Глава 55 Договір банківського вкладу (депозиту)

Глава 55 Договір банківського вкладу (депозиту)

§ 1. Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу (депозиту)

§ 2. Елементи та умови договору банківського вкладу (депозиту)

§ 3. Права та обов’язки сторін за договором банківського вкладу (депозиту)

 

§ 1. Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу (депозиту)

Одним із найважливіших напрямів діяльності банківської системи є залучення коштів фізичних та юридичних осіб з подальшим їх роз­міщенням від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Указані операції разом з відкриттям та веденням поточних рахунків юридичних та фізичних осіб, відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність^[1]», належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Залучення фінансових активів^[2] із зобов’язанням щодо наступного їх повернення, згідно зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є фінансовою послугою^[3]. Правовою формою за­лучення банками коштів є договір банківського вкладу (депозиту), якому присвячено § 3 гл. 71 ЦК.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачува­ти вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1068 ЦК).

Як синонім вкладу, як випливає з наведеного визначення, викорис­товується термін «депозит» (від лат. depositum — річ, віддана на схов). У сучасних умовах ніякого зберігання вкладу не відбувається^[4]. Банк залучає вільні кошти від юридичних і фізичних осіб з метою перетво­рення їх у капітал для його подальшого використання у банківських операціях, зокрема для кредитування. Метою вкладника за цим дого­вором є не стільки зберігання самого вкладу, як одержання за вкладом доходу.

Договір банківського вкладу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). Він на­бирає чинності з моменту прийняття банком грошової суми (вкладу) (внесення суми вкладу до каси банку або зарахування її на банківський рахунок). Укладення договору банківського вкладу не є підставою ви­никнення будь-яких прав та обов’язків його сторін. І лише внесення вкладником вкладу породжує у нього право вимагати від банку по­вернення вкладу та сплати процентів на нього (доходу в іншій формі). У свою чергу, у банка є лише обов’язки з повернення суми вкладу та сплати процентів (доходу в іншій формі), що і визначає договір бан­ківського вкладу як односторонній (ч. 2 ст. 626 ЦК). Договір банків­ського вкладу завжди є відплатним. За надання банку права розпо­ряджатися внесеним вкладом він зобов’язується виплатити вкладни­кові винагороду у вигляді процентів або доходу в іншій формі.

У разі укладення договору банківського вкладу з фізичною особою він є публічним договором (ч. 2 ст. 1058 ЦК). При цьому банк не вправі надавати переваги одним вкладникам перед іншими щодо укла­дення договору, якщо інше не встановлено законом, та не має права відмовитися від укладення договору за наявності у нього для цього такої можливості. У разі, якщо відмова банку від укладення договору є необгрунтованою, він має відшкодувати збитки, завдані особі такою відмовою (ст. 633 ЦК). Особливості залучення банківських вкладів регулюються внутрішніми положеннями банків, розробленими відпо­відно до законодавства України. Для вкладників — фізичних осіб банк зобов’язаний встановлювати однакові типові умови договору банків­ського вкладу відповідного виду, крім випадків, передбачених законо­давством України. Положення про публічність договору банківського вкладу має застосування щодо договорів, які укладаються на однакових умовах. Залежно від виду вкладу, його суми, строку дії договору та інших умов процентні ставки можуть відрізнятися одна від одної (ди­ференціюватися). Банки мають встановлювати основні умови залучен­ня банківського вкладу відповідного виду, які мають бути оприлюдне­ні банком шляхом розміщення відповідної інформації в установі банку в загальнодоступному для клієнтів місці. Ця інформація може додат­ково розміщуватися банком у засобах масової інформації. До договору банківського вкладу, укладеного з юридичною особою, правила щодо його публічності не застосовуються.

Договір банківського вкладу, відповідно до чинного законодавства, є самостійним цивільно-правовим договором^[5].

Прийнятий вклад обліковується банком на відповідному вкладному (депозитному) рахунку^[6], відкритому вкладникові на підставі укладе­ного договору банківського вкладу. Це наближає за своєю правовою природою договір банківського вкладу до договору банківського ра­хунка. Тому до відносин банку та вкладника за рахунком, на який вне­сений вклад, застосовуються положення про договір банківського ра­хунка, якщо інше не встановлено гл. 71 ЦК або не випливає із суті договору банківського вкладу. Так, наприклад, проведення розрахун­кових операцій за вкладними рахунками юридичної особи (фізичної особи — підприємця), крім операцій, пов’язаних з реалізацією майно­вих прав на суму вкладу, відповідно до укладених договорів застави та законодавства України, а також видача коштів готівкою зі вкладно­го рахунка юридичної особи (фізичної особи — підприємця) заборо­няються. До вкладних рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»^[7] від 09.07.2003 р. для накопичення заощаджень на виплату пенсії. Порядок відкриття, використання і закриття вкладних рахунків урегульований Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національ­ній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління На­ціонального банку України від 12.11.2003 р. № 492^[8].

