Печать

Розділ 5 СТАТУС СУДДІВ

Posted in Право - Організація судової влади в Україні (Марочкін...)

Розділ 5 СТАТУС СУДДІВ

 

5.1. Суддівський корпус, його поняття та склад

Згідно зі ст. 58 Закону України “Про судоустрій України” до здійснення правосуддя залучаються професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі і присяжні.

Професійні судді – це громадяни України, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і займають штатну суддівську посаду в одному з судів, передбачених Законом України “Про судоустрій України”. До професійних суддів належать судді Конституційного Суду України та судді судів загальної юрисдикції, а саме: судді загальних судів, у тому числі й судді військових судів та судді спеціалізованих судів. Можливо також проводити диференціацію між суддями залежно від рівня суду, в якому вони працюють: судді місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України та Конституційного Суду України. Але всі професійні судді в Україні мають єдиний статус і різняться лише повноваженнями та компетенцією. Особливості правового становища суддів судів загальної юрисдикції визначаються Законом України “Про статус суддів” та гл. 9 Закону України “Про судоустрій України”, а суддів Конституційного Суду – Законом України “Про Конституційний Суд України”.

Для здійснення судової влади закон надає суддям необхідні права, обов’язки та повноваження, передбачає певні гарантії їх реалізації. Велика відповідальність судді як носія судової влади, наділеного правом вирішувати всі правові конфлікти, що виникають у суспільстві, передбачає необхідність встановлення певних вимог до кандидатів на цю посаду, особливої процедури добору та зайняття посади судді, а також притягнення до відповідальності та звільнення з посади носія судової влади.

 


 

5.2. Формування суддівського корпусу

5.2.1. Добір суддівських кадрів

Добір суддівських кадрів являє собою сукупність процедур із добору кандидатів на посаду судді на основі аналізу й оцінки його професійних, особистісних якостей, ступеня їх відповідності вимогам, що встановлені законом, і вибір найбільш підготовлених кандидатів для виконання посадових обов’язків.

Кандидат на посаду судді – це особа, яка виявила бажання зайняти посаду судді, відповідає встановленим законодавством вимогам, пройшла кваліфікаційну атестацію і щодо якої внесене подання відповідному органу про призначення чи обрання на посаду судді.

Правові основи статусу кандидата на посаду судді закладено Конституцією і законами України: “Про статус суддів”, “Про судоустрій України”, “Про Вищу раду юстиції”, “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. У цих нормативно-правових актах сформульовано перелік вимог, які ставляться до кандидатів, передбачені обмеження щодо допуску певних категорій осіб до здійснення судової влади, визначено компетенцію відповідних органів щодо добору кандидатів, розроблено процедуру оцінювання важливих професійних якостей кандидатів та вступу їх на посаду. При доборі кандидатів на посади суддів забезпечується рівність їх прав незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань та інших обставин.

 

5.2.2. Вимоги, що ставляться до кандидатів на посади суддів

Вимоги до кандидатів на посади суддів диференційовані залежно від рівня та юрисдикції суду, на посаду в якому претендує кандидат.

Вимоги до кандидатів на посаду суддів судів загальної юрисдикції у загальному вигляді сформульовано в ч. 3 ст. 127 Конституції України та ст. 7 Закону України “Про статус суддів”, з яких випливає, що кандидатом на зайняття посади судді суду загальної юрисдикції може бути громадянин України не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Щодо кандидатів на посаду суддів апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України та Конституційного Суду України закон передбачає більш високі вимоги.

Так, претендувати на зайняття посади судді в апеляційному суді може громадянин України, який досяг на день обрання тридцяти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не меншеп’яти років, у тому числі не менше трьох років на посаді судді.

Кандидатом на зайняття посади судді вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менш яксім років, у тому числі не менш як п’ять років на посаді судді.

На зайняття посади судді Верховного Суду України може претендувати громадянин України, який досяг на день обрання тридцяти п’яти років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше десяти років, у тому числі не менше п’яти – на посаді судді.

Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду загальної юрисдикції є проходження кваліфікаційної атестації, форми і порядок проведення якої передбачено гл. 13 Закону України “Про судоустрій України”.

Вимоги, що ставляться до кандидатів на посаду суддів Конституційного Суду України, встановлені ст. 148 Конституції та ч. 1 ст. 16 Закону України “Про Конституційний Суд України”. Кандидатом на зайняття посади судді Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Вимоги кваліфікаційної атестації для кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України закон не передбачає.

Отже, вищезазначені вимоги визначають певний соціальний статус кандидата на посаду судді і є юридично значущою підставою при вирішенні питання про призначення чи обрання його суддею.

