Печать

Глава 36 Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)

Posted in Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Об'єкти авторського права

1. Об'єктом авторського права вважаються твори, але термін "твір" в Кодексі не розкрито. Виходячи зі значної кількості визначень цього терміна, запропонованих в науці цивільного права, твором як об'єктом авторського права можна визначити сукупність ідей, думок і образів, що отримали в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями об'єктивній (матеріальній) формі.

Авторське право поширюється на твори науки, літератури і мистецтва, що стали результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і достоїнства твору, а також від способу його вираження. Закон не оцінює твір, не звужує Його цінність чи достоїнство, а захищає як довгий, так і короткий твір, добрий чи поганий, корисний чи суспільно небезпечний твір. Підлягає захисту як плід творчості генія, так і простий продукт примітивної праці: міра розумової праці, обсяг, внутрішній зміст роботи не мають значення.

Важливо відрізняти власне твір, що має нематеріальну сутність, від форми його втілення (наприклад, рукопис, малюнок, нотний запис тощо). Зв'язок твору зі своїм матеріальним носієм може бути нерозривним (наприклад, картина, скульптура). Авторське право на твори зберігається навіть у випадку загибелі матеріального носія, в якому він втілений. Звичайно, практичне значення це має лише тоді, коли, наприклад, збереглися копії чи репродукції втраченого твору мистецтва, коли літературний чи музичний твір може бути ким-небудь відтворений по пам'яті тощо.

Ознаками твору як об'єкта авторського права є такі:

1)  твір має належати до сфери літературної чи художньої діяльності;

2)  твір має бути результатом творчої діяльності;

3)  твір має існувати в об'єктивній формі.

Термін "літературні та художні твори охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були відображені. Це не лише літературно-художні, а й наукові, навчальні, публіцистичні та інші роботи, що можуть бути зафіксовані на будь-якому матеріальному носії. Так, технічну творчість необхідно вважати різновидом наукової творчості, а технічні результати — науковими результатами. Математичні формули, покладені на носії, необхідно включати до поняття "література", а результати художньо-промислового конструювання (технічної естетики, дизайну) — в поняття науки і мистецтва. Наукова література  включатися в поняття "література".

Поняття "мистецтво" тлумачиться широко і включає в себе, крім образотворчого мистецтва, музику, танець, хореографію, театр, художні аудіовізуальні твори, художні фотографії тощо.

Оскільки конкретні об'єкти авторського права можуть бути характеризовані одночасно з використанням кількох з названих термінів, є сенс розглядати їх не окремо, намагаючись розмежувати, а в сукупності, як орієнтир, що вказує на відповідну галузь людської діяльності.

Твір має бути результатом творчої діяльності, хоча поняття творчості при всій очевидності важко піддається визначенню. Під творчістю розуміють духовну, інтелектуальну діяльність, в результаті якої людина розкриває свого індивідуальність і створює оригінальний, раніше не існуючий результат. Твір повинен нести відбиток особистості автора, відображати щось притаманне саме йому. Питання щодо оригінальності твору — це питання факту. Оригінальність не підлягає оцінці однаково щодо всіх творів: вона різна залежно від того, це твір художній чи літературний, популярна чи симфонічна музика, оригінальний чи похідний твір. Оригінальність твору не має бути абсолютною. Використані автором ідеї можуть бути старими, як світ, але це не заважає твору бути оригінальним. Навіть похідні твори, що виникли на основі вже Існуючих (обробки, переклади, анотації, конспекти, резюме, музичні аранжування, антології тощо) характеризуються творчим внеском, є результатом творчих зусиль їх авторів.

Для того, щоб бути об'єктом авторсько-правової охорони, твори літератури і мистецтва мають об'єктивно існувати, знаходитись в будь-якій об'єктивній формі. Об'єктивність твору означає його дійсне, безумовне існування. Щоб твір став доступним іншим людям без посередництва автора, він має знаходитись в такій об'єктивній формі, яка може сприйматися людськими почуттями: за допомогою зору і слуху, а за відсутності зору — шляхом відчуття через дотик (твори для сліпих). Об'єктивність форми твору в більшості випадків ототожнюється з матеріальністю його форми. Визначаються такі об'єктивні форми, в яких можуть існувати твори літератури і мистецтва: письмова; усна; форма звукового чи відеозапису; образотворча; об'ємно-просторова; цифрова.

