Глава 45 Договір про надання послуг

Глава 45 Договір про надання послуг

§ 1. Поняття послуги та договорів про надання послуг

§ 2. Поняття та умови договору про надання послуг

§ 3. Зміст договору про надання послуг та його виконання

 

 

§ 1. Поняття послуги та договорів про надання послуг

ЦК України вперше закріплює норми, які визначають загальні по­ложення щодо договорів про надання послуг (статті 901-907 ЦК). У цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об’ єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК), які відрізняються від інших об’єктів (ре­чей, результатів робіт, нематеріальних об’єктів тощо). У зв’язку з осо­бливостями послуг як об’єктів усі договори, предметом яких вони виступають, поєднуються в єдиний тип цивільно-правових договорів, а саме — договори про надання послуг.

Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні озна­ки. Для всіх послуг характерним є те, що вони:

1)   мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уре­чевлюваного вигляду;

2)   тісно пов’язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності);

3)  не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) виконав­ця, а існують як окреме явище — певне нематеріальне благо.

Перш за все послуги характеризуються тим, що мають нематері­альний характер. Цим вони відрізняються від такого виду об’єктів, як речі, бо згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу. Водно­час нематеріальність послуг не зменшує їх значення в цивільному обороті. Навпаки, останнім часом спостерігається розширення кола договорів, предметом яких є саме нематеріальні об’єкти — послуги. Для послуг характерним також є те, що вони тісно пов’язані з особою виконавця та процесом виконання ним певних дій або здійсненням певної діяльності. Це означає, що послуга існує тільки тоді, коли вона надається. У цьому полягає різниця між послугами та результатами робіт, стосовно яких виникають договори підрядного типу. Для остан­ніх важливим є не процес, а саме результат дії — збудований будинок, відремонтована річ тощо. Послуги, навпаки, не мають результату, який би мав окремий уречевлюваний вигляд, матеріальне втілення.

У частині 1 ст. 901 ЦК сказано, що послуга споживається в про­цесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Отже, від­повідно до закону послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. Характерні ознаки послуги можна продемонструвати на такому прикладі. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується збері­гати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повер­нути її поклажодавцеві у схоронності. На виконання цього договору зберігач буде виконувати певні дії, спрямовані на зберігання майна, наприклад тримати річ у відведеному для цього і спеціально обладна­ному приміщенні, забезпечувати необхідні технічні засоби зберігання, охорону речі тощо. У виконанні таких дій буде проявлятися процес надання послуги, сама ж послуга полягатиме у збереженні речі. Тобто збереження, схоронність речі — це послуга, а дії зберігача — це спосіб її надання. Причому для поклажодавця самі дії (діяльність) зберігача не мають вирішального значення. Зберігач може навіть не надавати покла- жодавцеві усієї інформації щодо здійснення процесу зберігання. Напри­клад, якщо банк надає поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф, що охороняється банком (ст. 970 ЦК), він не повинен інформувати його про всі особливості охоронної системи банку та здійснення ним охорон­ної діяльності. Хоча для поклажодавця спосіб надання йому послуги є важливим, у першу чергу його турбує корисний ефект дій зберігача — збереження речі, тобто сама послуга. Хоча послуга та процес її надання за ЦК — це різні речі, вони між собою невід’ємно пов’язані. З наведе­ного прикладу видно, що послуга (збереження речі) споживається саме в процесі виконання зберігачем відповідних дій щодо зберігання. Як тільки зберігач поверне річ поклажодавцеві, тобто припинить дії по зберіганню, припиниться і сама послуга.

На цьому прикладі можна також спостерігати нематеріальний ха­рактер послуги. Якщо річ, яка передається зберігачу, має цілком мате­ріальну природу, то її схоронність (послуга), яка досягається внаслідок дій зберігача в процесі зберігання (надання послуги), — це вже явище нематеріальне. Поки річ перебуває у зберігача, вона не змінюється, не перетворюється, а зберігається. Саме заради зберігання, схоронності речі укладається між сторонами договір, а не заради внесення змін до цієї речі або здійснення інших дій, результат яких мав би окремий, уречевлюваний вигляд.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематері­альну сутність, виступає як певне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини. Якби послуга не мала такої якості, то вона не виступала би предметом багатьох видів договорів. Саме для отриман­ня нематеріального корисного ефекту дій (діяльності) виконавця до нього і звертається замовник.

