Печать

Глава V ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Posted in Право - В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко Правознавство

 

 

§ 1. Банківське право України:

поняття та предмет правового регулювання

Банківське право, як і кожна інша галузь права, має притаманний лише їй предмет і метод. Предметом банківського права є банківська діяльність. Що розуміється під банківською діяльністю? Теоретично можна вважати, що все, що роблять банки, є бан­ківською діяльністю, а отже, предметом банківського права. Звичайно, це не так. Банки наймають на роботу спеціалістів — це трудові правовідносини, банки купують обладнання та офісні меблі — це цивільні правовідносини, банки сплачують податки — це фінансові (податкові) правовідносини. Отже, для визначення предмета банківського права треба використовувати об’єктивний критерій, який надає діяльності банків притаманну їй специфіку, визначає її сутність.

Аналіз законодавства і спеціальної літератури дає підстави вважати, що банківська діяльність має місце в тих випадках, коли банки здійснюють операції з фінансовими активами, за які виступають кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.

Банківську діяльність можна уявити як сукупність систематично здійснюваних з фінансовими активами операцій різних видів, об’єднаних єдиною метою — отримання прибутку.

У вузькому розумінні банківська діяльність — це залучення на вклади грошових коштів і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, тобто операції, які у сукупності дозволяється здійснювати тільки банкам.

Так чи інакше можна стверджувати, що банківська діяльність є виключною, оскільки вона не допускає можливості об’єднання її з іншими видами підприємницької діяльності. Винятковість бан­ківської діяльності необхідна для досягнення двох цілей: а) відокремлення спеціальної групи суб’єктів, які обслуговують грошовий обіг; б) забезпечення державного контролю за цією групою суб’єктів.

Щодо методу банківського права України, потрібно насамперед зазначити, що це — сукупність способів і прийомів регулюючого впливу норм певної галузі права на суспільні відносини. Відносно методу банківського права можна сказати, що він включає як публічно-правовий, так і приватно-правовий методи, або імперативний (владних приписів) і диспозитивний (автономії волі).

Перший метод має місце у правовідносинах, з одного боку, між Національним банком України, який наділений державою владними повноваженнями реєстрації банків, встановлення для них економічних нормативів, застосування санкцій та, з іншого, — банками, іншими фінансово-кредитними установами, які зобов’язані неухильно дотримуватись вимог законодавства і Національного банку. Другий метод базується на юридичній рівності сторін і застосовується в правовідносинах між банками, банками і клієнтурою. Підставою для виникнення таких правовідносин, як правило, є договір.

Банківське право — самостійна галузь права, яку складає система норм і інститутів, що регулюють банківську діяльність, організацію і функціонування банківської системи держави.

 


 

 

§ 2. Джерела та система банківського права

У банківському праві виокремлюють такі джерела права:

1. Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий (санкціонований) компетентним державним органом у визначеному порядку і формі, який містить загальнообов’язкові правила поведінки, що забезпечуються державним примусом.

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на: а) Конституція України (ст.ст. 85, 92, 93, 99, 100, 106); б) міжнародні договори (конвенції), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Серед них можна зазначити Женевські вексельні конвенції 1930 р., Страсбурзька конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності 1990 р.; в) Закони України. Серед них треба виокремити три опорні закони: Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00, Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.01; г) Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України (наприклад, Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банків-
ської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.00 № 891/2000; д) постанови Правління НБУ, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій реєстрації в Мінюсті.

2. Банківські звичаї, в тому числі міжнародні. Під ними розуміють правила ділового обігу, які склалися в банківській практиці і за якими визнається юридична обов’язковість. До банківських звичаїв можна віднести Уніфіковані правила Міжнародної торговельної палати по інкасо, Уніфіковані правила і звичаї Міжнародної торговельної палати для документарних акредитивів.

3. Міжнародні банківські стандарти, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO).

4. Арбітражна та судова практика. Наприклад, роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» від 06.10.94.

5. Локальні акти, які приймаються банками, іншими фінансово-кредитними установами і регулюють на підставі чинного законодавства відносини всередині цих суб’єктів. Вони можуть регулювати відносини між банком і його філіями, можуть закріплювати функції і компетенцію служб банку, регулювати правове положення посадових осіб банку. Локальні нормативні акти можуть: підлягати обов’язковій державній реєстрації (статут банку); погоджуватися з НБУ (положення про службу внутрішнього аудиту); не потребувати погодження НБУ чи державної реєстрації (Положення про юридичну службу, посадова інструкція менеджера кредитного відділу тощо).

Система банківського права — це сукупність взаємопов’язаних предметом регулювання норм та інститутів банківського права, що характеризує його внутрішню структуру.

Система банківського права складається із Загальної та Особливої частини. Загальна частина включає норми та інститути, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права (поняття банківського права, правове положення НБУ, банків тощо). До Особливої частини належать норми і інститути, що регулюють певні сфери банківської діяльності (валютні операції банків, договір банківського кредитування тощо).

 

 


 

 

§ 3. Правовідносини у сфері банківської

діяльності та їх суб’єкти

 

Банківські правовідносини — це урегульовані нормами банківського права суспільні відносини, які складаються в процесі банківської діяльності, учасники яких мають суб’єктивні права і обов’язки, гарантовані державою.

