Глава 32 Право користування чужим майном Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Поняття і види сервітутів

1. Сервітут чи сервітутне право є правом обмеженого користування будь-яким чужим майном однією чи кількома особами. Вперше в Україні про сервітут згадано в Законі про власність, ч.6 ст.4 якого містить припис, за котрим власника певного майна може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Сервітути походять ще з римського приватного права І мають досить широке застосування майже в усіх країнах світу до цього часу. Практика застосування сервітутів виробила певні характерні його ознаки.

1)  сервітут —  це право однієї особи  користуватися майном іншої особи в обмеженому обсязі (право проїжджати, брати воду,прокладати трубопровід тощо);

2)  сервітути можуть встановлюватися на будь-яке майно — рухоме і нерухоме, але завжди на індивідуально визначене. Родові речі не можуть бути об'єктом сервітуту;

3)  сервітутне право може бути встановлене на конкретно визначений строк або без такого чіткого визначення;

4)  право обмеженого користування чужим майном може бути встановлено за певну винагороду або без такої;

5)  сервітут — це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, котра володіє ним на законній підставі;

6)  сервітут встановлюється в тих випадках, коли особа, яка заінтересована   в  установленні   сервітуту   (суб'єкт  сервітутного права), не може задовольнити свої потреби за рахунок власного майна;

7)  за загальним правилом сервітути встановлюються на сусідню земельну ділянку, на Інше майно сусіда, але об'єктом сервітутів може бути й інше майно;

8)  сервітут обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном скористається суб'єкт сервітутного права, а потім власник майна;

9)  власник майна, обтяженого сервітутом, чи інша особа, яка ним володіє на законній підставі, не може змінити обсяг і зміст сервітутних прав чи скасувати їх;

10) Сервітут (сервітутне право), хоча І може бути встановлене Договором, за своєю юридичною природою не є договором і породжує не договірні відносини, які можуть бути припинені в будь-який час. Сервітут — це речове право, суб'єктом якого є особа, в інтересах котрої встановлено сервітут.

Залежно від того, яке майно є об'єктом сервітуту, розрізняють земельні й особисті сервітути. Земельні сервітути у свою чергу можуть бути встановлені на сільську земельну ділянку (сільські земельні сервітути) І міську земельну ділянку (земельні міські сервітути). Практика виробила багато різноманітних земельних сільських сервітутів:

1)  право проходу та проїзду на велосипеді;

2)  право проїзду на транспортному засобі по наявному шлях стільки-то разів за певний проміжок часу;

3)  право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

4)  право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або (через сусідню земельну ділянку;

5)  право прокладати на свою земельну ділянку водопровід з чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

6)  право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

7)  право поїти свою худобу з природної водойми, розташованої!на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

8)  право прогону худоби по наявному шляху;

9)  право встановлення будівельних рихтувань та складування1будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

10) інші земельні сервітути, які не суперечать чинному законодавству.

2. Сервітути полягають у будь-якому користуванні сусідньою земельною ділянкою, що знаходиться в місті. Це — право прибудуватися до сусідньої споруди, право використати повітряний простір над сусідньою ділянкою тощо.

ЗК дає інше визначення сервітуту: "Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною; ділянкою (ділянками)" — ст.98.

Таким чином, ЗК суб'єктом сервітутного права визнає лише власника земельної ділянки або землекористувача, які бажають задовольнити свої потреби за рахунок сусідньої земельної ділянки. ЦК такого обмеження не містить: суб'єктом сервітутного права може бути будь-яка фізична чи юридична особа.

Земельну ділянку, на яку встановлено сервітут, прийнято називати обслуговуючою (лат. serire — обслуговувати, звідси й назва цього права). Земельна ділянка, на користь якої встановлено сервітут, називається пануючою. Зміна власників зазначених земельних ділянок не припиняє сервітутного права. Суб'єктом земельного сервітуту є той, хто в даний момент є власником пануючої земельної ділянки.

3. Особисті сервітути можуть встановлюватися як на рухоме, такі на нерухоме майно. Нині найбільш поширеними серед особистих сервітутів є так звані узус (право користування чужим майном безодержання доходів від нього), узуфрукт (право користування чужим майном з правом на доходи від нього), право користування рухомим майном.

