Печать

Розділ 1 Предмет, метод, принципи і система аграрного права

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

§ 1. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості

Галузь права — основний підрозділ у структурі права, його ди­ференційована складова. Вона є сукупністю певних норм права, що регулюють  якісно   особливі   суспільні   відносини.

Разом узяті галузі права становлять систему права — його зако­номірно послідовний склад. До нього входять як основні (профіль­ні, фундаментальні) галузі права, так і вторинні, зокрема комплек­сні. До перших належать цивільне, адміністративне, кримінальне право тощо. До других — господарське, аграрне, екологічне й бага­то інших галузей права. Слід зазначити, що нині у зв'язку із урізно­манітненням суспільних відносин, а також форм їх правового врегу­лювання, кількість комплексних галузей збільшується. Аграрне пра­во   було   однією   з   перших   комплексних   галузей.

Комплексні галузі права містять як норми основних галузей права, при цьому істотно їх спеціалізуючи, так і свої власні галузе­ві норми, які створюють їх базу. Усі разом вони формують цілісну правову   галузеву   сукупність   норм.

Найхарактернішими рисами правової спільності комплексних спеціалізованих галузей права є не так методи правового регулю­вання, як особливі принципи (загальні вихідні положення). Саме ці принципи, як зазначає С. С. Алексеев, надають комплексним га­лузям   права   специфічного   галузевого   відтінку  .

Починаючи з 30-х і до 90-х pp. минулого століття єдиною ком­плексною галуззю права, яка обслуговувала суспільні відносини в сільському господарстві колишнього СРСР, у тому числі й в УРСР, було колгоспне право. Ця галузь права стосувалася тільки одного суб'єкта суспільних відносин — колгоспів, що було зумовлено на­явністю самостійної колгоспно-кооперативної форми власності та адміністративними методами керівництва господарськими проце­сами   на   селі.

У 70-х pp. закономірно виникла наукова ідея про потребу сукуп­ного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгос­пів, а й інтегровано всіх сільськогосподарських (аграрних) підпри­ємств.   Вперше  її  сформулював   М.   І.   Козир    як потребу  формування сільськогосподарського права, котгре згодом почали називати аг­рарним. У дискусії, яка розгорнулася щодо цього, брали участь ук­раїнські вчені — В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. С. Шелестов, В. К. По­пов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павлович та ін. Уже тоді необхідність іс­нування аграрного права обгрунтовано доводили не стільки особ­ливостями суб'єктів аграрних відносин, скільки унікальною специ­фікою їх виробничо-сільськогосподарської діяльності як єдиного об'єкта цих правовідносин. Адже тільки у сфері сільського госпо­дарства існує унікальне органічне поєднання господарської діяль­ності (праці) із землекористуванням,, а самі землі виступають як ос­новний засіб виробництва. Неповторні особливості процесу вироб­ництва сільськогосподарської продукції дістають вияв у всіх сіль­ськогосподарських структурах незалежно від форм власності та гос­подарювання. Саме ця юридична специфіка суспільних аграрних відносин стала першоосновою вирішення їх як предмета правово­го регулювання окремою комплексною, інтегрованою і спеціалізо­ваною   галуззю   аграрного   права  .

Аграрне право — порівняно ноіва галузь у системі права, яка об'єктивно сформувалась у 70-х pp. минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали сус­пільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структу­рах, що існували у той час. Об'єктом аграрних відносин цих різних суб'єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича ді­яльність. Вона є розмаїта, а за змістом реалізується різними аграр­ними суб'єктами, проте має єдину спрямованість — на викорис­тання земель сільськогосподарського призначення для виробниц­тва відповідної продукції. Ця діяльність може бути безпосередньо сільськогосподарською   або  тісно   з   нею   пов'язаною.

З   виникненням   України   як  суверенної держави,   радикальними змінами   суспільних відносин   на селі у зв'язку з  реалізацією  земель­ної та   аграрної  реформ   істотно   розширилося   та   набуло   якісно   но­вого   змісту  аграрне   законодавство,   що   становить   нормативно-пра­вову  базу  аграрного   права як  галузі   права.   Проте,   як  і  раніше,   во-Ь но    акумулює    законодавчі    акти,     що    регулюють    земельні,    трудові,! майнові,   організаційні,   управлінські   та   інші   відносини   різних   аг-' рарних   суб'єктів.

