ГЛАВА 70 УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

 

ГЛАВА 70 УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ

 

Стаття 1029. Договір управління майном

1. За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інте­ресах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

2. Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. (Із змін, від 19.06.2003)

1. Відносини щодо управління майном на цей час набули значного поширення. Відповідного розвитку набуло і законодавство, яке такі відносини регулює. Догово­ри управління майном укладаються в сфері діяльності довірчих товариств (в частині першій ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства» [208] прямо зазна­чається на здійснення такими товариствами управління голосуючими акціями. Деякі
інші послуги, які надають такі товариства, також підпадають від поняття управління майном).

2. Низка нормативно-правових актів регулює відносини щодо управління держав­ними корпоративними правами (Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств [299]; Порядок проведення конкурсу з визначення уповно­важеної особи на виконання функцій з управління державними корпоративними
правами); Порядок звітності представників органів, уповноважених управляти відпо­відними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств; Положення про конкурсну комісію з відбору уповноважених осіб на ви­конання функцій управління державними корпоративними правами [404]; Типовий договір доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належить
державі [433]). З уведенням в дію нового Цивільного кодексу всі названі нормативно-правові акти зберегли чинність.

Але на відповідні відносини не поширюється чинність положень глави 70 Цивільного кодексу «Управління майном». Було б неправильним твердження про те, що названі акти не повинні застосовуватись, оскільки вони суперечать ст. 1029 — 1045 ЦК. Із глави 70 Цивільного кодексу не випливає заборона на використання повноважним державним органом (мається на увазі Кабінет Міністрів, який прийняв відповідні нормативно-правові акти або на підставі доручення якого вони прийняті), інших пра­вових форм для врегулювання таких же за соціально-економічним змістом суспільних відносин, які регулюються цивільно-правовим інститутом управління майном.

Тим більше, чинність ст. 1029 — 1045 ЦК не може поширюватись на відносини щодо укладання та виконання договорів відповідно до Типової Генеральної угоди про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органам виконавчої влади [405], оскільки цей договір взагалі не є цивільно-правовим.

Не поширюється чинність цих статей і на відносини щодо передачі Фондом державно­го майна в управління центральних і місцевих органів виконавчої влади державного майна відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі [387], оскільки ці відносини не мають цивільно-правового змісту.

3. Під дію ст. 1029 — 1045 ЦК підпадають відносини між компанією з управління активами інституту спільного інвестування та корпоративним інвестиційним фондом, між такою компанією та інвестором —учасником пайового інвестиційного фонду. У першому випадку укладається договір про управління активами корпоративного інвес­тиційного фонду (частина третя ст. 11 Закону «Про інститути спільного інвестування
(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [126], у другому випадку правовідносини щодо управління активами виникають на підставі придбання інвестором (учасником пайового інвестиційного фонду) сертифікату цього фонду. Положення цього Закону підлягають переважному застосуванню до таких відносин.

4. Статті 1029 — 1045 ЦК у частині, в якій вони не суперечать Закону «Про не­державне пенсійне забезпечення» [160], застосовуються до відносин щодо управління активами недержавного пенсійного фонду, що виникають на підставі відповідного до­говору (ст. 34 — 36 названого Закону).

5. Управління майном (коштами) здійснює управитель фонду фінансування будів­ництва (ФФБ) на підставі договору з довірителями ФФБ (ст. 13, 14 Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та опера­ціях з нерухомістю» [157]), а також управитель фонду операцій з нерухомістю. В останньому випадку укладається договір про придбання сертифікатів ФОН (ст. 28 цього Закону).

6. Відносини щодо управління майном виникають також в інших випадках. Зо­крема, ст. 1029 — 1045 ЦК застосовуються до відносин щодо управління спадщиною (ст. 1285 ЦК).

7. Відносини щодо управління неподільним майном багатоквартирного будинку, що перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будин­ку, і загальним майном, що перебуває у спільній частковій власності (ст. 19 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» [140]), виникають пристворенні таких об'єднань.

8. Відповідно до ст. 1029 ЦК передання майна в управління здійснюється на строк. Це погоджується з положеннями спеціальних законів, які прямо чи опосередковано визнають, що договори про управління майном мають укладатись на строк.

