ГЛАВА 24 НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
ГЛАВА 24 НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Стаття 328. Підстави набуття права власності
1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
1. Ця стаття стосовно підстав набуття права власності встановлює принцип «все дозволено, крім того, що заборонено» законом. Це виявилося зручним для забезпечення інтересів не тільки фізичних осіб та юридичних осіб приватного права, а і для забезпечення інтересів держави. Так, законодавець визнав недостатньо етичним установлення таких підстав набуття державою права власності як конфіскація та реквізиція. Але ж ці підстави не заборонені й навіть непрямо передбачаються положеннями, що формулюють відповідні підстави припинення права власності.
2. Закріплюється презумпція правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду. До набрання рішенням суду законної сили право власності вважається набутим правомірно. Інша форма спростування презумпції правомірності набуття права власності — це прямо випливає із закону неправомірності набуття права власності. Так, коли закон визнає недійсним (нікчемним) правочин, спрямований на набуття права власності, із цього закону прямо випливає незаконність набуття права власності. Тому вимога про витребування майна із незаконного володіння особи, що набула це майно в силу нікчемного правочину, може
бути пред'явлена без пред'явлення вимоги про визнання правочину недійсним (про спростування презумпції правомірності набуття права власності). До цього моменту можливе тимчасове обмеження прав відповідача на майно в процесуальних формах, що передбачені Кримінально-процесуальним [27], Цивільним процесуальним [44] та Господарським процесуальним [31] кодексами.
Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публічного права
1. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
1. Під словами «майно, яке передане... у власність» слід розуміти не тільки майно, що передане засновником при створенні юридичної особи публічного права або пізніше, а й майно, передане юридичній особі публічного права іншими суб'єктами. Але ж
законодавець не зміг тут послідовно здійснити метод конкретних дозволів щодо юридичних осіб публічного права. І після першого ж конкретного дозволу набувати право власності на майно, яке юридичній особі публічного права передане, сформулював
загальний дозвіл на способи набуття права власності юридичними особами публічного права, передбачивши можливість установлення законом конкретних заборон.
2. У цілому слід визнати, що ст. 329 ЦК не повинна застосовуватись як така, що суперечить спеціальним положенням законів. Щодо юридичних осіб публічного права, які мають статус суб'єктів господарювання (державні та комунальні комерційні та
некомерційні підприємства) спеціальними положеннями Господарського кодексу встановлено, що вони наділяються не правом власності, а правом господарського відання або оперативного управління (ст. 136, 137). Тільки законодавець вправі виключити із Господарського кодексу спеціальні положення про право господарського відання та право оперативного управління та відкрити у такий спосіб можливість для застосування положень Цивільного кодексу про право власності юридичних осіб публічного права, які (положення) мають кваліфікуватись як загальні стосовно ст. 136, 137 ГК [42].
Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права
1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
(Із змін, від 18.11.2003)
1. Стаття 388 ЦК установлює випадки, коли власник майна не може витребувати його у добросовісного набувача. Оскільки майно не може бути витребуване у такого набувача, ст. 330 ЦК визнає за таким набувачем право власності, хоч особа, що передала йому це майно, і не мала права вчиняти правочин щодо передання набувачеві цього майна. Момент переходу права власності до набувача визначається при цьому відповідно до ст. 334 ЦК (у момент передання речі за правочином).
2. Правила ст. 330 ЦК і ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] свідчать про те, що вітчизняний законодавець періоду формування ринкової економіки відійшов від загальновизнаного положення римського права про неможливість передання особою іншій особі більше прав, ніж перша з осіб має, ще більше, ніж законодавець радянської доби.
Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва
1. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєстру¬ється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
4. Частину четверту виключено
(Із змін, від 15.12.2005)
1. Відповідно до заголовків ст. 331 і 322 ЦК, сфера їх дії має розмежовуватись за ознакою того, створюється нова річ чи здійснюється переробка речі. Але при тлумаченні правових норм заголовкам статей, як і будь-яким загальним положенням законів, не можна віддавати перевагу над змістом цих статей, який (зміст) у цьому контексті має кваліфікуватися як такий, що формулює спеціальні положення. Із змісту ч. 1 ст. 331 ЦК належить зробити висновок про те, що ця частина вирішує питання виникнення права власності на нову річ, виготовлену із матеріалів особи, що виготовила (створила) цю річ. Із змісту ст. 332 ЦК випливає, що вона вирішує питання права власності на річ (нову річ), створену шляхом переробки чужої речі (чужих матеріалів).
