Печать

Глава 42 Договір позички

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 42 Договір позички


§ 1. Поняття та елементи договору позички

§ 2. Зміст договору позички

§ 3. Припинення договору позички

 

 

§ 1. Поняття та елементи договору позички


Поняття договору позички. Відповідно до ч. 1 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно пе­редає або зобов ’язується передати другій стороні (користувачеві)річ для користування протягом встановленого строку.

Найменування досліджуваного договору є новелою вітчизняного цивільного законодавства, проте сама договірна конструкція даного виду була відома і раніше діючому ЦК УРСР 1963 р. як «договір без­оплатного користування майном». Даний договір не є винаходом віт­чизняної правової доктрини, бо він був відомий ще з античних часів (наприклад, праву Стародавнього Риму він був знайомий як commodatum), оскільки потреби в наданні-отриманні речей у строкове безоплатне ко­ристування члени людського суспільства відчували спрадавна.

Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним. Якщо сторони домовилися про те, що договір слід вважати укладеним з момен­ту досягнення згоди в належній формі з усіх його істотних умов, то остан­ній буде консенсуальним. Реальним же він буде за ситуації, коли момент укладення договору приурочений до акту передачі речі в позичку.

Консенсуальний договір позички є двостороннім, оскільки обидві сторони наділено правами й обов’ язками (позичкодавець зобов’ язаний надати в користування річ, а користувач — повернути її після закін­чення терміну договору). Дещо складніша проблема кваліфікації ре­ального договору. Одні цивілісти, звертаючи увагу на відсутність обов’язку позичкодавця передати річ, висловлювалися за односторон­ність реального договору позички[1], інші — відносять останній до ка­тегорії взаємних (двосторонніх) договорів[2]. В основному погоджую­чись з останньою думкою, необхідно зробити декілька пояснень. Згід­но із ч. 3 ст. 827 ЦК «до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу», тобто положення глави ЦК «Найм (оренда)», у тому числі і правила частин 2 і 3 ст. 776 ЦК, якими передбачений обов’язок наймодавця провести капітальний ремонт речі, переданої в найм. Таким чином, буквальне тлумачення норми, що міститься в ч. 3 ст. 827 ЦК, змушує нас зробити висновок, що і реальний договір позички є двостороннім, зважаючи на можливість існування обов’язку позичкодавця провести капітальний ремонт речі, переданої в користу­вання. Разом з тим не можна заперечувати можливість укладення ко­роткострокових реальних договорів позички і в подібній ситуації, виходячи з принципу розумності, обов’ язок позичкодавця по прове­денню капітального ремонту недоцільно включати в зміст договору[3], який (і лише при аналогічних обмовках) можливо буде кваліфікувати як односторонній.

Договір позички є безоплатним. Подібне твердження засноване на легальній дефініції договору (ч. 1 ст. 827 ЦК), згідно з якою передача позичкодавцем речі в користування здійснюється безоплатно. Проте не можна не звернути уваги на ч. 2 ст. 827 ЦК, відповідно до якої «ко­ристування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо до­мовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними». Залишимо поза рамками даної глави міркування на тему про причини появи в ЦК подібної норми, невдалість якої очевидна, і спробуємо встановити її місце в системі договірного законодавства. Чи дозволяють положення ч. 2 ст. 827 ЦК стверджувати, що можливе існування оплат- ного договору позички? На подібне питання необхідно дати категорич­ну негативну відповідь. Слід погодитися з А. Ю. Кабалкіним, який відзначав, що безоплатність є визначальною ознакою договору позич- ки[4], інакше, якщо припустити можливість існування оплатного варі­анта даного договору, то ми матимемо справу не просто з «юридичним нонсенсом»[5], а з абсолютно іншим правочином — договором найму (оренди). На дану обставину звертав свою увагу ще Г. Ф. Шершеневич, відзначаючи, що саме безоплатністю позичка відрізняється від майно­вого найму[6]. Разом з тим спробуємо пояснити сенс і передумови появи норми, закріпленої в ч. 2 ст. 827 ЦК, у главі ЦК «Позичка». По-перше, в ч. 5 ст. 626 ЦК закріплена презумпція оплатності договорів, згідно з якою договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, за­коном або не випливає із суті договору. Крім того, відповідно до за­гального правила, викладеного в ч. 4 ст. 632 ЦК, умова про ціну до­говору належить до категорії звичайних його умов. По-друге, ч. 3 ст. 827 ЦК поширює на договір позички дію правил, присвячених до­говору найму (оренди). А в абз. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК деталізує загальне правило про ціну договору найму (оренди) як звичайну умову остан­нього. Тому, як уявляється, саме для того, щоб анулювати дію вище­згаданої презумпції і підкреслити той факт, що сторони договору по­зички мають справу з винятком із загального правила, а також для запобігання колізії правових норм про найм і позичку вони повинні «прямо домовитися» про безоплатність користування або іншим оче­видним чином виразити свою волю (наприклад, чітко вказати найме­нування договору).

