ГЛАВА 14 Основи житлового права України
Житлове право; система житлового законодавства в Україні; право громадян на житло; підстави для покращення житлових умов громадян України; порядок надання житла громадянам України; договір житлового найму; права й обов'язки наймачів житла; особливості користування службовим житлом і гуртожитками; порядок розгляду житлових спорів; житлові правопорушення, види юридичної відповідальності за них.
§ 1. Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання
1.1. Житлове право України
Житлове право України — це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян з державними і громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.
Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вирішення житлових питань, забезпечується комплексною галуззю права, котра охоплює норми цивільного, адміністративного, земельного, господарського, сімейного та інших спеціальних галузей права, об'єднання і кодифікація яких утворили нову галузь — житлове право.
Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло; надання людині й громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального та поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що непридатні для проживання; розгляду житлових спорів тощо.
Житлові правовідносини виникають, змінюються і припиняються щодо вже готового жилого будинку чи іншого приміщення, придатного для проживання людини. Вони неоднорідні; більшість із них мають майновий характер, складаються у сфері розподілу й користування житлом.
Усі вищеназвані житлові правовідносини регулюються системою норм житлових нормативно-правових актів, що складають житлове законодавство України.
1.2. Житлове законодавство України: загальна характеристика. Житловий кодекс Української РСР1
Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс; Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.
Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем громадськості.
Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої жилої площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом найму державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:
—забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
—належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
—зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято ЗО червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ ІІІ. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями.
Розділ IV Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових спорів.
Розділ VII. Заключні положення.
У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють, право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства; систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові правовідносини; житловий фонд України і його види, інші загальні питання1.
1.3. Житловий фонд України та його види
Житловий фонд — це складний інженерний комплекс, який включає жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.
Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний.
Державний житловий фонд — це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що перебувають у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.
Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.
Громадський житловий фонд — це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.
Фонд житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) — це сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.
Індивідуальний житловий фонд — це сукупність жилих будинків (приміщень), що перебувають в особистій і приватній власності.
До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.
Право на житло тісно пов'язане з обов'язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.
Реалізація людиною й громадянином права на житло здійснюється в таких формах:
а) активна діяльність суб'єкта, що потребує поліпшення житлових умов у процесі надання жилих приміщень; користування жилим приміщенням; участі в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;
б) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;
в) володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;
г) вимоги до компетентних державних органів, громадських організацій і посадових осіб щодо застосовування відповідних
норм житлового права, винесення справедливих індивідуально-правових рішень і їх виконання.
§ 2. Право громадян на житло і форми його реалізації
Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі — дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним з найконкретніших показників добробуту всього народу.
Суб'єктивне право на житло — це можливість людини й громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.
§ 3. Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов
У Конституції України зазначено: «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону» (ст. 47).
У розділі III (Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями) Житлового кодексу України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють порядок надання житла в будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.
Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлових фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян на житло і на його одержання; вказано вік, з якого особа має таке суб'єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.
Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в користування жиле приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодавчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Законом установлюється вік, з якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.
Стаття 34 ЖК України до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, відносить осіб, які:
—забезпечені житлом нижче від установленого в даній місцевості рівня;
—проживають у приміщеннях, які не відповідають встановленим санітарним і технічним вимогам;
—хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань,через що не можуть проживати в комунальних квартирах чи в
одній кімнаті з членами своєї сім'ї;
—проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або задоговором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;
—упродовж довгого часу проживають за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам за
правом приватної власності;
—проживають у гуртожитках.
Громадян, які потребують поліпшення житлових умов, беруть на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.
Житлом забезпечуються згідно із загальною чергою, позачергово й першочергово. Право на заселення квартири дає тільки ордер.
Ордер на жиле приміщення — це письмове розпорядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації. Він є єдиною підставою для заселення в надане жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщення, має чітко встановлену форму.
Ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію і є підставою не тільки для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронаймачем договору житлового найму
§ 4. Приватизація державного житлового фонду
Приватизація державного житлового фонду — це відчуження, тобто безоплатна передача або продаж з державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, які вони займають на правах наймачів, і передача разом з ними господарських споруд, що до них відносяться.
Мета приватизації — створити ринкову систему житлового забезпечення громадян України, створити умови для реалізації права громадян на вільний вибір місця проживання та способу задоволення своєї потреби в житлі.