 

2. Суб'єкти сервітутного права

1. Суб'єктом сервітутного права є особа (як фізична, так і юридична), яка не може задовольнити свої потреби власним майном(земельна ділянка потребує поливу, а вода є лише на сусідній ділянці; пройти до річки можна лише через сусідню земельну ділянку тощо). Ці потреби можуть бути задоволені за рахунок сусідньої ділянки.

Особа, що претендує на сервітут, повинна довести, що свої потреби вона може задовольнити лише за рахунок сусідньої чи іншої земельної ділянки. Інших способів для задоволення цих потреб не існує. Суб'єктами сервітутних правовідносин можуть бути не тільки власники земельних ділянок, а й інші особи, які володіють зазначеними ділянками на законній підставі. Проте володілець обслуговуючої земельної ділянки повинен мати право давати згоду на встановлення сервітуту за договором.

2.  Між суб'єктами земельних і особистих сервітутів є істотна відмінність. Суб'єктом земельного сервітуту є та особа, яка в момент встановлення сервітуту є власником пануючої ділянки, хто б вона не була. Суб'єктом особистого сервітуту є конкретно визначена особа, на користь якої встановлено сервітут. Сервітутне право належить лише їй, вона не може передавати своє право користування чужою річчю іншій особі.

Суб'єктами сервітуту можуть бути будь-які юридичні особи, в тому числі держава та її органи, інші юридичні особи незалежно від форм власності.

3.  Суб'єктом сервітуту на житло можуть бути члени сім'ї власника житла. Члени сім'ї власника житла, які проживали разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Власник житла визначає конкретне приміщення, яким можуть користуватися члени його сім'ї. Вони втрачають право на користування житлом, якщо протягом року без поважних причин не користувалися ним.

Право користування житлом власника у членів його сім'ї виникає лише за умови, що іншого житла, придатного для проживання, У них немає. Тому в разі появи в останніх такого житла вони втрачають право на користування житлом, яке їм було надано як членам сім'ї власника цього житла.

4.  Об'єктом сервітутів може бути передусім нерухоме майно; земельні ділянки, інші природні ресурси (сінокоси, водоймища, корисні копалини, ліси тощо), житло, придатне для проживання, інші будівлі і споруди. Житлом, придатним для користування, можуть бути власні будинки, квартири, окремі приміщення, придатні Для проживання. Об'єктом сервітуту може бути й рухоме майно:тварини, транспортні засоби, устаткування та обладнання, побутове майно тощо.


3. Встановлення сервітутів

І. Сервітути встановлюються законом, судовим рішенням, заповітом, давністю користування. Сервітути можуть встановлюватися и договором. Проте сам сервітут не є договором, він лише встановлюється договором (наприклад, договором купівлі-продажу встановлюється право власності). За договором про встановлення сервітуту власник майна за певну плату або без неї поступається своїм правом володіння і користування майном іншій особі (суб'єкту сервітутного права). Інакше кажучи, власник продає своє право користування майном іншій особі. Земельні сервітути, встановлені договором, набувають чинності після державної реєстрації, в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухомість.

Сервітут — речове право, яке породжує абсолютні і виключні відносини, але не зобов'язально-правові.

2. Підстави виникнення сервітутів шляхом припису закону, постанови суду чи заповіту особливих коментарів не потребують. Держава може прийняти будь-який припис, за яким через приватні земельні ділянки буде прокладено трубопровід чи іншу лінію зв'язку. Суд може постановити рішення, яким зобов'язати власника земельної ділянки чи іншого майна допустити обмежене користування своїм майном іншими особами. Власник земельної ділянки чи іншого майна може покласти через заповіт обов'язок на одного із спадкоємців надавати право проїзду через його ділянку. Власник земельної ділянки вирішив заборонити своїм сусідам ходити через його ділянку до річки, на що сусіди резонно відповіли: діди наші ходили і ми будемо ходити.

Право користування членів сім'ї житлом його власника породжується фактом членства сім'ї. При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин. Члени сім'ї власника мають право на користування житлом і тоді, коли сім'я зберігається в повному складі, і тоді, коли вона розпалася. Дружина власника житла та їх діти мають право користуватися житлом власника навіть після розлучення.

