Печать

2. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

2. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО

 

Стаття 119.   Поняття повного товариства

1. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними дого­вору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що
їм належить.

2. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства.

У разі порушення цього правила товариство має право за своїм вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

4. Найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім'я (найменування) одного чи кіль­кох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство».

 

1. Особливості правової конструкції повного товариства полягають у наступному:

1)         підприємницьку діяльність повне товариство безпосередньо не здійснює;

2)    від імені повного товариства підприємницьку діяльність здійснюють його учас­ники, отже стороною договорів, які укладаються учасниками повних товариств, є такі товариства;

3)    підприємницька діяльність учасників повних товариств від імені таких товариств, пов'язана із вчиненням правочинів, відповідає визначенню представництва (ч. 1 ст. 237 ЦК) і є таким;

4)    учасники повного товариства не можуть вважатись органами юридичної особи: ч. 1 ст. 92 ЦК передбачає здійснення дієздатності юридичної особи її органами, а ч. 2 цієї ж статті передбачає можливість набуття юридичною особою прав та обов'язків
через своїх учасників.

2. Організаційно-правова форма повного товариства передбачає відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства. Тому вона є невигідною для засновників (учасників). Разом з тим, суб'єкти можуть бути зацікавлені в створенні саме повного товариства. Це може бути обумовлено видом діяльності, який не дозволяється здійс­нювати підприємницьким товариствам інших організаційно-правових форм. В інших
випадках повне товариство може бути створене, оскільки стосовно таких товариств не встановлено будь-яких вимог щодо мінімального розміру складеного капіталу.

3. Термін «повне» (товариство) використовується в Цивільному кодексі стосовно господарських товариств, що мають статус юридичної особи. На відміну від цього, просте товариство (ст. 1132 — 1143 ЦК) не передбачає створення юридичної особи.

4. Відповідно до визначення повного товариства, що міститься в ч. 1 ст. 119 ЦК, учасники цього виду господарських товариств здійснюють підприємницьку діяльність, але не від свого імені, а від імені товариства. Тому ч. 7 ст. 80 ГК [42] встановлює, що учасниками повного товариства (як і повними учасниками командитного товариства) можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності. Це не виключає поширення на повні товариства положення про обов'язкову державну реєстрацію повних товариств як юридичних осіб відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192].

5. Про відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього див. коментар до ст. 124 ЦК.

6. Оскільки участь у повному товаристві передбачає відповідальність за зобов'язаннями повного товариства, в інтересах кредиторів товариства заборонено одній особі (фізич­ній чи юридичній) бути учасником більш ніж одного повного товариства. Стаття 135 ЦК забороняє учасникам повних товариств бути повними учасниками також і командитних товариств.

7. Повне товариство не може бути створене однією фізичною або юридичною осо­бою. Якщо інші учасники повного товариства припинили участь у товаристві, і за­лишився єдиний учасник, повне товариство ліквідується або перетворюється в інше господарське товариство (ч. 1 ст. 132 ЦК). Оскільки ст. 113 ГК допускає створення та існування приватних підприємств, повне товариство в зазначених випадках може
бути перетворене в приватне підприємство.

8. З метою уникнення конфлікту між інтересами повного товариства, з одного боку, та інтересами його учасників, з іншого, ч. З ст. 119 ЦК забороняє учасникам повних товариств вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, що становлять предмет діяльності повного товариства. Проте вчинення таких правочинів є можливим за наявності згоди інших учасників. Такі правочини, вчинені без згоди інших учасників, мають визнаватися недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК.

9. Якщо учасник повного товариства допустив порушення, зазначене в попередньо­му пункті цього коментаря, повному товариству на його вибір надається можливість на захист свого права пред'явити до учасника одну із двох вимог:

1)          про відшкодування збитків, що завдані цим порушенням;

2)          про передання товариству всієї набутої за такими правочинами вигоди.

10. Повне товариство — це організаційно-правова форма юридичної особи (підпри­ємницького товариства). Частина 1 ст. 88 ЦК вимагає, щоб у назві юридичної особи містилась інформація про організаційно-правову форму юридичної особи. Уже звідси можна зробити висновок про те, що в назві повного товариства повинне міститись зазначення на цю його організаційно-правову форму. Щодо цього в ч. 4 ст. 119 ЦК
сформульовано спеціальне правило. Крім того, в назві простого товариства повинні міститись імена (найменування) його учасників. Замість цього можна зазначити імена (найменування) одного або декількох учасників. У такому випадку після імен (на­йменувань) одного або декількох учасників належить зазначити «і компанія».

