Розділ Х Злочини проти довкілля
Розділ Х Злочини проти довкілля
§ 1. Поняття і види злочинів проти довкілля
Природа є зовнішнім середовищем людини. Це сукупність різноманітних умов, які становлять матеріальну основу, сферу існування людства, що є водночас джерелом життя людини, її благополуччя та прогресу.
Усі природні багатства — «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони — згідно з Конституцією України (ст. 13) — є об’ єктами права власності Українського народу». Стаття 66 Конституції України зобов’язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Охорона довкілля є однією з найважливіших функцій держави. Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за найбільш суспільно небезпечні правопорушення у сфері охорони довкілля.
Злочини проти довкілля мають своїм родовим об ’єктом суспільні відносини щодо охорони довкілля, збереження у природній багатоманітності, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, охорони нормального екологічного стану біосфери.
За своїм безпосереднім об ’єктом усі злочини проти довкілля можуть бути поділені на: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253 КК); 2) злочини у сфері землекористування, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254 КК); 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244 КК); 4) злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252 КК).
§ 2. Злочини проти екологічної безпеки
Порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК). Об’єктивна сторона цього злочину виявляється в порушенні (дії або бездіяльності) порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів. Правила проведення такої експертизи встановлені Законом України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є наявність наслідків — загибелі людей, екологічного забруднення значних територій або настання інших тяжких наслідків.
Загибель людей — це смерть хоча б однієї людини[1] на час учинення порушення правил екологічної безпеки чи після такого, але в причинному зв’язку з ним.
Під екологічним забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічного стану внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних цінностей тощо[2].
Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічного стану в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масову загибель чи тяжкі захворювання об’ єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо[3].
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується складною (подвійною) формою вини: щодо дії (бездіяльності) — умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність.
Суб’єкт злочину — службова особа, відповідальна за проведення екологічної експертизи, а так само за порушення вказаних правил проектування, будівництва, експлуатації підприємств, споруд та інших об’ єктів.
Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК). Об ’єктивна сторона цього злочину проявляється в ухиленні від проведення або неналежному проведенні на території, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випромінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.
Під ухиленням тут слід розуміти бездіяльність, тобто пряме невиконання (ухилення від виконання) особою дій, необхідних для ліквідації або усунення екологічного забруднення. Неналежне проведення необхідних дій для ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення на певній території означає, що особа хоч і діє в межах своїх службових обов’язків, але виконує їх неналежним чином, тобто всупереч правилам та інтересам роботи (посадових обов’язків).
Об’єктивна сторона цього злочину передбачає наслідки у вигляді загибелі людей або інші тяжкі наслідки.
Інші тяжкі наслідки — це істотне погіршення стану довкілля або стану рослинного і тваринного світу на визначеній забрудненій території, що загрожує екологічною катастрофою, спричиняє значні збитки, захворювання або масову загибель тварин, птахів, рибних запасів тощо.
Суб ’єктивна сторона злочину така сама, як і за ст. 236 КК.
Суб ’єкт злочину — службова особа, на яку покладені обов’язки щодо ліквідації та усунення екологічного забруднення.
Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК). Предметом цього злочину виступають відомості про стан захворюваності населення; екологічний, у тому числі радіаційний, стан.
Збирання й обробка цих відомостей покладені на Державну екологічну інспекцію.
Об’єктивна сторона злочину полягає у приховуванні або умисному перекрученні службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний, стан у районах з підвищеною екологічною небезпекою, а також про стан захворюваності населення. Перекручення — це повідомлення в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей (інформації, подання документів тощо) такого характеру. Відомості ці стосуються екологічного, у тому числі радіаційного, стану, який пов’язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров’я людей, рослинний та тваринний світ, а також стану захворюваності населення.
Злочин вважається закінченим при вчиненні хоча б однієї з указаних дій.
Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.
Суб’єкт злочину — службова особа, відповідальна за відомості про екологічний стан та захворюваність населення.
Частина 2 ст. 238 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 КК). Об’єктивна сторона цього злочину характеризується розробленням і здачею проектів, іншої аналогічної документації замовнику службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля або введення (прийом) в експлуатацію споруд без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі чи масового захворювання населення, або інших тяжких наслідків (наприклад, затоплення населеного пункту, зруйнування споруд, забруднення природного об’єкта тощо).
Суб’єктивна сторона злочину така сама, як і у злочині, передбаченому ст. 236 КК.
Суб’єкт злочину — службова або спеціально уповноважена особа — розробник або здавальник проекту чи іншої аналогічної документації замовнику.
