Глава 8 Підприємницькі товариства Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

§ 1. Господарські товариства

1. Загальна характеристика

Класифікація юридичних осіб приватного права у UK істотно різниться від інших Цивільних кодексів країн СНД, зокрема UK РФ. Оскільки ЦК закріпив універсальну правоздатність всіх юридичних осіб (ст.92 ЦК), поділ останніх на комерційні та некомер-ційні, як це зроблено в ЦК РФ, втрачає практичний сенс. Виходячи з цього основним критерієм поділу юридичних осіб приватного права в ЦК визнана їх організаційно-правова форма. Відтак розрізняються установи і товариства, останні в свою чергу поділяються на підприємницькі, тобто створені з метою одержання і наступного розподілу прибутку між учасниками (ст.84 ЦК) і непідприємницькі. Хоча відповідно до ст.85 ЦК нспідприємницькі товариства створюються без мети одержання прибутку та його наступного розподілу між учасниками, вони також можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але така їх діяльність не є для підприємницьких товариств основною. Це безпосередньо передбачено ст.86 ЦК.

Важливу роль серед підприємницьких товариств відіграють господарські товариства, які є найбільш поширеною організаційно-правовою формою суб'єктів підприємницької діяльності.

Саме існування таких видів товариств є наслідком тривалого історичного розвитку. Деякі з них походять з римського права, інші формувалися під своєрідним впливом епохи Середньовіччя, деякі є результатом розвитку капіталістичної економіки. Вже у XIII-XIX ст.ст. виникають підприємницькі товариства, які можна розглядати як прообраз майбутніх акціонерних компаній. Виникнення цієї форми товариства пов'язують зі створенням організацій банкірів, які з мстою забезпечення і задоволення своїх вимог до держави як до позичальника спочатку здійснювали контроль за надходженням податкових доходів, а надалі взяли на себе функції їх розподілу. Цим об'єднанням кредиторів держави для ведення торговельних операцій передавалися території, які контролювалися державою насамперед, захоплені внаслідок воєнних дій); доходи, одержані від цієї торгівлі, покривали борги держави перед банкірами — кредиторами. Саме з організацією таких експедицій для колоніальної торгівлі пов'язують виникнення генуезьких акціонерних компаній, зокрема Генуезького банку. Участь у прибутках членів таких компаній визначалася розмірами вкладеного в експедицію капіталу. У разі невдачі експедиції, ризик вкладника також обмежувався розміром його вкладу.

На початку XX ст. підприємницькі об'єднання як акціонерні товариства були поширені не тільки в Західній Європі, Сполучених Штатах Америки, а й у Російській Імперії. Зокрема в період економічного піднесення 1913 р. в Росії діяло понад дві тисячі акціонерних компаній. Після Жовтневої революції та проведення націоналізації акціонерні товариства, як й інші види торговельних товариств, припинили своє Існування. Згодом у період НЕПу на деякий час вони знову були "реанімовані", їхній правовий режим був відновлений у Цивільних кодексах радянських республік 1922 р. Однак інтенсивне розгортання планових засад економічного розвитку СРСР наприкінці 20-х — на початку 30-х років спричинило спочатку витіснення, а згодом і повне знищення цієї організаційно-правової форми господарювання. На зміну товариствам прийшли разом із державною монополією на власність державні підприємства та їх об'єднання.

Функціонування окремих видів господарських товариств в українській економіці було відновлено спочатку в 1990 р. постановою Ради Міністрів СРСР № 590, якою було затверджено Положення про товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства, а згодом у вересні 1991 р. — Законом про господарські товариства. Останній, який із відповідними змінами є чинним і сьогодні, передбачає можливість створення І діяльності п'яти видів господарських товариств: з обмеженою і додатковою відповідальністю, акціонерних, повних та командитних.

Ці господарські товариства з огляду на загальні принципи їх організації можна поділити на "союзи капіталів" — товариства, які передбачають насамперед об'єднання коштів учасників, та "союзи осіб", які не обмежуються об'єднанням коштів засновників та учасників, а також передбачають їх спільну підприємницьку діяльність.

Слід зазначити, що ЦК зберіг основні принципові положення, які містяться в Законі про господарські товариства. Зокрема стосовно видів господарських товариств, основних підходів до формування майна господарського товариства, основних прав та обов'язків учасників господарського товариства.

Водночас у гл.8 ЦК міститься значна кількість новел корпоративного законодавства. Слід зазначити, що ст.ПЗ ЦК певною мірою уточнює поняття "господарського товариства", під яким розуміється юридична особа, статутний (складений) капітал якою поділений на частки між учасниками. Таким чином підкреслюється корпоративний устрій господарського товариства, на що не зверталася увага у попередньому законодавстві.