 

Стаття 120.   Засновницький договір повного товариства

1. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. За­сновницький договір підписується всіма його учасниками.

2. Засновницький договір повного товариства крім відомостей,  передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у скла­деному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

1. Засновниками та учасниками повних товариств можуть бути фізичні та юридичні особи, якщо це не суперечить, законові та установчим документам юридичних осіб — засновників повного товариства. Чинне законодавство не перешкоджає участі в повних товариствах держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад. Інша справа, що для цих суб'єктів звичайно немає сенсу бути учасниками повного товариства з фізичними та юридичними особами, що мають вкрай обмежену здатність відповідати за зобов'язаннями повного товариства в зв'язку з відсутністю майна.

2. Для фізичних осіб, які бажають створити повне товариство, є чинними загальні обмеження на створення підприємницьких товариств (див. коментар до ст. 114 ЦК). Крім того, при цьому діють і інші обмеження. Оскільки участь у повному товаристві передбачає здійснення (хоч і не від свого імені, а від імені повного товариства) під­приємницької діяльності, на учасників повних товариств поширюються всі обмеження
на підприємницьку діяльність. У силу ст. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» [91] не мають права бути учасниками повних товариств державні службовці, інші особи, уповноважені на виконання функцій держави (народні депутати, військовослужбовці). Не можуть бути учасниками повних товариств особи, яким за вироком суду заборонено упродовж певного строку здійснювати підприємницьку діяльність.

3. Установчим актом повного товариства є засновницький договір, який підписується учасниками. Відповідно до ст. 88 ЦК у засновницькому договорі повного товариства зазначається обов'язок учасників створити товариство, на порядок спільної діяльності щодо створення товариства, умови передання учасниками майна товариству. Крім того, ст. 120 ЦК передбачає, що до засновницького договору включаються умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, про розмір та порядок зміни часток кожного із учасників у цьому капіталі, про розмір, склад і строки внесення вкладів. Але закон не встановлює щодо повних товариств вимог щодо мінімального розміру складеного капіталу та обов'язку учасників внести вклад чи його частину до державної реєстрації товариства.

 

Стаття 121.   Управління повним товариством

1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені ви­падки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким до­говором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.

3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною.

1.  Питання управління повним товариством повинні вирішуватись за спільною зго­дою всіх учасників. Але прямо передбачається можливість встановити в засновницькому договорі умову про те, що рішення щодо управління товариством приймаються біль­шістю голосів учасників. У цьому разі ч. 2 ст. 121 ЦК встановлює загальне правило про те, що кожен учасник незалежно від розміру його вкладу до складеного капіталу
повного товариства має один голос. Проте засновницьким договором це питання може бути вирішене інакше. Не виключається встановлення правила про те, що кожен із учасників повного товариства має кількість голосів, що пропорційна частці кожного учасника в складеному капіталі товариства. Встановлення правила про прийняття по­вним товариством рішень більшістю голосів не означає, що органом управління повним товариством визнаються збори учасників. Учасники повного товариства, звичайно, можуть зібратися разом, зокрема, для прийняття рішень з питань, на які зазначається в ч. 2 ст. 128, ч. 1, 2 ст. 129 ЦК. Але ж вони не можуть прийняти рішення, не ви­явивши волі з цього приводу хотя б одного із учасників.

2. Учасники повних товариств мають більш широкі права на одержання інформації щодо діяльності товариства, ніж це встановлено загальним правилом п. 5 ч. 1 ст. 116 ЦК. Учасники повних товариств мають право ознайомлювання з усією документацією щодо ведення справ товариства. Правочини, спрямовані на відмову від цього права або на його обмеження, є нікчемними.


Стаття 122.   Ведення справ повного товариства

1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам.

У разі спільного ведення учасниками справ товариства для вчинення кожного пра-вочину є необхідною згода всіх учасників товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені товариства за наявності у них довіреності, виданої учасниками, яким до­ручено ведення справ товариства.

У відносинах з третіми особами повне товариство не може посилатися на поло­ження засновницького договору, які обмежують повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку з його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати.

3. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені су­дом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього
достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваже­ним на ведення справ товариства, своїх обов'язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору
товариства вносяться необхідні зміни.

1. Ця стаття має заголовок «Ведення справ повного товариства». Але за змістом  вона регулює не порядок діловодства в повних товариствах, а встановлює порядок здійснення дієздатності повних товариств.

