ГЛАВА 2 ЗЕМЕЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 1. Поняття то види земельних правовідносин

Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відно­синами між людьми, взаємні права та обов'язки яких врегу­льовані нормами права.

Земельні правовідносини являють собою суспільні відно­сини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем і врегульовані нормами зе­мельного права.

Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскіль­ки будь-які правовідносини становлять механізм дії право­вих норм, у якому поведінка суб'єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його ді­яльність заборонено). Однак свободу господарської експлуа­тації землі закон спрямовує у русло додержання цільового призначення даного угіддя, ефективності використання, підвищення родючості тощо, і якщо власник не бажає застосо­вувати даний режим використання, то його право власності на земельну ділянку може бути припинено.

Земельні правовідносини можна класифікувати за інсти­тутами земельного права та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи належать: земельні правовідносини у сфері власності на землю; правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею; правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земельні правовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на землю є основоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієї чи іншої форми власності на землю здійснюється при приватизації державних або комунальних земель, укладення будь-яких угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідний від права власності виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою заінтересованою особою виника­ють правовідносини землекористування, у межах яких обид­ві сторони беруть на себе взаємні права та обов'язки – ця група земельних правовідносин поділяється на дві підгрупи: правовідносини, що мають характер речових прав (право постійного користування земельною ділянкою і сервітут) і правовідносини, які мають зобов'язальний характер ( оренда, застава (іпотека).

Крім того, ці правовідносини можна класифікувати залежно від категорії земель на правовідносини щодо вико­ристання земель сільськогосподарського призначення житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду - про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюються корис­тування майданами, вулицями, проїздами, шляхами - набе­режними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладо­вищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявності у них спеціальної правосуб'єктності.

Правовідносини у галузі управління використанням і охо­роною земель мають місце у випадках, коли державні і місце­ві органи влади виконують відповідні функції. До таких фун­кцій належать: надання земель у власність або у користуван­ня з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання й охорони земель; вилучення земель; землеус­трій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов'язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультива­ції земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід'ємної частини навколишнього природного се­редовища, засобу виробництва і просторового базису.

До охоронних земельних відносин належать також відно­сини, що виникають під час порушення норм земельного права, суб'єктивних прав землевласників і землекористува­чів та невиконання обов'язків цими суб'єктами. Такі право­відносини реалізуються на основі норм, якими встановлю­ється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Характер земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділян­ка, тобто від правового режиму відповідної категорії земель.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на мате­ріальні і процесуальні. Матеріальні — передбачені норма­ми, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земель­них відносин (наприклад, право на отримання земельної ді­лянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не пору­шувати прав власників суміжних земельних ділянок). Про­цесуальні регламентуються нормами, що встановлюють по­рядок виникнення, зміни і припинення земельних право­відносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, ос­карження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів).

На практиці земельні правовідносини виявляються як складне співвідношення різних видів. Так, ведення осо­бистого селянського господарства на земельній ділянці

реалізується через правовідносини власності, коли з цією метою придбавається земельна ділянка; через правовід­носини державного управління, коли державні органи контролюють стан земельної ділянки або проводять облі­кові дії; правовідносини щодо охорони земель, коли зем­левласник або землекористувач проводить рекультиваційні заходи тощо.


 

§ 2. Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатні­ми для участі в тих чи інших правовідносинах. Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами зе­мельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (грома­дяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юри­дичні особи (засновані громадянами України або юридични­ми особами України та іноземні), територіальні громади (ре­алізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через від­повідні органи державної влади).

Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий ста­тус, що складається з певних правомочностей, на які впли­вають вид суб'єкта, його поведінка, особливості об'єкта та обстановка, у якій діє цей суб'єкт. Так, згідно зі ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарно­го сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ве­дення сільськогосподарського виробництва. З наведеного прикладу випливає, що суб'єктом відносин власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути лише -^ громадяни України та юридичні особи України. Але придбати такі землі для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва можуть лише такі громадяни України, які мають відповідну освіту або досвід, а юридичні осо­би повинні мати відповідні цілі, закріплені в установчих документах. Таким чином, на правовий статус покупців зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення впливають законодавчі вимоги щодо виду даних суб'єктів та їх можливої правомірної поведінки, які зумовлені особ­ливостями об'єкта правовідносин (земельної ділянки ма­ють ці суб'єкти (сфера товарного сільськогосподарського виробництва).

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти земельних пра­вовідносин поділяються на чотири категорії: органи дер­жавної влади і місцевого самоврядування, що мають право на регулювання використання земель; власники землі і землекористувачі — носії прав та обов'язків з раціонально­го використання і охорони земель; громадські екологічні об'єднання, наділені правом громадського контролю за ви­користанням земель; органи судово-прокурорського нагля­ду, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних правовідносин.

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах тери­торії України, індивідуально-визначені земельні ділянки, зе­мельні частки (паї) та права на них.

Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами. Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділян­ки, що перебувають у загальній спільній (частковій) влас­ності. Земельні частки є самостійним об'єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) — це право її власни­ка вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визначення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: виз­начення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обме­жень прав власників. Приватноправовим способом визна­чення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства1. Встановлю­ючи правила добросусідства, власники земель та землеко­ристувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними.

На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини:

1)  основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус. Усі землі мають різну якість, різняться природними характеристиками і показниками, мають різ­не економічне й соціальне значення. Враховуючи ці обста­вини, для організації раціонального використання і охоро­ни земель усі землі поділяються на різні категорії. Ці кате­горії виділяють залежно від основного цільового призна­чення відповідних земель. Перебування земельної ділянки у складі тієї чи іншої категорії визначає зміст та обсяг прав та обов'язків відповідного суб'єкта, що використовує землю на законних підставах. Так, якщо на землях сільськогоспо­дарського призначення основним обов'язком суб'єктів є підвищення родючості ґрунтів, то на землях промисловос­ті — максимальна економія земель, які відводяться під об'єкти будівництва.

Правовий статус земельної ділянки залежить також від розташування на ній окремих об'єктів. За цією озна­кою земельні ділянки незалежно від категорії земель, до яких вони належать, поділяються на: земельні угіддя і ді­лянки, на яких немає ніяких інших природних і майно­вих об'єктів; земельні угіддя і ділянки, на яких розташо­вані природні об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані нерухомі майнові об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості і при­родні об'єкти2;

2)  правовий статус суб'єктів земельних правовідносин. Так, іноземні громадяни і юридичні особи не можуть бути власниками  земельних  ділянок  сільськогосподарського призначення.



§ 3. Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин

Підставами виникнення, зміни та припинення земель­них відносин є юридичні факти — юридично значимі обс­тавини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обста­вин можна віднести: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів міс­цевого самоврядування, які передбачені законом як під­стави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рі­шення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший право­вий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земель­них відносин.

За характером виникнення юридичні факти поділя­ються на дії та події.

Дії - являють собою такі юридичні факти, в яких виявляється поведінка людей або їх колек­тивів. Дії (бездіяльність) можуть бути правомірними, тоб­то такими що відповідають вимогам законодавства, і неп­равомірними, тобто такими, що суперечать закону. Ос­новні види правомірних дій — землекористування та охо­рона земель.

Події — це такі юридичні факти, настання яких від­бувається незалежно від волі учасників правовідносин (наприклад, засуха, повінь, землетрус або інше стихійне лихо).

Особливістю земельних правовідносин є те, що для ви­никнення багатьох з них необхідна сукупність юридичних фактів — юридичний склад. Наприклад, для того щоб набути - право власності або користування земельною ділянкою на підставі набувальної давності згідно зі ст. 119 ЗК України, не­обхідна наявність низки юридичних фактів.

Одним з найпоширеніших правовстановлюючих юридич­них фактів є приватизація земель1.

Зміни земельних відносин у процесі використання зе­мельних угідь завжди пов'язані з подальшою еволюцією тих чи інших дій та подій, а також змінами, які відбуваються у чинному законодавстві. Так, орендодавець за умов збільшен­ня розміру земельного податку має право вимагати збіль­шення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Динаміка у земельних правовідносинах особливо харак­терна для сільськогосподарського виробництва, де якісні ха­рактеристики об'єкта таких відносин — земельної ділянки — не є постійними. Однак важливим у таких земельних право­відносинах є те, що вони повинні ґрунтуватися тільки на за­конних підставах.

Земельне законодавство окремо закріплює перелік правоприпиняючих юридичних обставин. Згідно зі стат­тями 140 і 141 ЗК України до них належать: добровільна відмова власника або користувача від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутнос­ті спадкоємця або припинення діяльності юридичних осіб за відсутності правонаступника; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження зе­мельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; вилучення земельної ділянки у випад­ках, передбачених земельним законодавством; конфіска­ція за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у вста­новлений строк у випадках, визначених земельним зако­нодавством; використання земельної ділянки не за цільо­вим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Охоронні земельні правовідносини припиняються після здійснення учасником (учасниками) цих відносин дій, які усувають правопорушення. Якщо порушника земельного за­конодавства притягнуто до юридичної відповідальності, то акт застосування стягнення (покарання) означає припинен­ня охоронних земельних правовідносин.

Дії, як підстави припинення земельних правовідносин, традиційно поділяють на дві групи: 1) ті, які відбуваються за волею землевласника чи землекористувача (відчужен­ня земельної ділянки за рішенням власника, відмова від використання земельної ділянки тощо); 2) ті, які відбува­ються за волею органів держави, уповноважених на охо­рону земельних ресурсів, у тому числі правоохоронних органів загальної компетенції (вилучення земельної ді­лянки, позбавлення права користування нею у зв'язку з порушенням закону тощо).