Банківські правовідносини складаються з елементів, до яких належать: 1) суб’єкти правовідносин — державні органи (НБУ), банки, клієнти банків (фізичні і юридичні особи), особливий суб’єкт — держава; 2) об’єкти — те, відносно чого виникають правовідносини, тобто фінансові активи; 3) зміст — суб’єктивні права та обов’язки учасників банківських правовідносин. Наприклад, при укладенні кредитного договору банк зобов’язаний надати клієнту певну суму грошей і має право отримати їх через певний проміжок часу з нарахуванням процентів, а клієнт зобов’язаний через певний час повернути кредит з процентами і має право вимагати від банку своєчасного надання йому грошових коштів; 4) юридичні факти — дії або події, з якими закон пов’язує настання, зміну або припинення правовідносин.

Події — це такі юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб’єктів.

Дії — юридичні факти, які залежать від волі і свідомості суб’єктів (укладення договорів, подання документів тощо).

Особливістю банківських правовідносин є пряма або опосеред­кована участь держави в цих правовідносинах, оскільки через ці правовідносини держава здійснює грошово-кредитну політику.

 

§ 4. Банківська система України. Правовий

статус Національного банку України

 

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України (верхній рівень) і банків різних видів і форм власності (нижній рівень).

Кожен елемент банківської системи України має визначені чинним законодавством України функції та повноваження. В цілому банківська система України покликана забезпечити грошовий обіг країни. З юридичного погляду правовий статус НБУ фор­мулюється на кількох рівнях: конституційному, законодавчому і підзаконному. На конституційному рівні це — відповідні статті Конституції України, на законодавчому рівні — Закон України «Про Національний банк України», на підзаконному — акти НБУ, які закріплюють правове положення окремих підрозділів і служб центрального банку.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичною особою, неприбутковою організацією. Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні — є основною функцією НБУ.

Окрім того, НБУ виконує такі функції: 1) відповідно до розроб­лених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає і проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її облік; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Реєстр банків, їх філій і представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 11) представляє інтереси України в центральних бан­ках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; 12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валют­ний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями; 13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та бан­ківськими металами; 14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин; 15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей; 16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ; 17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України; 18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Для забезпечення виконання покладених на нього функцій НБУ здійснює такі операції: 1) надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ; 2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками; 3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери; 4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів; 5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання; 6) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння та інші коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензій; 7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, виконує операції із золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам, що вису­ваються до першокласних банків не нижче категорії «А»; 8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності; 9) видає гарантії і поруки; 10) веде рахунок Держказначейства України без оплати і нарахування процентів; 11) ви­конує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними; 12) веде особисті рахунки працівників НБУ; 13) веде рахунки міжнародних організацій; 14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства за рішенням суду.

Національний банк України має право: 1) здійснювати всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності); 2) вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначати питання, за якими мають бути прийняті рішення; 3) брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банків та інших фінансово-кредитних установ з правом дорадчого голосу; 4) отримувати висновки незалежних аудиторів; 5) вживати заходи впливу.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про Національний банк України» Національному банку України забороняється: 1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ; 2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності НБУ та його установ; 3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям НБУ.

НБУ також забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат держбюджету.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

Рада НБУ складається з 14 осіб, сім з яких призначає Президент України, сім Верховна Рада України. До складу Ради НБУ входить голова НБУ за посадою. Строк повноважень членів Ради НБУ становить 7 років, крім Голови НБУ, який входить до Ради НБУ на строк здійснення ним повноважень за посадою. Члени Ради НБУ здійснюють свої функції на громадських засадах.

Голова Ради НБУ та його заступник обираються Радою НБУ строком на три роки. Повноваження призначеного складу Ради НБУ достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або Верховною Радою України у зв’язку з тим, що виконання Основних засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільність грошової одиниці України.

За законом Раді НБУ належить широке коло повноважень, серед яких:

1) розробка основних засад грошово-кредитної політики; 2) затвердження кошторису доходів та витрат НБУ; 3) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу НБУ; 4) право застосовувати відкладальне вето щодо окремих рішень Правління НБУ; 5) затвердження рішень Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях; 6) внесення деяких рекомендацій Правлінню НБУ та Кабінету Міністрів України.

Рада НБУ не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад голови НБУ, членів Правління НБУ. Члени Правління НБУ можуть брати участь у роботі Ради НБУ з правом дорадчого голосу.

Керівним органом НБУ є також Правління. Очолює Правління голова НБУ. Його Заступники входять до складу Правління за посадою. Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років. Він керує діяльністю НБУ, головує на засіданнях Правління, одноосібно несе відповідальність за діяльність НБУ. Директори департаментів НБУ призначаються та звільняються з посади головою НБУ.

Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Нацбанку входять: центральний апарат; філії (територіальні управління); розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище; спеціалізовані підприємства; банківські навчальні заклади.

Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал. Службовці НБУ є державними службовцями. Крім обмежень, встановлених Законом України «Про державну службу», службовцям НБУ забороняється: входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ; отримувати позички від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку України; розголошувати службову і комерційну таємницю, в тому числі після припинення роботи в Національному банку.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень органів управління НБУ інакше, як у межах, визначених цим Законом.

