Печать

Глава 1. Державне будівництво і місцеве самоврядування як наука та навчальна дисципліна

Posted in Право - Держ. буд. і місц. самоврядування (Серьогіна)

Глава 1. Державне будівництво і місцеве самоврядування як наука та навчальна дисципліна


§ 1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування

§ 2. Основні напрями здійснення державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні

§ 3. Поняття, предмет і система науки державного будівництва і місцевого самоврядування

§ 4. Історичний розвиток науки державного будівництва і місцевого самоврядування

§ 5. Методологічні основи та джерела науки державного будівництва і місцевого самоврядування

§ 6. Поняття, система навчальної дисципліни «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» та її значення для підготовки юристів

 

 

§ 1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування


Поняття «державне будівництво та місцеве самоврядування» в останні роки активно увійшло в науковий і політичний обіг, широко використовується в теорії державознавчих наук, у сфері законотворен­ня, практиці державно-правового розвитку України. Однак однознач­ного розуміння даного терміна сьогодні немає у зв’язку із його багато­гранністю, різними науковими підходами до визначення його змісту, певним відставанням теоретичних досліджень вітчизняної юридичної науки у галузі державного будівництва.

Державне будівництво і місцеве самоврядування може розглядати­ся в різних аспектах — як категорія державознавства, як наука та на­вчальна дисципліна, як певна сфера діяльності державних та само­врядних інституцій. При цьому визначальним для юридичної науки є поняття державного будівництва і місцевого самоврядування саме як державознавчої категорії, оскільки воно багато в чому обумовлює змістове наповнення інших юридичних дефініцій. Але необхідно вра­ховувати й той факт, що самостійне змістове значення мають поняття «державне будівництво» і «місцеве самоврядування» як відокремлені категорії.

Встановлюючи загальне поняття державного будівництва і місце­вого самоврядування як державознавчої категорії, слід зазначити, що воно пов’язане перш за все з динамічною стороною організації публіч­ної влади, тобто з діями владних інституцій, посадових осіб щодо впровадження у практику основних ідей, начал державної організації політичного управління суспільством, вироблених на певному історич­ному етапі під впливом різноманітних факторів.

Під таким кутом поняття «державне будівництво і місцеве само­врядування» охоплює, власне, увесь процес формування, існування й розвитку системи публічної влади в суспільстві, тобто державного механізму та системи місцевого самоврядування. Цей процес поєднує в собі владно-впорядковуючий, цілеспрямований вплив на суспільство (зовнішньоорганізаційний аспект) з удосконаленням внутрішньої структури та порядку функціонування самого механізму публічної влади (внутрішньоорганізаційний аспект). Такий підхід можна назва­ти широким трактуванням терміна «державне будівництво і місцеве самоврядування».

Однак поряд із широким існує і більш вузьке розуміння державно­го будівництва та місцевого самоврядування, яке стосується організаційно-функціональної характеристики механізму публічної влади й охоплює питання, пов’язані виключно з організацією органів публічної влади, тобто характеризує структуру, функції, компетенцію, принципи, форми, методи діяльності органів державної влади і місце­вого самоврядування.

Правомірно використовувати поняття «державне будівництво» відокремлено, однак його зміст буде різнитися залежно від історично­го відрізку державотворчого процесу. Так, у радянський період понят­тя «державне будівництво» було синонімом поняття «радянське будів­ництво», а термін «місцеве самоврядування» практично не застосову­вався у зв’язку із повним одержавленням системи місцевих органів влади. У сучасних умовах, застосовуючи поняття «державне будівни­цтво», маємо на увазі процес формування державного апарату, не враховуючи систему місцевого самоврядування, оскільки більшість вчених розглядає місцеве самоврядування в Україні як відокремлену від державної підсистему публічної влади[1]. З’ясовуючи поняття «міс­цеве самоврядування» в аспекті сучасної вітчизняної правої доктрини, слід мати на увазі, що воно може використовуватися для означення самостійної форми публічної влади, права населення на самостійне вирішення питань місцевого значення, інституту громадянського суспільства, управлінської діяльності органів та посадових осіб місцево­го самоврядування.

Виходячи із сформульованого поняття державного будівництва і місцевого самоврядування, можемо дати більш детальну характери­стику елементам, що становлять його зміст.

Якщо розглядати «державне будівництво і місцеве самоврядуван­ня» як процес формування, існування та розвитку державного меха­нізму та системи місцевого самоврядування, тобто у широкому зна­ченні, то його елементами будуть засади організації і функціонування публічної влади, у тому числі й засади здійснення перетворень щодо встановлення різних моделей організації влади; суб’єкти, які здійсню­ють перетворення; етапи розвитку державних та самоврядних інсти­туцій; порядок організації і проведення виборів чи порядок призна­чення відповідних посадових осіб у країні; системно-структурна ор­ганізація органів публічної влади.

Засади організації і функціонування публічної влади як елементи змісту державного будівництва та місцевого самоврядування дають можливість зробити висновок щодо ціннісних орієнтацій, ідей, кон­цепцій, підходів, які були закладені в основу організації влади. За до­помогою цього можна визначити характер системи управління, цен­тралізацію чи децентралізацію державного апарату, методи управлін­ня процесами державно-правового розвитку.

Елементом змісту державного будівництва і місцевого самоврядуван­ня у широкому значенні є суб’єкти, які включені у процес здійснення перетворень державного механізму та системи місцевого самоврядування. Аналізуючи, хто і в яких межах має можливість реально вливати на ці процеси, можемо визначити авторитаризм чи демократизм, колегіальність чи єдиноначальство владних структур, рівень реалізації принципу народ­ного суверенітету, розвитку громадянського суспільства.

Етапи розвитку державних та самоврядних інституцій дають мож­ливість виявити домінуючі тенденції розвитку організації влади, про­аналізувати фактори наступництва і змін у механізмі публічної влади. На підставі таких даних можна узагальнити досвід становлення і функ­ціонування владних інститутів, порівняти задекларовані принципи та реальну практику перетворень, що здійснюються в країні.

Говорячи про державне будівництво та місцеве самоврядування як процес формування державного механізму та системи місцевого само­врядування, слід враховувати і такий елемент, як порядок організації і проведення виборів чи призначення відповідних посадових осіб у країні, що дозволяє зробити висновок про технологію набуття і пере­дачі владних повноважень, процедури формування та ротації органів і посадових осіб публічної влади.

Системно-структурна організація органів державної влади і місце­вого самоврядування є найбільш комплексним елементом змісту «дер­жавного будівництва і місцевого самоврядування», оскільки характери­зує всю систему органів державної влади і місцевого самоврядування, у тому числі й їх апарат, які включені у процес здійснення влади на ви­щому та місцевому рівні. Цей елемент дає можливість визначити види органів публічної влади, встановити місце і роль кожного з них у сус­пільстві й державі, охарактеризувати відносини цих органів між собою та з іншими елементами політичної системи, встановити їх структурну та функціональну сторони, рамки і способи їх владної діяльності.

Якщо ж розглядати «державне будівництво і місцеве самовряду­вання» у вузькому значенні, тобто як існуючу організацію системи органів публічної влади, то його елементами будуть принципи, функ­ції, компетенція, структура, основи, форми і методи діяльності зазна­чених органів. На наш погляд, дані юридичні показники доцільно надалі іменувати елементами організації й діяльності органів публічної влади. При цьому самі по собі вони характеризують не стільки сам процес формування державності чи владних інституцій, скільки ре­альний стан існуючої моделі організації влади. Водночас, якщо роз­глядати ці показники в аспекті їхньої еволюції, аналізуючи, як зміню­валися на певних історичних етапах функції, компетенція, форми чи методи діяльності державних та муніципальних органів, то їх цілком можна використовувати й для характеристики системно-структурної організації органів публічної влади як елементу змісту «державного будівництва і місцевого самоврядування» у широкому значенні.

 

 


 

§ 2. Основні напрями здійснення державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні


Організація публічної влади ніколи не залишається незмінною, вона перебуває в постійному розвитку. У даному аспекті державно- правові системи, як справедливо зазначається в сучасній теоретичній літературі, завжди були і залишаються «перехідними», тобто такими, що перебувають на переході від одного стану держави і права до іншо- го[2]. Саме в такому перехідному стані й перебуває зараз за оцінками фахівців Україна.

Для пострадянської України специфіка перехідного періоду визна­чається низкою особливих завдань, насамперед необхідністю розбудо­ви незалежної держави, руйнацією адміністративно-командної систе­ми, переходу від повновладдя рад до системи організації державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, від гіперцентралізації до оптимальної децентралізації державного управ­ління, становлення самостійного місцевого самоврядування.