2. Особа, яка створила (виготовила) нову річ із своїх матеріалів, набуває права власності на новостворену річ. У той же час допускається встановлення законом або договором іншого (наприклад, якщо договором передбачено, що право власності на річ,
що була виготовлення на замовлення іншої особи, належить цій особі).
3. Дія ч. 1 ст. 331 ЦК поширюється на створення нової речі із своїх матеріалів будь-якою особою, у тому числі і особами, які не досягли чотирнадцяти або вісімнадцяти років, оскільки створення нової речі не є правочином, а тому не потребує будь-якого
обсягу дієздатності.
4. На підставі ч. 1 ст. 331 ЦК вирішується питання про право власності на річ, створену особою із своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою. Власником такої речі є особа, що створила її. Але це правило є диспозитивним. У випадках, якщо річ
виготовлена особою з матеріалу, що їй не належить, застосовується ч. З ст. 332 ЦК.
5. За загальним правилом абзацу першого ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Це формулювання не є досить визначеним. Дійсно, треба з'ясувати, який же юридичний факт дає підстави стверджувати, що будівництво об'єкта є завершеним. Тому абзац перший взагалі не підлягає застосуванню. Цей висновок підтверджується абзацом другим ч. 2 ст. 331 ЦК, яка юридичним фактом, що породжує право власності на новостворене нерухоме
майно у випадках, коли законом або договором передбачається прийняття нерухомого майна до експлуатації, називає прийняття об'єкта до експлуатації. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів [313] не встановлює будь-яких винятків із загального правила про обов'язковість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації здійснюється після належного оформлення акта готовності об'єкта до експлуатації та видачі замовникові зареєстрованого інспекцією державного архітектурного будівельного контролю свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (п. 4, 12, 13 Порядку).
6. Але і оформлення акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта право власності на нерухоме майно не породжує. Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 331 ЦК у випадках, коли право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [215] не встановлює будь-яких винятків із загального правила про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Отже, право власності на новостворене нерухоме майно виникає тільки з моменту реєстрації цього права. Це — досить визначене, хоч і алогічне правило: права не існує, поки воно не буде зареєстроване, але за відсутності права не може бути здійснена його реєстрації. І все ж законодавець вважає, що «щось» реєструється. Реєстрація цього «щось» породжує право власності. Законодавець визнав за неприйнятне встановити, що реєструється «щось», тому він установив, що реєструється право, якого до реєстрації не існує.
7. Між прийняттям закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації та державною реєстрацією права власності на новостворене нерухоме майно є ще один юридичний факт — отримання замовником (особою, яка сама створила об'єкт нерухомого майна із своїх матеріалів) свідоцтва про право власності на новостворене нерухоме майно. Це свідоцтво видається місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно [352]).
8. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане при будівництві. Стаття, що коментується, не вирішує питання про те, хто ж є власником цих ма¬теріалів, обладнання тощо. Оскільки інше не встановлено, власником слід вважати того, хто надав відповідне майно для здійснення будівництва, крім випадків, коли договором передбачено інше. Але слід ураховувати, що до виникнення права влас¬ності на новозбудоване нерухоме майно існує право власності не тільки на матеріали, обладнання тощо (ч. З ст. 331 ЦК), а й право власності на об'єкт будівництва або результат інших будівельних робіт. Суб'єктом цього права власності є замовник, якщо інше не встановлене договором (ст. 876 ЦК).