Договір позички слід відносити до групи (типу) договорів по переда­чі майна в користування. Для того щоб підкреслити самостійність аналі­зованої договірної конструкції, доцільно провести порівняння останнього з договорами, найближче з ним дотичними, — позикою і орендою.

Завдяки українській мові між термінами «позика» і «позичка» існує значна фонетична схожість, проте на цьому загальні риси, властиві вказаним договорам, і вичерпуються. Відмінність між зазначеними договорами полягає у такому: по-перше, предмет договору позики передається у власність позичальника, а предмет договору позички — у тимчасове користування; по-друге, предмет договору позички пред­ставлений виключно індивідуально-визначеними речами, а предмет договору позики — грошима або іншими речами, що визначені родо­вими ознаками; по-третє, договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним, а договір позички виключно безоплатний; по-четверте, за договором позики позичальник зобов’ язаний повернути позикодав­цеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а за договором позички користувач зобов’язаний повернути саме ту річ, що була йому надана в користу­вання.

Як договір найму (оренди), так і договір позички присвячені регла­ментації відносин, пов’язаних з наданням майна в тимчасове користу­вання. Фундаментальні відмінності договору позички від оплатного договору найму (оренди) полягають у безоплатності першого, а також в предметі: предмет позички обмежений лише речами, а предмет най­му (оренди) представлений речами і майновими правами. Самостій­ність позички, крім того, формально підкреслена законодавцем роз­міщенням положень про неї в гл. 60 ЦК, а не в одному з параграфів гл. 58 ЦК. Разом з тим законодавець поступив не цілком послідовно, закріпивши в ч. 3 ст. 827 ЦК спірну норму, згідно з якою до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦК «Найм (оренда)». Ука­зане вкрай невдале правило може стати причиною для формулювання невірних висновків про те, що договір позички є різновидом договору найму (оренди). Тому з метою вдосконалення чинного законодавства необхідно внести зміни до ч. 3 ст. 827 ЦК. Як найбільш оптимальний варіант таких може бути запропоновано вказати в ч. 3 ст. 827 ЦК пере­лік статей з гл. 58 ЦК, які, виходячи з правила економії нормативного матеріалу, доречно застосовувати до відносин, породжених договором позички[7]. Проте може бути достатнім хоч би відзначити в ч. 3 ст. 827 ЦК те, що положення глави 58 ЦК «Найм (оренда)» застосовуються до договору позички, якщо інше не встановлено главою ЦК «Позичка» і лише у тій частині, в якій вони не суперечать суті позичкового зобов ’язання.

Елементи договору позички. Сторонами договору позички є по- зичкодавець і користувач. Передача речі в безоплатне користування є окремим випадком здійснення речової правомочності — права роз­порядження річчю, тому позичкодавцем може бути фізична або юри­дична особа, що є: а) власником речі або б) суб ’єктом, уповноваженим власником на розпорядження річчю (відповідне повноваження повинно бути засноване на законі або договорі (наприклад — управитель за договором управління майном за згодою власника; комісіонер за до­говором комісії). Разом з цим, згідно із ч. 2 ст. 829 ЦК, юридична осо­ба, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю. Незважаючи на негативний зміст указаної норми, остання є, по-перше, легальною перешкодою для можливих зловживань з боку осіб, які прямо або по­бічно впливають на формування волі підприємницької юридичної особи, і покликана забезпечувати інтереси останньої. По-друге, із змісту ч. 2 ст. 829 ЦК слідує, що юридичні особи, що здійснюють під­приємницьку діяльність, мають право передавати в безоплатне корис­тування річ всім іншим суб’єктам, окрім тих, хто прямо перерахований у даній статті.