Аграрне право це, по-перше, комплексна галузь права, яка є су­купністю різних за юридичною природою норм, що регулюють ор­ганічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а са­ме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та   ін.;

по-друге інтегрована галузь права, норми якої регулюють від­носини багатьох аграрних суб'єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських   кооперативів,   особистих   селянських   господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін. їхня ді­яльність може бути заснована на приватній, комунальній та дер­жавній формах власності; по-третє, — це спеціалізована галузь пра­ва, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб'єк­тів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська ви­робнича та пов'язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей   земель   сільськогосподарського   призначення.

Можна назвати ще одну специфічну рису аграрного права, яка полягає в тому, що воно відповідає окремій аналогічній галузі еконо­міки. По суті, йдеться про адекватність галузі права й галузі еконо­міки.

Норми сучасного аграрного права України не можуть не регу-лювати певною мірою й соціальні проблеми селян, кількість яких, за переписом   2001   p.,   становить  32,8%   від усього  населення   країни.

Розширення предмета правового регулювання сучасного аграр­ного права України відбувається завдяки тому, що воно стосується не тільки відносин у сфері виробництва сільськогосподарської про­дукції (які залишаються основними), а й відносин у сфері перероб­ки сільськогосподарської сировини, реалізації відповідної продук­ції та  ін.

Отже, аграрне право України це комплексна, інтегрована і спе­ціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регу­люють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використан­ня земель сільськогосподарського призначення різними аграрними суб'єктами.

Ця галузь виникла у 70-х pp. минулого століття, пройшла дис­кусійний етап свого становлення, утвердилась у комплексну, інте­гровану та спеціалізовану галузь права, яка істотно розширила й якісно збагатила свій зміст внаслідок здійснення в Україні земель­ної та  аграрної  реформ.

 


 

§ 2. Предмет аграрного права України; його зміст та особливості

Предмет аграрного права — це сукупність однорідних суспіль­них   відносин,   які  регулюються   нормами   цієї  галузі   права.

Дискусія з питань існування сільськогосподарського (аграрно­го) права, яка відбувалася в 70-х pp., була зумовлена начебто від­сутністю у нього власного предмета правового регулювання. Проте при цьому не бралося до уваги те, що для комплексних галузей права однорідність суспільних відносин як предмета правового ре­гулювання є відносною. Це пояснюється тим, що комплексна га­лузь права охоплює первинні норми інших галузей права, спеціалі­зуючи їх відповідно до галузевого об'єкта правової регламентації та їх суб'єктного   складу,   і  водночас   має   "власні"   специфічні   (здебільшого — інтегровані) норми. Незважаючи на такий поліструктурний склад норм комплексних, спеціалізованих та інтегрованих галузей права, яким є аграрне право, воно все ж складає системну цілісну сукупність правових норм. Остання здебільшого зумовлена специ­фікою єдиної сфери виробництва сільськогосподарської продукції. Саме цим чинником визначається єдина предметно-змістовна спрямованість норм аграрного права та їх спеціалізований харак­тер. Тому, як зазначає С. С. Алексеев, комплексні утворення є до­сить міцною правовою спільністю, що складається із спеціальних норм   .

Отже, предмет правового регулювання є основою виокремлен­ня аграрного права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану га­лузь  у   системі   права.

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного пра­ва є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а за­знають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно -трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливо­стями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, напри­клад, для таких поширених суб'єктів, як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи, ці норми регулюють відповідні членські  відносини   (майнові,   трудові,   управлінські та  ін.).

Інтегрованість норм аграрного права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Підставою для інтегрованого правового регулювання аграрних відносин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель сіль­ськогосподарського призначення як основного й незамінного засо­бу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'яза­ної  з   нею   іншої діяльності.

До системи аграрного права належать і власні первинні норми, які регламентують суспільні відносини, комплексний характер кот­рих лише генетично походить від основних профільних галузей, а за своєю суттю вони є аграрно-правовими. До цієї профільної частини аграрно-правових норм належать норми, які регулюють відносини з ви­користання        земель        сільськогосподарського         призначення.

Йдеться про правову регламентацію специфічного виду землеко­ристування — сільськогосподарську виробничу діяльність із вико­ристанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення   (передусім   —   грунтів)   як  об'єкта  аграрних   відносин.

