Розділ 1 СУДОВА ВЛАДА
Розділ 1 СУДОВА ВЛАДА
1.1. Поняття й ознаки судової влади
Конституція України вперше на найвищому рівні закріпила судову владу як рівноправну і самостійну в системі двох інших гілок влади – законодавчої і виконавчої.
Крім загальних ознак, притаманних будь-якій владі, судова влада характеризується і певними ознаками, які належать лише їй і виражають її власну специфіку. Однією з найважливіших з них єоб’єктивність.
Уже в давні часи людство визнавало, що судова влада повинна бути об’єктивною. Найстаріші акти, що дійшли до нас, містять вимоги щодо справедливості, сумлінності суддів, їх незаінтересованості в справі, необхідності пошуку та використання достовірних доказів для прийняття правильного рішення. Твердження, що ніхто не може бути суддею у власній справі, ні у кого не викликає заперечень. Сучасне законодавство, зважаючи на цей принцип, передбачає право сторони висловити недовіру судді через його заінтересованість у справі, більше того – містить посилання на обставини, що виключають участь судді у справі саме внаслідок його можливої упередженості.
Соціальна роль судової влади полягає у вирішенні правових конфліктів. Право є об’єктивним критерієм правомірності дій судової влади, оскільки воно фокусує найголовніші принципи реалізації судової влади, що утвердилися в суспільстві. Застосовуючи право, вирішуючи конфлікт на основі норми права, судова влада об’єктивно реалізує суспільну думку щодо розуміння справедливості. Судді, приймаючи рішення, обов’язково аргументують його посиланням на правову норму. Воля судді або суддів, утілена в ухвалі, постанові, рішенні, вироку, водночас є волею судової влади, яка знайшла матеріальне закріплення в акті судової влади, винесеного іменем держави.
Друга специфічна ознака – легітимність. Вона визначає ступінь довіри суспільства до судової влади, його згоду на цю владу, готовність до виконання її рішень. Легітимність дуже тісно пов’язана з законністю – її обов’язковою умовою. Але легітимність передбачає не лише відповідність судової влади вимогам закону, а й неформальне, законодавчо не визначене, ставлення до судової влади та її рішень у суспільстві. Тому формуванню легітимності судової влади сприяє не лише законність і справедливість дій та рішень суду, а й уміння суддів, зокрема головуючого в судовому процесі, правильно побудувати відносини з учасниками процесу, іншими особами, присутніми в залі судового засідання, тощо.
Громадяни, державні органи та посадові особи, юридичні особи, держава в особі законодавчої та виконавчої влади повинні довіряти судовій владі, визнавати її як легітимну. Завдання держави – чітко визначити предметну сферу судової влади, визнавати виключність її повноважень у цій сфері. Різні суб’єкти правовідносин теж повинні визнавати її компетентність, самостійність і погоджуватися на використання судовою владою всіх необхідних повноважень для вирішення конфлікту, підкорятися велінням судової влади на добровільне та свідоме виконання актів судової влади.
Нормативність – визначальна специфічна ознака судової влади. Соціальна сфера, в якій вона функціонує, процес реалізації нею своїх владних повноважень, їх зміст та форма регулюються нормами матеріального і процесуального права. Судова влада шляхом передбачених законом процедур сприяє поновленню порушеного права суб’єкта, тим самим здійснює захист порушеного суб’єктивного права. Судова влада діє виключно у сфері права через правозастосування, тобто, розглядаючи правовий конфлікт, суд застосовує загальну правову норму до конкретної життєвої ситуації.
Судова влада здійснюється лише в процесуальній формі, яка визначає зміст та порядок її реалізації. Порушення визначеної законом процедури є передумовою визнання такої діяльності суду неправомірною. Нормативне визначення судової процедури гарантує не лише правомірність дій суду, а й можливість їх наступної перевірки, своєчасного виявлення та усунення судових помилок.