Тут об'єднані різні категорії. Наприклад, письмова форма є також формою зображення, оскільки обидві є двохвимірними (плоскими) матеріальними об'єктами, на яких може бути зображено І твір літератури за допомогою знаків писемності, і картина чи малюнок — за допомогою інструментів, матеріалів і засобів живопису. Скульптура, макет, архітектурна споруда являють собою трьохмірні об'єкти, хоча письмові твори в деякому сенсі також можна розглядати як трьохмірні об'єкти. З іншого боку, деякі твори становлять єдине ціле з матеріальним носієм: картина, скульптура. Якщо зробити копію з письмового твору, це буде той же твір, а якщо зробити копію з картини або скульптури, копія так і залишиться копією, навіть якщо вона нічим не відрізняється від оригіналу.

2. Приблизний перелік форм вираження твору міститься в п. 1 ч.і ст.433 ЦК. Мета цього переліку — інформувати осіб, які займаються творчістю, та усіх заінтересованих осіб про об'єкти, які можуть отримати авторсько-правовий статус. Перелік доволі широкий  підтверджує універсальний характер авторського права:

а)  класичними літературними творами є романи, поеми, статті та інші письмові твори. Формою вираження літературних творів є мова (слова, фрази, їх сполучення), а також сполучення букв і окремих цифр та символів. Нотні знаки, зображення на папері тощо також є формою вираження літературних творів;

б)  лекції, промови, проповіді та інші усні твори охороняються авторським правом, хоча здійснення такої охорони часто є надзвичайно важким.  Часто усні твори без дозволу автора записують представники засобів масової інформації і переносять їх зміст у власні твори.  З подібними проблемами стикаються,  наприклад,викладачі вищих навчальних закладів. Усне виголошення промови,доповіді, поеми чи вірша, виконання музичного твору визнаються такими, що мають об'єктивну форму, навіть якщо вони ніде і ніякне були зафіксовані, інакше вони не могли б сприйматися іншими(окрім авторів) людьми;

в) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори, виражені письмово, можуть охоронятися як літературні твори. Водночас визнання їх об'єктами авторського права здійснюється в основному незалежно від методів сценічного втілення і форм об'єктивного вираження при публічному виконанні чи випуску в ефір. Твори хореографії і пантоміми визнаються об'єктами авторського права, якщо автор зуміє довести авторські права на них, наприклад, шляхом фіксації за допомогою ві-део- і фотозйомки;

г) музичними творами (з текстом або без тексту) визнаються тексти, в яких художні образи виражаються за допомогою звуків людського голосу, музичних інструментів або композиції цих звуків. Щоб бути об'єктом авторського права, вони повинні мати творчий характер незалежно від призначення та достоїнства;

г) до аудіовізуальних творів належить широке коло кіно-, теле-, відеотворів, які розраховані на одночасне візуальне та слухове сприйняття. Вони є синтезом різноманітних творів і творчим результатом роботи багатьох людей — художників, композиторів, акторів та інших;

д) твори живопису, архітектури, скульптури та графіки — це твори мистецтва, звернені до естетичних почуттів людини, яка їх розглядає. Найважливішою особливістю творів живописного мистецтва є нерозривний зв'язок твору з його матеріальним носієм. Твори архітектури включають в себе як будинки та споруди, так і проекти, малюнки, креслення, плани і макети, підготовлені для їх відтворення. Вони охороняються авторським правом як оригінальні твори. Оригінальність може виражатися в формі споруд, малюнків та прикрас;

є) фотографічні твори, а також твори, отримані засобами, близькими до фотографії, визнаються об'єктами авторського права. Поряд з фотографією охорона авторського права поширюється на голографії, слайди та інші твори;

є) твори ужиткового мистецтва є різновидом творів живопису, але придатні до тиражування в промислових виробах. їх характерними ознаками є утилітарність і художнє виконання. Таким чином, вони вирішують одночасно практичні і художні завдання, будучи пов'язаними з творами дизайну. До них належать ювелірні, галантерейні, металеві вироби, вироби зі шкіри, пластмаси, кістки, іграшки, значки, сувеніри;