2. Право діяти (в тому числі вчиняти правочини) від імені повного товариства, за загальним правилом, належить всім учасникам. Але засновницьким договором може бути передбачено, що право здійснення дієздатності повного товариства належить лише окремим учасникам. У цьому разі інші учасники можуть вчиняти правочини від імені повного товариства за наявності довіреності повного товариства, що підписані учас­никами товариства, яким надане право здійснювати дієздатність повного товариства.

3. У засновницькому договорі може бути встановлено, що дієздатність повного товариства здійснюється за згодою всіх учасників товариства. Це не вимагає, щоб відповідні правочини підписували всі учасники товариства. У цьому разі правочини підписує лише один учасник, хоч не виключається і встановлення правила про те, що правочини повинні підписуватись всіма учасниками.

4. Але будь-які обмеження права учасників повних товариств здійснювати їх ді­єздатність мають, за загальним правилом, чинність лише для повного товариства та його учасників. Для третіх осіб ці обмеження є чинними лише за умови, що товариство доведе, що третя особа в момент вчинення правочину або наперед знала, або за всіма обставинами могла знати про відсутність у учасника повного товариства права діяти від імені товариства (ч. З ст. 92 ЦК). Особа повинна визнаватись такою, що знала або могла знати про відсутність у учасника права діяти від імені товариства, зокрема тоді, коли відомості про обмеження права учасників діяти від імені товариства вне­сені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (абзац одинадцятий ч. 2 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб — підприємців» [192]). Відповідно до ст. 241 ЦК можливе наступне схвалення повним товариством (особою, що має повноваження здійснювати його діє­ здатність) правочину, здійсненого учасником, що не мав належного повноваження. Це тягне за собою дійсність правочину, хоч би третя особа і знала або повинна була знати про відсутність повноваження у учасника повного товариства на здійснення правочину.

6. У ч. 2 ст. 122 ЦК формулюється правило про права учасника товариства, який діяв в інтересах товариства без належного повноваження, якщо його дії будуть схвалені учасниками. У цьому разі учасник одержує право на відшкодування своїх витрат за умови, якщо він доведе, що завдяки його діям товариство зберегло чи набуло майно, що перевищує ці витрати.


7. Оскільки умова про право окремих учасників здійснювати дієздатність повного товариства включається в засновницький договір, виникає потреба у врегулюванні від­носин між учасниками на випадок спору між учасниками щодо належного здійснення дієздатності повного товариства. Такі спори вирішуються судом. Один або кілька учасників мають право звернутися до суду з позовною заявою про припинення повно­важень одного або декількох учасників повного товариства на здійснення дієздатності товариства. Відповідачами за таким позовом належить визнати повне товариство, а всі учасники (крім тих, що підписують позовну заяву), мають зазначатись третіми особами.
Можливим є пред'явлення позовів про внесення відповідних змін до засновницького договору. Відповідачами в цьому випадку повинні бути названі інші учасники повного товариства, а третьою особою — повне товариство. Для застосування в таких випад­ках ст. 651 — 652 ЦК підстав немає.

8. Підставою для звернення до суду, про яке йшлося в попередньому пункті коментаря, можуть бути грубе порушення учасником, що здійснював дієздатність по­вного товариства, своїх обов'язків, чи виявлена нездатність відповідного учасника до розумного ведення справ, а також інші обставини, що є достатніми для припинення судом повноважень одного або декількох учасників повного товариства на здійснення
дієздатності цього товариства.

9. Рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до засновницького до­говору. При відмові підписати договір про внесення змін до засновницького договору чи нову редакцію цього договору учасники, що згодні на це, можуть підписати цей договір, чи нову редакцію засновницького договору без згоди решти учасників. Для перереєстрації засновницького договору в цьому разі, крім змін до нього, слід пред­
ставити і рішення суду.

10. Але суд не вправі вирішувати питання про те, кому ж слід надати повноважен­ня здійснювати дієздатність повного товариства в зв'язку з припиненням цих повно­важень тих учасників повного товариства, які здійснювали ці повноваження раніше. Це — виключне повноваження учасників повного товариства.

 

Стаття 123.   Розподіл прибутку та збитків повного товариства

1. Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено за­сновницьким договором або домовленістю учасників.

2. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.

1. За загальним правилом, прибуток повного товариства розподіляється між його учасниками пропорційно до їх часток у складеному капіталі. Проте учасники повно­го товариства можуть передбачити інше як у засновницькому договорі, так і шляхом укладення щодо цього спеціальної угоди.

2. Таким же чином вирішується і питання про розподіл збитків, що виникли в про­цесі діяльності товариства та мають бути відшкодовані за рахунок учасників.