9. Право управителя на майно, яке передається йому на підставі договору управлін­ня майном, отримало назву права довірчої власності. Оскільки ця власність все-таки є довірчою (не справжньою), то передбачається обмеження права довірчої власності управителя законом і договором. Стаття 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» передба­чає обмеження права довірчої власності управителя правилами фонду фінансування будівництва чи фонду операцій з нерухомістю. Такі обмеження можуть стосуватись юридичних дій, на які зазначається в згаданій статті.

10.  Особливої уваги як предмет тлумачення потребує абзац перший ч. 2 ст. 1029 ЦК. Невизначеність формулювання цього абзацу пов'язана з тим, що воно лише допускає засвідчення договором управління майном виникнення в управителя права довірчої власності, а не передбачає прямо, що договір управління майном є під­ставою виникнення права довірчої власності і засвідчує це право. Це відповідає ч. 5 ст. 1033 ЦК, яка умовою виникнення в управителя права довірчої власності (набуття ним статусу довірчого власника) визнає встановлення в договорі такої умови. Але ж це не може бути підставою для висновку про те, що управитель уже в силу самого договору управління майном набуває не тільки зобов'язальних, а й речових прав, що прямо встановлені або випливають із ст. 1029 — 1044 ЦК, а також права на захист речових прав, передбаченого ст. 396 ЦК. Тож виникає питання про те, яких додаткових правомочностей набуває управитель у разі зазна­чення в договорі управління майном відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК на виникнення в управителя права довірчої власності. Відповідь на це запитання є вельми простою: ніяких. Це підтверджує висновок, який зроблений у коментарі до ст. 316 ЦК та відповідно до якого у запровадженні в цивільне законодавство України правової конструкції довірчої власності жодної потреби не було. Поява в цивільному зако­нодавстві України категорії довірчої власності викликана відсутністю розуміння, в тому числі в науці, тієї обставини, що речове право виникає у будь-якої особи, якій майно передане у володіння на підставі договору (найму, зберігання, пере­везення, комісії тощо).

 

Стаття 1030. Предмет договору управління майном

1. Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

2. Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встанов­лено законом.

3. Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна уста­новника управління та від майна управителя.

Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік.

Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банків­ському рахунку.

4. Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна.

(Із змін, від 19.06.2003)

1. Частина 1 ст. 1030 ЦК не обмежує можливість передання в управління будь-якого майна. Зазначається, зокрема, на те, що предметом договору управління майном може бути підприємство як єдиний майновий комплекс. Частина 2 цієї статті не виключає передання в довірче управління грошових коштів, але допускає це тільки у випадках, передбачених законом.

2. Відповідно до абзацу дев'ятого п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, ви­користання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [429], гроші передаються на зберігання в банк з відкриттям вкладного (депозитного) рахунка «в управління». На це важливо звернути увагу в зв'язку з поширенням останнього часу такого явища, яке автори цього видання називають «економізмом в юриспруденції».
Дійсно, за економічним змістом відносини щодо передання грошових коштів в банк  для зарахування на депозитний рахунок можна визнати тотожними відносинам щодо управління майном. Але ж формально-юридично правовідносини щодо розміщення коштів фізичних і юридичних осіб на вкладних (депозитних) рахунках і щодо управ­ління майном — це різні субінститути окремих видів зобов'язань як інституту, що
належить до підгалузі зобов'язального права.

3. Частина 3 ст. 1030 ЦК з метою забезпечення інтересів установників управління приписує управителям відокремити майно, отримане в управління, обліковувати його на окремому балансі, а розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснювати че­рез окремий банківський рахунок. Виникнення в управителя права довірчої власності не припиняє права власності установника управління. Тому за боргами управителя не може бути звернене стягнення на майно, яке було отримане ним в управління. З тих же причин стосовно активів фондів фінансування будівництва і фондів операцій з не­рухомістю прямо встановлено, що управителі не можуть відповідати за своїми боргами активами цих фондів (частина друга ст. 7 Закону «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [157]).

4. 19 червня 2003 р. ст. 1030 ЦК була доповнена ч. 4, яка передбачає включення до складу отриманого в управління майна того майна, яке було набуте управителем в результаті управління майном.

 

Стаття 1031. Форма договору управління майном

1. Договір управління майном укладається в письмовій формі.

2. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

1. Договір управління майном укладається в письмовій формі. Якщо предметом до­говору управління є нерухоме майно, договір підлягає нотаріальному посвідченню в по­рядку, встановленому Законом «Про нотаріат» [57] і Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434], та державній реєстрації, яка здійснюється відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів [327].

