу­ковим — питання правового регулювання праці в колгоспах, між­господарської кооперації; 3. С. Бєляєвою визначалися джерела кол­госпного   права,   міжгосподарської  кооперації та  ін.

В УРСР також досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Наукові праці у цьому плані належать таким вченим, як В. 3. Янчук, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, Ю. А. Вовк, В. Л. Мунтян, І. О. Середа, В. І. Семчик та ін. Земельно-правові та еколого-правові питання розглядалися В. Л. Мунтяном, Ц. В. Бичковою, І. А. Дмитренком,   П. Д.  Індиченком,  І.  С.   Цемком та іншими вченими.

Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та од­нойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно - правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які вихо­дили   у  світ  задовго до   виникнення   згаданої   науки.

Вперше в юридичній науці думку про існування нової ком­плексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу "Советское государство и право". Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського   права  як   комплексної   галузі,   що   охоплює   і колгоспне   право,   й   право,   яке   регулює  діяльність державних   сіль ськогосподарських   підприємств.

1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті "Советское сельскохозяйственное право: тенденции становлення и развития", де він вирізнив об'єктивні та суб'єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права,   її   предмета,   методу,   системи.

Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті "Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет осно­ваний" заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі . Аналогічни­ми тоді були й погляди В. 3. Янчука (УРСР), який вважав перед­часним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як га­лузі   права.

Протилежну думку висловили у своїх працях 3. С. Беляева , В.   В.   Петров   , А.  А. Денисов   ,   О. А.   Кічатова  ,   Г.   О. Аксеньонок   .

Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграр­них  відносин.   У травні   1972  р.   у Флоренції  проводився   радянсько-італійський "круглий стіл" з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г. О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавс­тва,   формування   аграрного   права  як  галузі   права   та   правової   науки,   керівництва та управління   сільським   господарством  та  ін.

1974 р. в редакції журналу "Советское государство и право" від­булася нова зустріч за "круглим столом" де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства . Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграр­ного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотео­ретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретич­них досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних  досліджень  тощо.

Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного пра­ва та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існування науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-право­вих   досліджень.

Як бачимо, складність і новизна проблеми зумовили аналіз (на етапі становлення аграрно-правової науки) переважно загальноте­оретичних   проблем   аграрного   права.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х pp. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвя­чених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, ме­тоду, а також аграрному законодавству як основі формування від­повідної галузі права та ін. Серед російських авторів, які досліджу­вали загальнотеоретичні засади аграрного права на етапах його ста-новлення, варто згадати М. І. Козиря, Г. Ю. Бистрова, І. Ф. Казь -міна, В. В. Петрова, А. А. Денисова, 3. С. Беляеву, О. А. Кічатову, Ф.   М.   Раянова,   К. А.   Шайбекова,   Г.   В.  Чубукова та ін.

На особливу увагу заслуговують праці М. І. Козиря, В. В. Пет­рова, А. А. Денисова, Ф. М. Раянова, 3. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистро­ва, К. А. Шайбекова, в яких поєднується розробка загальнотеоре­тичних і конкретних (практичних) проблем правового регулювання сільського господарства. У складному процесі становлення науко­вих засад нової галузі сільськогосподарського (аграрного) права важливу роль відігравали не лише погляди тих авторів, які послі­довно запроваджували ідею нової галузі права, а й її противників. У  цьому  плані   істотне   значення   мали   праці   І.   Ф.   Казьміна,   присвячені теорії джерел сільськогосподарського законодавства, публі­кації І. Ф. Панкратова і В. 3. Янчука (УРСР) та деяких інших уче­них, які не заперечували галузевого існування сільськогосподар­ського   законодавства  та   науки   сільськогосподарського   права.

В УРСР, починаючи з 70-х pp., наука аграрного права дослід­жує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авто­рів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інс­титуту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподар­ських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли те­орію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц.   В.   Бичкову.

Початок 80-х pp. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, все бічним обгрунтуванням право­вих інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно ана­лізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С. Шелестов); правового регулю­вання суспільних відносин в умовах АПК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова); сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павло­вич); майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб'єктів (В. К. Попов, Ц. В. Бичко­ва, В. В. Долежан); державного управління АПК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович); питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А. Суржан); охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшу­ченко,   В. Л.   Мунтян,   В.   І. Андрейцев,   В.   К.   Попов) тощо.

Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу "Сіль­ськогосподарське право" (нині — "Аграрне право") та видання 1985 р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисциплі­ни відіграло важливу роль у формуванні комплексних, система­тизованих знань з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аг­рарно-правової науки. Слід зазначити, що українські вчені-юрис-ти (В. 3. Янчук, В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши твор­чий   підхід до   своєї   праці.

Сучасний стан науки аграрного права України характеризується інтенсивним розвитком аграрно-правових досліджень на якісно но­вій основі в умовах незалежної Української держави, розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета за рахунок виникнен­ня   нових  правових   інститутів   і   нових  аграрних  суб'єктів  тощо.

Важливим внеском у розвиток української аграрно-правової на­уки стало видання 1996 р. першого в Україні підручника за редак­цією   В.   3.   Янчука   —   "Аграрне   право  України".

Аналізуючи аграрно-правову науку України, можна зробити висновок, що сьогодні вона досліджує широке коло проблем аг­рарного права, і з розвитком суспільних відносин у галузі сіль­ського господарства предмет її теоретичних розробок значно роз­ширюється.

З огляду на це, процес становлення та розвитку науки аграрно­го права України відповідно до предмета її дослідження й конкрет­них  історичних  умов   можна  умовно   поділити   на  4  основні   етапи:

• перший — кінець 60-х — початок 70-х pp. — становлення аграр­но-правової науки — характеризується аналізом переважно загаль­нотеоретичних   проблем   сільськогосподарського   права;
• другий — початок 70-х — початок 80-х pp. — розвитку україн­ської науки сільськогосподарського (аграрного) права — супровод­жується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавс­тва,   розробкою   перших   аграрно-правових   інститутів;
• третій — початок 80-х — початок 90-х pp. — активного розвит­ку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розши­ренням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загально­теоретичних її розробок, всебічним обгрунтуванням багатьох пра­вових інститутів аграрного права в умовах агропромислового ком­плексу;
• четвертий — початок 90-х pp. — й донині — інтенсивного роз­витку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах не­залежної Української держави — відзначається розширенням сис­теми аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, ра-дикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринко­вої   економіки.

Отже, становлення української аграрно-правової науки характе­ризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно - правових інститутів слугували наукові досліджен­ня у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетич­но пов'язана з наукою колгоспного й земельного права, а також значною   мірою   —   з   наукою   цивільного   права.

Українська аграрно-правова наука відігравала важливу роль у системі науки сільськогосподарського (аграрного) права колиш­нього   СРСР   у  процесі   становлення   нової   комплексної,   інтегрованоі та спеціалізованої галузі аграрного права, з ясування її понят­тя, особливостей, способів формування, зокрема через становлен­ня   її   окремих   правових   інститутів.

§ 3. Основні напрями аграрно-правових наукових досліджень на сучасному стані

3.1. Проблеми сучасного наукового правового забезпечення аграрної реформи в Україні

Розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов'язаний з динамікою соціально-економічного життя в державі. Саме тому всі зміни, перетворення в соціальній та економічній сферах, що відбуваються на теренах нашої держави, так чи інакше зумовлюють напрями й зміст науково-правових досліджень в Укра­їні. Водночас юридична наука повинна відігравати роль тієї рушій­ної сили, яка програмує та спрямовує розвиток законодавства й права в цілому, а тому — покликана сприяти своєчасній розробці науково обгрунтованої державної програми реформування земель­них   і  аграрних   відносин   в  Україні.

Сучасною наукою аграрного права аналізуються різні аспекти зе­мельної та аграрної реформ в Україні. Серед авторів, які досліджу­ють правові проблеми реформування у сфері сільськогосподарсько­го виробництва, слід особливо відзначити В. 3. Янчука, В. І. Андрей-цева, В. І. Семчика, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, О. О. Пог­рібного, Н. І. Титову, А. М. Статівку, а також В. В. Носіка, В. І. Фе­доровича,   П.   Ф.   Кулинича,   В.   К.   Гуревського та інших вчених.

1993 р. в Одесі відбулася спеціальна наукова конференція, прис­вячена економічним і правовим проблемам аграрної реформи в Ук­раїні, а 1999 р. — Міжнародний конгрес у Мінську на тему: "Пра­вові проблеми земельної та аграрної реформ в країнах Центральної й Східної Європи, Росії, Білорусі, України та інших країнах СНД, державах Балтії", де аграрно-правова наука України була представ­лена доповідями вчених В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, Н. І. Титової, Ц. В. Бичкової, В. І. Семчика, В. І. Федоровича, М.   Я.   Ващишин та  ін.

Сьогодні варто звернути увагу на такі основні аспекти пробле­ми правового наукового забезпечення аграрної реформи в Україні, як: а) наукова розробка фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового забезпечення; б) визначення ро­лі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її міс­ця в аграрній реформі; в) з'ясування змісту, стратегії та етапів роз­витку аграрної реформи; г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д) радикальна зміна відно­син власності на землі сільськогосподарського призначення; є) ана­ліз   правового   становища   суб'єктів   аграрної   реформи,    зокрема   селян; є) роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перет­ворень; ж) законодавче забезпечення аграрної реформи; з) охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного ре-формування. Ці й деякі інші проблеми правового забезпечення зе­мельної та аграрної реформ в Україні послідовно досліджуються представниками   науки   аграрного   права  України.

На жаль, ґрунтовної загальнодержавної науково-теоретичної програми радикального реформування земельних та аграрних відносин в Україні своєчасно (напередодні проведення відповід­них реформ) не було розроблено. Це істотно позначилося на ме­тодах, формах і змісті як земельної, так і аграрної реформ, зумо­вило їх спонтанний характер, а врешті-решт і їх неефективність. Зважаючи на це, наука аграрного права України розробляє фунда­ментальні засади та стратегію аграрної реформи, її правового забез­печення. Важливими щодо цього є наукові дослідження В. 3. Ян-чука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, Н. І. Титової, М. В. Шуль­ги, П. Ф. Кулинича, І. І. Каракаша, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського тз інших учених. Особливо слід відзначити на-уковий доробок В. І. Андрейцева, який визначив основні страте­гічні цілі земельної реформи, з'ясував її фундаментальні засади тощо .

Різні наукові підходи до стратегії земельної реформи, що прова­диться в Україні, проаналізовані в монографії М. В. Шульги . Ав­тор обгрунтовано доводить, що основним і вихідним принципом, який визначає напрями земельного реформування в Україні, є ска­сування монополії держави на землю, тобто перетворення земель­ної   власності  .

Оскільки проведення аграрної реформи розпочалося з реформу­вання земельних відносин в Україні (з прийняттям Верховною Ра­дою У РСР постанови від 18 грудня 1990 р. "Про земельну рефор­му"), важливим для з'ясування суті, завдань та мети аграрної ре-форми є її аналіз із точки зору співвідношення із земельною ре­формою. Визначенню ролі земельної реформи в аграрних ринко­вих перетвореннях та її місця в аграрній реформі присвячені пра­ці М. В. Шульги, Н. І. Титової, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А.   Юрченка,  Л.   Новаковського,   В.  Леонця  та  інших учених.

Предметом сучасної аграрно-правової науки є також з'ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи. Оскільки своєчасно не були визначені на законодавчому рівні стратегія, ос­новні завдання та пріоритети аграрної (в тому числі земельної) ре­форми, в аграрно-правовій науці відсутня єдність поглядів з цього приводу. Тому актуальною лишається проблема наукового обгрун­тування стратегії та змісту майбутніх заходів щодо реформування суспільних   відносин   в   аграрному   секторі   економіки.   У   цьому  плані важливими є роботи В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, М. В. Шуль­ги  та   інших   учених.

Представниками аграрно-правової науки сформульовано ос­новні завдання та мета земельної й аграрної реформ. Більшість учених (М. В. Шульга, В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, І. Будзи-лович, А. Юрченко та ін.) поділяють думку про те, що головний принцип земельної реформи полягає в ліквідації монополії держа­ви на землю (реформуванні відносин земельної власності) шляхом перерозподілу земель . Основні завдання земельної реформи з ура­хуванням як економічних, так і біологічних, соціальних, екологіч­них  функцій  земель,   чітко  сформулював   В.   І.  Андрейцев   .

Представники аграрно-правової науки (П. Ф. Кулинич, В. І. Фе­дорович, В. К. Гуревський та інші) вирізняють окремі етапи зе­мельної  та   аграрної   реформ.

Правовий аналіз організаційних форм і методів проведення аграр­ної реформи здійснюють В. І. Андрейцев, М. В. Шульга, П. Ф. Ку­линич   та   інші   вчені.

Законодавче закріплення та вдосконалення основних форм і мето­дів проведення земельної реформи грунтовно дослідив М. В. Шуль­га. Особливу увагу автор приділив теоретичним і практичним проб­лемам   процесу   паювання   земель.

Учені-юристи докладно аналізують конкретний зміст заходів із реформування аграрних відносин в Україні. Зокрема, особливості приватизації державного майна в АПК розглядає В. І. Семчик, проблеми законодавчого регулювання зовнішньоекономічної ді­яльності аграрних суб'єктів — Ц. В. Бичкова, В. А. Сонюк та ін. Питанням удосконалення договірних зобов'язань між учасниками то­варно-грошових відносин у сфері сільськогосподарського виробниц­тва присвячені праці В. 3. Янчука, В. П. Нагребельного, А. М. Ста-тівки,   Ц.   В.   Бичкової,   О. А.   Поліводського.

