Печать

Четверте навчальне заняття. ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Posted in Уголовное право - І.Г.Богатирьов Кримінально-виконавче право України

 

Загальна характеристика виконання та відбування покарань у виховних колоніях

Метою даного навчального заняття є розкриття основного змісту виконання і відбування покарань неповнолітніми (загальна характеристика, особливості, переведення засуджених, заходи заохочення і стягнення, участь громадськості у виправленні й ресоціалізації засуджених неповнолітніх). Вважається, що серед найбільш незахищених верств населення є неповнолітні. Ті, що відбувають покарання, визначаються як особлива соціальна група з характерними для неї специфічними ознаками.

Неповнолітні - це категорія, яка передбачена в міжнародних стандартах як група "вразливих засуджених". Такий чинник, як вікові психологічні властивості особистості зазначеної категорії засуджених, викликає необхідність суттєвого пом'якшення умов відбування ними покарання порівняно із дорослими особами. Ці особливості знаходять своє відображення у більш м'якому режимі, застосуванні додаткових видів заохочень, обмеженні видів стягнень, превалюванні виховної роботи, а також широкому застосуванні методів розвитку з боку корисної ініціативи.

Одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства України є регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у виді позбавлення волі на певний строк і у виді довічного позбавлення волі. Така категорія засуджених, як неповнолітні визначають особливість регулювання виконання і відбування кримінальних покарань.

Правовими наслідками вчинення злочину неповнолітніми є:

- засудження неповнолітнього;

- примусове його поміщення у спеціальну виховну колонію;

- позбавлення волі на певний строк;

- обмеження неповнолітнього у власних правах (обирати рід занять, місце проживання, користуватися житлом та іншим майном) тощо.

У Кримінально-виконавчому кодексі України порядок виконання та відбування кримінальних покарань засудженими неповнолітніми визначені окремою главою. Наведені в ній положення розроблені з урахуванням міжнародних стандартів та орієнтовані більше на захист прав неповнолітніх та повернення їх до нормального суспільного життя, ніж на покарання за скоєний злочин.

Зокрема, для засуджених неповнолітніх передбачено більший спектр заохочень та контактів із зовнішнім світом порівняно з іншими категоріями засуджених. З метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації та завершення навчання засуджені неповнолітні при досягненні повноліття можуть бути залишені до 22 років для подальшого відбування покарання у виховній колонії.

Харчування, одяг, взуття та комунально-побутові послуги надаються засудженим неповнолітнім безкоштовно. їм дозволяється бачитись із батьками та рідними за межами виховної колонії, а перед звільненням - влаштовуватись на роботу за межами колонії.

У чинному законодавстві визначено, що єдиним видом установ виконання покарань, в яких відбувають покарання у виді позбавлення волі засуджені неповнолітні, є виховні колонії. При цьому в таких установах відбувають покарання лише особи, які не досягли 18-річного віку на момент вступу вироку в законну силу. Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

На засуджених, які тримаються в установах зазначеного виду, поширюються певні правила окремого тримання, визначені у ст. 92 КК України. Так, у різних установах відбувають покарання засуджені вперше таті, хто раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі (останні направляються до Маріупольської виховної колонії Управління ДДУПВП в Донецькій області), а також жінки та чоловіки (засуджені неповнолітні особи жіночої статі тримаються у Мелітопольській виховній колонії Управління ДДУПВП в Запорізькій області).

У різних виховних колоніях відбувають покарання засуджені за одним вироком суду. Окреме тримання інших категорій (зокрема засуджених за злочини, вчинені з необережності) діючим законодавством не передбачено. У виховних колоніях засуджені можуть витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати. Як захід заохочення їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Засуджені, які під час відбування покарання проявили сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання мають право на поліпшення умов тримання. У виховних колоніях засуджені можуть отримувати протягом року дев'ять посилок (передач) і чотири бандеролі, а в порядку заохочення їм може бути додатково дозволено отримання трьох посилок (передач) та чотирьох бандеролей протягом року.