Конституція 1996 р. стала результатом компромісу основних по­літичних еліт і свідченням реального співвідношення суспільних сил на момент її прийняття. Як наслідок, перехідний характер української державності, таких її компонентів, як економічна, політична і правова системи, містить у собі декілька варіантів можливого розвитку[3]. Про­те прийняття Основного Закону дало можливість провести низку суттєвих політико-правових реформ, спрямованих на формування більш ефективної, сучасної системи публічної влади, наближеної до населення, відповідальної перед людиною й орієнтованої на забезпе­чення її прав і свобод. Однак успіх реформ значною мірою залежить від якості відповідної науково-методичної бази. Кожний крок на шля­ху до модернізації держави і місцевого самоврядування, перш ніж бути здійсненим, повинен отримати належне наукове обґрунтування, організаційну й матеріально-фінансову підтримку.

Трансформаційні процеси можуть відбуватися з певними недолі­ками, одним із яких на сучасному етапі державного будівництва в Україні є те, що всупереч   п .12 ст. 92 Конституції окремі закони досі не прийняті. Саме тому Верховна Рада України якнайшвидше має врегу­лювати законодавчі прогалини щодо організації державного управлін­ня і місцевого самоврядування, прискорити розгляд законопроектів про адміністративно-територіальний устрій, нової редакції Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (а можливо, й Муніципаль­ного кодексу), з тим щоб логічно продовжити конституційне регулю­вання відповідно до потреб поступального розвитку країни.

Що ж до реформи системи державного управління в сучасній Укра­їні, то вона може дати ефект лише за умови, коли одночасно, взаємо­доповнюючи, будуть реформуватися органи всіх гілок державної влади, що буде супроводжуватися процесами якісного перетворення вітчизняної державної служби, впровадження в країні раціонального адміністративно-територіального устрою, ліквідацією умов, що по­роджують бюрократизм і корупцію в державному апараті, тощо. Ре­зультати цієї реформи мають бути спрямовані насамперед на вирішен­ня забезпечення реального розмежування державної влади і власності, зміцнення правових засад громадянського суспільства, що формується нині в Україні, поглиблення демократизації всіх сфер і ланок суспіль­ного життя.

Нині, коли незалежна Україна увійшла у ХХІ ст. , коли державні рішення приймаються на власній політичній та інтелектуальній осно­ві, особливо гостро відчувається потреба в концентрації і координації зусиль вітчизняних професійних науковців на дослідженні проблем, пов’язаних з економічними, юридичними, управлінськими проблема­ми, розробленні наукових рекомендацій щодо їх розв’язання. Насам­перед необхідне багатоаспектне, комплексне наукове розроблення юристами, політологами, економістами та представниками інших га­лузей вітчизняного суспільствознавства загальнодержавної доктрини державного будівництва й місцевого самоврядування, демократичних громадсько-політичних, соціально-економічних, юридичних, управ­лінських перетворень у країні.

Основними напрямами здійснення державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі є:

1) онов­лення правової основи державного будівництва і місцевого самовря­дування з урахуванням новітніх наукових розробок, вітчизняного й зарубіжного досвіду; адаптація національного законодавства до зако­нодавства Євросоюзу;

2) подальша деконцентрація та децентралізація влади; забезпечення правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування;

3) поглиблення демократич­них тенденцій в управлінській діяльності; запровадження нових форм залучення громадськості до процесу вироблення й обговорення влад­них рішень;

4) оптимізація структури і штатів апарату органів держав­ної влади та місцевого самоврядування;

5) чітке розмежування функцій і компетенції між «рівнями» і «підсистемами» публічної влади;

6) за­безпечення «прозорості» державної політики, боротьба з бюрократиз­мом в апараті публічної влади;

7) запровадження чітких процедур політичної та юридичної відповідальності при здійсненні публічної влади; 8) удосконалення системи підготовки кадрів для державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, правових та організаційних форм і методів діяльності органів публічної влади;

9) запровадження технологій «електронного врядування»;

10) раціоналі­зація документообігу в органах публічної влади;

11) упорядкування системи дорадчих, координаційних та інших допоміжних структур при органах публічної влади;

12) упорядкування й оптимізація системи оплати праці в органах публічної влади та їхньому апараті, забезпечен­ня її «прозорості».

Ці перетворення мають забезпечити якісні зрушення в роботі ор­ганів публічної влади та їх посадових осіб, підняти їх на рівень тих вимог, що ставить перед ними сучасний стан розвитку українського суспільства.

 

 


 

 

§ 3. Поняття, предмет і система науки державного будівництва і місцевого самоврядування


Система органів публічної влади, процес їх формування, функціо­нування і розвитку, елементи їх організації й діяльності перебувають у полі зору багатьох наук. Однак вони вивчають ці об’єкти в аспекті свого предмета й методів пізнання, досліджуючи лише окремі сторони, елементи державного будівництва і місцевого самоврядування. Історико-юридичні науки вивчають основні етапи розвитку держав­ності, моделей організації влади в Україні і різних країнах світу, звер­таючи увагу перш за все на хронологію розвитку державно-правових явищ. Філософія досліджує державу в контексті загальних закономір­ностей розвитку природи, суспільства, буття й мислення. Соціологія розглядає структурно-інституційну організацію органів публічної влади в аспекті певних соціальних процесів, соціальної структури суспільства. Політологія виявляє вплив політичних факторів на процес державного будівництва і місцевого самоврядування.

Проте існує об’єктивна потреба в комплексному, поглибленому вивченні системно-структурної організації органів публічної влади, їх організаційних і діяльнісних аспектів, з урахуванням теоретичних та практичних надбань, беручи до уваги політичні, економічні, правові та інші чинники, що впливають на даний об’ єкт. Це завдання й покли­кана виконувати наука державного будівництва і місцевого самовря­дування, яка, спираючись на досягнення інших загальнотеоретичних суспільних та юридичних наук, вивчає з різних сторін питання орга­нізації й діяльності органів публічної влади, що дозволяє синтезувати політичний, історичний, юридичний, економічний, соціальний підходи до аналізу даної проблематики й успішно вирішувати практичні за­вдання у процесі державотворення.

При формуванні, функціонуванні й реформуванні публічної влади виникають різноманітні суспільні відносини, які структурно склада­ються з трьох основних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту. Суб’єктами виступають народ (як джерело влади), територіальні гро­мади (як первинні суб’єкти місцевого самоврядування), органи дер­жавної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також інститути громадянського суспіль­ства (політичні партії, громадські організації тощо). Об’єктом цих відносин є система інститутів публічної влади, а саме державний ме­ханізм і система місцевого самоврядування. Зміст таких відносин становлять права й обов’язки суб’єктів щодо упорядкування суспіль­ного й державного життя за допомогою владного впливу або перетво­рення існуючої системи влади.

Оскільки виникнення, зміна і припинення означених відносин від­бувається постійно, то загалом вони становлять цілісний, внутрішньо узгоджений організаційний процес, здебільшого упорядкований право­вими нормами. Зміст цього процесу становить поточна діяльність органів публічної влади та їх посадових осіб, у межах якої приймають­ся і здійснюються владні рішення, забезпечуються реальні перетворен­ня у суспільному організмі. Він має організаційний характер, оскільки при цьому відбувається структурування публічної влади, її інституціо- налізація, а потенційні можливості владних інститутів зі статичного переходять у динамічний стан у вигляді загальних чи індивідуальних владних рішень. У підсумку і сама система органів публічної влади стає більш організованою, і рішення набувають владно-організуючого характеру. Система суспільних відносин, що складаються при цьому, має організаційно-правовий характер і утворює особливу сферу сус­пільного життя, яка іменується за назвою процесу формування, розви­тку й функціонування системи публічної влади — сфера державного будівництва та місцевого самоврядування. Аналогічно називається й наука, що вивчає всі складові процесу державного будівництва і міс­цевого самоврядування, та навчальна дисципліна, покликана надати студентам відповідні наукові знання.

Сьогодні існують різні підходи до встановлення сутності і харак­теристики предмета науки державного будівництва і місцевого само­врядування. З точки зору авторів даного підручника, значно більш продуктивним і обґрунтованим є «організаційний» підхід до визна­чення предмета даної науки, який полягає в дослідженні різноманітних аспектів існування органів публічної влади як особливого роду орга- нізацій[4]. Дійсно, існування інститутів публічної влади являє собою органічне поєднання статичних і динамічних елементів. Перші з них (система, структура, принципи, функції, компетенція, основи діяль­ності) характеризують певні органи як носіїв публічної влади, тобто як сукупність можливостей органів здійснювати владний, організуючий вплив на суспільство. Інші елементи виявляють себе тільки у динамі­ці, тобто у процесі безпосереднього функціонування органу публічної влади (форми і методи діяльності).

Статичні елементи в цілому закріплені правом. Правові норми, які регламентують статику органів публічної влади, належать до певної галузі права (конституційного, адміністративного, цивільного, фінан­сового) залежно від того, якої сфери стосуються ті суспільні відносини, якими опосередковуються відповідні статичні елементи. Динамічні елементи впорядковуються правом лише частково. При цьому більше цінується не впорядкованість, а ефективність. На перший план вихо­дить раціоналізм, а практика сама підказує, в яких формах і якими методами найкраще втілити в життя можливості органів публічної влади. Законодавець окреслює правові межі цих елементів тільки тоді, коли вважає, що саме такі форми і методи є найбільш досконалими за наявних умов.

