Печать

ГЛАВА 66 ЗБЕРІГАННЯ § 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗБЕРІГАННЯ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

ГЛАВА 66 ЗБЕРІГАННЯ

§ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗБЕРІГАННЯ

 

Стаття 936.   Договір зберігання

1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

2. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на за­садах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

3. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального ко­ристування.

1. Відповідно до ч.   1 ст. 936  ЦК договір зберігання  є  реальним  і зберігач зобов'язується зберігати річ, яку поклажодавець передав під час укладення договору. Проте відповідно до ч. 2 ст. 936 ЦК зберігані — суб'єкти підприємницької діяльності (професійні зберігані) можуть укладати консенсуальні договори зберігання. У таких випадках річ передається на зберігання не під час укладення договору, а на його ви­конання.

2.  У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності надає за плату послуги щодо зберігання на складах (у камерах, приміщеннях), вважається, що склад є складом загального користування. Договори зберігання в таких випадках вважаються публіч­ними (ст. 633 ЦК).

 

Стаття 937.   Форма договору зберігання

1. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на збе­рігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним збе­рігане м.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним
для цього виду зберігання.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК до договорів зберігання застосовуються загаль­ні правила ст. 208 ЦК про правочини, що здійснюються в письмовій формі. Щодо консенсуальних договорів зберігання письмова форма вважається обов'язковою. Порушення вимог ст. 208 і абзацу другого ч. 1 ст. 937 ЦК щодо письмової форми договору зберігання не тягне недійсності договору, а лише обмежує види доказів,
які є припустимими в суді відповідно до ст. 218 ЦК. Як виняток із ч. 1 ст. 207 і ст. 639 ЦК вимога про письмову форму договору зберігання вважається дотриманою, якщо зберігай видав поклажодавцеві підписані ним розписку, квитанцію або інший документ.

2. Обмеження припустимих доказів, встановлені ст. 218 ЦК, не діють, якщо договір зберігання укладено в усній формі при пожежі, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин.

3. Видача поклажодавцеві жетона, іншого знака, що підтверджує прийняття речі на зберігання, не є формою договору. Але видача жетона, іншого знака на підтвер­дження укладення договору зберігання є можливою, якщо це є звичайним для даного виду зберігання або якщо це передбачено законом або іншим актом цивільного зако­нодавства, прийнятим відповідним державним органом в межах його повноважень.

 

Стаття 938.   Строк зберігання

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

1. Відповідно до ст. 938 ЦК у договорі зберігання строк зберігання може бути встановлений, а може і не встановлюватися. Встановлення строку договору зберігання (ст. 631 ЦК) не є обов'язковим. Проте в господарському договорі зберігання встанов­лення строку є обов'язковим відповідно до ч. З ст. 180 ГК [31]. Відсутність в такому договорі умови про строк є підставою для визнання договору неукладеним (таким, що
не відбувся). Якщо ж сторони господарського договору зберігання почали виконувати договір, він не може бути визнаний неу кладеним.

2. За відсутності в договорі умови про строк зберігання на зберігача покладається обов'язок зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Частина 3 ст. 938 ЦК застосовується тільки у випадках, коли строк зберігання визначений в договорі зберігання моментом пред'явлення вимоги про повернення речі. Поширювати чинність правила ч. 3 цієї статті на випадки, коли строк зберігання договором не встановлений і не може бути визначений виходячи із його умов, не можна, оскільки в таких випадках застосуванню підлягає ч. 2 ст. 938 ЦК.

 

Стаття 939.   Правові наслідки відмови поклажодавця від передання речі на збе­рігання

1. Зберігач, який зобов'язався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання.

2. Поклажодавець, який не передав річ на зберігання, зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він в розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання.