Однією з найважливіших проблем, що досліджуються сучасною аграрно-правовою наукою, є радикальна зміна відносин власності на землю, приватизація земель, виникнення суб'єктів приватної влас­ності на землю. Так, проблеми реформування відносин власності на землю проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга, В. 3. Янчук, Ю. С. Шемшученко, О. О. Погрібний, І. І. Каракаш, В. М. Стретович, І. Будзилович, А. Юрченко та ін. Правові засади приватної власності на землю розробили: В. В. Н о -сік,   В.   К.   Гуревський,   О.   М.   Вовк та інші  вчені.

Реформування відносин власності на землю шляхом паювання сільськогосподарських угідь поставило нові завдання перед наукою аграрного права України. Так, уже нині складні питання юридич­ної природи  права  на  земельну частку  (пай) дослідили   В.   В.   Носік, Т.   О.   Коваленко,   М.   В.   Шульга,   В.   І.   Федорович,   П.   Ф.   Кулинич та   багато   інших.

Важливе значення для подальшого реформування земельних та аграрних відносиш мають також наукові дослідження правових засад оренди землі (М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, І. Будзилович, А. Юр-ченко,   В. А.   Сон(кж,   І.   Войтюк,   Н.   Ільницька, А.   Берлач та ін.).

Серед проблем, що знаходяться в полі зору сучасної аграрно-правової науки, ]провідне місце належить питанням аналізу право­вого становища (Суб'єктів аграрної реформи. Правовий статус дер­жавних сільськогосподарських підприємств є предметом вивчення В. М. Стретовичіа, В. І. Семчика, Ц. В. Бичкової та інших учених. Правове становіище колективних сільськогосподарських підпри­ємств у контекстіі Закону України від 14 лютого 1992 р. "Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство" досліджене В. З. Янчу-ком, В. І. Семчиїком, О. О. Погрібним, Ц. В. Бичковою, П. Ф. Ку-линичем, 1. 1. К<аракашем, В. П. Нагребе льним. Проблеми розвит­ку сільськогосподарської кооперації докладно проаналізовані в працях В. І. Семічика, Н. І. Титової, В. І. Федоровича, О. М. Соні-на та ін. Юридичну природу нових аграрних суб'єктів — фермер­ських господарств — розглядають Н. 1. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т. ПІ- Проценко та ін. Автори розробили обгрунтовані наукові рекомендації щодо вдосконалення правової регламентації фермерських   відшосин   у   майбутньому.

Важливим аспектом наукового забезпечення аграрної реформи в Україні є таксож визначення ролі держави в забезпеченні ради­кальних аграрних перетворень. Питання державного регулювання сільськогосподарського виробництва проаналізували у своїх пра­цях В. 3. Янчука В. П. Нагребельний, В. І. Семчик, Ц. В. Бичко-ва,   3. А.   Павлович,  А.   Бейкун та  інші  вчені.

Проблеми законодавчого забезпечення земельної та аграрної реформ є предметом досліджень майже всіх учених-аграрників: В. І. Андрейцева,, М. В. Шульги, В. 3. Янчука, В. І. Семчика, В. В. Ян­чука, В. К. Гуревського, А. Бейкуна, В. П. Нагребельного, О. І. Заєць,
П. Ф. Кулинича,, А. Берлача та інших, оскільки, як зазначають І. Буд­зилович, найважливішою складовою механізму будь-
якої реформи є її правове забезпечення   .

Одним із важливих аспектів дослідження аграрно-правової нау­ки нині є наукове обгрунтування проблеми охорони довкілля в процесі аграрного реформування. Вагомий внесок у дослідження згаданої проблеми зробив професор В. І. Андрейцев. Вчений про­аналізував еколого-правові проблеми земельної реформи в Україні. Особливу увагу' в своїх наукових дослідженнях автор приділив зап-ровадженню правових норм, які б передбачали екологічні вимоги щодо використання й охорони земель, інших природних ресурсів. Питання охорони навколишнього природного середовища в процесі   здійснення   аграрної   та   земельної   реформ   докладно   розглянули Ю.   С.   Шемшученко  і   Н.   Р.   Малишева.

Як бачимо, земельна реформа, що започаткувала процес склад­них економічних перетворень, а згодом — і аграрна реформа, пос­тавили перед наукою аграрного права України принципово нові й надзвичайно   складні   завдання,   які   нею   послідовно   вирішуються.

3.2.   Наука про розвиток сучасного аграрного законодавства та розробку його теоретичних засад

Одним із важливих елементів предмета дослідження аграрно-правової науки є комплексна, спеціалізована та інтегрована галузь законодавства — аграрне законодавство України. Сьогодні у зв'яз­ку з проведенням земельної та аграрної реформ в Україні й потре­бою їх належного правового забезпечення особливого значення на­буває питання наукового обгрунтування подальшого розвитку аг­рарного   законодавства   України,   аналізу   його  теоретичних   засад.

Проблеми аграрного законодавства України розглядаються ба­гатьма юристами - аграрниками . Проте комплексних наукових дос­ліджень сучасного аграрного законодавства як специфічної галузі законодавства — небагато. Серед авторів, які глибоко аналізують су­часне аграрне законодавство України, слід назвати В. І. Андрейце­ва, Ц. В. Бичкову, 1. А. Дмитренка, П. Ф. Кулинича, 3. А. Павло­вича,   В.   І.  Семчика,   Н.   І. Титову,   М.   В.   Шульгу,   В.   В. Янчука та ін.

Хоча наукові підходи до розуміння суті, структури, тенденцій розвитку аграрного законодавства України формувалися з початку становлення комплексної галузі науки аграрного права. Важливе значення мають дослідження теоретичних проблем сільськогоспо­дарського (аграрного) законодавства, що здійснювалися пред­ставниками російської аграрно-правової науки: І. Ф. Казьміним, Г.   Ю.   Бистровим  та  іншими   вченими.

В Україні теорія аграрного законодавства як комплексної галу­зі ще з початку становлення аграрного права як галузі права грун­товно досліджує Н. І. Титова. Нині вона розробила конституційні засади та принципи сучасного аграрного законодавства, дослідила основні тенденції та напрями розвитку цієї галузі законодавства, перспективи  її  кодифікації тощо.

Оскільки кожна наука характеризується певним наступництвом, важливу роль у з'ясуванні природи аграрного законодавства відігра­ють також дослідження вчених — представників науки колгоспного права.   Особливо треба  відзначити   науковий доробок  В.   3.   Янчука.

Виходячи із загальних наукових підходів до розуміння понять "законодавство", "система законодавства", "галузь законодавства", сучасною аграрно - правовою наукою розроблене також поняття аг­рарного законодавства України. Зокрема, його визначення дають у своїх працях Н. І. Титова, В. В. Янчук, В. К. Гуревський та інші вчені.

Слід зауважити, що здебільшого науковці дають визначення поняття джерел аграрного права, і, на жаль, менше уваги приділя­ють поняттю аграрного законодавства як цілісного системного ут­ворення. Хоча поняття джерел аграрного права України теж має істотне значення для з'ясування суті аграрного законодавства, проте останнє, в його системному розумінні, є значно ширшим поняття м.

Сучасне аграрне законодавство України — це комплексна, ін­тегрована й спеціалізована галузь законодавства, що відповідає ок­ремій галузі господарського комплексу та є системою взаємо­пов'язаних і взаємоузгоджених уніфікованих і диференційованих нормативно - правових актів (актів правотворчості державних орга­нів та правотворчості аграрних суб'єктів), які, в свою чергу, є дже­релом і формою вираження правових норм, спрямованих на регу­лювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними суб'єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов'язаної з нею, діяльності. Сьогодні при характеристиці сіль­ськогосподарського (аграрного) законодавства відбувся науково обгрунтований перехід від терміна "сільськогосподарський" до тер­міна "аграрний", що зумовлено рядом об'єктивних причин, зокре­ма розширенням змісту терміна "аграрний" в умовах проведення аграрної реформи   в   Україні.

Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій науці існує поло­ження про формування інтегрованої галузі агропромислового зако­нодавства. Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема аграрне (сільськогос­подарське) законодавство, висунув 3. А. Павлович . Свого часу по­дібну думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки . Однак суспільні відносини, що складаються в сис­темі всіх ланок агропромислового виробництва, потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише за умови безпосе­реднього зв'язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання агропромислового законо­давства, до складу якого входитиме аграрне законодавство, ми бу­демо змушені констатувати формування занадто великої спільнос­ті нормативно - правових актів, для яких буде характерним широке коло об'єктів, суб'єктів, а також різна змістовна спрямованість. Це, в свою чергу, може призвести до "розмитості" основної частини спільності норм аграрного права, поступового відходу (зникнення) такої  істотної їх   особливості,   як  сільськогосподарська  спеціалізація.

Сучасне аграрне законодавство має грунтуватися на конститу­ційних   засадах,   розроблених   представниками   аграрно-правової   науки (Н. І. Титовою, Ц. В. Бичковою, В. І. Семчиком, В. М. Стре-товичем, В. М. Шульгою, І. Будзиловичем, А. Юрченком, В. В Но-сіком, А.   Бейкуном,   І.   Бакаєм та ін.).

Хоча не всі пропозиції учених з цього приводу знайшли своє ві­дображення в Конституції України, що свідчить про відсутність на­лежного зв'язку між юридичною наукою й практикою правотвор­чості  державних   органів.

Процес розвитку сучасного аграрного законодавства України докладно розглядає аграрно-правова наука. Особливо слід відзна­чити в цьому плані комплексне дослідження колективу авторів (В. І. Семчик, В. М. Стретович, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, Ц.   В.   Бичкова, Т.   П.   Проценко,  О. А.   Поліводський,   В. А.  Сонюк, 3.  А.   Павлович)   "Аграрне   законодавство   України:   проблеми   ефективності , в якому послідовно розкрито процес розвитку цієї галу­зі законодавства, її роль у підвищенні ефективності сільськогоспо­дарського виробництва в умовах аграрної реформи, особливості за­конодавчого регулювання окремих сфер виробничо-господарської діяльності аграрних суб'єктів, перспективи розвитку аграрного за­конодавства   тощо.

Багато конкретних пропозицій щодо вдосконалення сучасного аграрного законодавства України вже висловили представники науки аграрного права України. Крім уже згаданих робіт, особливо відзначаються в досліджуваному аспекті такі автори, як В. 3. Ян-чук,   Н.   І.  Титова,   В.   І.   Семчик,   Ц.   В.   Бичкова,   В.   В.  Янчук та ін.

Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої діяльності аграр­них суб'єктів, їх правового статусу та ін., особливо важливою сьо­годні  є   проблема  кодифікації   аграрного   законодавства.

Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного законодавства як нагальної потреби часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди на форму, зміст, суть і назву такого ко­дифікованого   акта.

Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується точка зору що­до необхідності прийняття Аграрного кодексу України. Зокрема, В. В. Янчук визначив предмет, об'єкт правового регулювання та­кого кодифікованого акта тощо. Він запропонував також структу­ру цього Кодексу, що є вкрай важливим для подальшої правотвор-чої   практики.

Н. І. Титова висунула ідею кодифікації аграрного законодавства шляхом прийняття Основ аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які потрібно врегулювати та­ким кодифікованим актом. Прийняття Основ аграрного законо­давства України, на її думку, мало б велике значення як для підви­щення   ефективності  правового  регулювання   суспільних  відносин   в  аграрному секторі економіки,   так і для   полегшення  правозастосов-чої діяльності   в   цій   сфері.

Авторка обгрунтовано довела, що кодифікованим актом аграрного законодавства мають стати саме Основи аграрного законодавства Ук­раїни, оскільки саме така форма кодифікації найповніше відзеркалю-вала б суть, зміст і межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а не Аграрного кодексу) відображало б принципові риси аграрного законодавства України, зокрема його комплексний,  інтегрований та спеціалізований характер.

Оскільки земельні відносини в системі аграрних посідають чіль­не місце, визначальним для вдосконалення правового регулювання аграрних відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв'яз­ку з цим аграрно-правовою наукою досліджувались також пробле­ми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства   України.

Зокрема, питання підготовки основного земельного закону пос­лідовно проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кули-нич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій регламентації таким кодифікованим актом, основні нап­рями їх правового регулювання; висловили конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у сучасному правовому регулюванні зе­мельних   відносин   тощо.

Представники науки земельного та аграрного права України взя­ли активну участь у підготовці нового ЗК (П. Ф. Кулинич, І. Буд-зилович, А. Юрченко, А. Бейкун та ін.). Особливо слід відзначити плідну практичну роботу в розробці норм ЗК П. Ф. Кулинича як члена  робочої   групи   з   підготовки   проекту   Кодексу.

ЗК 2001 p., розв'язавши ряд дискусійних теоретичних і практич­них проблем правового регулювання земельних відносин, водночас зумовив виникнення нових важливих напрямів наукових дослід­жень, що пов'язано з розширенням сфери його правового регулю­вання   та   запровадженням   нових   земельно-правових   інститутів.

Сьогодні вчені-юристи України дослідили поняття та особли­вості аграрного законодавства України як комплексного системно­го утворення; з'ясували істотні риси й закономірності функціону­вання його внутрішньої структури (як вертикальної, так і горизон­тальної); визначили основні тенденції розвитку аграрного законо­давства  в   умовах  здійснення   аграрної реформи   в   Україні  тощо.

Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права України є теоретичне обгрунтування подальшого розвитку й вдосконалення земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового ЗК. Особли­вого значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України як систем­ного   утворення  та  окремих  його   нормативно-правових  актів.

З огляду на це важливою практичною проблемою є необхідність врахування наукових концепцій, висновків, положень та рекомен­дацій,   запропонованих  представниками   науки   аграрного   права України, у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розроб­ки й прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних  і   земельних   відносин   в  Україні.

3.3.  Нові правові інститути аграрного права України; проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обгрунтуванні

Сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, пок­ликаний забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виник­нення нових правових інститутів аграрного права України. Оскільки йдеться про формування якісно нових спільностей правових норм, що регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні від-носини, важливою є проблема їх наукового дослідження, з'ясування їх  суті,   виявлення   основних тенденцій  та  перспектив  розвитку.

Нині в системі аграрного права України можна вирізнити такі но­ві правові інститути: інститут земельної та аграрної реформ; інститут захисту прав селянина; інститут права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; інститут паювання земель сіль­ськогосподарського призначення; інститут оренди земель сільсько­господарського призначення; інститут сільськогосподарської майно­вої оренди; інститут сільськогосподарської кооперації; інститут фер­мерського господарства; інститут правового забезпечення соціально­го розвитку села; інститут приватизації та паювання майна в агроп­ромисловому комплексі. Дістають вияв тенденції до формування й інших правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств, аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств,   права   власності  аграрних  юридичних  осіб.

Одним із нових напрямів наукових розробок, що здійснюються вченими-юристами України, є з'ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав. Науковий доробок у цьому плані мають Н.  І. Титова,   Ц.   В.  Бичкова,  В.   І. Андрейцев,  В.   В.   Носік та ін.

Важливу загальносоціальну роль селянства в суспільстві обгрун­тувала Н. І. Титова. Вчена зробила висновок щодо необхідності від­повідного відображення такої ролі селянства у державній політиці, а також його правового статусу. На основі аналізу чинних норма­тивно-правових актів аграрного законодавства, які приймаються за суб'єктним принципом, послідовно доведено потребу чіткого зако­нодавчого закріплення спеціалізованих прав членів аграрних струк­тур та їх державних гарантій . На Заході існує спеціальна наука — "селянствознавство",   що   заснована  британським  ученим   Теодором Шаніним і є міждисциплінарною галуззю знань. Хрестоматія з "селянствознавства", яка вперше була видана англійським видавниц­твом 1971 p., нині вже перекладена російською мовою . На жаль, в Україні ще й досі ця галузь знань не одержала належного визнан­ня   та   розвитку.

Науково-правові засади інституту приватної власності на землі сільськогосподарського призначення — предмет дослідження багатьох юристів-аграрників. Серед них слід назвати, насамперед, В. І. Андрей-цева, Н. І. Титову, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, В. 3. Янчу-ка, П. Ф. Кулинича. Заслуговують на увагу також праці В. В. Носі-ка,   В.   К.   Гуревського,  О.   М.   Вовк, А.   Берлача,   О. А.   Вівчаренка.

Представниками науки аграрного права України провадиться історико-правовий аналіз існування права приватної власності на зем­лю. З цього приводу цікаві дослідження М. В. Шульги, В. К. Гурев­ського  та   ін.

Поняття й зміст права приватної власності на землю з'ясовують у своїх працях В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський, П. Ф. Кулинич, О.   М.   Вовк та інші  вчені.

У системі наукових досліджень інституту приватної власності на землю сільськогосподарського призначення важливим є теоретич­ний аналіз об'єктів і суб'єктів права приватної власності на землю. Велике значення має наукове з'ясування поняття земель взагалі та земель сільськогосподарського призначення як особливого об'єкта правової регламентації, що грунтовно досліджено у пра­цях Н. І. Титової та В. І. Андрейцева. Поняття земельної ділянки як об'єкта права приватної власності на землю та її визначення пропонує   В.   К.   Гуревський.

Однією з проблем правової регламентації права приватної влас­ності на землю сьогодні є відсутність у земельному законодавстві України (зокрема в ЗК) чіткого визначення поняття земель, земель сільськогосподарського призначення, земельної ділянки тощо. З ог­ляду на це в аграрно-правовій науці висунуто конкретні рекомен­дації щодо визначення згаданих понять у новому кодифікованому акті земельного законодавства України (Н. І. Титова, В. І. Андрей­цев,   В.   К.   Гуревський та ін.).

Науково обґрунтовують юридичний механізм набуття та реалі­зації права приватної власності на землю у своїх працях В. І. Анд­рейцев,   П.   Ф.   Кулинич,   М.   В.   Шульга та інші вчені.

Особливо відзначимо в цьому аспекті науковий доробок В. І. Анд­рейцева, який сформулював основні ознаки приватизації земель, виділив головні етапи процедури приватизації тощо . Він також послідовно обгрунтував необхідність врегулювання на законодав­чому   рівні   процедури   приватизації   земель  .   Аналогічні   пропозиції висловили   й   інші   представники   аграрно-правової   науки,    зокрема Ю.   С.   Шемшученко,   П.   Ф.   Кулинич,   3. А.   Павлович.

Наука аграрного права України досліджує також законодавчо закріплені обмеження права приватної власності на землю. Аналі­зують їх у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, В. К. Гу­ревський  та  інші   вчені.

Важливий аспект наукового дослідження аграрного права Украї­ни — проблема розмежування сфери дії Цивільного кодексу (ЦК) та майбутнього Екологічного кодексу України щодо правової регламен­тації інституту приватної власності на землю. Згадана проблема є предметом дослідження В. І. Андрейцева, Н. І. Титової, М. В. Шуль­ги, Ц. В. Бичкової та ін. На думку Н. І. Титової, відносини влас­ності на землі сільськогосподарського призначення через особли­вий характер та значення таких земель повинні регулюватися ЗК та іншим земельним законодавством . Аналогічної точки зору дот­римуються   Ц.   В.   Бичкова,   М.   В.   Шульга та  інші   вчені.

Нерозривно пов'язаний з інститутом земельної та аграрної ре­форм, інститутом права приватної форми власності на землі сіль­ськогосподарського призначення новий інститут аграрного права України — інститут правового забезпечення паювання земель сіль­ськогосподарського   призначення.

Питання юридичної природи права на земельну частку (пай) досліджуються В. І. Андрейцевим, Н. І. Титовою, М. В. Шульгою, В. І. Федоровичем, В. В. Носіком, П. Ф. Кулиничем, Т. О. Кова­ленко та   ін.

Учені-юристи України з'ясували поняття паювання земель та юридичну природу права на земельну частку (пай). Так, М. В. Шуль­га розкриває суть права на земельну частку (пай) з погляду його співвідношення з правом приватної власності на землю. Він роз­глядає право на земельну частку (пай) як правову категорію, що є вторинною щодо права колективної власності на землю . Обгрун­товану характеристику правової категорії права на земельну частку (пай) як права зобов'язального характеру дає у своїх працях П. Ф. Ку­линич. Аналогічно розглядають суб'єктивне право на земельну час­тку  (пай)   і  В?  В.   Носік і Т.   О.   Коваленко.

Поняття та суттєві ознаки земельної частки (паю) як не визна­ченої в натурі земельної ділянки з'ясували В. В. Носік та Т. О. Ко­валенко . Аграрно - правова наука досліджує також коло суб'єктів права на земельну частку (пай) (В. В. Носік, Т. О. Коваленко). Во­ни вперше проаналізували підстави виникнення та припинення права   на  земельну  частку   (пай).

Обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань паювання землі висловили у своїх працях В. І. Андрей-цев, Н. І. Титова, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, А. Бейкун та інші   вчені.

Прийняття нового ЗК, яким передбачено приватизацію та паю­вання земель державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств (ст. ст. 25, 118), зумовлює потребу подальших досліджень аграрно-правовою наукою теоретичних і практичних проблем паю­енди   земель  сільськогосподарського   призначення.

Розвиток аграрного законодавства зумовив виокремлення ще одного нового правового інституту аграрного права — інституту оренди   земель   сільськогосподарського   призначення.

Серед представників науки аграрного права України, які дослід­жують правові засади оренди земель сільськогосподарського приз­начення, слід відзначити О. О. Погрібного, М. В. Шульгу, Н. І. Титову, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, В. А. Сонюка, Н.   В.   Ільницьку,   І. А.   Войтюк, А.   Берлача.

Аграрно-правова наука вивчає історію розвитку земельно-орен­дних відносин на українських землях. Так, історико-правовий аналіз оренди  земель здійснили А.   Берлач,   І.   Будзилович та А.   Юрченко.

Представники науки аграрного права України з'ясовують по­няття та специфічні ознаки оренди земель. Важливими щодо цьо­го є праці О.   О.   Погрібного,   М.   В.   Шульги,   Н.   В.   Ільницької. Так,

О.    О.    Погрібний   розглядає   оренду   земель   як   особливий   різновид землекористування   .

Важливе значення в системі аграрно-правових досліджень має проблема з'ясування поняття, змісту та юридичної природи дого­вору оренди земель, що розглядають у своїх працях В. І. Андрей-цев, М. В. Шульга, Н. В. Ільницька та ін. Зокрема, М. В. Шульга обґрунтовує, що відносини у сфері орендного землекористування є предметом, насамперед, земельного законодавства, а цивільно-пра­вові   норми  застосовують до   земельних  відносин лише   в тих   випадках,   коли  ці відносини не   врегульовані земельним  законодавством   .

Аналогічної  позиції дотримується   і   Н.   В.   Ільницька.

Недостатньо активно аграрно-правова наука обґрунтовувала потребу врегулювання всього комплексу земельних орендних від­носин новим ЗК, а не окремим законом, як це має місце нині. На жаль, новий ЗК фактично обмежується наявністю бланкетної нор­ми   щодо  регулювання   земельно-орендних   відносин   (ч.   6   ст.   93).

Значну роль у сучасних економічних відносинах на селі відіграє також питання оренди не лише земель, а й майна. На жаль, право­вий   інститут   сільськогосподарської   майнової   оренди   аграрно-правова наука досліджує недостатньо. З монографічних досліджень ці­єї тематики особливою науковою цінністю відзначається праця О. О. Погрібного "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)'", в якій він дослідив поняття, суть, зміст і види оренди, юридичну природу, порядок укладення, виконання та при­пинення договору оренди тощо. Орендно-майнові відносини за участю фермерських господарств науково обгрунтувала професор Н. І. Титова. Помітний внесок у наукове забезпечення розвитку правового інституту сільськогосподарської майнової оренди зробив також   В.  А.   Сонюк.

На сучасному етапі в умовах низького рівня матеріально-техніч­ного забезпечення аграрних товаровиробників значно підвищується роль орендно - майнових відносин у сільському господарстві. З огля­ду на це важливими завданнями аграрно-правової науки є дослід­ження інституту сільськогосподарської оренди майна в аграрному секторі економіки, з'ясування й теоретичне обгрунтування особли­востей орендно - майнових відносин, зумовлених специфікою аграр­ного виробництва, та підготовка наукових рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання таких відносин. Особливо необхідно відзначити потребу в прийнятті спеціалізованого норма­тивно-правового акта аграрного законодавства (у формі закону) з питань  регулювання   оренди   майна   в   сільському   господарстві  .

Як відомо, в сільському господарстві на українських землях іс­торично склалися кооперативні сільськогосподарські структури. Тому вкрай важливими є питання розвитку сільськогосподарсько­го кооперативного законодавства. В Україні основним норматив­но-правовим актом, який регулює діяльність сільськогосподар­ських кооперативів, є Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську    кооперацію".

Н ауково - правові засади інституту сільськогосподарської коопе­рації розробляли й розробляють багато вчених-юристів України. Серед них — В. 1. Семчик, Н. І. Титова, В. І. Федорович, О. М. Со-нін, Я. 3. Гаєцька та ін. Особливо слід відзначити монографічну роботу В. І. Семчика "Кооперація и право" (1991 р.) , в якій уче­ний на основі законодавства про кооперацію вперше з'ясував пра­вові основи розвитку кооперації в Україні. Він дослідив також по­рядок створення й припинення діяльності кооперативів, правове становище різних видів кооперативів, зокрема сільськогосподар­ських, правове регулювання майнових відносин тощо. За його ре­дакцією також видано перший в Україні підручник з кооператив­ного права  (1998  р.)   ,   в якому,   поряд з  іншими  питаннями, досліджено   і правове  становище  кооперативів,   що функціонують  в аграр­ному  секторі   економіки.

Н. І. Титова ще 1991 р. обгрунтувала необхідність прийняття За­кону України "Про сільськогосподарську кооперацію'". Вчена та­кож внесла пропозиції щодо вирізнення поряд із виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів — у сфері послуг.

У червні 2001 р. у Києві відбулася міжнародна науково-прак­тична конференція на тему: "Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття", на якій ук­раїнська аграрно - правова наука була представлена доповідями провідних учених:   В.   І.   Семчика,  А.   П.   Гетьмана,   М.   В.   Шульги, A.     М.   Статівки,   Н.   І.  Титової,  Т.   П.   Проценко,   В.   І.   Федоровича,
М.  А.   Мацька та  ін.