Засуджені мають право протягом року на дванадцять короткострокових (з родичами та іншими особами) та чотири тривалі побачення (тільки з близькими родичами). Контроль за змістом бесіди під час побачень здійснюється адміністрацією установи. Як міру заохочення може бути дозволено додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, що за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії.

Ст. 143 КВК України передбачає наступні підстави для поліпшення умов тримання засуджених неповнолітніх: а) відбуття однієї четвертої строку покарання; б) сумлінна поведінка і ставлення до праці та навчання. Закон не містить категоричної вказівки про обов'язковість такого поліпшення, підкреслюючи тим самим, що позитивне вирішення цього питання є правом, а не обовуязком адміністрації колонії. У звуязку з цим на адміністрацію колонії покладено відповідальність за правильну оцінку поведінки засудженого та його ставлення до праці й навчання.

У таких випадках є не припустимим формальний підхід, навпаки існує потреба у всебічному обліку обуєктивних даних, що в сукупності характеризують поведінку засудженого. Поліпшення умов тримання може виражатися у дозволі додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати або додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії, а також мати протягом року три посилки (передачі) і чотири бандеролі. Поліпшення умов тримання здійснюється за мотивованою постановою начальника колонії. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

У полі зору ДКВС України сьогодні перебуває три категорії неповнолітніх правопорушників.

Перша категорія: неповнолітні, які вчинили злочин і за рішенням суду перебувають у слідчих ізоляторах під вартою та чекають, коли їх відправлять у виховні колонії (наразі, за даними ДКВС, їх утримується близько 1,7 тис).

Друга категорія: неповнолітні, до яких суд застосував покарання, не пов'язані з позбавленням волі (громадські роботи, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням) (таких, за даними ДКВС, на обліку в КВІ перебуває майже 9 тис. осіб).

Третя категорія є найскладнішою у зв'язку з тим, що до таких неповнолітніх суд застосував покарання у виді позбавлення волі на певний строк (нині, за даними ДКВС, їх налічується 2,7 тис, у тому числі 170 осіб жіночої статі). Аналіз літературних джерел щодо засуджених неповнолітніх показує їх соціально-педагогічну занедбаність та кримінологічну непрогнозованість.

Так, 37% засуджених неповнолітніх, по суті, ніколи не навчалися, 52% з них не отримали повноцінного виховання, 1% складають ті засуджені, які не вміють читати та писати, 8% до засудження виховувалися у спеціальних виховних закладах освіти, 1% засуджено повторно. Серед злочинів, вчинених неповнолітніми, домінують: крадіжки - 60%, розбій, пограбування — 25%, умисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень - 8%.

Більшість із засуджених (80% ) схильні до вживання алкогольних напоїв і наркотиків, кожний третій має бажання звільнитися від контролю і опіки дорослих, 5% неповнолітніх прагнуть до незалежності, 12% протестують проти суворої дисципліни і регламентованості поведінки, 7% прагнуть до вступу у статеві зв'язки і об'єднання у неформальні групи.

Наведені дані свідчать про існування серйозної соціальної проблеми в суспільстві, вказують на складність роботи з такою категорією співробітниками виховних колоній.

Законом (ст. 147 КВК) встановлено, що засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання лише до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Питання про переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, вирішується відповідною комісією виховної колонії на підставі рішення педагогічної ради виховної колонії та за згодою територіальної служби у справах неповнолітніх.

Педагогічні ради є постійно діючим колегіальним органом виховної колонії, головним завданням якого є розгляд питань та надання пропозицій адміністрації виховної колонії щодо організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, удосконалення навчально-виховного процесу.