Частина 2 ст. 253 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили наслідки, передбачені ч. 1 цієї статті.
§ 3. Злочини у сфері землекористування, охорони надр, атмосферного повітря
Забруднення або псування земель (ст. 239 КК). З об’єктивної сторони цей злочин проявляється в забрудненні або псуванні земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.
Під забрудненням розуміється внесення в (на) ґрунт речовин у вигляді різних шкідливих відходів (отрутохімікатів, хімічних і радіоактивних речовин) тощо.
Псування землі — це незаконне зняття родючого шару ґрунту і ґрунтового покриву, що призвело до його непридатного стану (неможливості використання згідно з цільовим призначенням), або безконтрольне використання такого шару (покриву), розробка корисних копалин при проведенні геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, заболочування земель на значній території тощо.
Злочин вимагає настання наслідків у вигляді створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля.
Суб ’єктивна сторона цього злочину така сама, як і у злочині, передбаченому ст. 236 КК.
Суб’єкт злочину — будь-яка особа.
Частина 2 ст. 239 КК передбачає відповідальність за ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки[4].
Порушення правил охорони надр (ст. 240 КК). Предметом цього злочину є надра і корисні копалини, крім загальнопоширених.
Надра — це верхня частина земної кори, що розташована під поверхнею суходолу та дном водоймищ, у межах державних кордонів, і простягається до глибин, доступних для їх економічної розробки. До корисних копалин належать горючі речовини (нафта, природний газ), метали (залізна руда, мідь, свинець) і благородні метали (золото, іридій, платина, срібло), сировина для металургії, а також вогнетривкі, ювелірні та інші загальнодержавного значення копалини.
Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в порушенні встановлених правил охорони надр або в незаконному видобуванні корисних копалин.
Порушення встановлених правил охорони надр може полягати в недотриманні строків видобування, місця, розміру і видів копалин та інших умов і правил, що забезпечують безпеку людей та видобування.
Незаконне видобування корисних копалин, окрім загальнопоши- рених (пісок, гравій, глина, галечник та ін.), — це їх видобування без відповідного дозволу.
Суб ’єктивна сторона злочину — умисел і необережність.
Суб’єкт злочину — будь-яка особа, як приватна, так і службова.
У частині 2 ст. 240 КК передбачене вчинення цього злочину на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо він спричинив загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки[5].
Безгосподарське використання земель (ст. 254 КК). Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в безгосподарському використанні земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту.
Безгосподарське використання земель може виражатися у використанні земель сільськогосподарського призначення для інших потреб, у перенасиченні їх пестицидами та іншими агрохімікатами тощо.
Злочин вимагає настання наслідків у вигляді тривалого зниження або втрати родючості земель, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змиття гумусного шару, порушення структури ґрунту.
Суб ’єктивна сторона цього злочину — умисел або необережність.
Суб’єкт злочину — особа, обов’язком якої є дбайливе ставлення до використання земель.
Забруднення атмосферного повітря (ст. 241 КК). Предметом цього злочину є атмосферне повітря, що знаходиться у відкритому просторі над територією України.
Об’єктивна сторона злочину — це дія або бездіяльність щодо забруднення атмосферного повітря або зміни його природних властивостей, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’ я людей чи для довкілля.
Забруднення — це зміна хімічного складу повітря (наприклад, через викиди токсичних речовин в атмосферу). Інші зміни природних властивостей атмосфери — це зміна складу повітря на певній території внаслідок будь-яких робіт, дослідів або дій з хімічними речовинами чи речовинами (предметами) з іншими властивостями.
Між порушенням спеціальних правил та наслідками у вигляді створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи для довкілля має бути встановлений причинний зв’язок.
Суб’єктивна сторона цього злочину виражена в змішаній формі вини: щодо порушення правил може бути умисел або необережність, щодо наслідків — необережність.
Суб’єкт злочину — будь-яка особа, у тому числі службова.
У частині 2 ст. 241 КК передбачена відповідальність за порушення спеціальних правил, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.
§ 4. Злочини у сфері охорони водних ресурсів
Порушення правил охорони вод (ст. 242 КК). Предметом цього злочину є всі водні об’єкти на території України, що беруть участь у кругообігу вод і нерозривно пов’язані з довкіллям. Це — ріки, озера, водосховища, канали, ставки, підземні води, джерела, морські затоки, протоки, лимани та інші водоймища, що знаходяться на поверхні або під землею (включно і автономні), включені та не включені до господарського обороту.
Об’єктивна сторона злочину проявляється в порушенні правил охорони вод (водних об’єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод, або зміну їх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.