 

4. Зміст сервітутного права

І. Зміст сервітутного права визначається видом сервітуту, об'єктом та обсягом прав. Обсяг сервітутних прав визначається тим джерелом, яким він встановлюється заповітом, судовим рішенням, законом чи договором. Якщо сервітут встановлюється договором, то останній підлягає обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Законом і заповітом також визначається обсяг сервітутних прав. Суб'єкт сервітутного права (користувач) має право "взяти певну кількість відер води, напоїти стільки-то голів худоби, випасати певну кількість голів, накосити стільки-то сіна тощо. Обсяги користування визначаються і стосовно інших об'єктів сервітутних прав.

Зміст сервітутного права визначається і самим видом сервітуту. Земельний сервітут на право проїзду через чужу ділянку передбачає лише право проїзду, але в сервітуті має бути конкретно визначено, яким саме видом транспорту має право проїзду суб'єкт сервітутного права і скільки разів за певний проміжок часу.

2.   Суб'єкт сервітутного права несе й певні обов'язки. Якщо встановлено платний сервітут, то за користування ним має вноситися визначена плата власнику майна, обтяженого цим сервітутом. Плата вноситься в розмірі, в строки і в порядку, передбаченому тим джерелом, яким встановлено сервітут. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна суб'єктом сервітуту, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

3.   Суб'єкт сервітутного права може просто відмовитися від подальшого користування чужим майном. Це його право. Строкові сервітути, тобто ті, які обмежені певним строком, припиняються також зі спливом встановленого строку. Підставою для припинення сервітуту може бути його тривале невикористання — протягом З років підряд.

Особисті сервітути припиняються смертю особи, на користь якої було встановлено сервітут. Проте смерть власника майна, обтяженого особистим сервітутом, не припиняє його чинності. Що стосується земельних сервітутів, то як вже зазначалося, зміна власників не припиняє сервітутного права.

Нарешті, сервітут припиняє свою чинність і в тих випадках, коли відпали фактори, які зумовили встановлення сервітуту. Водний сервітут було встановлено через відсутність води на земельній ділянці особи, яка вимагала встановлення сервітуту. Через певний час вода на цій ділянці з'явилася (зробили своє водоймище, викопали криницю, підвели воду каналом тощо). В таких випадках відпадає необхідність користування водою сусідньої земельної ділянки.

Сервітут може бути припинений і за рішенням суду на вимогу власника майна, якщо для цього виникнуть серйозні підстави, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо його використання перешкоджає використанню цієї ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений і в інших випадках, передбачених законом.

 

5. Захист сервітутних прав

1. За загальним правилом сервітути захищаються таким же чином, як і право власності. Але цивільно-правові засоби захисту права власності можуть застосовуватися для захисту сервітутів не в усіх випадках його порушення. Сервітут — це все ж таки право користування чужим майном, а не саме майно, тобто сервітут хоча й речове право, але об'єктом його є не річ, а лише право користування останньою. Ця обставина зумовлює певну специфіку захисту сервітутів. Речово-правові засоби захисту права власності можуть бути використані в тих випадках, коли суб'єкт сервітутного права втратив право володіння об'єктом користування або йому іншим чином заважають користуватися ним. Якщо ж порушення сервітутного права не пов'язано з втратою права володіння об'єктом користуванням чи настанням інших перешкод, то речово-правові засоби захисту права власності для захисту сервітутів не можуть бути використані.

Порушення сервітутного права найчастіше проявляється у відмові в наданні користування чи його обмеженні певним чином, тобто коли заперечується право на користування або це право обмежується безпідставно. Іншими словами, такі порушення проявляються не в перешкодах до нормального використання об'єкта сервітуту. Якщо йдеться саме про перешкоди, які заважають нормально користуватися об'єктом сервітуту, то має бути застосований негаторний позов.

Коли ж порушення проявляється в запереченні права на користування певною чужою річчю чи в його обмеженні, негаторний позов не може бути застосований.

У даному разі має бути застосований позов, протилежний негаторному. Негаторний позов спрямований на усунення перешкод до користування. Протилежний йому позов навпаки спрямований на визнання права на користування чужою річчю (майном). У римському приватному праві такий позов називався конфесорним.