Глава 50 Договір комісії

 

 

Глава 50 Договір комісії

§ 1. Поняття та умови договору комісії

§ 2. Зміст договору комісії та його виконання

 

 

§ 1. Поняття та умови договору комісії

Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (ко­місіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії належить до групи договорів про надання юридич­них послуг. Поряд із комісією до цієї групи входять також договір доручення (гл. 68 ЦК) та договір про управління майном (гл. 70 ЦК). У ГК містяться норми щодо агентського договору (гл. 31 ГК). Головною спільною рисою вказаних договорів є те, що вони опосередковують відносини з надання юридичних послуг, сутність яких полягає в тому, що одна особа діє в інтересах іншої, створюючи для неї певні юридич­ні наслідки (виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків). Дана обставина пояснює певний зв’язок цих договорів, їх спільну правову природу і дає підставу для віднесення їх до однієї групи.

Конструкція договору комісії забезпечує юридичну форму відно­син, в яких одна сторона (комісіонер) діє за дорученням другої сторо­ни (комітента), вчинюючи правочини в її інтересах та за її рахунок, але від свого імені. Той факт, що комісіонер діє від власного імені, є прин­циповим. Для третьої особи, з якою комісіонер укладає правочин, фі­гура комітента не має значення. Не зобов’язаний він і перевіряти пов­новаження комісіонера, відповідність його дій змісту того завдання, яке йому було надано комітентом.

У цьому аспекті також існує різниця і між діями комісіонера та управителя в договорі управління майном (гл. 70 ЦК). Хоча управитель вчиняє правочини від власного імені, що поєднує конструкції догово­ру управління майном та комісії, він все ж таки зобов’ язаний повідом­ляти осіб, з якими вчиняє правочин, про те, що є управителем, а не власником майна (ч. 2 ст. 1038 ЦК). На відміну від цього, комісіонер у правовідносинах виступає як самостійна особа, він не повинен по­відомляти контрагента про те, що діє в інтересах іншої особи і вчиняє правочин не для себе, а для комітента. Навіть якщо комітент був на­званий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору, 460 все ж таки за договором, укладеним з третьою особою, права набуває комісіонер (ч. 2 ст. 1016 ЦК).

Договір комісії належить до числа посередницьких договорів. На його підставі виникає два види відносин: внутрішні (між комітентом та комісіонером) та зовнішні (між комісіонером та третьою особою). Разом з тим договір комісії, на відміну від агентського договору або договору доручення, не є підставою виникнення відносин представ­ництва. Для представництва той факт, що одна особа вчиняє певні дії в інтересах іншої, не є достатнім. Необхідна і друга ознака: вчинення правочину від імені іншої особи. У частині 2 ст. 237 ЦК прямо сказано, що особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Це пояснюється тим, що у відносинах представництва представник своїми діями безпосередньо створює права та обов’язки для іншої особи, а комісіонер є самостійним учасником правовідносин і набуває прав та обов’язків для себе. Найбільше, про що можна гово­рити за таких обставин, це так зване опосередковане представництво. Слід, однак, зазначити, що термін «опосередковане представництво» має умовний характер і належить до випадків, коли особа по суті ні­кого не представляє, бо діє власноруч. Деякі риси представницької природи відносин тут виявляються лише в тому, що особа діє в інте­ресах іншої та за її рахунок. Проте для виникнення представництва в повному розумінні цього слова (прямого представництва) цього не­достатньо.

Договір комісії є консенсуальним та двостороннім. Він вважа­ється укладеним з моменту, коли сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Договір комісії має оплатний характер. Комітент повинен випла­тити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у догово­рі комісії (ст. 1013 ЦК). Як правило, розмір плати визначається у пев­ному відсотку до загальної ціни договору комісії. Разом з тим сторони можуть і не визначати ці положення в договорі. У такому випадку оплата буде проводитися після виконання договору, виходячи із зви­чайних цін за відповідні посередницькі послуги. Отже, невизначення в договорі умов, які стосуються оплати дій комісіонера, не змінює загального характеру цього договору: він завжди має відплатний ха­рактер. Визначення розміру плати за договором комісії здійснюється сторонами.