ж)  ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні товари, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки, значною мірою мають технічний характер. Захист прав на ці об'єкти може становити певні труднощі, оскільки, наприклад, карти, плани тощо можуть бути досить схожі між собою. В більшості випадків створення карт, інших картографічних творів вимагає не лише великої технічної роботи, а й творчого внеску розробника (укладача);

з)  переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів є похідними творами, які визнаються повноцінними самостійними творами, що є результатом творчої діяльності. Всі зазначені твори засновані на первісному творі. Умови їх використання різні, оскільки різним є ступінь залежності кожного окремого твору від первісного. Як правило, це виражається в наданні твору певної форми, що відображає оригінал. Так, при перекладі літературного твору на іншу мову відбувається творче відтворення твору, що перекладається в новій творчій формі. Рівень перекладу визначається вмінням перекладача максимально точно передати специфіку образного стилю автора оригінального твору. В творчому перекладі відображається індивідуальність особистості самого перекладача.

При аранжуванні музичний твір, написаний для відповідних голосів, інструментів чи ансамблів, перекладається, наприклад, з оркестрового на фортепіано, або твору, написаного для одного музичного інструменту, для виконання оркестром (оркестровка). Обов'язковою умовою виникнення авторських прав на перелічені вище твори є дотримання їх авторами прав авторів творів, які піддавалися перекладу, адаптації, аранжуванню чи іншій переробці;

и) збірники творів авторів, якщо вони за добором або впорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності, становлять особливий об'єкт авторського права. Творча діяльність укладача полягає в самостійному доборі матеріалу, розміщенні його в оригінальній системі і обробці. Автори творів, включених в складені твори, мають право на використання свого твору, незалежно від складеного твору (якщо інше не передбачено авторським договором). Укладач збірника набуває самостійні авторські права на свій збірник, навіть якщо він складений з творів, право на які вже припинилося, або з творів, що не є об'єктами авторських прав. Особливе місце посідають твори, що виникають при створенні енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних та інших видань наукових праць, газет, журналів та ін.;

і) комп'ютерні програми набули значення творчої продукції. Ця продукція поєднує в собі результати інтелектуальної творчості і індустріальної праці великої складності. Програми для ЕОМ відповідають усім ознакам об'єктів, що охороняються авторським правом. Вони виражаються в об'єктивній формі і є результатом творчої діяльності. Поширення дії норм авторського права на програми для ЕОМ не є ідеальним рішенням хоча б тому, що поза сферою охорони авторського права залишається алгоритм програм, які являють собою ідеї і принципи, покладені в основу написання тексту програми, а також мови програмування;

ї) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності, віднесені до об'єктів авторського права як об'єктивна форма представлення і організації сукупності даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені та оброблені за допомогою ЕОМ. Як І в будь-якому збірнику, результат творчої діяльності тут виражається в особливому доборі і організації даних незалежно від того, чи є самі ці данні об'єктами авторського права. Ключовим елементом тут є форма зберігання твору (електронна чи інша форма, яка дозволяє ЕОМ обробляти дані). Тому будь-який збірник, що зберігається в електронній формі, буде називатися і базою даних.

Перелік творів, шо охороняються авторським правом, закріплений в ст.433 ЦК, є орієнтовним, невичерпним. Якщо той чи інший творчий результат не підпадає ні під один з перелічених в цій статті видів творів, але відповідає умовам, визначеним в главах 35, 36 цього Кодексу, він визнається твором і користується такою ж охороною, як і прямо перелічені в ст.433 об'єкти авторського права.

3. До об'єктів, які не охороняються авторським правом, належать насамперед ті, яким не притаманна хоча б одна з ознак творів науки, літератури чи мистецтва. Так, якщо в процесі виконаної роботи особа досягла не творчого, а виключно технічного результату, він авторським правом не охороняється. До таких результатів належать, зокрема, телефонні довідники, розклади руху потягів, адресні книги тощо, за умови, що укладачем не застосована оригінальна схема викладення довідкових даних.

Поряд з подібними об'єктами є твори, які наділені усіма необхідними для правової охорони ознаками, але не охороняються авторським правом у зв'язку з прямою вказівкою закону. По-перше, не надається правова охорона творам, строк правової охорони яких сплив. Але закінчення строку правової охорони не впливає на охорону авторства, імені автора і недоторканності твору.

