§ 1. Поняття і види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).

Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчинений злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду або судів інших держав тощо). Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 p.). Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 p.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.

Більшість злочинів, передбачених у розділі XX КК, вважаються закінченими з моменту вчинення суспільне небезпечних дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) настає з 14 років, а за інші злочини — з 16 років. Згідно з ч. 5 ст. 49 давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і частині 1 статті 442.

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можна поділити на три групи, виходячи з їх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436, 437, 438 і 447); 2) злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441 і 442); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443, 444, 445 і 446).

§ 2. Злочини проти миру

Пропаганда війни (ст. 436). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами. Пропаганда війни була осуджена Генеральною Асамблеєю ООН ще у 1947 р.

Предмет злочину — матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски та інші матеріальні носії інформації).

Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: публічні заклики до агресивної війни або розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій або розповсюдження таких матеріалів.

Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам в їх присутності або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).

Визначення агресії дано у резолюції XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН (1974 p.). Під агресією слід розуміти застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Статутом ООН.

Поняттям «виготовлення» охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження. Розповсюдження матеріалів — будь-яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).

Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із зазначених у ст. 436 дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов'язкова мета їх розповсюдження.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 436 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: за ч. 1 ст. 437 — планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; за ч. 2 ст. 437 — ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Агресивну війну і воєнний конфлікт слід розуміти так само, як і у ст. 436. Для кваліфікації цього злочину не має значення, чи була війна офіційно оголошена чи ні.

Планування означає розробку стратегії і (або) тактики підготовки, розв'язування, ведення агресивної війни або воєнних дій (наприклад, розробка плану «Барбаросса» про напад Німеччини на Радянський Союз).

Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєприпасів, горючих матеріалів; проведенні розвідувальних заходів, ідеологічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв'язування і ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій (наприклад, створення при підготовці Німеччини до другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей).

Під розв'язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямовані на реалізацію плану про початок агресивної війни чи воєнного конфлікту. Вони виражаються у створенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкретного приводу, провокації противника на початок дій з використанням зброї тощо (наприклад, організація переодягання німецьких солдат у форму поляків та їх уявного нападу на Німеччину у 1939 p.).

Участь у змові означає участь в діяльності стійкого об'єднання декількох осіб, які мають загальну мету — планування, підготовку або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій визнаються управлінські дії з реалізації агресивних планів, зокрема, керівництво збройними силами або проведенням військових операцій.

Для встановлення об'єктивної сторони цього злочину має значення приблизний перелік актів агресії, передбачений у міжнародному праві, зокрема у резолюції XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН (1974 p.).

Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 437 дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом злочину можуть бути службові особи, уповноважені вирішувати питання воєнного планування і управління, а також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 437 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 437 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських конвенціях 1949 р. (Про поводження з військовополоненими; Про захист цивільного населення під час війни; Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі), а також у додаткових протоколах до них 1977 р.

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо.

Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі лише ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом (наприклад, роботи, що примушують населення брати участь у військових операціях, або роботи в організаціях військового або напіввійського характеру).

Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх вивезенням за межі окупованої території з метою обернення на користь іншої держави або окремих осіб. Предметом цих дій виступає майно, що має релігійну, історичну, культурну або іншу національну цінність.

Під засобами ведення війни слід розуміти зброю і військову техніку, що використовується збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору.

Заборона застосування певних засобів ведення військових дій закріплена у Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І і II до них 1977 p., Санкт-Петербурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевському протоколі про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інших документах. Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися конкретних видів засобів ведення війни. Наприклад, забороняється застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду довкіллю.

До заборонених засобів ведення війни також відносяться: зброя «невибіркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, нейтронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.

Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небезпечним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов, симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я).

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, передбачене ст. 438.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 дій може бути лише службова особа. В інших випадках вчинення цього злочину суб'єктом може виступати будь-яка особа. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432, 433, 434, у яких передбачені спеціальні норми.

У частині 2 ст. 438 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 438 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 438 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Найманство (ст. 447). Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447, утворюють: вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях

Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Конвенції про заборону вербування, використання, фінансування і навчання найманців, 1989 р. Найманцем визнається особа, яка:

1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності держави;

2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;

3) не є ні громадянином сторони, ні постійним жителем країни, що перебуває у конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;

4) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;

5) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.