Існування органів публічної влади виявляється насамперед у право­відносинах. У правовідносинах статичні й динамічні елементи вияв­ляються в комплексі: одні з них характеризують орган публічної влади як суб’єкт правовідносин, другі — визначають його права й обов’язки у цих правовідносинах, треті — служать критерієм доцільності й ефек­тивності поведінки даного суб’єкта. Водночас діяльність органів пу­блічної влади не обмежується правовою сферою; доволі часто вони діють поза межами правового регулювання. Це стосується викори­стання інших соціальних регуляторів, як-то мораль, звичаї, політичні та економічні норми, ділові звички тощо.

З наведеного видно, що мало юридично внормувати діяльність органів публічної влади, важливо її організувати, тобто об’єднати ста­тичні й динамічні елементи їх існування, щоб вони якомога краще здійснювали своє цільове призначення, найбільш ефективно функціо­нували. Це потребує комплексного підходу до вивчення всіх елементів, з яких складається існування органів публічної влади, наукового до­слідження організації їх роботи. Означені питання й становлять пред­мет комплексної суспільної науки, що має назву «Державне будівни­цтво і місцеве самоврядування».

Відносини, які виникають у процесі державного будівництва і місцевого самоврядування, можуть бути за своїм характером і змістом класифіковані на різні види:

1. Відносини, які складаються у процесі організації влади на вищому, центральному і місцевому рівнях. Осно­вними з них є відносини, що виникають у процесі визначення основних засад і форм здійснення публічної влади, формування органів публіч­ної влади, утворення їх структури, а також відносини, пов’ язані із формуванням територіальної, правової, матеріально-фінансової осно­ви організації й діяльності органів публічної влади

2. Відносини, які виникають у процесі практичної діяльності органів публічної влади щодо реалізації їх функцій і повноважень.

3. Відносини, пов’язані із питаннями наукової організації праці, методами діяльності в органах публічної влади.

4. Відносини, які виникають у процесі взаємодії орга­нів публічної влади між собою, іншими елементами політичної систе­ми та правоохоронними органами.

Зазначені відносини є досить різними — одні з них регулюються нормами конституційного, адміністративного, фінансового, екологіч­ного, трудового та інших галузей права і тому іменуються організаційно- правовими. Інші регламентовані на рівні корпоративних норм, звичаїв, правил ділового спілкування. Однак всі вони є однорідними, оскільки пов’язані з процесом організації та діяльності органів публічної влади і дають комплексне уявлення про організацію і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування.

Таким чином, предмет науки державного будівництва і місцево­го самоврядування становлять суспільні відносини, які складаються у процесі організації й діяльності органів публічної влади

Наука державного будівництва і місцевого самоврядування є скла­довою частиною системи юридичних наук, яка у свою чергу входить до системи суспільних наук. Вона не може бути віднесена до галузевих наук, оскільки її предметом не є вивчення однойменної галузі права. Крім того, суспільні відносини, що становлять предмет даної науки, лише частково урегульовані правом, оскільки вона тісно пов’язана з дослідженням практичної сторони організації й діяльності органів публічної влади.

Отже, наука державного будівництва і місцевого самоврядування є системою наукових поглядів, уявлень, знань, що комплексно розкриває питання організації й діяльності органів публічної влади. Комплексний характер даної науки полягає в тому, що система органів державної вла­ди і місцевого самоврядування вивчаються у межах її предмета з ураху­ванням політичних, історичних, економічних, правових, організаційних, соціологічних факторів. Вона синтезує теоретичний і практичний підхід, що дозволяє виробляти власну систему основних понять, теоретичних висновків щодо організації й діяльності органів публічної влади.

Система науки державного будівництва і місцевого самовряду­вання являє собою внутрішньо взаємопов’язану, логічно побудовану структуру розміщення наукового матеріалу, обумовлену специфікою її предмета. Основні блоки знань, які становлять систему цієї науки, можуть бути згруповані таким чином:

1. Загальнотеоретичні питання науки державного будівництва і місцевого самоврядування. Серед них можна виділити розділ, при­свячений вивченню державного будівництва і місцевого самовряду­вання як державознавчої категорії, аналізу його елементів та основних напрямів здійснення. Окрім цього, цей блок включає й розділ, в якому вивчається предмет, система, джерела, методологія, завдання даної науки та її взаємозв’язок з іншими науками та галузями права.

2.  Історичні питання державного будівництва і місцевого само­врядування в Україні. Цей блок включає знання про еволюцію органі­зації роботи органів публічної влади та її особливості на різних істо­ричних етапах з урахуванням типу державності й суспільного розвитку. Сюди ж належать знання про розвиток наукових доктрин з питань державного будівництва і місцевого самоврядування.

3.  Порівняльно-правові аспекти державного будівництва і місце­вого самоврядування. Охоплює наукові знання про організацію роботи аналогічних чи однотипних органів публічної влади у різних країнах світу та її особливості.

4. Соціополітичні та соціопсихологічні аспекти державного бу­дівництва і місцевого самоврядування. Цей блок включає знання, на­копичені наукою на межі державознавства і соціології, політології, соціальної психології, зокрема про реальне представництво соціальних шарів і груп населення в органах публічної влади, про мотивацію по­ведінки посадових і службових осіб, про вплив на зміст владних рішень з боку «зацікавлених груп», політичної опозиції тощо. Однак усі ці знання подаються в аспекті організації роботи органів публічної влади, ефективності владних рішень, наукової організації праці.

5. Елементи організації та діяльності органів публічної влади. Цей блок охоплює сукупність теоретичних знань про сутність та зміст елементів організації й діяльності органів публічної влади, зокрема, про їх системно-структурну організацію, функції та компетенцію, систему принципів, основ, форм, методів організації та діяльності.

6. Система соціальних регуляторів організації роботи органів публічної влади в Україні. Блок охоплює наукові знання про правові основи державного будівництва і місцевого самоврядування, а також ділові звичаї, корпоративні норми, традиції, які визначають організацію роботи певних органів державної влади і місцевого самоврядування.

7. Організація роботи органів державної влади. До цього блоку належать наукові знання про організацію і діяльність конкретних органів державної влади. Складовими частинами розділу є положення про порядок формування, структурно-функціональну характеристику, засади організації та діяльності органів законодавчої, виконавчої вла­ди, Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати, органів судової влади.

8.  Організація роботи органів влади Автономної Республіки Крим. Сюди включаються наукові знання про організацію і діяльність Верхо­вної Ради АРК, Ради міністрів та інших органів виконавчої влади АРК.

9. Організація місцевого самоврядування в Україні. До даного бло­ку належать наукові знання про систему, принципи, правові, територі­альні й матеріально-фінансові основи місцевого самоврядування в Україні, функції, компетенцію, форми і методи роботи органів місце­вого самоврядування, їх структурних підрозділів і посадових осіб.

10. Відносини органів публічної влади між собою, а також з об ’єднаннями громадян, трудовими колективами. До даного блоку належать наукові знання про відносини, що складаються у державних і муніципальних органів з об’ єднаннями громадян і трудовими колек­тивами при здійсненні владної діяльності. Окремий розділ становлять знання про взаємовідносини, що складаються у законодавчих і вико­навчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування із судовими і правоохоронними органами.

В юридичній літературі останнього часу знайшла підтримку і «про­цесуальна» концепція державного будівництва і місцевого самовряду­вання, у рамках якої воно розглядається як підгалузь конституційного процесуального права України, що охоплює конституційні процесу­альні норми та інститути, які регулюють порядок організації і діяль­ність конституційно закріпленої системи державних органів та органів місцевого самоврядування[5].

Однак державне будівництво і місцеве самоврядування не можна зводити до підгалузі конституційного процесуального права, виключ­но до конституційного порядку розробки і прийняття владних рішень. Насамперед сам факт існування конституційного процесуального пра­ва як самостійної галузі є дискусійним питанням, оскільки порядок розробки і прийняття рішень конституційно-правового характеру сут­тєво відрізняється як за колом суб’єктів, так і за самою процедурою. Крім того, це необгрунтовано звужує предмет науки державного будів­ництва і місцевого самоврядування, надає додаткові підстави для не­визнання її самостійності, ставить під сумнів саму доцільність її іс­нування. «Процесуальний» підхід до визначення предмета цієї науки залишає поза увагою такі елементи державного будівництва, як систе­ма і структура органів публічної влади, їх функції і методи роботи, матеріально-фінансові основи діяльності, практику роботи тощо, по- збавляючи таким чином державне будівництво і місцеве самоврядування комплексного характеру й тих елементів, які найбільш яскраво відображають особливості предмета даної науки.

Існує й точка зору, згідно з якою наука державного будівництва і місцевого самоврядування не являє самостійної системи наукових знань, а є лише навчальною юридичною дисципліною, предмет якої становить система органів публічної влади, організація роботи дер­жавного управління, інститути державної влади і самоврядування, структура, функції, компетенція, повноваження державних органів і самоврядування України[6]. Деякі автори вважають, що предмет дис­ципліни державного будівництва і місцевого самоврядування повинен бути скорочений за рахунок виключення питань організації роботи органів державної влади та органів влади АРК і таким чином повністю трансформуватися в муніципальне право[7].