Законодавство про приватизацію житла визначає право громадян України приватизувати займане ними житло один раз. Передбачається також, що кожен громадянин України, в разі коли частка житла, яка приватизується, менша за встановлену норму, одержить компенсацію у вигляді житлових чеків. Названі чеки громадянин України може використати для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств або земельного фонду.
Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні закріплюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. Він закріплює поняття приватизації, об'єкти та способи приватизації, поняття житлових чеків і порядок розрахунків за приватизоване житло У законі також урегульовані права і обов'язки наймачів і власників, проведення приватизації і оформлення права власності, використання одержаних коштів, утримання приватизаційних квартир, сплати податку на житло та соціальний захист населення при приватизації.
До об'єктів приватизації належать: а) квартири в багатоквартирних будинках, що використовуються громадянами на умовах найму; б) незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення.
Не підлягають приватизації:
а) квартири-музеї;
б) квартири в будинках закритих військових поселень;
в) кімнати в гуртожитках;
г) квартири, віднесені у встановленому порядку до непридатних для мешкання;
ґ) службові квартири чи кімнати;
д) квартири, в яких мешкають два або більше наймачів, у разі відсутності згоди всіх на приватизацію займаної квартири.
Приватизація квартир у будинках, включених до плану реконструкції, здійснюється після її проведення власником чи володарем будинку. Наймачі, що проживали у квартирах до початку реконструкції, після проведення реконструкції мають пріоритетне право на приватизацію цих квартир.
Одноквартирні будинки, а також квартири в будинках, включених до планів ремонту, можуть бути приватизовані до його проведення за згодою наймачів з наданням їм відповідної компенсації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приватизація здійснюється через:
а) безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі
на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
б) продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають у черзі
тих, що потребують поліпшення житлових умов.
При здійсненні приватизації державного житлового фонду можуть використовуватися житлові чеки для оплати надлишкової жилої площі.
Житлові чеки — це приватизаційні папери, що їх одержують всі громадяни України і використовують при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватися для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Номінальна вартість житлового чека визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна. Громадяни, які мають житло на праві власності, можуть використовувати одержані житлові чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду. Так само можуть використовувати житлові чеки громадяни, які дістали їх в порядку компенсації за приватизовану квартиру (будинок).
При здійсненні приватизації квартири (будинку) розрахунки проводяться залежно від кількості загальної жилої площі. Наприклад, якщо загальна площа квартири (будинку), що підлягає приватизації, відповідає встановленій нормі (21 квадратний метр площі на одного проживаючого і додатково 10 квадратних метрів на сім'ю), тоді зазначена квартира (будинок) передається наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Якщо загальна площа квартири менша за площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачеві та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Коли ж загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а в разі їх відсутності — грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.
Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов до введення в дію Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Законом також передбачається, що незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними:
—однокімнатні квартири;
—квартири (будинки), одержані у разі знесення будинків або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), які належали їм на праві власності, якщо колишні власники не одержали за ці будинки (частини будинків) грошової компенсації;
—квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, котрим встановлена ця пільга Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
—квартири (будинки), в яких мешкають громадяни, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави трьох ступенів, ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-інтернаціоналісти, інваліди І і II груп, інваліди з дитинства, ветерани праці, що пропрацювали не менше 25 років — жінки, ЗО років — чоловіки, ветерани Збройних Сил і репресовані особи, реабілітовані згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 p.;
—квартири (будинки), в яких мешкають сім'ї загиблих при виконанні державних і громадських обов'язків та на виробництві;
—квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»від 20 грудня 1991 p.;
—квартири (будинки), в яких мешкають багатодітні сім'ї (сім'ї, що мають трьох і більше неповнолітніх дітей).
Згідно із законом, за особами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування жилими приміщеннями на умовах найму. Громадяни, які не приватизували займаних ними квартир, мають право переселитись у квартири меншої площі й одержати грошову компенсацію за різницю між загальною площею займаної квартири і квартири, що надається при переселенні.
Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими нате органами, що створюються державними органами виконавчої влади на місцях чи органами місцевого самоврядування, а також державними підприємствами, організаціями, установами у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше одного місяця з дня одержання заяви громадянина про бажання приватизувати займану ним жилу площу. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші організації). Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Оплата вартості приватизованого житла, за умови надлишкової площі, може провадитись громадянами в розстрочку на 10 років за умови внесення первинного внеску в розмірі не менше 10 відсотків суми, що підлягає виплаті. При цьому громадянин дає органу приватизації письмове зобов'язання про погашення суми вартості, що залишається несплаченою.