Національний банк України підзвітний Президенту України і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади голови НБУ, членів Ради НБУ; 2) доповідь Голови НБУ Верховній Раді України про діяльність НБУ; 3) надання Президен­тові України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів країни, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. НБУ та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку.

Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису.

Національний банк має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

НБУ має статутний капітал, який є державною власністю і становить 10 млн грн.

 

 


 

 

§ 5. Правовий статус комерційних банків

Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційний банк є суб’єктом підприємницької діяльності, підприємством з особливим правовим положенням. Такий статус комерційного банку існує об’єктивно і обумовлений тим, що бан­ківська діяльність є виключним видом діяльності, з особливими вимогами держави до суб’єктів, що її здійснюють.

Основними відмінностями комерційних банків від інших суб’єктів підприємницької діяльності полягають у такому: лише банки мають право здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб; розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; передача державою комерційним банкам деяких адміністративних повноважень (контроль за додер­жанням касової дисципліни, контроль за валютними операціями); обмеження правоздатності банків (комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування, обмеження щодо наявності у власності нерухомого майна); обов’язок банків тримати частину своїх коштів (обов’язкові резерви) в НБУ; наявність ліцензії на здійснення бан­ківських операцій, без якої банк взагалі не може розпочати роботу; лише юридичні особи, зареєстровані в НБУ як банк мають право вживати у своїх назвах термін «банк» та похідні від нього словосполучення.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. Універсальними є банки, які здійснюють рівною мірою всі банківські операції. Спеціалізованими є банки, які здійснюють в основному кілька банківських операцій. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу, статусу спеціалізованого ощадного банку — у разі, якщо понад 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право на підставі ліцензії здійснювати перелік операцій, серед яких: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; 4) операції з валютними цінностями; 5) емісія власних цінних паперів; 6) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 7) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 8) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 9) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); 10) лізинг; 11) пос­луги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 12) випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших обігових платіжних інструментів; 13) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій із застосуванням цих карток; 14) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції: здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) грошових лотерей; перевезення валютних цінностей та інкасація коштів; операції за дорученням клієнтів з фінансовими активами; довірче управління коштами та цінними паперами; депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Можливість здійснення банком тих чи інших операцій підтвер­джується ліцензією, яка видається Національним банком Украї-
ни згідно з Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління Національного бан­ку України від 17.07.01 № 275.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку має право доступу до визначеної інформації щодо діяльності банку. Банки зобов’язані на вимогу клієнта надати: відомості, які підлягають обов’язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан; перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають суттєву частку участі у банку; перелік послуг, що надаються банком; вартість банківських послуг; іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального вироб­ництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Згідно зі ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» угоди, що здійснюються з пов’язаними з банком особами, не можуть передбачати сприятливіші умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком з пов’язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Також банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Окрім того, банкам забороняється: встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче за собівартість банківських послуг у цьому банку; вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції; вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. В окрему групу слід виділити державні банки, тобто банки, 100 % статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України за умови отримання позитивного висновку Національного банку України. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральні. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального коо­перативного банку є місцеві кооперативні банки. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають останній повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: виконання розрахунків, операції на ринках грошей і капіталів, встановлення та ведення кореспондентських рахунків, моніторинг кредитних ризиків, розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій і внутрішньої звітності, формування зовнішньої звітності, внутрішній аудит. Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків — членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів.

Банківська холдингова група — це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку бан­ківської холдингової групи має належати не менше 50 % акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, а материнська компанія повинна бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати понад 50 % акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.

Банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Асоціація (спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки). Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю.

Чинним законодавством України в окрему групу виділені системоутворюючі банки, тобто банки, зобов’язання яких становлять не менше 10 % від загальних зобов’язань банківської системи.

Теоретично процес створення банку можна умовно поділити на кілька етапів: 1) підготовчий етап. Засновники банку домовляються про створення комерційного банку, обговорюють форми і кількісну участь кожного з них у формуванні статутного капіталу, розробляють документацію, необхідну для реєстрації банку; 2) державна реєстрація в НБУ; 3) отримання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Особи, які мають суттєву участь (володіння 10 і більше процентами статутного капіталу) або право голосу завдяки придбаним акціям (паїв) у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має суттєву частку, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму. Слово «банк» та похідні від нього словосполучення дозволяється вживати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію. Вживання у найменуванні банку слів «Україна», «державний», «центральний», «національний» та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку України.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України. Уповноважені засновниками банку особи подають НБУ такі документи: 1) заяву про реєстрацію банку; 2) уста­новчий договір (крім державного банку); 3) статут банку; 4) рі­шення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення держав­ного банку; 5) бізнес-план на найближчий рік і стратегію діяльності банку на найближчі три роки; 6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть суттєву участь у банку; 7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) — для юридичних осіб, які матимуть суттєву участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній рік — для учасників — фізичних осіб, які матимуть суттєву участь у банку; 8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії; 9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку; 10) нотаріально посвідчені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та мають суттєву участь у банку; 11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції, якщо банк створюється у формі відкритого акціонерного товариства; 12) відомості про професійну придатність і ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку. Під діловою репутацією закон розуміє сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість дійти висновку про професійні та управлінські здібності цієї особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.