Під вербуванням найманців слід розуміти безпосереднє запрошення і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 дій за матеріальну винагороду.

Фінансування найманців виражається у забезпеченні їх грошовими коштами. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти забезпечення їх бойовою зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв'язку та пересування, медикаментами, приміщеннями тощо.

Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для вчинення зазначених у ст. 447 дій.

Використання найманців — це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із передбачених ст. 447 дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, крім того, метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 447 передбачена відповідальність за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди.

Суб'єктом цього злочину виступає найманець.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 447 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 447 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

§ 3. Злочини проти безпеки людства

Застосування зброї масового знищення (ст. 439). Безпосередній об'єкт цього злочину — безпека людства.

Предмет злочину — зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Це, зокрема, бактеріологічна і хімічна зброя, щодо якої встановлені всеосяжні заборони в обов'язкових для України спеціальних конвенціях (Конвенція 1972 р. про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення; Конвенція 1993 р. про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення). Предметом цього злочину також може бути ядерна зброя, але її заборона у міжнародному праві має обмежений характер.

Під бактеріологічною (біологічною) зброєю розуміють бактерійні (біологічні) засоби (бактерії, віруси, інші живі організми та речовини, які виробляються ними), а також засоби їх доставки (застосування), створені з метою спричинити загибель, захворювання чи інше неповноцінне функціонування людей, тварин, рослин або зараження довкілля.

Хімічна зброя — це високотоксичні отруйні речовини (нервово-паралітичної, шкіряно-наривної, задушливої, дратівливої та іншої дії), а також засоби їх доставки (застосування), створені для масового ураження живої сили противника.

Об'єктивну сторону цього злочину утворить застосування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Під застосуванням слід розуміти використання вражаючих властивостей зброї відповідно до її цільового призначення як зброї масового знищення. Час і обстановка її застосування не мають значення для кваліфікації цього злочину.

Застосування зброї масового знищення, щодо якої немає спеціальної заборони у міжнародному договорі України, може кваліфікуватися за ст. 438 як порушення законів та звичаїв війни (застосування зброї з невибірковим характером дії або такої, що завдає зайвих ушкоджень або страждань тощо).

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила діяння, передбачене ст. 439.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 439 встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей (хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки. Тяжкість наслідків визначається виходячи з конкретних обставин злочину (кількості потерпілих, характеру і розміру шкоди, заподіяної людям, тваринам, рослинам, довкіллю).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 439 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 439 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440). Безпосередній об'єкт цього злочину — безпека людства.

Предмет злочину аналогічний предмету злочину, передбаченого ст. 439.

Об'єктивну сторону злочину утворять: розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення, забороненої міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Під розробленням зброї масового знищення розуміють дії з її створення, які передують її виробництву (розроблення теоретичних основ пристрою і дії зброї та їх дослідно-конструкторська перевірка, подібні роботи зі збільшення вражаючих властивостей зброї тощо).

Виробництво — це дія з безпосереднього створення реальних одиниць такої зброї для практичного використання. Способи виробництва можуть бути будь-якими (промисловий, кустарний тощо). Придбання являє собою отримання такої зброї будь-яким способом (купівля, обмін, викрадення, прийняття в якості подарунка або винагороди тощо). Зберігання означає контрольоване винним утримання зброї у своєму фактичному володінні. Збут — будь-яке відчуження зброї іншій юридичній або фізичній особі або державі. Під транспортуванням розуміють переміщення зброї транспортним засобом.

Цей злочин буде закінченим, коли вчинено будь-яку із зазначених у ст. 440 дію хоча б щодо однієї одиниці зброї масового знищення.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 440 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Екоцид (ст. 441). Безпосередній об'єкт цього злочину — екологічна безпека людства.

Об'єктивну сторону цього злочину утворять: масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Масове знищення рослинного і тваринного світу означає знищення великої кількості рослин і/або тварин, або їх повне знищення на певній території. Наприклад, під час війни у В'єтнамі у деяких районах все живе практично було знищено гербіцидами і хімічними речовинами.

Отруєння атмосфери або водних ресурсів — це їх забруднення отруйними або іншими шкідливими для людини речовинами. До водних ресурсів відносяться як поверхневі води (океанів, морів, рік, озер та інших водних об'єктів), так і підземні води.