Для забезпечення інтересів комітента комісіонер може поручитися за виконання правочину третьою особою, яка буде майбутньою стороною договору. Така спеціальна запорука комісіонера — делькредере (делькредере, італ. del credere — від довіри), покладає на нього до­даткові зобов’язання: у разі невиконання або неналежного виконання договору третьою особою комітент має право звернутися з відповід­ними вимогами до комісіонера. Делькредере підвищує захист інтересів комітента і в той же час покладає на комісіонера додаткові обов’ язки щодо виконання договору третьою особою. У зв’язку з цим, якщо ко­місіонер поручився за виконання правочину, він має право на додатко­ву плату. Розмір додаткової плати за делькредере визначається за до­мовленістю сторін.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку (ч. 1 ст. 1012 ЦК). У зв’язку з тим, що комісія не є різновидом відносин прямого представництва й комісіонер діє від власного імені, його відносини з контрагентами за договором не потре­бують пред’явлення довіреності. Тому питання щодо співвідношення строку дії довіреності та договору, які актуальні для договору доручен­ня, в даному випадку не мають значення. Строк дії договору комісії, якщо він є визначеним, встановлюється тільки в самому договорі.

Предметом договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у вчиненні комісіонером одного або кількох правочинів в інтересах комітента та за його рахунок (ст. 1011 ЦК). Комісіонер здійснює виключно юридичні дії. У цьому полягає відмінність дого­вору комісії від інших договорів про надання юридичних послуг. Так, за агентським договором та договором про управління майном агент та управитель здійснюють не лише юридичні, а й фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК, ч. 1 ст. 297 ГК). За договором доручення повірений здій­снює тільки юридичні дії, але у порівнянні з комісіонером його повно­важення є більш широкими: повірений здійснює не тільки правочини, але й інші дії юридичного характеру (приймає виконання договору, видає довіреності в порядку передоручення, у разі спору представляє інтереси довірителя в суді тощо).

Комітент визначає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням сутності договору комісії це передусім може бути ку­півля або продаж певного товару. Якщо має місце саме такий договір, комітент може визначити асортимент товарів, його кількість, якість, ціну тощо. Відповідно до ч. 3 ст. 1012 ЦК істотними умовами догово­ру комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. ЦК не містить обмежень щодо ціни майна, за яку воно буде продано комісіонером, тому сторони визначають її вільно за взаємною домовленістю. Комітент може визна­чити територію, у межах якої комісіонер має здійснювати виконання зобов’язання (наприклад, надати комісіонерові виключне право пред­ставляти його інтереси по реалізації певного майна (обладнання, про­дуктів харчування, аудіо-, відеоапаратури тощо) на конкретно визна­ченій території («договірна територія»)). Отже, комітент задає певні параметри, в межах яких належить діяти комісіонерові. Водночас для забезпечення інтересів комісіонера, який діє як підприємець, комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК). Такі обмеження можуть стосува­тися певного виду товарів, їх асортименту, території здійснення до­ручення тощо. Це зменшує можливість виникнення конкуренції у тій сфері, де діє комісіонер, і дає йому змогу більш результативно викону­вати доручення комітента.

ЦК не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення на цей договір загальних правил, які визначають форму правочинів (статті 205-209 ЦК).

 

 

 

2. Зміст договору комісії та його виконання

Зміст договору комісії становлять права та обов’язки сторін, які певним чином співвідносяться між собою. Комісіонер зобов’язаний вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента; зберігати майно комітента; надати комітентові звіт про ви­конання доручення; передати йому все одержане за договором тощо. Хоча у визначенні договору комісії нема вказівки на обов’язки комі­тента, це не означає, що він має тільки права. Комітент зобов’язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов’язку перед третьою особою; виплатити комісіонерові плату за надану йому послугу; відшкодувати витрати, зроблені комісіонером у зв’язку з ви­конанням договору; прийняти виконання договору тощо.

Законодавство встановлює певні правила виконання договору ко­місії, які визначають поведінку сторін за договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1014 ЦК комісіонер зобов’ язаний вчиняти правочин на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вка­зівок. Це може стосуватися ціни, за яку комісіонер продає або купує майно; способів його зберігання та транспортування; умов, за якими комісіонер його страхує, та ін. Якщо у комітента виникають сумніви, комісіонер має довести, що під час виконання комісійного доручення він діяв сумлінно, правочин вчинено ним на найбільш вигідних для комітента умовах, а зроблені витрати були необхідними.