1. За консенсуальним договором зберігання зберігач не вправі вимагати виконання зобов'язання в натурі (передання речі на зберігання), хоча б такий обов'язок по­клажодавця і був передбачений договором. Більше того, із ч. 2 ст. 939 ЦК випливає, що поклажодавець за консенсуальним договором зберігання має право на свій розсуд відмовитись від договору. На поклажодавця при цьому лише покладається обов'язок в розумний строк повідомити зберігача про відмову від договору (одностороннє розі­рвання договору). Таке повідомлення, зроблене з дотриманням розумного строку, є достатнім для розірвання договору, якщо в повідомленні визначено виражається воля на розірвання договору шляхом вчинення одностороннього правочину.

2. Порушення поклажодавцем обов'язку в розумний строк попередити про розі­рвання договору шляхом односторонньої відмови від нього тягне обов'язок відшко­дувати завдані цим збитки. Збитки при цьому зазвичай полягають у неотриманні до­ходу. Неотриманий дохід має визначатись за період, що дорівнює розумному строку. Це прямо не встановлюється в ч. 2 ст. 939 ЦК, але за відсутності визначення такого
строку в будь-який спосіб треба обмежувати його тривалість. За таких умов із ч. 2 ст. 939 ЦК слід зробити висновок про те, що вона захищає право зберігача на отри­мання прибутку, на який він міг розраховувати, лише впродовж розумного строку після прийняття поклажодавцем рішення про припинення правовідносин щодо збе­рігання. Надалі законодавець відмовився захищати зазначене право зберігача. Тому
розумний строк слід за аналогією застосовувати і При визначенні розміру збитків, завданих зберігачеві відмовою поклажодавця від договору без дотримання обов'язку попередити зберігача.

 

Стаття 940.   Обов'язок прийняти річ на зберігання

1. Професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщен­нях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

2. Зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схороннос­ті.

Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності.

1. Обов'язок професійного зберігача укласти договір зберігання з будь-якою особою за наявності можливості прийняти річ на зберігання випливає із ч. З ст. 936 і ст. 633 ЦК. У ч. 1 ст. 940 ЦК цей обов'язок сформульовано прямо. Зберігач звільняється від даного обов'язку, якщо він не може забезпечити схоронності речі. Здавалося б, цієї умови сповна достатньо, щоб звільнити зберігана від обов'язку прийняти річ на зберігання (укласти договір зберігання). Але в абзаці першому ч. 2 ст. 940 ЦК зазначається на те, що відсутність можливості забезпечити схоронність речі має зна­ходитись у зв'язку (причинному) з обставинами, які мають істотне значення. Мається, очевидно, на увазі, що неможливість забезпечення схоронності речей може бути ви­кликана обставинами, які можуть бути усунені впродовж нетривалого часу і усунення яких не потребує значних затрат коштів. При цьому не має значення наявність вини зберігача у виникненні істотних обставин, які унеможливлюють схоронність речей. Це логічно, оскільки будь-який публічний договір передбачає обов'язок підприємця укладати договори за наявності можливості (ч. 4 ст. 633 ЦК) і при цьому не ставиться відсутність такої можливості в залежність від причин певного роду.

2. Менш логічним є правило абзацу другого ч. 2 ст. 640 ЦК, яка з тих же підстав, про які йшлося вище, звільняє зберігача від обов'язку прийняти річ на зберігання від­повідно до консенсуального договору зберігання. Груба необережність і навіть умисел боржника, які унеможливили забезпечення схоронності речі, також звільняють збері­гача від обов'язку прийняти річ на зберігання, як і непереборна сила, що спричинила неможливість забезпечення схоронності речі. Звільнення від обов'язку, безумовно, означає і звільнення від відповідальності. Законодавець виходив із необхідності за­безпечення збереження речей, а тому звільнив зберігача від відповідальності, хоча б зберігач своїми винними діями створив обставини, що призвели до неможливості за­безпечення схоронності речі.

 

Стаття 941.   Зберігання речей, визначених родовими ознаками

1. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

1. Відповідно до ст. 941 ЦК знеособлення речей, прийнятих зберігачем на зберігання, можливе за наявності згоди поклажо давця. При цьому встановлюється, що зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості. Таке зберігання отримало в на­уці назву іррегулярного. Воно застосовується стосовно паливо-мастильних матеріалів, зерна тощо. Таке зберігання є доцільним, оскільки значно знижує витрати зберігача на зберігання, що веде до зниження плати за зберігання.