Персональний склад педагогічної ради затверджується наказом начальника виховної колонії терміном на один рік. Педагогічна рада розглядає відповідні матеріали та вносить пропозиції начальнику виховної колонії з таких питань:

- організація навчально-виховного процесу у виховній колонії;

- узагальнення досвіду організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, підготовка відповідних рекомендацій;

- підготовка та проведення культурно-масових заходів серед засуджених; надання методичної та практичної допомоги старшим вихователям, вихователям та іншим працівникам соціально-психологічної служби;

- організація підвищення психолого-педагогічної майстерності персоналу виховної колонії; взаємодії з громадськими та державними організаціями у питаннях ресоціалізації засуджених;

- переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії та залишення таких засуджених для подальшого відбування покарання у виховній колонії у порядку, встановленому ст. 147,148 КВК України;

- застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання; взяття на профілактичний облік злісних порушників установленого порядку відбування покарання та організація індивідуально-профілактичної роботи з ними;

- зняття з профілактичного обліку засуджених, які були взяті на облік як злісні порушники встановленого порядку відбування покарання; переведення засуджених до дільниці соціальної адаптації в порядку, установленому ст. 94 КВК України;

- переведення до дільниці ресоціалізації осіб, які після переведення до дільниці соціальної адаптації припустилися порушення встановленого режиму тримання;

- застосування до засуджених заходів заохочення або стягнення; надання засудженим права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії в порядку, установленому ст. 144 КВК України;

- заохочення представників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об'єднань громадян та окремих громадян, осіб з числа персоналу виховної колонії за активну участь у забезпеченні навчально-виховного процесу.

Педагогічну раду очолює її голова - заступник начальника виховної колонії із соціально-виховної та психологічної роботи. З числа членів педагогічної ради шляхом голосування на її засіданні обирається заступник голови. До складу педагогічної ради входять заступники начальника установи, начальники відділів, частин та служб, директор загальноосвітньої школи, директор професійно-технічного училища, старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи (він же — секретар педагогічної ради), старші вихователі, методист виховної колонії, психолог, завідувач клубу.

За попереднім погодженням з головою педагогічної ради в її засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об'єднань громадян та окремі громадяни. За потребою на засідання педагогічної ради запрошуються працівники виховної колонії, які не входять до складу педагогічної ради, але до компетенції яких належить вирішення питань, що розглядаються педагогічною радою.

Основною формою роботи педагогічної ради е її засідання. Засідання педагогічної ради проводяться у разі необхідності, але не менше два рази на місяць. Рішення педагогічної ради, погоджені з начальником виховної колонії, є обов'язковими для виконання працівниками колонії.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх " здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Окрім іншого, завданням цих служб є здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх. Для цього вони мають право: перевіряти умови утримання у спеціальних установах і виховання осіб, які не досягли повноліття; приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами; звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також щодо працевлаштування, надання останнім іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

У разі прийняття комісією установи позитивного рішення щодо зміни умов тримання засуджених шляхом переведення їх до виправних колоній іншого рівня безпеки у тижневий термін до Регіональної комісії направляються наступні матеріали:

а) подання начальника установи, складене за рішенням педагогічної ради, погоджене із службою у справах неповнолітніх;

б) довідка з особової справи засудженого, в якій обовуязково зазначається наявність соціально корисних звуязків;

в) кримінально-виконавча характеристика на засудженого;

г) довідка про заохочення та стягнення;

д) медична довідка;

е) заява засудженого, який стає на шлях виправлення; ж) довідка з облікової справи у разі, якщо засуджений перебуває на профілактичному обліку як схильний до правопорушень.

Регіональна комісія перевіряє обґрунтованість наданих матеріалів та причини відмови засудженому в залишенні у виховній колонії до досягнення двадцяти двох років.

За результатами розгляду матеріалів Регіональна комісія готує подання, що направляється до Апеляційної комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, в компетенції якої відноситься вирішення питання щодо такого переводу.

У ст. 148 КВК України визначається, що, з метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років. У названій нормі реалізується сформульований у ст. 93 КВК України принцип про відбування засудженими до позбавлення волі всього строку покарання, як правило, в одній установі.

Встановлені законом підстав для залишення у виховній колонії певного контингенту засуджених після досягнення вісімнадцятирічного віку, що зазвичай призначається неповнолітнім, та застосування до них умовно-дострокового звільнення, дозволить практично реалізовувати названий принцип відносно значного числа засуджених, які тримаються у виховних колоніях

Підставами залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії є: необхідність закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання. Для залишення засудженого в колонії достатньо будь-якої з двох перелічених ознак, хоча вони зазвичай бувають тісно взаємоповуязані. При цьому зовсім не обовуязковим є повне виправлення засудженого, хоча його поведінка засудженого повинна обуєктивно підтверджувати настання достатньо вагомих змін, які характеризують, що засуджений почав ставати на шлях виправлення.