У ЦК вирішується питання щодо вигоди, яку комісіонер додатково отримав за договором, укладеним із третьою особою. Якщо комісіонер визначив умови договору, а комітент учинив правочин на більш ви­гідних умовах, то відповідно до ч. 2 ст. 1014 ЦК вигода, яку отримав комісіонер, належить комітентові. Слід вважати, що сторони можуть визначити інший, ніж установлено в законі, режим вигоди, яку отримав комісіонер. Виходячи з ч. 3 ст. 6 ЦК, сторони в договорі можуть від­ступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Тому є підстави вважати, що сторо­ни за договором комісії можуть, наприклад, встановити, що вигода у разі її отримання буде належати не комітентові, а комісіонерові або їм обом у певних частках.

У зв’язку з тим, що комісіонер діє за рахунок комітента, він має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків (ст. 1024 ЦК). Такі витрати можуть бути пов’язані з переїздом комісіонера в іншу місцевість для вчинення правочину, необхідністю оренди транспортних засобів або приміщення, зберіган­ням або страхуванням майна тощо. Право на відшкодування витрат за певних умов зберігається за комісіонером навіть у разі, якщо він не виконав комісійного доручення і не вчинив правочин. Комісіонер може отримати відшкодування, якщо: а) він вжив усіх заходів щодо вчинен­ня правочину; б) не міг його вчинити за обставин, які від нього не за­лежали (наприклад, різка зміна цін на ринку певних товарів або послуг, відсутність необхідного товару тощо).

Комісіонер зобов’язаний діяти відповідно до вказівок комітента (ч. 1 ст. 1014 ЦК). При вчиненні договору з третьою особою може ви­никнути непередбачена ситуація, коли комісіонер не може виконати усі вказівки комітента. У такому разі необхідно отримати нові розпо­рядження комітента щодо виконання правочину. Комісіонер має право відступити від указівок комітента і вчинити правочин на інших, ніж передбачено договором доручення, умовах за двох обставин: а) якщо цього вимагають інтереси комітента; б) комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав від нього відповіді на свій запит у розумний строк. Особливі правила встановлено щодо комісіонера, який є підприємцем. З урахуванням того, що такий комісіонер діє за обставин, які можуть вимагати термінового прийняття рішення, йому за згодою комітента може бути надано право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов’язковим повідом­ленням комітента про допущені відступи.

У ЦК встановлені спеціальні правила, які стосуються відступу комісіонера від вказівок комітента під час учинення ним договорів купівлі та продажу майна (ч. 3, ч. 4 ст. 1017 ЦК). Це пояснюється прі­оритетним застосуванням договору комісії саме в цій сфері. Кодекс регулює два види відносин, які тут можуть виникнути:

1) комісіонер продав майно за нижчою ціною порівняно з тією, яка була встановле­на комітентом;

2) комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була визначена. Зрозуміло, що як у першому, так і в другому випадку комі­сіонер відступив від указівок комітента щодо умов договору і не в най­кращий для нього спосіб, тому така ситуація потребує спеціального законодавчого вирішення.

Якщо комісіонер продав майно за нижчою ціною, він повинен за­платити різницю комітентові. Унаслідок цього комітент отримує ту ціну, за якою він хотів продати майно. Ця норма є способом забезпе­чення інтересів комітента і певною санкцією проти комісіонера, який діяв неправомірно. Комісіонер звільняється від обов’язку сплатити різницю в ціні, якщо доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки. Дії комісіонера щодо продажу майна за нижчою ціною можуть бути вимушеними і пояснюватися реальною ситуацією, яка склалася на ринку товарів. Комісіонер повинен довести, що він продав майно хоча і за нижчою, ніж за договором, але найбільш вигідною ціною, яка могла бути отримана за таких умов, а непродаж майна, враховуючи тенденції розвитку ринку, міг спричинити ще більші збит­ки для комітента. Доказ вказаних обставин є достатнім для комісіоне­ра, який є підприємцем і якому було надано право відступати від вка­зівок комітента без попереднього запиту про це. Якщо за нижчою ціною продав майно інший комісіонер, він має довести, що не міг попередньо запитати комітента про необхідність знижки ціни або не отримав у ро­зумний строк відповіді на свій запит.

Якщо склалася протилежна ситуація й комісіонер купив майно за вищою, ніж була погоджена, ціною, для забезпечення своїх інтересів комітент може:

а) не прийняти майно, яке комісіонер придбав для нього, сповістивши комісіонера про своє рішення в розумний строк після отримання повідомлення про цю купівлю;

б) отримати різницю у ціні від комітента, який вимушений буде це зробити, бо вийшов за межі, які були встановлені комітентом.