Учасниками господарських товариств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, причому ст.114 передбачає, що спеціальним законом можуть бути встановлені обмеження щодо участі у господарських товариствах окремих категорій учасників. Зокрема зберігаються обмеження, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької Діяльності, створених за участю державних підприємств". Для певних видів юридичних осіб закон може встановлювати обмеження Щодо їхньої участі в господарських товариствах. Так, відповідно до ст.14 Закону про банки, учасниками банка не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, а також об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

На відміну від чинного Закону про господарські товариства, ст.114 ЦК встановлено правило, відповідно до якого господарське товариство, крім повного та командитного, може бути створено однією особою, яка стає єдиним учасником. Слід зазначити, що на відміну від приватного підприємства господарське товариство, утворене однією особою, має всі ознаки, які в цілому характеризують певний вид господарського товариства, наприклад акціонерного, чи товариства з обмеженою відповідальністю. Таке господарське товариство має відповідну структуру органів корпоративного управління, критерії формування статутного капіталу та інше.

Стаття 115 ЦК, як і ст. 13 Закону про господарські товариства, передбачає, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Кодекс зазначає, що грошова оцінка вкладу учасника, який може бути зроблений у вигляді цінних паперів, майна або майнових чи інших відчужуваних прав, які мають грошову оцінку, здійснюються за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, підлягають незалежній експертній оцінці.

Перелік основних прав і обов'язків учасників господарського товариства, закріплених у ст.ст. 116, 117 ЦК, практично збігається з переліком прав і обов'язків, які закріплені Законом про господарські товариства (ст.ст. 10, 11). Водночас ст. 116 ЦК містить і нове правило, яке спеціально закріплює за учасниками господарських товариств право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві в порядку, встановленому законом. Перелік прав і обов'язків учасників господарського товариства, закріплених у Кодексі, не є вичерпним і може бути доповнений статутними документами товариства або спеціальним законом.

Новелою Кодексу є введення поняття "залежного господарського товариства", яким відповідно до ст.118 розглядається таке господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство), якщо іншому (головному) господарському товариству в ньому належать двадцять або більше відсотків часток статутного капіталу (для товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю), чи двадцять або більше відсотків простих акцій (для акціонерного товариства). Створення "відносин залежності" між господарськими товариствами вимагає оприлюднення інформації про придбання двадцяти або більше відсотків статутного капіталу того чи іншого господарського товариства (ч.2 ст.118).


 

2. Повне товариство

Повні товариства, які належать до "об'єднання осіб", передбачають, що його учасники об'єднують не тільки свою майнову участь у товаристві, але й здійснюють особисту підприємницьку діяльність в межах цього товариства. Особливими ознаками повних товариств є те, що його учасники несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язання усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Причому між собою ці учасники несуть таку додаткову відповідальність солідарно.

Такий високий ступінь ризику безумовно вимагає від учасників повного товариства особливої довіри один до одного, а також накладає певний відбиток і на загальну характеристику самого товариства.

Слід зазначити, що на відміну від деяких інших зарубіжних законодавств, зокрема Німеччини, Нідерландів, повне товариство за законодавством України визнається самостійною юридичною особою. Відтак суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями повного товариства передусім є саме повне товариство як юридична особа. У ст.119 підкреслюється, що учасники повного товариства відповідають по боргах товариства солідарно, але несуть додаткову субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями. Це означає, що претензії, вимоги по зобов'язаннях товариства пред'являються спочатку до товариства, а вже при відсутності у нього майна — його учасникам.

Оскільки учасники повного товариства об'єднують не тільки своє майно, а й особисту підприємницьку участь, законодавець передбачає, що учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. Таке правило убезпечує неможливість для учасника товариства конкурувати у своїй особистій підприємницькій діяльності із самим товариством. У разі порушення цього правила ЦК (ст.119) передбачає, що товариство має право не тільки вимагати від такого учасника відшкодування завданих товариству збитків, але й за своїм вибором вимагати передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Враховуючи високий рівень майнової відповідальності, а також особливості здійснення підприємницької діяльності як повними товариствами, так і їх учасниками, законодавець передбачає певні обмеження для учасників повного товариства. Зокрема ст.119 ЦК передбачає, що особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

З метою "ідентифікації" виду господарського товариства найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, а також слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слово "повне товариство". Таким чином вже із самої назви товариства учасники господарського обороту можуть визначити належність учасників до відповідного виду товариства, яке передбачено ст.119 ЦК України.

Оскільки повні товариства засновуються на основі договору між учасниками і не мають статуту, єдиним установчим документом такого товариства є засновницький договір. Він має підписуватися всіма його учасниками і містить, крім тих загальних атрибутів, які характеризують будь-який засновницький договір господарського товариства, також розмір та склад складеного капіталу товариства (на відміну від статутних об'єднань, до яких належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства мають не статутний, а складений капітал), розмір часток кожного з учасників у складеному капіталі та порядок їх зміни, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів. Саме у засновницькому договорі можуть визначатися особливі домовленості учасників стосовно розподілу прибутків, а також компенсації збитків повного товариства. За умов, якщо такі особливості у засновницькому договорі не передбачені, відповідно до ст.123 прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Не допускається позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків.

У повному товаристві не створюються спеціальні органи корпоративного управління. Натомість ст. 121 передбачає права кожного учасника на участь в управлінні повним товариством. Зокрема, управління діяльністю товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Кожен з учасників повного товариства має один голос при вирішенні питань, пов'язаних із діяльністю товариства. Кожен учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право знайомитися з усією документацією щодо ведення справ товариства.

