Печать

ГЛАВА 6 ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

ГЛАВА 6 ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ

 

Стаття 55. Завдання опіки та піклування

1. Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

1. Стаття 55 ЦК не визначає всіх ознак опіки та піклування. У ній ці два поняття навіть не розмежовуються. Тут встановлюється лише мета опіки та піклування — за­безпечення цивільних (особистих та майнових) прав та інтересів малолітніх, непов­нолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Таке визначення не дає можливості віднести до категорії опіки та піклування опіку над майном відповідних осіб (ст. 74), вибір по­мічника (ст. 78 ЦК). Проте правила про це включені до глави 6 Цивільного кодексу «Опіка та піклування», оскільки вони є близькими до опіки і піклування.

 

Стаття 56. Орган опіки та піклування

1. Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклу­вання, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

1. Стаття 56 ЦК не містить переліку органів, на які покладено функції опіки та піклуван­ня, не визначає прав та обов'язків цих органів, а лише відсилає до відповідних законів та ін­ших нормативно-правових актів. Не визначаються ці органи і в Сімейному кодексі [39].

2. Відповідно до п. 1.3 Правил опіки та піклування [333] органами, що приймають рішення щодо опіки та піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається на відповідні відділи та управління місцевих державних адміністрацій районів, районів
в містах Києві та Севастополі, виконкомів міських чи районних у містах рад, а також виконкоми селищних і сільських рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

 

Стаття 57.     Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які потребують опіки або піклування

1. Особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклуван­ня, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.

1. У цій статті сформульована норма адміністративного права, що покладає на кожного обов'язок повідомляти орган опіки та піклування про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування. Оскільки юридична відповідальність за невиконання цього обов'язку не встановлена, сам цей обов'язок значною мірою втрачає юридичній зміст. Пункт 2.5 Правил опіки та піклування встановлює перелік установ та осіб, які повинні повідомляти про осіб, що потребують опіки та піклування (близькі родичі, житлові організації, установи освіти, органи у справах сім'ї та молоді, неповнолітніх, органи внутрішніх справ, соціального захисту, реєстрації актів громадянського стану, нотаріальні контори, суди, лікувально-профілактичні установи психіатричного про­філю).

 

Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка

1. Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

1. Стаття 58 ЦК визначає осіб, над якими може встановлюватись опіка. Такими особами є малолітні (віком до чотирнадцяти років) фізичні особи, які позбавлені батьківського піклування, та особи, визнані судом недієздатними (ст. 39 ЦК).

2. Позбавленими батьківського піклування вважаються діти, батьки яких померли, невідомі, визнані судом безвісно відсутніми чи померлими. Позбавленими батьків­ського піклування вважаються також діти, батьки яких (чи один із них) живі, але позбавлені батьківських прав, або прийнято рішення про відібрання дитини, або батьки визнані недієздатними, обмежено дієздатними, понад шість місяців не мо­жуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі, інвалід» І, II груп), понад шість місяців не проживають з дитиною і не беруть участі в її
вихованні, що підтверджується актами, складеними органами внутрішніх справ, відмовились від дітей,  виїхали на постійне проживання або  на постійну роботу за кордон, перебувають в довготривалому відрядженні, перебувають під слідством (п. 22 Правил опіки та піклування).

 

Стаття 59.     Фізичні особи, над якими встановлюється піклування

1. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьків­ського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

1. Над неповнолітніми особами (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) може встановлюватись піклування, якщо вони позбавлені батьківського піклування, яке ви­значається відповідно до п. 22 Правил опіки та піклування. Піклування встановлюється також над особами, що визнані судом обмежено дієздатними (ст. 36, 37 ЦК).

 

Стаття 60.     Встановлення опіки та піклування судом

1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування. (У ред. від 03.03.2005)

1. За результатами розгляду справи про визнання особи недієздатною, якщо суд приймає рішення про це, він вирішує і питання про встановлення опіки. Одночасно суд за поданням органу опіки та піклування призначає опікуна.

2. При прийнятті рішення про визнання громадянина обмежено дієздатним суд одночасно вирішує питання про встановлення піклування, а також призначає піклу­вальника за поданням органу опіки та піклування.