Закон обмежує термін, на який засуджений може бути залишений у виховній колонії: до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ним двадцяти двох років.

Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх. Обовуязкове узгодження зі службою у справах неповнолітніх дає можливість здійснювати їй громадський контроль за правильним вирішенням зазначених питань адміністрацією установи.

Можливі випадки, коли за формальними ознаками засуджений підлягає залишенню в колонії, однак адміністрація не вирішує це питання позитивно. Формулювання в законі "можуть бути залишені" означає право, а не обовуязок адміністрації позитивно вирішити це питання. Якщо з якихось міркувань адміністрація вважає недоцільним подальше перебування засудженого в колонії, то вноситься подання про його переведення до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 148 КВК України на осіб, які досягли повноліття та залишені у виховній колонії, поширюється положення про умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, установлені для неповнолітніх засуджених. Це означає, що будь-яке самовільне посилення режиму та умов відбування покарання відносно цієї категорії осіб, створення їм більш важких умов, є неприпустимим.

Змінюватися можуть лише форми виховного процесу, виходячи з вікових особливостей таких засуджених, інтересів, духовних та інших потреб, необхідності підготовки до життя після звільнення. Виключення складають лише умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, котрі встановлюються відповідно до законодавства про працю.

 


 

Виправлення та ресоціалізація засуджених неповнолітніх

Наразі процес виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх здійснюється в одинадцяти спеціальних виховних колоніях, з яких десять призначено для утримання осіб чоловічої статі і одна - жіночої статі. Виховні колонії розташовані в різних регіонах країни від Ковеля (Волинської обл.) до Павлодара (Дніпропетровської обл.). Неповнолітні особи жіночої статі відбувають покарання в Мелітопольській виховній колонії Запорізької обл.

Для досягнення мети виправлення і ресоціалізації неповнолітніх у виховних колоніях ДКВС України діє комплексна система заходів, яка покликана забезпечити:

- належні умови життя засуджених, сумісні з людською гідністю та нормами, які прийняті у суспільстві;

- розвиток у засуджених почуття самоповаги до себе і оточуючих шляхом мінімізації негативних наслідків позбавлення волі;

- підтримку соціально корисних зв'язків з рідними та близькими для них людьми;

- отримання освіти та професійних навичок, що допоможе їм включитися у суспільне життя після звільнення.

Комплексна система заходів, крім того, передбачає обов'язкове залучення до цього процесу всіх співробітників виховної колонії, але основне навантаження щодо виконання заходів виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх покладено на соціально-психологічну службу, педагогів та психологів.

Важлива роль у виправленні ресоціалізації засуджених неповнолітніх відводитися міжнародним стандартам та практиці виконання і відбування покарань неповнолітніми у зарубіжних країнах. Вивчення пенітенціарних закладів для неповнолітніх у Нідерландах дозволяє відмітити, що в Україні відбуваються перші позитивні зрушення щодо гуманізації процесу відбування покарань неповнолітніми засудженими. Поряд з тим, формальне перекладання деяких форм і методів виправлення і ресоціалізації засуджених у зарубіжних країнах на українські виховні колонії не відбуваються на свідомості самих засуджених.

Наприклад, засуджені у Нідерландах не уявляють собі життя в колективі, їм притаманне бажання жити ізольовано один від одного, у той час як у виховних колоніях України, навпаки, ізоляція в окрему кімнату вважається покаранням.

Процес виправлення і ресоціалізації засуджених не може бути ефективним, якщо до засуджених неповнолітніх не застосовувати заходи заохочення і стягнення. Відповідно до норм Кримінально-виконавчого кодексу України загальний порядок заохочення засуджених передбачений у ст. 130, а стягнення - у ст. 132 КК України. Що стосується неповнолітніх, то порядок заохочення і стягнення регламентовано ст. 144,145 КВК України.