Якщо комітент зробив відпо­відну доплату за майно, комітент не має права відмовитися від прий­няття виконання договору.

Комітент зобов’язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов’язку перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК). Існує чимало випадків, коли комісіонер не може здійснити виконання доручення, якщо комітент не забезпечить йому необхідних умов (ко­місіонер не може продати майно, яке належить комітентові, у зв’язку з тим, що товар не поступив на його склад; комітент не забезпечив комісіонера необхідними документами, які підтверджують якість то­вару, не надав технічної документації щодо його експлуатації тощо). У разі невиконання комітентом обов’ язку, передбаченого ч. 1 ст. 1016 ЦК, може ставитися питання про застосування правил щодо прострочення боржника (ст. 613 ЦК). Відповідно до цього, якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, вико­нання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення креди­тора.

Договір комісії не передбачає обов’язковості особистого його ви­конання комісіонером, як це має місце, наприклад, за договором до­ручення. Тому допускається заміна комісіонера на іншу особу — суб- комісія. Така заміна здійснюється за певними правилами (ст. 1015 ЦК).

По-перше, для її проведення необхідна згода комітента. Укладаючи договір комісії, комітент веде справи з чітко визначеною особою, її заміна безпосередньо зачіпає його інтереси і може відбитися на резуль­таті виконання доручення. Тому він вправі не погодитися на кандида­туру субкомісіонера, яку пропонує комісіонер, або взагалі на можли­вість його заміни. Це пояснює необхідність отримання згоди комітен­та на передачу повноважень комісіонера іншій особі. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента.

По-друге, навіть здійснивши передачу своїх повноважень субкомі- сіонеру, комісіонер залишається відповідальним за його дії перед ко­мітентом. Це означає, що у разі невиконання субкомісіонером завдан­ня перед комітентом відповідати буде комісіонер, а не субкомісіонер. Дане правило пояснюється тим, що субкомісія не є різновидом заміни боржника в зобов’язанні (переведення боргу), відповідно до конструк­ції якої права та обов’язки боржника переходять до іншої особи (ч. 1 466 ст. 512, статті 520-523 ЦК). У даному випадку мова йде про виконання обов’язку боржника іншою особою (ст. 528 ЦК). Таке виконання до­пускається, якщо воно передбачено договором сторін. При цьому, ви­ходячи із загальних правил (ч. 2 ст. 528 ЦК), у разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам.

По-третє, за договором субкомісії комісіонер стає кредитором, який має право вимагати від субкомісіонера виконання доручення. У зв’язку з цим він набуває щодо субкомісіонера прав та обов’язків комітента. Комісіонер вправі блокувати виникнення прямих відносин між комі­тентом та субкомісіонером. Відповідно до цього комітент не має права без згоди комісіонера вступати у відносини з субкомісіонером. Якщо комісіонер не заперечує проти встановлення прямого контакту між комітентом та субкомісіонером, то вступає в дію правило ч. 1 ст. 528 ЦК, відповідно до якого кредитор (комітент) зобов’язаний прийняти ви­конання наданого ним доручення, якщо воно запропоноване за борж­ника іншою особою (субкомісіонером).

Комісіонер вчиняє з третьою особою договір за власним розсудом, визначаючи особу свого контрагента. При цьому він має діяти, вихо­дячи з вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК), застосовуючи такі застережні заходи, які тільки можливі для створення умов, най­більш вигідних для комітента. Разом з тим може виникнути ситуація, коли третя особа (контрагент) не виконує договору, укладеного з нею комісіонером (не передає майно, яке було оплачено комісіонером, не сплачує за отриманий товар обумовлену грошову суму тощо). За за­гальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за неви­конання третьою особою договору (ч. 4 ст. 1016 ЦК). Це пояснюється тим, що комісіонер не може відповідати за дії іншої особи — контраген­та за договором, бо це вже виходить за межі його можливостей. Однак на комісіонера за таких обставин покладаються певні обов’язки.