2. Право довірчої власності, що виникає на підставі договору управління майном, називається в ч. 2 ст. 316 ЦК «особливим видом права власності». Якщо це — вид права власності, хоч би особливий, на нього поширюється п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», відповідно до якого обов'язковій державній реєстрації підлягає «право власності на нерухоме
майно».

Отже, у разі передання в управління нерухомого майна право довірчої власності управителя на це майно підлягає державній реєстрації. Що стосується документа, на підставі якого здійснюється реєстрація, то договір управління майном підпадає під формулювання абзацу тринадцятого ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177] «інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно».


Стаття 1032. Установник управління

1. Установником управління є власник майна.

2. Якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування.

3. Якщо власником майна є малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієз­датною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування.

4. Якщо власником майна є неповнолітня особа, установником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

5. Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена, установ­ником управління є її піклувальник.

6. У разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управлін­ня, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

1. Зазвичай установником управління майном є його власник. Як виняток із цього загального правила встановлюється, що у відповідних випадках установником управ­ління можуть бути опікун, піклувальник, орган опіки та піклування. Це не зовсім коректне законодавче рішення. Воно дає підстави для висновку про те, що вигоди від майна, що передане в управління, належать відповідно до ст. 1034 ЦК опікуну, органу опіки та піклування. Це істотно і повністю невиправдано обмежує інтереси малолітніх, осіб, визнаних у встановленому порядку безвісно відсутніми, недієздатни­ми, обмежено дієздатними. Тому при тлумаченні ст. 1032 і 1034 ЦК слід враховувати принцип верховенства права (засади добросовісності, справедливості та розумності) та вважати, що установником управління є відповідна особа, від імені якої діє опікун (орган опіки та піклування).

 

Стаття 1033. Управитель

1. Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності.

2. Управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом.

3. Вигодонабувач не може бути управителем.

4. Управитель діє без довіреності.

5. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відпо­відно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном
не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно,  передане в управління.

(Із змін, від 19.06.2003, 15.12.2005)

1. Управителем може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності. У ч. 2 ст. 1033 ЦК спеціально зазначається на неможливість здійснення функцій управителя органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування.

2. Якщо відповідно до договору здійснюється управління фінансовими активами, управителем може бути тільки фінансова установа, запис про яку внесено до відпо­відного державного реєстру фінансових установ (ч. 1 ст. 4; ч. 1 ст. 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [135]).

3. Ліцензуванню підлягає така діяльність щодо управління майном, яка кваліфіку­ється як надання фінансових послуг (частина друга ст. 2 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119]; п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Ліцензії на право здійснення управління активами недержавних пенсійних фондів (ст. 34 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» [160]), інститутів спільного інвестування (ст. 32 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [126]) видаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Ліцензії на право здійснення управління активами фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю видаються Державною комісією з регулювання рин­ків фінансових послуг (п. З ч. 1 ст. 28 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК управитель здійснює управління майном від свого імені. За таких умов зазначення на те, що управитель діє без довіреності, було зайвим. Але включення до текстів законів положень, що не виконують регулятивної функції, стало звичним. Природна ж делікатність українців не дає їм можливості говорити про нагальну потребу в реформуванні законодавчої діяльності.

5. Укладення договору управління майном не тягне за собою перехід права власності на майно від установника управління до управителя. Тому, якщо інше не встановлено договором, ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе власник — установник управління на підставі загального правила ст. 323 ЦК.

 

Стаття 1034. Особа, яка набуває вигоди від майна, що передане в управління

1. Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управ­ління.

2. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

1. Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управ­ління. Договір управління майном може бути укладений на користь третьої особи, яка отримала назву вигодонабувача. До відносин щодо управління майном за участі вигодонабувача застосовується ст. 636 ЦК.

 

Стаття 1035. Істотні умови договору управління майном

1. Істотними умовами договору управління майном є:

1) перелік майна, що передається в управління;

2) розмір і форма плати за управління майном.

1. Недосягнення в формі, що вимагається законом (ст. 1037 ЦК), згоди з усіх іс­тотних умов договору управління майном є підставою для визнання договору неукла-деним (недійсним). Але після того, як сторони почали виконання своїх зобов'язань, що ґрунтуються на такому договорі, слід визнати право сторін доказувати факт усного погодження відповідних умов будь-якими доказами (за умови, що договір оформлений відповідно до ст. 1031 ЦК, але одна чи декілька із істотних умов не були погоджені).


Стаття 1036. Строк договору управління майном

1. Строк управління майном встановлюється у договорі управління майном.

Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років.

2. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

1. Сторони договору управління на свій розсуд визначають строк, впродовж якого управитель несе зобов'язання управляти майном, а установник управління — спла­чувати винагороду. Якщо сторони строк договору управління майном не визначили, слід вважати, що він укладений на п'ять років. У ч. 1 ст. 1036 ЦК, як і в Цивіль­ному кодексі в цілому, виявляється відсутність розуміння того, що строк договору (про нього йдеться в абзаці другому ч. 1 ст. 1036 ЦК) і строк управління (про нього йдеться в абзаці першому цієї ж частини) — це різні правові явища. Цим створюється невизначеність у відносинах сторін. Тому в договорах необхідно чітко визначати або строк договору (він буде обчислюватись з дня його укладення), або строк управління майном (він буде визначатись з дня передання майна в управління, на що слід прямо зазначити в договорі). Після цього слід визначити день припинення договору у зв'язку із спливом його строку чи день припинення зобов'язання щодо управління майном у зв'язку із спливом строку управління майном. Далі доцільно було б в до­говорі сформулювати умову, що за змістом відповідає ч. 2 ст. 1036 ЦК, та визначити день припинення договору чи зобов'язання щодо управління майном після спливу нового строку.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 1036 ЦК договір вважається продовженим за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору. Юридичним фактом, що продовжує правовідносини на новий строк, є відсутність волевиявлення хоча б однієї із сторін на припинення або зміну договору. Тому в таких випадках продовження дії договору не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (за відсутності правочину, який би підлягав нотаріальному посвідченню). Продовження дії договору не може бути оспорене з підстав, з яких правочин визнається недійсним. Бездіяль­ність сторін в цьому випадку не є способом волевиявлення, а лише об'єктивно тягне юридичні наслідки незалежно від волі сторін. Якщо ж сторони укладають угоду про зміну або продовження дії договору управління нерухомим майном, такий правочин підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (ст. 654 ЦК).

3. Частина 2 ст. 1036 ЦК не встановлює строку, впродовж якого після закінчення строку договору управління майном може бути зроблена заява про припинення або зміну договору. У зв'язку з цим за аналогією слід застосовувати правило ст. 764 ЦК, яке встановлює місячний строк, відсутність впродовж якого заперечень наймодавця поновлює договір найму на новий строк.

 

Стаття 1037. Права та обов'язки управителя

1. Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

2. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на май­но, передане в управління, відповідно до статті 396 цього Кодексу.

1. Межі права довірчої власності управителя на майно, отримане ним в управління, визначаються законом і договором (ч. 5 ст. 1033 ЦК). Право передавати це майно в заставу чи відчужувати його управитель може отримати на підставі договору управ­ління майном чи одностороннього правочину установника управління — його згоди на здійснення з цим майном таких правочинів.

2. У ч. 2 ст. 1037 ЦК не зазначається на те, перед ким же управитель може захи­щати своє право на майно на підставі ст. 396 ЦК. Слід враховувати, що управитель і установник управління перебувають в зобов'язальних правовідносинах. Тому у разі порушення установником управління прав управителя на майно, які (права) входять до змісту зобов'язальних правовідносин, управитель має право захищати свої права
відповідно до норм зобов'язального, а не речового права. На підставі ст. 396 ЦК упра­витель буде захищати свої права перед третіми особами, а також перед установником управління в тих випадках, коли він здійснив порушення прав управителя такими діями, які не можуть кваліфікуватись як порушення зобов'язання, що існує між сто­ронами. Слід звернути увагу на те, що ч, 2 ст. 1037 ЦК не ставить право управителя на захист від порушень у залежність від того, чи надане йому договором відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК право довірчої власності.

 

Стаття 1038. Здійснення управління майном

1. Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 цього Кодексу.

2. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням май­ном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.

3. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

1. Відповідно до загального правила ст. 528 ЦК боржник може покласти виконання зобов'язання на третю особу. Щодо зобов'язання управління майном це забороняється, крім випадків, установлених ст. 1041 ЦК.