Вважаємо, що питання про те, чи є галузь знань про організацію й діяльність органів публічної влади самостійною наукою, давно вирі­шене на користь розвитку науки державного будівництва і місцевого самоврядування. Про це свідчить наявність власного предмета, століт­ня історія існування цієї науки, її бурхливий розвиток на сучасному етапі, вихід за останні роки більше десяти підручників та навчальних посібників з курсу, активна підготовка наукових кадрів у цій галузі, функціонування науково-дослідних установ, що здійснюють фунда­ментальні дослідження з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, відповідна діяльність парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

При цьому існування науки державного будівництва і місцевого самоврядування не свідчить про застарілі стереотипи, а є доказом роз­витку наукових галузей вітчизняного державознавства на засадах принципу плюралізму, а не на моністичній основі. Слід керуватися не механічним впровадженням досягнень зарубіжної думки, а власними історичними традиціями і досвідом. Так, серед вчених Російської Фе­дерації, які віддали пріоритет розвитку виключно муніципальному праву, сьогодні обговорюється питання про прогалини, що утворилися у сфері дослідження правового статусу та організації роботи органів публічної влади. Відповідно обґрунтовується необхідність запрова­дження нових спеціальних дисциплін, у межах яких комплексно ви­вчалися б питання організації державних і муніципальних органів публічної влади, готуються навчальні посібники з даної тематики[8]. Російські науковці Є. Г. Аніміца, А. Т Тертишний, які є розробниками навчальної дисципліни «Місцеве самоврядування» зазначають, що вона є комплексною навчальною дисципліною, яка тісно пов’ язана із такими суміжними дисциплінами, як муніципальне право, муніципаль­ний менеджмент, регіональна економіка, кожна з яких має свої власні специфічні відносини, які складаються у просторі місцевого співтова- риства[9].

Вважаємо, що існування науки державного будівництва і місцево­го самоврядування зовсім не виключає розвиток муніципального права, адже кожна з цих дисциплін має свій аспект вивчення місцево­го самоврядування. Державне будівництво і місцеве самоврядування не обмежується сферою реалізації муніципальної влади, а розглядає й питання організації державного апарату, крім того, воно виходить за межі правового регулювання і вивчає інші соціальні регулятори, заді- яні у процесі внормування діяльності органів публічної влади та їх посадових осіб. У свою чергу муніципальне право не розглядає питан­ня наукової організації праці в органах місцевого самоврядування, форми і методи їхньої діяльності, оскільки це прерогатива науки дер­жавного будівництва і місцевого самоврядування.

Перед наукою державного будівництва і місцевого самоврядування на сучасному етапі стоїть цілий ряд складних, важливих для розвитку суспільства і держави завдань:

1) підготовка кваліфікованих кадрів, обізнаних у сфері організації роботи органів публічної влади і здатних до подальших наукових досліджень;

2) розгортання фундаментальних наукових досліджень у сфері організації роботи органів публічної влади, спрямованих на зміцнення теоретичних основ процесу держав­ного будівництва;

3) зміцнення міждисциплінарних зв’язків із суміж­ними суспільними науками, насамперед з такими, як загальна теорія держави і права, конституційне право, муніципальне право, адміністра­тивне право, державне управління, фінансове право;

4) наукова під­тримка нормотворчої діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування;

5) доктринальне тлумачення чинного законодавства, пристосування його до нових політико-правових реалій;

6) вивчення досвіду зарубіжних країн, міжнародно-правових стандартів щодо ор­ганізації роботи органів публічної влади;

7) навчально-методичне за­безпечення викладання дисципліни «Державне будівництво і місцеве самоврядування».

 


 

 

§ 4. Історичний розвиток науки державного будівництва і місцевого самоврядування


Наука державного будівництва і місцевого самоврядування пройшла довгий і складний шлях свого становлення й розвитку. Як система на­укових знань вона почала складатися у ХХ ст. і розвивалася в тісному зв’язку зі становленням і еволюцією вітчизняного конституціоналізму у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст., що обумовило активізацію державознавчих досліджень з питань вибору й запровадження оптималь­них моделей організації державної влади, місцевого самоврядування, форм народного представництва, організації виборчого процесу. У до­революційний період такі дослідження проводилися у межах наук дер­жавного і поліцейського права. Різні концепції щодо організації місце­вого самоврядування у цей час розробляли зарубіжні вчені Р. Гнейст, О. Лабанд, Е. Мейєр, І. Редліх, Л. Штейн, Г. Єллінек, а також вітчизняні державознавці В. П. Безобразов, О. І. Васильчиков, Л. О. Веліхов,О. Д. Градовський, М. П. Драгоманов, І. І. Євтіх’єв, М. І. Лазаревський,В. М. Лешков, М. М. Коркунов, А. Г. Михайловський, А. Г. Тимофеєв та ін. Після конституційної реформи 1905 р. виходять роботи з питань орга­нізації роботи парламенту, гарантій депутатської діяльності, форм уря­дової відповідальності, народного суверенітету, які належалиА. А. Алексєєву, Б. О. Кістяківському, В. М. Гессену, Б. Є. Нольде, М. І. Палі- єнка, П. О. Покровському, Є. К. Трубецькому. Розробки цих вчених є цінними й нині, а їх теорії і доктрини фундаментального характеру ба­гато в чому актуальними для сучасної науки.

Після Жовтневої революції 1917 р. розвиток державознавчих наук значно уповільнився, дослідження стали проводитися несистематично, мали заідеологізований характер, відображаючи виключно маркси­стсько-ленінський, пролетарсько — класовий підхід до державно- правових явищ. Поштовхом для активізації наукових досліджень стало прийняття першої радянської Конституції, норми якої розкривалися у публікаціях Г. С. Гурвича, Є. Б. Пашуканіса, М. А. Рейснера, П. І. Стучки, А. М. Турубінера, присвячених питанням впровадження нових засад організації державної влади, організації проведення виборів. Саме в цей період виникає поняття «радянського будівництва», яке розглядалося і як процес побудови радянської держави, і як організація центрального та місцевого радянського апарату.

Після утворення в 1923 р. секції радянського будівництва при Кому­ністичній академії в Москві та Наради з питань радянського будівництва в 1924 р. при Президії ЦВК СРСР як органу, що займався вивченням і розробкою питань, пов’язаних із організацією та функціонуванням міс­цевих рад, виникають перші спроби окреслити предмет наукової галузі «радянське будівництво»[10]. Цьому сприяла й активна діяльність голови зазначеної Наради М. І. Калініна, який по-суті поставив перед науковою думкою завдання поглибленого дослідження не всього процесу соціа­лістичного будівництва, а «вивчення організаційної структури, форм і методів роботи як радянського апарату, так і апарату громадських орга­нізацій, що тісно примикають до державних органів»[11]. Таким чином, 1926 р. вважається початком спеціалізованих розробок наукової концеп­ції предмета радянського будівництва як нової наукової галузі. При цьому позначилися два підходи до його предметної специфіки — широ­ке тлумачення як науки, що досліджує радянський політичний устрій (В. Дурденевський)[12] та більш вузьке — як наукової галузі, предметом якої є розробка проблем раціональної, доцільної побудови державного апарату (А. Колесников, В. Ігнатьєв)[13].

З метою активізації науково-дослідницької роботи, узагальнення практичного досвіду радянського будівництва у 1925 р. в Москві на базі секції радянського будівництва при Комуністичній академії було організовано Інститут радянського будівництва (нині Інститут держа­ви і права РАН), а у 1928 р. Інститут радянського будівництва і права (нині Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого») створюється в Харкові.

Навчальну дисципліну «радянське будівництво» починають ви­кладати спочатку в партійних школах, а з 1929 р. — у вищих навчаль­них закладах. У зв’язку з домінуванням серед учених того періоду поглядів щодо відмирання права при соціалізмі та його заміні організаційно-технічними нормами, поширення набуває концепція науки радянського будівництва як вчення про Радянську державу[14]. Такий стан обумовив викладання питань державного і адміністратив­ного права в межах цієї дисципліни, обсяг якої значно збільшився. Однак з середини 30-х рр. державне та адміністративне право знову функціонують як самостійні навчальні дисципліни[15], які повністю по­глинають курс радянського будівництва. У цей період настають склад­ні часи для розвитку наукової думки. В умовах тоталітарної держав­ності, примату марксистсько-ленінської ідеології, репресій проти більшості провідних правознавців різко звужується коло досліджень і продуктивність ідей. Державознавчі науки втрачають реалістичний підхід до аналізу державно-правових явищ, переважно займаючись коментуванням робіт партійного керівництва. Виходять праці, в яких обґрунтовується несамостійний характер радянського будівництва, відсутність власного предмета і завдань[16]. Розвиток науки державного будівництва практично паралізується на десятиліття.

