Розділ 20 КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ОРГАНІВ СУДУ І ПРОКУРАТУРИ

Розділ 20 КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ОРГАНІВ СУДУ І ПРОКУРАТУРИ

 

§ 1. Поняття і природа судової влади

В умовах становлення України як демократичної, правової, соці­альної держави суттєво підвищується роль судової влади. Функцію здійснення правосуддя покладено, згідно з Конституцією України (ст. 6), на суди, які діють незалежно від законодавчої влади. Жоден орган державної влади, крім судів, не має права брати на себе функцію і повноваження по здійсненню правосуддя. Виключно суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і піддати її криміналь­ному покаранню. Суди захищають гарантовані Конституцією права і свободи людини і громадянина (ст. 55). На підвищення ролі судів спря­моване вперше закріплене в Конституції положення про те, що компе­тенція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Судова влада, як і інші гілки державної влади, виконує свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Уперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон України 1996 року закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади — законодавчої і виконавчої (ст. 6). У статті 1 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій Укра­їни» встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і що органи судової влади виконують свої повноваження виключно на підставі, у межах та по­рядку, передбачених Конституцією України та законами. Органи судо­вої влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають права його реалізовувати. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Ті особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть відповідальність, що передбачена законом. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Виходячи з цього, у ст. 124 Конституції наголошується на тому, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через на­родних засідателів і присяжних. Порядок обрання народних засідателів, формування суду присяжних, їх повноваження і порядок діяльності та категорії справ, у розгляді яких вони беруть участь, визначаються чинним законодавством. У частині 3 ст. 5 Закону «Про судоустрій України» встановлено, що народ безпосередньо бере участь у здійснен­ні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народ­них засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громад­ським обов’язком.

Судова влада реалізується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Кон­ституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України». Символами судової влади є державні символи України — Державний герб України та Державний Прапор України.

Демократизм держави визначається її здатністю забезпечити право на судовий захист усім суб’єктам права. Їм гарантується захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утво­реним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні ді­ють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. При цьому перші являють собою єдину систему судів, а Кон­ституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Укра­їні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи. Відповідно ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юри­дичні особи користуються в Україні правом на судовий захист на рівні з громадянами та юридичними особами України. Суттєве значення має закріплене в ч. 5 ст. 125 Конституції України положення про недопу­щення створення надзвичайних та особливих судів. Це важливо для забезпечення законності в державі, рівного захисту кожної особи.

Важливим принципом конституційно-правового статусу особи є принцип рівності. Особливого значення це набуває у сфері право­суддя. Виходячи з цього, у Законі «Про судоустрій України» йдеться про те, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від ста­ті, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших пере­конань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Це по­ложення поширюється на іноземців, осіб без громадянства.

Функції судової влади спрямовані на забезпечення прав людини і громадянина. Однією з гарантій прав особи є її право на правову до­помогу при вирішенні справ у судах. Для надання правової допомоги діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомо­гу надають також інші особи.

У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно (ч. 1 ст. 59 Конституції України). Це конституційне по­ложення має суттєве значення для забезпечення правової допомоги кожному незалежно від матеріального забезпечення особи.

Демократичні засади правосуддя в Україні знаходять свій вияв і в мові судочинства. Згідно із законом, судочинство проводиться держав­ною мовою, тобто українською. У випадках і в порядку, визначених законом, можливо застосування в судочинстві інших мов. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судо­вому процесі. При цьому у випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.

Суд є державним органом, тому судові рішення, що набрали за­конної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами і юри­дичними особами на всій території України. Встановлено, що судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність. Обов’язковість судових рішень встановлена ч. 9 ст. 129 Конституції, і це важливо як з точки зору авторитету судової влади, так і з точки зору забезпечення законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Принципове значення має положення, у якому йдеться про те, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, перед­бачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та каса­ційне оскарження судового рішення. Це досить важливо з точки зору реалізації суб’єктами права своїх прав і законних інтересів.