По-друге, зі сфери правової охорони виключені офіційні документи, їх офіційні переклади, а також державні символи і знаки. До них належать закони, інші акти нормативного характеру: укази, постанови, стандарти, статути юридичних осіб, правила, судові рішення, а також інші офіційні документи, що видаються державними органами і службовими особами. Відповідно до ст.434 ЦК державними символами і знаками визнаються прапори, герби, гімни, ордени,  грошові знаки тощо.  Більшість з названих документів, символів, знаків є творчими досягненнями конкретних авторів, До того, як закон, судове рішення, переклад, прапор, знак, герб тощо будуть затверджені чи прийняті як офіційний документ, символ чи знак, вони існують як твори науки, літератури чи мистецтва і охороняються авторським правом. Так, проект закону охороняється як літературний твір, ескіз державного ордена — як твір мистецтва тощо. Для перетворення такого охоронюваного твору на офіційний документ, символ, знак тощо необхідна згода автора твору. Як тільки такий твір в результаті його прийняття (затвердження, схвалення) отримує статус офіційного документа, символу чи знака, він змінює свій правовий режим. Це пояснюється тим, що вказані об'єкти можуть ефективно виконувати свою роль лише у випадку, коли вони широко І безперешкодно розповсюджуються і використовуються.

По-третє, не визнаються об'єктами авторського права повідомлення про події (новини дня або інші факти), що мають характер звичайної прес-інформації. Автор повідомлення чи орган масової Інформації мають право вимагати від інших друкованих органів що сповіщають таку інформацію, вказувати на джерело її первинного оприлюднення. Якщо повідомлення про ту чи Іншу подію-супроводжується авторським коментарем, оцінкою, передбаченням - подальшого розвитку подій, аналізом чи Іншою інтерпретацією, воно стає об'єктом авторського права.


 

2. Суб'єкти авторського права

1. Суб'єктами авторського права є особи, яким належить суб'єктивне авторське право на твір. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Автор — це фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автор похідного твору (адаптації, перекладу, іншої переробки) є первинним суб'єктом права на останній без шкоди для авторського права на оригінальні твори.

Можливість володіти авторськими правами є складовою змісту цивільної правоздатності фізичної особи, яка не залежить ні від віку, ні від стану здоров'я людини. Для перетворення цієї абстрактної можливості в конкретне суб'єктивне право необхідний юридичний факт. Роль такого факту виконує створення твору, що є юридичним вчинком, а не правочином. За відсутності іншого, авторство визначається за тим, хто зазначений як такий в творі шляхом згадування його Імені, розміщення його підпису (зазвичай так буває в творах живопису) на оригіналі твору або примірнику твору, що дозволяє його ідентифікувати. Йдеться про презумпцію авторства вказаної особи, яка може бути спростована шляхом наведення доказів протилежного. Первинним суб'єктом авторського права не може бути юридична особа, оскільки створювати нове, бути авторами можуть лише живі люди — фізичні особи.

2. Суб'єктами похідних авторських прав є фізичні та юридичні особи, які стали володільцями деяких прав автора відповідно до договору або закону. Суб'єкт похідного авторського права не може отримати всю сукупність прав автора (особистих немайнових і майнових).

Крім спадкоємців, авторські права можуть переходити до видавництв, театрів, кіностудій тощо. Вони набувають авторські права на основі укладених з авторами або їх спадкоємцями авторських договорів. Стаючи суб'єктами авторських прав, ці юридичні особи використовують твори тими способами, які передбачені конкретними авторськими договорами, і у встановлених ними межах. До цих суб'єктів авторського права належать також організації, що управляють майновими правами авторів на колективній основі (ст.435 ЦК).

3. Авторські твори можуть створюватись не одним, а двома чи кількома особами. В такому разі йдеться про співавторство (ст.436 ЦК). Для співавторства вимагається, щоб твір являв собою єдине ціле і був результатом творчої діяльності двох чи кількох осіб. У разі відсутності хоча б однієї з названих умов немає і співавторства. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле (неподільне співавторство) чи складається з частин, кожна з яких може мати ше й самостійне значення (роздільне співавторство). Самостійне значення визнається за такою частиною твору, яка може бути використана автором незалежно від інших частин твору, якщо інше не передбачено договором між співавторами. Якщо між співавторами відсутній договір, авторські права на твір здійснюються ними спільно.