Органи, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність з оформлення та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок). Це право засвідчується ліцензією, що видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вартість послуг за оформлення документів на право власності на квартири (будинки) оплачується громадянами за розцінками, що встановлюються місцевими органами державної виконавчої влади.
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судами відповідно до їх компетенції.
За порушення вимог діючого законодавства щодо приватизації державного житлового фонду службові чи посадові особи та громадяни (іноземці, особи без громадянства) несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
Одержані від приватизації державного житлового фонду кошти, зараховуються у позабюджетні приватизаційні житлові фонди місцевих рад чи спеціальні фонди підприємств, організацій і установ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд, і використовуються на житлове будівництво та на ремонт житла з метою забезпечення житлом громадян, які внесені до списків тих, що потребують поліпшення житлових умов.
Двадцять відсотків суми вказаних фондів перераховуються в Державний приватизаційний житловий фонд, що створюється для фінансування житлового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпечення громадян житлом і створення резерву коштів для забезпечення гарантії прав на безкоштовне державне житло новонароджених громадян України. Використання коштів зазначеного фонду здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
Утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків і прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.
Товариство (об'єднання) власників квартир у багатоквартирному будинку, окремих будинків, що здійснює утримання будинків власними силами і не займається іншою діяльністю та не має на меті одержання прибутку, звільняється від оподаткування.
Власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
Таким чином, приватизація державного житлового фонду в Україні здійснюється на підставі і в порядку, передбаченому законодавством України.
Удосконалення чинного законодавства передбачає розроблення і прийняття ряду нормативно-правових актів з урахуванням існуючої практики приватизації житла та правовідносин у сфері володіння, користування і розпорядження приватизованим житловим фондом.
§ 5. Договір житлового найму: поняття, значення та відповідальність за його невиконання
Стаття 61 ЖК України передбачає укладення договору найму жилого приміщення. Право користуватися житлом реалізується на підставі договору житлового найму.
Договір укладається письмово на підставі ордера між най-модавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім'я видано ордер). Типовий договір найму приміщення передбачає правила користування житлом, утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Умови, що обмежують права наймача і членів його сім'ї врозріз із законом, вважаються недійсними.
Житловим кодексом України передбачено, що особи несуть кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність згідно із законом, якщо вони винні:
а) у недотриманні встановленого терміну заселення жилих приміщень;
б) у порушенні правил користування жилими приміщення ми, санітарних правил утримання місць загального користування, використання їх не за призначенням;
в) у порушенні правил експлуатації житла, безгосподарності в його утриманні;
г) у пошкодженні житла, устаткування та об'єктів благоустрою, а також у скоєнні інших правопорушень, передбачених чинним законодавством.
§ 6. Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду
Як уже зазначалося, право користуватися житлом реалізується на підставі договору житлового найму.
Предметом договору найму жилого приміщення може бути окрема квартира чи інше ізольоване жиле приміщення, що складається з одної чи кількох кімнат, або одноквартирний жилий будинок. Не може бути самостійним предметом договору житлового найму приміщення, яке хоч і являє собою окрему кімнату, але її розмір менший від установленого для однієї особи, або є частиною кімнати чи кімнатою, що зв'язана з іншою кімнатою загальним входом, а також підсобне приміщення (кухня, коридор, комірка тощо).
Законодавство передбачає такі права та обов'язки наймача і членів його сім'ї: користуватися жилим і підсобними приміщеннями, санітарно-технічним та іншим обладнанням; залишати за собою житло на визначений законодавством термін у разі тимчасового виїзду; здавати частину житла в піднаймання іншим особам; обмінювати жиле приміщення на інше; вимагати розподілу чи об'єднання житла, надання додаткового неізольованого житла (або ізольованого в межах передбаченої законом норми); вселення інших осіб чи виселення їх на законних підставах тощо.
Поряд із широкими правами від наймача вимагається і здійснення певних обов'язків: бережливе ставлення до найманого житла; додержання правил користування житлом; економне використання води, електроенергії, газу, теплової енергії; недопущення порушень житлових прав інших суб'єктів та інших необхідних правил поведінки, що передбачені Типовим договором найму жилого приміщення.
У характеристиці оплати приміщення слід зважати на оплату: жилого приміщення (площі); надлишкової жилої площі; пільги для певних осіб; а також тимчасово відсутніх наймачів; обчислення оплати; строки внесення плати і порядок стягнення заборгованості та ін.
Законодавство встановлює (статті 66—69,70,95,101,144,162) плату за користування житлом і комунальними послугами. Плата за житло в будинках державного і громадського фонду обчислюється виходячи із загальної площі квартири. Норма загальної площі на одного мешканця встановлюється в розмірі 21 кв. м. Розмір плати встановлює Кабінет Міністрів України.