По-перше, він зобов’язаний негайно повідомити комітента про не­виконання третьою особою правочину, який було вчинено в його інте­ресах. По-друге, комісіонер зобов’язаний зібрати та забезпечити необ­хідні докази, які є необхідними для майбутнього позову, — акти про недоліки майна, його втрату, недостачу та пошкодження, банківські до­кументи, страхові свідоцтва (поліси, сертифікати) тощо. Комісіонер має право це робити у зв’язку з тим, що саме він є стороною договору і йому як кредитору належить право вимоги до третьої особи. Разом з тим з урахуванням особливостей відносин, які виникають із договору комісії, комітент може вимагати від комісіонера відступлення йому права вимоги до третьої особи. Таке відступлення проводиться за загальними правилами заміни кредитора в зобов’язанні (статті 512-519 ЦК).

У деяких випадках при невиконанні зобов’язання третьою особою може виникати відповідальність самого комісіонера. Це можливо за двох підстав: а) комісіонер був необачним при виборі особи, з якою він вчинив правочин; б) комісіонер поручився за виконання договору тре­тьою особою (делькредере). У першому випадку відповідальність може виникати, якщо комісіонер, наприклад, вчинив правочин з юридичною особою, щодо якої була відкрита ліквідаційна процедура, або з пред­ставником, який діяв без необхідних повноважень, а також за інших обставин, коли є підстави вважати, що комісіонер діяв у виборі контр­агента необачно.

У другому випадку йдеться про ситуацію, коли комісіонер поручив­ся за виконання договору третьою особою. Як уже зазначалося, дель- кредере не є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання. Хоча відносини, які виникають за договором комісії, коли комісіонер дає запоруку щодо дій третьої особи, зовні схожі з тими, що виникають у відносинах поруки, за своєю юридичною природою вони не є тотож­ними. Порука виникає у тому разі, коли поручитель поручається за третю особу перед кредитором, який сам є стороною в договорі. Так, за договором купівлі-продажу, який виникає між двома сторонами, поручитель поручається за виконання зобов’ язання покупцем і бере на себе обов’язок у разі невиконання ним договору забезпечити його. Таким чином, поручитель не є стороною договору купівлі-продажу, а виступає як особа, яка допомагає належному виконанню зобов’язання й забезпеченню прав продавця. За договором комісії ситуація інша: стороною в договорі, тобто кредитором, виступає сам комісіонер. Він поручається за його виконання не перед стороною в договорі, як це має місце у разі поруки, а перед особою, в інтересах якої він діє — комі­тентом. Делькредере може розглядатися як спосіб забезпечення май­нових інтересів кредитора. Якщо комісіонер поручається за третю особу, він бере на себе певні зобов’язання перед комітентом щодо ви­конання правочину, який буде вчинено за участю третьою особи. При­чому за це комісіонер отримує від комітента додаткову плату. Тому у разі невиконання договору особою, за яку поручився комісіонер, перед комітентом відповідає він, а не третя особа. У цьому також по­лягає відмінність делькредере від способів забезпечення виконання зобов’язання, зокрема поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) від­повідальність поручителя. За договором комісії не виникає солідарної або субсидіарної відповідальності, перед комітентом відповідає лише одна особа — комісіонер.

Комітент зобов’ язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов’язку перед третьою особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК). Існує чимало випадків, коли комісіонер не може здійснити виконання дору­чення, якщо комітент не забезпечить йому необхідних умов (комісіонер не може продати майно, яке належить комітентові, у зв’язку з тим, що товар не надійшов на його склад; комітент не забезпечив комісіонера необхідними документами, які підтверджують якість товару, не надав технічної документації щодо його експлуатації тощо). У разі невиконан­ня комітентом обов’ язку, передбаченого ч. 1 ст. 1016 ЦК, може ставити­ся питання про застосування правил щодо прострочення боржника (ст. 613 ЦК). Відповідно до цього, якщо кредитор не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Велике значення має питання щодо належності майна, яке комісі­онер отримав за правочином, який він вчинив із третьою особою. ЦК відтворює традиційну конструкцію, відповідно до якої майно, при­дбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК). За загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передання йому майна (ч. 1 ст. 334 ЦК). Інше може бути встановлено договором або законом.

Щодо договору комісії ст. 1018 ЦК встановлює спеціальне правило. Воно полягає в тому, що комітент стає власником майна, яке придбав для нього комісіонер, ще до його одержання, із моменту, коли його одержав комісіонер. Ця норма має імперативний характер і не може змінюватися за домовленістю сторін, бо інша конструкція свідчила би про наявність не договору комісії, а іншого договору (купівлі-продажу, міни тощо). Наприклад, одна особа купує майно від свого імені і на­буває щодо нього право власності з метою продати його в майбутньо­му іншому суб’єкту. У такому випадку наявними є два самостійних договори купівлі-продажу, а не договір комісії, за яким одна особа купує річ для іншої.