Рішення про державну реєстрацію або про відмову в державній реєстрації банку приймається НБУ не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів. Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію.

Законодавством України встановлено особливості створення банків з іноземним капіталом. Таким є банк, в якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 %. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для створення банку з іноземним капіталом його заснов­ники зобов’язані отримати попередній дозвіл Національного банку України. Для набуття діючим банком статусу банку з іноземним капіталом попередній дозвіл НБУ отримує правління (рада директорів).

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, без якої не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого установчого капіталу; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів.

Підрозділ банку — структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначені банком. Підрозділи банку можуть бути філіями або представництвами.

Філія банку — відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. Філії банків відкриваються за згодою Національного банку України, яка надається на підставі таких документів: 1) клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності філії; 2) рішення спостережної ради банку про відкриття філій; 3) положення про філію, затвердженого спостережною радою банку; 4) інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком України протягом одного місяця з моменту надання всіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

Представництво банку — територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що не здійснює банківську діяльність. Представництва банку не реєструються Національним банком України. Інформація про представництва банку вноситься Національним банком України до Державного реєстру банків.

Представництва іноземних банків на території України підлягають реєстрації Національним банком України. Для реєстрації подаються такі документи: 1) клопотання про реєстрацію представництва іноземного банку; 2) витяг з банківського (торговельного) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного банку; 3) положення про представництво; 4) доручення від іноземного банку на здійснення представницьких функцій.

Українські банки мають право створювати дочірні банки, філії чи представництва на території інших держав на підставі дозволу Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій або представництв українських банків на території інших держав висуваються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв банків на території України, за умови надання Національним банком України дозволу на здійснення інвестицій за кордон у зв’язку зі створенням філії або представництва банку на території іншої держави.

Для створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном цей банк подає до Національного банку України бізнес-план та економічне обґрунтування доціль­ності створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за кордоном.

Дочірній банк, філія чи представництво українського банку на території іншої держави реєструються відповідно до вимог законодавства цієї держави.

Банк у місячний термін має повідомити Національний банк України про відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на території іншої держави з наданням копій відповідних документів про їх реєстрацію.

Майно банку — це сукупність речей, нематеріальних благ і майнових вимог, на базі яких здійснюється банківська діяльність. Майно банку знаходить своє відображення в балансі банку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватись та розпоряджатись майном, що перебуває в їх власності. Банк відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

До майнового комплексу кожного банку обов’язково входить капітал банку. Капітал банку — це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань. Капітал банку включає: 1) основний капітал; 2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Додатковий капітал може включати: 1) нерозкриті резерви; 2) резерви переоцінки; 3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти; 4) субординований борг.

Додатковий капітал не може перевищувати 100 % основного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше: 1) для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро; 2) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро; 3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватись виключно шляхом грошових внесків. Статутний капітал банку не повинен формуватись з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Для оцінки фінансового стану банку використовується так званий регулятивний капітал, який складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються Національним банком України.

Банки зобов’язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів і позабалансових зобов’язаннях. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ними 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України. Банк має право здійснити інвестицію без письмового дозволу НБУ у разі, якщо: 1) інвестиція в будь-яку юридичну особу не перевищує 5% регулятивного капіталу банку; 2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг; 3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 % капіталу банку, сукупні інвестиції банку — 60 % розміру капіталу банку. Це обмеження не застосовується у разі, якщо: 1) акції та інші цінні папери придбані банком у зв’язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх понад одного року; 2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентом яких є інший банк; 3) цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу; 4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю — ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Вищим органом управління банку є загальні збори учасників. До їх компетенції належить прийняття рішень щодо: 1) визна­чення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання; 2) внесення змін і доповнень до статуту банку; 3) зміни розміру статутного капіталу банку; 4) призначення та звільнення голів і членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; 5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора; 6) розподіл прибутку; 7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників. Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.

Спостережна рада банку здійснює такі функції: 1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку; 2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку; 3) визначає зовнішнього аудитора; 4) встановлює порядок проведення ревізій і контролю за фінансово-господарською діяльністю банку; 5) приймає рішення щодо покриття збитків; 6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень; 7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку; 8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників; 9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.

Виконавчим органом банку є правління (рада директорів), яке здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи. У межах своєї компетен­ції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без довіреності.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-госпо­дарською діяльністю банку. Ревізійна комісія: 1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України; 2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників; 3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.

Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від обійманої посади; 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років; 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.

Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер приступають до роботи після надання письмової згоди на це Національним банком України.

При виконанні своїх обов’язків керівники банку зобов’язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов’язані ставити інтереси банку вище за власні. Зокрема керівники банку зобов’язані: 1) ставитись з відповідальністю до виконання своїх службових обов’язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах.

Банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет; 2) комітет з питань управління активами та пасивами; 3) тарифний комітет.