Наймач оплачує в одинарному розмірі ту площу, яка не перевищує встановленої норми (ст. 66 ЖК України — 1,5 норми) з розрахунку на наймача і членів його сім'ї. Плата за користування площею понад установлену норму стягується в підвищеному розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Якщо згідно із законом загальна площа зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї, така площа не вважається надлишковою.
Крім плати за площу стягується ще й плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну та теплову енергію) та інші послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами. Для певних категорій наймачів і членів їхніх сімей законодавством передбачено пільги в оплаті жилої площі та комунальних послуг
До таких законодавчих актів належать закони:
—«Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.
—«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р.
—«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р.
—«Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. тощо.
Для окремих спеціалістів, які проживають у сільській місцевості, законодавством передбачено користування безоплатним житлом і паливом. Особи, які користуються житлом за договором піднайму, зобов'язані вносити квартирну плату в розмірі, що не перевищує розміру плати наймача. У разі переселення наймача в інше житло на період капітального ремонту наймач оплачує лише площу, яку фактично наймає.
Отже, законодавство регулює порядок, розмір і термін внесення квартирної плати за користування жилою площею і комунальними послугами.
Договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім'ї та наймодавця. До випадків зміни договору найму відносять: на вимогу члена сім'ї наймача; на вимогу наймачів, які об'єдналися в одну сім'ю; в разі визнання наймачем іншого члена сім'ї; на вимогу наймача; на вимогу наймодавця.
Член сім'ї наймача може вимагати, за згоди інших членів сім'ї, укласти з ним осібний договір найму, якщо частина площі, відведена йому, може бути виокремлена у вигляді відрубного приміщення.
За незгоди інших членів сім'ї питання може бути вирішено в судовому порядку.
Наймач жилого приміщення за згодою всіх дорослих членів сім'ї може будь-коли зажадати припинення дії договору найму: в разі вибуття наймача і членів його сім'ї в інше місце на постійне проживання; коли вибувають не всі члени сім'ї, то право на площу втрачають тільки ті, хто вибуває.
Договір житлового найму в будинках державного і громадського житлового фонду на вимогу наймодавця може бути розірваний тільки у випадках, встановлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що можуть обвалитися.
Виселення допускається тільки у випадках, передбачених законодавством, і провадиться в судовому порядку. В адміністративному порядку з санкції прокурора можуть бути виселені лише громадяни, котрі самовільно зайняли жилі приміщення, або ті, які проживають у будинках, що можуть обвалитися.
§ 7. Користування службовими жилими приміщеннями і гуртожитками
Службове жиле приміщення — це окрема квартира чи кімната в комунальній квартирі, що затверджена як службове житло і надається особам, які, з огляду на трудові відносини, мають проживати за місцем роботи чи недалеко від нього.
До основних ознак службового жилого приміщення слід віднести:
а) характер трудових відносин працівника, що дає право на користування службовим житлом;
б) жиле приміщення може бути розташоване в будь-якому будинку, але обов'язково за рішенням виконкому міської (районної в місті) ради чи районної державної адміністрації повинно бути включене р перелік службових приміщень;
в) може існувати у вигляді квартири чи окремої кімнати у квартирі;
г) має специфічний режим заселення і виселення наймача і членів його сім'ї.
Категорії працівників, які мають право на одержання і користування службовими жилими приміщеннями, можуть бути різними. Основним критерієм віднесення громадян до такої категорії працівників є специфічний характер виконання трудових обов'язків, коли робочий день працівника розбитий на кілька частин невизначеної тривалості або коли необхідність виклику працівника на місце роботи може виникнути у будь-який час доби.
Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, визначається законодавством. У випадках, передбачених законодавством, Кабінет Міністрів України може визначити окремі категорії військовослужбовців, яким можуть бути надані в користування службові приміщення (ст. 119 ЖК України).
Жилі приміщення, надаються народним депутатам України на час постійної роботи у Верховній Раді України, вносяться до переліку службових і вилучаються з такого переліку за рішенням Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності депутатів (ст. 118 ЖК України).
Установлений законодавством порядок заселення і виселення не поширюється на службове житло.
Отже, чинне законодавство визначає порядок визнання житла службовим, категорію осіб, які мають право на одержання й користування житлом, а також режим заселення такого житла і виселення з нього.
