Печать

ГЛАВА 13 РЕЧІ. МАЙНО

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

ГЛАВА 13 РЕЧІ. МАЙНО

 

Стаття 179.   Поняття речі

1. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.


1. Річ визначається в ст. 179 ЦК як предмет матеріального світу. Доцільно визнати, що речами в сфері цивільного права є як предмети, що сприймаються органами чуття (речі в повсякденному їх розумінні, складні матеріальні об'єкти, включаючи такий їх різновид як підприємство — єдиний майновий комплекс), так і різні види підвладної людині енергії, рідина, гази.

2. Більш чітке уявлення про річ дає ст. 177 ЦК, що наводить поряд з речами інші види об'єктів цивільних прав.

 

Стаття 180.   Тварини

1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

2. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

3. Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивіль­ного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

1. Поняття тварин є дуже широким. До тварин належать організми, джерелом живлення яких є готові органічні речовини, що синтезуються зеленими рослинами.

З огляду на величезну кількість різновидів тварин загальні юридичні норми про їх правовий статус ніколи не приймались. Хоч тварини і можуть бути об'єктами права власності, і на них поширюється правовий режим речей, усе ж законом може бути встановлено особливості змісту тих правовідносин, об'єктом яких є тварини. 'Зокрема, передбачається встановлення законом правил поводження з тваринами.

2.   Здійснення цивільних прав щодо тварин передбачає дотримання публічно-правових вимог, які встановлені ст. 299 КК [36]  (відповідальність за знущання над тваринами та інші види жорстокого поводження з тваринами), ст. 89 КУАП [ЗО] (від­повідальність за жорстоке поводження з тваринами), ст. 88 і 881 КУАП (відповідаль­ність за незаконне ввезення на територію України і вивезення з її території об'єктів тваринного світу, порушення порядку придбання або збуту об'єктів тваринного світу, правил утримання хижих тварин у неволі або напіввільних умовах).

3.  Умови здійснення цивільних прав на тварин встановлюються Законом «Про тва­ ринний світ» (стосується лише диких тварин) [183], а також іншими законами («Про мисливське господарство і полювання» [147]; «Про бджільництво» [149]; «Про Червону книгу України» [188], а також підзаконними актами (зокрема, Правилами тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР [315]).

 

Стаття 181.   Нерухомі та рухомі речі

1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

2. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

1. У ч. 1 ст. 181 ЦК наводиться логічно несуворе визначення нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості). В абзаці четвертому ст. 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»  [215] це визначен­ня конкретизується зазначенням про те, що розташованими на земельній ділянці об'єктами нерухомого майна можуть бути будівлі, споруди тощо. В абзаці друго­му ст. 1 Закону «Про іпотеку» [197] наводиться те ж визначення нерухомого майна (нерухомості), що і в ч. 1 ст. 181 ЦК, яке доповнене зазначенням про те, що роз­ташовані на земельній ділянці об'єкти нерухомого майна повинні бути невід'ємно пов'язані з нею (земельною ділянкою). Як окремий вид об'єктів нерухомого майна у Законі «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» [204] називаються багаторічні насадження. Але це розуміння багаторічних насаджень як об'єктів нерухомого майна не виходить за межі названого Закону, бо право власності на земельну ділянку поширюється в її межах, зокрема на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній зна­ходяться (ч. 2 ст. 79 ЗК [23]).

2. Ще однією спробою конкретизувати визначення нерухомих речей стало зазна­чення в п. 1.6 названого Тимчасового положення про те, що «не підлягають реєстрації тимчасові споруди» (зауважимо, що недбалість правотворчих органів інколи просто викликає роздратування: все-таки нормативно-правовий акт, присвячений «реєстрації прав власності», а тут ідеться про реєстрацію об'єктів). Термін «тимчасові споруди» використовувався уже в первинній редакції ст. 24 Закону «Про планування і забу­дову територій» [154], але він не розкривався в законодавстві, можливо, тому, що зазначена стаття відносила встановлення порядку надання дозволу на будівництво тимчасових споруд до компетенції органів місцевого самоврядування. Нова редакція цієї статті передбачає встановлення законодавством порядку розміщення тимчасових споруд [227]. Можливо, це законодавство і визнає тимчасові споруди такими, що не належать до категорії нерухомих речей. Але ж ні один із названих вище законів, що визначають поняття нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), не дає підстави для того, щоб за критерієм тимчасовості виключити певні об'єкти із категорії нерухомих речей.