Між забрудненням вказаних водних джерел і наслідками, що настали в результаті цього, має бути встановлений причинний зв’язок.
Суб’єктивна сторона злочину — змішана форма вини, тобто умисел або необережність щодо порушення правил, та необережність до наслідків.
Суб’єкт злочину — будь-яка особа, у тому числі службова.
У частині 2 ст. 242 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки.
Забруднення моря (ст. 243 КК). Об’єктивна сторона цього злочину визначається законом як забруднення моря і виявляється в таких двох формах: 1) у порушенні спеціальних правил поводження з матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров’я людей або живих ресурсів моря; 2) у незаконному скиданні чи похованні вказаних матеріалів, речовин і відходів.
Важливе значення у визначенні об’єктивної сторони цього складу має така ознака, як місце вчинення злочину. Забруднення моря шляхом порушення спеціальних правил поводження з деякими речовинами, матеріалами, відходами здійснюється в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або вод виключно] (морської) економічної зони України, а забруднення шляхом незаконного скидання вказаних речовин і відходів, їх поховання — у межах внутрішніх морських територіальних вод України або у відкритому морі[6].
Як наслідок вказаних дій необхідно встановити наявність забруднення моря і створення небезпеки для життя і здоров’я людей або живих ресурсів моря чи можливість перешкодити законним видам використання моря внаслідок вказаного забруднення.
Суб’єктивна сторона злочину передбачає змішану форму вини: щодо забруднення моря — умисел або необережність, щодо наслідків — необережність.
Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, частіше службова.
Частина 2 ст. 243 КК передбачає відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об’єктів тваринного та рослинного світу або інші тяжкі наслідки.
Частина 3 ст. 243 КК передбачає по суті самостійний склад злочину. Об’єктивна сторона цього складу проявляється в неповідомленні спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря.
Суб’єктивна сторона цього злочину може бути у вигляді умислу або необережності.
Суб’єкт злочину — особа, спеціально відповідальна за своєчасне і достовірне повідомлення адміністрації про випадки скидання або поховання в морі.
Порушення законодавства про континентальний шельф України (ст. 244 КК). Предметом цього злочину є континентальний шельф України. Континентальний шельф України — це поверхня і надра морського дна до глибини 200 м, що примикають до території України.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 244 КК, характеризується дією або бездіяльністю і виражається: в порушенні законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжитті особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей.
Суб ’єктивна сторона злочину може бути як умисною, так і необережною.
Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 244 КК — громадяни України, а також особи без громадянства.
У частині 2 ст. 244 КК передбачена відповідальність за дослідження, розвідування, розробку природних багатств та інші роботи в районі континентального шельфу України, які проводяться іноземцями, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку.
Суб ’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, можуть бути тільки іноземці.
§ 5. Злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу
Знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК)[7]. Предметом цього злочину є лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інші такі насадження.
Лісові масиви — це значні за площею земельні ділянки, зайняті лісом, що являють собою сукупність землі, рослинності (дерева, чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших компонентів, які за своїм розвитком біологічно впливають один на одного та на довкілля.
Зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж автомобільних шляхів, залізниць або інші такого типу насадження виконують різні охоронні функції: санітарно-гігієнічні, оздоровчі, водозахисні, протиерозійні тощо.
Об’єктивна сторона злочину виражається в знищенні або пошкодженні лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загаль- нонебезпечним способом.
Під знищенням тут розуміється такий фізичний вплив вогнем або іншим загальнонебезпечним способом на лісові масиви, зелені насадження, у результаті якого вони припиняють своє існування. Пошкодження означає приведення лісових масивів, зелених насаджень у непридатний стан значної їх частини, погіршення їх якості з можливістю відновлення.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу чи необережності.
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Частиною другою ст. 245 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей (хоча б однієї людини), масову загибель тварин (втрата великої їх кількості) або інші тяжкі наслідки (завдання матеріальною шкоди в особливо великому розмірі).
Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується необережною виною щодо наслідків. Якщо при цьому загибель людей охоплювалась умислом винного (прямим або непрямим), то діяння потребує кваліфікації за відповідною сукупністю злочинів, передбачених ст. 245 та ст. 115 КК.
Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК). Предметом цього злочину є території, взяті під охорону держави, та об’єкти природно-заповідного фонду, що утворюють єдину територіальну систему і підлягають особливій охороні. До таких територій належать об’єкти природи, які являють собою велику наукову, історичну цінність, а також лікувально-оздоровчу цінність (наприклад, Нікіт- ський ботанічний сад у Криму, Тростянецький парк у Сумській області, Дніпровські пороги в Запорізькій області, Одеські катакомби, Володимирська гірка в Києві тощо).
Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які становлять особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фондового моніторингу навколишнього середовища. До об’єктів природно- заповідного фонду належать державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятники природи, дендрологічні та зоологічні парки, заповідні урочища тощо.
Об’єктивна сторона злочину виражається у знищенні або пошкодженні зазначених територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Знищення передбачає приведення природного об’єкта в повну непридатність для використання його за цільовим призначенням, коли він перестає існувати або повністю втрачає свою цінність. Пошкодження означає погіршення якості природного об’єкта, зменшення природно- охоронної, наукової, естетичної, рекреаційної та іншої цінності або приведення його на будь-який час у непридатний для використання за цільовим призначенням стан.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим або непрямим).
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Частиною другою ст. 252 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу (пожежа на великій території, значних за вартістю об’єктів) або іншим загальнонебезпечним способом (шляхом вибуху, затоплення), якщо це спричинило загибель людей (хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки (завдання тілесних ушкоджень різної тяжкості, матеріальної шкоди в особливо великому розмірі тощо).
Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК). Предметом цього злочину є ліс, тобто дерева і чагарники в природному стані, які не відокремлені від коріння і зростають у всіх лісах, незалежно від їх характеру, а також у заповідниках, на територіях і об’ єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних лісах.
Порубка дерев у містах, селищах, інших населених пунктах (у парках, скверах, садах, на вулицях, на територіях підприємств, організацій, у придорожніх смугах, а також на сільгоспугіддях, садибах, дачних ділянках тощо) не охоплюється ознаками цього злочину і може бути кваліфікована як злочин проти власності. Заготівля поваленого вітром лісу (буреломного) може бути визнана самоправством. Викрадення зрубаної деревини є злочином проти власності.
Об ’єктивна сторона цього злочину проявляється у незаконній порубці лісу, тобто у відділенні дерев, що знаходяться в лісі, від кореня незалежно від засобів, що використовуються для цього, і способів (за допомогою сокири, пилки або механічної тяги тощо). Незаконною визнається порубка лісу без відповідного дозволу (тобто лісопорубного квитка чи ордера), виданого відповідним органом, або хоч і за лісо- порубним квитком або ордером, але не на відведеній дільниці, у більшій, ніж дозволено кількості, не тих порід дерев або недозволеним способом. Закінченим злочин вважається з моменту, коли дерева зрубані. Обов’язковою ознакою порубки дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях є заподіяння істотної шкоди.
Відповідальність за вчинення незаконної порубки дерев і чагарників у заповідниках або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах настає незалежно від розміру заподіяної шкоди.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК). Предметом цього злочину є рослинний світ як сукупність природних рослинних угруповань та грибів на певній території, насіннєвий або садильний матеріал, а також відповідна сільськогосподарська продукція (зерно, плоди тощо).
Об’єктивна сторона злочину виражається: у порушенні правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин; спричиненні в результаті цих порушень тяжких наслідків; у причинному зв’язку між ними.
Тяжкими наслідками можна визнати масове поширення шкідників та хвороб рослин, що призводить до знищення рослинного навколишнього середовища, загибелі великої площі лісів, втрати врожаю, завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі тощо.
Визнання наслідків тяжкими є питання конкретного факту, який вирішується з урахуванням вартості, значення, кількості, розміру заподіяної шкоди внаслідок порушення правил (вимог законодавства).
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю щодо порушення правил (вимог законодавства) та лише необережністю — щодо тяжких наслідків.
Суб’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років і на яку покладений обов’язок з виконання заходів боротьби зі шкідниками та хворобами рослин.
Незаконне полювання (ст. 248 КК). Полювання — це висліджування з метою здобичі, переслідування і сама здобич (відлов, відстріл диких звірів та птахів). До полювання прирівнюється також перебування в мисливських угіддях з мисливськими об’ єктами, рушницями чи іншими знаряддями здобичі, а також із здобутою продукцією.
Предметом цього злочину є дикі тварини та птахи, які перебувають у стані природної волі та належать до так званого мисливського фонду. Мисливський фонд — це перелік видів дичини, на яку можна полювати за умови дотримання всіх правил полювання.
Об’єктивна сторона злочину виявляється в незаконному полюванні, тобто в порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об’ єктах природно-заповідного фонду або полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України. Полювання в заборонений час — це полювання в час, коли воно повністю заборонене або стосується лише тих звірів або птахів, на яких полювати заборонено саме в цей проміжок часу, а також полювання в заборонених місцях — де воно заборонено взагалі або може проводитися лише за спеціальним дозволом, наприклад, заповідники, зелені зони навколо міст та населених пунктів, у самих населених пунктах тощо.