9. Відповідно до ч. З ст. 331 ЦК особа, що має право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, за умови, що вона є власником матеріалів, обладнання тощо (ч. З ст. 331 ЦК) і об'єкта будівництва або
інших будівельних робіт (ст. 846 ЦК), може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва. Реально маються на увазі договори про відчуження та іпотечні договори. Предметом договору про відчуження є об'єкт незавершеного будівництва,
під яким згідно з абзацем третім ст. 1 Закону «Про іпотеку» [197] розуміється об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та який не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства. При
цьому для реєстрації права власності набувача на об'єкт незавершеного будівництва, крім договору про відчуження, надаються документи, що підтверджують речове право на земельну ділянку, проектно-кошторисна документація, а також документи, що
містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
10. Стаття 331 ЦК не встановлює будь-яких правил щодо отримання публічного дозволу на відчуження об'єкта незавершеного будівництва. Це дає підстави для висновку про те, що будь-який дозвіл не є для цього необхідним. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч спеціальному публічно-правовому припису частини п'ятої ст. 55 Закону «Про нотаріат» [75], відповідно до якого угоди про відчуження житлового будинку, будівцицтво якого не завершено, посвідчуються нотаріально за умови наявності рішення відповідного органу місцевого самоврядування або відповідної місцевої державної адміністрації. З урахуванням неповної логічної тотожності житлового будинку, будівництво якого не закінчено, та інших незавершених будівництвом об'єктів нерухомого майна, а також історичного чинника (тенденції до уніфікації правила про правочини щодо нерухомого майна), слід дійти висновку, що частина п'ята ст. 55 Закону «Про нотаріат» підлягає застосуванню за аналогією до
відносин щодо відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що не є житловими будинками, будівництво яких не закінчено.
11. Щодо передання в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва, частина друга ст. 16 Закону «Про іпотеку» встановлює, що воно здійснюється шляхом передання в іпотеку «прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва або майнових прав на них.
Стаття 332. Набуття права власності на перероблену річ
1. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.
3. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.
4. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.
5. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.
1. Хоч у визначенні переробки, що міститься в ч. 1 ст. 332 ЦК, і не йдеться про те, що цей термін може застосовуватись тільки до створення особою нової речі із чужих матеріалів, усе ж із змісту цієї статті випливає, що її дія поширюється на відносини щодо створення особою нових речей із чужих матеріалів.
2. Виходячи з викладеного в попередньому пункті коментаря, слід зробити висновок про те, що самочинна переробка чужої речі, а також створення із чужих матеріалів нової речі, за загальним правилом, не тягне виникнення у особи, що переробила річ або створила із чужих матеріалів нову річ, права власності на нову річ. Із правила ч. 2 ст. 332 ЦК можна зробити висновок про те, що власником нової речі стає власник речі, що була перероблена (власник матеріалів). Але в ч. З ст. 332 ЦК зазначається, що за загальним правилом як при створенні нової речі, так і при переробці речі власник переробленої (нової) речі набуває права власності за своїм бажанням. За відсутності такого бажання власник речі чи матеріалів, що були перероблені, вправі вимагати відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно до ч. З ст. 386 ЦК незалежно від того погодилась чи не погодилась особа, що здійснила переробку, привласнити річ, створену шляхом переробки.
3. Особи, яка здійснила переробку чужих матеріалів, одержує право власності на річ, створену в результаті переробки, за умови, якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалів, що були перероблені з метою створення цієї речі. Це правило діє навіть за умови самочинної переробки матеріалів.
4. За яких умов перевищення вартістю переробки та створеної нової речі вартості матеріалів є істотним — це має вирішувати суд. Але ж належить ураховувати, що при цьому приписується співставлення, з одного боку, «вартість переробки і створеної нової речі» і, з іншого боку, — вартість матеріалів. Буквальне тлумачення взятого в лапки формулювання приводить до висновку, що близький до безглуздого, бо «вартість переробки і створеної нової речі» завжди буде істотно перевищувати вартість матеріалів. Але ж законодавець не приписує суду при визначенні істотності зазначеного перевищення слідувати математичному співвідношенню двох зазначених вартостей. Тому істотність у цьому випадку повинна визначатись з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
5. Якщо особа, що здійснила переробку чужих матеріалів, відповідно до ч. 4 ст. 332 ЦК, набула права власності на нову річ (створену в результаті переробки), вона зобов'язана відшкодовувати власникові матеріалів їх вартість. Крім того, на цю особу покладається обов'язок відшкодувати власникові матеріалів моральну шкоду. Це правило не можна тлумачити так, що майнова шкода при цьому не відшкодовується. Вона підлягає відшкодуванню відповідно до ч. З ст. 386 ЦК.
6. Правила ч. 4 та 5 ст. 332 ЦК не можна тлумачити як конкретизацію положення ч. З ст. 332 ЦК. Тому вони поширюються і на відносини щодо нерухомого майна.