Отже, послуга — це певне нематеріальне благо, яке надається однією особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замов­ником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Існує багато різноманітних видів договорів про надання послуг. Деякі з них безпосередньо закріплені в ЦК (пойменовані договори). До них, зокрема, належать договори перевезення, транспортного екс­педирування, зберігання, страхування, доручення, комісії тощо. Однак усі види договорів про надання послуг неможливо передбачити в ЦК, бо їх існує велика кількість. Наприклад, лише відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. № 2664-III до фінансових належать такі послуги, як обслуговування платіжних документів, пла­тіжних карток та дорожніх чеків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; на­дання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пен­сійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг тощо.

Це зумовило необхідність закріплення в законі норм, які б мали загальний характер і стосувалися всіх видів договорів про надання послуг — медичних, юридичних, туристичних, освітніх, комунальних та інших, які не знайшли свого безпосереднього визначення у законі (непоіменовані договори). Таким чином, якщо певний договір про надання послуг не має спеціальної правової регламентації в ЦК, тобто є непоіменованим договором, то слід застосовувати загальні положен­ня гл. 63 ЦК та у разі його наявності спеціальне законодавство, норми якого регулюють певний вид договорів про надання послуг. У свою чергу, акти законодавства, які стосуються окремих видів договорів про надання послуг (аудиторських, туристичних, комунальних тощо), ма­ють базуватися на загальних положеннях гл. 63 ЦК і не можуть вміщу­вати норми, які б їм суперечили.

У зв’язку з цим виникає питання щодо поширення правил гл. 63 ЦК на окремі види договорів про надання послуг, які, навпаки, спеціально закріплені у ЦК. Відповідно до ч. 2 ст. 901 ЦК положення гл. 63 ЦК можуть застосовуватися до всіх видів договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання. З цього можна зробити ви­сновок, що норми гл. 63 ЦК можуть застосовуватися і до окремих видів договорів, які спеціально врегульовані ЦК (перевезення, збері­гання, страхування тощо), якщо у цьому є потреба і якщо ці норми відповідають суті конкретного зобов’язання.

Договори про надання послуг можуть належати до так званих пу­блічних договорів (ст. 633 ЦК). Серед договорів про надання послуг до цієї групи належать договори про перевезення транспортом загаль­ного користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо. З урахуванням значення певних послуг для за­доволення інтересів широкого кола споживачів деякі види договорів можуть визначатися тільки як публічні договори. У зв’язку з цим, якщо підприємець хоче здійснювати певну діяльність, він має взяти на себе обов’язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. У деяких нормах ЦК, які регулюють відносини щодо надання послуг, містяться спеціальні правила, які свідчать, що даний договір за своєю природою є публічним. Наприклад, у ч. 1 ст. 940 ЦК прямо вказано, що професій­ний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення до­говору зберігання за наявності у нього такої можливості (ч. 1 ст. 940 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 957 ЦК договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Важливою рисою публічних договорів, і зокрема договорів про надання послуг, є те, що їх умови встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 2 ст. 633 ЦК). Наприклад, перевезення пасажирів може здійснюватися як за загальними правилами, так і з певними винятками. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 911 ЦК пасажири мають право провозити із собою без­оплатно одну дитину віком до шести років і купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною.

Договори про надання послуг також можуть бути охарактеризова­ні як договори приєднання (ст. 634 ЦК). Останнім часом спостеріга­ється розширення кола цього типу договорів. Це пов’язано із необхід­ністю спрощення та прискорення процедури укладення договору, коли замовнику пропонується готовий «пакет» послуг або декілька «пакетів» за його вибором. Якщо замовник згоден на укладення договору, йому залишається лише приєднатися до його умов. Прикладом договорів такого типу може бути договір про надання доступу до мережі Інтер- нет, який укладається між провайдером та абонентом. Провайдери пропонують потенційним замовникам умови договору, вміщують у ньому вичерпну інформацію щодо послуги, яка пропонується, та умов її надання. Як правило, провайдери пропонують окремі пакети послуг. Потенційному абоненту достатньо вибрати найбільш сприй- нятні для себе умови та підписати договір. Внесення будь-яких інших умов, ніж ті, що пропонуються провайдером, договором не передбача­ється. Практично всі проекти договорів, що пропонуються провайде­рами, містять вказівку на те, що акцептування (підписання) договору означає: абонент згоден з усіма його положеннями.