Судовій владі притаманна ще одна важлива ознака – особлива предметна сфера її функціонування виключного характеру. Судову владу застосовують виключно в умовах правового конфлікту, тобто коли: а) хоча б два суб’єкти перебувають у стані суперечки; б) спір виник щодо відносин, які регулюються правом. Сторони звертаються до суду і просять його виступити безстороннім арбітром у вирішенні їх кон-
флікту. Будь-який конфлікт, що має правовий характер, може стати предметом розгляду судової влади.
Усім конфліктам, які належать до юрисдикції судової влади, притаманний конкретний, індивідуалізований характер. Завжди відомі сторони конфлікту, час, місце та обставини його виникнення, оскільки це є необхідною передумовою звернення до суду.
Судова влада функціонує тільки за умови звернення до неї суб’єктів права. Зі своєї ініціативи суд не розпочинає розгляд правового конфлікту. Реалізація судової влади лише в умовах конкретного правового конфлікту і лише за умови звернення до неї конфліктуючих сторін свідчить про її ситуативний характер, що є тією ознакою, яка відрізняє судову владу від законодавчої та виконавчої, предметна сфера яких поширюється на більш загальні правовідносини.
Таким чином, якщо діяльність суду характеризується в Україні як владна, то особливості такого соціального феномену, як влада, повинні мати в цій діяльності своє адекватне вираження. Тому, розкриваючи поняття судової влади, слід зважати на наступні положення. Судова влада:
– за своїми властивостями є державною владою зі всіма належними владі атрибутами та чітко визначеною компетенцією;
– є одним із продуктів здійснення принципу поділу влади з ознаками незалежності та самостійності, що випливають з цього принципу;
– повинна мати такі механізми забезпечення її функціонування, які б гарантували її самостійність;
– здійснюється в певних організаційних та процесуальних формах, встановлених законом;
– має універсальний та виключний характер;
– здійснюється на професійній основі.
Отже, основу судової влади складає сукупність судових органів, наділених різною компетенцією. Головним призначенням судових органів є вирішення правових конфліктів, що виникають у суспільстві між людьми, людиною і державою, різними державними і недержавними структурами. Судовій владі відводиться особлива роль – роль арбітра в спорах про право. Суб’єктом, який здійснює судову владу, виступає не будь-який державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей та соціальні процеси.
Судова влада – це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду правових конфліктів і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур.
Наведене визначення не є вичерпним, сутність феномену судової влади можна повністю зрозуміти лише при дослідженні форм її реалізації, функцій, принципів організації та діяльності.
1.2. Форми реалізації судової влади
Реалізація судової влади завжди здійснюється у певній формі – передбаченій законом процедурі судочинства. Процедура чітко встановлює, що повинно здійснюватися в суді під час підготовки до розгляду та в судовому розгляді справ. Головне завдання передбачених процедур – забезпечити законне, обґрунтоване та справедливе рішення. Вони ґрунтуються на гласності, колегіальності (за деякими винятками), забезпеченні права на захист та оскарження судового рішення, можливості участі представників народу в прийнятті рішення по суті, рівності сторін та інших принципах, про які докладніше йтиметься далі.
Встановленим для органів законодавчої і виконавчої влади процедурам (регламентам) не притаманна та точність і всебічність, що характерні для порядку розгляду та вирішення справ у судах.
Судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.
Конституційне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що мають конституційне значення. Саме шляхом конституційного судочинства визнається неконституційність нормативних актів, прийнятих у державі. Тим самим забезпечується юридичний захист Конституції України.
Конституційне судочинство – це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані з забезпеченням дотримання Конституції державними органами, й у прийнятті по них рішень, що тягнуть правові наслідки.
Конституційне судочинство покликане забезпечувати верховенство Конституції як основи національної правової системи, охорони конституційних прав і свобод, дотримання принципу поділу влади в усіх його аспектах. Необхідним основоположним елементом конституційного судочинства є здійснювана судовим органом перевірка нормативних актів з огляду їх відповідності Конституції. Саме це складає сутність конституційного судочинства.