Під час переходу до ринкових відносин істотно розширилось і урізноманітнилося   коло   суб'єктів   аграрних   відносин.    Виникли   та набрали розвитку фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі), особисті селянські господарства,   приватні   аграрні   підприємства тощо.

Земельний кодекс (ЗК) закріпив в Україні приватну, комуналь­ну та державну власність на землю (ст. 78). Він досить чітко врегу­лював правовий режим земель сільськогосподарського призначен­ня, які є природною базою сільськогосподарської виробничої ді­яльності. Ці землі мають пріоритетне значення серед інших катего­рій   земель   України.

Отже, предмет правового регулювання аграрного права України на сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин знач­но розширився і набув нового змісту порівняно з періодом станов-лення сільськогосподарського (аграрного) права та його функціо­нування   до   90-х   pp.

По-перше, якісно нового змісту набули відносини, які й раніше були предметом аграрного права. Йдеться насамперед про земельні відносини щодо земель сільськогосподарського призначення, які є базовими в системі аграрних відносин. Це сталося завдяки ліквідації монополії державної власності на ці землі та запровадженню при­ватної   власності   на   них.

По-друге, приватна власність поширилась і на майнові аграрні від­носини, що уможливило виникнення нових суб'єктів аграрних відносин, яких раніше взагалі не могло бути. Це — фермерські господарства, сіль­ськогосподарські кооперативи різних видів, особисті селянські госпо­дарства,   приватні   аграрні  підприємства,   орендні організації тощо.

Отже, предмет аграрного права увібрав у себе систему якісно онов­лених, і цілком нових суспільних відносин. Проте незмінним для їх юридичної природи є те, що об'єктом цих суспільних відносин бу­ла й лишається виробнича господарська діяльність на землях сіль­ськогосподарського призначення. Можна лише стверджувати, що поняття   й   зміст  цієї діяльності   стали   ширшими   і   вагомішими.

Виробнича сільськогосподарська діяльність — це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земель­них і трудових відносин. Саме вирощування сільськогосподарських культур як процес праці на землі становить першооснову предмета аграрного   права.

Отже, крім безпосередньо земельних відносин (в частині регла­ментації правового режиму земель сільськогосподарського призна­чення), до предмета аграрного права належать земельно-трудові від­носини   (їх часто   називають   просто  трудовими).

Якщо земельне право регулює правовий режим усіх категорій земель, у тому числі — земель сільськогосподарського призначен­ня, то аграрне право — лише правовий режим останніх. При цьо­му норми земельного права є загальними положеннями, вихідними засадами, які дістають специфічний вияв у нормах аграрного права, що регулюють господарсько-виробничу діяльність, пов'язану з раціональним використанням сільськогосподарських земель різни­ми   аграрним и   суб'єктами.    Земельно-трудові   відносини   складаються переважно під час використання земель як основного засобу ви­робництва сільськогосподарської продукції. Проте іноді це можуть бути й "відокремлені" земельні або трудові відносини. Що має міс­це тоді, коли йдеться про менш характерні, ніж рослинництво, га­лузі   сільськогосподарської  діяльності.

У процесі аграрно-правової спеціалізації норм земельного пра­ва для різних суб'єктів аграрних відносин (особливо — для сіль­ськогосподарських кооперативів) у сучасних умовах важливу роль відіграють норми локальної правотворчості, зокрема статути цих аграрні   суб'єкти.Радикальнізм

Із з є мельно-трудовими щільно пов'язані й майнові аграрні відносини, в які вступають різні аграрні суб'єкти. Радикальні зміни відносин власності під час переходу до ринкової економіки, виник­нення приватної власності не лише на землю, а й на майно (зде­більшого через паювання майна колишніх колективних сільського­сподарських підприємств) істотно позначилися на характері сучас­них   аграрних   майнових   відносин.

Цивільний кодекс (ЦК) закріпив підприємницьку сутність та­ких  аграрних суб'єктів,   як   виробничі   кооперативи   (ст.   ст.    163-166).

Господарським кодексом (ГК) деталізовано майнові відносини у виробничих кооперативах та юридично зафіксовано існування при­ватних підприємств, селянських (фермерських) господарств і орен­дних   підприємств  як  підприємницьких   структур   (ст.   ст.    113-115).

Аграрне законодавство України визначає спеціалізацію майно­вого статусу сільськогосподарських виробничих та інших коопера­тивів , фермерських господарств , особистих селянських госпо­дарств  .