Під іншими діями слід розуміти інші шкідливі дії щодо тваринного і рослинного світу, атмосфери і водних ресурсів або дії щодо інших природних об'єктів (наприклад, землі та її надр), або щодо навколишнього природного середовища взагалі (наприклад, руйнування озонового шару).

Кожна із зазначених у ст. 441 дій характеризується тим, що вона може спричинити екологічну катастрофу. Це має принципове значення для відмежування цього злочину від злочинів проти довкілля (статті 236—254). Відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або незворотні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

У міжнародному кримінальному праві термін «екоцид» офіційно не застосовується. Цей злочин являє собою порушення заборони навмисного спричинення шкоди природному середовищу з широкими, довготривалими і серйозними наслідками. Така заборона, зокрема, передбачена у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. і Конвенції про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого застосування засобів впливу на природне середовище 1977 р.

Цей злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка із зазначених у ст. 441 дій, яка могла спричинити екологічну катастрофу.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 441 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Геноцид (ст. 442). Безпосередній об'єкт злочину — безпека існування національних, етнічних, расових і релігійних груп.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом: 1) позбавлення життя членів такої групи; 2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; 3) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу. Аналогічне визначення геноциду передбачене у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р.

Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, може виражатися у позбавленні групи продуктів харчування чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в місця, не придатні для проживання тощо.

Скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі — це насильницька стерилізація, кастрація або контрацепція, заборона шлюбних союзів між членами однієї групи, примушування до аборту або створення життєвих умов, які сприяють збільшенню кількості вимушених абортів тощо.

Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу означає їх передачу в іншу національну, етнічну, расову чи релігійну групу, вчинену всупереч волі батьків або осіб, які їх замінюють, і поєднану із застосуванням фізичного або психічного насильства.

Кваліфікація геноциду не залежить від того, вчинений він у мирний чи у військовий час.

Цей злочин вважається закінченим: у перших двох формах — з моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах — коли вчинені зазначені діяння. Однак у будь-якому випадку розв'язання цього питання не залежить від того, чи наступили фактично наслідки у вигляді знищення національної, етнічної, расової чи релігійною групи як такої.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 442 передбачена відповідальність за публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів.

Основні поняття у цьому складі злочину визначаються аналогічно пропаганді війни (ст. 436).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 442 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі; за ч. 2 ст. 442 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до п'яти років.

§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку

Посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини, які забезпечують охорону життя осіб, які мають міжнародний захист.

Потерпілим від цього злочину може бути лише представник іноземної держави або інша особа, яка має міжнародний захист. Такий захист передбачений міжнародним правом, зокрема Конвенцією про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Відповідно до цієї Конвенції особами, що користуються міжнародним захистом визнаються: 1) глава держави, у тому числі кожний член колегіального органу, який виконує функції глави держави згідно з конституцією відповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ, який перебуває в іноземній державі, а також члени його сім'ї, які його супроводжують; 2) будь-який представник чи службова особа держави, чи будь-яка службова особа, чи інший агент міжурядової міжнародної організації, який на той час, коли проти нього, його офіційних приміщень, його житлового приміщення чи його транспортних засобів було вчинено злочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальний захист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, а також члени його сім'ї, що проживають з ним.

Для встановлення кола осіб, які мають міжнародний захист, також мають значення: Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 p., Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., Конвенція про спеціальні місії 1969 p., Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. тощо.

Об'єктивну сторону цього злочину утворять вбивство або замах на вбивство представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист.

Злочин вважається закінченим, коли вчинені дії безпосередньо спрямовані на позбавлення життя зазначеної особи.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом і метою впливу на характер діяльності особи, яка має міжнародний захист, або на діяльність держави чи організацій, які вона представляє, або вчинення з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 443 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини, які забезпечують охорону волі і приміщень осіб, які мають міжнародний захист.

Потерпілими від цього злочину можуть бути особи, які мають міжнародний захист. Вони визначаються аналогічно ст. 443.

Об'єктивну сторону цього злочину утворять: напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб.

Під нападом слід розуміти дії, спрямовані на негайне досягнення злочинного результату за допомогою насильства або створення реальної небезпеки його застосування.

Викрадення означає протиправне відкрите або таємне захоплення людини, поєднане з подальшим перевезенням її до іншого місця.