 

3. Виникнення і строки чинності авторських прав

1.  Положення про те, що авторське право виникає з моменту створення твору (ст.437 ЦК), є визначальним для всієї системи авторського права. Авторським правом охороняються як опубліковані (випущені в світ), так і не опубліковані твори, виражені в об'єктивній формі. Отже, авторське право виникає не з моменту опублікування твору, а з моменту його створення — вираження в об'єктивній формі, що дозволяє сприймати твір іншими особами, окрім автора. Оскільки створення твору є юридичним вчинком, твори можуть створюватися малолітніми,  неповнолітніми і, природно,повнолітніми особами. Визнання авторського права необхідне для того, щоб автор мав право на судовий захист своїх прав у всіх країнах Бернського Союзу від будь-яких осіб, які допускають незаконне використання його твору. Автори можуть застосовувати уніфікований спосіб сповіщення про виключні майнові права на твір. Для оповіщення про ці права їх суб'єкт має право використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох компонентів:

латинської букви "С" в колі ©;

імені (найменування) власника виключних прав;

року першого опублікування (випуску в світ).

Для виникнення, здійснення і охорони авторського права не вимагається реєстрації твору, іншого спеціального оформлення твору чи дотримання будь-яких інших формальностей.

2.  Якщо момент створення твору збігається з часом його опублікування (випуску в світ), буває важко визначити час створення твору. Поділ творів на опубліковані і неопубліковані має важливе значення, хоча авторським правом охороняються і ті, й Інші твори. Водночас якщо неопубліковані твори недоторканні і в жодному разі не можуть бути використаними без згоди їх авторів, то опубліковані твори у виключних, прямо передбачених випадках можуть бути використаними заінтересованими особами без згоди авторів і навіть всупереч їх запереченням.

Стаття 442 ЦК визнає опублікуванням твору (випуском твору в світ) повідомлення твору невизначеному колу осіб, у тому числі шляхом видання, публічного виконання, публічного показу, передачі по радіо чи телебаченню, відображення в загальнодоступних електронних системах інформації. Необхідно відзначити, що поняття "опублікування твору" (чи "випуск твору в світ") за ЦК розходиться з аналогічним поняттям, закріпленим Всесвітньою конвенцією про авторське право. Відповідно до ct.I Конвенції опублікуванням вважається випуск лише таких екземплярів твору, які призначені для читацького або глядацького сприйняття. Тому, наприклад, випуск в обіг грамплатівок та інших звукозаписів літературних, музичних та інших творів опублікуванням твору не визнається, оскільки вказані матеріальні носії забезпечують лише слухове сприйняття творів. Відомо, що за наявності суперечностей між національним законодавством та міжнародним договором мають діяти положення міжнародного договору.

Забороняється опубліковувати твори, що порушують права людини на таємницю її особистого і сімейного життя. Неприпустимо випускати в світ твір, який завдає шкоду громадському порядку, здоров'ю та моралі населення.

Крім автора, право на опублікування твору визнається за його правонаступниками, якщо автор не заперечував проти цього за свого життя.

3. Охорона майнових прав на твори, як правило, поширюється на весь строк життя автора плюс 70 років, що вшиковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього зі співавторів, крім випадків, встановлених законом (ст.446 ЦК).

Обмеження строку охорони майнових прав інтелектуальної власності на твір покликане полегшити доступ до твору, що охороняється. Такі обмеження обґрунтовуються тим, що:

1)  автори користуються загальним культурним спадком, з якого вони черпають необхідні елементи для створення своїх творів. У зв'язку з цим вважається справедливим, щоб їх твори також стали складовою частиною загального фонду;

2)  принцип "вічного права" має згубні наслідки для розповсюдження творів і не забезпечує безумовного доступу широких мас до культури.

Водночас обмеження строку охорони прав має негативний майновий вплив лише на спадкоємців, оскільки підприємці використовують такі твори безкоштовно. Використання творів, що стали суспільним надбанням, не призводить до зниження цін на книги, записи музичних творів, квитки на спектаклі тощо.

Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, він може вільно і безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками,  встановленими законом (ст.447 ЦК).