Певні особливості щодо здійснення управління повним товариством, зокрема випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів учасників, можуть бути передбачені у засновницькому договорі. У цьому договорі може визначатися й інший порядок визначення кількості голосів, які має кожний учасник на відміну від загального правила, яким передбачається наявність одного голосу у кожного учасника повного товариства.

Якщо управління повним товариством характеризує процес "внутрішньої" координації діяльності повного товариства, то можливість здійснення діяльності від імені товариства характеризується як ведення справ повного товариства і закріплена у ст.122.

За загальним правилом кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства. Водночас засновницьким договором може передбачатися, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам або одному окремому учаснику. Якщо ведення справ доручається одному або окремим учасникам, ці представники мають бути уповноважені на таку діяльність довіреностями, виданими іншими учасниками товариства. Якщо ведення справ здійснюється всіма учасниками товариства, то для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, які мають його підписувати.

У зв'язку із регламентацією ведення справ повного товариства, ЦК передбачає нове положення, відсутнє у попередньому законодавстві. Воно передбачає, що у відносинах із третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежували повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

ЦК зберігає порядок, відповідно до якого учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право, у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку із його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства, за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, що здійснює повноваження на ведення справ товариства, своїх обов'язків, чи виявлення його нездатності до розумного ведення спорів тощо. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства в таких випадках вносяться необхідні зміни. Це положення є новелою ЦК і має сприяти створенню стабільного правового режиму стосовно здійснення повноважень по веденню справ повного товариства.

Характерною особливістю повного товариства є відповідальність його учасників. На відміну від акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, як вже зазначалося, у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Солідарний характер відповідальності у повному товаристві передбачає, що учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Оскільки повне товариство належить до об'єднань, які характеризуються як союз осіб, важливим чинником існування повних товариств є персональний склад їх учасників. Відтак у ЦК (ст. 125) передбачається, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути пов'язані з виходом учасника з повного товариства за власною ініціативою; виключенням із складу учасників; вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасників (наприклад, в зв'язку із смертю або ліквідацією юридичної особи).

Виключення складу учасників повного товариства може здійснюватися у разі, якщо учасник повного товариства систематично не виконує обов'язки або виконує їх не належним чином, або своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. Виключення із складу учасників має здійснюватися у порядку, встановленому за засновницьким договором. Кодекс не визначає цю процедуру, відносячи це повністю на розсуд самих учасників повного товариства. Водночас передбачається, що рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

Оскільки повне товариство, як й інші види господарських товариств, є добровільним об'єднанням осіб, ст.126 ЦК передбачає можливість виходу з повного товариства за власним бажанням учасника. Такий вихід може здійснюватися учасником у будь-який момент, однак про це учасник має заявити не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, яке засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

ЦК передбачає порядок здійснення розрахунків у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства (ст.130), а також порядок звернення стягнення на частину майна повного товариства пропорційно частці учасника товариства у складеному капіталі (ст. 131), яке здійснюється за рішенням суду і спрямоване на задоволення вимог кредиторів.

Повне товариство може ліквідовуватися на загальних підставах, передбачених ЦК (ст. 110), а також у разі, якшо серед учасників товариства залишається одна особа. За умов, якщо учасником повного товариства залишилася одна особа, відповідно до ст. 132 ЦК впродовж шести місяців такий учасник має вирішити питання про перетворення повного товариства в інший вид господарського товариства, зокрема, у товариство з обмеженою чи додатковою відповідальністю або в акціонерне товариство, чи вирішити питання про його ліквідацію.

Слід зазначити, що ЦК доволі детально регламентує правовий статус повного товариства, оскільки законодавець на цьому етапі розвитку повних товариств не передбачає прийняття спеціального закону, яким би регламентувалося створення і діяльність повних товариств. ЦК в цій частині зберігає основні положення Закону про господарські товариства певною мірою їх деталізуючи, уточнюючи з урахуванням загальних тенденцій розвитку правових норм, що регулюють цей вид підприємницьких товариств.


 

3. Командитне товариство

До "союзів осіб" крім повних товариств належать також ко-мандитні, тобто такі товариства, в яких разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (тобто повними учасниками), є також один чи кілька учасників (вкладники), які несуть ризик збитків, пов'язаних Із діяльністю товариства лише у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участь у діяльності товариства.

Виходячи з такого визначення, закріпленого у ст. 133 ЦК, можна зробити висновок, що командитні товариства поєднують в собі одночасно риси, характерні для повних товариств, а також для товариств з обмеженою відповідальністю. Таке поєднання є можливим за рахунок включення до складу учасників командитного товариства, з одного боку, повних товаришів, які своєю участю прив-І носять ознаки саме повних товариств, а також вкладників, які беруть участь у командитних товариствах на засадах, характерних для. товариств з обмеженою відповідальністю.

Такий "подвійний" характер персонального складу командит-ного товариства певною мірою відбивається і на основній характеристиці цього суб'єкту підприємницької діяльності. Як і повне товариство, командитне товариство діє на основі договору. Тобто установчим документом командитного товариства виступає засновницький договір, який підписується усіма повними учасниками. Крім загальних відомостей, які мають міститися у засновницькому договорі, договір командитного товариства вміщає в себе відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, а також сукупний розмір вкладів вкладників.