3. Домовленість про усунення будь-якого із учасників від розподілу прибутку чи збитків не допускається. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемними є такі правочини, на недійсність яких в законі зазначається прямо. Заборона здійснювати правочини щодо усунення будь-якого із учасників від розподілу прибутків та збитків не може кваліфікуватись як встановлення законом недійсності правочину. Тому такий право-чин є оспорюваним. Він повинен визнаватись недійсним судом.

 

Стаття 124.   Відповідальність    учасників    повного    товариства    за його зобов'язаннями

1. У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кре­диторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стяг­нення.

2. Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

3.   Учасник   повного   товариства,   який   вибув   із   товариства,   відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про
діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства.

4. Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному
капіталі товариства.


1. Відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями товариства є субсидіарною. Вона настає лише у разі недостатності майна товариства для задоволення вимог кредиторів. Це означає, що при пред'явленні позову до учасників повного то­вариства з підстав невиконання зобов'язання повним товариством слід додержуватись правил ст. 619 ЦК.

2. Відповідальність учасників повного товариства за зобов'язаннями останнього є солідарною. Це означає, що кредитор (позивач) уже на стадії звернення з позовом до учасників повного товариства в порядку притягнення їх до відповідальності за боргами товариства може вибрати із числа учасників повного товариства одного чи декількох, яких і зазначає в позовній заяві як відповідачів. Але зазвичай це є недоцільним.
Зручніше звернутися з позовом до всіх учасників повного товариства.

3. За борги, що виникли до вступу учасника до повного товариства, він відповідає за загальними правилами (пропорційно його частці у складеному капіталі товариства) незалежно від того, коли ці борги виникли. До учасника, що вибув, законодавець більш ліберальний. Такий учасник відповідає на загальних підставах за зобов'язаннями повного товариства, що виникли до моменту його вибуття. «...Відповідає... протягом трьох років з дня...» — це формулювання ч. З ст. 124 ЦК слід тлумачити як таке, що встановлює обмежувальний (преклюзивний) трьохрічний строк для звернення до учас­ника повного товариства, що вибув, з позовом щодо відповідальності за зобов'язаннями повного товариства. Цей строк обчислюється з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув з товариства. Тим часом, законодавець не встано­вив будь-яких правил та строків затвердження річних звітів повних товариств. Тому не виключено, що за буквою закону, від якої немає підстав відступати, зазначений вище трьохрічний строк може не почати спливати і через декілька років після вибуття
учасника із повного товариства. У таких випадках не виключається відмова у задо­воленні вимоги до учасника, що вибув, на підставі принципу розумності, якщо повне товариство протягом тривалого часу не затверджувало звіт про діяльність за відпо­відний рік. Було б неправильним тлумачити ч. З ст. 124 ЦК так, що вона встановлює строк позовної давності.

4. Викладені правила про відповідальність учасника, який вибув із повного товари­ства, за зобов'язаннями останнього поширюються на всі випадки вибуття — на вихід, виключення та вибуття за іншими підставами. Але до спадкоємців учасника повного товариства вимога, що ґрунтується на ст. 124 ЦК, може бути пред'явлена з дотриман­ням шестимісячного строку, що встановлений ст. 1281 ЦК та з урахуванням обмежень на спадкування обов'язків (ст. 1231 ЦК).

5. У ч. 4 ст. 124 ЦК стосовно учасників повних товариств формулюється загальне правило про те, що учасник, який сплатив борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині (пропорційно до часток у складеному капіталі) до інших учасників. Зазначається, що учасник одержує таке право за умови «повної» сплати боргів товариства. Це правило не можна тлумачити так, що за умови неповної сплати боргів товариства учасник не вправі пред'явити регресну вимогу до решти учас­ників. Як правило, за умов, зазначених у гіпотезі правової норми, диспозиція цієї ж норми визначає права та обов'язки, які при цьому виникають, а за межами умов, ви­
значених гіпотезою, ці права та обов'язки не виникають. Але правове поле, на яке по­ширюються ці гіпотеза та диспозиція, може лише конкретизувати більш загальну норму (гіпотезу і диспозицію). Тоді за межами гіпотези та диспозиції конкретизуючої норми діє гіпотеза і диспозиція загальної норми. Такою є ст. 544 ЦК, яка передбачає, що со­лідарний обов'язок завжди розподіляється порівну, крім випадків, коли встановлено інше. Стосовно ч. 4 ст. 124 ЦК це означає, що право на регресну вимогу учасник повно­го товариства має не тільки тоді, коли він повністю сплатив борг товариства, а і в тих випадках, коли він сплатив його частково, але при цьому було порушене правило про розподіл солідарної відповідальності між учасниками пропорційно часткам у складеному капіталі товариства. Ця ж пропорційність повинна додержуватись у випадках сплати боргів товариства двома або декількома учасниками повного товариства.