 

 

 

 

§ 2. Поняття та умови договору про надання послуг

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов ’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановле­но договором.

Договір про надання послуг є консенсуальним. Він може мати як оплатний, так і безоплатний характер. Оплатний договір про на­дання послуг є двостороннім договором. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов до­говору (ч. 1 ст. 638 ЦК). Після цього кожна зі сторін набуває права та обов’язки, які становлять його зміст. Виконавець зобов’язується вчини­ти певні дії або здійснити певну діяльність, а замовник оплатити вико­навцеві зазначену послугу, а коли договір має безоплатний характер — відшкодувати всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Суб’єктами договору про надання послуг є виконавець та замов­ник. ЦК не висуває будь-яких вимог до особи виконавця. Разом з тим у деяких випадках виконавцем за таким договором може виступати лише особа, яка отримала ліцензію на здійснення певної діяльності у відповідних органах ліцензування. Наприклад, ліцензуванню під­лягає діяльність з надання охоронних послуг, послуг радіо- та теле­фонного зв’язку, туроператорська, турагентська, аудиторська діяльність тощо^[1]. Залежно від характеру послуги, що надається, у деяких випад­ках можуть виникати вимоги не тільки до особи виконавця, а й замов­ника. Наприклад, освітні послуги вищих навчальних закладів можуть надаватися лише особам, які мають середню освіту та успішно склали відповідні іспити.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору, в першу чергу є умови про предмет договору. Предметом договору про надан­ня послуг є сама нематеріальна послуга, тобто те нематеріальне благо, яке отримує замовник у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Для договорів цього типу важливе зна­чення має якість послуг, що надаються. Це стосується всіх видів по­слуг — медичних, юридичних, освітніх, туристських, готельних тощо. Учиняючи договір з тим чи іншим виконавцем, замовник вправі роз­раховувати на певний рівень якості послуги, що буде йому надана. Умова щодо предмета договору — послуги впливає і на інші його умови — розмір плати та строк дії.

Як вже зазначалося, відповідно до ЦК договір про надання послуг може бути як оплатним, так і безоплатним. Визначення цього аспек­ту договору залежить від волі сторін. Якщо виконавцем за договором про надання послуги є суб’єкт підприємницької діяльності, то договір зазвичай має відплатний характер, а розмір плати визначається відпо­відно до ставок та прейскурантів, які ним пропонуються (договір про надання послуг телефонного зв’язку, послуг, що надаються туристич­ними агентствами, послуг готелів тощо). У деяких випадках для забез­печення загальних інтересів споживачів свобода виконавця щодо ви­значення розміру плати за свої послуги може бути обмежена законо­давством. Наприклад, згідно зі ст. 66 Закону України «Про телекому­нікації» від 18 листопада 2003 р. тарифи на загальнодоступні послуги та тарифи на надання в користування каналів електрозв’язку операто­рів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, підлягають державному регулюванню. Таке ре­гулювання здійснюється шляхом встановлення граничних або фіксо­ваних тарифів, за межі яких оператори та провайдери телекомунікацій виходити не можуть.

Для задоволення інтересів певних верств населення послуги мо­жуть також надаватися безоплатно. Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. особам, які з різних причин перебувають у складних життєвих ситуаціях (безробіття, похилий вік,хвороба, інвалідність при відсутності рідних, які повинні забезпечити догляд та допомогу, сирітство та безпритульність дітей, конфлікти і жорстоке ставлення у сім’ї тощо), можуть бути надані певні соціально- побутові, психологічні, медичні, юридичні та інші послуги, які нази­ваються соціальними послугами (забезпечення продуктами харчуван­ня, гарячим харчуванням, транспортними послугами, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та достав­ка медикаментів, працетерапія, надання консультацій з питань законо­давства тощо). Такі послуги надаються державними та комунальними суб’єктами безоплатно в обсягах, визначених державними стандарта­ми соціального обслуговування (ст. 7).