3. Конкретизація об'єктів нерухомого майна зазначається в Інструкції про по­рядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна [345].  У п. 2 цієї Інструкції наводиться перелік об'єктів, що підлягають інвентаризації. Цей перелік дає більш конкретне уявлення про коло об'єктів нерухомого майна, але ж і він не допомагає пошуку відповіді, наприклад, на запитання про те, чи є нерухомою річчю торговельний павільйон, побудований на земельній ділянці, наданій в оренду на п'ять років для цілей розміщення цього павільйону, якщо
опорою останнього є металеві стовпи, що заглиблені в землю і забетоновані. Тому кваліфікація будівель і споруд як таких, що належать чи не належать до об'єктів нерухомого майна, на цей час має здійснюватись за суто формальними критеріями: тими, що названі у ч. 1 ст. 181 ЦК, і тими, що випливають із дозволу на забудо­ву, що видається відповідними органами місцевого самоврядування або місцевими державними адміністраціями, чи договору оренди земельної ділянки. У такому до­говорі чи дозволі на забудову можна прямо вказати на те, що відповідний об'єкт не може бути збудований як об'єкт нерухомого майна. З іншого боку, відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі й суди, не повинні перешкоджати за­конним вимогам осіб оформити прийняття в експлуатацію та видати свідоцтво про право власності на об'єкт, що відповідає ознакам нерухомого майна, які наводяться в ч. 1 ст. 181 ЦК, та зареєструвати право власності.

4. Визначення нерухомого майна, що наводиться в законах, які вище згадувались, охоплює собою дороги, тротуари, наземні й підземні комунікації (якщо тільки під­земні комунікації не є прокладеними під землею кабелями без влаштування бетонних (кам'яних тощо) каналів. Стосовно таких об'єктів слід ураховувати, що їх технічна інвентаризація на цей час Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації нерухомого майна не передбачена і фактично не здійснюється. Ця усталена практика не може бути змінена до прийняття відповідних нормативних актів. Але це не може бути підставою для заперечення права власності відповідних осіб на об'єкти, про які
йдеться.

5. Зустрічається вказівка в законодавстві на багаторічці насадження як різновид нерухомого майна (п. 59 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріу­сами України [359]). Однак слід ураховувати, що відповідно до частини другої ст. 79 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку поширюється і на рослини (у тому числі багаторічні), що знаходяться на ній.

6. В абзаці другому ч. 1 ст. 181 ГК [42] не формулюється норма прямої дії. Абзац другий ч. 1 ст. 1 Закону «Про іпотеку» поширює визначений цим Законом правовий режим нерухомого майна на повітряні та морські судна, судна внутрішнього (водного) плавання, космічні об'єкти в правовідносинах, щодо яких названий Закон є чинним. Слід ураховувати, що названий Закон не враховує особливості таких об'єктів, що
практично виключає застосування до них Закону «Про іпотеку».


Стаття 182.   Державна реєстрація прав на нерухомість

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є пуб­лічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо не­рухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

1. Чинні законодавчі акти нечітко визначають об'єкти державної реєстрації. Відпо­відно до ч. 1 ст. 182 ЦК державній реєстрації підлягають не тільки право власності, інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, а й виникнення, перехід і при­пинення зазначених прав та обмежень. Це відповідає змісту дій, що здійснюються під час реєстрації: на кожний об'єкт реєстрації відкривається окремий розділ, який містить дані про правочини щодо нерухомого майна, а отже, — про виникнення, перехід та припинення прав на нерухоме майно та їх обмежень (ст. 12, 13 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» [215]). Що стосується зазначення
в ч. 1 ст. 1 названого Закону про те, що цим Законом регулюються відносини, пов'язані з державною реєстрацією правочинів щодо нерухомості, то це не знайшло відображен­ня у згаданому Законі. Тому державна реєстрація правочинів здійснюється (за від­сутності закону, який регулював би відповідні відносини, як того вимагає ч. 2 ст. 210 ЦК) відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів [308]. Слід також звернути увагу на те, що в іншому випадку законодавець не розрізняє державну  реєстрацію прав на нерухоме майно і реєстрацію майна. Зокрема, в ч. 2 ст. 1299 ЦК ідеться про державну реєстрацію нерухомого майна, хоч за логікою речей треба було
говорити про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

2. Набрання чинності Законом «Про державну реєстрацію речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень» не спричинило втрати чинності Тимчасовим положенням  про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно [352]. Це Тим­часове положення не діє лише в частині, в якій воно суперечить названому Закону. Зокрема,  Тимчасове положення зберігає чинність у частині визначення Переліку
правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права влас­ності на об'єкти нерухомого майна (додаток 1 до Тимчасового положення). Тимчасове положення разом з іншими актами законодавства забезпечує правове врегулювання відносин щодо виникнення права власності на новозбудовані об'єкти на всіх етапах розвитку цих відносин: 1) оформлення акта готовності об'єкта до експлуатації (ст. 30 Закону «Про планування і забудову територій» [154]); 2) видача інспекцією дер­жавного архітектурно-будівельного нагляду свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм
і правил (ст. 30 зазначеного Закону); 3) видача місцевим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування свідоцтва про право власності на новозбудований об'єкт (п.п. «а» п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно); 4) реєстрація права власності відповідно до Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», яка є юридичним фактом, що тягне за собою виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомого майна.