 

Стаття 125. Зміни у складі учасників повного товариства

1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у зв'язку з:

1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи;

2) виключенням із складу учасників;

3) вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасника.

2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновницьким договором.

1. Стаття 125 ЦК дає перелік підстав зміни у складі учасників повного товариства. Вона також встановлює правові джерела, що можуть встановлювати порядок та особ­ливості виходу, виключення та вибуття повних учасників зі складу товариства. Такими джерелами є Цивільний кодекс, закони та засновницький договір.

2.  Оскільки засновницький договір є різновидом цивільно-правового договору, відповідно до ст. 6 ЦК в ньому можуть встановлюватись відступлення від положень Цивільного кодексу та законів щодо порядку та особливостей виходу, виключення та вибуття повних учасників із товариства.


Стаття 126.   Вихід з повного товариства

1. Учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три мі­сяці до фактичного виходу із товариства.

Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

2. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.

1. Якщо повне товариство створене на певний строк, то, незалежно від тривалості цього строку, учасник може вийти із повного товариства лише за наявності поважних причин. Фактичне припинення ним підприємницької діяльності від імені товариства не тягне «автоматичного» припинення ним участі в повному товаристві. Якщо повне товариство створене на невизначений строк, учасник вправі в будь-який момент вийти із товариства. Вихід здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину — подання заяви про вихід. У заяві визначається термін виходу, але він не може бути більш раннім, ніж через три місяці після подання такої заяви. Цей строк засновницьким договором може бути встановлений більш коротким або більш тривалим. Вимоги до форми заяви учасника про вихід із повного товариства (вона повинна бути письмовою і засвідчується нотаріально) непрямо випливають із ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] та виявляються при тлумаченні висновком від наступного до попереднього правового явища.

2. Визнання нікчемною відмови від права вийти із повного товариства не зачіпає правочинів (умов засновницьких договорів повних товариств) щодо встановлення порядку виходу, строків подання заяв про вихід із повних товариств, у тому числі і таких, що відступають від положень Цивільного кодексу та законів.

 

Стаття 127.   Передання учасником частки (її частини)  у складеному капіталі повного товариства

1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його учасників пере­дати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

2. У разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять по­вністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов'язаннями
товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Кодексу.

3. У разі передання учасником товариства усієї частки іншій особі участь цього учасника в повному товаристві припиняється і для нього настають наслідки, перед­бачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.

1. Учасник повного товариства має право передати свою частку у складеному ка­піталі або її частину іншому учасникові або третій особі. Але це право може бути здійснене лише за наявності згоди решти учасників повного товариства. Із ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» випливає, що договір про передання учасником частки у складеному капіталі повного
товариства має бути нотаріально посвідчений.

2. Передання частки чи її частини в складеному капіталі тягне за собою перехід до на­бувача цієї частки (або її частини) всіх прав та обов'язків учасника повного товариства, а також відповідальності за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги після чи до його вступу в товариство (ч. 2 ст. 124 ЦК). Разом з тим і учасник, який передав свою частку у складеному капіталі або її частину, несе відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до втрати ним статусу учасника товариства, згідно з ч. З ст. 124 ЦК (якщо учасник передав не всю частку у складеному капіталі повного товариства, а тільки її час­тину, ч. З ст. 124 ЦК повинна застосовуватись до нього в цій частині). Це не є вдалим
відображенням логіки відносин, що виникають при цьому, і навіть тягне коригування розмірів відповідальності учасників за боргами товариства, оскільки впродовж певного періоду відповідальність несуть і відчужувач і набувач частки в складеному капіталі або ЇЇ частини. Але ж закон не може не застосовуватись тільки тому, що йому бракує логіки.

 

Стаття 128.   Виключення зі складу учасників повного товариства


1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує чи виконує нена­лежним чином обов'язки, покладені на нього товариством, або який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений
із товариства у порядку, встановленому засновницьким договором.

2. Рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

1.  Ще один вид змін у складі учасників повного товариства пов'язаний з виклю­ченням із складу учасників повного товариства. Підставою для виключення учасника із повного товариства може бути:

1)          систематичне невиконання учасником обов'язків, покладених на нього товари­ством;

2)          систематичне неналежне виконання учасником цих обов'язків;

3)          дії (бездіяльність) учасника, що перешкоджають досягненню цілей товариства.