Плата за договором про надання послуг може не бути фіксованою, а визначатися сторонами у процесі укладення договору. У такому по­рядку може, наприклад, встановлюватися плата за договором про на­дання окремих освітніх послуг: навчання іноземним мовам, математи­ці, біології тощо. Хоча договори про надання послуг відповідно до ЦК і можуть бути безвідплатними, навряд чи можна передбачати їх по­ширення. Безвідплатне надання послуг може мати місце у відносинах між фізичними особами, у першу чергу тих, які пов’ язані дружніми, довірчими стосунками (перевезення речей, прогулянки з домашньою твариною або догляд за домівкою сусіда тощо).

Згідно зі ст. 905 ЦК строк за договором про надання послуг вста­новлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Строк може мати важливе значення в договорі про надання послуг, у зв’язку з чим сторони за­звичай обумовлюють його в договорі. Наприклад, у договорі на про­ведення аудиту та надання інших аудиторських послуг поряд з іншими умовами визначається строк проведення аудитором перевірки. У дано­му випадку строк відіграє суттєву роль, бо з отриманням юридичною особою результатів аудиторської перевірки можуть бути пов’язані умови щодо вчасного надання нею звітів, отримання грошей за кре­дитним договором у банківській установі тощо.

 

 

 

§ 3. Зміст договору про надання послуг та його виконання

Зміст договору про надання послуг становлять права та обов’язки сторін. Основним обов’ язком виконавця є надання замовнику певної послуги, яка обумовлена договором. За загальним правилом виконавець повинен надати послугу особисто. У зв’язку з тим, що послуга є невід’ємною від здійснення певних дій або діяльності виконавця, його особа має велике значення для замовника. Прикладом може бути договір про надання освітніх послуг. У результаті успішного закінчен­ня освітнього курсу слухач одержує відповідне свідоцтво (диплом, атестат тощо), яке свідчить про обсяг знань, які були йому надані в про­цесі навчання. Ця обставина може мати вирішальне значення для по­дальшого працевлаштування особи, її професійного зростання тощо. Відомо, що «вагомість» диплома того чи іншого навчального закладу може бути зовсім різною. Тому для замовника важливим є саме осо­бисте виконання договору виконавцем. Якщо виконавцем за договором є юридична особа, то замовник може ставити питання щодо особи конкретного працівника, який здійснюватиме дії з надання послуги. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 284 ЦК фізична особа, яка звернула­ся за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря.

Особливістю договорів про надання послуг є те, що в деяких ви­падках замовник має не тільки «пасивно» споживати послугу, а й здійснювати певні власні дії. Це безпосередньо стосується, наприклад, освітніх послуг. Виконавець (навчальний заклад або вчитель) може надавати високий рівень освітньої послуги, однак за відсутності необ­хідних активних дій з боку самого замовника (студента, учня) будь-якого корисного ефекту може і не виникнути. Ця обставина не змінює загаль­ного правила: якщо виконавець надав якісну послугу, яка була обумов­лена договором, вважатиметься, що він виконав умови щодо якості.

Якщо договір має оплатний характер, замовник зобов’язаний опла­тити виконавцеві надану йому послугу в розмірі, у строки та в поряд­ку, що встановлені договором. Якщо договір про надання послуг мав безоплатний характер, то розрахунки сторін можуть стосуватися лише відшкодування фактичних витрат виконавця, які були зроблені ним для виконання договору. Наприклад, сторони домовилися, що виконавець здійснить перевезення речей в інше місто безоплатно. У такому ви­падку він має право на відшкодування витрат, які пов’ язані з проїздом автомобіля (вартість бензину, амортизація машини).

Законодавство передбачає певні наслідки невиконання або нена­лежного виконання договору про надання послуг. У першу чергу вирішується питання щодо неможливості виконання оплатного дого­вору про надання послуг. Такі наслідки пов’язуються з наявністю або відсутністю вини однієї із сторін — виконавця або замовника (ч. 2 ст. 903 ЦК). У разі неможливості виконати договір, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Наприклад, фізичні особи домовилися про те, що один з них (виконавець) за відповідну плату відвезе речі замовника у сусід­нє місто. У зв’язку з поганими погодними умовами виконавець не зміг виконати умови договору. У цьому випадку його вини немає. Відпо­відно до ч. 2 ст. 903 ЦК за таких обставин замовник зобов’язаний ви­платити виконавцеві розумну плату. Така плата може бути пов’язана з тим, що виконавець хоча і не надав замовнику обумовлену послугу, все ж таки здійснював певні дії та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Якщо неможливість виконання договору виникла з вини самого замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або за­коном. Якщо, наприклад, замовник для перевезення своїх речей мав забезпечити виконавця транспортним засобом, але не надав його, то виконавець має право на отримання плати за договором у повному обсязі, незважаючи на те, що послуга надана не була. Якщо стало не­можливим виконання безоплатного договору про надання послуг, то замовник зобов’язаний відшкодувати витрати виконавця, якщо така неможливість виникла з його вини або внаслідок непереборної сили (ч. 2 ст. 904 ЦК).