 

Стаття 942.   Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі

1. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

2. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК зберігач зобов'язується зберігати річ, яка переда­на поклажодавцем. Такий же обов'язок покладається на зберігача за консенсуальним договором зберігання. Частина 1 ст. 942 ЦК мала конкретизувати межі зобов'язання зберігача зберігати річ. Але законодавець такої конкретизації не дає, а лише відсилає до закону, інших актів цивільного законодавства та договору, якими мають визнача­тись заходи, яких зберігач має вживати для забезпечення схоронності речі. Законом, іншими нормативно-правовими актами зобов'язання зберігача зазвичай не конкрети­зуються. Тому поклажодавці мають подбати про визначення в договорах умов про заходи, яких зобов'язаний вжити зберігач з метою забезпечення схоронності речі. За відсутності в законах та інших актах цивільного законодавства конкретизації обов'язків зберігача, за відсутності в договорі зберігання відповідних умов застосуванню під­лягає загальне правило про відповідальність за принципом вини (ч. 1 ст. 614 ЦК) та положення абзацу другого цієї ж частини, відповідно до якого особа є невинуватою, якщо вона доведе, що «вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вико­нання зобов'язання». Це положення, в свою чергу, також є недостатньо визначеним, оскільки «залежні від особи заходи» мають визначатись відповідно до законодавства та договору, які зазвичай нічого подібного не визначають. Лише деякої невизначеності можна уникнути за рахунок порівняння ч. 1 ст. 942 ЦК з ч. 2 цієї ж статті. Див. про це п. З коментаря до цієї статті.

2.  Межі обов'язків зберігача, який здійснює зберігання безоплатно, визначають­ся як обов'язки піклуватися про річ, як про свою власну. Встановлення таких меж обов'язків зберігача також не дає необхідної визначеності. І все ж це більш визначе­не формулювання, ніж те, що наводиться в ч. 1 ст. 942 ЦК («вживати усіх заходів, встановлених...» за умови, що зазвичай нічого не встановлено) і в абзаці другому
ч. 1 ст. 614 ЦК («вживати всіх заходів», коли ці заходи взагалі не визначаються). Критерій, використаний в ч. 2 ст. 942 ЦК для визначення меж обов'язків зберігача, повертає нас до римських витоків вітчизняного цивільного права. У римському ци­вільному праві критерієм для визначення вини зазвичай визнавалась така турбота про виконання зобов'язання, яку зазвичай виявляв «дбайливий господар» щодо свого
власного майна. І лише при тривалих стосунках між сторонами визнавалось припус­тимим використовувати критерій такого рівня турботи про виконання зобов'язання, який (рівень турботи) боржник виявляв стосовно власних майнових інтересів.

Для правильного застосування ч. 2 ст. 942 ЦК необхідно встановити, наскільки тур­ботливим є зберігач стосовно власних майнових інтересів, та застосувати цей критерій для визначення того, чи піклувався зберігач про річ, як про свою власну.

3.  Оскільки ч. 2 ст. 942 ЦК більш чітко визначає межі обов'язків зберігача піклу­ватися про схоронність речі, переданої на зберігання, вона може бути використана при тлумаченні ч. 1 цієї ж статті. Зберігач, який безоплатно здійснює зберігання, за принципом справедливості  (п. 6 ст. З  ЦК)  не може нести більш широке коло обов'язків піклуватися про схоронність речі, переданої на зберігання, ніж зберігач, що здійснює зберігання за плату. Тому зберігач, який здійснює зберігання за плату, в будь-якому випадку несе обов'язок піклуватися про річ, прийняту на зберігання, як про свою власну. Крім того, такий зберігач має вживати і інших заходів, передбачених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства.

 

Стаття 943.   Виконання договору зберігання

1. Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання осо­бисто.

2. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

3. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

1. Частина 1 ст. 943 ЦК стосовно зберігання конкретизує загальне положен­ня ч.   1 ст. 527  ЦК,  яке покладає на боржника обов'язок особистого виконання зобов'язання. Виключення із цього правила встановлене в ч. 2 ст. 943 ЦК: зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі за наявності двох умов: 1) зберігач змушений це зробити в інтересах поклажодавця; 2) відсутність «можливості отрима­ти згоду» поклажодавця. Взяте в лапки формулювання не охоплює собою відмову поклажодавця дати згоду на передання речі на зберігання іншій особі. Порушення наведених обмежень права зберігача передати річ на зберігання іншій особі тягне обов'язок зберігача відшкодувати поклажодавцеві завдані збитки.

2. Цивільний кодекс не формулює загального положення про відповідальність боржника перед кредитором за дії на виконання зобов'язання, які вчинила третя особа, на яку боржник поклав виконання зобов'язання. У принципі, це є само собою зрозумілим, оскільки в результаті покладення боржником виконання зобов'язання на третю особу зобов'язання не припиняється, а боржник не перестає бути таким. Для усунення будь-якої невизначеності з цього приводу законодавець у ч. З ст. 943 ЦК спеціально встановлює, що при переданні зберігачем за договором речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання залишаються чинними, а зберігач залишається відповідальним за збереження речі перед поклажодавцем.

 

Стаття 944.   Користування річчю, переданою на зберігання

1. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

1. Із факту володіння річчю, переданої йому на зберігання, зберігач не може отри­мати будь-які інші речові права, якщо вони не були надані зберігачеві поклажодав­цем договором. Тому зберігач не має права користуватися річчю, переданої йому для зберігання.


Стаття 945.   Зміна умов зберігання

1. Зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.

У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажо­давця.

2. Якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші об­ставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку по­клажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину.

Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.

1. Якщо договором зберігання встановлені умови зберігання, їх зміна є зміною умов договору, а тому вона допускається лише відповідно до ст. 651, 652 ЦК. Зберігач при необхідності зміни умов зберігання має повідомити поклажодавця. Правило ч. 1 ст. 945 ЦК про обов'язок зберігача отримати відповідь від поклажодавця буквальному тлу­маченню не підлягає, бо отримати те, чого особі не передають, остання не взмозі. Це формулювання треба тлумачити так, що до отримання відповіді про згоду поклажодав­ця на зміну умов зберігання зберігач не вправі одностороннє змінити ці умови. Лише у разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач несе обов'язок перед поклажодавцем змінити спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.

2. Право продати річ або її частину, частину речей, прийнятих на зберігання, ви­никає за наступних умов: 1) річ пошкоджена або виникла загроза її пошкодження чи виникли інші обставини, що не дають змоги забезпечити схоронність речі, незалежно від причин (в тому числі і винних дій чи бездіяльності зберігача) виникнення цих обставин; 2) очікувати вжиття необхідних заходів з боку поклажодавця неможливо.

3. За зазначених умов зберігач відповідає перед поклажодавцем за завдані збитки з урахуванням ст. 614, 617 ЦК, в тому числі і презумпції вини, а також ст. 942 ЦК. За відсутності підстав для відповідальності зберігач має право у разі продажу речі відшкодувати свої витрати із суми виторгу, одержаного від продажу речі.

 

Стаття 946.   Плата за зберігання

1. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором збері­гання.

2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

3. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

1. Плата за зберігання має вноситись зберігачем за весь період зберігання, в тому числі і за час фактичного зберігання після спливу встановленого договором строку збе­рігання, якщо після спливу строку зберігання поклажодавець не забрав річ. Тут слова «строк договору» (ч. З ст. 946 ЦК) витлумачено як строк зберігання з урахуванням принципу розумності: правило, що коментується, стосується і консенсуальних дого­ворів зберігання, строк яких не закінчується закінченням строку зберігання окремих речей, що приймаються на зберігання на підставі таких договорів.