Майнові аграрні відносини мають внутрішній і зовнішній харак­тер. І навіть тоді, коли внутрішні виходять за межі аграрних струк­тур і розглядаються судами, вони не втрачають своєї первісної юри­дичної аграрно-правової природи, оскільки органічно позв'язані з внутрішніми   аграрними   відносинами.

До предмета аграрного права належать також організаційні та уп­равлінські відносини. Вони теж можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно зміни­лася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання   в   аграрному   секторі   України.

За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійно­го характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах сільськогосподарського ви­робництва.    При    цьому   значно   зміцнюються   демократичні   засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих і об­слуговуючих   кооперативів   та   ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформовано­му секторі аграрної економіки стосовно державного управління ни­ми, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає ціл­ковитого невтручання державних органів у зазначену сферу. Йдеть­ся лише про заміну методів адміністрування методами всебічної підтримки   аграрного   підприємництва.

За сучасних умов розвитку соціальної правової держави, виз­нання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності найвищою со­ціальною цінністю, чомусь права селян захищено значно менше, ніж права міського населення. Зважаючи на це, аграрне право має містити також і комплекс соціальних аграрних відносин. На жаль, поки що цим відносинам як елементу змісту сучасного аграрного права приділяється мало уваги, законодавство у цій сфері перебу­ває не на належному рівні. Що істотно впливає на стан виробни­чої   сільськогосподарської  діяльності   всіх   аграрних   структур.

Отже,       предмет      аграрного      права      України     можна      визначити     як сукупність       комплексних,         інтегрованих       і      спеціалізованих      суспільних   аграрних     відносин,     які    за     своїм     змістом     є     земельними,      трудовими, майновими,          організаційно-управлінськими,      а         також         соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб'єк­тами сільськогосподарської виробничої та пов 'язаної з нею іншої ді­яльності.

Специфічної й органічної єдності предмету аграрного права на­дають норми, які регулюють пріоритетний вид землекористування — використання земель сільськогосподарського призначення (переду­сім   —   грунтів)   як  об'єкта   аграрних   відносин.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання. Найбільш характерно це для ос­новних профільних і однорідних за змістом галузей права. Для комплексних галузей цей фактор менш істотний, але його не мож­на   й   цілком   відкинути.

Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, "зцементовані" характером сільськогосподар­ської виробничої діяльності під час використання земель сільсько­господарського призначення, не може мати якогось одного спосо­бу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відно­син, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність є аграрному праві елементів методів тих галу­зей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до зміс­ту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профі­лююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аг­рарного   права.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються пере­важно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході   організації   виробництва   сільськогосподарської   продукції   різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у   встановлених   межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на акти­візацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в за­безпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарю­вання .

З економічними та демократичними засадами діяльності сучас­них аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному зако­нодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських    кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення еле­ментів   рекомендаційності в     їх     регламентації.

Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аг­рарного сектора економіки з господарською самостійністю аграр­них   суб'єктів   (переважно   як   підприємницьких   структур).


 

§ 3. Принципи аграрного права України

Принципи — це основні вихідні засади певного суспільного явища, що якнайактивніше виражають його зміст. Принципи пра­ва — це засади, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права. В них розкриваються системні особливості галузі права, які зумовлюють її галузеву суть. Проте принципи права можуть мати й ширший, міжгалузевий характер. Такі загальні принципи відображаються в галузевих правових принципах.

Сучасний період розвитку українського суспільства характери­зується такими загальними правовими принципами, які повинні ві­дображатися   в   законодавстві   (в  тому числі   —   й   в   аграрному):

 

  • спрямованість  на  зміцнення   юридичних  засад  правової демо­кратичної   держави;
  • спрямованість   на   гарантування   прав  людини;
  • відповідність    об'єктивним    закономірностям    сучасного    сус­пільного   розвитку,   його   науковим   засадам;
  • відповідність    усіх    нормативно-правових    актів     Конституції України;
  • врахування   ієрархічної   послідовності   та   внутрішньої   гармонії нормативно- правових   актів;
  • підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої системи;
  • кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку законо­давства, численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного   законодавства).