Закон передбачає колегіальний або одноособовий порядок розгля­ду судових справ. Так, справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засіда­телями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. У разі коли суддя розглядає справу одноособово, він діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегі­ально в складі не менше трьох професійних суддів відповідно до за­кону. Такий суддівський склад суду спрямований на об’єктивний роз­гляд справ, які оскаржуються особами, що не згодні з рішенням суду першої інстанції. Це має суттєве значення для забезпечення законнос­ті судових рішень.

Важливою ознакою судової влади є процесуальний порядок діяль­ності судових органів. Цей порядок визначає процесуальний закон, який чітко регулює процедуру судочинства та прийняття судом рішень з конкретних справ. Процесуальний порядок діяльності суддів дає можливість об’єктивно розглянути справу, винести справедливе рішен­ня, забезпечити права учасників судового процесу. Процесуальний порядок покликаний забезпечити законність діяльності суду, обґрун­тованість і справедливість судових рішень, охорону прав осіб, чиї ін­тереси були порушені.

Сучасне конституційно-правове регулювання судової влади вихо­дить із принципу самостійності судів і незалежності суддів. Закон «Про судоустрій України» встановлює, що суди здійснюють правосуддя і є незалежними від будь-якого впливу, вони нікому не підзвітні і підко­ряються лише закону (п.1 ст.14). Це випливає із ч.1 ст.129 Конституції України, яка встановлює, що «судді при здійсненні правосуддя неза­лежні і підкоряються лише закону».

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, Законом «Про судоустрій України» та іншими законами. При цьому органи державної влади, органи місцевого само­врядування та їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи забов’язані поважати незалежність суддів і не пося­гати на неї. Встановлено, що втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду, суддів, збиран­ня, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і тягнуть за собою відповідаль­ність, передбачену законом. Закон України «Про судоустрій України» встановлює, шо суддям забезпечується свобода неупередженого вирі­шення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання.

§ 2. Судова система України

Судова система — це сукупність діючих в Україні судів, що функ­ціонують на єдиних конституційних засадах. Створення надзвичайних та особливих судів, згідно з ч. 5 ст. 125 Конституції, забороняється. Система судів загальної юрисдикції в нашій державі будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим ор­ганом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Згідно із законом, діють апеляційні та місцеві суди. Так, за За­коном «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізо­вані суди, Верховний Суд України. Військові суди належать до загаль­них судів і здійснюють на основі Конституції і законів України право­суддя в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону. Спеціалізованими в Україні є госпо­дарські, адміністративні та інші суди, які визначені як спеціалізовані суди. Закон «Про судоустрій України» не дає виключного переліку спеціалізованих судів.

Місцевими загальними судами є районні, районні в містах та міськ- районні суди, а також військові суди гарнізонів. До місцевих господар­ських судів належать господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Аналогічно вибудувана і система місцевих адміністративних судів.

Місцеві суди в судовій системі України посідають особливе місце, оскільки вирішують основну кількість судових справ. Вони мають широку компетенцію. Місцевий суд є судом першої інстанції і розгля­дає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. При цьому місцеві загальні суди розглядають кримінальні й цивільні спра­ви, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди, згідно із Законом «Про судоустрій України», роз­глядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, що віднесені процесуальним законом до їх під­судності. Місцеві адміністративні суди розглядають справи, що пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління. Але вони не можуть розглядати справи адміністративної юрисдикції у сфері військового управління — це роблять військові суди. Процесуальним законом визначається підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їх розгляду.