 

Стаття 947.   Відшкодування витрат на зберігання

1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за збе­рігання.

2. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати збе­рігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено до­говором або законом.

1. Ця стаття потребує ретельного логічного тлумачення. Частини 2 та 3 цієї статті встановлюють умови, за яких зберігач має право на відшкодування здійснених ним ви­трат на зберігання речі. Із цих правил випливає, що за межами гіпотез ч. 2 і ч. З ст. 947 ЦК (якщо витрати на зберігання можна було передбачити договором і якщо зберігання здійснюється за плату) зберігач не має права на відшкодування витрат, здійснених на зберігання речі. Разом з тим ч. 1 ст. 947 ЦК з урахуванням ч. З ст. 6 ЦК допускає, щоб сторони договору зберігання встановили умову про відшкодування поклажодав­цем витрат зберігача на зберігання понад плату за зберігання. Прямо ч. 1 ст. 947 ЦК встановлюється, що сторони договору зберігання вправі включити витрати зберігача на зберігання до плати за зберігання.

2. Положення ч. З ст. 946 ЦК допускає можливість встановлення установчим доку­ментом юридичної особи або договором умови про безоплатне зберігання речей. Автори не рекомендують встановлювати таке ні першим (установчим документом), ні іншим (договором) способом. Навіть у тих випадках, коли зберігання здійснюється разом з іншою господарською діяльністю, яка в цілому є прибутковою, не треба вказувати в договорі на безоплатність зберігання. У таких випадках доцільно встановлювати ціну за товар, послугу, роботу і зазначати, що плата за зберігання включена в таку ціну. Якщо ж встановлено (установчим документом чи договором), що зберігання здійснюється безоплатно, на стороні зберігача виникає обов'язок включити до бази оподаткування податком на додану вартість послуги щодо зберігання за ціною, що не може бути меншою звичайної (ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» [84]), а на стороні поклажодавця виникає обов'язок включити вартість цієї послуги до валового доходу (абзац другий п. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]), що відповідно збільшує обсяг прибутку, що підлягає оподаткуванню.

 

Стаття 948.   Обов'язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку збе­рігання

1. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК строк зберігання може бути встановлений або не встановлений. Якщо строк зберігання визначений моментом пред'явлення вимо­ги про повернення речі, то строк зберігання відповідно до ст. 938 ЦК слід вважати встановленим тривалістю звичайного за даних обставин строку зберігання. Зі спливом цього строку зберігач вправі вимагати від поклажодавця, щоб той забрав річ впродовж розумного строку. Якщо ж строк зберігання встановлений, після його закінчення зберігач праві вимагати від поклажодавця, щоб той забрав річ. Якщо поклажодавець не виконав свого обов'язку забрати річ після закінчення строку зберігання, наступають наслідки, передбачені ч. З ст. 950 ЦК.


Стаття 949.   Обов'язок зберігача повернути річ

1. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на збе­рігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

2. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була при­йнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

3. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

1. Обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на збе­рігання, випливає із суті зобов'язання зберігання. У ч. 1 ст. 949 ЦК цей обов'язок зберігача закріплюється прямо. Якщо договором зберігання було передбачене право зберігача на знеособлення речей, прийнятих на зберігання (ст. 941  ЦК), зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві відповідну кількість речей того ж самого роду та такої самої якості.

2. Із спеціального правила ч. З ст. 949 ЦК, як і з будь-якого спеціального правила, не може випливати протилежне правило, яке б застосовувалось за межами гіпотези ч. З ст. 949 ЦК. Тому свідченнями свідків може підтверджуватись не тільки тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, а і будь-які інші обставини, що встановлюються судом при розгляді відповідного спо­ру, якщо тільки не встановлені спеціальні обмеження видів доказів, які можуть бути припустимими.


Стаття 950.   Відповідальність зберігана за втрату (нестачу) або пошкодження речі

1. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

2. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі влас­тивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати,
або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

3. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

1. Відповідальність зберігана за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, на загальних підставах означає, що він відповідає згідно зі ст. 614, 617 ЦК з урахуванням меж його обов'язків, що встановлені ст. 942 ЦК.