Прийнятий 7 лютого 2002 р. Закон України “Про судоустрій України” встановив додаткові вимоги щодо кандидатів на посади суддів військового суду (повинен перебувати на військовій службі), а також розширив коло осіб, які можуть претендувати на зайняття посади професійного судді спеціалізованого суду за рахунок осіб, які не мають юридичної освіти, а лише вищу освіту і відповідний стаж роботи в галузі питань юрисдикції цього суду (статті 59, 63 Закону України “Про судоустрій України”). При цьому Закон акцентує на тому, що такі судді можуть здійснювати правосуддя тільки у складі колегії суддів, тобто за правниками зберігається кількісна перевага у складі колегії.

Закон України “Про судоустрій України” в нормативному порядку заборонив доступ до суддівської діяльності певних категорій осіб, а саме: а) визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними; б) тих, що мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; в) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Таким чином, Закон України “Про судоустрій України”, крім вікового і професійно-освітнього цензу, нормативно закріпив певні обмеження і вимоги щодо моральності, фізичного і психічного стану кандидата на посаду судді, тим самим виключив можливість призначення чи обрання суддею особи, яка не може і не повинна бути допущена до здійснення судової влади.

 

5.2.3. Порядок наділення кандидатів повноваженнями судді

Залежно від юрисдикції суду, на посаду судді в якому претендує кандидат, законодавством передбачені різні процедури зайняття посади. Вирізняють процедуру обрання на посаду судді Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції. Посаду судді в суді загальної юрисдикції можна зайняти або за процедурою обрання, або за процедурою призначення.

Процедура призначення на посаду судді в суд загальної юрисдикції. Згідно зі ст. 128 Конституції України кандидати на посаду судді в суд загальної юрисдикції, які претендують на зайняття посади судді вперше, призначаються Президентом України строком на п’ять років. Відповідно до ст. 8 Закону України “Про судоустрій України” таке призначення здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції.

Добір кандидатів у професійні судді для призначення суддею вперше починається з прийняття заяв від осіб, які бажають працювати суддями та відповідають встановленим законодавством вимогам. Для цього особа має звернутися до територіального управління Державної судової адміністрації (далі – ДСА) щодо рекомендації його для призначення професійним суддею. ДСА готує відповідні матеріали, формує особову справу кандидата на посаду судді й направляє її відповідній кваліфікаційній комісії суддів.

Відповідно до п. 3 ст. 60 Закону України “Про судоустрій України” необхідною вимогою для порушення питання про призначення на посаду судді є складання кваліфікаційного іспиту, який проводиться відповідною кваліфікаційною комісією суддів.

Кваліфікаційний іспит – це атестування особи, яка виявила бажання бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше. Він полягає у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидата в судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду.

Після виконання кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і відповідей на поставлені йому запитання в усній формі кваліфікаційна комісія, ґрунтуючись на отриманих результатах кваліфікаційного іспиту кандидата, або робить висновок про складення іспиту і підготовленість кандидата до судової роботи та вносить рекомендацію до Вищої ради юстиції для призначення його на посаду судді, або складає вмотивований висновок про відмову в такій рекомендації. Хід складання кваліфікаційного іспиту повинен протоколюватися, а всі матеріали іспиту підлягають зберіганню в архіві як офіційні документи.

Результати складеного кваліфікаційного іспиту дійсні протягом трьох років. Особи, не згодні з рішенням кваліфікаційної комісії, можуть оскаржити це рішення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. На підставі результатів екзамену кваліфікаційна комісія дає висновок про рекомендацію на посаду судді.

Кваліфікаційна комісія рекомендує на посади суддів кандидатів, які виявили найкращі знання, у кількості, необхідній для заміщення вакантних посад. Особи, які склали екзамен, але не рекомендовані на посаду судді за браком вакантних посад, мають бути зараховані кваліфікаційною комісією в кандидати на нові вакантні посади суддів протягом трьох років, якщо за цей період вони не відкличуть свою заяву.

Одержані Вищою радою юстиції (далі – ВРЮ) рішення кваліфікаційної комісії суддів та матеріали щодо кандидата на посаду судді вивчаються на секції з питань підготовки подань про призначення суддів уперше.

Якщо було прийнято позитивне рішення щодо кандидата, який претендує на посаду судді вперше, ВРЮ готує на підставі ст. 29 Закону України “Про Вищу раду юстиції” подання Президенту України про призначення на посаду судді строком на п’ять років. До подання додаються: 1) рекомендація кваліфікаційної комісії; 2) особовий листок з обліку кадрів та автобіографія кандидата на посаду судді; 3) копії дипломів про освіту, науковий ступінь чи вчене звання; 4) примірник реферату з питань правознавства, підготовлений кандидатом на посаду судді; 5) рецензія на реферат; 6) копія декларації про доходи за останній рік.

Президент України приймає рішення щодо кандидата на посаду судді на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої Ради юстиції. Рішення про призначення суддею в суд загальної юрисдикції оформляється Указом Президента України.

Уперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого змісту: “Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим”. Присяга складається перед Президентом України. Порядок та процедура її принесення закріплені ст. 10 Закону України “Про статус суддів”. Після принесення присяги судді особа набуває статусу професійного судді України.