Унаслідок невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг замовник може зазнати збитків (ст. 22 ЦК). Законодав­ство регулює відносини по їх відшкодуванню з урахуванням особи виконавця. Якщо виконання договору здійснював суб’єкт підприєм­ницької діяльності, то він відповідає за збитки незалежно від наявнос­ті своєї вини. Звільнити від відповідальності такого виконавця може тільки непереборна сила, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, для суб’єкта підприємницької діяльності вста­новлений підвищений рівень відповідальності. Якщо виконавцем за договором є інша особа (не суб’єкт підприємницької діяльності), то вона зобов’ язана відшкодувати замовнику збитки у повному обсязі лише при наявності своєї вини, якщо інше не встановлено договором сторін. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 950 ЦК за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Це означає, що зберігач нестиме відповідальність лише при наявності вини (ч. 1 ст. 614 ЦК). Зберігач буде звільнений від відповідальності за відсутності вини, якщо доведе, що він зробив все можливе для виконання договору (забезпечив технічні умови збе­рігання, витримав необхідний температурний та світловий режим  зберігання тощо). Інші правила стосуються професійного зберігача, тобто організації, яка здійснює підприємницьку діяльність у цій сфері (зерносховища, елеватори, морозильники тощо). Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивос­ті речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч. 2 ст. 950 ЦК). У всіх інших випадках, навіть якщо вини зберігача немає, він зобов’язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві.

Інший порядок відшкодування збитків передбачено в законі для безоплатних договорів про надання послуг. Згідно із ч. 2 ст. 906 ЦК збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Наприклад, сусідки домовилися, що під час від’їзду однієї

з них в інше місто друга буде доглядати її квіти, що залишилися в квар­тирі. Якщо виконавиця договору не здійснила взятий на себе обов’язок, внаслідок чого квіти загинули, то перша сторона (замовник) може ви­магати відшкодування завданих їй збитків. За загальним правилом відшкодування здійснюється у розмірі двох неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян. Сторони можуть передбачити й інший розмір відповідальності виконавця.

Договір про надання послуг за загальним правилом може бути розірваний за згодою обох сторін (ст. 907, ч. 1 ст. 651 ЦК). Разом з тим особливістю цього договору є те, що він може бути розірваний також шляхом відмови від договору лише однієї із сторін (ст. 907 ЦК). По­рядок та підстави такої відмови залежать від особливостей конкретно­го договору про надання послуг і встановлюються законом або домов­леністю сторін. Наприклад, особа, яка надає туристичні послуги (тур- оператор, турагент), не може змінювати ціну туристичного продукту, погоджену з туристом, на свій розсуд. Така зміна можлива лише у ви­падках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин (уведення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та ін­ших обов’язкових платежів, різка зміна курсу національних валют тощо). У разі перевищення ціни туристичного продукту більше, ніж на 5 %, турист має право відмовитися від договору, а туроператор (турагент) зобов’язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти (ст. 20 Закону «Про туризм» в редакції від 18 листопада 2003 р.).

Домовленістю сторін або законом встановлюються також порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг. Сторони можуть  передбачити в договорі розмір та порядок відшкодування збитків або інші наслідки розірвання договору.

---

^[1] Стаття 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності» від 01.06.2000 р. № 1775-III зі змінами та доповненнями.

 

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття послуги та розкрийте її правову при­роду.
2. Визначте систему договорів про надання послуг.
3. Надайте юридичну характеристику договору про надання послуг.
4. Охарактеризуйте суб’єктний склад договору про надання послуг.
5. У чому полягає зміст договору про надання послуг?
6. Назвіть наслідки невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг.
7. Назвіть підстави припинення договору про надання послуг.