2. Частина 2 ст. 950 ЦК значною мірою конкретизує межі відповідальності про­фесійного зберігана, що випливають із ч. 1 ст. 942 ЦК. Професійний зберігач звіль­няється від відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не до­веде наявність однієї із наступних обставин: 1) ці наслідки викликані непереборною силою; 2) причиною цих наслідків є такі властивості речі, прийнятої на зберігання, про які (властивості) зберігач не знав і не міг знати; 3) причиною цих наслідків стали умисел чи груба необережність поклажодавця. Отже, за незбереження речі внаслідок так званого простого випадку зберігач відповідає. Слід тільки враховувати, що коло
таких випадків значно звужується у зв'язку з більш широким визначенням непере­борної сили у ст. 263 ЦК 2003 р. в порівнянні із ст. 78 ЦК 1963 р.

3. Після закінчення строку зберігання зберігач відповідає за незбереження речі тільки за наявності в його діях умислу або грубої необережності. Орієнтиром для ви­значення грубої необережності є самовпевненість, але з урахуванням конкретних об­ставин справ суд може визнати наявність грубої необережності і в інших випадках.

 

Стаття 951.   Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві

1. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

2. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

1. Частина 1 ст. 951 ЦК формулює спеціальне правило щодо меж відповідальності зберігача за незбереження речі, прийнятої на зберігання. Загальним правилом щодо ч. 1 ст. 951 ЦК є положення ст. 22 ЦК. Виникає питання про те, чи ч. 1 ст. 951 ЦК лише наголошує на стягненні зазначених у ній збитків і не виключає стягнення інших видів збитків (витрат поклажодавця і неотриманого ним доходу), чи вона виключає стягнення тих видів збитків, на які тут не вказується. Інтуїція підказує, що стягнення інших видів збитків має виключатись. Проте інтуїцію у цій справі пора замінити на науку. Виходячи із наукових положень, сформульованих авторами, слід так витлумачити ч. 1 ст. 951 ЦК: 1) ч. 1 ст. 951 ЦК виключала б стягнення інших видів збитків, якби в ній зазначалось на те, що зберігач відшкодовує «лише» («тільки») вартість втраченої речі чи (при пошкодженні речі) суму, на яку її вартість зменшилась. У ч. 1 ст. 951 ЦК слів «лише» або «тільки» немає, внаслідок чого не виключається стягнення тих видів збитків, на які в ній не зазначається; 2) ч. 1 ст. 951 ЦК виключала б стягнення інших видів збитків, якби загальне правило про склад збитків не передбачало вста­новлення іншого складу збитків, які підлягають відшкодуванню боржником, який порушив зобов'язання. Відповідно до ч. З ст. 22 ЦК положення цієї статті про склад збитків застосовуються як норми прямої дії, якщо інше не передбачено договором або законом. Інше встановлюється ч. 1 ст. 951 ЦК, яка виключає застосування загального правила ч. 2 ст. 22 ЦК про склад збитків. Отже, правило про межі відповідальності зберігача, встановлене ч. 1 ст. 951 ЦК, підлягає переважному застосуванню перед ч. 2 ст. 22 ЦК.

2. При відшкодуванні зберігачем суми, на яку зменшилась вартість речі, яка була передана на зберігання та була пошкоджена, поклажодавцеві надається право відмо­витись від речі та вимагати відшкодування її вартості, якщо внаслідок ушкодження якість речі змінилась настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням.

 

Стаття 952.   Відшкодування збитків, завданих зберігачеві

1. Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані власти­востями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

1. Покладення на поклажодавця обов'язку відшкодувати зберігачеві збитки, завда­ні властивостями речі, переданої на зберігання, не виключає дії загального правила ч. 1 ст. 623 ЦК, відповідно до якого на боржника, який порушив зобов'язання, по­кладається обов'язок відшкодувати завдані цим збитки. Отже, у разі інших порушень поклажодавцем зобов'язання, що ґрунтується на договорі зберігання, він також несе
обов'язок відшкодувати збитки. Зокрема, поклажодавець за зобов'язанням, що ґрун­тується на господарському договорі, несе обов'язок відшкодування збитків на підста­ві ст. 229 ГК [31], яка передбачає відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (прострочення внесення плати за зберігання).