7. Частина 4 та 5 ст. 332 ЦК поширюється на випадки створення нової речі (рухомої чи нерухомої, отриманої на виконання правочину нікчемного або такого, що визнаний судом недійсним).
Стаття 333. Привласнення загальнодоступних дарів природи
1. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.
1. Будь-яка особа, в тому числі і частково дієздатна, не повністю дієздатна, недіє¬здатна або обмежено дієздатна, стає власником ягід, лікарських рослин, риби, що були здобуті (виловлені) у лісі чи водоймі, якщо такі дії не суперечать закону або місцевому звичаю. Право на збір ягід, лікарських рослин, на вилов риби може випли¬вати із дозволу власника відповідної земельної ділянки, який може бути загальним, а не надаватися лише конкретним особам.
Стаття 334. Момент набуття права власності за договором
1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально,
дійсним.
4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
1. У ч. 1 ст. 334 ЦК формулюється загальне правило, згідно з яким право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Але в будь-якому випадку до укладення договору право власності виникнути не може, оскільки передання майна до укладення договору є безпідставним і не може тягти виникнення права власності.
2. Передання визначається як вручення речі набувачеві. Річ набувачеві може вручити контрагент за договором або третя особа, на яку це покладено особою, що здійснює відчуження речі. «Вручення» дійсно може означати передання речі в руки набувачеві. Проте такий спосіб вручення має місце не завжди. Урученням слід вважати передання ключа від будинку, іншої будівлі, споруди, автомобіля тощо.
У суді розглядалась справа про визнання недійсним договору дарування. Чоловік подарував дружині автомобіль, який придбав до шлюбу. Договір був підписаний і посвідчений нотаріально. Але пізніше чоловік став вимагати визнання договору недійсним, оскільки, як він стверджував, сторони не мали на меті при укладенні договору досягти юридичних наслідків. Зокрема, автомобіль, стверджував позивач, він не передавав обдаровуваній. Автомобіль як стояв у гаражі до укладення дого¬вору дарування, так і продовжував там стояти після цього. На автомобілі як їздив чоловік, так і продовжував їздити (правда, після укладення договору автомобіль згідно з документами був зареєстрований в органі Державної автомобільної інспекції як такий, що належить дружині. А підставою права чоловіка на управління авто¬мобілем стала довіреність). Але за викладених умов факт передання речі (автомо¬біля) суд визнав доведеним. Такі ж ситуації виникають і в інших випадках, якщо правочини щодо передання речей, які реально в руки не передаються, укладаються між членами сім'ї, зокрема, при переданні у власність за правочином квартири чи її частини.
3. Переданням речі вважається і вручення її організації зв'язку або перевізникові для доставки набувачеві. Але такі дії прирівнюються до передання речі лише за умови, що річ відчужувалась без зобов'язання доставки. Не можна кваліфікувати як відчуження речі із зобов'язанням доставки такі випадки, коли в договорі передбачається обов'язок відчужувача сплатити перевізникові вартість послуги щодо перевезення,
хоча ці затрати відчужувача набувач не відшкодовував відчужувачеві.
4. До передання речей як юридичного факту, що тягне виникнення у набувача права власності, прирівнюється передання набувачеві коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа.
5. Законом або договором момент виникнення права власності у набувача може визначатись інакше, ніж це встановлено ч. 1 ст. 334 ЦК. Належить, однак, ураховувати, що деякі цивільно-правові договори конструюються законодавцем як реальні. Тому виникнення права власності у набувача за такими договорами до передання речі є неможливим, оскільки до цього моменту договір не є чинним.
6. Перелік договорів, стосовно яких установлено обов'язкове їх нотаріальне посвідчення, наводиться в п. 2 коментаря до ст. 209 ЦК. Якщо майно передається за таким договором, то право власності у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення договору. На підставі ч. З ст. 6 ЦК сторони такого договору не вправі інакше визначити момент переходу права власності, оскільки наявними є обмеження,
що встановлені цією частиною. Частина 3 ст. 6 ЦК забороняє відступати в договорах від положень актів цивільного законодавства, зокрема тоді, коли на неприпустимість відступлень від положень актів цивільного законодавства випливає із змісту законодавства. У ч. 1 ст. 334 ЦК зазначається на можливість відступити від сформульованого тут положення, а в ч. З — ні. Це є підставою для твердження про те, що із контексту цієї статті випливає неможливість відступити від правила ч. З ст. 334 ЦК, керуючись ч. З ст. 6 ЦК.