 

 

 

§ 2. Елементи та умови договору банківського вкладу (депозиту)

Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Банком, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності за­лучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та роз­міщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків фі­зичних та юридичних осіб.

Крім банків залучати грошові кошти можуть також інші фінансові установи. При цьому надання фінансових кредитів за рахунок залуче­них коштів, а також діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб фінансовими установами, дозволяється тіль­ки після отримання відповідної ліцензії (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг»). У разі залучення коштів у іноземній валюті таким фінансовим установам необхідно одержати, відповідно до Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному опера­тору поштового зв’язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій^[9], затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.08.2002 р. № 297, генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій^[10], яка згідно з п. 2.1 вказаного Положення надаєть­ся Національним банком України лише в разі наявності власного капі­талу небанківської фінансової установи в сумі, еквівалентній не менше ніж 1 мільйон євро. До фінансових установ, що наділені правом за­лучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозит­ні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, належать кре­дитні спілки^[11].

Вкладником може бути будь-яка юридична чи фізична особа, в тому числі і неповнолітня, яка здійснила розміщення вкладу на ра­хунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах. Відповідно до ст. 32 ЦК фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) вправі само­стійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкла­дом, внесеним нею на своє ім’я. Грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім’я, неповнолітня особа може розпоряджатися за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Статтею 1063 ЦК передбачено можливість укладення договору банківського вкладу та внесення вкладу на користь третьої особи. У даному випадку банк, приймаючи грошову суму від однієї особи, зобов’язується виплатити її та проценти на неї (дохід в іншій формі) іншій особі, яка не має вкладного рахунка в цьому банку. Прикладом може, зокрема, слугувати внесення батьками вкладу на ім’я дитини. Такий договір банківського вкладу має характер договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК) з урахуванням притаманних йому особли­востей. Вкладником при цьому вважається третя особа, на користь якої вноситься вклад, а тому істотною умовою такого договору банківсько­го вкладу є визначення імені фізичної особи^[12] або найменування юри­дичної особи, на користь якої зроблений вклад. Причому виникнення у третьої особи прав за укладеним договором ставиться в залежність від її поведінки: скористається вона наданим їй правом чи ні. Реалізо­вувати свої права як вкладник вона вправі лише з моменту пред’явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або ви­раження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. Закон не визначає форми волевиявлення третьої особи. Тому воно може бути виражене як в усній, так і в письмовій формі. До моменту набут­тя цією особою прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Особа, яка уклала договір банківського вкладу та внесла вклад на користь третьої особи до моменту набуття третьою особою прав вкладника, реалізовує їх у повному обсязі за своїм розсудом. Вона вправі отримувати, в тому числі достроково, вклад, проценти тощо. І якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої осо­би, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на своє ім’ я шляхом укладення додаткової угоди або нового договору банківського вкладу і відкриття нового вкладного рахунка.

Форма договору банківського вкладу. Договір банківського вкла­ду під страхом визнання його нікчемним укладається у письмовій фор­мі (ч. 1 ст. 1059 ЦК), тобто сторони повинні зафіксувати його зміст в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими вони об­мінялися, або воля сторін має бути виражена за допомогою телетайпно­го, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Договір, який укладає юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 ЦК).

Письмова форма договору банківського вкладу, згідно з Положен­ням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами^[13], затвердженим поста­новою Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516, вважа­ється додержаною, якщо залучення банком вкладів юридичних і фі­зичних осіб підтверджується: договором банківського рахунка; дого­вором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що під­тверджує внесення вкладу і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами^[14]) та звичаями ділового обороту. Перелік до­кументів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема, можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо^[15].

Ощадна книжка. На підтвердження укладення договору банків­ського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом банк оформляє та видає фізичній особі ощадну книжку. Ощадна книжка виконує такі основні функції: доказову — під­тверджує факт укладення договору банківського вкладу та докумен­тальну — відображає операції за рахунком. Ощадна книжка не є цінним папером.