Окрім загальних видів заохочення, передбачених ст. 130 КВК України для всіх засуджених, ст. 144 КВК України передбачає такі їх додаткові види:

- надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії;

- надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.

Право відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії або виходу за межі колонії у супроводі батьків чи інших близьких родичів, а також проведення короткострокових побачень надається лише засудженим, які під час відбування покарання виявили сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах. Вихід за межі виховної колонії може бути призупинено у разі проведення протиепідемічних заходів в установі чи у місцевості, на якій вона розташована.

Вихід поновлюється після зняття карантинних обмежень. Під час виходу за межі виховної колонії засуджені повинні мати охайний вигляд. На період виходу за межі виховної колонії їм може видаватися одяг цивільного зразка. Засуджені до виходу за межі установи і після повернення підлягають повному обшуку та огляду в присутності лікаря.

Право виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів у виді заохочення та короткострокового побачення за межами виховної колонії надається засудженим лише з батьками чи іншими близькими родичами (повнолітніми) у межах населеного пункту за місцем дислокації виховної колонії і закінчується не пізніше двадцятої години. Тривалість виходу засуджених за межі виховної колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин, а для проведення короткострокових побачень - норм, установлених КВК України.

Дозвіл на вихід за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів у виді заохочення та короткострокового побачення за межами виховної колонії надаються постановою начальника виховної колонії, у разі його відсутності -першого заступника або особи, яка виконує його обов'язки, за заявами засудженого та особи, яка прибула на побачення.

Право на вихід за межі колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів надається за рахунок короткострокових побачень. Батьків чи інших близьких родичів, які прибули на побачення, приймають начальник установи або його заступник, начальник відділення, ЧПНУ. їх під розписку інформують про порядок супроводу засудженого за межами установи, правила його поведінки та відповідальність.

Після проведення повного обшуку та огляду засудженого в присутності лікаря ЧПНУ під розписку доводить йому правила поведінки за межами установи та відповідальність. Вищезазначені розписки залучаються до особової справи засудженого. Для виходу за межі установи засудженому видаються посвідчення про право перебування за межами колонії та довідка відповідного зразка. Після повернення до колонії засуджений повертає посвідчення та довідка ЧПНУ, який проводить його повний обшук та огляд в присутності лікаря. Довідка долучається до особової справи засудженого.

У разі встановлення порушень правил поведінки під час перебування засудженого за межами виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів та на короткостроковому побаченні за межами установи, виявлення у нього під час обшуку прихованих від огляду заборонених предметів, виробів і речовин, ознак сп'яніння або тілесних ушкоджень уживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб.

Під час перебування за межами виховної колонії у супроводі батьків засуджені зобов'язані: дотримуватися правил громадського порядку; повертатися до установи у термін визначений у разі виникнення об'єктивних обставин, що не дають змоги повернутися в установлений термін, самому або через батьків чи інших близьких родичів негайно повідомити про це ЧПНУ, указавши місце свого перебування; на вимогу працівників виховної колонії або працівників міліції пред'являти посвідчення про право проведення короткострокового побачення за межами колонії та довідку; після повернення до установи здавати посвідчення та довідку ЧПНУ.

Засудженим забороняється: залишати межі населеного пункту, у якому дислокується установа; пересуватися без супроводу батьків або близьких родичів, з якими дозволено вихід за межі установи; уживати алкогольні напої та інші вироби на спиртовій основі; курити; проносити в установу предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено.

Склад осіб, котрим як заохочення надано право відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії, оголошується наказом начальника установи за письмовим погодженням з територіальним органом управління Департаменту. Право відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії надається, як правило, засудженим, які тримаються у дільниці соціальної адаптації виховної колонії. При цьому кількість засуджених, які одночасно виводяться за межі колонії, не повинна перевищувати п'ятнадцяти осіб. Про вивід засуджених за межі виховної колонії відповідальний від керівництва або черговий помічник начальника установи інформує чергового територіального органу управління Департаменту, а при поверненні засуджених до колонії — доповідає про їх наявність. Охорона та нагляд за засудженими, які виводяться за межі установи, здійснюється відповідно до встановлених вимог.