Банки формують службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку. Служба внутрішнього аудиту підпорядковується правлінню (раді директорів) банку і виконує такі функції: 1) наглядає за поточною діяльністю банку; 2) контролює дотримання законів і рішень органів управління банку; 3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку; 4) аналізує інформацію та відомості про діяльність банку; 5) надає правлінню (раді директорів) висновки та пропозиції за результатами перевірок.

Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з Національним банком України.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку. До її складу входять члени, призначені Верховною Радою України (сім осіб) та Президентом України (сім осіб). Строк повноважень членів наглядової ради державного банку становить п’ять років. Члени наглядової ради не отримують матеріальної винагороди. Наглядову раду очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів.

 


 

 

§ 6. Правове регулювання

банківського рахунка

 

Банківські рахунки — це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.01 банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Ці особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка. За договором банківського рахунка його власник зобов’язаний зберігати кошти в банку і розпоряджатись ними відповідно до встановлених правил, а банк зобов’язаний забезпечити зберігання коштів, а також здійснення операцій по зарахуванню та списанню коштів. Договір банківського рахунка є двостороннім, консенсуальним (набуває чинності з моменту досягнення згоди по всіх істотних умовах договору), як правило оплатним (клієнт оплачує послуги банку, банк оплачує користування коштами на рахунку). Локальні нормативні акти банку, наприклад Правила ведення рахунків, є обов’язковими для клієнта тільки у тому разі, якщо клієнт дав на це згоду в договорі.

Виокремлюють такі види банківських рахунків: поточний — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і для здійснення всіх видів операцій за цим рахунком відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків належать: бюджетні рахунки, які відкриваються підприємствам, установам, організаціям, що утримуються за рахунок бюджетів; рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України; карткові рахунки (картрахунки), які відкриваються для розрахунків з допомогою платіжних карток; депозитні (вкладні)рахунки, які відкриваються банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору; рахунки для акумуляції коштів для виїзду на лікування за кордон; рахунки виборчого фонду; рахунки для формування статутного фонду господарського товариства; рахунки за угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи; кореспондентські рахунки — рахунки, що відкриваються банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкриваються ці рахунки.

При цьому рахунки можуть бути відкриті в національній або іноземній валюті.

Документи на відкриття всіх банківських рахунків підприємств особисто подають до банку особи, які мають право першого та другого підписів.

Для відкриття поточних рахунків і поточних бюджетних рахун­ків підприємства (а також колективних сільськогосподарських підприємств, товариств споживчої кооперації, політичних партій, громадських та релігійних організацій) подають установам банків такі документи: а) заяву на відкриття рахунка встановленого зразка; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій); в) копію зареєстрованого статуту (положення), крім установ та організацій, які діють на підставі законів. Підприємства, що діють на підставі лише установчого договору, замість статуту надають копію установчого договору; г) копія документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік; ґ) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів; д) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; е) копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; є) документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків.

Орендні підприємства, крім вищезазначених документів, подають копію договору оренди, посвідчену нотаріально.

Військові частини, установи, підприємства та організації Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України та інших органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, можуть мати в установах банків поточні бюджетні рахунки для готівкових виплат та поточні рахунки в разі здійснення військовою частиною господарської діяльності.

Відкриття поточного бюджетного рахунка здійснюється установою банку на підставі наданого військовою частиною (установою) дозволу на відкриття рахунка і підтвердження дозволу, одержаного установою банку безпосередньо від фінансового органу, що виділяє бюджетні кошти, а також заяви про відкриття рахунка і картки із зразками підписів та відбитком печатки.

Юридичні особи — нерезиденти (юридичні особи, зареєстровані за законодавством іншим, ніж законодавство України) відкривають у національній валюті рахунки двох типів — рахунок типу «Н» та рахунок типу «П». Рахунок типу «Н» відкривається некомерційним особам: а) іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам, міжнародним організаціям та їх філіям, що користуються імунітетом та дипломатичними привілеями; б) представництвам юридичних осіб — нерезидентів, установам, які представляють інтереси юридичних осіб — нерезидентів в Україні і не займаються підприємницькою діяльністю на території України; в) представ­ництвам іноземних банків; г) організаціям та установам, які згідно з чинними міжнародними договорами України та законодавством України залучаються до здійснення програм або проектів міжнародної допомоги; ґ) військовим частинам Чорноморського флоту Російської Федерації, що дислокуються на території України.

Рахунок типу «П» відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Спеціалізовані установи ООН для відкриття поточного рахунка в національній валюті подають заяву про відкриття рахунка і картку із зразками підписів. Режим цього рахунка не обмежується ніяким фінансовим контролем, правилами чи мораторієм будь-якого роду відповідно до Конвенції ООН «Про привілеї та імунітети спеціалізованих установ».

Фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, рахунок відкривається на їх ім’я за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Для відкриття рахунка в установу банку подаються: а) заява про відкриття поточного рахунка встановленого зразка; б) копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності; в) копія документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік; г) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; ґ) картка із зразками підписів; д) копія документа, що підтверджує реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності як платника соціальних страхових внесків.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Банки відкривають поточні рахунки суб’єктам підприємницької діяльності протягом 10 календарних днів після отримання
банком повного пакета документів на відкриття рахунків.