Ця обставина тягне за собою цілу низку важливих юридичних на­слідків.

По-перше, у зв’язку з тим, що комітент є власником майна, яке було отримано комісіонером, для останнього воно є чужим майном. Тому комісіонер повинен передати комітентові все одержане за дого­вором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК). При цьому комісіонер повинен надати комісіонерові звіт про виконання доручення, в якому вказати дані про вчинений ним правочин (правочини), свої витрати, пов’язані з вико­нанням доручення, умови відступу від указівок комісіонера тощо.

По-друге, комісіонер зобов’язаний зберігати майно комітента. Ко­місіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошко­дження майна комітента (ч. 1 ст. 1021 ЦК). У зв’язку з тим, що комісі­онер до передачі майна комітенту тримає його у себе, він повинен поводитися з ним певним чином, враховуючи, що має справу з чужим майном. У даному випадку не виникає потреби вчинення спеціального договору зберігання, бо обов’язок комісіонера зберігати майно випли­ває із суті договору комісії. Комісіонер повинен ужити заходів щодо охорони прав та інтересів комітента за двох обставин: а) якщо при прийнятті майна, що надійшло від комітента, або майна, що надійшло для комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження; б) у разі завдання шкоди майну комітента. У таких випадках комісіонер повинен скласти відповідні акти прийому товару, які б свідчили про недостачу або пошкодження майна, зібрати необхідні докази, здійснити дії щодо перевезення майна в інше місце, в якому йому не буде загрожувати небезпека, тощо. Комісіонер повинен негайно повідомити комітента про ситуацію, яка виникла, та про свої дії.

Для підвищення захисту інтересів комітента на комісіонера може бути покладено обов’ язок за рахунок комітента застрахувати майно, яке він одержить за договором із третьою особою (майнове страхуван­ня). Якщо комісіонер виконав це доручення, то в разі пошкодження або знищення майна (страховий випадок) виникають відносини, які регу­люються нормами гл. 67 ЦК. Якщо комісіонер не виконав обов’язку щодо страхування майна, він особисто відповідає перед комітентом за його втрату, недостачу або пошкодження (ч. 3 ст. 1021 ЦК).

По-третє, комітент як власник за загальним правилом несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна. Таким чином, якщо майно, яке належить комітентові, буде знищено або по­шкоджено через випадкові обставини, то збитки понесе комітент, який не має права вимагати їх відшкодування від будь-якої особи. Це пра­вило не є імперативним. Відповідно до ст. 323 ЦК такий ризик несе власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, сторони за договором комісії можуть встановити, що ризик випадкового знищення та пошкодження майна до його передачі комі­тентові несе комісіонер, або розподілити такий ризик між собою у пев­них частках.

По-четверте, на майно, яке належить комітентові і перебуває у ко­місіонера, на загальних підставах може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів комітента. ЦК установлює спеціальне правило, що спрямоване на захист інтересів комісіонера у разі, коли комітент не виконує своїх обов’язків за договором комісії. Відповідно до ст. 1019 ЦК комісіонер має право для забезпечення своїх вимог притримати річ, яка має бути передана комітентові. При цьому комісіонер відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо вони сталися з його вини; комісіонер, як кредитор, не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ч. 2, ч. 3 ст. 595 ЦК); комісіонер несе ризик випадкового знищення або випадкового пошко­дження притриманої речі, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 594 ЦК). Якщо комітент оголошений банкрутом, правила щодо притримання речі перестають діяти. Комісіонер вважається заставо- держателем притриманої ним речі. У зв’язку з тим, що вимоги креди­торів, які забезпечені заставою, задовольняються у першу чергу (п. 1ч.  1 ст. 112 ЦК), комісіонер має переважне перед іншими кредиторами право щодо захисту своїх майнових прав.

Інтереси комісіонера можуть задовольнятися ще одним шляхом. Відповідно до ст. 1020 ЦК комісіонер має право відраховувати належ­ні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента. Це можливо лише за умови, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення сво­їх вимог із грошових коштів, що належать комітентові.