Слід зазначити, що у командитному товаристві управління здійснюється винятково повними товаришами у порядку, встановленому згідно з правилами, що визначені для повного товариства. При цьому вкладники не беруть участь в управлінні діяльністю командитного товариства і не можуть заперечувати проти будь-яких дій повних учасників щодо управління діяльності товариства. Таке правило є адекватною реакцією на обмежену майнову участь вкладників, оскільки вони фактично не несуть відповідальність за зобов'язаннями командитного товариства, а лише ризикують втратою своїх вкладів, тому вони і не приймають участь у прийнятті рішення, шо стосується діяльності командитного товариства.

Відповідно до ст.136 ЦК. як виняток, вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства, але тільки на підставі довіреності.

Повноваження повних учасників командитного товариства визначаються відповідно до правил, які ЦК встановлені для учасників повного товариства. Зберігаються й обмеження, встановлені кодексом стосовно участі у повних товариствах, і для командитних товариств. Тобто повний учасник командитного товариства не може бути учасником іншого повного товариства. Крім цього, повний учасник командитного товариства не може бути одночасно і вкладником цього самого товариства. Оскільки командитне товариство належить до об'єднання осіб і несе на собі, перш за все, ознаки, характерні для діяльності повних товариств, ЦК передбачає, що сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства. Тобто переважна майнова участь у командитному товаристві має забезпечуватися насамперед за рахунок майнової участі повних товаришів. Оскільки правове положення повного учасника командитного товариства визначається за правилами, встановленими для учасників повних товариств, ЦК детально регламентує правове положення вкладника командитного товариства. Зокрема ст.І37 ЦК визначені права і обов'язки вкладника командитного товариства, серед яких слід відзначити обов'язок внести в повному обсязі визначений засновницьким договором вклад до складеного капіталу, а серед прав слід назвати поряд із правом на одержання частини прибутку товариства відповідно до його частки в складеному капіталі можливість переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (або її частину) у складеному капіталі, вимагати першочергове повернення вкладу в разі ліквідації товариства, передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, Повідомивши про це товариства, а також користуватися можливістю інформування про справи товариства, а також правом знайомитися з документами товариства.

Особливою підставою ліквідації командитного товариства є вибуття з його складу усіх вкладників. За таких умов повні учасники можуть перетворити командитне товариство у повне товариство. Крім того командитне товариство може ліквідуватися також і за умов, якщо з Його складу вийдуть всі повні товариші. В такому випадку командитне товариство втратить свої ідентифікуючі ознаки. Водночас командитне товариство не зобов'язане ліквідовуватися, якщо в ньому залишиться хоча б один повний учасник І один вкладник.

Оскільки організаційно-правова форма командитних товариств ще не є досить поширеною у підприємницькому середовищі України, в ЦК регламентуються основні питання, пов'язані зі створенням і функціонуванням командитних товариств, що не передбачає прийняття спеціального закону, який має більш детально регламентувати правовий статус командитних товариств.


 

4. Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариства з обмеженою відповідальністю, як і товариства з додатковою відповідальністю та акціонерні товариства, належать до об'єднань "союзів капіталів". Це означає, що їх створення передбачає участь засновників у діяльності товариства насамперед своїми майновими внесками. Такі об'єднання стали невід'ємною частиною підприємницької інфраструктури України.

Характеризуючи ці товариства, слід відзначити їхні найзагаль-ніші спільні риси. Всі вони мають статутний капітал, поділений на частки, їх учасники, як правило, не відповідають своїм майном за боргами товариства, а лише ризикують в межах належних їм часток. Певний виняток становлять товариства з додатковою відповідальністю, які в разі недостатності майна такого товариства передбачають для учасників субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями особистим майном в однаковому для всіх кратному розмірі, який визначається установчими документами товариства.

Оскільки ЦК передбачає "персоніфікацію" всіх учасників цивільного обороту, назва товариства з обмеженою відповідальністю має містити його найменування, а також термін "товариство з обмеженою відповідальністю". Таке правило є стандартним практично для всіх видів підприємницьких товариств. Враховуючи практику застосування Закону про господарські товариства, ЦК, регулюючи правове положення учасників товариства з обмеженою відповідальністю, закріпив декілька новел. Так, для цього виду господарських товариств встановлюється обмеження щодо максимальної кількості учасників товариства, яка визначатиметься спеціальним законом. В самому кодексі така максимальна кількість не встановлена, але ч. 1 ст.41 передбачає, що при її перевищенні товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню в акціонерне товариство впродовж одного року, а якщо таке перетворення не буде здійснене зі спливом цього року, таке товариство має бути ліквідоване у судовому порядку.

Як вже зазначалося, товариство з обмеженою відповідальністю може бути засноване одним учасником. Водночас товариство з об-104

меженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Крім того, новим є і положення про те, шо особа може виступати учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Такі обмеження встановлені ЦК з метою уникнути зловживання використанням конструкції "компанія однієї особи".