Законодавством установлені вимоги щодо форми та змісту ощадної книжки. Як документ, що використовується для обслуговування гро­шового обігу, вона є документом суворого обліку^[16], виготовлення блан­ків якої здійснюється тільки на державних спеціалізованих підпри­ємствах, які охороняються органами внутрішніх справ^[17]. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка та залишок грошових коштів на ра­хунку на момент пред’явлення ощадної книжки у банк (ст. 1064 ЦК).

Відомості про вклад, указані в ощадній книжці, є підставою для проведення розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Для здійснення банком операцій за депозитним рахунком, таких як видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоря­джень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам, вкладник повинен пред’явити ощадну книжку. Інші операції, зокрема зарахування коштів на депозитний рахунок як вкладником, так і третіми особами, можуть бути проведені банком і без наявності ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або при­ведено у непридатний для пред’явлення стан, банк за заявою вкладни­ка видає йому нову ощадну книжку.

Ощадний (депозитний) сертифікат. Ощадним (депозитним) сер­тифікатом є цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний сертифікат належить до групи боргових цінних паперів^[18] (ст. 195 ЦК). Відносини, пов’язані з випуском, оформленням, розміщенням і погашенням ощадних (де­позитних) сертифікатів, регулюються ст. 1065 ЦК, ст. 13 Закону Укра­їни «Про цінні папери та фондовий ринок»^[19] від 23.02.2006 р. та По­ложенням про порядок здійснення банками України вкладних (депо­зитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

Володільцями (власниками) ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути фізичні та юридичні особи. Емітентами ощадних (депо­зитних) сертифікатів можуть бути лише банки — юридичні особи. Розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється без від­криття вкладного (депозитного) рахунку. Грошові кошти зараховують­ся безпосередньо на рахунки банку. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або серіями; іменними або на пред’ явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред’явника — у папе­ровій (документарній). Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення)^[20]. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися процентними^[21], купонними^[22] або безкупонними^[23]. Ощадні (депозитні) сертифікати мо­жуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред’явника, номіновани- ми як у національній, так і в іноземній валюті, оформляються лише вклади на строк більше ніж 30 днів. Не дозволяється випуск та роз­міщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металлах.

При розміщенні ощадних (депозитних) сертифікатів банки зобов’язані залучати лише ту валюту, у якій номіновані ощадні (депо­зитні) сертифікати. Строк обігу ощадних (депозитних) сертифікатів установлюється від дати видачі сертифіката безпосередньо вкладнику (власнику сертифіката) до дати, з якої власник сертифіката отримав право вимоги вкладу.

Ощадний (депозитний) сертифікат як цінний папір має містити реквізити, визначені законодавством України. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» в ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.

Розміщення та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали ощадних (депозитних) сертифікатів. За умови на­стання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката. Погашення ощад­них (депозитних) сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками лише в націо­нальній валюті. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійсню­ються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, — у національ­ній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката.

Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред’ явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифіка­ти. У разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) серти­фіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів. Якщо строк одержання вкладу (депозиту) за строковим ощадним (депозитним) сертифікатом про­строчено, то такий сертифікат уважається документом на вимогу, за яким на банк покладається зобов’язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу (депозиту) та процентів за ним у разі пред’ явлення ощад­ного (депозитного) сертифіката.

Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за серти­фікатом, та особою, що набуває ці права. Відчуження ощадного (депо­зитного) сертифіката шляхом учинення передавального напису чинним законодавством не передбачається.

Розрахунки за придбані ощадні (депозитні) сертифікати та сплата грошових коштів за ними здійснюються: для юридичних осіб — лише в безготівковій формі; для фізичних осіб — як у готівковій, так і в без­готівковій формі.

Єдиною істотною умовою договору банківського вкладу є його предмет. За змістом параграфа 3 гл. 71 ЦК, предметом договору бан­ківського вкладу можуть бути грошові кошти (вклад) у готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті^[24]. Поло­ження про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами визначає, що, крім гро­шових коштів, банки як вклади вправі залучати від юридичних і фі­зичних осіб також і банківські метали^[25]. При прийнятті вкладу банк набуває на нього право власності, що надає йому можливості розпо­ряджатись ним, у тому числі для здійснення кредитування фізичних та юридичних осіб. При цьому в банка виникає зобов’язання поверну­ти на першу вимогу вкладника таку саму суму та сплатити проценти на неї або дохід в іншій формі. Вкладник же втрачає право власності (при внесенні коштів у готівковій формі) й одночасно з цим набуває права вимоги щодо виконання банком його зобов’язань^[26].