Твори можуть використовуватися, передаватися в ефір, видаватися, публічно виконуватися, піддаватися переробці (адаптуватися, перекладатися тощо) будь-ким. При цьому ніхто не може набувати на них виключні права, крім випадків з перекладами і адаптаціями.

 

4. Зміст суб'єктивного авторського права

1.  Зміст суб'єктивного авторського права визначає його значення і цінність для суспільства, активно впливає на його форму. Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ на особисті немайнові і майнові права. Важливість цього поділу полягає в тому, що особисті немайнові права можуть належати лише автору твору. Вони, як правило, не переходять до інших осіб і охороняються безстроково. Майнові права можуть вільно відчужуватися іншим особам І мають строковий характер. Правомочності особистого характеру, що створюють особисте немайнове право, дозволяють зберегти особистість автора в тому вигляді, в якому вона виявляється в його творі. З іншого боку, правомочності майнового характеру, що утворюють майнове право, дозволяють автору здійснити  економічну експлуатацію,  використання  належного Йому твору, або, як правило, надавати дозвіл робити це третім особам,отримуючи винагороду.

2.  Автору твору належать особисті немайнові права, встановленіст.ст.423, 438 ЦК. Особисті немайнові права є сутнісними, немайновими, невід'ємними від авторства і абсолютними. Сутнісними вони є тому, що включають в себе мінімум прав, які набуваються завдяки створенню твору і без яких авторство втрачає сенс. Водночас на відміну від прав особистості, вони не належать особі від народження, оскільки не належать усім людям, а лише тим з них, хто є автором. Вони є немайновими, оскільки їх не можна оцінити в грошовому вираженні, навіть якщо це І відбувається побічно (підвищення престижу автора, популярність твору тощо). Особисті немайнові права нерозривно пов'язані з особистістю автора твору. Вони є абсолютними, оскільки захищаються від усіх і кожного. З цієї характеристики випливає, що особисті немайнові права є невідчужуваними і від них не можна відмовитись. Вони не можуть бути об'єктом вилучення, примусового виконання чи експропріації. На них непоширюється дія строку позовної давності. Ці права не можуть стати об'єктом суброгації, оскільки обумовлені фактом авторства.

В коментарі до ст.423 ЦК міститься характеристика таких особистих немайнових прав, як право на визнання людини творцем (автором) об'єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоду честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності.

Стаття 438 ЦК передбачає кілька додаткових особистих немайнових прав автора, що відображають специфіку авторського права.

Автор має право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це можливо. Право на ім'я багато в чому ідентичне праву авторства, оскільки визнання авторства означає, що автору належить право називати себе так, як він того бажає. Він може вказати як автор своє дійсне Ім'я, псевдонім або зробити свій твір анонімним. При опублікуванні твору право авторства і право на ім'я практично сприймаються як одне й те ж саме. Автор, який використовує псевдонім, і автор, який вирішив залишитися анонімом, володіють усіма правами на свій твір — як особистими немайновими, так і майновими. Фізичні та юридичні особи, що за згодою автора випускають твір у світ, не мають права розкривати ім'я автора. Якщо вони це зроблять, то порушать право автора забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору.

3.  Право на недоторканність твору забезпечується автором значним набором засобів (ст.439 ЦК). Проголошено право автора протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або Іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Право на недоторканність твору поряд з правами на опублікування і визнання твору є основою особистих немайнових прав. Важливість цього права підтверджується І тим, що у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. У разі відсутності такої особи недоторканність твору   охороняється   спадкоємцями   автора,   а   також   іншими   заінтересованими особами. Такими особами є, зокрема, особи, якімають права на використання твору за договорами з авторами.

4.  Майнові права інтелектуальної власності пов'язані з можливостями автора щодо використання його твору. Автор самостійно вирішує, яким чином буде використовуватися його твір. При цьому ніхто не має права використовувати твір без дозволу автора або іншого правоволодільця. Виключні майнові права визначаються як права автора самостійно здійснювати чи дозволяти здійснювати ті чи інші дії щодо його твору (ст.ст.440, 441 ЦК). Фактично виключне авторське право на використання твору поширюється тільки на ті форми і способи використання, які перелічені в ст.441 ЦК, а також на дії, які встановлені законом (наприклад, ст.15 Закону про авторське право). Першою формою використання твору ст.441 ЦКназиває опублікування твору (випуск у світ).