 

Аграрне право як комплексна, інтегрована й спеціалізована га­лузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зу-мовлена особливостями мети та змісту аграрних відносин. При цьому   слід   враховувати   2   таких  фактори:

 

  • селяни   своєю   працею   створюють  життєво   необхідні   й   неза­мінні   блага  для   всього   суспільства:    виробляючи   сільськогосподар­ську   продукцію,   вони   вирішують  одну  з   найважливіших  суспільних проблем   —    продовольчу;
  • аграрні      відносини      безпосередньо      або      опосередковано пов'язані   з   процесом   сільськогосподарського   землекористування.

 

У зв'язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аг­рарного права слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільськогосподарського землекористування серед інших видів користування землею. Одним із прикладів юридичного закріплення цього спеціального принци­пу є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р. ). Існує потреба в прийнятті спеціального, ширшого за змістом, Закону — "Про   сільське   господарство"   .

Другим важливим спеціальним принципом сучасного аграрного права є рівність суб'єктів аграрних відносин. Перехід України до ринкових відносин, урізноманітнення форм власності на землю та майно, підприємницькі засади аграрного господарювання створи­ли умови для виникнення нових суб'єктів аграрних відносин — фермерських господарств, особистих селянських господарств, при­ватних аграрних підприємств та ін. І для якісної зміни правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, які існували раніше, зокрема сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих коо­перативів*. Рівність цих та інших суб'єктів аграрних відносин, в то­му числі великих аграрних державних підприємств, є закономірним відображенням демократичних засад у розвитку аграрного підпри-ємн ицтва.

Наступним   принципом   сучасного   аграрного   права   є   право   до­бровільного        вибору        селянами        організаційно-правових        форм        господарювання на землях сільськогосподарського призначення, а також ха­рактеру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяльнос­ті, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) сіль­ськогосподарською та іншою продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарюван­ня й конституційних гарантіях права приватної та інших форм власності.

Специфічним принципом аграрного права є тісний органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин, за якого процес сіль­ськогосподарського землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об'єктивних природних властивостей грунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людсько­го і природного факторів — одержання сільськогосподарської про­дукції. Цс — найхарактерніший принцип для основної галузі сіль­ськогосподарського   виробництва   —   рослинництва.

Ведення сільського господарства завжди пов'язане з природним виробничим ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміж­ком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків виробле­ної (виготовленої) продукції та з багатьма іншими факторами. То­му в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для Украї­ни стабільна державна підтримка сільськогосподарського товарови­робника має стати постійним принципом державного керівництва сільським господарством, а отже принципом аграрного права. Дер­жава повинна забезпечувати охорону земель сільськогосподарсько­го призначення, створювати соціально-економічні умови життя й праці   селянина.

Надзвичайно важливе практичне значення має принцип реаль­ної гар антованості суб'єктивних прав селян як громадян України й як суб'єктів аграрних відносин. Селянство — це та структурна детермі­нанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Вод­ночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національ­них традицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодав­чих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демокра­тичному   правовому   суспільстві.


 

§ 4. Система аграрного права України

Система галузі права — це закономірно послідовна, повна і внутрішньо узгоджена сукупність складових, основу якої становить правовий інститут. Вона значною мірою зумовлена принципами права.

Можна стверджувати, що сьогодні аграрне право України це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася      і   являє     собою      повноцінну     систему     аграрно-правових     інститутів. Саме їх наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової спільності є підтвердженням існування окремої са­мостійної   галузі   права.

Для аграрного права характерна наявність, насамперед, ком­плексних правових інститутів. Провідний серед них — інститут права власності на землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних реформ у сільському господарстві — зе­мельної та аграрної, виникнення аграрних товаровиробників, під-приємницьких   засад  їхньої діяльності.

Комплексна юридична природа інституту права власності пов'язана, передусім, з його генетичними зв'язками з цивільним правом та аграрно-правовою спеціалізацією норм земельного пра­ва. Останнє зробило можливим перерозподіл земель сільськогоспо­дарського призначення між різними аграрними суб'єктами, сприя­ло   виникненню   нових  суб'єктів   аграрних   відносин.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий пра­вовий інститут паювання земель. Він був законодавчо започатко-ваний ЗК 1992 р. та широко задекларований кількома указами Пре­зидента   України.

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств і є похідним від права колективної власності на землі сільськогосподарсь­кого призначення. Воно є, по суті, основною формою набуття се­лянами   права  права        власності   на  ці  землі.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є поширений у практиці інститут оренди земель сільськогос­подарського призначення, який здебільшого використовується аграр­ними суб'єктами, що значною мірою зумовлює їх юридичну при­роду.