2. Таким же є співвідношення між спеціальним правилом ст. 952 ЦК, яке вста­новлює умови відповідальності поклажодавця за збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, та загальним правилом ч. 1 ст. 614 ЦК. Згідно з останнім правилом особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність перед кредитором за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше випливає
із ст. 952 ЦК: поклажодавець звільняється від відповідальності за збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, у випадках, коли зберігач не знав і не міг знати про ці властивості. У решті випадків поклажодавець звільняється від обов'язку відшкодування таких збитків відповідно до загального правила ч. 1 ст. 614 ЦК, що визнає умовою відповідальності вину боржника.

 

Стаття 953.   Повернення речі на вимогу поклажодавця

1. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

1. Із ст. 953 ЦК прямо випливає право поклажодавця в будь-який час забрати річ, передану на зберігання. Зберігач на вимогу поклажодавця зобов'язаний по­вернути річ, хоча б строк зберігання і не закінчився. У разі, якщо поклажодавець достроково забрав річ, яка раніше була передана на зберігання, зберігач має право на пропорційну частину плати за зберігання. Відповідальність у вигляді відшкоду­вання збитків (неотриманого доходу у вигляді плати за зберігання за період збері­гання, що залишився) поклажодавець, який забрав річ до спливу строку зберігання, не несе, оскільки відповідальність наступає у разі порушення зобов'язання, а по­клажодавець, який достроково забрав річ, лише реалізував своє право, а не порушу­вав зобов'язання. Цивільне законодавство встановлює правила про відшкодування збитків за відсутності порушення. Але ж такого положення стосовно випадків, які розглядаються, не передбачено.

 

Стаття 954.   Зберігання за законом

1. Положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на під­ставі закону, якщо інше не встановлено законом.

1. На підставі закону зберігання здійснюється тоді, коли сторони в будь-якій формі не виражали волю на встановлення правовідносин щодо зберігання, але такі правовідносини виникли на підставі інших юридичних фактів, передбачених законом. Відповідно до ст. 667 ЦК у разі укладення договору купівлі-продажу з умовою про перехід права власності до покупця раніше від передання йому това­ру з моменту переходу права власності виникає зобов'язання зберігання, в якому зберігачем є продавець, а поклажодавцем — покупець. Відповідно до ст. 954 ЦК положення ст. 936 — 955 ЦК застосовуються до таких зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Стаття 667 ЦК передбачає відшкодування покупцем про­давцеві витрат, які були необхідні для зберігання, якщо інше не встановлено дого­вором. Отже, застосовується (якщо інше не встановлено договором) правило ст. 667 ЦК, що передбачає відшкодування витрат зберігача (продавця) на зберігання та не передбачає внесення плати за зберігання.

 

Стаття 955.   Застосування загальних положень про зберігання до окремих його видів

1. Положення параграфу 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

1. Стаття 955 ЦК лише на перший погляд не має будь-якого регулятивного значен­ня. Перший погляд дає підставу для висновку про те, що і без цієї статті зрозуміло, що встановлені Цивільним кодексом спеціальні правила щодо окремих видів збері­гання, а також встановлені спеціальними положеннями законів правила підлягають переважному застосуванню. Насправді ст. 955 ЦК має істотне регулятивне значення. У силу цієї статті переважному перед ст. 936 — 954 ЦК застосуванню підлягають як прямо встановлені Цивільним кодексом правила про окремі види зберігання чи прямо встановлені спеціальними законами правила, так і правила, які випливають (в тому числі і непрямо) із правил, встановлених Цивільним кодексом щодо окремих видів зберігання або законом.