3. У Прикінцевих положеннях Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» Кабінету Міністрів дається вказівка забезпечити створення єдиної системи органів державної реєстрації прав, а також формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру та на основі інформації комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації. Законодавець завбачливо не встановив термін виконання цієї вказівки. Тож єдина система органів реєстрації прав відсутня: державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки та їх обмеження і на сьогодні здійснює Державне підприємство «Центр державного земель­ного кадастру» та його структурні підрозділи, а реєстрацію речових прав на будівлі та споруду здійснюють комунальні підприємства «Бюро технічної інвентаризації та
державної реєстрації об'єктів нерухомого майна».

4. Стаття 28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначає підстави надання, зміст інформації, що надається, та суб'єктів, яким надається інформація про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та вста­новлених щодо цих прав обмежень.

 

Стаття 183.   Речі подільні та неподільні

1. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

1. Подільну річ можна поділити на частини, кожна з яких може бути використана для тих же цілей, для яких річ призначалась до її поділу. Наприклад, житловий будинок може бути поділений на дві частини або більше. При цьому повинна бути збережена можливість використання кожної із частини будинку як житло. Гараж, що призначений для зберігання одного автомобіля, не може бути поділений, бо в результаті поділу ні одна з його частин не може бути використана за призначенням.

2. Неподільна річ у разі її поділу втрачає своє цільове призначення. Так, автомобіль можна поділити шляхом виокремлення агрегатів. Але при цьому автомобіль не можна більше використовувати за своїм призначенням. Тому фактично подільний автомобіль юридично відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК є неподільною річчю.

 

Стаття 184.   Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками

1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивіду­алізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

2. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

1. Поділ речей на визначені індивідуальними або родовими ознаками має суттєве юридичне значення. Щодо речей одного та другого із названих видів можуть укла­датись різні договори (щодо речей, визначених родовими ознаками, можуть уклада­тись договори позики, а щодо речей, визначених індивідуально, — договори найму). Неоднаковими є наслідки невиконання зобов'язання щодо передання речей одного та
другого видів. Вцмога про витребування речі із чужого незаконного володіння може бути пред'явлена тільки в тому випадку, якщо річ є індивідуально визначеною.

2. Незамінність речі, визначеної індивідуальними ознаками, не може тлумачитись як незамінність фактична. Фактична незамінність — це унікальність. Унікальними є досить обмежене коло речей. Юридична незамінність не виключає можливості за­міни речі як об'єкта відповідних правовідносин, але вимагає згоди всіх учасників цих правовідносин. Так, ч. 1 ст. 664 ЦК визначає, що готовим для передання покупцеві товаром є такий, який відповідним чином ідентифікований для цілей виконання до­говору, зокрема шляхом маркування. Фактично цей товар можна замінити, але тільки за наявності згоди покупця. Покупець може не дати такої згоди і стверджувати, що товар не був наданий у розпорядження покупця, якщо цей товар виявився відсутнім, коли покупець у межах встановленого договором строку виявив бажання розпоряди­тися цим товаром. Таке твердження покупця відповідає закону.

3. У наведеному випадку в термін «ідентифікація» (ідентифікований) вкладаєть­ся такий же зміст, як і в термін «індивідуалізація». У такому ж розумінні термін «ідентифікація» міститься в ст. 21 КТМ [34] стосовно морського торговельного судна. Разом з тим, термін «ідентифікація» використовується в розумінні віднесення конкретної речі чи явища до певного роду речей чи явищ. Такий зміст вкладається в цей термін, коли йдеться про ідентифікацію предмета обтяження (ст. 7 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]), об'єктів підвищеної небезпеки (ст. 1 Закону «Про об'єкти підвищеної небезпеки» [166]), реклами (ст. 9 Закону «Про рекламу» [204]), харчових продуктів і продовольчої сировини (ст. 1 Закону «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» [216]).

 

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні


1. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.

2. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

1. Для захисту цивільних прав може мати значення, є предмет, якого стосуються ці права, споживним чи неспоживним. Споживна річ унаслідок її одноразового вико­ристання знищується або припиняє існування у первісному вигляді. Якщо споживна річ використана, вона не може бути витребувана. На захист права в такому випадку можуть бути пред'явлені вимоги про відшкодування збитків або про передання речі того ж роду та якості. На захист прав, що стосуються неспоживних речей, можуть пред'являтись вимоги про їх витребування або полагодження.

 

Стаття 186.   Головна річ і приналежність


1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. При кваліфікації речей як головної речі чи приналежності треба враховувати звичайні умови цивільного обороту. Це — яскравий приклад використання звичаїв ділового обороту як нормативного регулятора, що передбачено ст. 7 ЦК. Смичок є приналежністю речі (скрипки) тому, що звичайно він продається разом із скрипкою. Автомобілі ж без гаражів звичайно продаються. Тому гараж не є приналежністю авто­мобіля. Викладене не виключає укладення договору про продаж скрипки без смичка, а автомобіля з гаражем для його зберігання. Приналежністю квартири є газова чи електрична плита, оскільки звичайно квартири продаються з такою приналежністю.

А пральна машина не є приналежністю квартири, бо звичайно квартира продається без пральної машини.

Допоміжні будівлі, що збудовані у встановленому порядку на земельній ділянці, що має цільовим призначенням розміщення та обслуговування житлового будинку, є прина­лежністю житлового будинку. Тому продаж частини житлового будинку тягне за собою перехід до покупця права власності на частку допоміжних будівель. Верховний Суд прямо називав господарські будівлі, що знаходяться на земельній ділянці, виділеній для будівництва житлового будинку, приналежністю останнього [387, с. 49].

 

Стаття 187.   Складові частини речі

1. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

2. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

1. Складові частини речі визначаються неможливістю їх відокремлення без по­шкодження речі або істотного її знецінення. Двері та вікна відокремити від будинку можливо, але ж це істотно знецінює будинок. Тому, якщо інше не передбачено дого­вором, при відчуженні будинку двері від будинку не відокремлюються, а в договорі купівлі-продажу звичайно не зазначається про те, що будинок продається з дверима та вікнами.

 

Стаття 188.   Складні речі

1. Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

2. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові час­тини, якщо інше не встановлено договором.

1. Типовий приклад складної речі — це комплект меблів. Кожна із речей, що вхо­дить до складної речі, може використовуватись за призначенням. Але тільки в єдності кілька речей утворюють єдину річ, що повністю відповідає своєму призначенню.


Стаття 189.   Продукція, плоди та доходи


1. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встанов­лено договором або законом.

1. Поняття продукції, плодів та доходів відображають усі вигоди, які можуть бути отримані від речей. Оскільки, за загальним правилом, вони належать власникові речі, він має право вимагати у відповідних випадках передання йому продукції, плодів і доходів, якщо їх отримала інша особа.

 

Стаття 190.   Майно

1. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

2. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

(Із змін, від 15.12.2005)

1. Раніше чинний Цивільний кодекс побічно визнавав широке розуміння майна. Але визначення майна не тільки як окремої речі, сукупності речей, а й як майнових прав та обов'язків у ст. 190 ЦК наводиться вперше. Європейський Суд з прав людини ще ширше тлумачить право на майно, визнаючи таким, зокрема, право на здійснення діяльності, що дає прибуток.

2. Майно є видом об'єктів цивільних прав поряд з іншими такими об'єктами, що називаються у ст. 177 ЦК.

3. Законом від 15 грудня 2005 р. ст. 190 ЦК була доповнена частиною, яка за змістом є вкрай недосконалою. Визнання майнових прав річчю спростовує не тільки загально­ визнані уявлення про речі як предмети (лише у переносному значенні як метафора слово «річ» вживається щодо явищ, які не є предметами матеріального світу), а й положення ст. 177, 179 ЦК. Що стосується неспоживного характеру майнових прав, то визнання їх такими є некоректним тому, що визначення речей як споживних чи неспоживних у ст. 185 ЦК орієнтоване на речі, предмети матеріального світу. Речі, предмети матеріального світу можна знищити, вони можуть припиняти своє існування у первісному вигляді. Знищувати права, припиняти існування прав у первісному їх  вигляді -« так учителі української мови майбутніх законодавців у школі не навчали. З іншого боку, майнові права у результаті одноразового їх використання припинятись можуть.