Конституційне судочинство в Україні відправляється єдиним органом – Конституційним Судом України. Це судова установа, діяльність якої регламентована процесуальною формою, що зближує її із судами загальної юрисдикції. Закон підкреслює зв’язок конституційного судочинства з іншими формами судочинства і визнає конституційний суд одним із судів, але з особливою юрисдикцією – конституційною. Процедура судочинства в конституційному і судах загальної юрисдикції ґрунтується на таких принципах судочинства: незалежності, колегіальності, гласності, змагальності й рівноправності сторін.
Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімейних і деяких інших правовідносин. Закон зобов’язує забезпечити правильний та своєчасний розгляд цивільних справ, сприяти поновленню порушених майнових, особистих та інших прав громадян, визначаючи для цього суди загальної юрисдикції та наділяючи їх відповідною компетенцією. Зміст цивільного судочинства складають розгляд та вирішення по суті спорів, пов’язаних з захистом майнових, особистих немайнових, сімейних та інших прав та законних інтересів суб’єктів права. У порядку цивільного судочинства також розглядаються справи, коли слід офіційно посвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні відносини тощо. Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби та ін.
Цивільне судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції. Процедура здійснення цивільного судочинства регламентована Цивільним процесуальним кодексом.
Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин. Зміст господарського судочинства полягає в розгляді та вирішенні правового конфлікту, що виник між суб’єктами, які здійснюють господарську або іншу економічну діяльність. Судова влада повинна сприяти поновленню порушених правових норм, тим самим вирішувати соціальні й економічні завдання. Відокремлення господарської юрисдикції зумовлене пере-
важно історичними чинниками (існування системи державних арбітражів у СРСР), а не особливостями правовідносин, які виникають у сфері господарювання.
Господарське судочинство здійснюється спеціалізованими господарськими судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції. Процедура господарського судочинства регламентована Господарським процесуальним кодексом.
Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері управлінських правовідносин за наявності публічного інтересу. Предметом судового розгляду є скарга на дії (бездіяльність) посадових та службових осіб, державних органів. Публічний інтерес є об’єктом конфліктів, що виникають у сфері управлінсько-адміністративних правовідносин.
Адміністративне судочинство здійснюють спеціалізовані адміністративні суди, що входять до системи судів загальної юрисдикції, відповідно до процедури, визначеної Кодексом про адміністративне судочинство.
Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої розглядаються та вирішуються справи про злочини. Зміст кримінального судочинства полягає у розгляді в судових засіданнях кримінальних справ та застосуванні встановлених законом мір покарання до осіб, що винні у вчиненні злочину, або у виправданні невинних. Винність обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину може бути встановлено лише вироком суду, який набув законної сили. Беручи до уваги серйозність обмеження особистої свободи громадян, щодо яких застосовуються запобіжні заходи або заходи медичного характеру, законодавець надає право вирішення цих питань тільки суду. Необхідність прояву судової влади виникає і при вирішенні питань щодо відбування кримінального покарання (наприклад, дострокове та умовно-дострокове звільнення від покарання тощо).
Кримінальне судочинство здійснюється загальними судами в межах процедури, визначеної Кримінально-процесуальним кодексом.
Зазначені види судочинства вивчаються в рамках окремих дисциплін на старших курсах юридичних ВНЗ.
1.3. Функції судової влади
Слово “функція” в одному із своїх основних значень тлумачиться як “обов’язок, коло діяльності, призначення, роль”. Поняття “функція” використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким-небудь органом або особою.
За радянських часів правосуддя вважалося лише однією з численних функцій соціалістичної держави, за яким, у свою чергу, були закріплені свої, притаманні тільки судовій владі, функції, серед яких і така, не зовсім характерна для неї, – виховна.