Предметом дослідження представників науки аграрного права нашої держави сьогодні є різноманітні проблеми правового забез­печення функціонування й розвитку сільськогосподарської коо­перації в Україні, зокрема з'ясування історії її розвитку. Періоди­зацію розвитку сільськогосподарської кооперації на українських землях та її  законодавчого  регулювання   здійснили   В.    І.   Семчик  і  B.     І.   Федорович,

Одним із напрямів аналізу є дослідження юридичної природи, суті та ознак сільськогосподарської кооперації та сільськогоспо­дарського кооперативу (В. І. Семчик, В. І. Федорович, Я. 3. Гаєцька-Колотило). Розмежуванню сільськогосподарського кооперативу та інших форм ведення сільськогосподарського виробництва (в то­му числі з фермерським господарством) присвячені праці Н. І. Ти­тової.

Актуальними нині є проблеми розвитку та законодавчого регу­лювання   фермерської  кооперації,   які досліджує   Н.   І.   Титова.

Майнові відносини у сільськогосподарських кооперативах, зок­рема особливості реалізації права кооперативної форми, правове регулювання в галузі планування, фінансування, матеріально-тех­нічного  забезпечення   й  оподаткування дослідив   О.   М.   Сонін.

Земельні відносини як пріоритетні в системі інших видів сус­пільних відносин, що складаються в сільськогосподарських коопе­ративах, розглянув В. І. Федорович. На жаль, вони недостатньо врегульовані чинним законодавством України, і в ЗК вони також чомусь лишились   поза  увагою   законодавця.

Я. 3. Гаєцька грунтовно проаналізувала організаційно-правові форми   кооперації   у   сільському   господарстві.

Актуальними сьогодні є наукові проблеми правового регулю­вання членських відносин у сільськогосподарських кооперативах. Оскільки членство в кооперативі є підставою виникнення всіх ін­ших внутрішньокооперативних  відносин,   В.   І.   Федорович  справедливо розглядає інститут членства як провідний і базовий . Тому слід погодитися з Н. І. Титовою, яка вказує на необхідність деталь­ної регламентації у Законі України "Про сільськогосподарську ко­операцію" правового статусу та, зокрема, специфічних земельних, трудових, майнових і інших прав членів сільськогосподарських ко­оперативів . Потрібно також зазначити, що в аграрно-правовій на­уці висловлено пропозицію щодо необхідності законодавчого роз­межування норм про членство в сільськогосподарських кооперати­вах   юридичних   і   фізичних   осіб  .

Порядок створення, реорганізації та припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів досліджує О. М. Сонін. Спо­соби виникнення, підстави і процедура ліквідації сільськогосподар­ських  кооперативів   проаналізував у своїх в  працях  В.   І.   Федорович.

Вчені-юристи вносять конкретні пропозиції щодо вдосконален­ня законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні. Так, доцільною є пропозиція О. М. Соніна щодо необхід­ності розробки Примірного статуту сільськогосподарського коопе­ративу . Розвиваючи згадану наукову пропозицію та виходячи з су­часних потреб правового регулювання різних видів сільськогоспо­дарських кооперативів, В. І. Федорович обгрунтовано пропонує прийняти Примірні статути окремих видів сільськогосподарських кооперативів   .

У юридичній науці висловлено також думку щодо необхідності прийняття спеціального закону "Про виробничу кооперацію" . До­цільними також є розробка та прийняття загального кодифіковано­го акта "Про кооперацію", який закріпив би кооперативні принци­пи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів і видів, визначив їх поняття та юридичні ознаки, порядок створення й припинення діяльності, основні засади господарської та іншої діяльності тощо. У такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів у систе­мі   кооперації.

20 грудня 1991 р. було прийнято Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", що втратив чинність на підставі Зако­ну від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", який зак­ріпив правові основи організації та діяльності нових аграрних суб'єктів   —   фермерських   господарств   та   поклав   початок   розвитку нового правового інституту аграрного права. Серед представників науки аграрного права України, котрі досліджують науково-право­ві проблеми фермерського господарства, варто назвати О. О. Пог­рібного,   Н.   І.  Титову та Т.   П.   Проценко.

Вперше на монографічному рівні правовий статус фермерських господарств дослідив О. О. Погрібний 1992 р. у праці "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)" та в мо­нографії "Правовое регулирование деятельности крестьянских (фермерских) хозяйств в условиях рьінка" . У ній він з'ясував пра­вові питання створення фермерських господарств, об'єкти їх права власності, землеволодіння й землекористування, а також питання матеріально-технічного постачання, фінансування, кредитування, обліку та ін. Н. І. Титова є автором двох монографій з питань пра­вового становища фермерських господарств і багатьох наукових статей, в яких досліджено поняття та юридичні ознаки фермер­ських господарств, правові проблеми використання землі та права сь ких господарств, основні засади їх створення_й функці­нування,   припинення діяльності тощо.

Проблеми правового регулювання майнових відносин у фермер­ських господарствах і конституційні засади їх створення й функці­онування докладно  проаналізовані у монографіях Т.   П.   Проценко   .

Науково-правові засади інституту фермерського господарства в Україні розробляють також В. 1. Семчик, Ц. В. Бичкова та інші вчені. Свій внесок у дослідження згаданих проблем зробили також Л.   В. Логуш, А.   Берлач,   М.  Я.   Ващишин.

Важливим аспектом наукової діяльності вчених-юристів України є з'ясування сутності, поняття та суттєвих ознак фермерського гос­подарства як специфічного суб'єкта аграрних відносин (Н. І. Тито­ва,   О.   О.   Погрібний та ін.).

На сучасному етапі існує потреба чіткого законодавчого зак­ріплення поняття та юридичних ознак фермерського господарс­тва, інших пов'язаних із ним понять, наприклад, "фермер", "сіль­ське господарство", на що вказують у своїх працях Н. І. Титова, Л.   В.   Логуш  та  інші  вчені.

Сприяння вдосконаленню правового інституту фермерства має на меті також дослідження земельних відносин у фермерському господарстві,   що   здійснюється   вченими   України.    Наукові   проблеми   правового  регулювання   земельних   відносин  у  фермерських  гос­подарствах з'ясували   Н.   І.   Титова та   М.   Я.   Ващишин.

Правовий режим майна фермерських господарств дослідили Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т. П. Проценко та ін. Автори внесли цінні наукові пропозиції щодо вдосконалення пра­вового   регулювання   майнових   відносин   у  таких   господарствах.

Крім зазначених основних аспектів проблеми правового забез­печення інституту фермерського господарства, вчені-юристи проа­налізували також і інші проблеми розвитку фермерства в Україні: конституційні засади фермерства (Т. П. Проценко); питання фер­мерської кооперації (Н. І. Титова); орендні відносини у фермер­ських господарствах (Н. І. Титова, О. О. Погрібний); специфічні трудові відносини та необхідність їх докладнішої правової регламен­тації (Н. І. Титова); вдосконалення членських відносин (М. С. До-линська, А. Берлач); припинення діяльності фермерських госпо­дарств (Н. І. Титова, М. С. Долинська); необхідність державної під­тримки фермерства (Н. І. Титова, Т. П. Проценко, Л. В. Логуш); правове регулювання фермерства у США та його значення для Ук­раїни  (Н.   І.  Титова,  Л.   В. Логуш)  тощо.

Подальше вдосконалення законодавства пов'язане з проблемою розмежування регламентації правового становища фермерських господарств   між  новими   ЗК та   ЦК.

У системі сучасного аграрного права України в зв'язку з прове­денням аграрної реформи, що має на меті реформування не лише економічних (виробничих) відносин в аграрному секторі економі­ки, а й здійснення соціальних перетворень на селі, відбувається процес становлення ще одного нового правового інституту — інс­титуту   правового   забезпечення   соціального   розвитку   села.

Проблеми правового забезпечення соціального розвитку села сьо­годні послідовно досліджують Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Андрейцев,   В.   В.   Носік та деякі  інші  вчені.

Зокрема, наукою аграрного права України (Н. І. Титова, Ц. В. Бич­кова та ін.) доведено потребу конституційного закріплення таких ос­новоположних для сільського господарства принципів, як принцип державної підтримки сільського господарства, державного забезпе­чення  соціально-економічних умов життя   і  праці  селянина та ін.

Правове регулювання нових за своїм змістом суспільних відно­син соціальної сфери села досліджує В. В. Носік. Ним з'ясовано основні напрями правового забезпечення наукових досліджень і підготовки кадрів для села, правове регулювання житлового та шляхового будівництва у сільській місцевості, правове забезпечен­ня    культурно-побутового   та   спортивно-оздоровчого    обслуговування   жителів   села .

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України "Про стимулюван­ня розвитку сільського   господарства на період  2001-2004 років",   який заклав конкретні економічно-фінансові важелі розвитку сільського господарства України (в сфері ціноутворення, податкової та бюджет­ної політики, особливостей кредитного забезпечення, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та ін.). Звичайно, вико­нання норм цього Закону створює базу й для поліпшення соціально­го розвитку села,   проте   прямих норм   щодо  цього  в  Законі  немає.

Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі вперше були визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. №51-93 "Про особливості приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі". Нині ці питання регулює одноймен­ний   Закон  України   від   10 липня   1996  р.

Правові питання приватизації майна в агропромисловому ком­плексі докладно дослідив В. І. Семчик. Крім того, Н. І. Титова на ос­нові аналізу чинного законодавства з'ясувала суть і порядок реалізації права фермерських  господарств   на  приватизацію державного   майна.

Як зазначає В. І. Семчик, особливості приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі стосуються об'єктів, суб'єктів, способів і механізму проведення приватизації . Вчений вказав також на не­гативні фактори, що супроводжували практичний процес привати­зації майна в агропромисловому комплексі та сформулював прак­тичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про привати­зацію   майна   в АПК   .

На підставі викладеного можна зробити висновок, що на сучас­ному етапі внаслідок виникнення нових правових інститутів аграр­ного права України значно розширився предмет аграрно-правових наукових досліджень. Сьогодні в Україні сформувалися наукові школи, зокрема, стосовно наукових засад проведення земельної та аграрної реформ, приватизації земель, соціально-правової ролі се­лянства, розвитку сільськогосподарської кооперації, правового ста­новища фермерських господарств, екологізації земельного та аг­рарного   законодавства,   їх  кодифікації та  ін.

Водночас, як ми бачимо, нині існує ще багато нерозв'язаних на­укових проблем у цьому напрямі, що, у свою чергу, негативно поз­начається на ефективності правового регулювання суспільних від­носин в аграрному секторі економіки. З огляду на це наука аграр­ного права України покликана сприяти послідовному процесу фор­мування та розвитку нових аграрно-правових інститутів як цілісних, взаємоузгоджених   і досконалих   підсистем   аграрного   права  України.

Проблеми розвитку нових аграрно-правових інститутів, їх зако­нодавчого забезпечення визначають пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їх наукового обгрунтування, прогнозу­вання   майбутнього   виникнення   й  розвитку.

§ 4. Представники науки аграрного права України

Кожну науку, як вже зазначалося, потрібно розглядати як пев­ний процес дослідницької діяльності з відкриття та вироблення те­оретично систематизованих знань про дійсність. Наука аграрного права України як комплексна та спеціалізована юридична наука та­кож є процесом творчої дослідницької діяльності вчених-юристів. Саме завдяки їх самовідданій та наполегливій праці формується те­оретичний рівень аграрно-правової науки — висуваються наукові гіпотези, формулюються поняття, категорії, створюються теорії та концепції розвитку аграрно - правових відносин, явищ та цілих пра­вових інститутів та їх систем, а також розробляються практичні ре­комендації щодо вдосконалення правового регулювання аграрних відносин, які, у свою чергу, генерують подальший розвиток вітчиз­няної   аграрно-правової   науки.

В Україні у сфері аграрно-правової науки нині плідно працюють доктори     юридичних    наук     і    професори.

Академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор В. 3. Янчук, заслужений представник української аграрно-правової науки, має понад 150 публікацій, брав участь у написанні 6 підручників з основ права, 2 підручників з радян­ського права. Під науковим керівництвом В. 3. Янчука та у спів­авторстві видано юридичні довідники для працівників сільського господарства 1968, 1972, 1982, 1986 pp., а також "Науково-прак­тичний коментар Примірного Статуту колгоспу" 1988 р. 1963, 1968, 1978 pp. за ініціативою вченого та у співавторстві з ним ви­дано "Збірники колгоспного законодавства", а в 1972 і 1979 pp. — "Збірники земельного законодавства". Важливе значення для ста­новлення та розвитку аграрно-правової науки мали також підруч­ники із земельного та колгоспного права, видані за редакцією ав­тора  .

У своїй дисертації В. 3. Янчук грунтовно дослідив проблеми ма­теріальної відповідальності сторін за договором МТС із колгоспом (1954 р.) та теоретичні проблеми кодифікації законодавства про колгоспи (1969 р.) . Особливо слід відзначити внесок ученого в дос­лідження загальнотеоретичних проблем колгоспного права, здій­снені  у  монографічній  та дисертаційній   формах  .

Поряд із згаданими науковими працями, В. 3. Янчук грунтовно проаналізував правові питання відповідальності колгоспників за порушення  трудової дисципліни,   проблеми   колгоспної  власності та її правової   охорони,   правове   становище   спеціалістів   колгоспів,   со­ціальне   страхування   колгоспників  тощо.

Нині В. 3. Янчук досліджує теоретичні проблеми аграрного права в умовах здійснення аграрної та земельної реформ, проб­леми правового забезпечення нових аграрно-правових інститутів тощо .