Чинне законодавство не обмежує можливості яких-небудь осіб по участі в позичкових відносинах у статусі користувача. Отже, користу­вачем може бути будь-який учасник цивільних відносин з перерахова­них у частинах 1, 2 ст. 2 ЦК.

Як єдину істотну умову договору позички цивільне законодавство пропонує розглядати умову про предмет. Предметом договору позички може бути винятково річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не- споживнаріч). Інакше кажучи, в позичку можуть передаватися лише речі (на відміну від договору найму, предметом якого можуть бути і майнові права), як рухомі, так і нерухомі, які повинні бути:

а) індивідуально-визначеними; і

б) неспоживаними.

За загальним правилом строк договору позички визначається за домовленістю сторін. Якщо сторони не встановили строку користуван­ня річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (ст. 831 ЦК). Отже, умова про строк не належить до категорії істотних умов договору позички.

Для визначення форми, у якій слід вчиняти договір позички, слід керуватися загальними положеннями про форму правочинів (статті 206, 208, 209 ЦК) і спеціальними правилами, які закріплені в ст. 828 ЦК, що ставлять її в залежність від таких критеріїв: суб’єктний склад пра- вочину, вид і (або) вартість предмета позички.

Договір позички речі побутового призначення між фізичними осо­бами може укладатися усно. Форма договору позички речей непобу- тового призначення (окрім нерухомості і транспортних засобів) між фізичними особами залежатиме від суми правочину. Якщо вартість подібних речей перевищуватиме у двадцять і більше разів розмір не­оподатковуваного мінімуму доходів громадян, то договір слід уклада­ти у письмовій формі. Якщо ціна предмета договору буде менше вка­заного критерію, то правочин може бути оформлений усно.

Договір позички між юридичними особами, а також між юридич­ною та фізичною особою укладається у письмовій формі незалежно від вартості предмета договору. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у пись­мовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на строк до трьох років укладається у простій письмовій формі; той самий договір, але строком на три роки і більше, вже під­лягає нотаріальному посвідченню. Якщо ж у позичку надається інший вид нерухомості — житло, то достатньо буде простої письмової форми, оскільки нотаріального посвідчення закон не вимагає.

На питання про необхідність державної реєстрації договору по­зички нерухомості чинний ЦК прямої відповіді не дає, що створює ґрунт для найрізноманітніших припущень. На наш погляд, договір по­зички нерухомості (і зокрема, договір позички будівлі або іншої капі­тальної споруди (їх окремої частини)) не підлягає державній реєстра­ції через такі аргументи.

Чинний ЦК у статтях 182, 210 передбачає державну реєстрацію прав на нерухомість та державну реєстрацію правочинів. Згідно із ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Проте гл. 60 ЦК «Позичка» не містить тих правил, що зобов’ язують піддавати договір позички нерухомості вза­галі і договір позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) зокрема державній реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст.182 ЦК порядок проведення державної реє­страції прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюють­ся законом. Спеціальним законом, що регулює відносини, пов’ язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяжень та правочинів щодо нерухомості є Закон Укра­їни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. (в редакції Закону України № 1878-VI від 11.02.2010 р.). Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК та ст. 4 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній ре­єстрації. Таким чином, з необхідністю державної реєстрації договору позички нерухомості слід було б погодитися лише, якщо такий мож­ливо кваліфікувати як обтяження речових прав на нерухомі речі.

Проте подібний висновок недопустимий, оскільки, по-перше, від­повідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію ре­чових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягає право користування будівлею або іншими капітальними спо­рудами, їх окремими частинами, що здійснюється на підставі дого­вору найму (оренди). Зазначеною нормою не передбачено обов’ язку піддавати державній реєстрації право користування нерухомим май­ном за договором позички.