На початку 80-х років ХХ ст. громадською думкою порушене питання про необхідність наділення судової влади функцією контролю за обмеженням прав громадян та за актами органів законодавчої та виконавчої влади. У подальшому ця думка знайшла підтримку законодавця, і судова влада була наділена функцією конституційного контролю.
У сучасному суспільстві судова влада виконує функцію вирішення юридично значущих справ, які мають юри-
дичні наслідки. Зміст цієї функції полягає в тому, що виключно судові органи та судді як носії судової влади мають повноваження щодо юридичної оцінки правовідносин, що виникають у сфері застосування норми права. Суд (судді) компетентний зробити висновок про наявність порушеного права, дати правову оцінку такому порушенню, визначити коло осіб, винних у порушенні норми права, та призначити їм міру відповідальності за таке порушення і, нарешті, визначити належні заходи щодо поновлення порушеного права. Така діяльність суду (суддів), що ґрунтується на праві, підкоряється праву і спрямовується на його виконання, є здійсненням правосуддя. Отже, правосуддя становить зміст судової діяльності по вирішенню юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки.
Порушення правових норм у формі недотримання або невиконання може мати різний характер і ступінь небезпеки. Всі такі порушення охоплює поняття “посягання”. Найбільш небезпечним посяганням є злочин, тобто суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Інші порушення правових норм поділяються на цивільні (заподіяння шкоди особі, майну громадянина або організації, невиконання покладених законом або взятих за договором обов’язків тощо) та адміністративні (дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху та ін.).
Відповідно до видів посягань виникає юридична справа, тобто конкретний життєвий випадок, до якого відповідним органом застосовується закон. У разі порушення законів про охорону навколишнього середовища – це органи екологічного та санітарно-епідеміологічного контролю, а у разі недотримання фінансового законодавства – органи податкової служби. Коли ж порушуються права та інтереси підприємств, установ, організацій – суб’єктів господарської діяльності, – господарський суд. Повноваження відповідних органів з розгляду юридичних справ та винесення по них юридично обов’язкових рішень називаєтьсяюрисдикцією. Кількість цих органів достатньо велика. Так, відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення правом притягнення громадян та юридичних осіб до адміністративної відповідальності наділені понад тридцять органів та посадових осіб, у тому числі й суд.
Юрисдикція суду відрізняється від інших видів юрисдикції наступними характерними рисами:
1) судова діяльність – єдиний вид юрисдикційної діяльності, який здійснюється від імені держави. Ні прокуратура, ні міліція, ніякі інші юрисдикційні органи не виносять своїх рішень від імені держави;
2) судова діяльність здійснюється лише судом. Будь-який юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, застосовує відповідні норми закону до конкретної події, дії, особи, правовідносин. Ця діяльність може бути зовнішньо подібною на судову, але за юридичною силою рішень, які виносяться судом, останній є найвищим юрисдикційним органом;
3) процедура судового провадження має детальну регламентацію в законі, що містить певну послідовність судових дій, реалізацію прав учасників процесу та дотримання покладених на них обов’язків. Усе це охоплюється поняттям “процесуальна форма”. Істотні відступи від процесуальної форми є підставою для скасування судового рішення.
У межах функцій судової влади щодо вирішення юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки, суди (судді) виконують наступні види діяльності.
1. Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, фізичними та юридичними особами, юридичними особами з приводу порушення їх прав та законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим та іншим законодавством.
Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту є неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, що: а) порушують передбачені законом права цих осіб; б) перешкоджають вільному використанню передбачених прав; в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки; г) безпідставно притягують особу до відповідальності.