Особливо треба підкреслити вагомий внесок В. 3. Янчука у під­готовку першого в Україні підручника "Аграрне право України", який має вже 2 видання . 2001 р. за редакцією В. 3. Янчука вийшов друком практикум з аграрного права України, в якому розгляда­ються особливості земельних відносин, зокрема земель сільсько­господарського призначення . Вчений є також співавтором науко­во-практичного   коментарю  до   ЗКЛ

Крім того, В. 3. Янчук — ініціатор створення ряду наукових юридичних центрів та навчальних закладів, в тому числі в Націо­нальному   аграрному   університеті.

Засновником науки та навчальної дисципліни з правової охорони природи в Україні є доктор юридичних наук, професор В. J1. Мун-тян. 1960 р. він захистив дисертацію на здобуття наукового ступе­ня кандидата юридичних наук на тему: "Адміністративно-правова охорона колгоспної власності" , в якій вперше в науці колгоспно­го права здійснив комплексне дослідження проблем адміністратив­но-правової охорони власності колгоспів. У монографічній формі вчений з'ясував правові питання діяльності міжколгоспних об'єд­нань . Важливе значення для розвитку науки аграрного права має його наукове монографічне дослідження "Правова охорона фунтів Української PC P" (1965 р.) та колективна монографія (у співав­торстві з Ц. В. Бичковою) "Правове регулювання водних відносин в УРСР" (1966 р.) . В. Л. Мунтян дослідив також проблеми права колгоспної власності, правові форми відповідальності службових осіб   колгоспів   тощо.

1975 р. учений захистив дисертацію на здобуття наукового сту­пеня доктора юридичних наук на тему: " Правовьіе проблеми раци­онального   природопользования"   .    На  дисертаційному   рівні   (а   також   у   монографічній   формі   —     1973   р. )    він   здійснив   спеціальне комплексне   дослідження   правових   та   організаційних   питань   при­родокористування_таправо

В. Л. Мунтян є автором понад 120 наукових праць, з яких 10 — монографії і навчальні посібники. Ним докладно проаналізовано правові проблеми раціонального природокористування та правової охорони природи, питання юридичної відповідальності у галузі охорони довкілля тощо. Значну увагу автор приділяє також проб­лемам правового регулювання суспільних відносин у сфері сіль­ськогосподарського виробництва. Так, він розробив окремі право­ві інститути колгоспного та земельного права. Зокрема, вчений є автором 3 монографій та 9 статей з питань колгоспного та земель­ного   права,   співавтором   науково-практичного   коментарю   ЗКЛ

Надзвичайно важливим для розвитку науки аграрного права Ук­раїни є науковий доробок академіка Академії правових наук Укра­їни, члена-кореспондента НАН України, доктора юридичних наук, професора В. І. Семчика. Вчений є автором понад 300 наукових праць, з яких 5 індивідуальних монографій, розділи до 21 колектив­ної монографії, до 4 підручників і навчальних посібників, до 15 до­відників,   колективних   науково - практичних   коментарів.

Вагомий внесок свого часу він зробив у розвиток науки колгос­пного   права.   Зокрема,   ним   глибоко   розроблено  теоретичні   засади правового   становища   спеціалістів   колгоспу   ,    майнових   відносин   у колгоспах     тощо.

Нині автор послідовно досліджує проблеми правового регулю­вання майнових відносин у сільському господарстві, виробничо-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств та ви­робничих об'єднань, організаційно - правові форми спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва, основні аспек­ти розвитку законодавства про господарську діяльність і власність в АПК України тощо. Так, у монографії "Имущественньїе право­отношения в сельском хозяйстве" (1984 р.) В. І. Семчик дослідив майнові правовідносини, базуючись на правомочностях власника щодо володіння, користування й розпорядження майном з позиції управління ним. Наукові висновки вченого згодом були втілені у докторській дисертації на тему: "Проблеми организационно-пра­вового обеспечения рационального использования имущества сельскохозяйственньїх   предприятий   в  условиях АПК"   (1985   р.)   .

Особливо слід відзначити науковий доробок автора з питань сільськогосподарської кооперації.   В.   І.   Семчик є  автором  монографічного дослідження "Кооперация и право" (1991 р.) , в якому він проаналізував правові основи розвитку кооперації в Україні, що мало важливе значення для становлення та розвитку нового право­вого інституту аграрного права України — сільськогосподарської кооперації.

Значною для розвитку науки аграрного права України є науко­ва діяльність В. І. Семчика з підготовки підручників з аграрного та кооперативного права . Крім того, за редакцією вченого 1998 р. ви­дано колективну монографію "Аграрне законодавство України: проблеми ефективності" , в якій В. І. Семчик всебічно проаналізу­вав проблемні аспекти процесу розвитку законодавства про госпо­дарську діяльність   в  АПК   України.

2001   р.   за редакцією   В.   І.   Семчика та  П.   Ф.   Кулинича було  ви­дано   перший   в   Україні   академічний   курс   земельного   права  України , а в 2003 р. — за редакцією вченого видано науково-практич­ний  коментар до  ЗК   .

Істотним внеском у розвиток аграрно-правової науки та юри­дичної науки в цілому є науковий доробок академіка НАН Украї­ни, доктора юридичних наук, професора Ю. С. Шемшученка, який, аналізуючи проблеми охорони навколишнього природного середовища, досліджує їх також стосовно сільського господарства. Важливе значення має розробка автором теоретичних засад розвит­ку   сучасного   законодавства   України.

На дисертаційному рівні вчений дослідив організаційно-право­ві проблеми державного управління охороною навколишнього при­родного   середовища   (1979  р.)   .

Ю. С. Шемшученко є автором понад 650 наукових праць, зок­рема 14 індивідуальних і колективних монографій. У них учений досліджує правові проблеми охорони довкілля, а також правове ре­гулювання   суспільних   відносин   в  АПК.

Особливо важливою для розвитку науки аграрного права Укра­їни діяльність Ю. С. Шемшученка з підготовки колективних мо­нографій з аграрно - правових питань: "Правовьіе вопросьі дея-тельности производственньїх агропромьішленньїх обьединений" (1983 р.) , "Производственно-хозяйственньїє связи в агропромьіш-ленном комплексе (организационно-правовьіе вопросьі)" (1988 р.)', "Агропромисловий  комплекс:   правові  питання"   (1992 р.)    тощо.

Сьогодні вчений бере активну участь у дослідженні правових засад та науковому обгрунтуванні таких нових правових інститутів аграрно­го права України, як інститут аграрної та земельної реформ, приват­ної власності  на землі  сільськогосподарського   призначення тощо.

Ю. С. Шемшученко є співавтором підручника із земельного пра­ва  (2001   р.)    та  науково-практичного  коментарю до  ЗК   (2003   р.)  .

Слід зазначити, що автор зробив значний внесок у дослідження юридичної   науки   в  Україні,   її   історії та  перспектив  розвитку.

Академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України В. І. Андрейцев є ав­тором понад 230 наукових і навчально-методичних праць, зокрема 7 монографій, 4 підручників та 3 навчальних посібників, 3 збірок актів екологічного законодавства України, низки розділів у складі авторських колективів інших наукових видань та коментарів до за­конодавства.   За  його  участю   розроблено   понад   50  законопроектів.

Основним предметом дослідження В. 1. Андрейцева є екологіч­не право, право екологічної безпеки. Одночасно автор приділяв ува­гу правовим проблемам аграрного сектора економіки, в тому числі проблемам раціонального природокористування в АПК, охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві тощо. У монографії "Правовое обеспечение рационального приро­допользования предприятий и обьединений АПК" учений з'ясував особливості державно-правового механізму забезпечення раціональ­ного природокористування аграрних суб'єктів, заходи юридичної відповідальності за порушення правил і норм використання земель­них,   водних,   лісових та   інших  природних  ресурсів  тощо   .

Нині одним із основних напрямів наукової діяльності В. 1. Анд­рейцева є дослідження проблем правового забезпечення земельної реформи, приватизації земель, удосконалення земельного законо­давства   тощо.

Вчений є співавтором першого в Україні підручника з аграрно­го права , академічного курсу земельного права України , науково-практичний   коментар до   ЗК   2003   р.

Особливо слід відзначити одну з останніх його праць — нав­чально-практичний   посібник  "Правові засади  земельної реформи   і приватизації земель в Україні" , в якому зібрані різночасові науко­ві доробки автора щодо різних аспектів реформування земельних правовідносин   в   Україні.

Істотне значення для подальшого розвитку науки аграрного права України та вдосконалення земельного й аграрного законо­давства мають наукові дослідження В. І. Андрейцева правових проблем приватизації земель в Україні, права власності на землю та інші природні ресурси. Автор уперше в аграрно-правовій науці грунтовно дослідив особливості реформування земельних правовід­носин з точки зору додержання екологічних вимог, зокрема норм і нормативів   екологічної   безпеки.

Праці В. І. Андрейцева присвячені також проблемам реформу­вання юридичної науки та освіти в Україні. Як зазначається в літе­ратурі, "вчений зробив значний особистий внесок у розвиток пра­вової  науки  та  її   організацію"   .

Вагомий внесок у становлення та розвиток теорії аграрного права України зробила також доктор юридичних наук, професор Н. І. Титова, яка є автором понад 200 наукових праць, з яких 6 індивідуальних монографій, 2 розділи в колективній монографії, 2 розділи в підручнику, рецензування 3 підручників (із сільськогос­подарського   та   аграрного   права  України).

Наукові дослідження Н. І. Титової мали істотне значення для становлення та розвитку науки правової охорони природи України (згодом — науки екологічного права). Зокрема, вчена є авторкою першого в Україні навчального посібника "Правова охорона при­роди Української РСР" (1965 р.) . 1973 р. вона підготувала моног­рафію "Відповідальність за порушення законодавства про охорону природи" , якою було покладено початок подальшим досліджен­ням питань екологічної відповідальності у правовій науці та запо­чатковано   "Львівську   наукову   школу"   в   цій   галузі.

Починаючи з 70-х pp. і донині вчена у монографічній та інших наукових формах послідовно досліджує теоретичні проблеми аграр­ного права. Зокрема, Н. І. Титова розробила загальні теоретичні положення про сутність аграрного права як комплексної, інтегро­ваної та спеціалізованої галузі права; поняття аграрного законо­давства та його співвідношення з аграрним правом; роль земельних і трудових відносин (у їх взаємозв'язку) як основоположних сус­пільних відносин у системі аграрних відносин; значення уніфікова­них комплексних спеціалізованих правових інститутів для форму­вання аграрного права на прикладі інституту матеріальної відпові­дальності.

Вчена 1978 р. опублікувала одну з перших в Україні монографій з теорії аграрного права "Материальная ответственность работни­ков сельскохозяйственньїх предприятий"', в якій на матеріалах інс­титутів матеріальної відповідальності за колгоспним і трудовим за­конодавством з'ясувала загальні та специфічні особливості аграр­ного права не лише як комплексної та інтегрованої, але й як спе­ціалізованої галузі в системі права, розкрила фактори її формуван­ня та розвитку, сформулювала основні теоретичні поняття, струк­туру* зміст. Фактично авторка вперше виробила теоретичний підхід до поняття аграрного права через систему уніфікованих правових інститутів.

У монографії "Продовольственная проблема: земля, труд (пра-вовьіе аспекти)" Н. І. Титова обгрунтувала розуміння предмета, змісту та процесу формування галузі аграрного права, з'ясувала структуру   та   предметну   специфіку   аграрних   відносин.

Нині вона розробляє теорію сучасного аграрного законодавства України, його основні принципи та конституційні засади, шляхи і напрями розвитку та вдосконалення, в тому числі й подальшої ко­дифікації.

Особливе значення мають наукові праці Н. І. Титової, де вона досліджує новий правовий інститут аграрного права України — фермерського господарства. Вчена є автором 2 монографій, прис­вячених правовому статусу фермерських господарств — "Фермер і закон" (1996 р.) , "Фермерство в Україні: основні правові засади. Питання та відповіді" (1998 р.)\ в яких на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування нею визна­чено поняття фермерського господарства, сформульовано його юридичні ознаки як специфічного аграрного суб'єкта, проаналізо­вано   його   правовий   статус.

Поряд із дослідженням правових проблем розвитку фермерства в Україні, авторка також з'ясовує правове становище інших аграр­них суб'єктів, зокрема сільськогосподарських кооперативів, об­ґрунтовує потребу чіткого законодавчого закріплення прав членів цих структур. Н. І. Титова досліджує також соціальний статус се­лянства та проблеми правового забезпечення його прав, чим запо­чатковує новий напрям наукових розробок у системі аграрно-пра­вової   науки.

Значну увагу вона приділяє правовим проблемам розвитку зе­мельного законодавства. Вчена аналізує особливості земель як спе­цифічного об'єкта правової регламентації і на цій підставі робить висновок про   необхідність розуміння   права власності на землі сільськогосподарського призначення як особливої й самостійної юри­дичної категорії . У ході розробки нового ЗК вона сформулювала принципові засади основного кодифікованого акта земельного за­конодавства, розкрила його структуру, зміст та межі правового ре­гулювання , а згодом — проаналізувала позитивні та негативні ри­си прийнятого   2001   р.   ЗК   .

Н. І. Титова є співавторкою практикуму з аграрного права Ук­раїни (2001 р.) . 2001 р. вона видала бібліографію з аграрного та зе­мельного   права   України   .