По-друге, в ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію ре­чових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» договір позички не­рухомих речей не вказаний серед підстав для державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно.

По-третє, згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про держав­ну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об­тяження нерухомого майна - це «заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів». Але позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування (ч. 1 ст. 832 ЦК), а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому. Таким чином, жодних заборон у реалізації правомочностей по розпо­рядженню та/або користуванню своєю річчю, що знаходиться в по­зичці, для її власника чинним законодавством не встановлено.

 


 

 

§ 2. Зміст договору позички


Обов’язки позичкодавця. Комплекс обов’язків позичкодавця за­лежатиме від реальності або консенсуальності конкретного договору позички. Крім того, виділяючи обов’язки позичкодавця, слід звертати­ся як до норм, що містяться в гл. 60 ЦК, так і до правил, присвячених договору найму (оренди) (ч. 3 ст. 827 ЦК). В останньому випадку слід керуватися зробленими раніше рекомендаціями, застосовуючи до до­говору позички положення гл. 58 ЦК «Найм (оренда)», якщо інше не встановлено главою ЦК «Позичка» і лише у тій частині, в якій вони не суперечать суті позичкового зобов’язання.

Позичкодавець зобов ’язаний:

1) передати користувачеві річ у користування негайно або у строк, встановлений договором позички[8]. Якщо позичкодавець не виконує обов’язку передати річ у користування, друга сторона має право ви­магати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків (ст. 830 ЦК). Дія принципу реального виконання зобов’язання, закріпленого в ст. 620 ЦК і що надає кредиторові право вимагати від боржника виконання своїх обов’язків у натурі (у даному випадку — по передачі речі, визначеної індивідуальними ознаками), паралізована вищезазначеним спеціальним правилом, викладеним у ст. 830 ЦК.

Певний інтерес представляє питання про те, в якому обсязі під­лягають відшкодуванню збитки, право на компенсацію яких передба­чене ст. 830 ЦК. Слід зазначити, що відповідно до ст. 326 ЦК УРСР 1963 р. відповідальність сторони договору безоплатного користування майном, яка за своїм статусом була подібна нинішньому позичкодавцю, за аналогічне правопорушення обмежувалася обов’язком відшкодува­ти лише реальні збитки. Подібна позиція законодавця пояснювалася безоплатністю вказаного договору, через який користувач не надавав зустрічного задоволення замість отримуваних вигод від експлуатації предмета договору. Проте новий ЦК 2003 р. у ст. 830 не містить правил, що обмежують відповідальність позичкодавця за порушення обов’язку по передачі речі користувачеві, тому згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 22 ЦК «збит­ки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі», тобто відшкодуванню підлягають як реальні збитки, так і упущена вигода користувача;

2) передати користувачеві річ у комплекті і у стані, що відповіда­ють умовам договору позички та її призначенню. Порушення позич- кодавцем вказаного обов’язку наділяє користувача правом вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків. При цьому слід пам’ятати, що саме користувач зобов’язаний у присутнос­ті позичкодавця перевірити справність речі. Якщо користувач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані;

3) попередити користувача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров ’я, майна користувача або інших осіб або призвести до пошко­дження самої речі під час користування нею. При цьому шкода, за­вдана у зв’язку з користуванням річчю, відшкодовується позичкодав- цем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих влас­тивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати;

4) при укладенні договору позички повідомити користувача про всі права третіх осіб на річ, що передається у позичку. Існування відмі­ченого обов’язку пояснюється тим, що передання речі у позичку не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб (наприклад, права за­стави). Невиконання позичкодавцем даного обов’язку надає користу­вачеві право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків;

5) капітальний ремонт речі, переданої у позичку, провадиться по- зичкодавцем за його рахунок.

Диспозитивність аналогічного правила, що міститься в абз. 1 ч. 2 ст. 776 ЦК, надає можливість за домовленістю сторін договору найму покласти виконання аналізованого обов’язку на орендаря. Чи відпо­відає подібне диспозитивне формулювання вказаного правила суті договору позички? На подібне питання слід дати негативну відповідь через такі аргументи.