3. До компетенції суду належить також вирішення питання про встановлення опіки над малолітньою особою та про встановлення піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклу­вання (п. 2.2 Правил опіки та піклування [333]). При цьому суд також призначає опікуна або піклувальника за поданням органу опіки та піклування.


Стаття 61.     Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування

1. Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклу­вання над неповнолітньою особою, крім випадків, встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.

1. Встановлення опіки над малолітніми та піклування над неповнолітніми, якщо це не віднесено до компетенції суду, відноситься до компетенції органів опіки та пі­клування. Про це має бути виданий розпорядчий акт (рішення виконкому сільської, селищної, міської, районної в місті ради; розпорядження районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації). Цим же або іншим розпорядчим актом при­значається опікун (піклувальник). Опікуну (піклувальнику) видається посвідчення встановленого зразка (п. 3.1 Правил опіки та піклування), в тому числі у випадках, коли опікун (піклувальник) призначаються судом.


Стаття 62.     Місце встановлення опіки або піклування

1. Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклуваль­ника.

1. Стаття 62 ЦК допускає можливість прийняття рішення про встановлення опіки та піклування як за місцем проживання фізичної особи, що потребує опіки та піклування, так і за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Проте встановлення опіки та піклування за місцем проживання опікуна чи піклувальника є можливим, коли питання про встановлення опіки і піклування вирішується одночасно з призначенням опікуна чи піклувальника. У решті випадків на момент встановлення опіки чи піклування не­відомо, хто буде опікуном чи піклувальником, що виключає встановлення опіки чи піклування за місцем проживання опікуна чи піклувальника.


Стаття 63.     Призначення опікуна або піклувальника

1. Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

2. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивіль­ною дієздатністю.

3. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.

4. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

5. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклу­вальників.

(Із змін, від 03.03.2005)

1. Призначення опікунів та піклувальників належить до компетенції органів опіки та піклування, крім випадків, передбачених ст. 60 ЦК.

2. Про призначення опікуна чи піклувальника видається розпорядчий акт. Якщо орган опіки та піклування встановлює опіку чи піклування, він вправі в одному роз­порядчому акті вирішити питання і про встановлення опіки чи піклування, і про при­значення опікуна чи піклувальника.

3. Тільки особи з повною дієздатністю можуть бути призначені опікунами і піклу­вальниками. Пункт 3.2 Правил опіки та піклування не допускає призначення опіку­нами чи піклувальниками осіб, які не досягли вісімнадцяти років. Але це правило не може застосовуватись в частині, що суперечить ч. 2 ст. 63 ЦК (мається на увазі, що відповідно до ст. 35 ЦК можливе надання повної цивільної дієздатності особам у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років).

4. Призначення опікуном чи піклувальником можливе за наявності письмової заяви особи про призначення її опікуном або піклувальником.

5. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ЦК опікун або піклувальник можуть призначатись пе­реважно із тих осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним. При призначенні опікуна чи піклувальника повинні враховуватись також особисті стосунки з підопічним та можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклу­вальника. Бажання підопічних повинне враховуватись при призначенні опікунів для малолітніх, що досягли віку десяти років (п. 3.1 Правил опіки та піклування), та піклувальників для неповнолітніх. Можливе призначення одного або кількох опікунів чи піклувальників стосовно однієї особи.

6. Рішення про призначення опікуна чи піклувальника може бути оскаржене шляхом подання до суду позовної заяви про визнання незаконним та скасування розпорядчого акта про призначення опікуна чи піклувальника. Підставою для звернення з позовом та для визнання незаконним і скасування розпорядчого акта є не тільки порушення вимог, що встановлюються ст. 63 ЦК до опікунів та піклувальників, а й будь-яке інше порушення інтересів підопічного. З таким позовом може звернутись будь-яка заінтересована фізична особа.