Істотно оновлені норми, які характеризують процес створення товариств з обмеженою відповідальністю. Насамперед це стосується характеристики установчих документів. Якщо відповідно до Закону про господарські товариства до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю належать як установчий договір, так і статут (причому Закон не вирішує чітко питання про те, які питання вирішуватимуться в установчому договорі, а які — закріплюються у статуті, що на практиці призводить до суперечностей, дублювання та інших юридико-технічних проблем), то ст.142 ЦК кваліфікує договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю як угоду, якою визначаються взаємовідносини між засновниками щодо створення товариства.  Ця угода укладається в письмовій  формі  і встановлює  порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного із учасників, строки та порядок внесення цих вкладів та інші умови, які характеризують самий процес створення товариства з обмеженою відповідальністю. Однак цей договір не належить до установчих документів, а відтак єдиним установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є його статут.

Реквізити статуту товариства з обмеженою відповідальністю з одного боку складаються із загальних відомостей, визначених у ст.88 ЦК стосовно всіх товариств, а також тих відомостей, які передбачаються спеціально для товариств з обмеженою відповідальністю (ст.143). До таких спеціальних відомостей належать розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенція органів управління та порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок пе-редання (переходу) часток у статутному капіталі. Слід зазначити, Що ЦК відмовився від терміну "статутний фонд", замінивши його поняттям "статутний капітал".

У ЦК прямо передбачається, що статут товариства з обмеженою відповідальністю з усіма його змінами зберігається в органі, який здійснює державну реєстрацію, і є відкритим для ознайомлення.

Значними новелами характеризується і формування статутного капіталу до товариства з обмеженою відповідальністю, Як і в попередньому законодавстві, встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу, який гарантує Інтереси його кредиторів. Цей розмір має встановлюватися спеціальним законом. Статутний капітал Формується за рахунок вкладів його учасників, причому не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства. Закон прямо забороняє робити внески до статутного капіталу шляхом зарахування вимог до товариства. До моменту державної реєстрації учасники мають сплатити не менше 50% суми своїх вкладів, а решта статутного капіталу підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Стаття 52 чинного Закону про господарські товариства встановлює, що мінімальний розмір статутного фонду має складати не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітнім платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу. Оскільки ЦК розглядає статутний капітал як певну гарантію для забезпечення вимог кредиторів і майнову основу діяльності товариства, в кодексі встановлені певні механізми для забезпечення реальності статутного капіталу. Перш за все, якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство має оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Для порівняння зазначимо, що в діючому Законі про господарські товариства взагалі не передбачаються негативні наслідки для самого товариства в разі несплати (не внесення) в повному розмірі статутного фонду. Такі санкції встановлені лише для окремих учасників і передбачають обов'язок сплатити  10% річних за час прострочки з недонесеної суми. З метою підтримання вартості чистих активів на рівні зареєстрованого розміру статутного капіталу ст.144 ЦК передбачає, шо якшо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю зменшиться (стане менша від розміру статутного капіталу), товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни в установленому порядку, якщо учасниками не буде прийняте рішення про внесення додаткових вкладів. А якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімуму, встановленого для статутного капіталу, товариство взагалі підлягає ліквідації.

Оскільки статутний капітал розглядається як гарантія для забезпечення прав кредиторів, його зменшення товариство з обмеженою відповідальністю може здійснювати винятково після повідомлення всіх Його кредиторів у порядку, встановленому спеціальним законом. У цьому разі кредитори вправі вимагати від товариства дострокового припинення зобов'язання або виконання відповідних зобов'язань та відшкодування завданих їм збитків. Для того, щоб протидіяти "штучному" (фіктивному) збільшенню статутного капіталу, всі випадки його збільшення допускаються винятково після внесення всіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів має встановлюватися спеціальним законом і статутом товариства.

Певною мірою деталізовані правила, які стосуються управління товариства з обмеженою відповідальністю. Як і раніше, вищим органом товариства є загальні збори учасників. Поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом, який може бути як колегіальним, так і одноособовим. Цей орган є підзвітним загальним зборам учасників і може обиратися як Із учасників товариства, так і з інших осіб. Компетенція виконавчого органу, порядок ухвалення ним рішень, а також порядок вчинення дій від Імені товариства може визначатися не тільки кодексом або спеціальним законом, але й статутом товариства. Водночас ст. 141 ЦК визначає обсяг виняткової компетенції загальних зборів учасників, до якої належить: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; змін розміру його статутного капіталу; створення І відкликання виконавчого органу товариства, визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника, виключення учасника із товариства, прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Передбачається, що обсяг виключної компетенції загальних зборів може бути розширений спеціальним законом або статутом товариства, водночас не допускається можливість звуження виключної компетенції. Віднесення тих чи Інших питань до виключної компетенції загальних зборів означає, що жоден інший орган не може вирішувати такі питання. Стосовно ж черговості та порядку скликання загальних зборів товариства, ці питання мають регулюватися спеціальним законом та статутом товариства і в ЦК не визначаються.