Після закінчення строку повноважень суддя за його заявою має бути рекомендований для обрання суддею безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, що перешкоджають цьому. Тобто за п’ять років перебування на посаді суддя повинен проявити себе гарним фахівцем та підтвердити право на безстрокове обрання на посаду відповідною кваліфікацією, сумлінною працею та бездоганною репутацією.

Процедура обрання на посаду судді в суд загальної юрисдикції. Згідно із п. 1 ст. 61 Закону України “Про судоустрій України” судді судів загальної юрисдикції (крім суддів, призначених уперше) обираються безстроково Верховною Радою України.

Суб’єктами звернення до Верховної Ради України з питання обрання на посаду судді безстроково є:

1) Голова Верховного Суду України – щодо судді загального суду, строк повноважень якого закінчився; щодо особи, яка раніше вже займала посаду судді не менш ніж п’ять років, але на момент розгляду питання про обрання не займає посади судді; щодо судді, раніше обраного безстроково, але який бажає бути обраним в суд іншого рівня або в суд того самого рівня, але іншої спеціалізації;

2) голова відповідного вищого спеціалізованого суду в тих самих випадках, які зазначені вище, але щодо суддів спеціалізованих судів.

У поданні про обрання кандидата на посаду судді безстроково зазначаються: рівень, місцезнаходження, спеціалізація та назва суду, в який повинен бути обраний суддя. До подання додається особова справа кандидата.

Відповідно до Закону України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України” від 18 березня 2004 р. обрання кандидата на посаду здійснюється в декілька етапів:

1) звернення кандидата на посаду судді безстроково до державної судової адміністрації, а суддів Верховного Суду України та суддів спеціалізованих судів – до голів цих судів за рекомендацією їх для обрання суддями безстроково;

2) підготовлення матеріалів про обрання кандидата суддею безстроково Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;

3) рекомендація Вищою кваліфікаційною комісією 
суддів України про можливість (або висновок про неможливість) обрання кандидата на посаду судді безстроково;

4) внесення Головою Верховного Суду України або головою відповідного спеціалізованого суду до Верховної Ради України матеріалів про обрання кандидата суддею безстроково;

5) розгляд Комітетом Верховної Ради України, до відання якого належить попереднє вирішення питання про обрання суддею, подання про обрання кандидата суддею безстроково, прийняття рішення про рекомендацію або не рекомендацію кандидата на посаду судді безстроково та внесення цього рішення на розгляд Верховною Радою України;

6) прийняття Верховною Радою України рішення про обрання кандидата або відмову йому в обранні на посаду судді безстроково.

На даний час комітетом, до відання якого належить розгляд питання про обрання на посаду суддів безстроково, є Комітет з питань правосуддя Верховної Ради України.

Закон чітко визначає всі строки щодо процедури обрання суддів безстроково. Так, Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає питання щодо обрання кандидата не пізніше ніж за два місяця до закінчення строку перебування судді на посаді. Подання Голови Верховного Суду України або вищого спеціалізованого суду з рекомендацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо обрання кандидата та іншими матеріалами вносяться до Верховної Ради України не пізніше одного місяця після отримання висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до голів цих судів.

Рішення про обрання кандидата на посаду судді безстроково приймається відкритим фіксованим голосуванням більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України та оформлюється постановою. Якщо кандидата не обрано, Вища рада юстиції України вносить подання до Президента України про звільнення цього кандидата з посади судді на підставі закінчення строку його повноважень.

Закон також передбачає можливість повторної рекомендації кандидатури на обрання судді безстроково. Так, якщо кандидата не було обрано суддею безстроково на пленарному засіданні Верховної Ради України у зв’язку з нововиявленими обставинами, оприлюдненими у виступах народних депутатів, Комітет приймає рішення про звернення до Вищої ради юстиції, відповідної кваліфікаційної комісії суддів щодо перевірки цих обставин або доручає членам Комітету внести подання про проведення відповідної перевірки, узгодивши термін її проведення, а за результатами перевірки приймає рішення про повторне внесення раніше відхилених кандидатур на пленарне засідання Верховної Ради України. Але внесення двічі відхилених Верховною Радою України кандидатур не допускається.

Особа, обрана на посаду судді безстроково, набуває статусу професійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів.

 


 

5.3. Правовий статус суддів

5.3.1. Поняття правового статусу суддів

Судова влада в Україні належить лише судам в особі суддів та представникам народу, які у визначених законом випадках залучаються до здійснення правосуддя. Судді наділені виключним правом реалізовувати судову владу, вирішувати всі правові конфлікти, що виникають у суспільстві, виконують свої обов’язки на професійній основі. Судді незалежні і підкорюються лише Конституції та законам України. Прояв неповаги до судді передбачає встановлену законом відповідальність. Вимоги та рішення суддів при здійсненні ними повноважень обов’язкові для виконання тими суб’єк-тами, до яких вони звернені. Невиконання вимог та рішень суддів тягне встановлену законом відповідальність.