 

Стаття 64.     Фізична особа, яка не може бути опікуном або піклувальником

1. Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

1. Стаття 64 ЦК визначає тих осіб, які не можуть бути опікунами та піклувальни­ками. Це — особи, які позбавлені батьківських прав (якщо ці права не були віднов­лені), а також особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам того, над ким встановлена опіка. Такі формулювання не є досить чітко визначеними, але ж вони як положення, що сформульовані в акті вищої юридичної сили, мають перевагу при правозастосуванні перед формально чітко визначеними, але такими, що не вповні від­повідають закону, положеннями п. 3.2 Правил опіки та піклування [333].

2. Із ст. 64 ЦК не випливає заборона при призначенні опікуна або піклувальника враховувати і інші обставини. Оскільки метою опіки та піклування є забезпечення прав та інтересів підопічних осіб, опікуном чи піклувальником має призначатись осо­ба, що здатна в найбільшій мірі ефективно виконати ці функції.

 

Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо якої не призна­чено опікуна або піклувальника

1. До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.

1. Орган опіки та піклування безпосередньо виконує функції опікуна чи піклуваль­ника, має відповідні права та несе обов'язки до встановлення опіки чи піклування та до призначення опікуна чи піклувальника.

2.   Безпосередньої здійснюючи опіку чи піклування,  орган опіки та піклування вправі вчиняти правочини від імені особи, яка не досягла віку чотирнадцяти років чи визнана недієздатною, давати згоду на здійснення правочинів особами з неповною цивільною дієздатністю та особами, щодо яких набрало законної сили рішення суду про обмеження їх дієздатності.

 

Стаття 66.     Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеці­альному закладі

1. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

1. До встановлення опіки або піклування над особами, що потребують цього та перебувають у дитячому, лікувальному, навчально-виховному закладі або закладі ор­гану соціального захисту, опіку або піклування над ними здійснює цей заклад. Такі повноваження у названого закладу виникають з моменту початку перебування особи в цьому закладі. При цьому заклад здійснює всі повноваження опікуна чи піклуваль­ника (вчинення правочинів, надання згоди на їх вчинення і інші).

 

Стаття 67.     Права та обов'язки опікуна

1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та роз­виток.

2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають йогобез законної підстави.

3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

1. Права та обов'язки опікуна, що сформульовані в ст. 67 ЦК, слід розглядати як такі, що одночасно складають зміст цивільно-правових відносин між опікуном та під­опічним та адміністративно-правових відносин, в яких опікун знаходиться з органом опіки та піклування.

2. На опікуна покладаються обов'язки піклування про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, про забезпечення його доглядом та лікуванням. Якщо підопічний є малолітнім, опікун зобов'язаний також дбати про його виховання, навчання та розвиток. Захист прав та інтересів підопічного також є обов'язком опікуна.

3. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, що його тримають без законної підстави. Опікуну надається право вчиняти правочини від імені підопічного та в його інтересах. Якщо правочин вчинено не в інтересах підопічного, він суперечить ч. З ст. 67 ЦК, а тому на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК такий правочин має бути визнаний недійсним.

 

Стаття 68.     Правочини, які не може вчиняти опікун

1. Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів,  крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором
позички.

2. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'я­зуватися від його імені порукою.

1. Стаття 68 ЦК вкрай обмежує коло правочинів, які можуть здійснювати з під­опічним опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі, до яких віднесені батьки, діти, брати, сестри. За аналогією це правило треба застосовувати і до усиновлювачів та усиновлених. Ці особи мають укладати з підопічним тільки правочини щодо пере­дання підопічному майна в порядку дарування або надання йому майна в безоплатне
користування. При розгляді спорів між підопічним та названими особами опікун не може бути представником підопічного.

2. Опікуну прямо забороняється здійснювати дарування від імені підопічного та укладати від імені підопічного як поручителя договір поруки.


Стаття 69.     Права та обов'язки піклувальника

1. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток.

Піклувальник над фізичною особою,  цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов.

2. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до ста­тей 32 та 37 цього Кодексу.

3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

1. Піклувальник несе такі ж цивільно- та адміністративно-правові обов'язки, як і опікун. Більш детально вони викладаються в п. 4 Правил опіки та піклування.

 

Стаття 70.     Правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду

1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користу­вання на підставі договору позички.