Інакше, ніж в діючому Законі про господарські товариства, вирішуються питання про контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю. На практиці значні труднощі виникали в зв'язку із застосуванням ст.63, яка передбача- . ла обов'язкове створення у товаристві з обмеженою відповідальністю ревізійної комісії у складі не менше трьох осіб, які мали обов'язково бути учасниками цього товариства. Стаття 146 ЦК більш гнучко вирішує питання про забезпечення контролю за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю. У відповідності із названою статтею контроль має здійснюватися у порядку, встановленому статутом і законом. Самі загальні збори вирішують питання про формування органів, які здійснюватимуть постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю, причому їх утворення є правом загальних зборів, але не обов'язком. Контроль за фінансовою діяльністю товариства може покладатися за рішенням загальних зборів і на аудитора. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності товариства має встановлюватися статутом товариства і спеціальним законом. Водночас з метою забезпечення інтересів учасників та гарантування прав кредиторів згідно з ч,4 ст.146 ЦК, на вимогу будь-якого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного з майновими інтересами з товариством чи його учасниками. Однак витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на того учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлене статутом товариства. Таке правило має забезпечити баланс інтересів, в тому числі майнових, окремих учасників і товариства в цілому. Оскільки кількість учасників такого товариства обмежується максимальним числом, публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності, як правило, не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

Детально в ЦК врегульовані питання, пов'язані із трансформаціями, що відбуваються у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Насамперед це пов'язано Із виходом учасника з товариства з обмеженою відповідальністю, виключенням особи з числа учасників товариства  з  обмеженою  відповідальністю або зверненням стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю в зв'язку з пред'явленням позовів за особистими боргами учасника. У кодексі визначені лише найбільш загальні правила, пов'язані з переходом частки або її частини від учасника до іншої особи. Передбачається, що більш детальна регламентація має міститися у спеціальному законі або передбачатися правилами, закріпленими у статуті самого товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю, як добровільне об'єднання учасників, може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів Його учасників, у тому числі в зв'язку із спливом строку, на який товариство було створено. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідовано і в примусовому порядку, наприклад за рішенням суду, у випадках, встановлених законом, у тому числі в разі визнання його банкрутом.

Стосовно реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю ЦК передбачає, що воно може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Такі правила закріплені у ст.150 ЦК.

При регулюванні правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю ЦК виходить з того, що цей нормативний акт має закріплювати найбільш  загальні і принципові положення щодо створення і діяльності товариств з обмеженою відповідальністю. Однак норми  кодексу повинні бути стабільними і водночас не стримувати самий розвиток цієї важливої і широко застосовуваної на практиці організаційно-правової форми підприємницької діяльності. Виходячи з цього 1ZK передбачає, що більш детальна регламентація має міститися або в спеціальному законі, або у статуті товариства з обмеженою відповідальністю. Так, наприклад, як вже зазначалося, мінімальний розмір статутного капіталу має встановлюватися спеціальним законом. Таким чином встановлюється і порядок повідомлення всіх кредиторів у разі зменшення статутного капіталу, черговість і порядок скликання загальних зборів, порядок проведення  аудиторських   перевірок,   форми,   способи,   порядок здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу, перехід частки від учасника до іншої особи тощо.

ЦК не містить спеціальних норм щодо створення і діяльності товариства з додатковою відповідальністю. Натомість у ст. 151 закріплене визначення його поняття як товариства, заснованого однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначається статутом. Водночас в цій статті містяться вказівка, що учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Таким чином, як бачимо, товариство з додатковою відповідальністю має спільну правову основу для створення і функціонування з товариством з обмеженою відповідальністю, однак характеризується і певними особливостями, які стосуються відповідальності учасників цього товариства. Зазначимо, шо ЦК не виокремлює товариство з додатковою відповідальністю (на відміну від чинного Закону про господарські товариства) в окремий вид господарських товариств. Характеризуючи правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, його слід віднести до різновидів товариств з обмеженою відповідальністю. Відтак стосовно утворення, формування статутного капіталу, регулювання питань, пов'язаних із корпоративним управлінням, товариство з додатковою відповідальністю підпорядковується тим же правилам, які встановлені для інших товариств з обмеженою відповідальністю. Такий підхід законодавця є логічним і послідовним.


 

5. Акціонерне товариство

Найпоширенішим видом господарських товариств в цілому, і зокрема тих з них, які належать до союзів капіталів, є, безумовно, акціонерне товариство. Згідно зі ст.152 ЦК акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство є юридичною особою, а відтак самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства, а лише несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства у межах вартості належних їм акцій. ЦК не передбачає поділу акціонерних товариств, як це закріплено у Законі про господарські товариства, а також у ГК на відкриті і закриті. Регламентація створення і діяльності акціонерних товариств у ЦК виходить з того, що всі вони створюються як відкриті акціонерні товариства.

ЦК містить значну кількість норм, які характеризуються принципово новими підходами до створення і діяльності акціонерних товариств.

Зокрема на відміну від Закону про господарські товариства, а також ГК, ст.153 ЦК по новому регламентує саму процедуру створення акціонерного товариства. Як і товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство може створюватися як однією, так І кількома особами. В останньому випадку засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства, але не належить до установчих документів. Водночас Цей договір має укладатись у письмовій формі, а за умов, що засновинками виступають фізичні особи, має посвідчувати ся нотаріально. Таким чином, як і для товариств з обмеженою відповідальністю, для акціонерних товариств єдиним установчим документом є статут. Це положення прямо закріплене у ст.154 ЦК. Крім загальних відомостей, які мають міститися у статутах будь-якого товариства (ст.88 ЦК), статут акціонерного товариства містить відомості, що характеризують саме цей вид господарських товариств, а саме: розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та про їхню номінальну вартість та кількість, права акціонерів та ін.