ЦК не містить визначення капітального ремонту. Проте його вста­новлення надзвичайно важливе, хоч би для проведення відмінності між капітальним і поточним ремонтами, здійснення яких є обов’ язком різних сторін договору позички. Тому для вирішення поставленого завдання слід удатися до доктринального тлумачення, використовуючи позицію законодавця (ч. 3 ст. 776 ЦК) і Вищого арбітражного суду України (нині — Вищий господарський суд України), викладену в п. 14.3 Роз’яснення ВАСУ від 25.05.2000 г. № 02-5/237 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду держав­ного та комунального майна» (а точніше — ознаки капітального ре­монту, на які звертав свою увагу ВАСУ (ВХСУ)). Таким чином, капі­тальний ремонт — це відновлення основних конструктивних елемен­тів (частин) предмета позички, внаслідок чого усувається знос речі і відновлюється її вартість, що характеризується тим, що при його про­веденні або без його здійснення річ, передану в позичку, неможливо використовувати за призначенням і (або) відповідно до умов договору. Тому покладання на користувача обов’язку по проведенню капіталь­ного ремонту, який пов’язаний із значними матеріальними витратами, повністю нівелює позитивний ефект, отримуваний останнім у резуль­таті безоплатного користування річчю, і суперечитиме безоплатній природі договору позички.

Обов’язки користувача. Реальність або консенсуальність кон­кретного договору позички не впливає на комплекс обов’язків корис­тувача.

Користувач зобов’язаний:

1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі. Мета використання предмета позички може бути визначена сторонами в договорі. Проте у разі відсутності спеціальної домовленості належним буде визнано використання речі відповідно до її звичайного призначення, що виникає з її суті;

2) здійснювати звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої в користування. Законодавець не дає визначення «звичайним витратам», тому дане завдання повинна бути вирішене в результаті систематичного тлумачення чинного законодавства. Через вищевикладене обґрунтування до змісту досліджуваного терміна не входить капітальний ремонт, проведення якого є обов’язком позичко­давця. Уявляється, що до «звичайних витрат щодо підтримання на­лежного стану речі, переданої в користування», слід відносити: а) витрати на проведення поточного ремонту речі; б) витрати по утри­манню предмета позички; в) витрати, пов’язані з використанням речі, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів (експлуатаційні витрати);

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено до­говором. Отже, за наявності згоди позичкодавця користувач може пе­редавати предмет позички в користування третім особам за договором найму (оренди) або субпозички.

Порушення користувачем вищевикладених в пп. 1-3 обов’язків надає позичкодавцю право вимагати розірвання договору і відшкоду­вання збитків (ч. 2 ст. 834, ст. 623 ЦК);

4) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання (п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК). Слід зазначити, що норма, яка охоплює аналізований обов’ язок корис­тувача, містить очевидну помилку. Безоплатне користування річчю, здійснюване за договором позички, полягає у вилученні її корисних властивостей, а зазначений процес неодмінно пов’язаний із зносом пред­мета договору. Тому повернення речі після закінчення строку договору позички «в такому самому стані, в якому вона була на момент її пере­дання», представляється неможливим. Необхідність постійного вдоско­налення чинного законодавства вимагає внесення змін до п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК. Як один із варіантів може бути запропонована така редакція п. 3

ч.  2 ст. 833 ЦК: користувач зобов’язаний «повернутиріч після закінчен­ня строку договору у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі».

Якщо після припинення договору користувач не повертає річ, по- зичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків (ст. 836 ЦК).

Передача речі в позичку не обмежує її власника в можливості віль­ного розпорядження своєю власністю протягом строку дії договору, не припиняючи при цьому зобов’язального правовідношення. Відповідно до ч. 1 ст. 832 ЦК позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування. До набувача речі переходять права та обов’язки позичкодавця. Інакше кажучи, праву безоплатного користу­вання за договором позички властива ознака слідування за річчю.

При розпорядженні своїм майном шляхом його продажу власник (позичкодавець) не обмежений у виборі покупця якими-небудь дома­ганнями з боку користувача. Згідно із ч. 2 ст. 832 ЦК користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому в користування[9]. У разі продажу позичкодавцем предмета дого­вору позички, який укладено без визначення строку, покупцеві речі, переданої у користування, надається право вимагати розірвання до­говору. Користувач має бути заздалегідь повідомлений про розірвання договору у строк, що відповідає меті позички.