Передумовою здійснення суддями судової влади є їх єдиний правовий статус, який закріплено у відповідних нормативно-правових актах.

Основні засади правового статусу суддів визначені в Законі України “Про статус суддів”. Окремі його положення деталізуються в статтях 126 – 130 Конституції України, Законі “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, розд. 3 Закону України “Про судоустрій України”, главах 3, 4 Закону України “Про Конституційний Суд України”, процесуальних кодексах та інших нормативно-правових актах.

 

5.3.2. Вимоги, що ставляться до суддів

Частина 2 ст. 127 Конституції України містить положення, за яким від суддів вимагається утримання від: а) будь-якої участі у політичній або профспілковій діяльності, отримання представницького мандата; б) обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої.

Заборона брати участь у будь-якій політичній або профспілковій діяльності, мати представницький мандат. Така вимога щодо суддів обґрунтовується тим, що ніякі політичні уподобання судді не повинні впливати на справедливість винесеного ним рішення, адже основним принципом діяльності судді є його незалежність та неупередженість. Належність судді до якої-небудь політичної партії чи професійного об’єднання, на думку законодавця, створює цьому загрозу. Судові рішення повинні ґрунтуватися виключно на законі, праві, забезпечуючи тим самим підтримання існуючого в державі режиму законності.

Заборона займатися будь-якою іншою професійною діяльністю, крім наукової, викладацької та творчої. В Європейській хартії про статус суддів (п. 4.2.) підкреслюється, що “суддя вільно може займатися різними видами діяльності, крім його службових повноважень, зокрема і тими, котрі є вираженням його прав громадянина. Однак ця свобода може (і повинна) бути обмежена в тій мірі, в якій зовнішній вид цієї діяльності є несумісним з довірою щодо неупередженості й незалежності судді чи з професійною необхідністю уважно й у розумний строк розглядати справи”. 17

Законодавство України щодо суддів встановлює заборону обіймання будь-яких інших оплачуваних посад, виконання іншої оплачуваної роботи, крім наукової, викладацької та творчої. Вимога про несумісність обумовлюється декількома обставинами. По-перше, забороняючи поєднувати судову діяльність з іншою, крім дозволеної законом, законодавець прагне зберегти незалежність судової влади. По-друге, це обмеження прав людини, яка обіймає посаду судді, спрямоване на забезпечення належного й сумлінного виконання професійних функцій. Так, ст. 5 Закону України “Про статус суддів” встановлює, що суддя має право займатися дозволеним видом додаткової трудової діяльності лише у вільний від роботи час. По-третє, зазначена заборона запобігає можливості використання суддею свого службового становища в особистих цілях, що сприяє збереженню необхідного авторитету судової влади, безсторонності суддів.

Заборонити судді займатися викладацькою, науковою або творчою діяльністю практично неможливо, та й не варто, бо така діяльність сприяє підвищенню професійного рівня судді, збагаченню його знань, утвердженню його статусу як фахівця найвищої категорії.

 

5.3.3. Права та обов’язки суддів

Професійні судді України користуються всіма правами та основними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національним законодавством обмежень, зумовлених особливостями правового статусу.

Права й обов’язки суддів найбільш повно визначають міру їх можливої (службової) поведінки. Ці інститути розкривають зміст правомірної поведінки судді при здійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкретний вид та міру. Така можливість забезпечується і гарантується державою.

Усі права суддів можна умовно розділити на статусні і процесуальні.

Статусні права суддів забезпечують особливий їх правовий статус і правовий захист, підкреслюють їх виключне правове становище в державі. Серед широкого кола статусних прав суддів слід виділити: право на повагу професійної честі й гідності; право на особисту і майнову недоторканність; право на незамінність на посаді протягом строку, на який суддю призначено (обрано); право на кар’єру; право на відставку; право на соціальний і правовий захист; право на одержання матеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим і пенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги з житлово-комуналь-ного, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок; право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищення кваліфікації; право на оскарження до відповідного органу рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності; подати заяву про припинення повноважень судді за власним бажанням; інші права, передбачені національним законодавством.

До процесуальних належать права, якими суддя наділений для ефективної реалізації своїх службових функцій: право а) вимагати від посадових осіб та громадян виконання винесених суддею рішень; б) порушувати у встановленому законом порядку питання перед Конституційному Судом про перевірку конституційності нормативного акта; в) отримувати інформацію від посадових осіб та інших громадян у зв’язку зі здійсненням правосуддя; г) давати доручення відповідним органам про привід осіб до зали судового засідання та інші права, передбачені процесуальним законодавством.

Обов’язки суддів мають двоїсту природу: з одного боку, вони зумовлені вимогами, закріпленими в правових нормах, з другого – загальнолюдськими нормами моральності та професійною етикою. Невиконання або неналежна реалізація суддею обов’язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.

