Печать

Розділ І. Основи теорії держави і права Глава 1. Основи теорії держави.

Posted in Право - Л.Д. Коровіна Основи правознавства Посібник

 

1.1. Теорії походження держави і права.

Держава і право існували не завжди. Про їх походження існує немало теорій, всі вони по – різному трактують причини виникнення держави і права.

Основні теорії походження держави і права:

Теологічна (релігійна) теорія (Августин Блаженний і Фома Аквінський). Пояснює походження держави та права божественною волею, спираючись на Біблію. Вони обґрунтовують її вічність і непорушність, будь-яке посягання на державу приречене на невдачу.

Сакральна(харизматична) (Дж. Фрезер). Логічно продовжує теологічну теорію. Вона пояснює виникнення держави і права вірою людей у божественну силу носіїв влади – вождів, князів, царів, їх так звану харизму.

Патріархальна теорія (Аристотель, Фільмер, М.Драгоманов). Пов’язують виникнення держави з історичним процесом росту сім’ї, об’єднання родів у племена, племен у державу. Державна влада є продовженням батьківської (патріархальної) влади, яку здійснює у державі монарх.

Договірна теорія (ЖЖ.Руссо, Д. Локк, Спіноза). Держава – результат згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території, з метою забезпечення порядку і організації суспільного життя.

Теорія завоювання (насильницька) (К. Каутський, Гумплович, Дюрінг). Держава виникає внаслідок завоювання одних народів іншими; держава утворюється завойовниками для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення своєї влади.

Органічна теорія (Г. Спенсер) Держава, подібно біологічному організму, народжується, розвивається, старіє, вмирає і має своє політичне тіло – руки, ноги, голову, внутрішні та зовнішні органи, що виконують певні функції.

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Г.Тард). Походження держави й права пояснюється властивостями людської психіки, необхідністю одних владарювати, а інших підкорятися. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, а тому потребує постійного керівництва.

Технократична теорія (Л. Михайловський) Держава є результат розвитку науки: обумовлена необхідністю регулювання відносин між людьми і технікою.

Космічна теорія Державні інститути занесені з космосу, створені при участі позаземних істот.

Теорія географічного детермінізму (А. Мечніков, Е.Хантінктон). Вирішальними факторами у виникненні держав є клімат, ландшафт природних ресурсів.

Демографічна теорія (Т.Мальтус) Полягає в тому, що практично всі суспільні процеси, в тому числі і утворення держави, обумовлені зростом народонаселення.

У XX ст. найбільшого поширення набула класово – економічна теорія походження держави (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін). Згідно із нею держава та право є важливим, об’єктивно закономірним надбанням людської цивілізації. Вони виникли внаслідок економічного розвитку суспільства у лоні первіснообщинного ладу, його норм моралі, звичаїв та традицій.

Тривалий час історія не знала інституту держави. Основними формами суспільної організації були рід, община, плем’я, об’єднання (союз) племен. Не існувало також і права: стосунки між індивідуумами регулювалися на основі звичаїв, забобонів, фізичної сили тощо. Суспільний поділ праці, розвиток людини та знарядь праці (продуктивних сил) зумовили появу умов для створення надлишкового продукту, його обміну, а отже, і виникнення приватної власності. В результаті з’являються групи людей, які наділені можливостями не працювати, а привласнювати продукцію, створену іншими групами людей. Суспільство розмежовується на класи, які відрізняються між собою за роллю і місцем у суспільному виробництві, розподілі матеріальних благ, за соціальним і майновим станом, способом життя тощо. Між цими групами виникають різноманітні суперечності, які з часом стають все гострішими, антагоністичними, тобто такими, що характеризуються непримиренною боротьбою.

Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й життя, змусила  людей до такої організації співжиття, яка б не тільки захистила їх фізично, але сприяла узгодженню, захисту різноманітних їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися.

Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла на себе функції узгодження інтересів різних груп населення, організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм та правил поведінки (законів), механізмів їхнього впровадження, забезпечила єдність і цілісність суспільства, а також захист своїх громадян від зовнішніх сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя. Виникнення держави закріпило певний етап розвитку суспільства на шляху прогресу. Водночас і право постає основним фактором (нормою) організації співжиття в державі, потіснивши, але не ліквідувавши інших норм: звичаїв, традицій, моралі, релігійних канонів. Цінним у соціально – економічній теорії є те, що держава розглядається як наслідок об’єктивних економічних процесів у суспільстві.

 

1.2. Поняття та ознаки держави

Поняття „держава” сучасному значенні з’явилося на початку XVII ст.

Держава - це універсальна політична форма організації людського суспільства, що характеризується політичним і публічним характером суверенної влади, реалізацією своїх повноважень на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій, наданням своїм рішенням обов’язкової правової форми, встановленням податків з метою ефективного функціонування механізму влади й реалізації загальносоціальних повноважень.

Держава має такі ознаки:

1. Особливий апарат публічної влади: держава виступає від імені всього населення, панівного класу чи соціальної групи. Апарат публічної влади складається з апарату управління й апарату примусу. До апарату управління належать законодавча і виконавча влади: парламент, президент і його апарат, уряд, міністерства й відомства, місцеві держадміністрації тощо. До апарату примусу належать: армія, міліція (поліція), суди, прокуратура, виправні установи тощо. Наявність у суспільстві особливого апарату публічної влади є головною ознакою держави, яка тісно пов’язана з іншими.

2. Політичний характер влади: носії влади організаційно відокремлені від суспільства, захищаючи інтереси певних правлячих верств. Але в громадянському суспільстві задовольняються інтереси всього населення.

3. Територіальна ознака: територія держави визначається її кордонами. До території держави належать суша, внутрішні моря, озера. ріки, зовнішні моря в межах 12-мильної зони (20км) – територіальні води, континентальний шельф, повітряний простір у межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військово-морські й повітряні судна, літаки та космічні апарати. Територія є власністю держави, матеріальною базою розвитку суспільства. Без території держава не може бути суб’єктом міжнародних відносин.

4. Суверенітет держави означає, що державна влада – єдина в межах своєї території, не залежить від інших політичних влад всередині країни і особливо від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада (найвищі органи) може вільно приймати ті чи інші рішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. Політична влада держави та її суверенітет поширюється на всіх людей, що живуть на її території.

5. Здатність видавати загальнообов’язкові правила поведінки: тільки держава має право видавати закони, які є загальнообов’язковими для всіх громадян і посадових осіб на всій її території. Закони спрямовані на регулювання й охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин і соціальних цінностей суспільства. Державна влада – єдиний суб’єкт, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи.

6. Здатність збирати податки, робити позики, давати кредити: держава стягує податки зі своїх громадян, підприємств і організацій, що перебувають на її території. Крім того, держава бере позики і кредити. Податки і займи йдуть на утримання державного апарату, бюджетних організацій і на розвиток загальнонародних соціально – економічних та політичних програм.

Крім того, держава має свою фінансову систему та гроші; державну мову; державні символи – герб, прапор, гімн. Кожна держава має також свої звичаї, традиції і культуру.

 

1.3 Поняття функцій держави. Внутрішні та зовнішні функції держави.

Функції держави – це напрямки її діяльності, які відображають суть і соціальне призначення державного управління суспільством.

Різноманітність суспільних відносин і форм діяльності держави щодо їх регулювання визначає різноманітність функцій держави.

Функції держави класифікують за різними ознаками:

1)   залежно від поділу влади – законодавчі, виконавчо – розпорядчі, судові і контрольно – наглядові; вони забезпечують управління суспільством і державою;

2)   залежно від ролі, яку вони відіграють в суспільстві – основні і другорядні;

3)   залежно від сфери суспільного життя – економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, ідеологічні, економічні;

4)   залежно від строків виконання – постійні і тимчасові;

5)   залежно від сфери впливу і здійснення – внутрішні і зовнішні;

6)   залежно від форм і методів державної діяльності – правотворча, правореалізаційна, правоохоронна.