Використання твору здійснюється лише за згодою автора (ст.443 ЦК), крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених ЦК (ст.444) та іншим законом (наприклад, ст.ст.22—25 Закону про авторське право). Правомірним використанням твору без згоди автора та інших осіб і безоплатно в ст.444 ЦК названо використання твору:

1)  як цитати з правомірно опублікованого твору або як ілюстрації у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв,зазначення джерел запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2)  для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Правомірне використання твору без згоди автора має супроводжуватися зазначенням імені автора твору та джерела запозичення. Якшо інше не встановлено ЦК та іншими законами, автор має право на плату за використання його твору (ст.445 ЦК).

До складу права на винагороду входить не лише "просто" право вимагати відповідних виплат, а й можливість обумовити розмір, порядок, строк виплати та інші умови отримання винагороди. Всі ці питання вирішуються в авторських договорах, на основі яких і здійснюється використання творів.

Після права на опублікування твору (випуск твору у світ) "право на відтворення твору будь-яким способом та у будь-якій формі" вважається одним з основних майнових прав автора. Відтворення пов'язане з фіксацією твору на матеріальному носії або з записом в ЕОМ чи в Інтернеті. Історично не право було єдиним майновим правом: правом на виготовлення копій книжок, що знайшло відображення в терміні copyright (право на копіювання). Тепер воно перекладається як "авторське право". Таким чином, правом на відтворення є право на повторне надання твору об'єктивної форми, що допускає його сприйняття третіми особами. Відтворення може здійснюватись в іншій об'єктивній формі порівняно з тією, в якій він був початково виражений. Це також залежить від типу твору. Якщо до недавнього часу відтворення завжди пов'язувалося з конкретною річчю, реальним "екземпляром", то сьогодні звичайним є відсутність конкретного "речового" екземпляру для кожного твору.

Так, цифрове відтворення твору, як правило, знаходиться в пам'яті відповідного електронного пристрою серед тисяч (мільйонів) інших творів. Звичайно, ця частина пристрою цілком матеріальна, але в багатьох випадках не буде існувати самостійного, уособленого в просторі екземпляру поширеного твору. Але це повинно серйозно впливати на правомочність відтворення твору. Використання твору шляхом його перекладу завжди здійснюється в сполученні з іншими формами використання твору (відтворення, розповсюдження, публічне виконання, передача в ефір тощо). Це пояснюється тим, що здійснений переклад не розповсюджується автором, не може бути заборонений ним. Більше того, здійснення перекладу може бути дозволено автором за договором, але це має сенс, якщо автор дозволив, крім того, конкретне використання твору в перекладі. За допомогою перекладу твір знаходить своє вираження в іншій мові ніж та, що використовується в оригіналі. Поняття "переклад" не застосовується до творів мистецтва. Переклад програми для ЕОМ на Іншу машинну мову не вважається перекладом в сенсі авторського права.

5. Право на переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни подібне до права на переклад. Воно включає як можливість автора або самому переробляти твір в Іншій вид, форму чи жанр, або давати дозвіл на переробку іншим особам. Створені в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторського права Як правило, надання автором згоди на переробку означає І його згоду на використання створеного в результаті переробки нового твору. Автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її використання.

Твір може використовуватись шляхом включення його складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо. Збірники творів, зокрема збірники законів, судових рішень І доктрин, можуть включати повні і скорочені тексти та аналітичні резюме або тексти обох категорій.

Скорочені тексти і аналітичні резюме самі по собі є похідними творами і охороняються як такі. На інші поширюється режим попереднього дозволу авторів охоронюваних висхідних творів. Базою даних є весь комплекс елементів Інформації, що відбираються відповідно до попередньо встановлених критеріїв, що систематично обробляються і вводяться в пам'ять комп'ютерної системи, доступ до якої має визначена кількість користувачів. Бази даних є електронними сховищами даних і інформації. Це зв'язані чи поєднані між собою електронні картотеки, мета яких — забезпечити доступ до документації необмеженого кола осіб. Комп'ютери суттєво змінили масштаби та економічне значення компіляцій чи збірників даних, дозволили створювати бази даних І забезпечувати при цьому обробку необмеженого обсягу інформації та її майже миттєву передачу в будь-який регіон світу. Можливості зберігання інформації на відео-носіях, мікросхемах тощо постійно розширюються.