Зазначені обов’язки суддів не виключають необхідності виконувати конституційні (загальні) та інші зобов’язання, що випливають з цивільно-правових відносин (якщо перебування в таких правовідносинах не суперечить статусу судді).

Правове закріплення обов’язків судді виявляється у певних вимогах до його поведінки, яка може бути законною, тобто відповідати вимогам законодавства України, або незаконною. В останньому випадку вона є підставою для притягнення судді до юридичної відповідальності. Основні вимоги до поведінки судді закріплено в статтях 5, 6 Закону України “Про статус суддів”:

– при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків;

– утримуватися від політичної, підприємницької та іншої оплачуваної діяльності, крім наукової, викладацької і творчої, дотримуватися вимог службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

– не розголошувати відомості, які становлять державну, військову, службову, комерційну або банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та іншу інформацію, про яку вони довідалися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення якої було прийняте рішення про закрите судове засідання;

– не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

За змістом вимог, закріплених у наведених правових нормах, обов’язки судді можна розділити на такі групи: а) дотримання законодавства України у здійсненні професійної діяльності; б) дотримання етичних основ діяльності; в) сумлінне і професійне виконання своїх службових функцій.

Дотримання законодавства суддею можна розглядати у двох аспектах: по-перше, вся службова діяльність судді відбувається в установлених законодавством процесуальних рамках, порушення яких є підставою для визнання рішення судді незаконним; по-друге – суддя безпосередньо застосовує норми національного законодавства при вирішенні конкретних спорів про право. Він має право використати будь-яке джерело права, котре є частиною національного законодавства України: Конституцію, нормативно-правові акти, прийняті на її основі, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Етичні вимоги до поведінки судді закріплені в Кодексі професійної етики судді18 і являють собою сукупність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з точки зору таких цінностей, як справедливість, сумління, гідність, людяність тощо.

Дотримання етичних основ діяльності передбачає утримання суддею від дій, що можуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи викликати сумнів у його неупередженості, незалежності і справедливості винесених рішень. Суддя зобов’язаний не допускати будь-яких дій, що можуть завдати шкоди, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому. Суддя не повинен як під час виконання службових повноважень, так і в приватному житті вчиняти дій, що можуть негативно відбитися на його моральних якостях, завдати шкоди його професійній та громадській репутації.

Для судді, який порушує етичні принципи діяльності, повинні наставати негативні наслідки, зокрема дисциплінарна відповідальність.

Сумлінне і професійне виконання службових функцій передбачає повну самовіддачу судді. Весь робочий час він має використовувати для належного виконання суддівських обов’язків та утримуватися від роботи, яка цьому заважає. Суддя не може мати іншої оплачуваної роботи, за винятком наукової, викладацької або творчої. Виконання навіть такої додаткової роботи не повинно позначатися на якості професійної діяльності судді.

За неналежне виконання своїх обов’язків суддя притягується до дисциплінарної відповідальності.

 

5.3.4. Матеріальне забезпечення суддів

Матеріальне забезпечення суддів повинно бути достатнім, відповідати економічним умовам країни. У п. 6 Європейської хартії про статус суддів зазначено, що рівень оплати має встановлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, спрямованого на те, щоб вплинути на зміст його рішень і взагалі на його поведінку в суді, який таким чином порушить його незалежність і неупередженість.19 Рекомендація № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про незалежність, дієвість і роль суддів від 13 жовтня 1994 р.20 наголошує на тому, що рівень винагороди суддів повинен бути пропорційний їх професійному авторитету і рівню відповідальності в суспільстві.

Структура заробітної плати суддів України визначена в ч. 1 ст. 44 Закону України “Про статус суддів” і складається із посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи й за вислугу років та інших надбавок та доплат. Зокрема, для суддів законодавством передбачені надбавка за знання і використання в роботі іноземної мови, доплата за науковий ступінь кандидата чи доктора юридичних наук. Заробітна плата суддів не обкладається податком.

Розмір заробітної плати суддів повинен забезпечити їх фінансову незалежність і не може бути зменшений без відповідної компенсації. Умови оплати праці мають бути чітко регламентовані відповідними нормативно-правовими актами. Прийняття актів, що змінюють структуру заробітної плати, передбачають її зменшення чи взагалі не забезпечують виплату, суперечить Конституції України і Закону України “Про статус суддів”.

Суддя, члени його сім’ї та їх майно перебувають під особливим соціальним і правовим захистом держави. Основні положення щодо соціального і правового захисту суддів закріплено в Законі України “Про статус суддів”. Окремі положення цього Закону конкретизовано й розвинуто в низці правових актів. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. правові норми, що містять положення про соціальний захист суддів, не можуть бути скасовані чи змінені в бік зменшення гарантій, що містяться в них, без відповідної компенсації21.