2. Управитель діє без довіреності (ч. 4 ст. 1033 ЦК). Він вчиняє правочини, пов'язані з управлінням майном, в межах закону і договору від свого імені. Але ч. 2 ст. 1038 ЦК покладає на управителя обов'язок при вчиненні юридичних і фактичних дій,  пов'язаних з управлінням майном, повідомляти осіб, стосовно яких він вчиняє правочин, про те, що він діє як управитель, а не як власник майна. У нормі, що сфор­мульована в ч. 2 ст. 1038 ЦК, виявилась суперечність: гіпотеза (якщо управитель вчиняє фактичні і юридичні дії) є ширшою, ніж диспозиція (управитель зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочин). Цю суперечність, як і завжди в по­дібних випадках, слід вирішувати на користь диспозиції.

3. Лише стосовно правочинів, які вчиняються в письмовій формі, встановлена санк­ція для управителя за порушення вимоги повідомляти про те, що він діє як управи­тель: за такими правочинами він зобов'язується особисто. Внаслідок цього за такими зобов'язаннями він відповідає не субсидіарно (ч. 2 ст. 1043 ЦК), а безпосередньо.

 

Стаття 1039. Передання в управління майна, що є предметом договору застави

1. Майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління.

2. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави.

Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

1. У ч. 1 ст. 1039 ЦК встановлюється дозвіл на передання в управління майна, яке об-тяжене заставою. Але при цьому не виключається дія ч. 2 ст. 586 ЦК, відповідно до якої заставодавець може розпоряджатися предметом застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави. Установник управління зобов'язаний попе­редити управителя про обтяження майна, що передане в управління, заставою. Встанов­лена вельми сувора санкція за порушення установником управління цього обов'язку: таке порушення дає управителю право вимагати (за відсутності згоди установника управлін­ня—в судовому порядку) розірвання договору та виплати належної за договором плати «відповідно до строку управління цим майном». Взяте в лапки формулювання рівною мірою може тлумачитись і так, що тут йдеться про строк, впродовж якого до розірвання договору фактично здійснювалось управління майном, і так, що тут мається на увазі строк управління, передбачений договором. За відсутності визначеності за принципом добро­совісності, справедливості і розумності слід схилитися до першого варіанту.

 

Стаття 1040. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління

1. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора уста­новника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставо держателя на майно, що є пред­метом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

1. Договір управління майном виявляється єдиною правовою формою для недобросо­вісного власника, який захоче «сховати» своє майно від домагань кредиторів. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за загальним правилом, не допускається. Із цього правила є два винятки: 1) визнання установника управління банкрутом тягне припинення договору управління майном (нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108] визнання боржника банкрутом лише дає ліквідатору право на розірвання договорів шляхом вчинення односторонніх правочинів — заяв про відмову від виконання догово­рів банкрута); 2) звернення стягнення на майно на вимогу заставодержателя. В інших випадках звернення стягнення на майно, передане в управління, є неможливим. Майно слід вважати переданим в управління з моменту фактичного його перед ання (вручення майна управителю) або з моменту перерахування грошових коштів, або з іншого моменту, встановленого договором. Визнати недійсним договір управління майном з посиланням на мету уникнути звернення стягнення на це майно практично є неможливим, якщо тільки цей правочин хоч би частково було виконано (в іншому випадку не виключається визнання його фіктивним відповідно до ст. 234 ЦК).

 

Стаття 1041. Передання права управління майном іншій особі

1. Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі не­можливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.

1.  Як виняток із правила ч. 1 ст. 1038 ЦК, яка передбачає виконання зобов'язання управителем особисто, ст. 1041 ЦК встановлює випадок, коли управитель вправі по­класти виконання свого зобов'язання на третю особу. Звертає на себе увагу більш жорстка відповідальність управителя в порівнянні з відповідальністю повіреного. Повірений відповідає у випадках передання виконання доручення іншій особі тіль­ки за вибір замісника (ч. 4 ст. 1005 ЦК). Управитель відповідає за дії замісника як за свої власні.

 

Стаття 1042. Право управителя на плату

1. Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкоду­вання необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном.

2. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

(Із змін, від 18.12.2008)

1.  У ч. 1 ст. 1042 ЦК формулюються норми прямої дії, відповідно до яких управитель має право на встановлену договором плату за управління майном та на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Договором може бути встановлено, що передбачена ним плата за управління майном включає до себе і відшкодування необхідних витрат. За відсутності такої умови в договорі та умови про відшкодування необхідних витрат, відшкодування необхідних витрат здійснюється безпосередньо на підставі ч. 1 ст. 1042 ЦК.