У повоєнний період, починаючи з 1946 р., у Вищій партійній шко­лі при ЦК ВКП (б) та інших навчальних закладах з підготовки керівних партійних і радянських працівників поновлюється викладання на­вчальної дисципліни «радянське будівництво», однак її вивчення здій­снюється, як правило, факультативно[17]. Глибоким дослідженням про­блематики радянського будівництва того періоду виділяється робота О. О. Аскерова «Нариси радянського будівництва», яка була видана у 1953 р. і по-суті стала єдиним навчальним посібником з курсу до 60-х рр.

О.  О. Аскеров є одним із основоположників науки радянського будівництва, який обґрунтував «організаційну» концепцію її предмета. На його думку, «під радянським будівництвом у вузькому сенсі цього слова маються на увазі питання організації роботи рад, їх виконавчих і розпорядчих органів і об’єднань трудящих, що примикають до рад, питання організаційно-політичних відносин, що складаються з про­цесі практичної діяльності радянського державного апарату. Вивчення цих відносин і становить предмет радянського будівництва»[18].

На початку 60-х рр. наука збагатилася новими дослідженнями її предмета, чому сприяло обговорення відповідної проблематики на науково-практичних конференціях, видання нових навчальних посіб­ників, наукових статей. Зрештою більшість дослідників дійшли висно­вку, що наука радянського будівництва є самостійною[19]. Водночас по­чинає обстоюватися можливість розгляду радянського будівництва не тільки як науки, а й як важливої галузі державного будівництва, еле­менту радянської державності[20].

Новий етап розвитку науки радянського будівництва пов’ язаний із партійними директивами 1964 р. щодо необхідності підготовки кадрів для радянського апарату, озброєних знаннями теорії і практики радян­ського будівництва[21]. Для цього було визнано за необхідне викладати радянське будівництво в усіх юридичних вузах як загальнообов’язковий предмет. У московському Всесоюзному юридичному заочному інсти­туті створюється факультет радянського будівництва, відділення ра­дянського (державного) будівництва утворюються також на юридичних факультетах Київського та Львівського держуніверситетів та в Харків­ському юридичному інституті. В Інституті держави і права АН УРСР у 1967 р. починає функціонувати відділ радянського будівництва. Із цього часу починається період бурхливого розвитку науки радянсько­го будівництва, формується тенденція більш глибокої розробки її тео­ретичної частини, публікується значна кількість робіт, присвячених проблемам організації і розвитку місцевих рад, виконкомів, їх зв’язку із населенням і трудовими колективами. Виникають нові погляди на сутність і предмет радянського будівництва, серед яких заслуговує на увагу позиція В. М. Горшеньова, А. І. Кіма, В. С. Основіна, Ю. Г. Суд- ніцина, які обстоювали «процесуальну» концепцію предмета науки радянського будівництва, іменуючи її процесуальною галуззю радян­ського державознавства[22].

У 70-80-ті рр. зростає кількість робіт, у яких здійснюється подаль­ше дослідження питань радянського будівництва, однак це відбуваєть­ся в умовах розгляду проблематики переважно в руслі партійних на­станов, які фактично були визначальним фактором напрямів розвитку творчої думки в галузі суспільних наук, розриву між теоретично- правовими напрацюваннями і реальною практикою функціонування системи рад, заідеологізованого стану наукової методології. Разом з тим цей етап можна назвати найбільш плідним періодом дослідження цілою плеядою вчених цієї наукової галузі питань внутрішньої струк­тури, принципів, функцій, форм і методів діяльності місцевих рад, їх постійних комісій, виконкомів, апарату, організації роботи депутатів, серед найбільш видатних представників яких можна зазначити

Сучасний етап у розвитку науки державного будівництва і місце­вого самоврядування пов’язаний із докорінними змінами соціально- політичного стану в країні, які відбулися в період перебудови, розпаду СРСР, становлення України як самостійної держави. З початку 90-х років розпочинається активне реформування державного апарату, руйнується система «повновладдя рад», відбувається конституційне визнання місцевого самоврядування як самостійної підсистеми публіч­ної влади, стверджується принцип плюралізму наукових досліджень.

Саме цей трансформаційний період розвитку нашої державності призводить до розколу поглядів на перспективу наукових розвідок у сфері державного будівництва. Одна частина вчених відмовляє йому у праві на самостійне існування як науки чи навчальної дисципліни, підкреслюючи застарілість наукового інструментарію, відсутність предмета дослідження у зв’язку із перебудовою організації місцевої влади, і починає займатися розробкою проблем муніципального права; інша частина дослідників стоїть на позиціях необхідності подальшого розвитку науки державного будівництва паралельно з муніципальним правом, переосмисливши накопичений за століття плідний досвід на­укових досліджень у цій галузі, керуючись новими політико-правовими ідеями, доводячи шкідливість поспішної й безапеляційної відмови від історичної спадкоємності та досвіду дореволюційної і радянської шко­ли державознавства.

Виходячи з того, що в умовах формування незалежної Української держави в системі її органів відбуваються значні зміни, створюється інститут президентства, нова вертикаль виконавчих органів, система місцевого самоврядування, здійснюється пошук нових підходів до предмета даної науки. Організація й діяльність суб’єктів нової системи органів публічної влади вже не охоплювалися назвою «Радянське бу­дівництво», предметом дослідження та викладання якого були питан­ня організації й діяльності виключно рад різних рівнів. У зв’язку із цим виникла потреба розширити межі предмета даної науки і навчальної дисципліни й відповідно змінити їхню назву на більш загальну — «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні». Кафедра державного будівництва в Харківському юридичному інституті стала першою на теренах країн СНД, на якій у 1992 р. розпочалася розробка й викладання курсу «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні». Сьогодні ця навчальна дисципліна також викладається в Київському університеті права, Національній академії внутрішніх справ (м. Києві), Східноукраїнському університеті (м. Луганськ), На­ціональному університеті внутрішніх справ (м. Харків) та інших юри­дичних навчальних закладах.

Новітній період розвитку науки характеризується поверненням наукового інтересу до її проблематики, розумінням необхідності по­глиблення досліджень теорії організації влади на всіх її рівнях, роз­робки системи категорій державного будівництва та місцевого само­врядування. У результаті посилення уваги до цих питань за останні роки юридична література збагатилася новою навчальною літературою[23], дисертаційними дослідженнями. Цьому сприяє й діяльність Науково- дослідного інституту державного будівництва та місцевого самовря­дування Академії правових наук України, науковці якого проводять комплексні фундаментальні й прикладні дослідження щодо організації, функціонування, розвитку державної влади, місцевого самоврядуван­ня, здійснюють наукове обґрунтування державних програм, концепцій, пропозицій і нормативної бази з основних напрямів реформування структурно-інституційних моделей організації влади.

Водночас продовжується дискусія щодо предмета науки держав­ного будівництва та місцевого самоврядування та її місця в системі юридичних наук, однак вона йде у рамках ідей і теорій, що були ви­сунуті попередниками. Так, В. О. Чукаєва є прибічником погляду на державне будівництво та місцеве самоврядування як на універсальну юридичну дисципліну, яка торкається предмета правового регулюван­ня системи державної влади і самоврядування в Україні[24], Б. М. Свир- ський, В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш розвивають «організаційну» концепцію предмета науки[25], А. М. Колодій, А. Ю. Олійник — «процесуальну»[26].

Таким чином, наука державного будівництва і місцевого самовря­дування має столітню історію свого існування, за час якого вона пере­живала зльоти і падіння. Сформувавшись та отримавши найбільший розквіт у радянські часи, вона змогла довести свою необхідність у перехідний період й розширити обрії наукових досліджень. У новітній період наука державного будівництва та місцевого самоврядування сформувалася як самостійна наукова галузь. До її категоріального апарату були внесені суттєві зміни, переосмислені наукові підходи, враховані зміни, що відбулися в системі органів влади за цей час. Ни­ні триває процес пошуку оптимального визначення її змісту, уточнен­ня предмета, розробка методологічних питань дослідження, виявлення її співвідношення з іншими суспільними науками й галузями права, що значно розширює межі науково-дослідницької роботи та ставить нові завдання перед вченими в цій галузі.

 


 

 

§ 5. Методологічні основи та джерела науки державного будівництва і місцевого самоврядування


Передумовою успішного проведення будь-якого наукового дослі­дження і отримання об’єктивного результату є правильне визначення не лише предмета, але й прийомів, засобів і способів вирішення різних наукових завдань, тобто методів дослідження. Вони використовуються для пізнання предмета науки з метою отримання об’єктивних, істин­них, багатоаспектних знань. Вчення про методи наукового пізнання називається методологією. Методологічні основи науки державного будівництва і місцевого самоврядування являють собою певні теоре­тичні блоки, що розкривають сутність та значення арсеналу методоло­гічних способів і прийомів пізнання, які застосовуються для дослі­дження предмета цієї науки.

У науці державного будівництва та місцевого самоврядування ви­користовуються різноманітні загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи. У сучасній науці існує цілий арсенал загальнофі- лософських методів — діалектика, метафізика, матеріалізм, ідеалізм, монізм, плюралізм, гностицизм і агностицизм та ін. Однак найбільш широко наука державного будівництва та місцевого самоврядування на нинішньому етапі застосовує діалектичний метод, плюралістичний підхід, а також використовує елементи матеріалістичного та ідеалі­стичного методів дослідження державно-правових явищ.