Жилі службові приміщення надаються в користування у порядку, встановленому законодавством України, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління, кооперативної чи іншої громадської організації. На підставі такого рішення виконавчий комітет міста (району в місті) чи районної державної адміністрації видає громадянинові спеціальний ордер, який і є єдиною підставою для заселення в службове жиле приміщення (статті 121,122 ЖК України).
Порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними визначається окремим Положенням, затвердженим Верховною Радою України (ст. 126і ЖК України).
Законодавством не передбачено безпосередньої участі профспілкового комітету у винесенні рішення про надання службових жилих приміщень у користування. Одночасно орган профспілки має право здійснювати контроль за правильним наданням службових жилих приміщень.
Форма ордера для надання в користування службового жилого приміщення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, законодавство України встановлює певний порядок надання службового житла, який відрізняється від іншого порядку надання житла на загальних підставах чи за пільгами
Законодавство України закріплює порядок користування службовими жилими приміщеннями. Щодо користування службовим житлом застосовуються правила договору найму жилого приміщення, за винятком тих, що передбачені статтями 73—76, 79-83,85,90, ч. 6 ст 101,103-106 ЖК України.
Жиле приміщення у користування, відповідно до законодавства України, може надаватися: а) начальникам житлово-експлуатаційних установ; б) майстрам технічних ділянок; в) слюсарям з обслуговування теплових, газових, санітарно-технічних та інших мереж; г) двірникам; ґ) лісничим; д) директорам деяких навчальних закладів; є) директорам та деяким іншим працівникам медичних установ; є) дільничним інспекторам міліції та іншим посадовим, службовим особам і робітникам.
Користувач службовим жилим приміщенням не має права на: бронювання такого приміщення (статті 73—76); його обмін (статті 79—83, 85); вимогу надання йому жилого приміщення меншого розміру замість того, що він наймає (ст. 90); вимогу надання в постійне користування іншого жилого приміщення в разі капітального ремонту будинку, в якому знаходиться службове приміщення (ч. 6 ст. 101); вимогу змінити договір найму (статті 103-106).
Отже, законодавство поширює на осіб, які користуються службовим житлом, права та обов'язки, передбачені Типовим договором найму житла, крім тих, що прямо передбачені законом
У разі, коли працівник припинив трудові відносини з організацією, виключений з членів колгоспу або вийшов із членів колгоспу за власним бажанням, він підлягає виселенню із службового жилого приміщення разом з усіма особами, які з ним мешкають, без надання йому іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК України).
Законодавство передбачає й випадки, коли особа не може бути виселена із службового житла без надання їй та членам її сім'ї іншого приміщення. Це стосується: інвалідів війни та інвалідів-військовослужбовців, передбачених законодавством; учасників війни; їхніх сімей; інвалідів рядового та начальницького складу ОВС, які стали інвалідами під час виконання ними службових обов'язків; працівників, які відпрацювали в організації, що надала їм службове житло, понад 20 років; осіб, які звільнилися з посади, що дає право на службове житло, але не звільнилися з організації; осіб, яких було звільнено через ліквідацію організації, за скороченням чисельності або штатів працівників; пенсіонерів, інвалідів І та II груп і членів їхніх сімей; одиноких осіб, з якими мешкають неповнолітні діти (ст. 125 ЖК України).
Законодавство передбачає, що в разі виселення осіб, зазначених у ст. 125 ЖК України, із службових приміщень житло, що їм надається, має відповідати вимогам, передбаченим ст. 11 ЖК України. Це означає, що воно повинно бути в межах того самого населеного пункту і відповідати встановленим санітарно-технічним нормам.
Отже, чинне законодавство регулює порядок припинення права користування службовим житлом і випадки, коли наймач і члени його сім 'ї не можуть бути виселені без надання їм іншого житла, що відповідає санітарним і технічним нормам.
Гуртожиток — це особливий вид жилого приміщення, що призначене для короткочасного проживання здебільшого одиноких людей, які поселяються у зв'язку з роботою на підприємстві, в установі та організації чи навчанням у навчальному закладі, яким це житлове приміщення належить. Як гуртожитки використовуються спеціально споруджені приміщення чи переобладнані для цих цілей будинки. Згідно із законодавством, вони можуть бути зареєстровані органом місцевої влади чи місцевого самоврядування.
Чинне законодавство вимагає будувати гуртожитки за типовими проектами; крім жилих кімнат, там мають бути приміщення для занять, культурно-масової роботи, побутового обслуговування та іншого комунального призначення.
Порядок надання жилої площі в гуртожитках громадянам та іншим особам (без громадянства, іноземним громадянам) передбачено ст. 128 ЖК України.
Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи чи організації, органу кооперативної чи іншої громадської організації та відповідним профспілковим комітетом. На підставі такого рішення адміністрація підприємства, установи, організації видає особі спеціальний ордер, що є єдиним документом і підставою для вселення у надане жиле приміщення.
Нині порядок надання жилої площі в гуртожитку регулюється Типовим положенням про гуртожиток. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу. При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. Адміністрація підприємства, установи, організації веде облік ордерів, що видаються громадянам на зайняття жилої площі. Бланки ордерів зберігаються як документи суворої звітності. Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом. Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. м на одну особу. Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.
Мешканці гуртожитків не мають права: обмінювати своє жиле приміщення; переплановувати його; проживати з іншими членами сім'ї; заселяти в свою кімнату інших громадян і тимчасових мешканців.
Внутрішній розпорядок для мешканців гуртожитків установлюється адміністрацією підприємства, установи, організації чи навчального закладу за узгодженням з профспілковим комітетом.
За проживання в гуртожитку береться плата за встановленими розцінками. У гуртожитках для проведення виховної, культурно-масової, фізкультурної роботи і поліпшення побутових умов складаються Положення про раду гуртожитку Гуртожиток обслуговує спеціальний персонал (комендант, вихователі, чергові тощо).
Гуртожитки можуть використовуватися і для сімейних громадян. Ці питання регулюються постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок «Про використання жилих будинків для малосімейних для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей» від ЗО вересня 1981 р. Постанову введено в дію з 1 січня 1982 р.
Житло в таких будинках надається адміністрацією певних організацій за згодою осіб, яким надається таке житло. Вони зберігають право перебувати на квартирному обліку.
Працівники, які припинили роботу на підприємстві за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни чи за скоєний злочин, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. У випадках, передбачених ст. 125 ЖК України, а саме: особи, які відпрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надало (надала) їм гуртожиток, не менш як 10 років, звільнені з посади, але не припинили трудових відносин з організацією, звільнені через ліквідацію організації, скорочення чисельності працівників чи штату; пенсіонери за старістю, персональні пенсіонери, члени сім'ї померлого працівника, якому було надано гуртожиток; інваліди праці І та II груп, інваліди І та II груп із загалу військовослужбовців і прирівняних до них осіб; одинокі особи та неповнолітні діти, які мешкають разом з ними, не можуть бути виселені з гуртожитку без надання їм іншого жилого приміщення
Таким особам у межах того самого населеного пункту надається житло чи інше жиле приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.
Особи виселяються з гуртожитків також у випадках: знесення будинку; переобладнання його на нежилий будинок; якщо будинку загрожує обвалення. Особам, які мешкають у таких будинках, надається інший гуртожиток чи інше жиле приміщення.
Отже, чинне законодавство закріплює поняття гуртожитку, порядок його функціонування, надання в гуртожитку житла громадянам, порядок користування таким житлом і порядок виселення осіб із гуртожитку з наданням їм іншого приміщення або без надання такого. Значна кількість чинних нормативних актів потребує удосконалення.
§ 8. Порядок розгляду житлових спорів
8.1. Розгляд житлових спорів на підставі ст. 191 ЖК України
Розгляд таких житлових спорів здійснюється відповідно до Конституції та законів України загальними судами, господарськими, третейськими та товариськими судами та іншими уповноваженими на те законодавством органами і посадовими особами.
Право громадян України на захист є однією з гарантій зміцнення законності Згідно з чинною Конституцією України українські громадяни мають право на судовий захист від посягань на життя і здоров'я, честь і гідність, на особисту свободу і майно. Це право деталізується нормами галузевого законодавства- кримінального, адміністративного, цивільного тощо.
Особисті гаранті — це власні можливості людини і громадянина щодо захисту своїх прав, свобод, законних інтересів і обов'язків. До них відносять, а) право на захист передбачених законом можливостей людини і громадянина в суді, в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в міжнародних судах чи відповідних міжнародних організаціях. Одним із засобів здійснення такої можливості є право людини на скаргу. Згідно з нині діючим законодавством можуть бути оскаржені дії службових осіб, державних і громадських органів у адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіяна незаконними діями цих суб'єктів при виконанні ними своїх обов'язків, повинна бути відшкодована.
За Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман).
Отже, чинне законодавство передбачає можливості оскарження незаконних дій органів і посадових осіб при здійсненні питань щодо реалізації людиною і громадянином конституційного права на житло.