2.   Відповідно до ч. 4 ст. 1030 ЦК майно, набуте в результаті управління май­ном, включається до складу отриманого в управління майна. Стосовно цього майна (набутого) управитель здійснює лише право довірчої власності,  зокрема розпо­ряджається ним відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК. При цьому безпосередньо статтею 1042 ЦК управителю не надається право відраховувати належні йому кошти безпо­середньо з доходів від використання майна, переданого в управління, а встановлю­ється, що таке право управителя може передбачатись законом або договором (ч. 2 ст. 1042 ЦК).

 

Стаття 1043. Відповідальність управителя

1. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодо­набувача.

2. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, не­достатньо для задоволення вимог кредиторів.

3. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому пов­новажень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управи­телем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

1. Частина 1 ст. 1043 ЦК встановлює юридичні факти, які складають підставу відповідальності управителя перед установником управління або вигодонабувачем. При цьому в формулюванні «не виявив... належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача» вміщується як узагальнююча умова визнання дій чи бездіяльності управителя протиправними, так і умова визнання цих дій чи бездіяльності винними. Отже, управитель вважається таким, що порушив зобов'язання щодо управління майном, якщо він не виявив належної турботи про інтереси установника управління або вигодонабувача. Що стосується визначення вини, то в абзаці першому ч. 1 ст. 1043 ЦК (тут критерієм вини визнається належна турботливість) воно відрізняється від абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК (тут критерієм вини визнається вжиття боржником всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання).

Складається враження, що підстави відповідальності є більш широкими відпо­відно до загального правила абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК, ніж відповідно до спе­ціального правила абзацу другого ч. 1 ст. 1043 ЦК. Але порівняння абзацу першо­го ст. 617 ЦК і абзацу другого ст. 1043 ЦК дає підстави для протилежного висновку: підстави відповідальності управителя є більш широкими, ніж загальні підстави, що встановлені ст. 614 і 617 ЦК. Управитель відповідає за збитки, завдані випадково, в той час як загальне правило ст. 617 ЦК виключає відповідальність за збитки, що настали випадково.

2. Перед установником управління управитель несе відповідальність у вигляді відшкодуванню завданих збитків, а вигодонабувачеві управитель відшкодовує тільки упущену вигоду (теоретично можливі витрати вигодонабувача управитель відшкодо­вувати не зобов'язаний).

3. У зобов'язаннях, що виникли в процесі управління майном, управитель відпо­відає майном, яке належить йому на праві довірчої власності. Якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, управитель відповідає за названими зобов'язаннями своїм власним майном. Це — субсидіарна відповідальність, але механізм її виникнення є іншим, ніж той, що встановлений за­гальними правилами ст. 619 ЦК.

4. Ще одна підстава субсидіарної відповідальності управителя —   це вчинення управителем правочинів з перевищенням повноважень або встановлених обмежень. Така відповідальність управителя настає за умови, що кредитори доведуть, що не зна­ли і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень.  Але у кредиторів управителя немає будь-якого інтересу доводити,  що управитель вийшов за межі наданих йому повноважень або порушив встановлені об­меження. Інтереси кредиторів забезпечуються ч. 2 ст. 1043 ЦК, а частина третя цієї статті нічого не додає до тих можливостей захисту ними своїх інтересів, які їм надає ч. 2 ст. 1043 ЦК. Крім того, ч. З ст. 1043 ЦК не встановлює, який же юридичний факт є підставою субсидіарної відповідальності управителя. Оскільки ця відповідальність
є субсидіарною, то такий юридичний факт має бути. Оскільки він не передбачений, то положення, що формулюється в першому реченні ч. З ст. 1043 ЦК, слід визнати таким, що не має предмета правового регулювання.

5. У другому реченні ч. З ст. 1043 ЦК формулюється правило, яким встановлюється ще одна підстава (додатково до підстави, передбаченої ч. 1 ст. 1043 ЦК) відповідальності управителя перед установником управління у вигляді відшкодування збитків; Ця підстава нічого не додає до загального правила ч. 1 ст. 623 ЦК, відповідно до якої боржник, який порушив зобов'язання, відшкодовує завдані порушенням збитки, та
правил ч. 1 ст. 1043 ЦК, що конкретизують умови виникнення в управителя обов'язку відшкодувати збитки.

 

Стаття 1044. Припинення договору управління майном

1. Договір управління майном припиняється у разі:

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку;

3) смерті фізичної особи — вигодонабувача або ліквідації юридичної особи — ви­годонабувача, якщо інше не встановлено договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його ци­вільної дієздатності або смерті;

6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи — установника управління банкрутом;

9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном;

10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим до­говором, або за рішенням суду.