 


 

5.4. Припинення повноважень суддів

Припинення повноважень суддів досить близько межує з припиненням статусу судді. Однак ці поняття не є тотожними, хоча в певних випадках збігаються. Звільнення судді з посади виступає юридичним фактом припинення суддівських повноважень, хоча позбавлення судді повноважень не завжди позбавляє його статусу. Тобто статус судді не втрачається, а трансформується навіть після припинення суддівських повноважень. Наприклад, коли суддя на законних підставах виходить у відставку та позбавляється права здійснювати правосуддя, за ним зберігається звання судді, а також певні гарантії статусу судді. Правові основи статусу судді, що перебуває у відставці, закріплені ст. 43 Закону України “Про статус суддів”.

Підстави і порядок припинення повноважень судді встановлені ч. 5 ст. 126 Конституції України, ст. 15 Закону України “Про статус суддів”, статтями 31, 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, гл. 3 Закону України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”. Особливості та порядок припинення повноважень судді Конституційного Суду України передбачено ст. 23 Закону України “Про Конституційний Суд України”.

 

5.4.1. Підстави припинення повноважень суддів

Конституція містить положення, відповідно до якого звільнити суддю із займаної посади може лише відповідний суб’єкт, що призначив (обрав) його на посаду. Рішення про звільнення судді з посади міститься у відповідному акті Президента чи Верховної Ради України із зазначенням підстав його винесення.

Згідно зі статтями 31, 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції” розрізняється звільнення судді з посади на загальних (пункти 1 – 3, 7 – 9 ст. 126 Конституції) та особливих підставах (пункти 4 – 6 ст. 126 Конституції).

Аналіз конституційного положення дозволяє виділити наступні групи підстав звільнення судді з посади:

1) настання певної умови, що перешкоджає подальшому перебуванню судді на посаді: а) закінчення строку, на який його було обрано чи призначено; б) досягнення суддею шістдесяти п’яти років; в) хвороба судді, що перешкоджає подальшому виконанню обов’язків судді; г) подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

2) у порядку дисциплінарного провадження у випадках: а) порушення суддею вимог щодо несумісності дій займаній посаді; б) порушення суддею присяги;

3) у зв’язку з встановленням певного юридичного факту: а) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді; б) припинення його громадянства; в) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Смерть судді імперативно визначено як підставу для автоматичного припинення його повноважень.

Слід зазначити, що закінчення строку, на який обрано чи призначено суддю, стосується тільки суддів Конституційного Суду і суддів, які вперше призначаються на посаду. Решта суддів обіймає посади безстроково, але відповідно до п. 2 ст. 126 Конституції України вони повинні бути звільнені з посади після досягнення шістдесяти п’яти років.

Підстави набуття статусу судді нерозривно пов’язані з підставами припинення повноважень носія судової влади. Втрата або порушення якоїсь вимоги, обов’язкової для набуття статусу судді, призводить до порушення питання про припинення повноважень.

Звільнення судді з посади внаслідок порушення присяги. У встановленому Конституцією переліку підстав звільнення з посади немає таких підстав, як звільнення судді з посади в порядку дисциплінарного провадження, за професійною невідповідністю чи невідповідності судді займаній посаді. Суддя може бути звільнений з посади за дисциплінарні правопорушення тільки у випадку порушення ним вимог щодо несумісності дій займаній посаді чи присяги. Водночас порушення суддею вимог несумісності є однією з форм порушення присяги, що випливає із сутності присяги судді.

Набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно судді є підставою припинення не тільки суддівських повноважень, але й статусу судді. Суддя звільняється з посади у разі вчинення злочину, в обвинуваченні якого його віддано до суду та в установленому порядку визнано винним, а обвинувальний вирок набув законної сили. Якщо стосовно судді набере законної сили обвинувальний вирок суду іншої країни, він підлягає звільненню з посади за цією підставою.

Припинення громадянства України є неодмінною та безумовною підставою звільнення судді з посади. Підстави, умови та порядок припинення громадянства України визначаються Законом України “Про громадянство України”. До прийняття та набуття чинності указу Президента України про припинення громадянства суддя не може бути звільнений з підстав припинення громадянства.

Суддя звільняється з посади у разі визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим. За загальними умовами, передбаченими статтями 43, 46 ЦК України, особа може бути визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою в порядку, визначеному ЦПК України.

Судді можуть припинити свою судову діяльність за власним бажанням. Заява про звільнення судді за власним бажанням повинна подаватися до Вищої ради юстиції, яка згідно з ч. 2 ст. 31 Закону України “Про Вищу раду юстиції” вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з’ясування дійсного волевиявлення судді та чи не було на нього стороннього впливу або примусу. Загальні підстави звільнення за власним бажанням передбачені ст. 38 Кодексу законів про працю України. Якщо суддя відпрацював на посаді судді не менше 20 років, він має право вийти у відставку та набути статусу судді у відставці (ст. 43 Закону України “Про статус суддів”).