Цей злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 444 дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою впливу на характер діяльність осіб, які мають міжнародний захист, або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 444 передбачена відповідальність за погрозу вчинення дій, передбачених частиною 1 цієї статті.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 444 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 444 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ст. 445 ). Безпосередній об'єкт цього злочину — порядок використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Об'єктивну сторону цього злочину утворить незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених КК.

Символіка Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — це емблеми у вигляді червоного хреста і/або червоного півмісяця на білому тлі, назви (слова «Червоний Хрест» і/або «Червоний Півмісяць») і спеціальні розпізнавальні сигнали (світлові, радіо-, електронні).

Ця символіка використовується для позначення осіб, рухомого та нерухомого майна, місць або територіальних зон і виконує захисну і розпізнавальну функції. Захисна функція означає, що під час війни або збройного конфлікту зображення Червоного Хреста або Червоного Півмісяця є видимим позначенням міжнародного захисту медичного персоналу, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів. Розпізнавальна функція передбачає використання символіки для позначення приналежності людини або об'єкта Міжнародному руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, розпізнавання медичних формувань і санітарно-транспортних засобів.

Для визначення незаконності використання символіки у конкретному випадку необхідно звертатися до інших нормативно-правових актів, зокрема, до Закону України «Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні» від 8 липня 1999 р., Женевських Конвенцій від 12 серпня 1949 р. і Додаткових протоколів до них від 8 червня 1977 р. Незаконне використання символіки може виражатися у носінні її особами, які не мають на це права, незаконному позначенні транспортних засобів та іншого майна, використанні майна з незаконно нанесеною символікою тощо.

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №36. — Ст. 316.

Стаття 445 КК передбачає загальну норму про незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Тому вона не застосовується, якщо дії можна кваліфікувати за статтями, що передбачають спеціальну норму, наприклад, як військовий злочин за ст. 435. Незаконне використання зазначеної символіки може бути кваліфіковане і за ст. 438 як порушення законів та звичаїв війни, наприклад, якщо таким чином особа симулює володіння статусом, що надає захист, при вчиненні вбивств, нанесенні поранень, захопленні в полон противника.

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила дії, передбачені ст. 445.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 445 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Піратство (ст. 446). Кримінальна відповідальність за піратство встановлена відповідно до Женевської конвенції про відкрите море 1958 р. і Міжнародної морської конвенції 1982 р.

Безпосередній об'єкт цього злочину — безпека міжнародного мореплавства. Додатковим об'єктом можуть виступати відносини власності, а також життя, здоров'я, свобода, права та законні інтереси екіпажу або пасажирів морського чи річкового судна.

Об'єктивну сторону злочину утворить використання озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

Під морським і річковим судном розуміють будь-яке судно, у тому числі підводне, незалежно від його практичного призначення і використання.

Всі піратські дії, передбачені ст. 446, вчиняються з використанням судна. Таким піратським судном, відповідно до зазначених вище міжнародних конвенцій, як правило, виступає приватновласницьке судно. Використання військового корабля та іншого державного судна може кваліфікуватися як піратство лише у тих випадках, коли над ними встановлений контроль екіпажу, який вчинив заколот, або вони були захоплені сторонніми особами та в інших подібних випадках, коли вони фактично незаконно знаходилися під владою приватних осіб і використовувалися в їх інтересах.

Захоплення іншого судна означає самовільне встановлення фактичного панування (влади) над ним з отриманням можливості його використання на власний розсуд.

Під насильством розуміють фізичне насильство щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна або погроза його застосування.

Інші ворожі дії щодо екіпажу чи пасажирів іншого судна можуть виражатися у позбавленні або обмеженні волі, захопленні в рабство, нарузі над їх гідністю тощо.

Обов'язковою ознакою піратства є місце його вчинення — відкрите море або інше місце поза юрисдикцією будь-якої держави. Вчинення таких дій у межах території держави кваліфікується за іншими статтями КК як захоплення морського чи річкового судна (ст. 278), бандитизм (ст. 257), розбій (ст. 187), грабіж (ст. 186) тощо.

Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яку із зазначених у ст. 446 дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди.

Суб'єктом цього злочину може бути член екіпажу чи пасажир піратського судна.

У частині 2 ст. 446 встановлена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони вчинені повторно або спричинили загибель людей (хоча б однієї людини) чи інші тяжкі наслідки (наприклад, затоплення судна).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 446 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 446 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.