Види вкладів. Вклади поділяються на два основних види: вклади на вимогу — на умовах видачі вкладу (або його частини) на першу вимогу та строкові вклади — на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку. Договором банківського вкладу може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення — умовні вклади^[27]), наприклад досяг­нення особою певного віку, настання обумовленої договором події. Банки повертають вклади та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу між вкладником і банком. Проте незалежно від виду вкладу банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (ч. 2 ст. 1060 ЦК). Відмова вкладника від свого права на одержання вкладу на першу ви­могу є протизаконною. Тому будь-яка умова договору про відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною і ніякої юридичної сили не має. Вказана норма не поширюється на вклади, зроблені юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Дострокове повернення вкладу безпосередньо впливає на розмір процентів (у бік його зменшення), що виплачуються за строковим вкладом. Так, якщо відповідно до договору вклад повертається вклад­никові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обста­вин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не вста­новлений більш високий процент. У даному випадку має місце до­строкове розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вклад­ника. Закон, захищаючи іншу сторону договору (банк) від достроко­вого повернення вкладу, допускає можливість зменшення розміру процентів^[28].

З іншого боку, якщо вкладник не вимагає повернення суми стро­кового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківсько­го вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин, за за­гальним правилом, договір банківського вкладу вважається продовже­ним на умовах вкладу на вимогу. Закінчення строку чинності договору банківського вкладу припиняє обов’язок банку виплачувати проценти (дохід в іншій формі) вкладникові у погодженому в договорі розмірі. Але, використовуючи вклад після спливу встановленого договором строку, банк все ж таки зобов’язаний нараховувати при цьому про­центи на нього на умовах вкладу на вимогу. Сторони в договорі можуть погодити можливість його подовження, зазначивши при цьому відпо­відні умови його подальшої дії, включаючи строк, розмір процентної ставки тощо.

Кількість вкладних рахунків, які вправі відкривати вкладники, а також сума вкладу чинним законодавством, як правило, не обмежуєть­ся. Певні обмеження щодо загального обсягу залучених вкладів вста­новлені для банків. Так, спеціалізованим банкам (за винятком ощад­ного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку (ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Сума, строки та умови приймання вкладів визначаються між банком та вкладником на договірних засадах. Кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) перераховують­ся з її (його) поточного рахунку і після настання обставин їх повернен­ня, визначених договором банківського вкладу, повертаються на її (його) поточний рахунок, крім випадків, передбачених законодавством України. Банки можуть перераховувати грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) з її (його) іншого вкладного (депозитного) рахунку, відкритого в цьому банку, лише в разі зміни банком порядку бухгалтерського обліку ра­хунку юридичної особи (громадянина-підприємця), пов’язаної із за­провадженням банком процедури зміни рахунків клієнтів не за їх іні­ціативою у випадках і в порядку, визначених нормативно-правовими актами Національного банку, або зміною умов договору банківського вкладу. Нараховані проценти за вкладами (депозитами) юридичних осіб (громадян-підприємців) відповідно до умов договору банківсько­го вкладу (депозиту) банки можуть перераховувати на поточний раху­нок юридичної особи (громадянина-підприємця) або зараховувати на поповнення вкладу (депозиту).

Кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти із вкладного (депо­зитного) рахунка повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. Нараховані проценти (дохід в іншій формі) за вкладом фізичної особи відповідно до умов договору банківського вкладу можуть або пере­раховуватися на її поточний рахунок, або зараховуватися на поповнення вкладу, або виплачуватися фізичній особі готівкою.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депо­зиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) раху­нок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених до­говором, відповідно до заяви вкладника — в іншій іноземній чи в на­ціональній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника — у націо­нальній валюті.

У переважній більшості випадків на рахунок за банківським вкла­дом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку безпосеред­ньо від вкладника. Проте закон надає можливість іншим особам вне­сення грошових коштів на рахунок, відкритий вкладником. Зарахуван­ня грошових коштів на рахунок вкладника не допускається, якщо до­говором банківського вкладу передбачена заборона прийняття банком вкладів від третіх осіб (ч. 1 ст. 1062 ЦК). У разі надання вкладником третій особі необхідних даних про свій рахунок за вкладом законодавством встановлена презумпція згоди вкладника на одержання грошових коштів від іншої особи. Незалежно від того, хто вніс вклад на рахунок, лише вкладник наділений правом розпорядження коштами, що облі­ковуються на його рахунку.