За сферами суспільних відносин внутрішні функції класифікуються:

-     в економічній сфері – господарсько–організаторська; господарсько–стимулююча (забезпечення стабільності ринкових відносин, стимулювання конкуренції), науково–організаторська (організація системи наукових установ, забезпечення обороноздатності держави), регулювання міри праці і міри споживання.

-     у політичній сфері – функції соціального компромісу; охорони конституційного ладу, законності і правопорядку, забезпечення громадянського миру.

-     у гуманітарній сфері держава виконує такі функції:

Ø гуманістичну – забезпечення, охорона і захист основних прав і свобод людини і громадянина;

Ø екологічну – охорона навколишнього середовища;

Ø соціальну – охорона здоров’я населення, соціальний захист і соціальне забезпечення;

Ø культурно-виховну – розвиток освіти, культури, виховання особи.

Держава здійснює організаційну і управлінську функції.

Зовнішні функції. До зовнішніх функцій відносяться: участь у міжнародному економічному співробітництві; участь  у розв’язанні глобальних економічних  і наукових проблем по енергетиці, в космічному просторі, використання морів і океанів; оборона країни від зовнішнього нападу і анексії ймовірними противниками; участь у забезпеченні миру; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку і невтручання у внутрішні справи інших держав. У ст. 17 Конституції України проголошено, що захист суверенітету  і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. У ст. 18 Конституції зазначено, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальними принципами і нормами міжнародного права.

 

 


 

1.4 Класифікація держав за їхньою формою.

Основними елементами, що визначають порядок організації та здійснення державної влади (тобто форму держави) є: форма правління, форма державного устрою та форма політичного режиму.

Форма державного правління – це організація верховної влади в державі, яка вказує на структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення, розподіл повноважень, принципи взаємодії з іншими органами влади, з політичними партіями, класами та іншими верствами населення. Основні форми правління держави:

1. Республіка – форма правління, при якій вища державна влада здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням країни на певний строк. Республіки бувають:

  • Парламентські – проголошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія).
  • Президентські, де Президент обирається загальнонародним голосуванням, очолює уряд, але не може розпустити парламент. Обраний парламент тільки приймає закони, але має право накладати вето на президентські укази (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія).
  • Президентсько–парламентські чи парламентсько–президентські (змішані) – присутні ознаки парламентської і президентської республіки (Україна, Франція).

2. Монархія (від гр. єдиновладдя) – вища державна влада, повністю або частково зосереджена в руках одноособового глави держави (короля, царя, імператора), влада якого передається, як правило, по спадковості.

Розрізняють такі види монархій:

  • Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, коли монарху належить необмежена влада (Російська імперія часів Петра I).
  • Парламентська (або конституційна) монархія – влада монарха обмежена конституцією, за якою обирається парламент (Англія, Данія).
  • Виборна монархія – глава держави одержує владу не престолонаслідуванням, а обирається не певний строк (Малайзія, Об’єднані Арабські Емірати).
  • Теократична монархія – значну роль в управлінні державою відіграють релігійні інститути, коли релігійний лідер є одночасно главою держави (Катар, Оман, Бахрейн, Ватикан).

Внутрішній поділ держави на певні частини (штати, землі, адміністративно – територіальні одиниці, автономні утворення, суб’єкти федерації) складає державний устрій, він визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

За формою державного устрою держави бувають:

Прості (унітарні, єдині) – держава, яка характеризується цілковитою політичною єдністю. Держава має єдині вищі органи державної влади і державного управління, єдине громадянство, єдину систему права, судову та грошову системи, немає самостійних державних утворень на місцях (Польща, Литва). Деякі унітарні держави (Іспанія. Португалія, Україна) включають автономні утворення.

До складних держав належать:

  • Федерація – союзна держава, що складається із територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет. (Наприклад. США, Німеччина, Австрія, Канада, Мексика, Росія, Бразилія).
  • Конфедерація – союз суверенних держав, утворений для реалізації певних цілей (економічних, військових, дипломатичних тощо). Цей союз недовготривалий, він перетворюється на федерацію або розпадається (Наприклад, початковий етап створення США).
  • Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу – метрополію і підвладні їй не суверенні держави – колонії (Британська імперія).