Засуджені мають право в установленому порядку зняти кошти зі своїх особових рахунків для оплати квитків на відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів. За порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи стягнення (ст. 145 КВК України): попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії; скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК України; поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.

Таким чином, коло стягнень, що можуть бути застосовані до неповнолітніх засуджених, є дещо звуженим порівняно з загальними стягненнями, передбаченими у ст. 132 КВК України. Так, до цієї категорії осіб не застосовуються такі стягнення: дисциплінарний штраф; поміщення в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців. Назва статті також обмежує й строк поміщення засуджених неповнолітніх у дисциплінарний ізолятор (10 діб замість 15 діб для повнолітніх засуджених).

Загалом, порядок застосування заходів стягнення до неповнолітніх засуджених є таким самим, як і регламентований ст. 141 КВК України порядок застосування стягнень до повнолітніх. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня його виявлення, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках - у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернене до виконання, то це стягнення не виконується.

Позбавлення права на поліпшені умови тримання, згідно зі ст. 132 КВК України, може бути застосоване за порушення встановленого порядку відбування покарання. У цьому випадку повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше як через б місяців з дня відбуття стягнення. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення - тільки письмово.

Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор проводиться за мотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання. До також засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор, можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор.

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його відмінити або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею за відсутності порушення з боку засудженого.

Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких: родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення до засуджених неповнолітніх, та обсяг їх повноважень. Правом застосування заходів заохочення та стягнення у повному обсязі володіють начальник виховної колонії або особа, яка його заміщує. Подібне право, але з деякими обмеженнями, має і начальник відділення соціально-психологічної служби.

Крім вказаних посадових осіб, правом застосування заходів заохочення та стягнення наділені старший вихователь та вихователь, зазначені посадові особи в колоніях інших рівнів безпеки штатним розкладом не передбачені). Так, старший вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем стягнення; попередження; догана; призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії. Вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; попередження; догана.

Значну роль у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх відіграють громадські, релігійні та благодійні організації. Громадські організації, а також окремі особи можуть брати участь у виправленні та ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, установленому КВК України та іншими законами України. Ст. 149 КВК України передбачає, що основною формою подібної участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх реалізується у діяльності піклувальних рад, що створюються при виховних колоніях.


Згідно з Положенням про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429, основними завданнями останніх є: 1) надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; 2) сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов'язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їхніх прав і законних інтересів; 3) здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.

Відповідно до покладених завдань піклувальні ради:

1) забезпечують розроблення та здійснення у виховних колоніях заходів, спрямованих на поліпшення становища засуджених, формування здорового способу життя;

2) подають пропозиції до проектів регіональних (місцевих) програм підтримки діяльності виховних колоній;

3) взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань сприяння діяльності виховних колоній;

4) надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;

5) вживають заходів щодо розширення зв'язків виховних колоній з підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань зміцнення матеріально-технічної бази цих колоній та залучення засуджених до суспільно корисної праці;

6) сприяють поліпшенню матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, здійсненню оздоровчо-профілактичних заходів;

7) організовують шефство членів піклувальних рад, представників громадських організацій і трудових колективів над засудженими, які є сиротами або залишилися без батьківського піклування, вирішують питання про надання їм матеріальної допомоги;

8) здійснюють разом з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності заходи соціального патронажу стосовно неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання;

9) виконують інші функції відповідно до законодавства. Піклувальні ради мають право:

- доручати членам піклувальної ради відвідувати виховні колонії, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітар-ного забезпечення засуджених, умови їхньої праці та навчання, стан організації соціально-виховної роботи;

- одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на піклувальні ради завдань;

- запрошувати на свої засідання представників виховних колоній, територіальних органів управління ДДУПВП, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

- проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;

- вносити на розгляд органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації виховних колоній та керівництва територіальних органів управління ДДУПВП пропозиції щодо удосконалення діяльності виховних колоній з питань поліпшення становища засуджених, дотримання їхній прав і законних інтересів;

- надавати допомогу в організації трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їхній соціальній адаптації;

- створювати належні умови забезпечення правового і соціального захисту персоналу виховних колоній.