Зазначені дії як причина конфлікту стають предметом судового розгляду. Вирішення таких правових конфліктів здійснюється в судовому засіданні в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. За результатами розгляду справи суд може визнати дію (бездіяльність) або рішення однієї зі сторін спору незаконним та зобов’язати задовольнити вимоги іншої сторони (припинити незаконну дію (бездіяльність), скасувати незаконне рішення тощо), а також вчинити дії щодо поновлення порушеного права. Суд визначає вид і міру відповідальності винної сторони та розмір компенсації шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) або рішенням правам та законним інтересам постраждалої сторони. У разі визнання дії (бездіяльності) або рішення, що є предметом судового розгляду, законним суд відмовляє стороні в задоволенні її скарги.
Розгляд справ щодо відповідності Конституції України рішень (актів), що приймаються вищими органами дер-
жавної влади (закони, інші правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим), здійснюється Конституційним Судом України. Цей орган судової влади покликаний забезпечувати їх відповідність Конституції України. Реалізуючи повноваження, передбачені ст. 14 Закону “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд виступає органом контролю за дотриманням конституційної законності в державі. Цей орган судової влади у разі невідповідності законів та інших нормативних актів або їх окремих положень Конституції і законам України або належним чином укладеним і ратифікованим міжнародним договорам та угодам визнає їх недійсними з моменту введення їх в дію.
Усі інші правові конфлікти, що не входять до компетенції Конституційного Суду України, розглядаються судами загальної юрисдикції.
2. Вирішують питання щодо можливості (необхідності) застосування до особи заходів процесуального примусу та провадження окремих слідчих та оперативно-розшукових дій, що обмежують конституційні права та свободи людини.
У межах цієї діяльності судді розглядають та вирішують питання щодо надання органам дізнання та досудового слідства при розслідуванні кримінальних справ дозволу на провадження таких процесуальних та слідчих дій:
а) обрання до підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину запобіжного заходу у виді тримання під вартою;
б) подовження строку тримання під вартою, але в межах строку, встановленого законом;
в) направлення підозрюваного, обвинуваченого, який не знаходиться під вартою, до психіатричного стаціонару для проведення судово-психіатричної експертизи;
г) проведення обшуку в житлі та іншому володінні особи;
д) проведення примусової виїмки із житла або іншого володіння особи;
е) проведення обшуку особи або виїмки у особи предметів та документів;
ж) накладення арешту на кореспонденцію;
з) зняття інформації з каналів зв’язку.
Закон передбачає, що у виняткових випадках, коли проведення обшуку житла та іншого володіння особи, а також виїмки із житла та іншого володіння особи, обшуку особи в інтересах слідства повинно бути здійснене негайно, то зазначені слідчі дії можуть бути проведені за постановою слідчого без відповідного рішення суду. Але слідчий зобов’язується повідомити протягом доби суд про здійснені слідчі дії. Суд зобов’язується протягом доби перевірити законність та необхідність проведення зазначених дій. Якщо висновок судді констатує незаконність вчинених дій, всі докази, отримані слідчим при проведенні вищевказаних дій, визнаються незаконними.
Перелік оперативно-розшукових заходів, дозвіл на проведення яких дає суд, а також порядок одержання такого дозволу передбачено Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. Відповідно до цього закону суд дає висновок про доцільність проведення оперативно-розшукових заходів, пов’язаних з обмеженням конституційних прав громадян на таємницю листування, телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень, недоторканності житла.
На підставі розглянутих у судовому засіданні матеріалів, наданих суб’єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, суддя робить висновок (шляхом винесення відповідної постанови) про можливість та доцільність проведення оперативно-розшукових заходів за наявності передбачених законом підстав та відповідно до обов’язкових умов для їх здійснення або відмовляє в проведенні зазначеного заходу, якщо передбачені законом обставини та умови відсутні.
3. Розглядають та вирішують скарги на дії (або бездіяльність) прокурора, слідчого, особи, що здійснює дізнання, та дають висновок щодо їх законності та обґрунтованості.