7. Правила ст. 334 ЦК за аналогією слід застосовувати при визначенні моменту виникнення речових прав на підставі цивільно-правових договорів про передання майна у володіння та користування, якщо при цьому не передбачається передання права власності на відповідне майно.
Стаття 335. Набуття права власності на безхазяйну річ
1. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
2. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік
робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.
1. Із визначення безхазяйної речі, що дається в ч. 1 ст. 335 ЦК, випливає, що такою може визнаватись річ, коли є одна з ознак, на які вказується у визначенні — відсутність власника або відсутність відомостей про власника..
2. Стаття, що коментується, встановлює новий порядок визнання майна безхазяйним. Тому раніше встановлені з цього приводу правила зберігають чинність лише настільки, наскільки вони не суперечать цій статті. Слід ураховувати, що порядок визнання майна безхазяйним, що встановлений ч. 2 ст. 335 ЦК, стосується тільки нерухомого майна. Стосовно рухомого майна повинна застосовуватись ч. З ст. 335 ЦК, а також інші правові конструкції (знахідка, майно, від якого власник відмовився тощо).
3. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно. До цього органу із заявою повинен звернутися орган місцевого самоврядування, на території якого виявлене безхазяйне майно. Безхазяйне майно обліковується органом державної реєстрації прав на нерухоме майно протягом року. Після спливу одного року орган, що уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, звертається до суду із заявою про передання майна в комунальну власність.
Стаття 336. Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився
1. Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.
1. Відмова відправа власності на речі здійснюється в порядку, що встановлений ст. 347 ЦК. Заволодіння річчю, від якої власник відмовився, є підставою для набуття права власності лише на рухоме майно.
Стаття 337. Знахідка
1. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ.
2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ,.зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.
3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали. Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорцій¬но великими порівняно з її вартістю, може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.
4. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження в межах її вартості лише в разі свого умислу або грубої необережності.
1. На особу, що знайшла загублену річ, покладаються обов'язки повідомити про це особі, яка річ загубила, або власникові, а також повернути річ. Якщо річ знайдена в приміщенні або в транспортному засобі, річ повинна бути передана особі, що представляє володільця приміщення чи транспортного засобу. Щодо речей, які були знайдені в транспортних засобах, у приміщеннях або на території транспортних підприємств, чинними є правила Порядку та умов організації перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом та підпункту 17.3 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України [370].
2. Про знайдену річ слід заявити до органу міліції або органу місцевого самоврядування, якщо особа, якій належить повернути загублену річ, невідома, або невідоме місце її перебування. При цьому особа, що знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе, або передати знахідку до міліції, органу місцевого самоврядування чи вказаній цим органом особі.
3. Особа, що знайшла річ, яка швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є невідповідно великими в порівнянні з її вартістю, має право продати таку річ з одержанням письмових доказів ціни, за якою вона була продана. Кошти, одержані від продажу речі, повинні бути передані тій особі, яка мала право вимагати повернення речі.
4. Установлена відповідальність за втрату або пошкодження знайденої речі особою, що знайшла її. Така відповідальність наступає за наявності умислу чи грубої необережності особи, що знайшла річ. Вона полягає у відшкодуванні шкоди, розмір якої не може перевищувати вартості знайденої речі. Відшкодування інших збитків особи, що мала право вимагати повернення загубленої речі, законодавством не передбачено. Протизаконне привласнення знахідки зазвичай тягне лише цивільно-правову відповідальність. Кримінальна відповідальність встановлена за привласнення лише такого знайденого майна, що має особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність (ст. 193 Кримінального кодексу [36]).
Стаття 338. Набуття права власності на знахідку
1. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:
1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;
2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.
2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.
3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації. Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме пере-дання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.
1. Новий Цивільний кодекс відійшов від принципу «все ничіє — є державним» та встановив, що право власності на знахідку за встановлених умов набуває не держава, а особа, що знайшла річ. Особа (мається на увазі фізична), якій передана річ, що знайдена у приміщенні чи транспортному засобі, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ (ч. 1 ст. 337 ЦК). Тому ця особа набуває і право власності
на річ відповідно до ст. 338 ЦК. Право власності на знахідку виникає після спливу шести місяців з дня заявлення про знахідку до органу міліції чи до відповідного органу місцевого самоврядування.