2.  Стаття 128 ЦК не є достатньою правовою підставою для виключення учасника із повного товариства. Встановлюється, що порядок виключення має бути передбачений засновницьким договором. Термін «порядок» в ч. 1 ст. 128 ЦК може означати поря­док прийняття учасниками товариства рішення про виключення, визначення поняття систематичності порушення, способів фіксації порушень, заходів, що повинні бути застосовані за такі порушення, коли вони ще не набули ознаки систематичності (на­приклад, попередження про виключення у разі наступних порушень).

Для прийняття рішення про виключення необхідно виявлення волі всіма учасниками. У будь-якому разі всі учасники повинні бути запрошені до такого волевиявлення. Це волевиявлення на випадок спору доцільно зафіксувати письмово.

3.  Учасник, щодо якого прийнято рішення про виключення із повного товариства, вправі оскаржити таке рішення до суду. Учасник має право звернутись до суду з ви­могою про поновлення в складі учасників. Він може пред'явити і інші вимоги, зокрема, про відшкодування збитків. Оскільки всі учасники повного товариства є підприємцями, і само товариство є суб'єктом підприємницької діяльності, такі спори є корпоратив­
ними. Вони підвідомчі господарським судам.

 

Стаття 129.   Вибуття з повного товариства

1. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного то­вариства таким, що вибув із його складу, у разі:

1) смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоєм­ців;

2) ліквідації юридичної особи-учасника товариства, в тому числі у зв'язку з ви­знанням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи-учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

3. У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених части­ною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасни­ками, що залишаються.

1. Для нормального розвитку цивільно-правових відносин прийняття учасниками товариства рішення про вибуття учасника із повного товариства за наявності підстав, встановлених ч. 1 ст. 129 ЦК, не є суттєвим. Але це суттєво для публічно-правових відносин. Суттєвим є те, що неприйняття такого рішення не дає можливості привести відомості про повне товариство у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців у відповідність до реальності. А не внесені до Єдиного державного реєстру відомості про юридичну особу не можуть бути використані у спорі з третіми особами (ч. З ст. 18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

2. У випадку смерті учасника або оголошення його померлим п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК надає учасникам повного товариства право прийняти рішення про вибуття померлого із складу учасників за відсутності спадкоємців. Але виникає питання про співвідно­шення цього правила з положенням частини третьої ст. 69 Закону «Про господарські товариства» [53], відповідно до якого спадкоємцям надається не безумовне, а лише переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Поставлене питання має вирішуватись з використанням належного техніко-юридичного інструментарію. Із п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, згідно з яким за наявності спадкоємців повне товариство не може прийняти рішення про визнання учасника (спадкодавця) таким, що вибув із його складу. Із частини п'ятої ст. 69 Закону «Про господарські товариства» непрямо ви­пливає і висновком від наступного правового явища (виплати вартості частки) до попереднього (можливості відмови спадкоємцям у прийнятті до повного товариства) виявляється правовий припис, відповідно до якого повне товариство може відмовити спадкоємцеві в прийнятті до товариства. Колізія між цими двома правовими припи­сами мала б бути вирішена на користь другого із них. Але в цьому випадку перший із наведених правових приписів непрямо випливає із законодавчого акта (Цивільного кодексу), прийнятого пізніше. Тому переважному застосуванню підлягає правовий припис, який непрямо випливає із п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК і виявляється при тлумаченні висновком від протилежного. Отже, спадкоємці учасника повного товариства мають право на прийняття до повного товариства. Разом з тим, це своє право спадкоємці мають здійснювати з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та ро­зумності, що закріплені в п. 6 ст. З ЦК, але входять до змісту принципу верховенства права та мають вищу юридичну силу. Це спонукає враховувати наступне. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників, а за­сновницьким договором можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів. Кожний учасник повного товариства має один голос (ч. 1, 2 ст. 121 ЦК). За таких умов прийняття всіх спадкоємців, які виявили таке бажання, до повного
товариства може привести до встановлення ними контролю над повним товариством. Тому на підставі принципу верховенства права слід вважати, що право на прийняття до товариства має тільки один зі спадкоємців.

3. Якщо ж спадкоємці не виявили такого бажання або їм було відмовлено у прийнятті в товариство, з ними повинен бути проведений розрахунок відповідно до ст. 130 ЦК. Для державної реєстрації змін до засновницького договору державному реєстратору подаються рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув, і но­таріально посвідчена копія свідоцтва про смерть (ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

4. Повному товариству надається також право прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, і в інших випадках, встановлених ч. 1 ст. 129 ЦК.