8.2. Розгляд житлових спорів у адміністративному порядку
В адміністративному порядку скарги розглядаються на підставі ст. 57 ЖК України виконавчими комітетами рад та місцевими державними адміністраціями. Скарги з питань обліку громадян, що потребують покращення житлових умов розглядається виконкомом чи вищестоящою держадміністрацією Скарги на спільні рішення адміністрації підприємств, установ і організацій розглядаються з питань обліку громадян виконкомом чи держадміністрацією залежно від підпорядкування організації, а спори між адміністрацією і профспілкою - вищестоящими адміністраціями чи органами.
Виконкоми можуть розглядати такі скарги:
а) відмова у прийнятті на облік;
б) відмови про включення до списку членів сім'ї осіб, що тимчасово відсутні (на військовій службі чи на виборній посаді тощо),
в) порушення місячного терміну розгляду скарги;
г) невірного запису в рішенні дати взяття на облік;
ґ) обгрунтованості внесення змін до книги і списків черговості на одержання житла;
д) відмови у розділі облікової справи;
є) обгрунтованості перенесення черги на одержання житла; є) відмови для включення до списку першочерговиків чи надання житла позачергово;
ж) відмова надати житло на першому поверсі чи з ліфтом для інвалідів;
з) надання житла меншого розміру, ніж передбачено законодавством;
и) неправильного визначення кількості членів сім'ї, що мають право на одержання житла тощо.
8.3. Судовий розгляд житлових спорів
У судах розглядають спори, що виникають уже в процесі користування житлом. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України суди вирішують такі спори:
а) про визнання недійсним виданого ордера на жиле приміщення і договору житлового найму приміщення;
б) про виселення з займаного житла;
в) про виселення зі службових приміщень і гуртожитків;
г) про надання жилого приміщення у зв'язку зі знесенням будинку, проведення в ньому капремонту, переобладнання жилого будинку у нежилі приміщення;
г) про визнання права на жиле приміщення, яке було надане за спільним рішенням адміністрації підприємства і профспілки з наступним повідомлення виконкому про надання приміщення тощо.
Суду належить право розгляду також спорів:
а) про відмову у видачі охоронного свідоцтва;
б) про відмову в наданні наймачеві жилого приміщення, що звільнилося в комунальній квартирі;
в) про примусовий обмін житла;
г) про відмову організації в реалізації права громадянина на обмін житла;
ґ) про переселення до іншого житла на час капітального ремонту;
д) про відмову в наданні жилого приміщення;
є) про визнання і втрату права на жиле приміщення тощо. Суди не мають права приймати до розгляду заяви про спори, віднесені до компетенції інших органів та посадових осіб, а саме:
а) про надання жилого приміщення особам, що потребують покращення житла;
б) про надання жилого приміщення меншого розміру;
в) про переселення осіб, що проживають у гуртожитках, з одної кімнати до іншої;
г) про відмову наймача чи членів його сім'ї дати згоду на вселення до жилого приміщення інших осіб чи здания жилэ в піднаймання тощо. Згідно з положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України посадові особи, які завдали житловим правам та житлу, що належить підприємствам, установам, організаціям, шкоди, повинні відшкодувати втрати за правилами, передбаченими гл. 9 КЗпП України.
8.4. Інший порядок розгляду житлових спорів
Житлові спори можуть також розглядатися товариськими, третейськими і господарськими судами:
а) про пошкодження жилих і нежилих приміщень у комунальному житлі;
б) про порушення правил внутрішнього розпорядку у гуртожитках, комунальних квартирах;
в) про використання приміщень загального користування не за призначенням;
г) про оплату комунальних послуг та витрат на ремонт;
ґ) про користування загальними будівлями, що знаходяться у спільній власності, тощо.
Таким чином, чинне законодавство визначає порядок розгляду житлових спорів різними органами, організаціями і посадовими особами.
§ 9. Особливості юридичної відповідальності за порушення житлового законодавства
9.1. Поняття і види житлових правопорушень
Житлове правопорушення — це протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що посягає на деякі охоронювані законом житлові правовідносини, за що законодавством передбачається кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова і матеріальна відповідальність.
Житловим кодексом України передбачено, що особи несуть кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність згідно з законом, якщо вони винні:
а) в порушенні порядку прийняття і зняття з обліку тих, що потребують житла, порядку надання житла;
б) в недотриманні установленого терміну заселення жилих приміщень;
в) у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарних правил утримання місць загального користування, використання їх не за призначенням;
г) у порушенні правил експлуатації житла, безгосподарності при його утриманні;
ґ) в пошкодженні житла, устаткування і об'єктів благоустрою, та у вчиненні інших правопорушень, передбачених чинним законодавством.