Політичний режим – це елемент форми держави, що визначає методи та прийоми здійснення політичної влади. Типи (форми) політичного режиму визначаються конкретною розстановкою політичних сил, рівнем політичної зрілості громадян та цивілізованістю країни:

  • Демократичний політичний режим характеризується реальною участю населення в здійсненні державної влади, заснований на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей, конституційному закріпленні та гарантуванні прав і свобод громадян. Різновиди демократичного режиму: демократично – ліберальний; демократично – консервативний; демократично – радикальний.
  • Антидемократичний (авторитарний, тоталітарний, тиранія) політичний режим характеризується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної влади, недодержанням основних прав людини, верховенством держави над правом; підконтрольністю всіх сфер суспільства державі та мілітаризацією держави.

 

1.5. Загальне поняття про громадянське суспільство.

Громадянське суспільство бере початок з античних часів, коли з’явились республіки та інститут громадянства.

Громадянське суспільство – це соціально неоднорідне суспільство, яке досягло певного рівня соціального розвитку й у своїй життєдіяльності є відносно незалежним від держави. Це спільнота вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, брати активну участь в політичному житті.

Ознаки громадянського суспільства:

1.   Головна цінність суспільства – людина, її інтереси, права і свободи.

2.   Рівноправність і захищеність усіх форм власності.

3.   Економічна свобода громадян та їх об’єднань, інших суб’єктів виробничих відносин у виборі форм і здійснення трудової діяльності.

4.   Надійна та ефективна система соціального захисту.

5.   Гарантії реалізації політичних свобод – наявність інститутів і розвиненість механізмів впливу громадян на державну політику.

Умови створення громадянського суспільства:

1.   Невідчужуваність від людини наслідків її праці.

2.   Забезпечення виборчою системою вільного й адекватного волевиявлення.

3.   Об’єктивне представництво суспільства у законодавчому органі.

4.   Переважна більшість дорослого населення – трудящі-власники; недопустимість перевантаження платників податків посередницькими, наглядовими та управлінськими установами.

Громадянське суспільство – суспільство з розвиненими економічними, політичними та іншими відносинами, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Його побудова є метою суспільного розвитку, воно є засобом всебічного забезпечення прав і свобод, інтересів людини і громадянина.

 

1.6. Поняття та основні ознаки правової держави.

Правова держава розуміється як офіційний владний аналог громадянського суспільства. Це ідеал держави, яка створює необхідні умови для панування права в суспільстві, повновладдя народу, рівності особи та держави та створює всебічні матеріальні, правові й духовні засади і функції.

Правовій державі притаманні риси, властиві будь–якій державі. Однак вони мають доповнюватися такими суттєвими ознаками:

ü Принцип верховенства права, який означає, що право визнається вищою владою в державі; неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами, установами, організаціями; забезпечення взаємної відповідальності держави і громадянина.

ü Визнання непорушності й невід’ємності прав і свобод людини. Кожна людина має права і свободи від народження. Вони не надаються державою або законом. Права і свободи людини - пріоритетні порівняно з державними інтересами.

ü Державна влада функціонально поділена між трьома гілками влади (законодавчою, виконавчою, судовою), кожна з яких має певне коло своїх повноважень, може контролюватися іншими гілками влади і, в свою чергу, має право контролювати їхню діяльність. Це правовий принцип, сутність якого полягає у неприпустимості зосередження всієї повноти державної влади в одній із її гілок. створенні механізму „стримувань і противаг”. Для забезпечення такого поділу в конституціях сучасних держав передбачено: відмінний порядок формування гілок влади, різне коло і терміни повноважень, надання різних форм імунітету (недоторканності) посадовцям на час виконання ними службових обов’язків.

ü Визнання за громадянами права робити все, що не заборонено законом. Правова держава створює умови для реалізації людиною власних здібностей, інтересів та прагнень, тому якщо дії людини не обмежують прав інших людей, не суперечать інтересам суспільства та держави, вони не підлягають контролю з боку останньої.