У разі помилкового зарахування коштів на рахунок вкладника, не­залежно від підстав такого помилкового зарахування (з вини банку, вкладника або особи, яка здійснює внесення коштів), вони підлягають поверненню за правилами витребування майна від добросовісного на­бувача, згідно з якими майно за відплатним договором придбане в осо­би, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК). Аналіз наведеної норми свідчить, що помилково зараховані кошти підлягають поверненню їх власнику у всіх випадках.

 

 

 

§ 3. Права та обов’язки сторін за договором банківського вкладу (депозиту)

За договором банківського вкладу банк зобов’ язується повернути вкладникові вклад та виплачувати проценти на нього або дохід в іншій формі. Проценти є платою банком за надане йому вкладником право розпорядження вкладом^[29]. Процентні ставки за вкладними операціями встановлюються банками самостійно. Їх розмір зазвичай зазначається у договорі. Національний банк України встановлює індикативні роз­міри процентних ставок^[30] для банків з урахуванням ситуації на грошово- кредитному ринку. Однак розмір процентів та строки їх сплати не є істотними умовами договору банківського вкладу, а тому в договорі вони можуть не зазначатись. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’ язаний виплачувати проценти у розмірі обліко­вої ставки Національного банку України^[31] (ч. 1 ст. 1061 ЦК).

ЦК урегульовано порядок нарахування процентів та періодичність їх виплати. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, на­ступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ч. 5 ст. 1061 ЦК). Пунктом 1.7 Положення про порядок здій­снення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами вказана норма закріплена як диспозитивна, що надає сторонам можливість встановити строки нарахування процентів на вклад, залучений відповідно до договору банківського вкладу на власний розсуд, відступивши від положень ч. 5 ст. 1061 ЦК^[32].

Виплата процентів за вкладом здійснюється у строки, що обумовлені в договорі. Якщо договором банківського вкладу не встановлено періо­дичність їх виплати, проценти на банківський вклад виплачуються вклад­никові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти (ч. 6 ст. 1061 ЦК). У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти.

Законодавством, за загальним правилом (якщо інше не встановлено договором), допускається зміна банком розміру процентів, які виплачу­ються на вклади на вимогу. При цьому банк вправі збільшувати розмір процентної ставки у будь-який момент. Проценти у підвищеному роз­мірі починають нараховуватися згідно з умовами такого підвищення, встановленими банком (наприклад, з моменту прийняття рішення про підвищення процентних депозитних ставок, зі встановленої банком конкретної дати тощо). У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий їх розмір застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одно­го місяця з моменту відповідного повідомлення (ч. 2 ст. 1061 ЦК). Таке повідомлення повинно мати персональний характер і бути зафіксованим у письмовій формі. Вказана норма має диспозитивний характер, а тому сторони в договорі вправі передбачити інший, ніж встановлений ЦК, строк, з якого діятиме зменшена процентна ставка.

Одностороннє зменшення банками розміру процентних ставок на вклади, які обліковуються як строкові, чинним законодавством забороне­но. Банк, якщо інше не встановлено законом, не може в односторонньому порядку зменшувати встановлений договором розмір процентів на стро­ковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин (ч. 3 ст. 1061 ЦК). Згідно з ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам заборо­няється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієн­тами договорів, зокрема зменшувати розмір процентної ставки за догово­рами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. З цього випливає, що законодавчі підстави для одностороннього зменшення банком процентних ставок за строковим вкладом повністю відсутні. Можливість одностороннього зменшення банками розміру процентних ставок на такі вклади заборонено передба­чати також у договорі банківського вкладу. Тому будь-яка умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в одно­сторонньому порядку є нікчемною (ч. 4 ст. 1061 ЦК).

Договором банківського вкладу може бути встановлено обов’язок банку виплачувати вкладникові дохід в іншій, ніж проценти, формі. В даному випадку вклад вноситься у грошовій формі, на нього нара­ховуються проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї вартості вкладу здійснюється не у грошовій, а в іншій формі, що передбачена договором. Таким чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту) за погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад та проценти виплачуватимуться у будь-якій при­йнятній сторонам формі, визначеній ст. 177 ЦК, зокрема і банківськи­ми металами, цінними паперами тощо^[33]. У разі виплати доходу в іншій, ніж грошова, формі, в договорі має бути зазначена форма, порядок та строки такої виплати, які є істотними умовами договору банківського вкладу.