1. Правочини, на вчинення яких дає згоду піклувальник, визначаються виходя­чи із ч. 2 ст. 32, ч. З ст. 37 ЦК. За будь-яких умов піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та дружиною, чоловіком або близь­кими родичами піклувальника (крім договорів про передання підопічному майна у власність на підставі договору дарування та у користування на підставі договору позички).

 

Стаття 71.     Правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування

1. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) держав­ній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

2. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

1. Опікун вчиняє правочини від імені осіб віком до чотирнадцяти років та недіє­ здатних. Але деякі правочини він вправі вчиняти тільки за наявності згоди органу опіки та піклування. Така згода має даватись шляхом видання розпорядчого акту органу опіки та піклування.

2. Опікун не має права без згоди органу опіки та піклування відмовлятися від май­нових прав підопічного та видавати письмові зобов'язання від імені підопічного. На­ведені тут положення пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 71 ЦК належить застосовувати з урахуванням того, що поняття відмови від майнових прав та видачі письмових зобов'язань не слід тлумачити широко. Передання майнових прав, що здійснюється за відповідну плату,
не є відмовою, як і прийняття письмово оформленого зобов'язання за відповідну плату не є «видачею письмового зобов'язання».

3. Опікун не вправі укладати від імені підопічного без згоди органу опіки та піклу­вання договори, що підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, «в тому числі договори про розподіл або обмін житлового будинку, квартири».

4. Заборону опікунам укладати договори щодо іншого цінного майна слід тлумачити як таку, що поширюється як на передання такого майна, що належить підопічному, іншим особам, у власність чи користування за плату, так і на придбання такого майна у власність підопічного або одержання його в користуванні.

5. На вчинення правочинів, що зазначені в ч. 1 ст. 71 ЦК, піклувальник вправі давати згоду лише за наявності розпорядчого акта органу опіки та піклування про надання дозволу на вчинення такого правочину.

6. Стаття, що коментується, не визначає форми, в якій повинна даватися згода піклувальника на вчинення правочину підопічним. Оскільки надання такої згоди є вчиненням правочину, при цьому слід додержуватись правил про форми правочи­нів (ст. 205, 206 ЦК), тобто згода повинна надаватись в письмовій формі. Правило ч. 2 ст. 32 ЦК про письмову форму та нотаріальне посвідчення згоди на вчинення
неповнолітніми правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна має за аналогією застосовуватись і до вчинення таких правочинів обмежено дієздатними особами.



Стаття 72.     Управління майном особи, над якою встановлено опіку

1. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

2. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

3. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб під­опічного, за рахунок пенсії, аліментів,  відшкодування шкоди у зв'язку з втратою го­дувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат,  призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.

4. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує по­стійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

(Із змін, від 21.OS.2009)

1. У статті, що коментується, викладено два розуміння категорії управління майном підопічного, що відрізняються за критерієм майна, управління яким здійснюється.

2. У частинах 1—3 цієї статті термін «управління майном» не використовується, але ж із заголовку статті треба зробити висновок про те, що права та обов'язки опікуна, що на­даються опікунові частинами 1 — 3 ст. 72 ЦК, входять до складу управління майном.

3. Оскільки опікун здійснює майнові права підопічного, ст. 72 ЦК приписує опіку­ нові дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. При управлінні майном опікун повинен враховувати бажання підопічного, якщо малолітній взмозі самостійно визначити свої потреби.

4. У ч. 4 ст. 72 ЦК прямо зазначається, що стосовно нерухомого майна та майна, яке потребує постійного управління, опікун з дотриманням правил цієї статті здійснює функції управління майном.