Відповідно до закону всі постанови слідчого, прокурора, особи, що здійснює дізнання, про відмову в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи, а також їх рішення та дії, що порушують конституційні права і свободи учасників кримінального судочинства або ускладнюють доступ громадян до правосуддя, можуть бути оскаржені в суді за місцем провадження досудового розслідування. Скаргу в такому разі подає заявник, його захисник чи представник безпосередньо або через особу, що здійснює дізнання, слідчого чи прокурора. На підставі поданої заінтересованою особою скарги на дії або бездіяльність зазначених осіб у порядку судового засідання суд оцінює дії (бездіяльність) або рішення прокурора, слідчого, особи, що здійснює дізнання.
Наявність скарги не зупиняє провадження оскаржуваної дії або оскаржуваного рішення, якщо таке рішення не прийме орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя.
Суддя робить висновок про законність та обґрунтованість дій (бездіяльності) та рішень особи, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора на підставі всебічного, об’єктивного та повного судового розгляду обставин, що оскаржуються, за участю заявника та його захисника або представника, інших осіб, чиї інтереси безпосередньо зачіпаються оскаржуваними діями (бездіяльністю) або рішенням, а також за участю прокурора.
Неявка осіб, своєчасно повідомлених про час розгляду скарги, не є перепоною для розгляду справи судом.
За результатами розгляду скарги суддя виносить одне з наступних рішень:
а) про визнання дії (бездіяльності) або рішення відповідної посадової особи незаконним або необґрунтованим та про обов’язок усунути допущене порушення;
б) про залишення скарги без задоволення.
Дії (бездіяльність) та рішення судді можуть бути оскаржені до вищого суду. Розгляд таких скарг здійснюється відповідно до процесуального законодавства в порядку апеляційного або касаційного провадження.
4. Офіційно засвідчують юридичні факти, що визначають виникнення, зміну або припинення особистих або майнових прав фізичних та юридичних осіб. Перелік таких фактів, що підлягають судовому засвідченню, визначено законодавством: а) родинні відносини; б) перебування особи на утриманні; в) реєстрація народження, всиновлення, шлюбу, розлучення та смерті; г) перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо реєстрація шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану не може бути вчинена внаслідок смерті одного із подружжя; д) приналежність правовстановлюючих документів у певних випадках; е) володіння будівлею на праві власності; ж) нещасний випадок; з) смерть особи при відмові органів РАГСу в реєстрації події смерті; і) прийняття спадку та місця відкриття спадку; к) інші факти, що мають юридичне значення, якщо законодавством не передбачено інший порядок їх встановлення.
5. Виключною компетенцією суду є прийняття в передбачених законом випадках рішень щодо обмеження прав та свобод громадян, що не пов’язані із вчиненням правопорушення. Зокрема, йдеться про компетенцію суду щодо визнання у випадках, визначених законом, особи недієздатною або обмежено дієздатною. Тільки суд може визнати особу недієздатною внаслідок психічного захворювання.
До компетенції суду також належить обмеження дієздатності громадянина, який через зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами ставить свою сім’ю в скрутне матеріальне становище.
За судовим рішенням здійснюється примусове поміщення в стаціонарний медичний заклад особи, яка має хворобу, що становить загрозу для оточуючих, або особи, яка страждає тяжким психічним захворюванням.
6. Діяльність суду завжди пов’язана з правозастосовною діяльністю, в процесі якої судді здійснюють тлумачення правової норми. Але слід виділити окремий напрям судової діяльності, який безпосередньо полягає в тлумаченні норми права. За результатами цієї діяльності суд робить висновок про правовий зміст норми та відповідність її Конституції.
Таким чином, визначення функцій судової влади сприяє розкриттю її ролі та значення в суспільстві, державі в цілому. Основною функцією судової влади є вирішення юридично значущих справ, що мають юридичні наслідки. Рішення, які приймаються судом в межах здійснюваної функції, обов’язкові для всіх державних органів, організацій та установ усіх форм власності, фізичних та юридичних осіб, інакше вступає в дію механізм державного примусу, який забезпечує виконання рішення суду.