Одним із нових інститутів аграрного права є інститут фермер­ського господарства, який органічно поєднує норми права, що рег­ламентують складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних,   управлінських та   інших   відносин.

Правове становище фермерських господарств регулюється пе­реважно спеціальними законодавчими актами аграрного законо­давства.

Найусталенішим правовим інститутом аграрного права є інсти­тут сільськогосподарської кооперації. Ця традиційна організаційно-правова форма ведення сільського господарства пройшла багато різ­них етапів свого історичного розвитку: вона була значно спотворена в період колективізації і відроджена в 90-х pp. минулого століття, ко­ли спочатку на основі Закону СРСР від 25 червня 1988 р. "Про ко­операцію в СРСР", а згодом на засадах спеціалізованого Закону Ук­раїни "Про сільськогосподарську кооперацію" почали відновлюва­тися   справжні кооперативні  принципи  аграрного  виробництва.

Створення й функціонування в Україні виробничих і, особливо, обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів потребує по­дальшого   вдосконалення   їх   правового   режиму.

Аграрним законодавством передбачено розвиток і деяких інших організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського ви­робництва: особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств, сільськогосподарських товариств, а також державних сільськогосподарських підприємств та ін. Це сприятиме формуванню відповідних      правових      інститутів       аграрного       права.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потре­бує законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правово­го інституту пріоритетного соціального розвитку села. Він був започаткований ще 1990 р. прийняттям спеціального Закону УРСР "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислово­го комплексу в народному господарстві", яким передбачались прі­оритети в державних інвестиціях, принципи еквівалентності товарообміну між сільським господарством і промисловістю, в сфері соціального розвитку села, його наукового та кадрового забезпечення   тощо.

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України "Про стимулю­вання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", який визначив конкретні економічні, фінансові й соціальні важелі розвитку   сільського   господарства   України.

Подальший розвиток нормативної бази цього правового інсти­туту спрямований на законодавче врегулювання форм і методів державної підтримки сільського господарства, забезпечення нор­мальних  соціально-економічних  умов  життя   та   праці   селянства.

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку має також інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в аграрному законодавстві й ще менше реалізу­ються   на   практиці.

Активно формується й новий правовий інститут аграрного права — приватизація та паювання майна в агропромисловому комплексі України. Особливості приватизації майна в АПК пе-редбачені спеціальними актами аграрного законодавства: Зако­ном України в ід 10 липня 1996 р. "Про особливості приватиза­ції майна в агропромисловому комплексі", Указом Президента України від 27 серпня 2002 р. № 774/2002 "Про додаткові захо­ди щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського на­селення"   тощо.

Науковці   рекомендують   конкретні   правові   умови   вдосконалення   цього   складного   процесу.

Система       аграрного      права      як      навчальна      дисципліна передбачає послідовну  наявність   3   складових,   якими   є:

 

  1. загальна частина;
  2. особлива частина.
  3. спеціальна   частина.

 

Можливість вирізнення загальної частини навчального курсу аграрного права України є показником, що засвідчує об'єктивне іс­нування   відповідної   окремої   галузі   права.

До загальної частини курсу належать такі вихідні загальнотеоретичні теми такі, як: предмет аграрного права, його принципи й систе­ма, джерела аграрного права, їх поняття та класифікація; аграрні правовідносини (поняття, види, особливості, класифікація); державне регулювання сільського господарства (зміст, форми, система державних органів тощо); правове становище різних аграрних суб'єктів (фермерських господарств, сільськогосподарських коопе­ративів, особистих селянських господарств); особливості реформу­вання   аграрних  відносин  тощо.

Особлива частина навчального курсу розпочинається з розкрит­тя особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які є основним засобом виробництва, базою для ви­робничої   сільськогосподарської  діяльності   всіх   аграрних   суб'єктів.

На цій основі в особливій частині курсу послідовно розкрива­ються головні напрями діяльності аграрних суб'єктів, їх земельні, трудові, майнові, договірні, фінансові та інші відносини, а також відповідальність   за   порушення   аграрного   законодавства   України.

Вперше в підручнику з аграрного права України подається спе­ціальним   розділ   —   про   розвиток  науки   аграрного   права України.

Спеціальна частина навчального курсу містить характеристику аграрного права зарубіжних країн і правове регулювання земельної та  аграрної  реформи   в   цих   країнах.