5. Права та обов'язки опікуна щодо майна підопічного визначені в ч. З ст. 67, ст. 68, 70, 71 ЦК. Крім цих прав та обов'язків, ст. 72 ЦК покладає на опікуна обов'язки та надає йому прав,  що охоплюються категорією управління майном.  Таким чи­ном, право управління майном підопічного надає опікуну більш широких прав, ніж тільки вчинення правочинів. Колізія між ч. З ст. 67, ст. 68, 70 та 71 ЦК, з одного боку, та ст. 72 ЦК — з іншого, вирішується шляхом визнання першої групи правил спеціальними,  а другої —   загальними.  Тобто опікун управляє майном відповідно до ст. 72 ЦК. За аналогією до цих відносин у відповідних випадках застосовуються правила ст. 1029 —  1045 ЦК. Але при здійсненні опікуном правочинів він повинен діяти від імені підопічного, а не від свого імені, та додержуватись інших правил, що встановлені ч. З ст. 67, ст. 68, 71 ЦК. Це стосується і нерухомого майна та майна, що потребує постійного управління.

6. Нерухоме майно зазвичай не потребує управління, як воно розуміється в ч. 4 ст. 72 ЦК. Стосовно нього опікун може здійснювати права власника відповідно до ч. 1 — З ст. 72 ЦК та ч. З ст. 67, ст. 68, 70, 71 ЦК, не одержуючи від органу опіки та пі­клування спеціального дозволу на здійснення управління. Але постійного управління потребує підприємство, частка в статутному капіталі чи майні юридичної особи, що
належить підопічному, акції. На здійснення управління таким майном опікун повинен одержати дозвіл органу опіки та піклування, що оформляється розпорядчим актом цього органу. Опікун може передати управління таким майном іншій особі. Для цього потрібний дозвіл органу опіки та піклування, на підставі якого укладається договір з додержанням вимог ст. 1130, 1031 ЦК.

7. Стаття, що коментується, поширюється на управління майном, що використову­ється в підприємницькій діяльності, в тому числі на корпоративні права.

 

Стаття 73.     Право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків

1. Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її роз­мір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

1. Стаття, що коментується, передбачає, що нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів повинні визначатись: 1) підстави права опікуна та піклувальника на оплату послуг щодо опіки та піклування; 2) розмір цієї плати; 3) порядок здійснення виплати. До цього часу постанова Кабінету Міністрів з цього приводу не приймалась.

 

Стаття 74.     Опіка над майном

1. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що зна­ходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених зако­ном.

1. Частина 1 ст. 74 ЦК стосується опіки над майном осіб, над якими встановлена опіка або піклування, якщо це майно знаходиться в іншій місцевості. Під іншою міс­цевістю при цьому розуміється місцевість, що виходить за межі повноважень цього органу опіки та піклування. Опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцем знаходження майна шляхом прийняття розпорядчого акта про
встановлення опіки над майном та призначення опікуна над майном.

2. Правило ч. 2 ст. 74 ЦК допускає можливість встановлення опіки над майном в інших випадках. Але це не дає підстав стверджувати, що правило ч. 1 ст. 74 ЦК можна поширювати на опіку над майном осіб, що визнані безвісно відсутніми. Від­повідно до ч. 1 ст. 44 ЦК опіку над майном безвісно відсутнього встановлює нота­ріус.

 

Стаття 75.     Звільнення опікуна та піклувальника

1. Суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклуван­ня за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця.

Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення мі­сячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

2. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встанов­лено піклування.

3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

(Із змін, від 03.03.2005, 17.01.2006)

1. Ця стаття передбачає звільнення опікуна або піклувальника від таких обов'язків за заявою опікуна (піклувальника), за заявою особи, над якою встановлено піклування, а також за заявою органу опіки та піклування, що подається до суду.

2. Опікун чи піклувальник має право в будь-який час на свій розсуд подати заяву про його звільнення від цих обов'язків. Заява подається до суду або органу опіки та піклування (залежно від того, який орган призначив опікуна чи піклувальника) і має бути розглянута впродовж одного місяця. До спливу цього строку опікун (піклуваль­ник) повинен виконувати свої обов'язки. Звільнення особи від обов'язків опікуна або
піклувальника має здійснюватись шляхом прийняття рішення суду або розпорядчого акта органу опіки та піклування.

3. Піклувальник може бути звільнений від цих обов'язків за заявою особи, над якою встановлено піклування. Питання доцільності звільнення піклувальника суд або орган опіки та піклування вирішує з урахуванням інтересів особи, над якою встановлено піклування.