4. Визнання майнових прав речовими також є неприйнятним, оскільки речовими є лише права, про які йдеться у книзі третій Цивільного кодексу «Право власності та інші речові права». Про майнові права як речові у цій книзі не йдеться. Разом з тим, слід ураховувати, що майнові права як об'єкти цивільних прав завжди є відносними (а не абсолютними^ зокрема, вони не є речовими), але щодо них можуть виникати
абсолютні права. Тому Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію об­тяжень» [207] визнає «відступлення права вимоги» обтяженням, передбачає реєстрацію обтяжень та порядок визначення пріоритету обтяжень. Це свідчить про те, що майнові права, зокрема, при їх відступленні є об'єктами абсолютних прав, посягання на які не виключається. Поняття речових і абсолютних прав співвідносяться як вид і рід. Абсолютні права як родове поняття поділяються на такі види: 1) речові; 2) абсолютні немайнові права; 3) абсолютні права інтелектуальної власності; 4) абсолютні права щодо майнових прав.

 

Стаття 191.   Підприємство як єдиний майновий комплекс

1. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійс­нення підприємницької діяльності.

2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види май­на, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.

4. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

1. Підприємство в статті, що коментується, розуміється як об'єкт цивільного права. У Цивільному кодексі термін «підприємство» використовується і в значен­ні юридичної особи. Так, коли в ст. 167 і 169 ЦК ідеться про право держави або територіальної громади створювати підприємства,  то мається на увазі створення їх як юридичних осіб, тобто суб'єктів цивільного права. Підприємство відповід­но до ст. 191 ЦК є таким єдиним майновим комплексом, до складу якого входять не тільки різні види речей, а й майнові права та обов'язки (право вимоги, борги), суб'єктом яких є юридична особа. Але ж установлюється можливість укладен­ня цивільно-правових договорів не тільки щодо підприємства як єдиного майно­вого комплексу, а і щодо його частини. Це передбачає складання розподільчого балансу.

2. Частина 3 ст. 66 ГК [42] використовує термін «цілісний майновий комплекс підприємства», визнає його нерухомістю і допускає здійснення купівлі-продажу та інших угод щодо таких об'єктів на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами. Звичайно, при цьому можуть застосовуватись і положення Цивільного кодексу щодо купівлі-продажу, оскільки Господарський кодекс передбачає опосеред­кування господарськими договорами купівлі-продажу (ч. 4 ст. 263 ГК), але норм щодо купівлі-продажу не формулює.

3. Визнання підприємства нерухомістю у ч. З ст. 191 ЦК не цілком погоджується з іншими законами. Закон «Про іпотеку» [197] не визнає підприємство як єдиний майновий комплекс предметом іпотеки, а положення цього Закону не дають змогу укладати іпотечні договори, предметом яких були б підприємства. Часлгина 2 ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обме­жень» [215] виключає поширення дії цього Закону «на державну реєстрацію під­приємств як суб'єктів господарювання». Це — правильно. Але ж названий Закон регулює відносини щодо реєстрації речових прав на певні об'єкти. Тож треба було дати відповідь не на запитання про можливість (чи неможливість) поширення дії названого Закону на реєстрацію підприємств як суб'єктів, а на запитання про мож­ливість (чи неможливість) поширення дії цього Закону на реєстрацію прав на під­приємства як на об'єкти речових прав. Але із змісту названого Закону випливає, що права на підприємства як єдині майнові комплекси відповідно до цього Закону не реєструються.

 

Стаття 192.   Гроші (грошові кошти)

1. Законним платіжним засобом,  обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня.

2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

1. Гривня визнається грошовою одиницею України (ст. 99 Конституції України). З урахуванням цього ст. 192 ЦК установлює, що гривня є законним платіжним засо­бом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України. Проте твердження, що гривня взагалі не обмежується в обороті на території України, було б не зовсім правильним. Розрахунки між резидентами та нерезидентами в межах
торговельного обороту повинні здійснюватись в іноземній валюті і тільки через уповно­важені банки (ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [231]).

2. Із заголовку ст. 192 ЦК випливає, що грошові кошти — це тільки один із видів коштів. Такому розумінню грошових коштів відповідає вживання в актах законо­давства терміна «основні та оборотні кошти». Проте у ч.  1.13 ст.  1  Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»   [164]  поняття коштів визначається як гривня або іноземна валюта.

 

Стаття 193.   Валютні цінності

1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення право-чинів з ними встановлюються законом.

1. Види майна, що належать до валютних цінностей, визначаються ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Це — валюта України та іноземна валюта, платіжні документи, цінні папери та інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України або іноземній валюті, а також банківські метали. Банківські метали визначаються як золото, срібло, пла­тина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монетах, вироблених із дорогоцінних металів (ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [231]; п. 13 ст. 1 Закону «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» [120]). Ці ж закони вста­новлюють особливості вчинення правочинів з валютними цінностями.