Суб ’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Частиною другою ст. 248 КК передбачена відповідальність за полювання, вчинене службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за цей злочин.
Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК). Предметом цього злочину є риба різних видів (прісні та морські), водні тварини та інші водні організми, які перебувають у стані природної волі, а також морські водорості і трави, що мають промислове значення для виробництва добрива, медичних препаратів і продуктів харчування.
Незаконна ловля таких водних хутрових тварин, як бобер, видра, ондатра та ін., охоплюється незаконним полюванням.
Дії осіб, винних у незаконному вилові з метою присвоєння риби, добуванні водних тварин або інших водних організмів, які вирощуються різними підприємствами та організаціями в спеціально обладнаних або пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відловленими цими організаціями або які знаходяться в розплідниках, у вольєрах диких тварин, птахів, підлягають кваліфікації як викрадення чужого майна.
Об’єктивна сторона злочину виявляється в незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, якщо воно заподіяло істотну шкоду.
Для встановлення істотної шкоди необхідно враховувати вартість, екологічну цінність, кількість здобутого, а також розмір шкоди, заподіяної довкіллю.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Частиною другою ст. 249 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони вчинені способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу (наприклад, вибухом, застосуванням отруйних речовин) або особою, раніше судимою за цей злочин.
Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК). Предметом злочину є риба та дикі водні тварини, що перебувають у стані природної волі.
Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в проведенні вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин.
Для відповідальності не потрібне обов’язкове встановлення шкідливих наслідків, досить самого факту проведення вибухових робіт з порушенням правил рибоохорони.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК). Предметом цього злочину є тварини, продовольча сировина та корми тваринного походження, кормові добавки тощо.
Об’єктивна сторона злочину виражається у наявності дії або бездіяльності щодо порушення ветеринарних правил; суспільно небезпечних наслідках — поширенні епізоотій або завданні інших тяжких наслідків та причинному зв’язку між ними.
Порушення ветеринарних правил може виявлятись у невиконанні заходів щодо карантину тварин або інших карантинних обмежень, ухилення від пред’явлення тварин для проведення ветеринарного огляду, обов’ язкових заходів з профілактики захворювань тварин, незабезпечення надійної фіксації тварин для проведення огляду тощо.
Поширення епізоотії — це поширення заразних хвороб тварин за відносно короткий проміжок часу на значній території, що відзначається безперервністю епізоотичного процесу. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти велику пошесть тварин чи птахів, масову загибель риби, бджіл тощо. Тяжкими наслідками тут вважається і захворювання внаслідок порушення ветеринарних правил відповідною хворобою людей (хоча б однієї людини).
Між порушенням ветеринарних правил і цими наслідками слід встановлювати причинний зв’язок.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю щодо порушення ветеринарних правил і необережністю щодо наслідків.
Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16 років.
Контрольні запитання
1. У чому полягають особливості диспозицій більшості статей розділу VIII Особливої частини КК?
2. Хто може бути суб’єктом злочинів проти довкілля? Які особливості кваліфікації дій службових осіб, що вчинили ці злочини?
3. Які злочини проти довкілля можуть бути вчинені умисно, а які — з необережності?
4. У яких злочинах проти довкілля обов’язковою ознакою виступають спосіб, місце, час їх вчинення?
5. Що слід вважати під «істотною шкодою», «тяжкими наслідками» у злочинах проти довкілля?
6. Які об’єкти віднесені до природно-заповідного фонду?
7. У чому полягає незаконність порубки лісу?
8. У чому полягає незаконність полювання?
9. Які злочини проти довкілля належать до сфери землекористування?
10. У чому полягає незаконність зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом?
[1] Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля: Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 10 груд. 2004 р. № 17.
[2] Там само.
[3] Там само.
[4] Законом України від 05.11.2009 р. № 1708-VI розділ VIII Особливої частини КК доповнено ст. 2391 «Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель» та ст. 2392 «Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах» (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).
[5] Законом України від 05.11.2009 р. № 1708-VI до ст. 240 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).
[6] До внутрішніх морських вод належать води портів, заток, бухт, лиманів, береги яких повністю належать Україні. Територіальні води — це морський пояс, який прилягає до сухопутної території України (завширшки 12 морських миль). Відкрите море — це весь морський простір, який не входить у територіальні і внутрішні води України або іншої держави і на який не поширюється нічий суверенітет.
[7] Законом України від 05.11.2009 р. № 1708-VI до ст. 245 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).