 


 

5.5. Народні засідателі та присяжні

5.5.1. Поняття народних засідателів та присяжних

Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядають у складі суду разом із професійними суддями справи по першій інстанції.

Під час здійснення судової влади народні засідателі користуються усіма правами судді.

У справі, яка розглядається колегіально судом у складі професійного судді і двох народних засідателів і для розгляду якої необхідний значний час, за розпорядженням головуючого в судовому засіданні з його початку можуть перебувати ще один чи навіть декілька народних засідателів на випадок заміни. У разі вибуття народного засідателя зі складу суду його замінює інший народний засідатель, про що головуючий виносить постанову.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються для розгляду по першій інстанції судових справ у складі колегії присяжних.

При судовому розгляді справи в залі судового засідання постійно знаходиться декілька присяжних, які до винесення вердикту можуть бути включені до складу колегії присяжних замість присяжних, які не взмозі брати участі в подальшому розгляді справи.

Представники народу відіграють важливу роль у реалізації судової влади. Вони привносять в суд життєвий досвід і ціннісні орієнтації суспільства і значною мірою сприяють підвищенню авторитету судової влади в державі.

 

5.5.2. Вимоги до народних засідателів та присяжних

Народним засідателем може бути особа, яка є громадянином України, досягла двадцятип’ятирічного віку, постійно проживає на території юрисдикції відповідного суду.

Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку.

Чинне законодавство України передбачає розгляд справ у військових судах за участю народних засідателів, які повинні бути військовослужбовцями.

Наявність громадянства як законодавча вимога до представників народу, які беруть участь у здійсненні судової влади, міститься як у вітчизняному, так і в законодавстві практично всіх держав.

Віковий ценз, що ставиться за умову до представників народу, – також традиційна вимога законодавства всіх країн.

Постійне проживання на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, передбачене у ст. 66 Закону України “Про судоустрій України” як вимога, що висувається лише до народних засідателів.

 

5.5.3. Підстави та порядок звільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного

Підстави для звільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного можна поділити на дві групи. До першої належать обставини, згідно з якими особа не включається до списків народних засідателів та присяжних і, безумовно, не може брати участі у відправленні правосуддя, незалежно від його бажання. Другу групу складають обставини, згідно з якими особа звільняється від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного за його проханням.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів та присяжних громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя;

3) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

4) депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси(статті 66, 69 Закону України “Про судоустрій України”).

Особа, включена до списку народних засідателів та присяжних, зобов’язана повідомити суд про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.

Одна й та ж особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.

Існує також перелік осіб, включених до списків народних засідателів і присяжних, але розпорядженням голови суду за їх проханням підлягають звільненню від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного (статті 67, 70 Закону України “Про судоустрій України”). Серед них:

1) громадяни, старші 65 років;

2) жінки, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного або молодшого шкільного віку, дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім’ї похилого віку;

3) керівники та заступники керівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

4) особи, які не володіють державною мовою;

5) особи, які за своїми релігійними переконаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя;

6) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:

– по-перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів та присяжних;

– по-друге, рішення про їх звільнення від виконання обов’язків народних засідателів або присяжних приймається безпосередньо головою відповідного суду;

– по-третє, звільнення від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного є тимчасовим і не впливає на можливість подальшої участі цих осіб як народних засідателів або присяжних.

Законодавець передбачив звільнення від обов’язків присяжних й інших осіб, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються, наприклад, особи певних професій: лікарі (особливо “швидкої допомоги”), пожежники, викладачі, члени екіпажів повітряних і морських суден, диспетчери, робітники залізничного транспорту, водії комунального транспорту тощо. Тривала відсутність на роботі цих осіб може завдати істотної шкоди нормальній роботі транспорту, шкіл, лікарень та інших установ.

Ці громадяни мають право зробити заяву в суді про звільнення від виконання обов’язків присяжних. Таку заяву можна зробити до закінчення відбору кандидатів для виконання обов’язків народних засідателів або присяжних у конкретній справі.

 

5.5.4. Порядок формування списків народних засідателів

Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території юрисдикції даного суду, відповідають вимогам, встановленим у законі до народних засідателів, і дали згоду бути народними засідателями.

Список народних засідателів місцевого військового суду за поданням голови цього суду затверджується начальником відповідного гарнізону. До списку включаються в кількості, зазначеній у поданні голови суду, військовослужбовці гарнізону, які відповідають вимогам, встановленим в законі до народних засідателів.

Списки народних засідателів затверджуються на чотири роки і переглядаються у разі необхідності, але не рідше ніж через два роки. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Організація суду присяжних повинна починатися з процесу відбору присяжних. Процес відбору присяжних відбувається у декілька етапів.

На першому етапі голова відповідного апеляційного суду складає список на підставі списків виборців для виборів народних депутатів України.

На другому етапі комісія з уповноважених представників суду, органів юстиції і відповідної ради, склад якої затверджується головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами, формує список присяжних.