4. До повноваження суду належить звільнення особи від обов'язків опікуна чи піклувальника за заявою органу опіки та піклування. Підставою звільнення особи від обов'язків опікуна чи піклувальника може бути тільки: 1) невиконання особою обов'язків опікуна чи піклувальника; 2) поміщення підопічного до дитячого, лікуваль­ного, навчально-виховного закладу або закладу органу соціального захисту. Слід, од­нак, враховувати, що перелічені заклади мають право виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника, поки опіку чи піклування не встановлено, або не призначено опікуна чи піклувальника (ст. 66 ЦК).

5. Звільнення опікуна чи піклувальника не припиняє опіки чи піклування, які були належне встановлені, а лише вимагає призначення нового опікуна чи піклувальника. У період від звільнення опікуна чи піклувальника і до призначення нового опіку чи піклування здійснює відповідний орган опіки та піклування.

 

Стаття 76.     Припинення опіки

1. Опіка припиняється у разі переданні малолітньої особи батькам (усиновлювачам).

2. Опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціаль­ного рішення щодо цього.

3. Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

1. Припинення опіки здійснюється шляхом прийняття розпорядчого акта органу опіки та піклування. Лише припинення опіки в зв'язку з досягненням підопічним віку чотирнадцяти років не потребує прийняття такого акта: в цьому разі опікун стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

2. Цивільно-правові відносини щодо опіки припиняються фактом поновлення діє­здатності підопічного. Видання розпорядчого акта органом та піклування і в цьому разі не є обов'язковим для припинення цивільно-правових відносин щодо опіки, але воно необхідне для припинення адміністративно-правових відносин між опікуном і органом опіки та піклування і оформлення такого припинення.

 

Стаття 77.     Припинення піклування

1. Піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

1. Цивільно-правові та публічно-правові відносини щодо піклування припиняються без видання органом опіки та піклування розпорядчого акта з настанням юридичних фактів, що перелічені в ст. 77 ЦК. Цивільно-правові відносини щодо піклування в зв'язку з досягненням особою повноліття припиняються в день досягнення повно­ліття, в зв'язку з реєстрацією шлюбу неповнолітнім — з моменту реєстрації шлюбу, в зв'язку з наданням повної дієздатності — з дня видання розпорядчого акта про на­дання повної дієздатності, з дня набрання законної сили рішенням суду про надання повної дієздатності, з дня державної реєстрації особи віком від шістнадцяти до вісім­надцяти років як підприємця (ст. 35 ЦК), в зв'язку з поновленням дієздатності особи, дієздатність якої раніше була обмежена, — з дня набрання законної сили рішенням суду про поновлення дієздатності.



Стаття 78.     Надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків

1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійсню­вати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

2. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

4. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Авто­номної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, ді­яльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої до­віреності.

5. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

6. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

1. Значне коло людей не можуть бути визнані недієздатними, але не мають змоги належне здійснювати свої права та виконувати обов'язки внаслідок незадовільно­го стану здоров'я. Це — не тільки люди похилого віку, а і інваліди. Якщо особа є дієздатною, і підстав для визнання її недієздатною також немає, але вона за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, така
особа може обрати собі помічника. Із ст. 78 ЦК можна зробити висновок про те, що права помічника на представництво виходять за межі цивільного права, зокрема, помічник представляє відповідну особу в державних органах,  органах місцевого самоврядування.

2. Хоч обрання помічника є приватним правом особи (це відповідає умовам обрання помічника, що наводяться в ч. 1 ст. 78 ЦК), все ж помічник (його ім'я) реєструється органом опіки та піклування, і йому видається документ встановленого зразка, що передбачає видання відповідного розпорядчого акта. Це здійснюється за заявою, яку подає особа, що потребує послуг помічника, до органу опіки та піклування.

3. Помічником може бути фізична особа, що має повну цивільну дієздатність.

4. Помічникові надається право вчиняти дрібні побутові правочини. Але при цьому в ч. 4 ст. 78 ЦК зроблено посилання на надані помічнику повноваження. Це означає, що обсяг прав помічника на вчинення дрібних побутових правочинів має бути визна­чений в розпорядчому акті щодо призначення помічника відповідно до заяви особи, що потребує послуг помічника.