Якщо засновником акціонерного товариства є одна особа, законодавець встановлює деякі обмеження. Зокрема, відомості про заснування товариства однією особою або придбання одним акціонером усіх акцій товариства, підлягають реєстрації та опублікуванню для загального відома. Крім того, акціонерне товариство не може мати єдиним учасником Інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

Принципові зміни внесені в порядок формування статутного капіталу акціонерного товариства. Як і в товаристві з обмеженою відповідальністю, передбачається, шо спеціальний закон встановлює мінімальний розмір статутного капіталу товариства, яке гарантує інтереси його кредиторів і визначається, як статутний капітал. Однак на етапі заснування товариства статутний капітал, який поділяється на відповідну кількість акцій, формується за рахунок розподілу всіх акцій виключно між його засновниками. Нагадаємо, шо Закон про господарські товариства передбачає для відкритих акціонерних товариств розміщення серед засновників не менше 25% всіх випущених акцій.

Стаття 155 ЦК передбачає, що відкрита підписка на акції акціонерного товариства не може провадитися до повної сплати статутного капіталу. Таким чином, статутний капітал вноситься самими засновниками, а вже потім проводиться відкрита підписка. Стосовно ж визначення самого порядку проведення відкритої підписки, це питання вирішується не в ЦК, а має встановлюватися спеціальним законом. Як і для товариства з обмеженою відповідальністю, так і для акціонерного товариства визначається загальне правило, проте, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку, а якщо вартість чистих активів стане меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, таке товариство підлягає ліквідації.

Статтями 156, 157 ЦК визначені загальні правила для збільшення або зменшення статутного капіталу акціонерного товариства.

Слід зазначити, як і в Законі про господарські товариства, в ЦК встановлені обмеження щодо випуску цінних паперів та виплати дивідендів акціонерним товариством (ст.І58 ЦК). Перш за все, частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу не може перевищувати 25%. Стосовно обсягу облігацій, які може ПО

випускати акціонерне товариство, то сума, на яку акціонерне товариство може випустити облігації, не має перевищувати розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, яке буде надане товариству з цією метою третіми особами. Такі правила встановлюються для забезпечення певних гарантій для осіб, які в майбутньому підпишуться на облігації акціонерного товариства, оскільки їх права будуть забезпечені або реальними активами, що мають відповідати розміру зареєстрованого і внесеного статутного капіталу, або спеціальними механізмами забезпечення (порука, застава, гарантія, тошо), які встановлюватимуться третіми особами. З метою забезпечення інтересів насамперед кредиторів товариства, акціонерне товариство не має право оголошувати і виплачувати дивіденди у наступних випадках: по-перше, до повної сплати всього статутного капіталу; по-друге, при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду; і по-третє, в інших випадках, які встановлюються спеціальним законом.

Важливе місце в ЦК посідають норми, які регламентують створення і діяльність органів корпоративного управління акціонерного товариства. Традиційно вищим органом акціонерного товариства визначаються загальні збори акціонерів, у яких мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості і виду акцій, які їм належать. Стаття 159 ЦК передбачає як безпосередню участь акціонерів у загальних зборах, так і участь через своїх представників. Для загальних зборів акціонерного товариства ЦК передбачає обсяг виключної компетенції загальних зборів. До виключної компетенції належить: внесення змін до статуту товариства, в тому числі зміна розміру його статутного капіталу; обрання членів наглядової ради, а також обрання і відкликання членів виконавчого та інших органів товариства; затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку та збитків товариства, а також рішення про ліквідацію товариства. Як І в товариствах з обмеженою відповідальністю, виключна компетенція загальних зборів може бути розширена спеціальним законом або статутом товариства, однак не може бути звужена. ЦК передбачає, що загальні збори повинні скликатися не рідше одного разу на рік, а також визначає випадки, коли збори скликаються в позачерговому порядку: у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, які визначаються в статуті товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього будуть вимагати інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання та проведення загальних зборів, а також Умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів мають встановлюватися статутом товариства і спеціальним законом. ЦК встановлює перелік тих випадків, у яких рішення на загальних зборах приймаються більшістю не менш, як у 4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Цей перелік міститься у ст.159 ЦК. Він скорочений порівняно зі встановленим у законі про господарські товариства.

Для здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу в період між проведенням загальних зборів у акціонерному товаристві може створюватися наглядова рада акціонерного товариства (ст.160 ЦК). Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються спеціальним законом. ЦК не визначає кола питань, які підлягають вирішенню наглядовою радою. Натомість ст.160 ЦК передбачає, що статутом акціонерного товариства або спеціальним законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчого органу товариства. ЦК не допускає сумісництва в органах корпоративного управління. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

Певні нововведення містяться в регулюванні діяльності виконавчого органу акціонерного товариства, зокрема, ст.161 ЦК передбачає, що виконавчим органом акціонерного товариства, яке здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути як колегіальним (правління, дирекція), так і одноособовим (директор, генеральний директор). Це положення є новим для українського законодавства. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, які віднесені до компетенції загальних зборів або до компетенції наглядової ради товариства. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства в межах, встановлених статутом акціонерного товариства і спеціальним законом.