Діалектичний метод перш за все знаходить свій вияв у вимозі об’єктивності та всебічності пізнання державно-правових явищ. Це означає, що вони повинні досліджуватися реально, висновки повинні робитися на основі усвідомлення дійсного перебігу процесів, подій, фактів із врахуванням різних чинників, що впливали на них. Через призму діалектичного методу державно-правові явища розглядаються в їх взаємному зв’язку, взаємодії та невпинному розвитку, в постійній динаміці та перетворенні поступових кількісних змін на корінні якісні зрушення, в боротьбі протилежностей, у боротьбі між старим та новим, відмираючим і новонароджуваним.

Плюралістичний підхід передбачає можливість використання в на­укових цілях не якогось одного, а широкого спектру методологічних прийомів. Він базується на ідеологічній багатоманітності, інтенсивному процесі оновлення методології в напрямі конструктивної взаємодії різних теоретичних течій, розробці нових дослідницьких засобів. Плю­ралізм означає визнання можливості існування різноманітних точок зору, необхідності наукової дискусії та конструктивної критики.

Застосування матеріалістичного підходу дає змогу розглядати державно-правові явища як елементи суспільного буття, пояснювати їх сутність та еволюцію, виходячи з матеріальних умов, залежності від ста­ну економічного розвитку. У методологічному арсеналі сучасних держа- вознавчих наук можливе й використання деяких постулатів ідеалістично­го вчення, особливо щодо обґрунтування ідей природного права на теоло­гічному ґрунті чи розгляд їх як права людської природи, права розуму.

Серед великої кількості загальнонаукових методів, які використо­вуються багатьма науками, наука державного будівництва та місцево­го самоврядування застосовує такі.

Історичний метод — дає можливість досліджувати еволюцію системи органів публічної влади, чинники, що впливали на розвиток владних інституцій, встановити переваги й недоліки існуючої моделі організації влади у порівнянні з попередньою.

До загальнонаукових методів пізнання належить і системний підхід, який базується на дослідженні органів публічної влади як цілісної впо­рядкованої системи, що складається із підсистем та елементів, тісно взаємозв’язаних цілями, принципами, формами, методами діяльності.

Наука державного будівництва та місцевого самоврядування ши­роко використовує порівняльно-правовий метод дослідження, що по­лягає в порівняльному аналізі організаційних аспектів функціонуван­ня владних органів різних країн. Це дає змогу враховувати позитивний зарубіжний досвід і напрацьовувати практичні рекомендації для вдо­сконалення організації й діяльності органів публічної влади в умовах державотворчих процесів в Україні.

Метод формально-логічного аналізу дає можливість виявити рівень відповідності процесів виникнення, функціонування й розвитку державно-правових явищ законам формальної логіки.

Формально-юридичний метод застосовується для встановлення змісту правових норм, що закріплюють організацію діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування та аналіз практики їх за­стосування, що дозволяє проаналізувати, наскільки реалії відповідають вимогам законодавства.

Крім зазначених методів у сфері державного будівництва та місце­вого самоврядування використовуються й ряд інших загальнонаукових прийомів — дедукція, індукція, аналіз, синтез, сходження від абстракт­ного до конкретного.

Для вивчення державно-правових явищ використовуються й спе­ціальні методи, що виробляються в рамках окремих наук (математич­ний, статистичний, моделювання, кібернетичний, психологічний, метод конкретно-соціологічних досліджень та ін.), застосування яких дає можливість отримати більш поглиблені знання і сприяє багатоаспект- ності досліджень.

За допомогою статистичного методу можна отримати кількісні показники, що відображають стан, динаміку різних державно-правових явищ, інститутів, а також дають змогу виявити певні тенденції у роз­витку досліджуваних об’єктів. Метод конкретно-соціологічних до­сліджень дозволяє на основі спостереження, збору, обробки й аналізу документальної інформації щодо організації роботи органів публічної влади, результатів анкетування та опитувань робити відповідні висно­вки про ефективність організації та продуктивність діяльності, а також стосовно інших аспектів структурно-функціональної побудови систе­ми органів публічної влади. Кібернетичний метод, пов’язаний із ви­користанням понять і технічних засобів кібернетики, допомагає до­сліджувати ступінь застосування вимог наукової організації праці в органах державної влади та місцевого самоврядування, рівень запро­вадження в роботі управлінського апарату сучасних інформаційних технологій та технічних засобів. При використанні методу моделю­вання можна створювати уявну модель державно-правових явищ, ін­ститутів, відносин для пошуку шляхів оптимізації структури, функцій, компетенції та інших елементів організації й діяльності органів пу­блічної влади. Оскільки наука державного будівництва та місцевого самоврядування поєднує теоретичні й практичні аспекти досліджень, великого значення набуває метод державно-правового експерименту, який активно використовується у нинішніх умовах трансформації організаційного механізму владних структур[27]. Завдання даного методу полягають у перевірці в експериментальних умовах певних змін, що пропонуються для впровадження у практику державного й муніци­пального управління.

Отже, при вивченні питань державного будівництва та місцевого самоврядування використовується не окремо взятий прийом чи спосіб дослідження, а широкий комплекс методів пізнання, що дає можливість отримати достовірні, об’єктивні, цілісні знання про предмет науки.

Важливе значення для дослідників проблематики державного бу­дівництва та місцевого самоврядування має встановлення джерел цієї науки. Джерела науки державного будівництва і місцевого самоврядування — це інформаційні носії, матеріали, які містять знання у га­лузі державного будівництва і місцевого самоврядування, відомості про явища і процеси, що становлять предмет даної науки. Ці джерела можуть бути поділені на декілька видів: 1) наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, фахівців, у яких обґрунтовуються різні наукові погляди, концепції, ідеї з питань державного будівництва та місцевого самоврядування;

2) правові акти, які закріплюють питання організації й діяльності органів публічної влади;

3) матеріали практики діяльно­сті органів публічної влади (стенограми, протоколи, статистичні дані, архівні матеріали, документи, що створюються в процесі поточної ді­яльності).

Провідне місце серед джерел науки належить творам теоретич­ного характеру, які можуть містити інформацію як про державно- правові явища, що відбуваються нині, так і про ті, що здійснювалися у минулому, а також про тенденції їх розвитку на майбутнє. При цьому до джерел можна віднести не тільки праці вчених виключно даної наукової галузі, а й роботи дослідників суміжних правових наук, які служать теоретичною базою і сприяють комплексному висвіт­ленню питань, що становлять предмет державного будівництва і місцевого самоврядування. Особливе значення для засвоєння на­вчальної дисципліни мають підручники та навчальні посібники з курсу, однак вони містять лише обмежену суму знань, що необхідна у навчальних цілях. Основна частина наукових ідей, поглядів, кон­цепцій міститься у монографіях, дисертаціях, наукових статтях, ре­фератах та інших роботах.

Важливими джерелами науки державного будівництва та місцево­го самоврядування є правові акти, які закріплюють і регулюють питан­ня організації й діяльності органів публічної влади, причому у дослід­ницькому аспекті цінність мають як діючі акти, так і ті, що вже втра­тили чинність. Серед юридичних актів, що належать до джерел науки, можна виділити нормативні акти, інтерпретаційні акти та акти застосування норм права.

У системі діючих нормативно-правових актів, що виступають джерелами науки державного будівництва та місцевого самоврядуван­ня, головне місце належить Конституції України, яка як нормативний акт вищої юридичної сили містить фундаментальні положення у сфе­рі організації і функціонування органів державної влади, органів вла­ди АРК, місцевого самоврядування.

Деталізація конституційних норм щодо організації і функціонуван­ня органів публічної влади здійснюється на рівні законів України. В аспекті предметної специфіки науки особлива увага приділяється законам, що регулюють питання організації та проведення виборів в Україні (закони «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори Пре­зидента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міс­цевих рад і сільських, селищних, міських голів»). Принципове зна­чення для розкриття основних елементів організації та діяльності органів публічної влади, їх структурних підрозділів та посадових осіб мають і закони, що регулюють їх загальний правовий статус («Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­дини», «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про органи само­організації населення»). Інформацію щодо окремих аспектів організа­ції роботи органів публічної влади можна отримати при аналізі Бю­джетного кодексу, Регламенту Верховної Ради України, законів «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну охорону органів державної влади і посадових осіб», «Про джерела фінансування органів державної влади» та ін.