 


 

 

§ 3. Припинення договору позички


Правовідношення, що породжується договором позички, може бути припинене як на загальних підставах припинення зобов’язань (гл. 50 ЦК), так і через спеціальні правоприпиняючі юридичні факти, що закріпле­ні в статтях 834-835 цК:

І.  Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором (ст. 835 ЦК).

Безоплатні договори, до яких належить і позичка, є винятком із загального правила про оплатність договірних відносин. Їх існування значною мірою обумовлене особливими особовими взаєминами контрагентів, що відкладає свій відбиток на виникнення і розвиток зобов’язання. Надзвичайно часто договір позички є результатом про­яву дружньої прихильності позичкодавця до користувача або способом здійснення благодійної діяльності першого з них. Тому вищезазначена норма пояснюється тим, що для позичкодавця однією з найважливіших обставин, що визначили ухвалення рішення про передачу своєї влас­ності в безоплатне користування, була особа майбутнього користувача. Подібне відношення автоматично не поширюється на правонаступни­ків користувача — фізичної особи, із смертю якого договір позички припиняється. Проте винятки з даного правила можуть бути перед­бачені позичкодавцем в договорі.

II.  Користувач має право повернути річ, передану йому в користу­вання, у будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов’язаний повідо­мити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі.

III.  Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і по­вернення речі у разі, якщо:

1)   у зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2)  користування річчю не відповідає її призначенню та умовам до­говору;

3)  річ самочинно передана у користування іншій особі;

4)  у результаті недбалого поводження з річчю вона може бути зни­щена або пошкоджена.

Дії, вказані вище у пп. 2-4, є порушенням користувачем позичко­вого зобов’язання, тому при розірванні договору позичкодавець може вимагати відшкодування завданих збитків.

IV.  Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

[1] Див., наприклад: Загорулько, О. А. Договір позички [Текст] / О. А. Загорулько // Цивільне право України : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасібо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - С. 227-228.

[2] Див., наприклад: Иванов, А. А. Безвозмездное пользование имуществом [Текст] / А. А. Иванов // Гражданское право : учебник : в 3 т. - Изд. 2-е, перераб. и доп. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М. : Проспект, 1999. - Т. 2. - С. 295.

[3] Подібний висновок пояснюється природою капітального ремонту, оскільки без його проведення або в процесі його проведення предметом позички користуватися неможливо. Тому безглуздо брати в короткострокову позичку річ, що вимагає на момент укладення договору капітального ремонту.

[4] Див.: Гражданское право [Текст] : учебник : в 2 ч. / под ред. В. В. Залесского. - М., 1998. - Ч. 2. - С. 214.

[5] Див.: Гражданское право [Текст] : учебник : в 3 т. / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М. : Проспект, 1999. - Т 2. - С. 299.

[6] Шершеневич, Г. Ф. Учебник русского гражданского права [Текст] / Г. Ф. Шер­шеневич. - М. : Изд. бр. Башмаковьіх, 1915. - Т. 2. - С. 157.

[7] Подібний варіант був вибраний законодавцем в абз. 2 ст. 324 ЦК УРСР 1963 р., що міститься в гл. 27 «Безоплатне користування майном».

[8] Відмічений обов’ язок позичкодавця властивий виключно консенсуальному до­говору позички.

[9] Останнє правило являє собою приклад чергової відмінності договору позички від договору найму (оренди).


Питання для самоконтролю


  1. Дайте поняття договору позички.
  2. Сформулюйте юридичну характеристику договору позички.
  3. Чим договір позички відрізняється від інших договорів (на­приклад, від договору найму (оренди), договору позики тощо)?
  4. Особливості суб’єктного складу договору позички.
  5. Назвіть характерні ознаки предмета договору позички.
  6. В якій формі слід укладати договір позички?
  7. Особливості змісту правовідношення, що породжується до­говором позички.
  8. Підстави припинення правовідношення, що породжується договором позички.