Таким чином, Житловий кодекс України лише закріплює види правопорушень, за які згідно з іншими законодавчими актами настає юридична відповідальність осіб, що порушили чинне законодавство.
9.2. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про житло
Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) вміщує окремі статті в гл. 8 (ст. 97) та в гл. 11 «Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою».
У ст. 97 (КупАП) закріплюється норма, що передбачає адміністративну відповідальність за самовільне будівництво будинків або споруд, а так само самовільну зміну архітектурного вигляду будинків або споруд під час їх експлуатації. За такі дії на громадян накладається адміністративний штраф у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів, а на посадових осіб — від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У главі одинадцятій вміщуються наступні склади адміністративних правопорушень:
а) порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149 — штраф від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів; далі — н/м);
б) порушення правил користування жилими приміщеннями і жилими будинками (ст. 150 — до 3 н/м на громадян та від 3 до 7 н/м);
в) самоправне заняття жилого приміщення (ст. 151 - від 5 до 10 н/м);
г) порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152 — попередження або штраф для громадян від 1 до 3 н/м і для посадових осіб від 3 до 7 н/м);
ґ) знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153 — штраф на громадян від 1 до 3 н/м, для посадових осіб від 3 до 7 н/м);
д) порушення правил тримання собак і котів (ст. 154 ч.і — по передження чи штраф для громадян від 1 до 3 н/м, для посадових осіб попередження чи штраф від 3 до 5 н/м; ч. 2 — шкода здоров'ю чи майну або повторно протягом року — штраф від 3 до 5 н/м з
конфіскацією тварини, для посадових осіб — від 4 до 7 н/м).
9.3. Кримінальна відповідальність за порушення житлових прав
Кримінальна відповідальність за порушення житлового законодавства передбачена за такі склади злочинів, що закріплені КК України:
а) зловживання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду (ст. 167 — штраф до 50 н/м або виправні
роботи на строк до двох років);
б) порушення недоторканності житла (ст. 162 — штраф від 50 до 100 н/м, виправні роботи на строк до двох років або обме
ження волі на строк до трьох років;
в) ті самі дії, вчинені службовою особою, або з застосуванням насильства чи погрози його застосування караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років;
г) самоправство (ст. 356 — штраф до 50 н/м або виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до трьох місяців).
Питання застосування законодавства про порушення житлових прав і практика судів закріплені в постанові Пленуму Верховного суду України та в інших процесуальних документах.
9.4. Відшкодування збитків,спричинених житловому фонду
Підприємства, установи, організації та громадяни, що завдали шкоди жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, об'єктам благоустрою і зеленим насадженням на прибудинковій території, зобов'язані відшкодувати завдану шкоду (ст. 190 ч. 1 ЖК України). Мається на увазі цивільно-правова відповідальність за завдану шкоду за нормами цивільного законодавства. Посадові особи й інші працівники, з вини яких підприємства, установи, організації понесли втрати, несуть відповідальність у дисциплінарному порядку і матеріальну відповідальність.
Запитання та завдання
для самостійної перевірки знань
1. Дайте загальну характеристику житлового права України та його джерел.
*2. Чому житлове право слід вважати комплексною галуззю права?
**3. Керуючись відповідними статтями Конституції України, обгрунтуйте конституційне право громадян на житло як невід 'ємну складову їхнього буття. Яку роль при цьому Ви відвели б державі?
*4. Які форми реалізації права на житло Вам відомі?
5. Що включає в себе житловий фонд України?
*6. Охарактеризуйте основні види житлового фонду України.
*7. Порівняйте договір найму житла у державному житловому фонді та договір найму житла у приватному житловому фонді.
*8. Який порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, передбачений чинним законодавством України?
9. Якими є права і обов'язки наймачів житла?
*10. У чому полягають особливості користування службовими жилими приміщеннями і гуртожитками?
*11. Знайдіть правильну відповідь на запитання: хто з перерахованих суб'єктів користується пільгами з оплати за житло:
а) працівники міліції;
б) вчителі та лікарі міської місцевості;
в) вчителі та лікарі сільської місцевості;
г) особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) неповнолітні;
д) ветерани війни.
* * 12. Керуючись Житловим кодексом України, іншим житловим законодавством, обґрунтуйте (або спростуйте) можливість виселення наймача із приміщення за несплату комунальних послуг.
13. Які види правопорушень наймачів житла Вам відомі?