2. Право власності на знахідку виникає за умов, що викладені в п. 1 та 2 ч. 1 ст. 338 ЦК.
3. При відмові особи, до якої відповідно до закону має перейти право власності на знахідку, від набуття права власності на неї ця річ переходить у власність відповідної територіальної громади.
4. Спеціальні правила встановлені на випадки, якщо знахідкою є транспортні засоби. До них належать засоби повітряного, водного, залізничного транспорту. Транспортні засоби, на які поширюються Правила дорожнього руху, визначаються п. 1.10 цих Правил [298] як пристрій, призначений для перевезення людей і /або вантажу, а також установленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Передання знайдених транспортних засобів на зберігання органу міліції є обов'язковим. Про таке передання робиться оголошення в пресі. Зі спливом шести місяців після передання транспортного засобу на зберігання органу міліції останній має право продати транспортний засіб. Це допускається, якщо не буде виявлено влас¬ника чи володільця або вони самі не заявлять про свої права на транспортний засіб. Сума виторгу має бути внесена на спеціальний рахунок в банку. Якщо упродовж трьох років з дня зарахування суми виторгу на цей рахунок власник транспортного засобу не зажадає передання йому суми виторгу, ця сума має бути перерахована на рахунок територіальної громади (переходить у її власність). Після спливу цього строку матеріальне право власника транспортного засобу на суму виторгу припиняється.
Стаття 339. Право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою
1. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі
тощо).
2. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі.
3. Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.
4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.
1. Правовідносини, які виникають між особою, що знайшла річ, та особою, якій вона має бути повернута, є складними. У частині, пов'язаній з поверненням речі власникові або набуттям на неї права власності, вони не є зобов'язальними, і норми зобов'язального права застосовуються до них за аналогією. В іншій частині ці правовідносини мають характер зобов'язань, до яких за аналогією можуть бути застосовані правила про зобов'язання, що виникають унаслідок учинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення.
2. У силу правовідносин, про які йшлося в попередньому пункті коментаря, особа, що знайшла річ, має право вимагати від особи, якій річ повернута, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних зі знахідкою, в тому числі витрат на зберігання, розшук власника, продаж речі тощо.
3. Розмір винагороди, на яку має право особа, що знайшла загублену річ, обмежується двадцятьма відсотками вартості речі. Сторони можуть домовитися про розмір винагороди і без додержання цього обмеження. Якщо ж розмір винагороди визначається судом, він не може перевищувати зазначений максимальний розмір.
4. Визнається юридичне значення публічної обіцянки винагороди особі, що знайшла загублену річ. Якщо така обіцянка давалась, розмір винагороди визначається цією обіцянкою, а відносини, що при цьому виникають, регулюються нормами інституту зобов'язань, що виникають на підставі публічної обіцянки винагороди (ст. 1144 ЦК).
5. Особа, що знайшла загублену річ, не має права на одержання винагороди, якщо вона не заявила про знахідку або вчинила спробу її приховати. При визначенні наявності цих юридичних фактів слід ураховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦК особа, що знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це орган міліції чи орган місцевого самоврядування. Позбавлення права на винагороду в зазначених
випадках не позбавляє особу, що знайшла загублену річ, права на відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою.
Стаття 340. Бездоглядна домашня тварина
1. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника.
2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, може на час розшуку власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або передати іншій особі, якщо ця особа може забезпечити утримання та догляд за твариною з додержанням ветеринарних правил, або передати її міліції або органові місцевого самоврядування.
3. Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або грубої необережності.
1. На особу, що помітила домашню бездоглядну тварину, не покладається будь-яких обов'язків. Але якщо ця особа затримала таку тварину, вона зобов'язана негайно повідомити про це власника та повернути йому тварину. Це правило за аналогією треба застосовувати до іншої особи, що є законним володільцем тварини та тимчасово не володіє нею.
2. За відсутності відомостей про власника домашньої бездоглядної тварини або про місце його знаходження особа, що затримала тварину, зобов'язана протягом трьох днів заявити про це органу міліції або відповідному органу місцевого самоврядування.
3. На орган міліції або орган місцевого самоврядування покладається обов'язок вжити заходів щодо розшуку власника. Цей обов'язок слід кваліфікувати як такий, що має цивільно-правовий зміст, і невиконання якого може тягти цивільно-правову відповідальність.