ü Принцип верховенства Конституції стосовно інших законів. В Основному Законі визначено головні принципи правової держави, тому інші закони мають конкретизувати основні положення Конституції й відповідати її засадовим принципам.

ü Незалежність засобів масової інформації – телебачення, радіо тощо. Якщо ЗМІ будуть підпорядковані винятково державі, людина виявиться обмеженою в праві мати власну думку й одержувати правдиву інформацію про події у суспільстві. За умов демократії ЗМІ виконують функцію „четвертої гілки влади”, якщо вони незалежні. В такому разі завдяки різним джерелам інформації, що висвітлюють різні позиції, людина має змогу сформувати власне ставлення і власну позицію.

Таким чином, правова держава – це така демократична держава, в якій забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед незалежним судом, де забезпечуються і гарантуються права і свободи людини, а підґрунтя організації влади становить принцип поділу її між гілками.

Правова держава – це ідеал, якого ще не досягнуто навіть у найрозвинених державах. Проте конституційне закріплення цього ідеалу забезпечує державну владу до законних, справедливих дій заради загального добробуту.

 

1.7. Принципи єдності і розподілу державної влади.

Поділ влади – один з основних принципів конституціоналізму, який ґрунтується на політико – правовій доктрині поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову та інші види влади.

Ідея поділу влади висловлювалася ще в античні часи (Аристотель) та в епоху Середньовіччя (Марсилій Падуанський). Але, як теорія, вперше висунута Дж. Локком і розвинута в працях Ш. Монтеск‛є. Уперше принцип поділу влади було послідовно втілено в Конституції США 1787 р. В ній законодавча, виконавча і судова гілки влади не тільки відокремлені одна від одної, а й наділені можливостями взаємного контролю через відповідну систему стримань і противаг.

Суть поділу влади визначається такими положеннями:

1)   поділ влади закріплюється Конституцією;

2)   законодавча, виконавча і судова влада надаються різним людям і органам;

3)   всі гілки влади  рівні й автономні, жодна з них не може бути усунена будь – якою іншою владою;

4)   жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі;

5)   судова влада діє незалежно від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може оголосити закон недійсним, якщо він суперечить конституції.

Мета поділу полягає в тому, щоб не припустити зосередження влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб і тим самим запобігти можливості зловживання владою.

Поділ державної влади не означає „китайської стіни” між різними її гілками. У реальному житті кожна з гілок влади взаємодіє та переплітається з іншими. Наприклад, повноваження створювати норми права належить не тільки законодавчій владі, а й органам виконавчої влади, зокрема, уряду, який видає підзаконні акти.

Державна влада в Україні теж здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України).

Разом з тим, принцип єдності державної влади зовсім не означає, що вся державна влада повинна бути сконцентрована в одних руках. Повноваження або компетенція органів державної влади можуть бути різними. В тому числі залежно від функцій держави і державної влади їх поділяють на законодавчі, виконавчо – розпорядчі, судові, контрольно – наглядові, главу держави – президента або монарха. Оскільки теорія розподілу державної влади суперечить розподілу принципу єдності державної влади, то її розуміють як принцип розподілу функцій між вищими органами державної влади.

Цей принцип стосується в першу чергу, підкреслюють окремі спеціалісти, розподілу державних повноважень (функцій) у сфері управління державою і суспільством. У такому аспекті цей принцип може існувати. Що стосується верховної влади народу, то її поділити не можна, оскільки держава і суспільство розколються на декілька частин, що призведе до розпаду держави.

Усі гілки державної влади тісно і нерозривно взаємопов’язані між собою, вони відносно залежні одна від одної і в цілому залежні від верховної влади народу, але в здійсненні своїх повноважень, завдань і функцій вони відносно самостійні, підконтрольні, підзвітні і відповідальні перед законом. Проблема полягає в тому, в яких формах і методах здійснюється народний контроль за діяльністю вищих, центральних і місцевих органів державної влади і управління. Щоб зберегти єдність державної влади і народу, необхідно різним гілкам державної влади навчитися правильно приймати політичні рішення, застосовувати методи кооперації, консолідації, консенсусу тощо. У першу чергу, необхідно усвідомити і сформулювати національні потреби та інтереси, виразити їх у формі державної політики, основних завдань і функцій державної влади.