5. Засновницьким договором може бути передбачено, що вибуття будь-якого із учасників повного товариства тягне припинення останнього. Таке ж рішення може прийняти решта учасників після виходу, виключення або вибуття одного або декількох учасників. В інших випадках діяльність повного товариства продовжується і після виходу, виключення або вибуття одного або декількох учасників.


Стаття 130.   Розрахунки у разі виходу, виключення та вибуття з повного товари­ства

1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі
товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства-фізичної особи або право­наступник юридичної особи не вступив у повне товариство, розрахунки з ним здій­снюються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні повного товариства та строки її виплати встановлюються засновницьким договором і законом.

1. При виході, виключенні та вибутті учасника із повного товариства йому (його правонаступникам) виплачується частина вартості майна товариства, яка відповідає частці цього учасника у складеному капіталі товариства. Але ж прямо допускається встановлення в засновницькому договорі й іншого. Тобто, сума, що виплачується учаснику, який вийшов, виключений чи вибув, може визначатись інакше, порядок її
визначення може диференціюватись залежно від підстави припинення участі в повно­му товаристві або за іншими критеріями.

2. У ч. З ст. 130 ЦК вирішується вельми актуальне питання про порядок визна­чення вартості майна повного товариства з метою визначення суми, що має виплачу­ватись учаснику, який припинив участь у товаристві. Встановлюється, що порядок визначення вартості частки учасника в майні товариства визначається «засновницьким договором і законом». Ці слова мають тлумачитись так, що відповідні питання ви­рішуються законом, але можуть вирішуватись і в засновницькому договорі (інакше, ніж це вирішено законом, або при відсутності законодавчого врегулювання). Відповід­но до частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178] у разі виходу (виключення) учасника із господарського товариства «визначення вартості внесків учасників та засновників» є обов'язковим.
Цитату із названого Закойу слід тлумачити з урахуванням ч. З ст. 130 ЦК, де йдеть­ся про «визначення вартості частки учасника». Із частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» непрямо випливає і висновком від попереднього правового явища (обов'язкової оцінки) до наступного виявляється правовий припис, відповідно до якого вартість частки визначається від­
повідно до її оцінки.

Проте засновницьким договором може бути встановлено інше. Але правило, що не­прямо випливає із акта законодавства та виявляється при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного, не може застосовуватись усупереч правовим приписам, що прямо встановлені чи прямо випливають із нормативно-правових актів того ж ієрархічного рівня. Згідно із частиною третьою ст. 71 Закону «Про господар­ські товариства» [53] при виході (виключенні) учаснику «виплачується вартість його внеску відповідно до балансу». Але цей Закон було прийнято раніше, ніж Закон «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». Тому застосуванню підлягає правовий припис, що непрямо випливає із частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та виявляється при тлумаченні висновком від попереднього правового явища до наступного.

3. Строк виплати учаснику вартості частки у майні повного товариства законом не встановлений, а тому підлягає застосуванню строк, встановлений засновницьким договором. Якщо і засновницьким договором цей строк не встановлено, за аналогією застосовується строк, встановлений ст. 54 Закону «Про господарські товариства».

4. Можливим є звернення до суду, якщо учасник, що припинив участь у повному товаристві, або його спадкоємець (правонаступник) не погоджується з визначеною величиною вартості його частки в складеному капіталі повного товариства, що під­лягає сплаті на його користь. Але звернення до суду можливе лише після настання юридичного факту, що тягне припинення участі в товаристві (вихід, виключення,
вибуття). При виході таким юридичним фактом є заява учасника, при виключенні та вибутті — відповідне рішення.

 

Стаття 131.   Звернення стягнення на частину майна повного товариства, пропор­ційну частці учасника товариства у складеному капіталі


1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного това­риства за його власними зобов'язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учас­ника повного товариства для виконання його зобов'язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

2. Частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до ба­лансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

1. Звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці боржни­ка — учасника товариства в складеному капіталі повного товариства, можливе лише за умови недостатності іншого майна учасника для задоволення вимог кредиторів до нього. При прийнятті рішення про стягнення з будь-якого боржника грошової суми суд зазвичай не вирішує питання про те, за рахунок якого майна боржника буде ви­конуватись судове рішення. Це можливе лише тоді, коли на забезпечення позову буде накладено арешт на майно боржника (п. 1 частини першої ст. 152 ГПК [31]), про­ведено його опис (ст. 55 Закону «Про виконавче провадження» [129]), в результаті чого стане ясно, що майна учасника товариства недостатньо для погашення боргу і необхідно звернути стягнення на частку боржника, який є учасником повного то­вариства, в складеному капіталі повного товариства. Але вимога до товариства може бути пред'явлена і після прийняття судом рішення про стягнення з боржника грошової суми, якщо в процесі виконавчого провадження буде встановлено факт недостатності майна боржника. За відсутності доказів недостатності майна боржника позов про ви­діл частки майна не може бути задоволений. Але ж наявність доказів в цьому випадку має не тільки процесуальне, а і матеріальне (цивільно-правове) значення — наявність доказів породжує право вимагати виділу. Тому можливе повторне пред'явлення позову про виділ частки, в задоволенні якого було відмовлено в зв'язку з відсутністю доказів, після появи таких доказів. У цьому випадку предмет позову буде той же, а підстава буде інша, нова. Такою буде поява доказів недостатності майна боржника — учасника товариства для погашення вимог кредиторів.