Фізичним особам (у тому числі приватним нотаріусам, адвокатам, патентним повіреним) банки відкривають поточні рахунки на підставі заяви, документа, що посвідчує особу (паспорта або документа, що його замінює), договору про відкриття та обслуговування рахунка між установою банку і громадянином; картки із зразками підписів.

Рахунки виборчих фондів відкриваються за заявою кандидатів у депутати, довірених осіб кандидатів у депутати, уповноважених осіб політичних партій або виборчих блоків партій після їх реєстрації відповідними виборчими комісіями. До заяви додається рішення про їх реєстрацію відповідною виборчою комісією та картка із зразками підписів.

Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються фізичним та юридичним особам на підставі документа, що посвідчує особу, договору про відкриття вкладного рахунка та ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податку (особи, які через свої релігійні або інші переконання відмовились від прийняття ідентифікаційного номера надають паспорт з відміткою податкового органу про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера). Власнику рахунка банк, в якому відкрито рахунок видає вкладний документ — ощадну книжку (іменну чи на пред’явника), інший документ, що засвідчує укладення з банком договору. У договорі про відкриття вкладного рахунка обумовлюються: сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; строк зберігання і порядок повернення коштів після закінчення строку зберігання; розмір сплати процентів, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.

Чинне законодавство України дає право особисто неповнолітній особі, якій не виповнилось 16 років, відкрити рахунок у банку. Для цього вона подає свідоцтво про народження та довідку зі зразком свого підпису, видану навчальним закладом, де навчається.

Установи банків відкривають депозитні рахунки підприємствам, що використовують найману працю, за умови надання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки. Кошти на депозитні рахунки підприємств перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з депозитного рахунку юридичної особи або її відокрем­леного підрозділу забороняється.

Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види сумісної діяльності (ст.ст. 432—434 Цивільного кодексу України), що здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи, в установах банків відкривається лише один поточний рахунок. При цьому подаються: а) заява про відкриття рахунку; б) копія договору про ведення сумісної діяльності; в) копія документа про реєстрацію такого договору (контракту) — тільки по договорах за участю іноземних інвесторів; г) рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису у вигляді довіреності; ґ) картка із зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися рахунком; д) копія документа, що підтверджує взяття підприємства (резидента) на по-
датковий облік.

Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства.

При відкритті рахунка подаються: а) рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком, яке оформлюється у вигляді довіреності; б) копія установчого договору; в) заява про відкриття рахунка; г) картка із зразком підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису.

Кошти на цей рахунок перераховуються засновниками, учасниками для формування статутного фонду господарського товариства до його реєстрації як юридичної особи. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів щодо реєстрації господарського товариства в установленому порядку. У разі відмови в реєстрації господарського товариства кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається.

Карткові рахунки відкриваються клієнтами на умовах договору про відкриття картрахунка і здійснення операцій із застосуванням платіжних карток. Якщо в установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, то картковий рахунок відкривається на підставі заяви про відкриття карткового рахунка та отримання платіжної картки і договору.

Кореспондентські рахунки можуть відкриватись банком у Національному банку України і банком в інших банках. Кореспондентський рахунок банку в територіальному управлінні НБУ відкривається на підставі договору на розрахунково-касове обслуговування і таких документів: а) заяви про відкриття кореспондентського рахун­ка; б) копії статуту; в) копії документа, що підтверджує взяття ко-
мерційного банку на податковий облік; г) довідки про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; ґ) копії довідки органу державної статистики про включення до ЄДРПОУ; д) картки із зразками підписів і відбитка печатки; є) документ, що підтверджує реєстрацію банку як платника соціальних страхових внесків.

Кореспондентські рахунки банків поділяються на рахунки «лоро» та «ностро». Кореспондентський рахунок лоро: — це кореспондентський рахунок, який відкриває комерційний банк банку-кореспонденту та за яким комерційний банк здійснює операції списання і зарахування коштів згідно з чинним законодавством України та укладеним договором. У банку-кореспонденті цей рахунок є кореспондентським рахунком «ностро».

Для оформлення відкриття кореспондентського рахунка «лоро» банк-кореспондент подає комерційному банку такі документи: а) заяву про відкриття кореспондентського рахунка; б) копію ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій; в) копію статуту; г) картку із зразками підписів і відбитка печатки; ґ) копію документа, що підтверджує реєстрацію банку як платника соціальних страхових внесків; д) інші документи за згодою сторін.

Кореспондентський рахунок «лоро» відкривається на підставі укладеного між банком і банком-кореспондентом договору про встановлення кореспондентських відносин за умови надання документів, зазначених вище.

При реорганізації підприємства (злитті, приєднанні, поділі, перетворенні, виділенні) подаються такі ж документи, як і для відкриття рахунка. У разі проведення перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, зумовленої змінами назви, організаційно-правової форми, форми власності, рахунок закривається. Для відкриття нового рахунка суб’єкт підприємницької діяльності зобов’язаний подати до установи банку заяву, нову копію свідоцтва про державну реєстрацію, зміни до установчих документів, копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, картку із зразками підписів та відбитком печатки, довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

У разі ліквідації підприємства для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок підприємства, що ліквідовується, визначений ліквідаційною комісією. Для цього до банку подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально посвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідовується. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю.

