Глава 46 Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
1. Загальні положення про комерційну таємницю
1. Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і стосовно якої володілець інформації вживає заходів шодо її конфіденційності. Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на який за особою, котра його досягла, або іншими володільцями визнається виключне право на використання. Інформація за своєю суттю є нематеріальною, але її зберігання і поширення здійснюється найчастіше за допомогою матеріальних носіїв.
Характерні ознаки комерційної таємниці такі:
1) комерційна таємниця має фактичну монополію конкретної особи на певну сукупність знань;
2) комерційна таємниця має найбільшу універсальність серед Інших об'єктів інтелектуальної власності;
3) комерційна таємниця невідома третім особам;
4) вона закріплює виключне суб'єктивне право на цю інформацію;
5) строк охорони її є необмеженим;
6) комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких Інших формальностей.
Виходячи з особливостей комерційної таємниці, під її поняття можуть підпадати найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.
2. Не можуть вважатися комерційною таємницею:
1) засновницькі документи;
2) документи, що надають право займатися підприємницькою Діяльністю;
3) відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності вирахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
4) відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;
5) документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів;
6) відомості про забруднення навколишнього середовища;
7) відомості про порушення антимонопольного законодавства,недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.
Річна бухгалтерська звітність юридичної особи є відкритою для заінтересованих користувачів: банків, інвесторів, кредиторів, покупців, постачальників тощо, які можуть ознайомлюватись з нею і отримувати її копії з відшкодуванням витрат на копіювання.
3. Крім комерційної таємниці, законодавство виділяє ше кілька видів відомостей, які повинні зберігатись в таємниці, — це державна, військова, медична, нотаріальна, адвокатська, банківська таємниці, особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства тощо. Комерційна таємниця відрізняється від цих видів тим, що відомості, які вона містить, стосуються комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність. Відповідно до цього суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю, тобто юридичні та фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.
2. Права володільця комерційної таємниці
1. Володілець права інтелектуальної власності має право самостійно використовувати цю інформацію будь-якими способами,але в межах, передбачених законом. Володілець права інтелектуальної власності має право дозволяти використання цієї інформаціїтретім особам на підставі договору. Насамперед він має право вбудь-який момент розкрити перед невизначеним колом осіб тівідомості, які становили комерційну таємницю, якщо це не порушує прав за зобов'язаннями контрагентів. Володілець права інтелектуальної власності має право продати або іншим способом розпорядитися цією інформацією (найчастіше це відмова самого володільця від її подальшого використання).
Суб'єкт права інтелектуальної власності може надавати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації шляхом видачі виключних чи невиключних ліцензій.
Сутність права Інтелектуальної власності на комерційну таємницю полягає в наданні володільцю інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкого загалу і вимагати, щоб треті особи утримувались від використання незаконних методів її отримання.
2. Органи державної влади, яким в силу їх повноважень, сталавідома та чи інша інформація, що містить комерційну таємницю,зобов'язані охороняти її від розголошення, недобросовісного використання, вживати всіх заходів до нерозголошення її, крім випадків, коли таке розголошення необхідне для забезпечення захистунаселення. Органи державної влади звільняються від відповідальності за її розголошення, коли сам суб'єкт права інтелектуальноївласності на комерційну таємницю не вжив заходів до її охоронивід недобросовісного комерційного використання. Для цьогосуб'єкт права інтелектуальної власності на комерційну таємницюможе використовувати всі можливі засоби в межах закону для забезпечення секретності інформації.
Володілець комерційної інформації зобов'язаний вживати всіх заходів до її охорони, а також розкрити ЇЇ за вимогою компетентних державних органів чи посадових осіб (наприклад, слідчі органи чи органи дізнання, суд).
3. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю діє доти, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, яка становить комерційну таємницю, а також існують передбачені законом умови ЇЇ охорони. В цьому випадку принцип строковості патентної охорони не діє і тому така форма охорони досить часто застосовується підприємцями.