2. Виділ частини майна товариства для звернення на неї стягнення за зобов'язаннями учасника товариства можливий із застосуванням за аналогією ст. 50 Закону «Про виконавче провадження», яка дає державному виконавцеві право звернутись до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні для звернення на неї стягнення за зобов'язаннями боржника. При цьому слід враховувати, що на­званий Закон (крім його ст. 54) не встановлює обмежень видів майна, на яке може бути звернене стягнення у виконавчому провадженні, а ст. 131 ЦК не поширюється на відносини, що виникають у виконавчому провадженні, і не перешкоджає застосу­ванню до відносин у виконавчому провадженні за аналогією частини восьмої ст. 50 Закону.

3. Частка учасника в складеному капіталі повного товариства може бути конфіс­кована за вироком суду, оскільки ця частка входить до складу майна засудженого, а конфіскації підлягає все майно засудженого. Якщо ж конфіскується частина майна, то правило ч. 1 ст. 131 ЦК про звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці засудженого в складеному капіталі повного товариства, не може
застосовуватись. Майно, що підлягає конфіскації, в таких випадках визначається су­дом. Суд може постановити вирок про конфіскацію частини майна повного товариства, що пропорційна частці засудженого в складеному капіталі товариства, якщо навіть решта майна засудженого і не конфіскується.

4. Стосовно звернення стягнення на частку учасника в складеному капіталі повного товариства встановлено, що вартість цієї частки повинна визначатись відповідно до балансу, складеного на день вибуття, тобто на день прийняття рішення про вибуття у зв'язку із зверненням стягнення на частину майна повного товариства, пропорційну частці учасника в складеному капіталі.

 

Стаття 132.   Ліквідація повного товариства


1. Повне товариство ліквідовується на підставах, встановлених статтею 110 цього Кодексу, а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учас­ник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником
товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. У разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з його учасни­ків із товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи-учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна,
пропорційну його частці у складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність, якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи домовле­ністю між учасниками, що залишаються.

1. На повні товариства поширюються загальні правила ст. 110 ЦК, що встановлюють підстави та порядок прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи.

2. Якщо в повному товаристві залишився єдиний учасник, товариство також під­лягає ліквідації.  Але в цьому разі учасник,  що залишився,  має право впродовж шести місяців з дня, коли він став єдиним учасником, перетворити повне товариство в інше господарське товариство (командитне товариство,  товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю. Не виключається перетворення повного товариства в приватне підприємство, оскільки така організаційно-правова форма юридичної осо­би прямо передбачена ст. 113 ГК), в інше господарське товариство або інше підпри­ємство, якщо це не суперечить закону. Про перетворення відразу після прийняття рішення повідомляється орган державної реєстрації (ч. 1 ст. 105 ЦК) в порядку, встановленому ст. 34 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

3. Із ч. 2 ст. 132 ЦК випливає, що повне товариство підлягає припиненню також у випадках виходу із товариства, виключення або вибуття будь-якого із учасників. Але про вибуття в ч. 2 ст. 132 ЦК прямо не йдеться, а називаються лише три (із п'яти) підстави, що дають право прийняти рішення про вибуття учасника із повного товари­ства. Не називаються визнання фізичної особи обмежено дієздатною, недієздатною, безвісно відсутньою, примусова реорганізація юридичної особи (пп. З, 4 ч. 1 ст. 129 ЦК). Отже, в цих двох випадках вибуття учасника не тягне ліквідації повного товари­ства. Проте і у випадках виходу, виключення та вибуття, що зазначені в ч. 2 ст. 132 ЦК, повне товариство підлягає ліквідації лише тоді, коли в засновницькому договорі не передбачено продовження діяльності товариства після виходу, виключення або ви­буття учасника, або коли про продовження діяльності товариства не прийняли рішення учасники, що залишилися.