 


Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

1.   Дайте характеристику теоріям походження держави і права

2.   Що таке держава? Розкрийте її ознаки

3.   Розкрийте зміст поняття „форма держави”

4.   Дайте характеристику формам правління

5.   Які види державного (політичного) режиму вам відомі?

6.   Розкрийте зміст поняття „громадське суспільство”, його ознаки

7.   Дайте визначення поняття „правова держава”, назвіть основні ознаки правової держави

8.   В чому полягає сутність теорії розподілу влади?

 

Тестові завдання

1.   Теоріями походження держави та права є:

а) теологічна;

б) аристократична;

в) патріархальна;

г) матріархальна;

д) неорганічна;

е) договірна;

є) психологічна;

ж) теорія насильства;

з) фізіологічна;

и) органічна;

к) соціально-економічна;

л) культурна

2.   Загальні причини виникнення держави і права:

а) занепад первісного ладу;

б) необхідність насильства;

в) потреба покори, залежності від видатної особистості;

г) три поділи праці;

д) поява надлишкового продукту; патріархальної сім’ї, приватної власності та майнової нерівності;

е) утворення класів;

ж) неспроможність суспільної влади первісного ладу врегулювати класові суперечності

3.   Укажіть, які з наведених ознак є ознаками держави:

а) територія;

б) наявність державних символів;

в) суверенітет;

г) наявність парламенту;

д) механізм держави;

е) система податків;

є) наявність ринкової економіки

4.   Функції держави – це:

а) засоби та закономірності організації елементів держави як складної за будовою системи;

б) здійснення організованого примусу у межах усього суспільства з метою забезпечення реалізації інтересів пануючих верств населення;

в) основні напрями діяльності держави, що розкривають її соціальну сутність і призначення в суспільстві;

г) забезпечення загальносуспільного блага;

5.   Установіть відповідність між трьома елементами форми держави, наведеними у лівому стовпчику, та їхніми характеристиками, які містяться у правому стовпчику:

1) форма державного правління             а) внутрішній поділ держави на частини

2) форма державного устрою                  б) організація верховної державної влади

3) форма політичного режиму                в) методи здійснення політичної влади

 

6.   Установіть відповідність між поняттями лівого та правого стовпчиків:

1)   одна з гілок влади                                       а) президентська

2)   демократія                                                    б) законодавча

3)   форма державного устрою                         в) політичний режим

4)   республіка                                                    г) федерація

 

7.   Сукупність вільних, рівноправних і високоморальних людей, недержавних об’єднань громадян, сфера стосунків між якими, незалежна від держави, - це:

а) правова держава;

б) громадянське суспільство;

в) демократичне суспільство

8.   До ознак громадянського суспільства належать:

9.         До основних напрямків формування громадянського суспільства та правової держави в Україні належать:

а) зміцнення законності;

б) запровадження пропорційної виборчої системи;

в) зміцнення правопорядку;

г) утвердження парламентсько-президентської республіки;

д) формування громадянської політичної культури;

е) утвердження парламентської республіки;

є) розвиток приватної ініціативи

 

юридичний практикум

1.   Яким теоріям походження держави і права відповідають наведені твердження:

а)   пізнати природу держави неможливо, оскільки вона має божественне походження. З цього випливає ідея необхідності виникнення держави, її вічності, недоторканності, залежності від релігійних організацій та діячів, вимога покірності і покора усіх перед державною владою;

б)   держава – це результат історичного  розвитку сім’ї, абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім’ї;

в)   держава формується в результаті завоювання одних племен іншими. З метою їх тримання у покорі створюються поліція, армія, суд, закони;

г)         держава виникає внаслідок угоди між людьми на певному етапі розвитку. Частину своїх прав громадяни віддають виборним представникам.