ЦК не передбачає обов'язкового створення ревізійної комісії в акціонерному товаристві. Наглядова рада акціонерного товариства має визначити форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Стаття 162 ЦК передбачає, що акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до закону публікувати для загального відомі документи, передбачені ст.І52 ЦК (тобто, акціонерне товариство яке проводить відкриту підписку на акції), зобов'язане для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності шо-1 річно залучати аудитора, не пов'язаного майновими Інтересами з і товариством чи його учасниками. Порядок проведення аудиторської перевірки встановлюється ст.162 ЦК, а також спеціальним законом.

Норми ЦК, які регулюють порядок створення і діяльності акціонерного товариства, закріплюють лише найбільш загальні і принципові положення акціонерного законодавства. Вони не мають за мсту обмежити можливість детальної регламентації у спеціальному законі  або статуту окремих акціонерних товариств. Навпаки, в багатьох нормах містяться прямі відсилки до спеціального закону або статуту. Водночас слід зазначити, що правовий масив, який регулює діяльність акціонерного товариства ЦК, є достатнім для того, щоб забезпечити органічний зв'язок між загальними положеннями кодексу, які регулюють правовий статус юридичних осіб і спеціальним законодавством, яке визначає діяльність акціонерних товариств, виходячи із сукупності їх особливостей.


§ 2. Виробничий кооператив

Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи як добровільні об'єднання громадян, створені на засадах членства для спільної виробничої та іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Характеризуючи особливості виробничих кооперативів як підприємницьких товариств, слід зазначити, що, на відміну від господарських товариств, учасники кооперативу залучаються до його діяльності на основі членства при обов'язковій особистій трудовій участі цих осіб. Крім того, члени кооперативу зобов'язані вносити майнові пайові внески.

Згідно зі ст.163 ЦК члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, який затверджується загальними зборами його членів. Як І статут будь-якого Іншого підприємницького товариства, статут виробничого кооперативу має містити загальні відомості, передбачені ст.88 ЦК, а також спеціальні відомості, характерні саме для кооперативів: розмір пайового внеску члена кооперативу, склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі та інші відомості, передбачені ст. 164 ЦК. На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, ЦК передбачає, що спеціальним законом має встановлюватися мінімальна кількість членів кооперативу. Це пов'язано насамперед з тим, що визначальною рисою кооперативу є особиста трудова участь його членів у здійсненні виробничої діяльності кооперативу.

Майно кооперативу поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 30% пайового внеску, а решту — протягом одного року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлюється статутом кооперативу. Стаття 165 ЦК забороняє кооперативу випускати акції, оскільки така діяльність можлива винятково для акціонерних товариств. Оскільки основними принципами діяльності виробничого кооперативу є особиста трудова участь його членів, відповідно до ст.165 ЦК прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлюється статутом кооперативу.

Оскільки в ЦК спеціально не регламентується питання управління виробничим кооперативом, слід керуватися загальними правилами щодо управління товариством, які містяться у ст.ст.97, 98, 99 ЦК і визначають принципові підходи до визначення компетенції загальних зборів учасників товариства, виконавчого органу товариства, тощо. Крім того, необхідно враховувати норми спеціального законодавства, а також положення статутів конкретних виробничих кооперативів.

Стаття 166 ЦК передбачає умови та порядок припинення членства у виробничому кооперативі, а також перехід паю до інших осіб. Насамперед слід враховувати, що кооператив, як і будь-яке інше підприємницьке  товариство,  є добровільним  об'єднанням  осіб, створеним з метою одержання прибутку в процесі виробничої діяльності та його наступного розподілу. Відтак член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу з одержанням вартості паю або передачею майна, пропорційному розміру паю, а також одержанням всіх виплат, встановленим статутом кооперативу. Водночас, оскільки членство в кооперативі передбачає особисту трудову участь у виробничій діяльності, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу або спеціальним законом. Член виробничого кооперативу, виключений із кооперативу, також має право на одержання паю та Інших виплат, встановлених статутом кооперативу, як і будь-який інший член кооперативу, що виходить з його складу. Крім того, член виробничого кооперативу вправі передавати свій пай (чи його частину) іншому члену кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу і законом. У разі, якщо пай передається особі, яка не є членом виробничого кооперативу, це допускається винятково за згодою членів кооперативу. ЦК також регулює питання переходу паю у разі смерті члена кооперативу до його спадкоємців, а також звернення стягнення на пай члену виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями в разі подання позовів з боку кредиторів.

Як і в інших випадках, пов'язаних зі створенням і діяльністю окремих видів підприємницьких товариств, регулювання діяльності виробничих кооперативів у ЦК здійснюється, виходячи із принципу регулювання найбільш загальних і важливих положень. Наявність у ЦК відповідних норм не виключає, а навпаки передбачає їх деталізацію у спеціальному Законі про кооперацію, а також у положеннях статутів конкретних виробничих кооперативів.