5. Частина 3 ст. 78 ЦК визначає ті права помічника на представництво, які він має за законом в силу призначення його помічником. Це — права на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштових відправлень, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

6. У силу ч. 5 ст. 78 ЦК помічник має право представляти особу, яка потребує його послуг, у відносинах з органами державної влади, органами влади Автономної Рес­публіки Крим, органами місцевого самоврядування та організаціями, що здійснюють обслуговування населення.

7. У суді помічник може представляти особу, яка потребує послуг помічника, на підставі окремої довіреності, що оформляється відповідно до вимог процесуального законодавства, або (якщо це можливо) за усною заявою довірителя з занесенням її до протоколу судового засідання (п. 5 частини першої ст. 113 ЦПК [44]).

8. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не передбачене домовленістю сторін. Оплатність послуг помічника та посилання в ч. б ст. 78 ЦК на домовленість свідчать про те, що правовідносини між помічником та особою, для надання допомоги якій він призначений, близькі до зобов'язань, що зумовлює застосування до цих відносин за аналогією норм зобов'язального права.

9. Правовідносини між помічником та особою, якій він надає допомогу, припи­няються в будь-який час шляхом подання до органу опіки та піклування заяви про відкликання помічника. Ця заява має і публічно-правове значення: вона є підставою для видання розпорядчого акта органом опіки та піклування, яким припиняються правовідносини помічника з цим органом.

 

Стаття 79.     Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування

1. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі ро­дичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

2. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.


1. Малолітні та інші особи, над якими встановлено опіку, не можуть самі захища­ти свої права перед опікуном у силу відсутності необхідної дієздатності. Тому право оскаржити дії опікуна надається будь-якій заінтересованій особі. Родичі підопічно­го — лише одна категорія осіб, які можуть оскаржувати дії опікуна. Юридичні особи зазвичай такого права не мають, оскільки дії опікуна їх права та інтереси не зачіпа­ють. Але громадська чи благодійна організація, що створена з метою захисту прав та інтересів малолітніх, які залишились без батьківського піклування, вправі звернутись до органу опіки та піклування або до суду із скаргою на дії опікуна, оскільки ці дії знаходяться в сфері інтересів такої організації.

2. Правило про право оскаржити дії опікуна за аналогією поширюється і на безді­яльність опікуна.

3. Органами, що здійснюють захист прав та інтересів підопічних, є органи опіки та піклування і суд. Можливості органу опіки та піклування при цьому є досить об­меженими. У відповідь на скаргу вони можуть перевірити діяльність опікуна (п. 4.14 Правил опіки та піклування [333]), звернути його увагу на порушення своїх обов'язків. Навіть питання про звільнення особи від обов'язків опікуна в зв'язку з невиконанням обов'язків вирішується не органом опіки та піклування, а судом (ч. З ст. 75 ЦК). Врешті-решт, і рішення органу опіки та піклування за скаргою може бути оскаржене не тільки до органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, а й до суду. Проте є й такі дії, які вправі здійснювати тільки орган опіки та піклування. Так, за­інтересовані особи вправі звертатись до органу опіки та піклування з клопотаннями про подання цим органом до суду заяви про звільнення опікуна. Якщо орган опіки та піклування не задовольнить таке клопотання, ніхто не має права звертатись до суду з заявою про звільнення опікуна. Тому відмова в такому клопотанні має оскаржуватись в судовому порядку, а суд за наявності підстав зобов'язує орган опіки та піклування звернутись до суду з заявою про звільнення опікуна.

4. У ст. 79 ЦК не йдеться про оскарження дій піклувальника. Немає й іншої статті, яка б вирішувала ці питання. Проте в силу загальних правил ст. 15 — 17 ЦК за осо­бами, над якими встановлено піклування, слід визнати право звертатись до органу опіки та піклування зі скаргами на дії піклувальника. Але звертатись до суду з по­зовними заявами, наприклад, про примусове виконання піклувальником обов'язку в натурі, про примушення надати дозвіл на вчинення певного правочину, неповнолітні не мають права.