Ще один щабель у системі нормативно-правових актів, які є дже­релами науки державного будівництва та місцевого самоврядування, займають підзаконні нормативні акти, що визначають статус і порядок роботи органів публічної влади та їх структурних підрозділів. За суб’єктами прийняття у цій групі можна виділити акти Президента України (наприклад, укази «Про Положення про Адміністрацію Пре­зидента України», «Про положення про порядок підготовки та вне­сення проектів актів Президента України», розпорядження «Про охо­рону Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим», «Про забезпечення комплексного розвитку малих міст України» та ін.); постанови Верхов­ної Ради України (наприклад, «Про деякі питання управління майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України», «Про структуру апарату Верховної Ради України», «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» та ін.); поста­нови і рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим (зокрема постанови «Про Регламент Верховної Ради Автономної Республіки Крим», «Про Положення про Секретаріат Верховної Ради Автономної Республіки Крим», «Про Управління справами Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим» та ін.); акти Кабінету Міністрів України (серед яких постанови «Про затвердження Регламенту Кабінету Міні­стрів України», «Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України», «Про затвердження Типового регламенту місцевої державної адміні­страції», «Про затвердження рекомендаційних переліків управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адмі­ністрацій», розпорядження «Про схвалення Концепції реформи місце­вого самоврядування», «Про затвердження плану заходів щодо реалі­зації Концепції реформи місцевого самоврядування», «Про схвалення Концепції формування системи підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад» тощо); акти центральних органів виконавчої влади (наприклад, наказ Головно­го управління державної служби України «Про затвердження Загально­го порядку проведення щорічної оцінки виконання державними служ­бовцями покладених на них обов’язків і завдань», «Про порядок зо­внішнього оцінювання за критеріями відповідності рівня освіти та кваліфікації порядку підвищення кваліфікації посадових осіб місце­вого самоврядування», наказ Головного Контрольно-ревізійного управ­ління України «Про затвердження Стандарту державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і кому­нального майна» та ін.); акти місцевих органів публічної влади (стату­ти територіальних громад, регламенти місцевих рад та місцевих дер­жавних адміністрацій, положення про відділи, управління та інші виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у місті рад, про відділи, управління місцевих державних адміністрацій, про апарат місцевих рад та ін.).

Правозастосовні акти як джерела науки державного будівництва та місцевого самоврядування сприяють виявленню особливостей організаційно-правових аспектів практичної діяльності органів публіч­ної влади, допомагаючи при цьому більш точному встановленню специфіки здійснення певних процедур, що пов’язані з реалізацією компетенції. Такі акти приймаються кожним органом публічної влади та їх структурними підрозділами у процесі їх поточної діяльності. Для прикладу можна назвати акти правозастосовного характеру Верховної Ради України, що мають значення для характеристики організації її роботи, зокрема, постанови «Про процедуру голосування під час по­вторного розгляду Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 13.09.2001 р. № 2678-III, «Про організацію роботи Верхов­ної Ради України у зв’язку з розглядом питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та процедуру його розгляду» від 24.04.2001 р. № 2392-III та ін.

До актів інтерпретаційного характеру, які є джерелами даної на­уки, можна віднести рішення Конституційного Суду України (напри­клад, рішення від 19.05.1999 р. № 4-рп/99 (справа про запити народних депутатів України); від 09.02.2000 р. № 1-рп/2000 (справа про місцеве самоврядування); від 21.12.2001 р. №19-рп/2001 (справа щодо суміс­ності мандата депутата Верховної Ради АРК з іншими видами діяль­ності) та ін.

Важливе значення мають інтерпретаційні акти центральних органів виконавчої влади, які можуть прийматися у формі роз’яснень, листів, рекомендацій. Як приклад можна зазначити: постанову Центральної виборчої комісії № 7 від 22.01.2009 р. «Про роз’яснення з питань за­стосування окремих положень Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів” під час підготовки і проведення поза­чергових виборів депутатів районних та обласних рад»; роз ’яснення Головного управління Державної служби України «Щодо проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування» № 42/5690 від 10.10.2001 р., лист Фонду державного майна України від 02.04.2003 р. № 10-16-4097 «Що­до розрахунку орендної плати комунального майна» та інші акти.

В умовах активної зовнішньополітичної діяльності України дедалі більшого значення в системі правових джерел науки набувають міжнародно-правові акти. Найбільш значними міжнародно-правовими актами, що відображають європейські стандарти у сфері організації роботи органів публічної влади, є Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями від 21.05.1980 р., Європейська хартія місцевого самовряду­вання від 15.10.1985 р. та ін.

Як джерела науки державного будівництва і місцевого самовряду­вання можуть виступати й корпоративні акти (наприклад, статути й інші нормативні акти асоціацій місцевих рад), ознайомлення з якими дає можливість визначити структуру, функції, компетенцію, форми діяльності цих добровільних об’єднань. Крім цього, певний дослід­ницький інтерес становлять договори нормативного змісту (напри­клад, договори про делегування чи розмежування повноважень між органами публічної влади), які отримують сьогодні розвиток як само­стійні джерела правового характеру.

Важливе значення для розвитку теоретичних досліджень науки мають матеріали практики діяльності органів публічної влади. Ана­лізуючи зміст стенограм, протоколів засідань, статистичні дані, архів­ні матеріали щодо організації й діяльності органів публічної влади, їх нормотворчу та правозастосовну практику, науковці отримують мож­ливість робити відповідні узагальнення, висновки і пропозиції як тео­ретичного, так і прикладного характеру.

 

 


 

 

§ 6. Поняття, система навчальної дисципліни «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» та її значення для підготовки юристів


Навчальна дисципліна «Державне будівництво і місцеве самовря­дування в Україні» викладається на юридичних факультетах вузів України з початку 90-х років ХХ ст. Вона має тісний взаємозв’язок із наукою державного будівництва і місцевого самоврядування. У бага­тьох аспектах вони збігаються, оскільки наука лежить в основі на­вчальної дисципліни, є її теоретичною базою. Однак навчальна дис­ципліна є більш вузькою за змістом, залежить від навчальної програми, кількості годин навчального курсу, включає питання і теми, необхідні для теоретичної і практичної підготовки юристів. Перед наукою стоять більш широкі завдання, пов’язані із вивченням дійсності з метою отримання фундаментальних і прикладних знань щодо системно- структурної організації влади, специфіки організації й діяльності ор­ганів публічної влади на різних історичних етапах в Україні та інших країнах світу. Завдання навчальної дисципліни полягає у передачі знань у більш концентрованому вигляді, допомозі слухачам засвоїти матері­ал, отриманий у процесі наукових досліджень.

«Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» як навчальна дисципліна—це сукупність наукових знань у галузі держав­ного будівництва та місцевого самоврядування, необхідних і достатніх для формування цілісного уявлення про організацію роботи органів публічної влади у процесі підготовки юристів, державних службовців, фахівців органів державної влади і місцевого самоврядування. Як на­вчальна дисципліна «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» складається із таких тем: 1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування та його зміст. 2. Державне будівництво і місцеве самоврядування як наука та навчальна дисципліна.3. Поняття й елементи організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування в Україні.4. Основи організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядуван­ня в Україні.5. Організація роботи Верховної Ради України.6. Органі­зація роботи народних депутатів України.7. Організація роботи Пре­зидента України.8. Організація роботи Кабінету Міністрів України.9. Організація роботи центральних органів виконавчої влади.10. Органі­зація роботи місцевих державних адміністрацій .11. Організація робо­ти Верховної Ради Автономної Республіки Крим .12. Організація робо­ти органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.13. Органі­зація місцевого самоврядування в Україні .14. Організація роботи представницьких органів і посадових осіб місцевого самоврядування. 15. Організація роботи депутатів місцевих рад .16. Організація роботи ви­конавчих органів місцевих рад.17. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого само­врядування в Україні з об’єднаннями громадян, судовими, правоохо­ронними органами та органами юстиції.

Навчальна дисципліна «Державне будівництво і місцеве самовря­дування в Україні» має важливе значення для підготовки юристів. Вона сприяє розширенню загального та професійного кругозору слу­хачів, допомагає оволодіти методикою аналізу теоретичних та прак­тичних аспектів організації роботи органів публічної влади, сформу­вати цілісне уявлення про елементи організації роботи та закономір­ності їх функціонування, застосовуючи отримані знання у процесі практичної діяльності.

Навчальна дисципліна містить лише частину знань, що дає наука, однак оволодіння нею необхідно для формування повноцінного спеці­аліста в галузі права, який має необхідні професійні, організаційно- управлінські, ідейно-політичні навички і вміння. Адже у сучасних умовах юрист повинен мати не тільки широку наукову і практичну підготовку, а й безперервно поповнювати свої знання, знати теорію і практику державотворення, орієнтуватися в історичних і сучасних процесах реформування державно-владних, юридичних і управлін­ських відносин, вміти користуватися організаційно-управлінським інструментарієм з метою ефективної організації власної роботи і ро­боти колективу, мати високу правову культуру.

Дисципліна «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» може бути віднесена до фундаментальних юридичних дис­циплін, оскільки дає студентам теоретичні і прикладні знання, що дозволяють орієнтуватися у найважливіших державотворчих про­цесах, комплексно підходити до пізнання системно-структурної орга­нізації влади, розуміти форми, методи, принципи, основи, організацій­ну будову органів публічної влади, мати цілісне уявлення про органі­зацію роботи органів державної влади і місцевого самоврядування. В умовах розбудови національної державності, формування і розвитку державних і самоврядних інституцій, активного процесу державного будівництва неможливо стати висококваліфікованим юристом без оволодіння цією системою знань.