2. У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо до­говором не встановлений інший строк.

3. У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, або майно, набуте від такого управління, передається установникові управління у порядку, визначеному договором.

(Із змін, від 19.06.2003, 18.12.2008)

1.  Загибель майна, переданого в управління, тягне припинення договору управ­ління майном. Одночасно припиняються і зобов'язання щодо здійснення управління. Але у разі часткового збереження майна воно підлягає поверненню відповідно до ч. З ст. 1044 ЦК в межах зобов'язання управителя майна перед установником управ­ління. При припиненні договору з цієї підстави управитель зберігає право на належні йому платежі (ст. 1042 ЦК). Можлива відповідальність сторін договору в разі загибелі майна внаслідок їх винних дій чи бездіяльності.

2.  Якщо одна із сторін зробила заяву про припинення чи зміну договору управління майном у зв'язку із спливом його строку (ч. 2 ст. 1036 ЦК), договір припиняється в зв'язку із закінченням його строку. Управитель має право на отримання платежів за весь період управління майном, якщо вони не були отримані раніше, і зобов'язаний в межах зобов'язання щодо управління майном повернути майно, отримане на підставі договору (ч. З ст. 1044 ЦК).

3. Смерть, визнання фізичної особи —  управителя недієздатною, безвісно від­сутньою, обмеження її цивільної дієздатності припиняє договір управління майном. У зв'язку з цим припиняються і зобов'язання, що виникли на підставі цього договору. Але обов'язок управителя повернути майно, що було предметом договору, спадкується або виконується опікуном, піклувальником. Спадку ється право управителя на плату,
яка не була ним отримана, і право на відшкодування необхідних витрат.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 636 ЦК відмова третьої особи від права, наданого їй на підставі договору, дає право стороні, яка уклала договір на користь третьої особи, скористатися цим правом. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1044 ЦК відмова вигодонабувача від одержання вигоди за договором тягне припинення договору управління майном. При цьому управитель має право на плату (ст. 1042 ЦК) до дня припинення договору, а установник управління — право на повернення йому майна (разом з майном, набутим в процесі управління майном за відрахуванням виплат, раніше здійснених на користь вигодонабувача). Такі ж наслідки тягне смерть фізичної особи — вигодонабувача або
ліквідація юридичної особи — вигодонабувача.

5. Кожна із сторін договору управління майном вправі розірвати договір шляхом заяви про односторонню відмову від нього у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном. Ця неможливість може бути обумовлена, наприклад, відмовою у видачі ліцензії на новий строк. При відмові повинні дотримуватись вимоги ч. 2 ст. 1044 ЦК.

6. Із п. 6 ст. 1044 ЦК непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (припинення договору внаслідок відмови від договору установника управлін­ня за відповідних умов) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого установникові управління надається право не на свій розсуд, а за наявності будь-якої причини, в тому числі і такої, що залежить виключно від нього, розірвати договір за умови виплати управителю плати, передбаченої договором (за весь період, що залишився до спливу строку договору). Розірвання договору здійснюється шляхом здійснення одностороннього правочину — надіслання управителю заяви (повідомлення) про відмову від договору. У заяві (повідомленні) доцільно зазначити на день при­пинення договору, який настає через три місяця після отримання управителем заяви (повідомлення) про відмову установника управління від договору.

7. Про припинення договору управління майном у зв'язку з визнанням фізичної особи — установника управління банкрутом див. коментар до ст. 1040 ЦК.

8. Недоліки загальних правил ст. 653 ЦК про наслідки розірвання договору обу­мовили необхідність встановлення в ч. З ст. 1044 ЦК спеціального правила про те, що при припиненні договору управління майном управитель зобов'язаний передати установникові управління майно, що передане в управління, і майно, набуте від такого управління, якщо інше не встановлено договором.

 

Стаття 1045. Особливості управління цінними паперами

1. Особливості управління цінними паперами встановлюються законом.

1. На цей час чинними є декілька законів, що встановлюють особливості управління цінними паперами. Цінні папери входять до складу активів інститутів спільного ін­вестування, управління якими здійснює компанія з управління активами (ст. 29 — 37 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [126]). Правова конструкція управління активами, до складу яких входять цінні папери, використовується в законах «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [157], «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифіка­ти» [157], «Про недержавне пенсійне забезпечення» [160], «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [161].