4. На період розшуку власника особа, що затримала тварину, має право залишити її у себе. При цьому вона несе обов'язок утримувати тварину з додержанням ветеринарних правил та має право використовувати її. Допускається передання тварини іншій особі для утримання та використання. Можливе передання тварини органу міліції або органу місцевого самоврядування до вирішення питання про передання тварини на утримання іншій особі.
5. Відповідальність особи, у якої залишена домашня бездоглядна тварина, за її загибель або пошкодження є обмеженою за розміром і підставами. Ця особа несе цивільно-правову відповідальність лише у межах її вартості та лише за наявності умислу або грубої необережності.
Стаття 341. Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину
1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про свої право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні.
2. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
1. Право власності на домашню бездоглядну тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні, за умови, що власника не виявлено, або він не заявив про своє право на тварину впродовж шести (стосується робочої або великої рогатої худоби) або двох (стосується інших тварин) місяців.
2. Якщо зазначена особа відмовилась від набуття права власності на домашню бездоглядну тварину, остання переходить у власність відповідної територіальної громади.
Стаття 342. Відшкодування витрат на утримання бездоглядної домашньої тварини та виплата винагороди
1. У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та в користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.
2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має право на винагороду відповідно до статті 339 цього Кодексу.
1. Особа, у якої домашня бездоглядна тварина знаходилась на утриманні та в користуванні до її передання власникові, має право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням твардни з урахуванням вигод, здобутих від користування твариною. Це правило підлягає застосуванню за аналогією у випадках, коли тварина передається у власність територіальної громади.
2. Право на винагороду відповідно до ст. 339 ЦК має лише особа, що затримала бездоглядну тварину. Таке право прямо не надається іншій особі, яка утримувала та використовувала тварину.
Стаття 343. Набуття права власності на скарб
1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.
2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набува¬ють у рівних частках право спільної часткової власності на нього.
3. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.
4. У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.
5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.
1. На відміну від раніше чинного, новий Цивільний кодекс за загальним правилом ч. 2 ст. 343 ЦК визнає факт виявлення скарбу таким, що тягне набуття права власності на скарб особою, яка виявила скарб. У той же час установлюється низка винятків із цього загального правила.
2. Якщо скарб виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі, ця остання та особа, що виявила скарб, набувають у рівних частках право спільної власності на скарб. Суб'єкт іншого, крім права власності, речового права, права на скарб, виявлений у майні іншою особою, не набуває.
3. Якщо розкопки чи пошук цінностей велися без згоди на це власника майна, в якому був прихований та виявлений скарб, право власності на скарб набуває власник зазначеного майна. При цьому під власником слід розуміти не тільки юридичних та фізичних осіб, а й державу, і територіальні громади. Особи, які не мають права власності на майно, зокрема на земельні ділянки, а мають лише право користування,
не можуть набувати права власності на скарб або його частину.
4. Якщо скарб містить пам'ятки історії та культури, право власності на нього набуває держава незалежно від того, хто є власником майна, в якому виявлено скарб. Але особа, що виявила скарб, має право на одержання від держави винагороди в розмірі 20 відсотків вартості скарбу на момент виявлення. Але особа, що виявила скарб, не набуває права на винагороду, якщо вона не виконала свого обов'язку невідкладно повідомити про виявлення скарбу органу міліції чи відповідному органу місцевого самоврядування та передати скарб цьому
органу.
5. Якщо скарб, який містить в собі пам'ятки історії та культури, виявлений у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, що виявила скарб, мають право на винагороду від держави в розмірі 10 відсотків від вартості скарбу, право власності на який набуває держава.
6. Фізична особа, що виявила скарб під час розкопок, пошуків, що проводились відповідно до трудових обов'язків, не набуває ні права власності на скарб або його частину, ні права на винагороду. Це правило поширюється і на ті випадки, коли фізична особа проводила розкопки або пошуки відповідно до укладеного цивільно-правового договору.
Стаття 344. Набувальна давність
1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
1. Набувальна давність — це новий для вітчизняного цивільного права інститут. Раніше чинне законодавство встановлювало позовну давність на витребування майна із чужого незаконного володіння (крім державного), але набувальної давності не передбачало. Таким чином, відносини між відповідними суб'єктами залишались невизначеними назавжди: власник не міг витребувати річ у зв'язку з пропуском позовної
давності, а володілець речі не міг стати її власником. Інститут набувальної давності усуває такі ситуації.