На третьому етапі список присяжних затверджується рішенням відповідної ради – Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради, Київської і Севастопольської міських рад.

Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду.

Списки присяжних затверджуються не пізніше одного місяця з дня одержання подання голови суду і в той же строк надсилаються до суду, а також публікуються в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки.

У списки присяжних включаються тільки громадяни, що постійно проживають у місці юрисдикції суду присяжних, шляхом випадкової вибірки зі списків виборців, складених до останніх виборів народних депутатів України по районах або містах області.

 

5.5.5. Залучення народних засідателів і присяжних до виконання обов’язків у суді

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участю. Народні засідателі у здійсненні правосуддя спеціалізованими судами участі не беруть.

Порядок відбору присяжних для розгляду справи та принесення ними присяги визначається процесуальним законом. Мета процесу відбору присяжних полягає в досягненні випадкового характеру вибору кандидатів у колегію присяжних. Відбір присяжних повинен здійснюватися ручним або автоматизованим методом випадкової вибірки кандидатів із загального списку.

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя має бути надіслано судом народному засідателю або присяжному не пізніше ніж за два тижні до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов’язки, народного засідателя та присяжного, відповідно, перелік вимог щодо народних засідателів та присяжних, а також підстави для звільнення їх від виконання вказаних обов’язків.

Суд, який запрошує народного засідателя чи присяжного, повинен письмово повідомити про це керівництво підприємства, установи, організації за місцем його роботи не пізніш як у двотижневий строк до початку судового засідання.

Керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності зобов’язаний звільнити народного засідателя або присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків у суді.

Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду і тягне передбачену законом відповідальність винних посадових осіб.

 

5.5.6. Права народних засідателів і присяжних та гарантії їх захисту

Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні судової влади є їхнім громадянським обов’язком. Причому у правовому становищі народних засідателів поєднуються два начала: за способом їх обрання вони виступають як представники громадськості, а за характером їх діяльності у суді є представниками держави, від імені якої вони діють. У зв’язку з цим діяльності народних засідателів у суді властива низка особливостей, характерних також для професійних суддів. Наприклад, при розгляді в суді кримінальної справи народний засідатель має рівні з професійним суддею права при здійсненні правосуддя (ст. 17 КПК України), підлягає відводу на тих же підставах, що й суддя (статті 54 – 57 КПК України), а в разі прийняття завідомо неправосудного вироку – кримінальній відповідальності (ст. 375 КК України).

Серед обов’язків народних засідателів та присяжних можна виокремити наступні:

1) повідомити голову суду про обставини, що виключають можливість його внесення у списки присяжних;

2) надати необхідну правдиву інформацію про себе і стосунки з іншими особами, що беруть участь у справі;

3) своєчасно подати заяву про звільнення від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного в конкретній справі;

4) вчасно з’являтися для участі в судовому засіданні;

5) зберігати порядок у судовому засіданні і підкорятися законним розпорядженням головуючого;

6) не відлучатися із зали судового засідання під час розгляду справи;

7) не спілкуватися у справі з особами, що не входять до складу суду без дозволу головуючого;

8) не збирати відомості у справі поза судовим засіданням.

Неявка без поважних причин у судове засідання народного засідателя і присяжного вважається неповагою до суду.

Передбачені законом гарантії незалежності й недоторканності для професійних суддів поширюються на народних засідателів і присяжних під час виконання ними обов’язків по здійсненню правосуддя.

Недоторканність народного засідателя і присяжного під час їх участі в розгляді справи поширюється на їх особистість, житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно та документи. Народний засідатель і присяжний не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом, якщо вони обвинувачуються по справі, в розгляді якої брали участь у складі суду. Ця кримінальна справа розглядається по першій інстанції апеляційним судом.

Народний засідатель і присяжний не зобов’язані давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ і нікому не підзвітні.

За прояв неповаги до народного засідателя або присяжного, а також за перешкоджання посадовою особою під будь-яким приводом явці до суду народного засідателя або присяжного настає адміністративна відповідальність (статті 185-3, 185-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Кримінальну відповідальність тягне втручання в будь-якій формі в діяльність народного засідателя або присяжного з метою перешкодити виконанню ними обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення (ст. 376 КК України), а також за погрозу або насильство щодо народного засідателя чи присяжного, умисне знищення або пошкодження їх майна, посягання на життя у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (статті 377, 378, 379 КК України).

Важливою передумовою справедливого розгляду справи за участю представників народу є належний рівень оплати за виконання обов’язків народних засідателів та присяжних у суді. Наразі розмір винагороди визначається виходячи з розміру середньомісячного заробітку чи пенсії народного засідателя чи присяжного, але не меншого, ніж посадовий оклад судді відповідного суду (ч. 3 ст. 72 Закону України “Про судоустрій України”).

Зазначені виплати здійснюються судом за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України.