Навчальний курс має й виховне значення, оскільки спрямований на підвищення правової свідомості, правової і державознавчої культу­ри студентів, на розуміння корисності й необхідності державотворчих процесів, цінностей демократичних політико-правових інститутів, по­зитивне ставлення до права і практики його застосування, підвищення громадської активності.

[1] Див.: Смирнова, Т. С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Укра­

[2] Проблеми теории государства и права [Текст] / под ред. М. Н. Марченко. - М. : Юристь, 2001. - С. 122.

[3] Тацій, В. Я. Становлення правової державності в Україні в аспекті конституціо­налізму [Текст] / В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика // Конституційно-правові засади станов­лення української державності. - Х. : Право, 2003. - С. 10.

[4] Свирский, Б. М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине [Текст] : учеб. пособие / Б. М. Свирский - Х. : ^спада, 2001. - С. 8; Журавський, В. С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник / В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. - К. : Ін Юре, 2003. - С. 35.

[5] Колодій, А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник; за ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - С. 8.

[6] Чукаева, В. А. Государственное строительство и самоуправление Украиньї [Текст] : учеб. пособие / В. А. Чукаева. - Днепропетровск : Наука и образование, 1999. - С. 4.

[7] Пережняк, Б. А. Муніципальне право як наука і навчальна дисципліна [Текст] / Б. А. Пережняк // Муніципальне право України : підручник / за ред. В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 72-73.

[8] Габричидзе, Б. Н. Органи государственной власти современной России [Текст] : учеб. пособие / Б. Н. Габричидзе, А. Г. Чернявский. - М. : Изд-во «Дашков и К°», 2003. - С. 9-10; Цейтлин, Р. С. История государственного управления и муниципаль- ного самоуправления в Росснн [Текст] : учеб. пособие / Р. С. Цейтлин, С. А. Сергеев. - М. : Омега-Л, 2003. - С. 3; Анимица, Е. Г. Основи местного самоуправления [Текст] : учебник / Е. Г. Анимица, А. Т. Тертишний. - М. : Инфра-М, 2000. - С. 10.

[9] Анимица, Е. Г. Основи местного самоуправления [Текст] : учебник / Е. Г. Ани- мица, А. Т. Тертишний. - М. : Инфра-М, 2000. - С. 10.

[10] Колесников, А. И. Советское строительство (научнне предпос^ілки) [Текст] /A.  И. Колесников. - М. : Коммунистическая акад., 1926. - С. 20.

[11] Калинин, М. И. О советском строительстве [Текст] / М. И. Калинин // Советское строительство. - 1926. - № 1. - С. 5.

[12] Дурденевский, В. Французские книги о советском строительстве [Текст] /B.  Дурденевский // Советское строительство. - 1928. - № 10. - С. 74.

[13] Колесников, А. И. Советское строительство (научние предпосилки) [Текст] /

А. И. Колесников. - М. : Коммунистическая акад., 1926. - С. 18-20; Игнатьев, В. Компетенция Союза ССР и союзних республик по вопросам советского строительства [Текст] / В. Игнатьев // Советское строительство. - 1929. — № 9. - С. 57.

[14] Рейснер, М. Право. Наше право, чужое право, общее право [Текст] / М. Рейс- нер. - М. : Госиздат, 1925. - С. 33-34; Пашуканис, Е. Б. Избранньїе произведения по общей теории права и государства [Текст] / Е. Б. Пашуканис. - М. : Наука, 1980. - С. 53, 73.

[15] Фадеев, В. И. Советское строительство как наука : становление и развитие (1917­1936 гг) [Текст] / В. И. Фадеев. - М. : ВЮЗИ, 1986. - С. 12; Советское государственное право [Текст] : учеб. для юрид. ин-тов / под ред. А. Я. Вьішинского. - М. : Юрид. изд- во НКЮ СССР, 1938. - С. 58-60, 80.

[16] Берцинский, С. Предмет советского административного права и метод его изу- чения [Текст] / С. Берцинский // Проблеми социалист. права. - 1939. - № 2. - С. 65-82; Голяков, И. Основньїе проблеми науки социалистического права [Текст] / И. Голяков // Проблеми социалист. права. - 1939. - № 3. - С. 119-120.

[17] Постановление ЦК ВКП (б) «О расширении и улучшении юридического обра- зования в стране» // КПСС в резолюциях и решениях сьездов, конференций и плену- мов ЦК. - Т. 6. - М. : Политиздат, 1971. - С. 162-172.

[18] Аскеров, А. А. Очерки советского строительства [Текст] / А. А. Аскеров. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1953. - С. 12.

[19] За дальнейшее развитие науки советского строительства // Советское государство и право. - 1961. - № 5. - С. 116-120; Мокичев, К. О советском строительстве как на- учной дисциплине [Текст] / К. Мокичев, Я. Уманский, Е. Козлова // Советьі депутатов трудящихся. - 1961. — № 2. - С. 26-27; Козлова, Е. И. Советское строительство [Текст] : учеб. пособие / Е. И. Козлова. — М. : ВЮЗИ, 1960.

[20] Барабашев, Г. В. Советское строительство [Текст] : учеб. пособие / Г. В. Бара- башев, К. Ф. Шеремет. - М. : Юрид. лит., 1961. - С. 10.

[21] Постановление ЦК КПСС «О мерах по дальнейшему развитию науки и улуч- шению юридического образования в стране» // Коммунист. - 1964. - № 12. -С. 71-74.

[22] Горшенев, В. М. Соотношение советского строительства и других отраслей со- ветского государствоведения [Текст] / В. М. Горшенев, А. И. Ким, В. С. Основин, Ю. Г. Судницин : материалн науч. конф. правоведов. - Новосибирск, 1969. - С. 7.

[23] Чукаева, В. А. Государственное строительство и самоуправление Украини [Текст] : учеб. пособие / В. А. Чукаева. - Днепропетровск : Наука и образование, 1999. - 131с.; Колодій, А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування [Текст] : навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 304 с.; Ярмиш, О. Н., Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник /В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш; за заг. ред. Ю. М. Тодики - Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 672 с.; Свирский, Б. М. Государственное строительство и местное само­управление в Украине [Текст] : учеб. пособие / Б. М. Свирский. - Харьков : ^спада, 2001. - 486 с.; Журавський В. С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник/ В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. - К. : Ін Юре, 2003. - 672 с.; Колодій, А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник / за ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.; Гнилорибов, В. В. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні [Текст] : навч. посіб. / В. В. Гнилорибов, В. М. Тихонов. - Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. - 376 с.; Колодій, А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядуван­ня в Україні [Текст] : підручник. — 2-ге вид., перероб. і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 504 с.; Трачук, П. А. Державне будівництво та місцеве самоврядування [Текст] : навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / П. А. Трачук. - Закарпатський держ. ун-т. - Чернівці : Наші книги, 2007. - 280 с.

[24] Чукаева, В. А. Государственное строительство и самоуправление Украиньї [Текст] : учеб. пособие / В. А. Чукаева. - Днепропетровск : Наука и образование, 1999. - С. 4.

[25] Свирский, Б. М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине [Текст] : учеб. пособие / Б. М Свирский. - Х. : !3спада, 2001. - С. 8; Журавський, В. С. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник /

В. С. Журавський, В. О. Серьогін, О. Н. Ярмиш. - К. : Ін Юре, 2003. - С. 35.

[26] Колодій, А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні [Текст] : підручник / за ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - С. 7

[27] Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області : Закон України від 05. 04. 2001 р. № 2352-ІІІ // Уряд. кур’єр. - 2001. - 20 черв.; Про реалізацію у м. Українка проекту «Місто - модель місцевого самоврядування» : Постанова Кабі­нету Міністрів України від 24. 06. 2009 р. № 634 (з наст. змін. та допов.) // Офіц. вісн. України. - 2009. - № 48. - Ст. 1619.

 

 

Питання для самоперевірки


  1. Розкрийте зміст державного будівництва і місцевого само­врядування як категорії державознавства.
  2. Що таке «елементи змісту державного будівництва і місце­вого самоврядування» та яка їх наукова роль?
  3. Дайте загальну характеристику конституційних основ дер­жавного будівництва і місцевого самоврядування в Україні.
  4. Назвіть основні напрями здійснення державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі.
  5. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні як наука і місце у системі суспільних та юридичних наук.
  6. Розкрийте зміст «організаційної», «процесуальної» та «управлінської» концепцій науки державного будівництва і місцевого самоврядування.
  7. Назвіть прізвища вчених, що внесли найбільш суттєвий внесок у розвиток науки державного будівництва.
  8. Які загальні та спеціальні методи наукового пізнання ви­користовуються в науці державного будівництва і місцевого самоврядування?
  9. З якими галузевими юридичними науками найтісніше пов’язана наука державного будівництва та місцевого само­врядування?
  10. Проаналізуйте значення навчальної дисципліни «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні» для під­готовки юристів.