2. За загальним правилом, особа набуває права власності за набувальною давністю, якщо вона добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіла цим майном протягом установленого строку. Цей строк для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, а для рухомого майна — п'ять років від дня заволодіння річчю. До цього строку зараховується і той строк, упродовж якого річчю
володів відповідно до умов, передбачених ст. 344 ЦК, правопопередник особи, що претендує на набуття права власності за набувальною давністю.
3. Інша тривалість набувальної давності встановлена на випадок, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, але після закінчення строку договору (строку, на який майно було передане) власник не пред'явив вимоги про повернення майна. Право власності за набувальною давністю виникає при цьому через п'ятнадцять років на нерухоме майно та через п'ять років — на рухоме майно. Цей строк відлічується з дня спливу позовної давності, протягом якої власник мав право витребувати своє майно.
4. Правило абзацу другого ч. З ст. 344 ЦК стосується тільки строків, зазначених в абзаці першому цієї ж частини. Поширювати його на строки, що встановлені ч. 1 ст. 344 ЦК, чи застосовувати це правило за аналогією до цих строків підстав немає. Отже, перерви у володінні майном, що відповідають абзацу другому ч. З ст. 344 ЦК, не впливають на перебіг тільки строків, зазначених у ч. З ст. 344 ЦК. Такі перерви не впливають на перебіг строків набувальної давності, якщо втрата володіння не пе¬ревищувала одного року. Цей строк може бути і більш тривалим, якщо володілець у межах одного року з дня втрати володіння вчинив позов про витребування майна. Це правило викликає інтерес, оскільки прямо передбачає можливість захисту володіння до набуття права власності за набувальною давністю.
5. Якщо особа заволоділа річчю недобросовісно, або прикривала факт володіння, або володіла річчю упродовж зазначених строків не безперервно (за винятком абзацу другого ч. З ст. 344 ЦК), вона не набуває права власності.
6. За загальним правилом, право власності за набувальною давністю виникає з моменту спливу зазначених строків. Але сам по собі сплив набувальної давності не є достатньою підставою для набуття володільцем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби та цінні папери. Для набуття права власності на такі об'єкти володілець має звернутись до суду із заявою про визнання права власності, що виникло зі спливом набувальної давності. Набрання таким рішенням законної сили є підставою для виникнення права власності на зазначені види майна, крім нерухомого майна, право власності на яке підлягає реєстрації. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.
7. Порядок набуття права на земельну ділянку за давністю користування встановлюється ст. 119 Земельного кодексу [38]. Тут також установлено п'ятнадцятирічний строк. Але його сплив надає лише право на звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передання земельної ділянки у власність або надання у користування (на умовах оренди). Передання земельної ділянки у власність або користування при цьому здійснюється в порядку, установленому Земельним кодексом. При цьому слід ураховувати, що із контексту ст. 119 ЗК випливає, що громадянин набуває права на передачу йому у власність або надання у користування земельної ділянки за давністю користування. І це право може захищатись судом.
8. Урахування строку відкритого володіння, який минув до дня введення в дію нового Цивільного кодексу, при обчисленні строку набувальної давності, є можливим відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу. Таке врахування можливе, якщо володіння почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом або раніше, тобто до 1 січня 2001 р. Але до набувальної давності може бути включений строк володіння тільки з 1 січня 2001 р. Строк володіння до 1 січня 2001 р. до набувальної давності не може бути зарахований, незалежно від його тривалості.
Стаття 345. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності
1. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
2. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
1. Приватизація державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачає укладення у встановленому порядку договору купівлі-продажу. Такий договір і є підставою виникнення права власності на майно, що приватизується.
2. Відповідно до законодавства про приватизацію юридичні особи (за встановленими обмеженнями) також можуть набувати права власності на майно, що приватизується.
3. Протилежне приватизації явище — націоналізацію (чи реприватизацію) — Ци¬вільний кодекс не передбачає. Очевидно, мається на увазі, що придбання державою права власності на об'єкти, що були у приватній власності, повинне здійснюватись на підставі правочинів, що вчиняються шляхом вільного волевиявлення сторін.