Поточні рахунки закриваються: а) на підставі заяви власника рахунка; б) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства; в) на підставі відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства; г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором. Наприклад, бюджетний рахунок підприємства підлягає закриттю, якщо протягом року з бюджету не надійшло коштів. Рахунки виборчих фондів закриваються через місяць з дня проведення виборів (повторних виборів).

 

§ 7. Правове регулювання платіжної

системи та безготівкових розрахунків

Гроші існують у готівковій (грошові знаки) або безготівковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.

Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Переказ грошей здійснюється в межах внутрішньодержавної або міжнародної платіжної системи. В Україні можуть створюватись внутрішньодержавні банківські і небанківські платіжні системи.

До внутрішньодержавних банківських платіжних систем належать системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів і внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу грошей у межах України між банками на виконання зобов’язань їх клієнтів, а також власних зобов’язань цих банків.

Внутрішньобанківська платіжна система створюється банком з метою забезпечення найсприятливіших умов для проведення переказу грошей між його підрозділами.

Система масових платежів призначена для переказу грошей за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням платіжних інструментів.

Передумовою здійснення безготівкових розрахунків є наявність в юридичної або фізичної особи поточного рахунка. Відносини між банком і клієнтом визначаються договором на розрахунково-касове обслуговування, який включає комплекс взаємних платіжних зобов’язань банку і клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами.

При проведенні переказу ініціатори можуть застосовувати акредитивну, вексельну, інкасову форми розрахунків, а також форму розрахунків за гарантійним зобов’язанням, за чеками з використанням документів на переказ. До документів на переказ належать розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний цифровий підпис на електронному документі має однакову юридичну силу з підписом на паперовому документі. Електронний цифровий підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа.

Ініціатором переказу коштів може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі виконавчих документів.

Ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми грошей у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи — члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) вико­ристання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання грошей у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання.

Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахун­кових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога-розрахун­ковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з рахунка платника на рахунок отримувача. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або отримувач (при договірному списанні).

Клієнт банку має право самостійно обирати для ініціювання переказу вид розрахункового документа (крім платіжної вимоги).

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем грошей безпосередньо до платника. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України.

Фізичні та юридичні особи при укладенні договору мають право передбачити право отримувача на договірне списання грошей з рахунка платника.

Ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прий­няття банком платника розрахункового документа на виконання.

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. У разі недостатності на рахунку платника грошей для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку плат­ника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми грошей, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому під операційним часом розуміють частину операційного дня банку, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком самостійно та закріплюється у внутрішніх нормативних актах.

Операційний день — частина робочого дня банку, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що за наявності відповідного технічного забезпечення можливо обробити, передати і виконати. Тривалість операційного дня встановлюється банком самостійно та закріплюється у внутрішніх нормативних актах.

Розрахунковий документ може бути відкликаний ініціатором шляхом подання документа на відкликання до банку, що обслуговує ініціатора, у будь-який момент до списання суми платежу з рахунка платника.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк, що обслуговує отримувача, зобов’язаний зарахувати суму переказу на рахунок отримувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування.

Банки зобов’язані забезпечити захист інформації про переказ. Система захисту інформації повинна підтримувати безперервний захист інформації щодо переказу грошей на всіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. Електронні документи, які містять інформацію, що належить до банківської таємниці або є конфіденційною, мають бути зашифрованими під час передачі їх за допомогою телекомунікаційних каналів зв’язку.

У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених строків виконання доручення клієнта на переказ або строків завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% суми переказу.

Міжбанківський переказ здійснюється шляхом: 1) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України; 2) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються бан­ками в інших банках або в розрахунковому банку. Банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків — своїх клієнтів у межах залишку грошей на цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) — це державна система міжбанківських розрахунків.

Необхідною умовою для проведення переказу через СЕП НБУ є встановлення банком кореспондентських відносин з Національним банком України шляхом відкриття кореспондентського рахунка в Національному банку України. Національний банк України регламентує та забезпечує функціонування СЕП НБУ, гарантує її надійність і безпеку, організовує та бере участь у проведенні через неї міжбанківського переказу.



 


 

 

§ 8. Правові засади банківського кредитування

 

Банківське кредитування — це самостійна ліцензована підприємницька діяльність кредитних установ, яка здійснюється за рахунок залучених і власних коштів на свій ризик, що виражається в їх розміщенні на умовах оплатності, строковості і повернення, з дотриманням резервних й інших обов’язкових вимог, які забезпечують права учасників кредитування.

У широкому розумінні банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке подовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання стосовно сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Кредити можна класифікувати таким чином:

Залежно від суб’єкта кредитних правовідносин:

фінансовий кредит: а) кредит, який надається Національним банком України банкам, у тому числі ломбардний; б) міжбан­ківський кредит, який надається одним банком іншому; в) бан­ківський кредит, який надається банком фізичним і юридичним особам, у тому числі консорціумний кредит;

комерційний кредит, який надається одним суб’єктом підприємницької діяльності іншому;

споживчий кредит, який надається суб’єктом підприємницької діяльності споживачу у разі придбання товарів.