Стаття 1018 ЦК встановлює, що власністю комітента є майно, яке було для нього придбано комісіонером. Не викликає сумніву, що ко­мітенту належить також майно, яке він передав комісіонеру для про­дажу. Так моделюються відносини в договорі консигнації, який є різ­новидом договору комісії. Його сутність полягає в тому, що комітент, який є виробником певного товару, передає його на склад комісіоне­ра для подальшого продажу від імені комісіонера. Якщо певна кіль­кість товару не буде продана, комісіонер може повернути її комітен­тові або купити для себе. Хоча комісіонер (консигнатор) продає майно від свого імені, він не набуває на нього права власності. Таким чином, протягом усього часу, поки товар знаходиться у комісіонера, його власником є комітент.

Комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. У свою чергу, комітент зобов’язаний: прийняти від комісіонера все належно виконане за договором і огля­нути придбане для нього майно. Якщо в майні будуть виявлені певні недоліки, комітент зобов’язаний повідомити комісіонера про вказану обставину негайно. Може він висловити й певні заперечення щодо звіту комісіонера. Комітента можуть не влаштовувати наведені у звіті суми витрат комісіонера або субкомісіонера, дані про необхідність ви­конання тих чи інших дій тощо. Про свої заперечення щодо звіту ко­мітент має повідомити комісіонера протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. В іншому випадку звіт комісіонера вважається при­йнятим (статті 1022, 1023 ЦК).

Договір комісії може припинятися на загальних підставах. На відміну від розірвання договору, яке передбачає згоду сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК), договір комісії може припинитися за ініціативи однієї з них. У ЦК закріплені дві підстави такого припинення: а) відмова від договору комітента (ст. 1025 ЦК); б) відмова від договору комісіонера (ст. 1026 ЦК).

Відносно вирішення питання щодо припинення договору комісії комітент порівняно з комісіонером має певні переваги: за загальним правилом він може відмовитися від договору у будь-який час. Не зобов’язаний він також пояснювати комісіонерові підстави своєї від­мови. Разом з тим закон захищає й інтереси комісіонера. Відмова ко­мітента безпосередньо торкається інтересів комісіонера, бо внаслідок такої відмови останній вимушений змінювати свої плани, спрямову­вати свою діяльність в інших напрямах, шукати контрагентів за нови­ми договорами тощо. Це має особливе значення, якщо договір комісії було укладено без визначення строку й відносини між комітентом і комісіонером мали тривалий, постійний характер. У таких випадках комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів (ч. 2 ст. 1025 ЦК). Якщо договір комісії мав строковий характер, правило щодо обов’язкового повідомлення про відмову від нього не застосовується і комітент вправі повідомити комітента про своє рішення і в більш стислі строки.

При відмові комітента від договору постає питання щодо долі майна, яке залишилося у комісіонера. Комітент повинен розпорядити­ся ним у строк, який було встановлено в договорі (якщо це мало місце), а за його відсутності — негайно. Це правило також спрямоване на за­безпечення інтересів комісіонера. Майно, яке він тримає у себе, може бути значним за обсягом, кількістю та загальною вартістю, воно може потребувати спеціального догляду та відповідних умов зберігання. Знаходження такого майна у комісіонера (на його складах) є цілком обґрунтованим під час дії договору комісії і перестає бути таким після його припинення. Тому і встановлено правило щодо скорішого вирі­шення комітентом питання про розпорядження своїм майном. У разі невиконання комітентом цього обов’ язку комісіонер має право пере­дати це майно на зберігання за рахунок комітента іншим особам або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

У разі відмови комітента від договору між сторонами проводяться необхідні розрахунки. Комісіонер має право на: а) відшкодування ви­трат, зроблених ним у зв’язку з виконанням договору; б) плату за фактично вчинені дії (ч. 4 ст. 1025, ч. 5 ст. 1013 ЦК). Договір комісії передбачає, що комісіонер діє за рахунок комітента, тому всі витрати, які комісіонер зробив під час виконання доручення, мають бути від­шкодовані комітентом. Що ж стосується плати, яку комітент повинен сплатити комісіонерові, то її розмір обмежується тільки фактично вчиненими діями комісіонера. Це пояснюється тим, що комісіонер не виконав свого обов’язку в повному обсязі і не вчинив договір, який передбачався сторонами в договорі комісії. Хоча вини комісіонера в цьому немає, бо ініціатива припинення договору надходила від комі­тента, він не може претендувати на плату, яка б йому належала у разі виконання доручення в повному обсязі. Закон не передбачає також відшкодування комітентом збитків, які можуть виникнути у комісіоне­ра у зв’язку з припиненням договору.

