Глава 13 Речі. Майно
1. Речі як об'єкти цивільних прав
1. У ЦК, на відміну від ЦК 1963 p., введена самостійна глава"Речі. Майно", в якій вперше законодавчо сформульовані поняття"речі" та "майно" і здійснено класифікацію цих об'єктів. Якщо в ЦК 1963 p. закріплювався поділ речей на складові частини речі, на головну річ і її приналежності, на плоди і доходи (ст.ст.131—133),на ділимі і неділимі (ст.115), то у ЦК класифікаційний поділ речей і майна зроблений значно ширше з урахуванням досягнень юридичної науки та практики.
2. Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, що об'єктивно існує та за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. За ст.179 ЦК — це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Такі предмети матеріального світу можуть бути природного походження або створеними у результаті різноманітної діяльності людей.
3. Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей грунтується переважно на їх природних властивостях чи суспільному значенні І визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.
Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.
Статтею 180 ЦК особливим об'єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
4. Речі рухомі та нерухомі. За радянського періоду у цивільному праві утвердився поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання, що на сьогодні втратило своє попереднє юридичне значення. Політична економія поділяла речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вартість на готовий продукт (основні засоби).Такий поділ речей мав своє вирішальне значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно,слугував підставою для встановлення для них різного правового режиму. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгалтерського обліку.
У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав поділяються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не мало даного поділу речей. У примітці до ст.21 ЦК УРСР 1923 р. зазначалося: "із скасуванням приватної власності на землю скасовується поділ майна на рухоме та нерухоме". Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".
ЦК, на відміну від ЦК 1963 p., поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. Відповідно до ч.і ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Крім того, законодавець визнав за доцільне поширити режим нерухомої речі також на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають держаній реєстрації. Таким чином при віднесенні речей до категорії нерухомості використано два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, І юридичний — умови визнання законом тих чи інших речей нерухомими за правовим режимом. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою підставою для визнання їх нерухомими речами (тобто речами, прирівняними до нерухомості).
Отже, за першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх є неможливим (жилі будинки, інші будівлі та споруди, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива. З огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості, наприклад повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти. Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.
Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає в тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість І правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду (ст.182 ЦК).
Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках тривалий час здійснюють державні комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації, які виконують функції реєстратора.
Що стосується земельних ділянок, то ЗК (ст.202) передбачив обов'язкове здійснення державної реєстрації земельних ділянок у складі державного реєстру земель.
Порядок державної реєстрації регулювало Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
ЦК також передбачає державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення (ст.182).
1 липня 2004 р. прийнято Закон про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, яким визначаються правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, їх обмежень. Дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію прав на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші об'єкти цивільних прав, на які іншими законами поширено правовий режим нерухомої речі, а також на державну реєстрацію підприємств як суб'єктів господарювання, на реєстрацію ділянок надр для добування корисних копалин.
За цим Законом систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомзем), який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.
Відповідно до ч. 1 ст.4 вищезазначеного Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також обмеження цих прав, а саме:
1) право власності на нерухоме майно;
2) інші речові права на чуже нерухоме майно:
а) право володіння;
б) право користування (сервітут);
в) право постійного користування земельною ділянкою;
г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
д) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
є) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.
При цьому законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом.
Відповідно система державної реєстрації прав на нерухомість, що існувала до цього часу, має бути приведена у відповідність до вимог цього Закону.
Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також правочини з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом. Так, державній реєстрації підлягають, наприклад, транспортні засоби.
5. Речі подільні і неподільні. Статтею 183 ЦК чітко передбачено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, а неподільною та, яку не можна поділити без втрати ЇЇ цільового призначення. Іншими словами, до подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування), а до неподільних такі речі, які при поділі втрачають своє цільове призначення. Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу об'єктів права спільної власності. Так, якщо спільна власність є частковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без втрати цільового призначення майна, учаснику, що виділяється, присуджується грошова компенсація (ст.364 ЦК). Подібна норма містилася в ст. 115 ЦК 1963 p. Неподільність речі враховується також у разі припинення права на частку у спільному майні за вимогою Інших співвласників (ст.365 ЦК). Неподільність речей має враховуватися відповідно до ст.71 СК при поділі спільного сумісного майна подружжя.
Іноді мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному значенні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, столовий сервіз, певна колекція книг, марок, листівок, меблевий гарнітур. Хоч за домовленістю сторін у деяких випадках такі складні речі можуть стати подільними.
6. Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту, адже для них може встановлюватися різний правовий режим та різні умови оборотоздатності. У ЦК введено ст.184, в якій вперше на законодавчому рівні встановлені критерії розмежування речей, визначених індивідуальними або родовими ознаками. Так, річ є визначеною індивідуальними ознаками, вона:
а) єдина у своєму роді;
б) відрізняється від інших кількома ознаками;
в) виділена із загальної маси речей даного роду (наприклад, автомобіль виділений із партії автомобілів ідентичної моделі за допомогою заводського номерного знаку).
Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, шо вони є юридично замінними. Родові речі можуть бути у певних випадках індивідуалізованими, наприклад, картопля, вміщена в опечатаний контейнер за відповідним номером, гроші у разі фіксації реквізитів грошових купюр.
Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд). Наразі предметом договору позики можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками (ст.1046 ЦК). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і родової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі виконання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, шо загинула, іншою річчю такого роду. Крім того, відповідно до ст.601 ЦК зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. Отже, зарахування автоматично не допускається, якщо предметом зобов'язання є індивідуально-визначена річ. Законодавством встановлюються також різні умови захисту прав на індивідуально-визначені речі та речі, визначені родовими ознаками, у тому числі застосування мір відповідальності (ст.ст. 15, 3S8 ЦК). 7. Речі головні та їх приналежність. Такий поділ речей є традиційним для цивільного права. Зберігся він І в ЦК, згідно зі ст.І86 якого річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Юридичне значення цього поділу полягає в тому, що приналежність слідує за головною річчю, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст.186 ЦК). Це означає, що наприклад за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі, не зазначені прямо у договорі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, а відтак сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські будівлі. Подібне положення, але з деякими редакційними особливостями (наприклад, вимагалося, щоб приналежність була пов'язана з головною річчю спільним "господарським" призначенням) було закріплено в ЦК 1963 p.
І приналежність, і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність — залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішення слід керуватися звичаями ділового обороту.
8. Складові частини речі. Приналежність не слід ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст.187 ЦК (ст. 131 ЦК 1963 p.) визнається все те, що не може бути відокремлене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.
ЦК України виділяє складні речі, що є його новелою, порівняно з ЦК 1963 p. Відповідно до ст.188 ЦК, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Дія правочину, вчиненого шодо складної речі, поширюється на всі ЇЇ складові частини, якщо договором не визначено інше. Тобто за ЦК до складної речі входять кілька окремих речей, фізично не поєднаних між собою, з яких жодна не є головною щодо інших і кожна з них зберігає значення стосовно самостійної речі. До складної речі можуть бути віднесені: тематичні бібліотеки, тематичні колекції картин, поштових марок тощо. Таким чином поняття складної речі є досить умовним, оскільки його юридичне значення залежить від цілей учасників цивільного обігу, яким надається можливість укладати правочини як щодо складної речі, так і її складових речей.
9. Речі споживні та неспоживні. Споживними за ч. І ст. 185 ЦК є такі речі, які в результаті одноразового використання знижу-132
ються або припиняють існування у первісному вигляді. Відповідні неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Тобто неспоживні речі при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). Експлуатація речі впродовж певного терміну може призводити до так званої "амортизаційної зношуваності", наслідком якої є зменшення її позитивних властивостей, які можуть зникнути взагалі зі спливом певного часу.
Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ. Інакше вирішується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками). Позичальник, використавши одержану річ, має повернути позикодавцеві таку суму грошей або рівну кількість речей тих самих роду і якості, а не ті ж самі гроші і речі, які він брав за договором позики.
10. Продукція, плоди і доходи. У ст.189 ЦК зазначено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукцією є, зокрема, все те, шо створюється внаслідок виробничо-господарської діяльності і матеріалізується у вигляді нової або частково нової речі (наприклад, виготовлення автомашин, будівництво будинку, переробка нафти на бензин та інші нафтопродукти). Плоди — це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи — це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації І цивільному обороті (орендна плата, дивіденди тощо). Відповідно до ст.189 ЦК плоди, продукція, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Оскільки дана норма має диспозитивний характер, то сторони можуть, наприклад, у договорі застави зазначити, що плоди і приплід тварин залишаються у заставодержателя і зараховуватимуться у рахунок виконання зобов'язання. У ЦК 1963 p. подібна норма ст. 133 мала дещо іншу редакцію. Згідно з цією статтею плоди, приплід тварин, доходи, шо приносять речі, належать її власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою.