За договором банківського вкладу у вкладника відсутні обов’ язки перед банком. З моменту набрання ним чинності (з моменту передачі банку вкладу) у вкладника виникає лише право вимагати від банку повернення вкладу та сплати процентів на нього або доходу в іншій формі згідно з умовами укладеного договору.

Важливе значення має питання щодо забезпечення належного ви­конання банком свого обов’язку за договором. Воно може здійснюва­тись як видами забезпечення, встановленими законом (ст. 546 ЦК), так і встановленими договором. Окрім того, захист майнових інтересів вкладників може забезпечуватися шляхом добровільного страхування їх фінансових ризиків^[34]. При цьому особлива увага приділена вкладни­кам — фізичним особам, інтереси яких підлягають підвищеному за­хисту. Так, ст. 57 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою, зобов’ язання якої мають цивільно- правовий характер. Вклади фізичних осіб у інших банках гарантують­ся в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Суб’єктом, який надає таку гарантію, є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб^[35], створення якого передбачено Указом Президента Укра­їни від 10.09.1998 р. № 996/98 «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків України»^[36]. Порядок відшкоду­вання вкладів вкладникам — фізичним особам установлений Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»^[37] від 20.09.2001 р. та визначається Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб^[38], затвердженим рішенням адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.2002 р. № 2 (у редакції рішення адмі­ністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9.04.2009 р. № 2).

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі — Фонд) є дер­жавною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Він є юридич­ною особою, має відокремлене майно, яке є об’ єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Націо­нальному банку України (ст. 8 Закону України «Про Фонд гарантуван­ня вкладів фізичних осіб»).

Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми від­шкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів^[39]. Фонд, за вста­новленими законодавством обмеженнями, гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду^[40] та санаційного банку відшко­дування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 грн по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодуван­ня коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залеж­но від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду^[41]. Відшкодування вкладів в іно­земній валюті відбувається у національній валюті України після пере­рахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів. Фонд відшкодо­вує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності. Виплата Фондом гаранто­ваної суми відшкодування через визначені банки-агенти здійснюється протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів. У разі ліквідації системоутворюючого банку цей строк може бути продовжено до шести місяців.

Вкладник вправі розпорядитись належним йому правом на вклад на випадок смерті. Право на вклад входить до складу спадщини неза­лежно від способу розпорядження ним. Порядок спадкування права на вклад у банках (фінансових установах) регулюється нормами ст. 1228 ЦК та п. 10.15 Інструкції про порядок відкриття, використання і за­криття рахунків у національній та іноземній валютах. Вкладник від­повідно до ч. 1 ст. 1228 ЦК має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій устано­ві) — заповідальне розпорядження. Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції про порядок від­криття використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах. Таке розпорядження може здійснюватися вкладником пись­мово у вигляді запису в картці особового рахунку, на ощадній книжці або шляхом подання на ім’я фінансової установи окремого документа (заяви). В останньому випадку на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку. У випадку відсутності заповіту або заповідального розпоря­дження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника спадкування відбувається за законом.

Дія заповідального розпорядження може бути повністю або част­ково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене роз­порядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи — власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця.

Незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, банк здій­снює виплату вкладу (його частини) спадкоємцю власника рахунку на

підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину^[42] або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця^[43], або за рішенням суду.

---

^[1] Офіц. вісн. України. - 2001. - № 1-2 (ч. 1). - Ст. 1.

^[2] Фінансовими активами, згідно з п. 4 ст. 1 Закону України «Про фінансові по­слуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів (Офіц. вісн. України. - 2001. - № 32. - Ст. 1457).