Вагомий внесок у розвиток науки аграрного права зробив член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор О. О. Погрібний, який є автором понад 140 науко­вих праць, з них 17 — індивідуальні та колективні монографії; спі­вавтором 10 підручників, а також понад ЗО навчально-методичних робіт. Напрямами наукової діяльності вченого є земельне, аграрне, екологічне  та  кооперативне   право.

У монографічній та інших формах він досліджує правовий ста­тус нових суб'єктів аграрних відносин — фермерських госпо­дарств . О. О. Погрібний є автором першої в Україні монографії, присвяченої правовим проблемам функціонування фермерських господарств, — "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)" (1992 р.) , в якій він дослідив правові питання створення фермерських господарств, основи землеволодіння й зем­лекористування громадян, що займаються селянським господарс­твом, власності цих господарств. Цією самою монографією фак­тично започатковано важливий напрям теоретичних досліджень нового   правового   інституту   —   сільськогосподарської   оренди.

Нині, поряд із дослідженням згаданих проблем, учений вивчає також правові питання права власності та організаційно-правових форм господарської діяльності в АПК, правові основи управління агропромисловим комплексом та аграрними підприємствами, пи­тання юридичної відповідальності за порушення аграрного законо­давства,   реформування   земельних   відносин   тощо.

Професор О. О. Погрібний зробив значний внесок у розвиток науки   аграрного   права України,   взявши  участь у  підготовці   підручників з аграрного та земельного права . 2000 р. у Харкові за його редакцією видано 2 навчальні посібники — "Аграрное, земельное и зкологическое право Украиньї", які містять загальні та особливі частини   трьох   навчальних дисциплін   .

Вчений є одним з авторів науково-практичних коментарів ЗК, виданих у Харкові (2002 р.) та Києві (2003 р.) . За його редакцією 2000 р. було видано книгу із земельного законодавства України (Одеса), а в 2001 та 2002 pp. — підручник із земельного права Ук­раїни   (російською  та українською   мовами)   .

Доктор юридичних наук, професор Ц. В. Бичкова (Боцян) пос­лідовно досліджує правові проблеми розвитку аграрного сектора економіки.

Велике значення мають її праці з проблем розвитку колгос­пного законодавства, зокрема монографія "Нове в статутах сіль­ськогосподарських артілей"   ,   яка  вийшла друком   ще    1958  р.    1966  р.

Ц.   В.   Бичкова у співавторстві з   В. Л.   Мунтяном   підготувала монографію,   присвячену   правовому  регулюванню   водних   відносин   .

Згодом вчена, поряд із деякими питаннями теорії аграрного права, розробляє конкретні правові інститути аграрного права, вивчає    актуальні    питання    взаємовідносин    колгоспів    і   державних підприємств,    виробничо-господарське    кооперування   в   сільському  господарстві     та  АПК.

Вона грунтовно проаналізувала договірні відносини між сіль­ським господарством і промисловістю Зокрема, у монографії "Договор в производственно - экономических связях между сельским хозяйством и промышленностью". Ц. В. Бичкова з'ясувала право­ві питання сільськогосподарської спеціалізації цивільно-правових договорів та їх нормативно-правового забезпечення, виділила ос­новні     особливості    договорів     із     реалізації     сільськогосподарської продукції, матеріально-технічного забезпечення та виробничо-тех­нічного   обслуговування   сільськогосподарських   підприємств   тощо   .

Нині вчена досліджує правові проблеми співвідношення цивіль­ного та аграрного законодавств. При цьому вона доводить потребу правового регулювання сільськогосподарської діяльності за допо­могою   спеціалізованих   правових   інститутів   аграрного   права.

Актуальними є дослідження Ц. В. Бичкової інституту права влас­ності, зокрема в аграрному секторі економіки. Важливим аспектом її наукової діяльності є аналіз проблем державного регулювання сільського господарства. Поряд з іншими авторами вона послідов­но обстоює позицію щодо необхідності державної підтримки сіль­ськогосподарських   товаровиробників.

Ц. В. Бичкова зробила також значний внесок у розвиток сучас­ної аграрно-правової науки в частині дослідження проблем законо­давчого забезпечення ефективної діяльності державних і колектив­них сільськогосподарських підприємств, реалізації сільськогоспо­дарської продукції, зовнішньоекономічної діяльності аграрних суб'єктів,   розв'язання   продовольчої  проблеми   в   країні тощо.

Вчена є співавторкою першого в Україні підручника з аграрно­го   права  .

Доктор юридичних наук, професор В. С. Шелестов досліджує окремі інститути колгоспного та аграрного права. Поряд з цим уче­ний аналізує загальнотеоретичні проблеми аграрного права як га­лузі   права.

Зокрема, В. С. Шелестов у своїх працях розглядає аграрне право як самостійну галузь права, досліджує його предмет та метод, фор­мулює   основні   поняття   тощо   .    Вчений   сформулював   також   головні напрями розвитку та  вдосконалення   аграрного   законодавства.

За   його   участю    1981   р.   видано   підручник  із   земельного   права  .

В. С. Шелестов також є співавтором першого в Україні підручника з аграрного права, в якому він з'ясовує особливості реорганізації та лік­відації аграрних суб'єктів, правове регулювання виробничо-господар­ської та  фінансової діяльності  сільськогосподарських  підприємств   .

Доктор юридичних наук, професор І. О. Середа зробив значний внесок у розвиток науки колгоспного права і тим самим сприяв створенню фундаментальної теоретичної бази для подальшого роз­витку аграрно-правових досліджень в Україні. Вчений дослідив суб'єктивні   права та  обов'язки  членів   колгоспу,   правові   засоби   захисту прав членів  колгоспу тощо.   І.   О.   Середа розробив також пра­вові   засади   аграрного   землекористування.

1974 р. він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: "Теоретические проблеми су­бьективных   прав   и   обязанностей   членов   колхоза   в   условиях   развитого социализма , в якій, на основі з ясування суті та юридич­ної природи членських відносин у колгоспах, здійснив комплек­сне, систематизоване дослідження суб'єктивних прав та обов'яз­ків членів колгоспу. Наукові висновки вченого із згаданих питань викладені також у монографії "Права і обов'язки членів колгос­пу" (1974 р.) , які є актуальними і для сучасної науки аграрного права   України.

О. Середа є співавтором першого в Україні підручника з аг­рарного   права   (1996   р.)   .

Доктор юридичних наук, професор 3. А. Павлович був відомим уче ним - правознавце м . Він — автор понад 120 наукових праць, у то­му числі 3 індивідуальних монографій, підручників, книг, довідни­ків, 5 брошур, які є значним внеском у розвиток юридичної науки. Його праці присвячені дослідженню фундаментальних засад аграр­ного й адміністративного права, державного управління, зокрема управлінню   агропромисловим   комплексом.

Автор досліджував переважно проблеми розвитку агропромис­лового комплексу та його правового забезпечення, питання матері­альної відповідальності в колгоспному праві, організаційно-право­ві проблеми керівництва сільським господарством та виробничо-господарськими зв'язками в АПК, а згодом — державно-правового регулювання   сільського    господарства.

На   дисертаційному   рівні   вчений    вперше    в   аграрно - правовій науці дослідив  теоретичні  та   практичні   проблеми   вдосконалення управління     агропромисловим     комплексом     (1989     р.)   .     Згадані проблеми були також з'ясовані автором у монографічній формі (1984 р.) , де ним були поставлені та вирішені організаційно-правові питання удосконалення діяльності органів державної влади і управління, органів господарського управління у сфері АПК, підвищення ефективності правового регулювання їх фун­кціонування .

3. А. Павлович висловив думку про формування агропромисло­вого законодавства та доцільність його кодифікації у формі закону "Про   агропромисловий   комплекс   країни"   .    Цю   ідею   він   докладно розвинув   у   подальших   працях,    зокрема   в   колективній   монографії "Аграрне  законодавство України:   проблеми ефективності"   (1998  р.)  . 3.   А.    Павлович   був   також   співавтором   першого   в   Україні   під­ручника з аграрного права,   в якому він розкрив питання державно­го   регулювання   сільського   господарства   .

Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор В. К. Попов спочатку досліджував проб­леми цивільного права, згодом — земельного та екологічного права. Багато уваги він приділяє питанням правового забезпечення реалі­зації екологічних інтересів громадян та юридичних осіб. Автор взяв участь у розробці навчальних та навчально-методичних посібників із   природоресурсового  та   екологічного   права.

Вчений на монографічному рівні всебічно проаналізував дого­вірні відносини у сфері сільськогосподарського виробництва. У праці "Договорньїе отношения и зф фективность се льскохозяйс-твенного производства" він обгрунтував поняття договорів у сфері сільськогосподарського виробництва, виділив та проаналізував їх види, сформулював особливості договірних відносин в АПК тощо . Правовому регулюванню відносин міжгосподарської кооперації присвячена його монографія "Право и материальньїе интересьі в межхозяйственной   кооперации"   .

Крім того, В. К. Попов дослідив правове становище виробни­чих об'єднань у сільському господарстві, питання забезпечення ме­ліорації   земель   у   сільському   господарстві  тощо.

Доктор юридичних наук, професор Ю. О. Вовк є автором чис­ленних наукових досліджень із колгоспного, земельного та еколо­гічного права, зокрема 70 друкованих праць, з яких 2 монографії. Він є також співавтором багатьох підручників і навчальних посіб­ників  з   колгоспного,   земельного та  екологічного  права.

Вчений вперше в юридичній науці дослідив договірні відноси­ни колгоспів з організаціями і підприємствами. У 1962 р. вийшла друком його монографія "Договорньїе отношения колхозов с орга-низациями  и  предприятиями"   .

Значну увагу автор приділяв також аналізу колгоспних трудових правовідносин. У монографії "Колхозное трудовое правоотноше-ние" (1972 р.) Ю. О. Вовк обгрунтовано довів відносну самостій­ність   колгоспних  трудових   правовідносин.

Поряд із названими проблемами, вчений досліджував й інші ас­пекти    правового    регулювання    суспільних    відносин    у    сільському господарстві,   а  саме:   актуальні   проблеми   права   користування   громадян   і  організацій   ;   правові   питання   оплати   праці   колгоспників   ;

проблеми     матеріально-технічного     постачання     сільського     госпо­дарства  ;    правові    проблеми    охорони    навколишнього    природного

середовища.   Зокрема,   у  навчальному посібнику  "Советское   природоресурсовое  право  и   правовая охрана окружающей средьі"   (1986 р.) автор   послідовно  доводить   самостійне   існування   відповідної   галузі права,   розкриває  її  особливості  та  зміст.

Кандидат юридичних наук, професор І. А. Дмитренко у 1960 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: "Правове регулювання оплати праці в колгоспах   на   новому   етапі   розвитку   колгоспного  ладу"   .

Науковими інтересами вченого є екологічне, земельне та аграр­не право. В його доробку 107 наукових праць, з яких 7 монографій, 5 навчальних посібників, 3 розділи у складі авторських колективів інших наукових видань. 2001 р. І. А. Дмитренко видав підручник з екологічного   права   України   .

Він розробляє й правові інститути колгоспного права, зокрема правове забезпечення діяльності колгоспів, їх соціально-економіч­ного розвитку, правові питання охорони майнових, земельних прав колгоспів тощо. Велику увагу автор приділяє також проблемам пра­вової   охорони   земель.

Одна з нових його монографій присвячена дослідженню зако­нодавчих основ земельних відносин (1993 р.) , в якій вчений аналі­зує процес розвитку земельного законодавства України, його ефек­тивності,  дає   конкретні  пропозиції  щодо  його   вдосконалення.

Вагомий внесок у розвиток науки колгоспного права зробив доктор юридичних наук, професор В. В. Долежан. Учений, зокре­ма, захистив кандидатську дисертацію на тему: "Договорньїе отно­шения   колхозов   (на  материалах  Украинской   ССР)"   (1973   р.)

Згодом   розглянув   правові   питання    прокурорського    нагляду   за виконанням  законів у сільському господарстві   .   В.   В. Долежан є та­кож  співавтором   однойменного   навчального   посібника Ним написано понад 100 наукових праць, з яких 2 монографії, 12 навчальних посібників, 2 науково-практичних коментарі (у складі авторських колективів), 6 методичних рекомендацій, статті та тези виступів на наукових конференціях. З питань, які безпосе­редньо чи опосередковано стосуються аграрного права, вчений опублікував впродовж 1966-1989 pp. 19 статей в юридичних журна­лах,   3   —   в  газетах.

Значним внеском у розвиток науки аграрного права України є науковий доробок доктора юридичних наук, професора А. М. Ста-тівки в частині дослідження теоретичних проблем правового регу­лювання  договірних   відносин   у   системі  АПК   України.

1990 р. вчений захистив кандидатську дисертацію на тему: "Договор на выращивание в личных подсобных хозяйствах колхозников   скота   и   птицы,   принадлежащих   колхозу"   .

1997 р. автор підготував індивідуальну монографію "Договори в агропромышленном комплексе Украины в условиях рынка" , а 1998 p. A. M. Статівка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня  доктора   юридичних   наук   на   цю   ж  тему .

У названих працях учений обгрунтував положення про те, що до­говір в умовах ринку в системі АПК є об'єктивно необхідною фор­мою економічних зв'язків між його суб'єктами, сформулював загаль­не поняття такого договору, розкрив його зміст та специфічні риси, а також довів закономірність того, що в системі АПК ринкові відно­сини визначають виникнення нових видів договорів, які раніше не мали широкого застосування (попередній договір, договір про зов­нішньоекономічний  обіг,  договір   на рекламні  послуги)   тощо.