2. Поняття майна та його види
1- Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначно. По-перше, під "майном" розуміють річ чи конкретну сукупність Речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики тоЩо. По-друге, під цим терміном розуміють сукупність прав, які належать конкретній особі. По-третє, терміном "майно" позначають також сукупність майнових прав та обов'язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).
За ЦК майном як особливим об'єктом вважається річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст.190). У гл.54, ЦК, якою регулюється купівля-продаж, законодавець застосовує! поняття "товар" у значенні, тотожному поняттю "майно".
Оскільки правильне розуміння терміна "майно" в різних значеннях практично важливе для визначення конкретних прав та обов'язків сторін у правовідносинах, де майно є об'єктом права,слід щоразу визначати значення даного терміну шляхом тлумачення тексту правової норми. А ЦК виділяє декілька спеціальних видів майна.
2. Підприємство як єдиний майновий комплекс. З аналізу чинного законодавства в Україні можна дійти висновку про те, ще термін "підприємство" використовується як щодо суб'єктів, так І щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону про підприємства, який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ГК, підприємство вважалося самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному випадку підприємство було визнано суб'єктом права. За цим же Законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст.5); підприємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст.9); власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст.14). Ця концепція була запозичена з ЦК 1963 р., в якому поняття "підприємство" вживалося переважно у розумінні суб'єкта цивільного права зі статусом юридичної особи.
Водночас у період ринкових реформ формувалося законодавство, в якому підприємство розглядалося як цілісний майновий комплекс зі встановленням режиму об'єкта права. Так, згідно зі ст.28 Закону про власність громадським об'єднанням надається право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках йдеться про підприємство як майновий комплекс, що його використовують у підприємницькій діяльності, як про об'єкт права. Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону про оренду об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство як єдине ціле виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до ч.і ст.4 цього Закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання. Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів — також шодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому ми підтримуємо думку, яка висловлена в літературі, що підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа. Таким чином, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом договору оренди — як майновий комплекс.
Певну однозначність у розуміння змісту поняття "підприємство" вніс ЦК, у ст.191 якого записано, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Таким чином у ЦК однозначно утверджена концепція підприємства як об'єкта цивільних прав. Однак іншу позицію зайняли розробники ГК, у ст.62 якого підприємство визнається як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб. Крім того в ГК визначено види підприємств (приватні, колективні, комунальні, державні та ін.), а також їхні організаційно-правові форми. Проте визнання суб'єкта господарювання підприємством не надає йому статус суб'єкта цивільних правовідносин. Для цього воно має набути статус юридичної особи. Власне це підтверджується ч.4 ст.62 ГК, за якою підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку Із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Тому можна зробити висновок, що поняття "підприємство" є обслуговуючим відносно юридичної особи і його вживання не суперечить положенням ЦК, оскільки воно певною мірою індивідуалізує ту чи іншу юридичну особу.
3. Гроші та валютні цінності. Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня (ст.192 ЦК).
Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.
Поряд з цим у ряді випадків гроші можуть виступати самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики, дарування, банківської позички. Правові засади грошового обігу визначаються законами про Національний банк України, про банки та Іншими актами законодавства.
4. Валютні цінності — певні види майна, які визначаються законом такими. У ст.193 ЦК визначені лише загальні засади правового режиму валютних цінностей. У цій статті записано, що види майна, що вважаються валютними цінностями, на порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Так, відповідно до ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до валютних цінностей належать валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, Іноземна валюта, платіжні документи та Інші цінні папери, виражені у валюті України, іноземній валюті або банківських металах, банківські метали.
До валюти України належать грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в Інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території' України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.
До іноземної валюти — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але піддягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.
Банківськими металами є золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (рафіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів..
Відповідно до зазначеного Декрету та Закону про банки правочини з валютними цінностями здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії НБУ.
В ЦК виділяються й Інші види майна. Так, цінним паперам присвячена окрема гл.14, виділяється майно, яке передається у. власність товариства його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу. Законодавством визначаються особливості правового режиму особистих селянських господарств (Закон про особисте селянське господарство), фермерських господарств (Закон про фермерське господарство).