^[3] До фінансових послуг належать операції з фінансовими активами, що здійсню­ються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

^[4] Таке зберігання відбувалось до виникнення безготівкових розрахунків, коли гроші існували тільки у формі монет. При цьому банки зобов’ язувались повернути вкладникові саме ті монети, які були їм передані на зберігання. Проте, незважаючи на відсутність відносин зберігання за договором банківського вкладу, термін «зберігання» продовжує використовуватись у чинному законодавстві України (див., наприклад, ст. 340 Господарського кодексу України; ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

^[5] У літературі до прийняття ЦК тривалий час велася дискусія щодо місця догово­ру банківського вкладу в системі договірного права. Він розглядався як різновид до­говору позики, в якому позичальником є банк, а позикодавцем - вкладник. Позикода­вець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’ язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір банківського вкладу також розглядався як різновид договору іррегу­лярного зберігання (зберігання коштів - речей, визначених родовими ознаками), де банк виконував роль зберігача та зобов’ язувався повернути кошти на першу вимогу вкладника. Він також розглядався як договір, що поєднує елементи договору позики та зберігання, або як самостійний договір (див.: Флейшиц, Е. А. Расчетньїе и кредит- ньіе отношения [Текст] / Е. А. Флейшиц. - М., 1956. - С. 80; Ефимова, Л. Г. Банковское право [Текст] : учеб. и практ. пособие / Л. Г. Ефимова - М. : БЕК, 1994. - С. 100; Мозолин, В. П. Право собственности в Российской Федерации в период перехода к рьшочной ^кономике [Текст] / В. П. Мозолин. - М., 1992. - С. 100; Агарков, М. М. Основи банковского права. Учение о ценньїх бумагах [Текст] / М. М. Агарков. - М. : БЕК, 1994. - С. 68-72; Вильнянский, С. И. Кредитно-расчетньїе правоотношения. [Текст] / С. И. Вильнянский. - Харьков, 1955. - С. 16; Компанеец, Е. С. Применение законодательства о кредитовании и расчетах [Текст] / Е. С. Компанеец, ^. Г. Полонский.-   М., 1967. - С. 208-210; Олейник, О. М. Основи банковского права [Текст] : курс лекций / О. М. Олейник. - М., 1997. - С. 99).

^[6] Вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (до­хід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

^[7] Офіц. вісн. України. - 2003. - № 33. - Ст. 1769.

^[8] Там само. - № 51, ч. 1. - Ст. 2707.

^[9] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 36. - Ст. 1711.

^[10] Генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій - документ Національно­го банку України, що надається небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв’язку та дозволяє здійснювати валютні операції, що не по­требують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

^[11] Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задово­лення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’ єднаних грошових внесків членів кредитної спілки (Про кредитні спілки [Текст] : Закон України від 20.12.2001 р. // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 3. - Ст. 79).

^[12] Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦК ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із за­кону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

^[13] Офіц. вісн. України. - 2004. - № 1. - Ст. 8.

^[14] У контексті ЦК під поняттям «банківські правила» слід розуміти нормативно- правові акти Національного банку України.

^[15] Проте при застосуванні документів, визнаних звичаями ділового обороту, слід враховувати вимогу ст. 7 ЦК стосовно того, що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

^[16] Див. номенклатуру бланків цінних паперів і документів суворого обліку, що ви­готовляються за ліцензією Мінфіну - додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних папе­рів і документів суворого обліку» // Уряд. кур’єр. - 1993. - 04-29.04.93 р. - № 61-62.

^[17] Див. Правила виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого об­ліку, затв. наказом Міністерства фінансів України від 25.11.1993 р. № 98, Служби безпеки України від 15.11.1993 р. № 118, Міністерства внутрішніх справ України від 24.11.1993 р. № 740.

^[18] Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і перед­бачають зобов’ язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’ язання.

^[19] Офіц. вісн. України. - 2006. - № 13. - Ст. 857.

^[20] Пункт 4.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депо­зитних) операцій з юридичними і фізичними особами також передбачає випуск ощад­них (депозитних) сертифікатів на вимогу.

^[21] Процентний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний (депозитний) сер­тифікат, випущений банком з визначеною процентною ставкою.

^[22] Купонний ощадний (депозитний) сертифікат - це ощадний (депозитний) серти­фікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує влас­нику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом.

^[23] Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат - це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом з поверненням суми вкладу (депозиту).

^[24] Вкладом (депозитом), відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договір­них засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і під­лягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

^[25] До банківських металів відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. належать золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорого­цінних металів // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 24. - Ст. 1087.