При цьому під час здійснення своїх повноважень піклувальні ради не вправі втручатися в оперативно-службову діяльність виховних колоній. До складу піклувальних рад входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни. Членами піклувальних рад не можуть бути особи, які маю судимість.

Голова піклувальної ради, його заступник та секретар ради обираються на її засіданні. Персональний склад ради оголошується наказом начальника виховної колонії. Голова піклувальної ради, його заступник, секретар та члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.

Організаційною формою роботи піклувальної є засідання, які проводяться за потребою, але не рідше ніж один раз на три місяці. На засідання піклувальної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, інших правоохоронних органів та громадяни. У засіданнях піклувальної ради бере участь начальник виховної колонії або його заступник. Піклувал ьна рада має печатку та бланк зі своїм найменуванням.

Крім піклувальних рад, з метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених та надання допомоги адміністрації виховних колоній, при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють та інші близькі родичі. Діяльність таких комітетів регламентується положенням, яке затверджується начальником установи.

Як правило, батьківський комітет має право:

- знайомитися в установленому порядку з житловими та побутовими умовами тримання засуджених у виховній колонії;

- звертатися до громадських об'єднань для надання допомоги сиротам і особам, які позбавлені батьківського піклування, а також неповнолітнім з неблагополучних родин;

- забезпечувати посилками й передачами сиріт і осіб, які позбавлені батьківського піклування, а також засуджених, батьки яких не підтримують з ними зв'язку в період відбування покарання;

- надавати допомогу адміністрації у забезпеченні сиріт та осіб, які залишились без батьківського піклування, котрі звільняються з виховної колонії, громадським одягом;

- спільно з адміністрацією звертатися до державних органів, громадських об'єднань з питань надання допомоги у проведенні виховної роботи з засудженими.

До виховної роботи із засудженими, відповідно до ст. 25 КВК України, можуть залучатися й інші громадські організації та об'єднання. Різноманітність форм участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених, як свідчить практика, приносить вельми відчутну користь у цій діяльності, сприяє адаптації неповнолітніх до умов самостійного життя в суспільстві.

Ресурси громадських організацій, як правило, направлені на проведення різних соціальних проектів, таких як: покращення умов утримання засуджених неповнолітніх; матеріально-технічна база навчання; забезпечення корисної зайнятості та культурного розвитку.

Одним із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх є підвищення їхнього освітнього рівня та навчання професії. Важливо наголосити, що у всіх виховних колоніях діють середні загальноосвітні школи, в яких щорічно, за даними ДКВС України, навчається майже 2,8 тис. неповнолітніх засуджених, з них понад 700 отримують диплом про освіту.

Залучення засуджених до навчання є стимулом для заохочення і оцінкою ступеня виправлення. Оскільки майже 100% засуджених неповнолітніх не мають робочої професії, при виховних колоніях функціонують професійно-технічні училища, в яких готують фахівців більше двадцяти робочих професій.

Крім того, засудженим надається можливість навчатися у вищих навчальних закладах за дистанційною та заочною формою. Важливим елементом виправлення і ресоціалізації засуджених є створення у виховних колоніях належних умов їх відпочинку, корисного дозвілля та участі у культурному житті суспільства. Для цього у виховних колоніях діють:

- гуртки культурно-мистецького та спортивного спрямування;

- центри культурного розвитку та бібліотеки.

У вільний від навчання час для засуджених проводяться лекції, бесіди, тематичні вечори просвітницького, морально-естетичного та патріотичного спрямування. Крім того, вони беруть участь у підготовці концертів, фестивалів, конкурсів художньої само-діяльності("КВВ", "Калина").

Важливою складовою виправлення і ресоціалізації неповнолітніх засуджених є підготовка їх до звільнення і допомога повернення у суспільство. Цей процес розпочинається у виховних колоніях за півроку до звільнення і відбувається у формі спеціального курсу інформаційно-консультативної та психокорекційної роботи.