Залежно від строків користування: а) короткострокові — кредити, надані на строк до одного року; б) середньострокові — кредити, надані на строк від одного до трьох років; в) довго­строкові — кредити, які надаються на строк понад три роки.

Залежно від методу надання: а) кредити, які надаються у разовому порядку; б) кредити, надані відповідно до відкритої кредитної лінії. Кредитна лінія — згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів; в) гарантійні — кредити із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою позичальника.

Залежно від ступеня забезпеченості: а) кредити, забезпечені заставою (майном, у тому числі нерухомим, цінними паперами тощо); б) кредити, забезпечені поручительством, гарантією; в) з іншим забезпеченням (ризик неповернення яких застрахований); г) незабезпечені (бланкові).

Залежно від розміру: а) великі кредити, розмір яких перевищує 10 % власного капіталу банку; б) середні; в) малі.

Залежно від строку погашення: а) кредити, які погашаються водночас; б) кредити, які погашаються у розстрочку; в) кредити, які погашаються достроково за вимогою кредитора або позичальника; г) кредити, які погашаються після обумовленого періоду.

Принципами банківського кредитування є:

  • принцип поверненості. Оскільки гроші надаються у тимчасове користування, вони повинні бути повернуті. Банк зобов’язаний вирішувати питання про стягнення заборгованості позичальника за кредитом і процентами, в разі необхідності порушувати справу про неплатоспроможність позичальника;
  • принцип платності, що означає оплату позичальником тимчасового користування коштами у формі процентів. Останні треба відокремлювати від пені та інших санкцій, які нараховуються за невиконання позичальником обов’язків за кредитним договором. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється;
  • принцип строковості. Користування кредитом обмежується певним строком, який обчислюється з моменту зарахування коштів на поточний рахунок позичальника і закінчується зарахуванням коштів на кореспондентський рахунок банку.

До факультативних принципів банківського кредитування належать:

  • принцип забезпеченості. Банк має право на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення кредиту;
  • принцип цільового характеру кредитування. Кредит повинен використовуватись на цілі, передбачені кредитним договором. Забороняється надання кредитів на покриття збитків, формування і збільшення статутних фондів, придбання власних цінних паперів банку.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредит­них ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити і кошти, одержані від випуску цінних паперів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників кредитування здійснюється з дотриманням економічних нормативів, вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування.

Банківські консорціуми — це тимчасові договірні об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди; засновані банками на паритетних засадах.

Інтереси консорціуму представляє головний банк, який діє на підставі наданих іншими учасниками повноважень і координує їх дії та отримує за це спеціальну винагороду. Головний банк виконує функції посередника між позичальником та банками-учасниками.

Кредитні взаємовідносини між консорціумомом та позичальником регулюються кредитною угодою, яка підписується всіма учасниками. Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні банки самостійно ведуть переговори з позичальниками. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожен банк може самостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

 



 

§ 9. Правовий статус кредитних спілок

 

Кредитні спілки є різновидом кредитної установи.

Кредитна установа — фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати їх у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент на власний ризик.

Правовий статус кредитних спілок визначений Законом України «Про кредитні спілки»від 20.12.01.

Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на принципах добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки, рівноправності членів кредитної спілки, самоврядування, гласності.

Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50 осіб, об’єднаних хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї місцевості (включаючи районні та обласні), профспілкової, іншої громадської чи релігійної організації, або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, мають повну цивільну дієздатність.

Члени кредитної спілки мають право: брати участь в управлінні справами кредитної спілки, обирати та бути обраними до її органів управління; вносити пропозиції на розгляд органів управління кредитної спілки; одержувати від кредитної спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надаються членам кредитної спілки відповідно до її статуту; одержувати інфор­мацію про діяльність кредитної спілки, ознайомлюватися з річними балансами, фінансовими звітами, протоколами засідань органів управління кредитної спілки та іншими документами щодо діяльності кредитної спілки; одержувати дохід на свій пайовий внесок; вийти з членів кредитної спілки.

Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов’язкового пайового внесків.

Кредитна спілка має право: надавати кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формах; залучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і безготівковій формі; виступати поручителем виконання членом спілки зобов’язань перед третіми особами; розміщувати тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків; залучати на договірних умовах кредити банків, кредити об’єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам; виступати членом платіжних систем; оплачувати за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого йому кредиту; провадити благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Органами управління кредитної спілки є загальні збори членів кредитної спілки, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет і правління.

Загальні збори членів кредитної спілки є її вищим органом управління, Загальні збори членів кредитної спілки можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності кредитної спілки.

Спостережна рада представляє інтереси членів кредитної спілки в період між загальними зборами. Вона підзвітна загальним зборам членів кредитної спілки і в межах своєї компетенції контролює і регулює діяльність правління та кредитного комітету.

Правління кредитної спілки є виконавчим органом, який здійснює керівництво її поточною діяльністю. Правління складається з осіб, які перебувають у трудових відносинах із спілкою.

Спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки, є кредитний комітет. До його компетенції належать: розгляд заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань; здійснення контролю за якістю кредитного портфеля; вирішення інших питань, пов’яза­них з кредитною діяльністю.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю кредитної спілки здійснює ревізійна комісія.