^[26] Слід зазначити, що в юридичній літературі висловлюється також інша думка від­носно власності на грошові кошти, які вкладник передає банку на умовах договору банківського вкладу. Так, Г. Л. Коротка стверджує, що «є підстави вважати, що за до­говором банківського вкладу передані банку кошти завжди залишаються власністю вкладника, який залишає за собою право розпорядження ними. Для банку ці гроші зберігають режим залучених коштів, які він зобов’ язаний повернути вкладнику за першою вимогою» / Коротка, Г. Л. Цивільне право України [Текст] : підруч. у 2 кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.-   2-ге вид., допов. і перероб. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 2. - С. 384.

^[27] Якщо строки зберігання умовних вкладів визначено договором, то такі вклади обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів договором не визначено, то вони обліковуються як вклади на вимогу.

^[28] У разі дострокового повернення вкладу банк здійснює нарахування процентів за скорегованою ставкою, враховуючи розмір уже виплачених процентів.

^[29] На думку Національного банку, немає правових підстав щодо встановлення банком додаткової сплати комісійної винагороди та премії у договорі банківського вкладу (депозиту), за яким банк залучає вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті, оскільки за своєю правовою природою комісійна винагорода або премія є платою комітента за виконані послуги комісіонера згідно договору комісії. / Див. напр. лист Національного банку України від 20.03.2007 р. № 13-210/1006-2842 «Щодо можливості сплати банком комісійної винагороди та премії в іноземній валю­ті при залученні вкладів (депозитів) клієнтів в іноземній валюті» // Офіц. вісн. нормативно-правових актів з митної справи, фінансів, податків та бухгалтерського обліку. - 2007. - 04. - № 15.

^[30] Індикативна процентна ставка - рекомендований орієнтовний розмір процентних ставок для банків щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення коштів / Стаття 1 Положення про процентну політику Національного банку України, затв. постановою Правління Національного банку України від 18.08.2004 р. № 389 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 36. - Ст. 2422.

^[31] Облікова ставка Національного банку України відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» - виражена у відсотках плата, що береться Націо­нальним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

^[32] Слід звернути увагу на лист Національного банку України від 18.08.2004 р. № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності», в якому, з посиланням на статті 3, 6, 627 ЦК, зазначається, що встановлення умови про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при здійсненні операцій «овернайт» (надання та отримання кредитів і депозитів тер­міном не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банку) на міжбанківському ринку не суперечить положенням та загальним принципам Цивіль­ного кодексу України // Юрид. вісн. України. - 2008. - 08. - № 33.

^[33] Див. лист Національного банку України від 18.08.2004 р. № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності».

^[34] Див. п. 18 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. (у ред. Закону України від 4.10.2001 р. // Офіц. вісн. України. - 2001. - № 44. - Ст. 1951.

^[35] Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затв. постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 30.08.2002 р. № 1301/268 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 36. - Ст. 1710.

^[36] Офіц. вісн. України. - 1998. - № 37. - Ст. 1347.

^[37] Там само. - 2001. - № 42. - Ст. 1882.

^[38] Там само. - 2009. - № 52. - Ст. 1803.

^[39] Недоступність вкладів - неможливість одержання вкладу вкладником відповід­но до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора учасника (тимчасового учасника) Фонду.

^[40] Учасниками Фонду є банки і філії іноземних банків, які включені до Державно­го реєстру банків, що веде Національний банк України, та мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Участь у Фонді банків і філій іноземних банків є обов’ язковою.

^[41] З 5.11.2008р. розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб становить 150000 грн. (Див. п.8 розділу ІІ Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів Укра­їни» від 31.10.2008р. // Офіц. вісн. України. - 2008. - №84. - Ст. 2809.; Рішення адмі­ністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.11.2010р. №2 «Про розмір відшкодування коштів за вкладами» // Офіц. вісн. України. - 2010. - № 95. - Ст. 3384.)

^[42] Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотарі­усами України, затв. наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах, тобто після закінчення шести місяців з часу від­криття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК) // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 10. - Ст. 639. (Офіц. вісн. України. - 2004. - № 15. - Уточнення).

^[43] До закінчення строку про прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоєм­цеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі) на покриття витрат з догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання; на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; витрат, пов’язаних з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини; інших витрат, ви­кликаних обставинами, які мають істотне значення (п. 199 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

 

Питання для самоконтролю

1. Поняття та правова природа договору банківського вкладу. Види банківських вкладів. Їх характеристика.
2. Форма договору банківського вкладу.
3. Сторони договору банківського вкладу.
4. Проценти на банківський вклад.
5. Договір банківського вкладу на користь третьої особи.
6. Виконання договору банківського вкладу.