Завдання курсу передбачає впровадження низки активних навчально-практичних заходів, спрямованих на покращення адаптованих та інтеграційних можливостей неповнолітніх у соціумі, підвищення їх правової захищеності, знань та навичок вирішення соціально-побутових питань, безпечної поведінки та здорового способу життя.

 


 

(Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал)

Запитання для перевірки

(Максимальна оцінка відповіді — 4 бали)

1. Особливості відбування покарань у виховних колоніях неповнолітніми.

2. Посадові особи, які мають право застосовувати до неповнолітніх заходи заохочення і стягнення.

3. Переведення засудженого неповнолітнього з виховної колонії до виправної.

Теми рефератів

(Максимальна оцінка відповіді — 3 бали)

1. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

2. Правове регулювання діяльності виховних колоній для неповнолітніх засуджених.

3. Порядок застосування до неповнолітніх засуджених певних видів кримінального покарання.

Самостійна робота

(Максимальна оцінка відповіді — 2 бали)

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми

1. Дайте характеристику ресоціалізації засуджених неповнолітніх у місцях позбавлення волі в України.

2. Окресліть проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання.

3. Поясніть участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

4. Спробуйте показати особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими неповнолітніми.

5. Розкрийте правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх.

Мозковий штурм

(Максимальна оцінка відповіді — 2 бали)

І.Що є правовими наслідками вчинення злочину неповнолітнім?

Правовими наслідками вчинення ними злочину є: засудження неповнолітнього; примусове його поміщення у спеціальну виховну колонію; позбавлення волі на певний строк; обмеження неповнолітнього у власних правах (обирати рід занять, місце проживання, користуватися житлом та іншим майном) тощо.

2. Чи мають неповнолітні засуджені педагогічну занедбаність?

Засуджені неповнолітні, які відбувають покарання у виховних колоніях, становлять особливу соціальну групу суспільства. Аналіз літературних джерел показує, що зазначена категорія неповнолітніх має певну соціально-педагогічну занедбаність та кримінальну непрогнозованість.

3. У яких установах виконання покарань відбувають неповнолітні?

Кримінально-виконавчим кодексом України (ст.11) зазначено, що єдиним видом установ, де відбувають покарання неповнолітні засуджені, є виховні колонії.

4. Чи застосовуються до неповнолітніх заходи заохочення і стягнення?

До неповнолітніх засуджених з метою їх виправлення і ресоціалізації можуть відповідно до ст. 144 і 145 КВК України, можуть застосовуватися заходи заохочення і стягнення.

5. Чи можуть неповнолітні засуджені бути переведені з одної колони, до іншої?

Неповнолітні засуджені можуть бути переведені із виховної колонії до виправної колонії, але можуть бути і залишені в разі закріплення у них результатів виправлення і завершення навчання.

6. Кому належить визначальна роль у виправленні і ресоціалізації неповнолітніх засуджених?

Така роль належить персоналу виховної колонії, а також, громадським та релігійним організаціям.

7. Хто може бути запрошений на засідання піклу вальної ради неповнолітніх?

На засідання піклувальної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади,органів місцевого самоврядування, прокуратури, інших правоохоронних органів та громадяни.

8. Як проходить процес звільнення неповнолітнього?

Цей процес розпочинається у виховних колоніях за півроку до звільнення і відбувається у формі спеціального курсу інформаційно-консультативної та психокорекційної роботи.

 

Використана література

1. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К., 2006. - 96 с.

2. Про попереднє ув'язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. // ВВР України. - 1993. - № 35. - Ст. 360.

З.Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України від 25 січня 1995р. //

4. Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 8. - С. 134-137.

5. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) // Філімонов В. П., Фролов А. /. Уголовно-исполнительское законодательство Украины. - Донецк, 2003.

6. Стаднік В. Правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх // Право України. - 2005. - № 5. - С. 95-97.

7. Янчук О. Б., Калашник Н. Г. Ресоціализація засуджених неповнолітніх у місцях позбавлення волі в Україні // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь. - Вип. 10. - 2005. -К.: КЮІКНУВС. -С. 290-301.

8. Яровий А. О. Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарань для неповнолітніх // Право України. - 1999. - № 9. - С. 104-108.