Договір комісії може бути припинено не тільки за ініціативою ко­мітента, але і при відмові від договору комісіонера (ст. 1026 ЦК). Про­те це можливо лише у деяких випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 1026 ЦК комісіонер не має права відмовитися від договору комісії, якщо цей договір мав строковий характер, тобто в ньому було встановлено строк його дії. Таке положення спрямовано на захист інтересів комітента й установлення необхідної стабільності у відносинах між сторонами. Комітент, який доручив виконання договору іншій особі, має бути впевнений у тому, що його доручення буде виконано. У першу чергу це має значення у випадках, коли строк виконання договору був обу­мовлений сторонами і давав комітенту підстави розраховувати на його виконання протягом певного часу. Інша справа, коли такий строк уста­новлено не було. Зазвичай це свідчить про тривалість відносин між сторонами, їх постійний характер (наприклад, за договором про надання брокерських послуг (брокерське обслуговування) комісіонер (бро­кер) постійно здійснює в інтересах комітента правочини щодо купівлі- продажу товару). Відносини, які мають безстроковий характер, можуть бути припинені з ініціативи комісіонера, але при виконанні ним певних дій. По-перше, комісіонер повинен повідомити комітента про свою відмову не пізніше ніж за тридцять днів; по-друге, вжити заходів, необ­хідних для збереження майна комітента.

Після відмови комісіонера від договору комітент повинен розпо­рядитися своїм майном, яке знаходиться у комісіонера. Це можуть бути речі, які були надані комісіонерові для виконання доручення або част­ково отримані від контрагента за договором для передачі комітенту. Для розпорядження таким майном комітенту надається п’ ятнадцять днів від дня отримання ним повідомлення комісіонера про відмову від договору. В іншому випадку у комісіонера виникає право:

а) передати майно на зберігання за рахунок комітента;

б) продати його за найви- гіднішою для комітента ціною.

Ще однією підставою припинення договору комісії, яка спеціально визначена в гл. 69 ЦК, є смерть фізичної особи або припинення юри­дичної особи (ст. 1027 ЦК). Як уже зазначалося, договір комісії не має такої ознаки, як особисто-довірчий характер відносин між його сторо­нами. Це відбивається і на вирішенні питання щодо припинення до­говору комісії. За загальним правилом у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи комісіонера договір комісії припиняється. Разом з тим такі наслідки виникають не завжди. Якщо юридична осо­ба — комісіонер припиняється з переданням усього належного їй майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам, тобто якщо має місце правонаступництво (ст. 104 ЦК), договір комісії може зберігати свою силу. Вирішення цього питання залежить від комітента. Договір комісії не припиняється, якщо комітент згодний продовжити його дію і його влаштовує особа нового комісіонера — правонаступника юри­дичної особи. В іншому випадку комітент протягом строку, встанов­леного для заявлення кредиторами своїх вимог (ч. 4 ст. 105 ЦК), має повідомити про свою відмову від договору комісії.

ЦК не встановлює правил щодо окремих видів договору комісії. У ньому закріплене загальне правило, відповідно до якого законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст. 1028 ЦК). Такий підхід у цілому є виправданим. Дійсно, у ЦК мають бути закріплені основні, найбільш важливі норми щодо договору комісії. Норми, які б враховували особливості окремих видів 474 відносин, що випливають із договору комісії, можуть знайти своє за­кріплення у спеціальних нормативних актах. Звертає на себе увагу один важливий момент: відповідно до ст. 1028 ЦК регулювання окремих видів договору комісії має здійснюватися законами, а не підзаконними нормативними актами, як це нерідко має місце сьогодні (наприклад, Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі Укра­їни від 22 березня 1995 р. N° 79/615). Такий підхід потребує прийняття відповідних законів, які б регулювали відносини, які виникають в окре­мих видах договору комісії.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Наведіть визначення договору комісії та визначте його юри­дичну характеристику.
2. Охарактеризуйте структуру договірних зв’язків договору комісії як різновиду посередницьких договорів.
3. Назвіть правила заміни комісіонера за договором комісії (субкомісії).
4. Визначте предмет договору комісії.
5. У чому полягає зміст договору комісії?
6. Наведіть поняття делькредере і визначте його природу.
7. Назвіть підстави припинення договору комісії.