Енциклопедії І антології, що являють собою за підбором І розміщенням матеріалів результат інтелектуальної діяльності, охороняються як такі, без шкоди для прав авторів кожного з творів, що становлять частину таких збірників.

Право на публічне використання зазвичай визначається як право на показ твору шляхом декламації, гри, танцю чи якимось іншим чином, в тому числі за допомогою технічних засобів в місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, що не належать до І звичайного кола сім'ї чи до близьких знайомих сім'ї. Публічне виконання є одним з найбільш популярних засобів використання і І розповсюдження багатьох видів творів літератури і мистецтва. Публічний показ здійснюється стосовно творів образотворчого мистецтва. Показ — це право продемонструвати оригінал чи екземплярі твору.

Право на публічне виконання включає в себе право автора (іншого право володільця) забороняти публічне виконання (показ) твору. Це пов'язано з тим, що невдало влаштоване публічне виконання (показ) може стати антирекламою твору та здатне призвести до комерційної невдачі. Необхідно зазначити, що з точки зору маркетингу, реклами і організації продаж екземплярів чи копій творів - мережею Інтернет є Ідеальним засобом.

6. ЦК закріплює за автором самостійне право на розповсюдження екземплярів твору будь-яким способом, зокрема право на продаж екземплярів творів і передання їх в найм (оренду). ЦК не передбачає вичерпного переліку способів розповсюдження творів, називаючи лише типові — продаж і передача в найм (оренду). Існують й інші способи розповсюдження творів, наприклад, передача екземпляра твору в комерційний прокат, депонування тощо. До речІ, право на передання твору в прокат належить автору незалежні від права власності на екземпляр твору, оскільки придбання матеріального носія не дає власнику права передавати цей носій в оренду без згоди автора. Це положення дозволяє побічно відмежовувати дане право від власного розповсюдження. Якщо екземпляр твору правомірно введено в обіг (шляхом першого продажу), автор втрачає контроль над його подальшим розповсюдженням. Інакше кажучи, згода автора вимагається лише на перший продаж екземпляру твору, в подальшому він циркулює в цивільному обігу вільно, не порушуючи авторських прав. Це правило виражає широко відомий принцип, який в праві промислової власності Іменується "принципом вичерпання прав".

Право на імпорт примірників твору, примірників його перекладів, переробок забезпечує автору можливість дозволяти або забороняти імпорт екземплярів твору, включаючи і ті, які виготовлені з дозволу автора чи іншого правоволодільця. Право на імпорт вважають частиною права на розповсюдження. Причиною введення права на імпорт є те, що майнові інтереси правоволодільців стали порушуватися міждержавними потокам и контрафактної продукції, що виробляється в інших країнах. Право на імпорт поширюється лише на екземпляри творів у формі матеріальних об'єктів, що в відповідних умовах є дієвим заходом. Водночас це право не має сенсу в глобальній інформаційній інфраструктурі поза транснаціональними коридорами. В такому середовищі твори "імпортуються" не в матеріальній, а в віртуальній формі, до якої право на імпорт застосувати неможливо.

Викладений перелік форм і способів використання твору не є вичерпним: законом можуть встановлюватися й інші дії, що визнаватимуться використанням твору.

Важливе значення має таке майнове право інтелектуальної власності на твір, як право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Перелік конкретних дій, спрямованих на реалізацію названого права викладено в ст.ст.52, 53 Закону про авторське право.

За автором та його правонаступниками визнається невідчужуване право на одержання грошової суми в розмірі 5% від суми кожного продажу оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Зазначена сума має сплачуватися продавцем оригіналу твору. Це право є особливим правом — правом слідування. Основною метою цього права є захист майнових Інтересів художників, авторів інших творів образотворчого мистецтва, авторів рукописів творів, які нерідко, особливо на початку творчого шляху, продають свої твори за безцінь — значно дешевше їх реальної вартості. Право на отримання прибутку від перепродажу творів якоюсь мірою компенсує ту несправедливість, яка була допущена стосовно автора на початку його творчої діяльності.

Спадкоємцям право слідування належить до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.