Крім зазначених праць, А. М. Статівка підготував понад ЗО ста­тей та публікацій, в яких дослідив окремі аспекти договірних від­носин у сфері агропромислового комплексу в сучасних умовах, зокрема з'ясував поняття та види правових гарантій суб'єктів дого­вірних відносин в системі АПК, проблеми договірної свободи в АПК, особливості окремих видів договорів аграрних суб'єктів, проблеми державного регулювання АПК тощо. Учений послідовно досліджує правове становище особистих селянських господарств громадян. Він є також співавтором навчального посібника "Аграр­не   право",   виданого   в Харкові   (1997  р.)   .

Доктор юридичних наук, професор М. В. Шульга захистив кан­дидатську дисертацію, присвячену проблемам удосконалення зе­мельного   законодавства   (1981   р.)   .

У дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридич­них наук та в своїх монографіях вчений всебічно дослідив сучас­ні проблеми правового регулювання земельних відносин у ринко­вих умовах (1998 р.) . Автор уперше комплексно розглянув акту­альні теоретичні проблеми правового регулювання земельних від-носин у період утворення самостійної Української держави, фор­мування й розвитку ринкових відносин, проведення земельної ре­форми з урахуванням екологічного стану в країні. У своїй дисер­тації він обгрунтував соціально-єколого-економічну сутність зем­лі як об'єкта земельних відносин, необхідність формування інсти­туту правових гарантій земельних прав та новий підхід до кодифі­кації земельного законодавства, а також зробив інші важливі вис-но вки.

У монографії "Актуальньїе правовьіе проблеми земельних отно­шений в современньїх условиях"(1998 р.) , вчений, розглядаючи землю як елемент єдиної екосистеми, пов'язаний з іншими об'єк­тами природи, докладно аналізує правові форми власності на зем­лю, організаційно-правові форми використання земель, правові га­рантії   земельних   прав   тощо.

М. В. Шульга є співавтором підручника із земельного права (2001   р.)³ та  коментарів до   ЗК   (2002   і   2003   pp.)⁴.

Доктор юридичних наук, професор А. М. Запорожець, поряд з проблемами господарського права, досліджує також правові питан­ня   регулювання   аграрних   відносин   в   Україні.

Учений є автором близько 140 публікацій, 3 монографій, взяв участь у підготовці 4 колективних підручників. Зокрема, він є спів­автором підручника із земельного права (1981 р.) , першого україн­ського підручника з аграрного права . Вагомим внеском у розвиток української земельно-правової науки є підготовка та видання вче­ним   навчального   посібника  з  аграрного   права  (1997   р.)  .

Член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор А. П. Гетьман 1995 р. захистив дисер­тацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему:   "Еколого-процесуальна   правова теорія:   проблеми   становлення   і   розвитку

Вчений є автором понад 80 праць з питань земельного, еколо­гічного та природоресурсового права, серед них монографія "Про­цессуальньїе нормьі и отношения в зкологическом праве" , нав­чальні посібники "Екологічне право України", "Процесуальні пи­тання в природоресурсовому праві", "Вступ до теорії еколого-про-цесуального   права   України".

Особливо важливе значення для розвитку наукн аграрного пра­ва України мають його дослідження з питань охорони навколиш­нього   природного   середовища   у   сільському   господарстві.

А. П. Гетьман є співавтором коментарів до ЗК, виданих у Хар­кові   (2002  р.)² та   Києві   (2003  р.)³

Доктор юридичних наук, професор Н. Р. Малишева — авторка понад 160 наукових праць, з яких 3 — індивідуальні монографії, 13 розділів у колективних монографіях, 6 брошур і довідників. Учена грунтовно дослідила економіко-правові питання екології, пробле­ми державного управління охороною навколишнього природного середовища, питання охорони довкілля від шумових впливів, а та­кож з'ясувала правові питання охорони навколишнього природно­го середовища від забруднення отрутохімікатами і мінеральними добривами, що застосовуються в сільському та лісовому госпо­дарствах.

Істотне значення мають наукові дослідження Н. Р. Малишевої сучасних проблем гармонізації екологічного законодавства в Євро­пі (1996 р.) . Вчена брала також участь у підготовці підручника із земельного права (2001 р.) та науково-практичного коментарю до ЗК (2003 р.)⁶

Велику цінність для науки екологічного та аграрного права мають дослідження доктора юридичних наук С. М. Кравченко. Ще 1977 р. вчена захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: " И мущ є стве нн ая ответственность за причинение вреда природним обьектам" , а 1991    р.    —   докторську  дисертацію   на   тему   "Реализация   права   в  охране     окружающей    средьі     (социально-психологические     условия)

Вона є авторкою понад 120 наукових праць, з яких 6 моногра­фій, 8 навчальних посібників, розділи у 4 підручниках, інших нау­кових   виданнях.

У своїх працях С. М. Кравченко грунтовно проаналізувала пра­вові проблеми охорони довкілля, зокрема питання майнової та ма­теріальної відповідальності за порушення природоохоронного зако­нодавства, правові питання реалізації екологічного законодавства, соціально - психологічні   аспекти   правової  охорони   природи   тощо.

В. П. Цемко у монографії "Право сільськогосподарського вико­ристання землі в Українській РСР" розглядає економіко-правові проблеми, принципи права сільськогосподарського використання земель. Автор досліджує також проблеми відшкодування збитків при вилученні земель для державних і громадських потреб , еколо-го - економічні аспекти охорони фунтів тощо. У 1992 р. вчений за­хистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора еконо­мічних наук на тему: "9ко лого-зкономическая зффе ктивность ох-раньї   земельних   ресурсов   Украйни"   .

В    Україні    працює    велика    група    науковців   у    галузі   аграрного права  —   кандидатів  юридичних  наук.

Кандидат юридичних наук, доцент Л. В. Бориславський є авто­ром понад 70 наукових праць, з яких 15 — розділи у підручниках і посібниках, 35 статей тощо. 1974 р. вчений захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: "Ответственность за порчу земель сельскохозяйственного назначе-ния" , присвячену комплексному дослідженню всіх видів юридич­ної відповідальності за правопорушення, пов'язані зі псуванням зе­мель сільськогосподарського призначення. У своїй праці він дав за­гальну характеристику законодавства про охорону земель сільсько­господарського призначення, сформулював поняття правової охо­рони таких земель. Автор визначив також поняття та види псуван­ня земель сільськогосподарського призначення, виділив критерії і специфічні риси такого псування. На основі проведеного дослід­ження Л. В. Бориславський вніс обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення земельного законодавства про охорону земель від псування,  які  мають значення   й  нині.

Кандидат юридичних наук, доцент С. Ф. Василюк, який є пред­ставником львівської  наукової  школи,   на дисертаційному рівні дослідив    проблеми    правового    регулювання    внутрішнього    розпорядку    в колгоспах , а також інші аспекти правового регулювання трудових від­носин у сільському господарстві. Вчений є автором понад 55 науко­вих праць,  з яких   1   монографія,  2 брошури,   5  навчальних посібників.

С. Ф. Василюк узяв участь у підготовці першого українського підручника   з   аграрного   права  .

Кандидат юридичних наук, доцент В. В. Янчук був автором по­над 75 наукових праць, у тому числі монографій, наукових комен­тарів, юридичних довідників, навчальних посібників, збірників ак­тів   законодавства,   співавтором   підручника   "Кооперативне   право".

У 1983 р. учений захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: "Правової! режим па-хотньїх угодий (на материалах Украинской ССР)" . Він вперше в аграрно - правовій науці зробив теоретичний аналіз правового режи­му   орних   земель.

В. В. Янчук дослідив широке коло питань, зокрема щодо правової охорони земель сільськогосподарського призначення (1987 р.)\ право­вого забезпечення впровадження інтенсивних технологій в рослин­ництво (1990 р.) тощо. Важливе значення мають також його праці з проблем сучасного аграрного та земельного законодавства України . Вчений  —  співавтор першого в Україні підручника з аграрного права .

Кандидат юридичних наук, доцент І. М. Миронець 1955 р. за­хистив кандидатську дисертацію на тему: "Договор контрактации в советском праве" . Це була перша наукова розробка договірних від­носин з контрактації сільськогосподарської продукції в післявоєн­ний період. Він є автором понад 100 наукових праць, виконаних ін­дивідуально та у співавторстві, серед яких підручник, навчальні по­сібники, брошури, розділи в колективних наукових працях, збірни­ки   законодавчих  актів,   статті   в   періодичних   виданнях.

Значний внесок у розвиток науки аграрного права України зро­бив кандидат юридичних наук, доцент В. В. Носік. Учений є авто­ром понад 60 наукових і науково-методичних праць, з яких 3 роз­діли підручника "Аграрне право України", посібник з правових пи­тань  кооперації,  довідники  з  питань  проведення   земельних аукціонів та тендерів в Україні, статті з питань аграрного, земельного, ко­оперативного права, навчально - методичні посібники з курсу аграр­ного  та   земельного   права.

Поряд із дослідженням загальнотеоретичних проблем аграрного права України автор аналізує також окремі правові інститути цієї галузі. Зокрема, у кандидатській дисертації на тему: "Правовое ре­гулирование рационального использования земель сельскохозяйс­твенньїх предприятий агропромьішленного комплекса (на матери­алах Украинской ССР)" (1986 р.) він дослідив правові засади сіль­ськогосподарського   землекористування.

Нині вчений досліджує проблеми правового забезпечення інс­титутів аграрної та земельної реформ, права власності на землю, в тому числі правові засади формування ринку землі, паювання зе­мель,   інші   аспекти   правового   регулювання   земельних   відносин.

В. В. Носік (у співавторстві) вперше грунтовно дослідив проб­лемні та складні питання юридичної природи права на земельну частку (пай), підстави виникнення та припинення такого суб'єк­тивного права тощо . Він є автором практичного довідника "Право власності на землю в Україні" (1992 р.) , співавтором навчального посібника "Право власності в Україні" (2000 р.) та практичного посібника "Придбання земельних ділянок несільськогосподарсько-го  призначення"   (2002 р.)   .

Вчений брав також участь у підготовці підручника з аграрного права    та  коментарів до   ЗК   .

Проблеми сільськогосподарської кооперації у дисертаційній та монографічній формах проаналізував кандидат юридичних наук, доцент В. І. Федорович . Учений провів всебічний комплексний аналіз правових засад створення, реорганізації та ліквідації сіль­ськогосподарських кооперативів в Україні, дослідив теоретичні ос­нови сільськогосподарської кооперації, виділив основні етапи її розвитку тощо. Аналізуючи правові умови створення та організації сільськогосподарських кооперативів автор обгрунтував юридичні та специфічні    ознаки    сільськогосподарського    кооперативу,    сформулював визначення його поняття, вирізнив загальні та спеціальні організаційно-правові умови створення сільськогосподарських коо­перативів тощо. Велику увагу він також приділив проблемам право­вого  забезпечення   еволюції  відносин   власності  на  землю   в  Україні  .

Кандидат юридичних наук, доцент П. Ф. Кулинич у 1985 р. за­хистив кандидатську дисертацію на тему: "Правовое обеспечение рационального использования мелиорированньїх земель (на мате-риалах Украинской ССР)" , в якій вперше в українській юридичній науці розглянув комплекс правових питань, пов'язаних із викорис­танням меліорованих земель у сільськогосподарському виробництві з позицій не тільки земельного, а й водного, цивільного та інших галузей права. Питанням правового забезпечення раціонального ви­користання меліорованих земель присвячена і монографія автора "Рациональное использование мелиорированньїх земель (вопросьі правового обеспечения)" (1987 р.) . Вчений дослідив також теоре­тичні та   практичні   проблеми   правової   охорони   родючих   фунтів.

Нині він є автором понад 70 наукових публікацій з проблем зе­мельного, аграрного, екологічного та цивільного права, серед яких — розділи в 10 колективних монографіях, остання з них — "Аграрне законодавство України: проблеми ефективності" (1998 р.) . За ре­дакцією В. І. Семчика та П. Ф. Кулинича в Києві 2001 р. видано підручник   із   земельного   права  України   .

Слід відзначити вагомий внесок П. Ф. Кулинича в розробку правових інститутів земельної реформи, права приватної власності на  землю,   участь  у підготовці  проекту  нового   ЗК   .   Вчений також є співавтором коментарів до ЗК, виданих у Харкові (2002 р.) та Ки­єві (2003 р.)¹.

Проблеми правового забезпечення та розвитку окремих інститу­тів аграрного, земельного та екологічного права послідовно дослід­жує кандидат юридичних наук, доцент І. І. Каракаш. Він є автором понад 60 наукових праць із згаданих проблем, зокрема розділів під­ручника "Основи держави та права", навчального посібника "Ко­оперативне право", підручника "Екологічне право України". У 1979 р. вчений захистив кандидатську дисертацію на тему: "Теоре-тические вопросьі правового регулирования обязанностей членов колхозов" , у якій вперше в українській науці колгоспного права здійснив комплексний та системний аналіз основних питань пра­вового   регулювання   обов'язків   членів   колгоспів.

Крім того, вчений розглянув правові питання стягнення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, особам, що працюють в колгоспі, дисциплінарної та адміністративної відповідальності посадових   осіб   колгоспів   тощо.

Нині напрямами наукової діяльності автора є аналіз теоретич­них проблем права власності на природні ресурси; правове забез­печення земельної реформи; регіональні проблеми екології та їх подолання тощо. Він, зокрема, дослідив проблемні питання рефор­мування відносин земельної власності, реорганізації колективних сільськогосподарських   підприємств   тощо.

Вчений   є   співавтором   навчального   посібника   з   аграрного,   земельного та екологічного права (2000 р.) та співавтором курсу лек­цій "Зкологическое право Украйни" , виданого у 2001 р. за його редакцією .

За редакцією І. І. Каракаша та О. О. Погрібного у 2001 р. вида­но підручник із земельного права . Вчений також є співавтором ко­ментарю до   ЗК,   що   вийшов друком   2002  р.   у Харкові  .

Актуальні проблеми інституту права приватної власності на зем­лі сільськогосподарського призначення досліджує В. К. Гуревський (1999-2000 pp.)   .   Зокрема,   вчений у своїх працях здійснив  історико- правовий аналіз існування права приватної власності на землю на території української держави, визначив поняття права приватної власності громадян на землю, дав характеристику об'єкта та суб'єк­тів цього права, обгрунтував необхідність реформування системи реєстрації прав на землю, сформулював рекомендації щодо вдоско­налення земельного законодавства та практики його застосування тощо.

Він також є співавтором навчального посібника з аграрного, зе­мельного та екологічного права (2000 р.) , 2 коментарів до ЗК (2002-2003   pp.)²

В. П. Жушман поряд із проблемами цивільного, господар­ського права досліджує також окремі правові інститути аграрно­го права. Вчений є автором понад 50 наукових праць, з них 7 — навчальні посібники. Особливо слід відзначити науковий внесок автора в підготовку та видання навчального посібника з аграрно­го права України (1997 р.) . У 2003 р. побачив світ його навчаль­но - практичний посібник "Аграрне право та законодавство Укра­їни"   .

У дисертаційній формі права громадян на землю в сільській міс­цевості комплексно дослідила О. М. Вовк (1997 р.) . При цьому вчена вирізняє окремі особливості таких прав, класифікує їх та вносить пропозиції щодо вдосконалення чинного земельного зако­нодавства. Важливим є зроблене нею розмежування прав власників земельних ділянок і землекористувачів та її науковий висновок про потребу їх  роздільного   регулювання   в   ЗК.

О. І. Заєць 1999 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: "Правові аспекти зе­мельної реформи в Україні" . У цій роботі вона сформулювала по­няття земельної реформи, обгрунтувала її мету, провела наукову класифікацію правовідносин у сфері земельної реформи тощо. Важливе практичне значення мають пропозиції вченої щодо роз­ширення змісту нового кодифікованого акта земельного законо­давства в частині включення до нього розділу "Правове забезпе­чення   земельної  реформи".

Правове забезпечення охорони та раціонального використання земель в сільському господарстві досліджує також Д. А. Суржан. Автор,    зокрема   в   дисертаційній   формі,    з'ясував   правові   питання правового     захисту     земель     сільськогосподарського     призначення (1979   р.)'.

Ґрунтовне комплексне дослідження оренди земель сільськогос­подарського призначення в нових соціально-економічних умовах у дисертаційній формі здійснила Н. В. Ільницька . На основі аналізу історії розвитку оренди земель на території Української держави, чинного законодавства України в галузі регулювання земельних орендних відносин та наукового доробку представників економіч­ної та юридичної науки з проблем оренди земель автор з'ясувала специфічні ознаки земель сільськогосподарського призначення, поняття та особливості їх оренди, розкрила сутність та особливос­ті оренди земельних паїв, обгрунтувала важливе теоретичне поло­ження про земельно-правову природу договору оренди земель сіль­ськогосподарського призначення, внесла важливі пропозиції щодо вдосконалення   чинного   земельного   законодавства тощо.

Правові засади оренди земель розробляє також кандидат юридич­них наук І. Будзилович. Автор, зокрема, докладно проаналізував істо-рико-правові витоки оренди земель в Україні . Поряд із цим учений досліджує проблеми правового забезпечення земельної та аграрної ре­форм в Україні, співвідношення між згаданими реформами, перспек­тиви  вдосконалення  чинного  земельного  законодавства    тощо.

Т. П. Проценко, яка є автором близько 20 наукових праць, 1996 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кан­дидата юридичних наук на тему: "Правовий режим майна селян­ських (фермерських) господарств" , у якій вперше в українській науці аграрного права комплексно дослідила зміст правового режи­му майна фермерських господарств, права власності, інших майно­вих прав громадян, котрі провадять фермерське господарство. Ана­лізу проблемних аспектів сучасного законодавчого забезпечення майнових відносин у фермерських господарствах та напрямів його удосконалення присвячена й монографія вченої (2000 р.) та інші роботи. Авторка всебічно дослідила також конституційні засади розвитку фермерських господарств , правові проблеми сільськогос­подарських   кооперативів   тощо.

М. Я. Ващишин на дисертаційному рівні всебічно проаналізу­вав земельні правовідносини у фермерських господарствах . Вче­ний обгрунтував значення земельних правовідносин у системі всіх фермерських правовідносин як визначальних і базових, сформу­лював їх поняття та види. Крім того, він з'ясував поняття і право­вий статус суб'єкта права на одержання й використання земельної ділянки у фермерському господарстві, розглянув юридичну проце­дуру отримання земельних ділянок, правові форми використання земель у фермерських господарствах тощо. Важливе наукове зна­чення має також комплексне дослідження земельних прав та обов'язків осіб, які ведуть це господарство, та конкретні пропози­ції, зроблені М.Я. Ващишиним, щодо вдосконалення їх законодав­чої   регламентації.

Л. В. Логуш провела оригінальне панорамне дослідження пра­вових засад фермерства у США, здійснила порівняльно-правовий аналіз фермерського законодавства США і України, на основі яко­го внесено конкретні пропозиції щодо розвитку загального та спе­ціального законодавств України у цій сфері . Вчена є також автор­кою 5 публікацій з питань правового забезпечення розвитку фер­мерства   в   Україні  та   США.

Правове регулювання створення та діяльності фермерських гос­подарств дослідила у своїй кандидатській дисертації М. С. Долин-ська . Вона проаналізувала процес створення фермерських госпо­дарств, з'ясувала етапи та особливості цього процесу тощо. При цьому правовий інститут фермерства аналізується з позицій враху­вання певного історичного досвіду України щодо існування при­ватних   сімейних   господарств   на   селі.

Правове становище сільськогосподарських кооперативів аналі­зує О. М. Сонін. Автор на дисертаційному рівні визначив проблем­ні аспекти виникнення, реорганізації та ліквідації сільськогоспо­дарських кооперативів . Він також грунтовно дослідив питання класифікації сільськогосподарських кооперативів за різними кри­теріями, правові проблеми майнових відносин у зазначених аграр­них   структурах   тощо.

О. А. Поліводський у дисертаційній та інших формах з'ясував проблеми правового регулювання реалізації сільськогосподар­ської продукції . У своїх працях автор приділяє увагу сучасним проблемам еволюції відносин власності в Україні. Вчений є спі­вавтором   колективних   монографій   "Аграрне   законодавство   Украіни: проблеми ефективності" (1998 р.) та "Проблеми права влас­ності та господарювання у сільському господарстві" (2001 p.) , a також науково-практичного коментарю до ЗК, виданого в Києві 2003 р.³

Т. Г. Ковальчук — автор більш як 10 наукових праць, серед яких тези конференцій, наукові статті, 3 розділи в різних наукових ви­даннях. Напрямами наукової діяльності є екологічне, земельне та аграрне право. Зокрема, вчена досліджує правові аспекти збережен­ня і родючості фунтів, охорони земель, проблеми законодавчого регулювання приватизації земель тощо . Т- Г. Ковальчук також взя­ла  участь  у   підготовці   науково-практичного   коментарю до   ЗК   .

Кандидат юридичних наук Т. О. Коваленко на дисертаційному рівні здійснила комплексний аналіз правових аспектів реструктури­зації недержавних сільськогосподарських підприємств (2002 р.) . При цьому значну увагу вчена приділила питанням реформування зе­мельних правовідносин. Важливе значення мають висновки авторки щодо вдосконалення земельного законодавства України з метою на­лежного правового регулювання реформування відносин власності на землю у процесі реструктуризації недержавних сільськогосподар­ських підприємств. Вчена сформулювала наукові визначення понять: "земельна частка   (пай)",   "право   на земельну частку  (пай)"   тощо.

Вона також грунтовно досліджує правові проблеми паювання земель, зокрема питання реалізації права на земельну частку (пай), захисту   права   на   земельну  частку   (пай)   та   ін.

Правові проблеми сільськогосподарських кооперативів в умовах ринкової економіки в дисертаційній формі дослідив В. Ю. Уркевич (2001   р.)⁷.

Кандидат юридичних наук, доцент М. А. Мацько всебічно проа­налізував проблеми правового становища підсобних виробництв і промислів у сільському господарстві . Нині основними напрямами наукової діяльності вченого є кооперативне право, правове станови­ще   сільськогосподарської   кооперації,   договірні   відносини   кооперативів із господарюючими суб'єктами АПК; аграрне право тощо. Вче­ний є автором понад 80 наукових праць, з яких 1 книга, 2 розділи підручника, розділи довідково-методичних посібників, індивідуаль­них статей і наукових повідомлень. М. А. Мацько — один із співав­торів першого в Україні підручника з кооперативного права, в яко­му він з'ясував співвідношення аграрного та кооперативного права, правове   становище   сільськогосподарських  кооперативів  тощо   .

3. Ф. Самчук 1994 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: "Юридичне обслугову­вання сільськогосподарських підприємств в умовах переходу до рин­кової економіки" , є авторкою 7 наукових статей, співавторкою нав­чального посібника "Аграрне право". Нині вчена аналізує правові проблеми  аграрної та  земельної реформ,   приватизації  земель тощо.

В. О. Ситник на дисертаційному рівні з'ясував основні наукові проблеми правового регулювання меліорації в Україні (1996 р.) . Крім того, він є автором 13 наукових праць з питань правового за­безпечення меліорації у ході земельної реформи, реформування аг­рарних,   зокрема  земельних  відносин   тощо.

Автором 45 наукових праць, у тому числі й з проблем законодав­чого регулювання аграрних відносин, є В. М. Стретович. Учений глибоко дослідив питання правового регулювання колективного під­ряду в сільському господарстві , демонополізації земельної власнос­ті тощо. Він також брав участь у підготовці колективної монографії "Аграрне  законодавство України:   проблеми ефективності"   (1998  р.)  .

Кандидат юридичних наук, доцент О. П. Радчук 1993 р. захис­тив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридич­них наук на тему: "Правове регулювання комісійної торгівлі сіль­ськогосподарською продукцією" . Вчений також є автором близько 10 друкованих праць. За його участю видано навчальний посібник з  аграрного   права   1997  р.

І.   А.   Войтюк   1989   р.   у дисертаційній   формі дослідила   питання матеріальної відповідальності членів колгоспів . Нині вчена аналі­зує проблеми правового регулювання оренди земель та інші питан­ня   правового   регулювання   аграрних   відносин.

О.   В.   Конишева  вперше   в Україні  в дисертаційній   формі дослі­дила   проблеми   правового   забезпечення   запобігання   деградації   земель сільськогосподарського призначення . Важливе значення ма­ють висновки авторки щодо розмежування понять "землі", "грун­ти",    "сільськогосподарські   угіддя"   тощо.

Н. С. Гавриш на дисертаційному рівні проаналізувала правові пи­тання відповідальності за забруднення та засмічення грунтів в Україні . А. Бейкун докладно дослідив організаційно-правові питання державного регулювання аф опромисл ового комплексу . Вчений та­кож аналізує проблеми сучасного правового забезпечення земель­ної та афарної реформ в Україні, розвитку афарного законодавс­тва,   його   кодифікації  тощо.

Конституційні засади забезпечення екологічної безпеки в сіль­ському господарстві та проблеми правового забезпечення виробниц­тва екологічно  чистої продукції  в АПК усебічно розглянув   І.   Бакай   .

Організаційно-правові питання управління матеріально-техніч­ним забезпеченням сільського господарства в дисертаційній та мо-нофафічній формах з'ясував В. П. Нафебельний . Учений опублі­кував близько 200 наукових праць, взяв участь у розробці багатьох законопроектів. Нині автор, поряд з іншими питаннями, досліджує правові  аспекти   реформування   афарного   сектора  економіки.

Представниками української афарно-правової науки сьогодні розроблено широке коло питань правового регулювання афарного сектора економіки, зокрема загальнотеоретичні засади афарного права як галузі права, галузі законодавства, науки та навчальної дис­ципліни, а також науково-правові проблеми розвитку окремих аг­рарно-правових інститутів. Завдяки цьому нині можна з певністю говорити про науку афарного права як сформовану (але, водночас, динамічну), цілісну системну галузь знань про афарне право Украї­ни, його систему, предмет та методи правового регулювання, афар-но-правові норми та правові інститути,   афарне  законодавство тощо.

Слід зазначити, що сучасний період розвитку афарно-правових досліджень українських учених характеризується значним розширен­ням кола проблем, які потребують науково-теоретичного з'ясування, виникненням   нових напрямів афарно-правових наукових досліджень.

Прийняття нового ЗК та істотне розширення кола земельних відносин вимагають нових фунтовних досліджень наукою афарно­го   права  України.