Згідно із Законом «Про судоустрій України», в системі судів загаль­ної юрисдикції в Україні діють загальні апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, а також апеляційний суд регіонів та апеляційний суд Військово- Морських сил України, а також Апеляційний суд України. Встановле­но, що в разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні суди, територіальна юрисдикція яких поши­рюється на декілька районів області. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються згідно з Указом Президента України в апеляцій­них округах. До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники. В апеляційних судах утворюються судові палати. Причому в складі загального апеляційного суду утворюється судова палата в цивільних справах та судова палата в кримінальних справах. Разом з тим у скла­ді спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалі­зацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Апеляційні суди розглядають по першій інстанції деякі справи, визначені законом. Вони також ведуть та аналізують судову статисти­ку, вивчають і узагальнюють судову практику, надають місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства, здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Апеляційний суд України роз­глядає справи, які віднесені до його підсудності, в апеляційному по­рядку, відповідно до вимог процесуального закону. Відповідно до вимог Закону «Про судоустрій України», в апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія апеляційного суду, яка розглядає питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду, за­тверджує персональний склад судових палат, заслуховує інформацію голів судових палат щодо діяльності судових палат, вивчає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, при­ймає відповідні рекомендації, розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду й пропозиції щодо його поліпшення, питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату суду та під­вищення їх кваліфікації, заслуховує інформацію голів місцевих судів щодо організації діяльності цих судів, надає методичну допомогу місцевим судам із метою забезпечення правильного застосування ними законодавства тощо.

В Україні діють також вищі спеціалізовані суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Інших вищих судів поки що немає. Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на по­саду безстроково, голови суду та його заступників. У цих судах можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ. У вищому спеціалізованому суді для вирішення організаційних питань діє президія, а для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум ви­щого спеціалізованого суду. Ці суди мають друковані органи. Вищий спеціалізований суд розглядає в касаційному порядку справи відповід­ної судової юрисдикції, веде й аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику, надає методичну допомогу судам нижчо­го рівня, здійснює інші повноваження, передбачені законом. Розгляд у вищому спеціалізованому суді здійснюється тільки колегіально. При цих судах можуть утворюватися науково-консультативні структури. У Законі «Про судоустрій України» (ст. 45) встановлюється, що науково- консультативна рада при вищому спеціалізованому суді створюється з метою опрацювання питань, пов’язаних із роз’ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів і з інших питань, пов’язаних із необхідніс­тю наукового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду. В офіційному друкованому органі вищого спеціалізованого суду пу­блікуються матеріали судової практики, рішення з організаційних питань цього суду, інші матеріали.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, згідно з ч. 2 ст. 125 Конституції України, є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законо­давства всіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд України очолює голова Верховного Суду України. До складу Суду входять суд­ді Верховного Суду України, які обрані безстроково, кількість яких встановлюється Указом Президента України за поданням Голови Вер­ховного Суду, погодженим із Радою суддів України. У складі Верхов­ного Суду діють: а) судова палата в цивільних справах; б) судова пала­та в кримінальних справах; в) судова палата в господарських справах; г) судова палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду діє Військова судова колегія.

Верховний Суд України має значні повноваження. Він переглядає справи у зв’язку з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи в касаційному порядку у випадках, встановлених законом.

Він дає роз’яснення з питань застосування законодавства. Це робиться на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Верховний Суд у разі необхідності визнає нечинними роз’яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду, що підкреслює його провідну роль у системі судів загальної юрисдикції. Ця його діяльність спрямована на забезпечення законності в роботі спеціалі­зованих судів. Верховний Суд дає висновок щодо наявності чи від­сутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину. Це повноваження передбачено ч. 6 ст. 111 Конституції України. Він також надає за зверненням Вер­ховної Ради письмове подання про неможливість виконання Прези­дентом України своїх повноважень за станом здоров’я, що передба­чено ст.110 Конституції України. Верховний Суд України має право звертатися до Конституційного Суду України в разі виникнення у суддів судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також у разі необхідності офіційного тлумачення Конституції Укра­їни та законів. Це повноваження Верховного Суду випливає зі ст. 150 Конституції України. Верховний Суд веде й аналізує судову статис­тику, вивчає й узагальнює судову практику, знайомиться з практикою застосування законодавства, що має суттєве значення для забезпечен­ня законності при розгляді судами різних категорій справ. Він також у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із між­народних договорів України. Верховний Суд представляє суди загаль­ної юрисдикції у зносинах із судами інших держав, виконуючи при цьому представницькі функції.

У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду, який є колегіаль­ним органом. Він обирає на посаду і звільняє з посади Голову Верхов­ного Суду, утворює судові палати Верховного Суду, визначає їх кіль­кісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників, визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду й обирає їх, призна­чає секретаря Пленуму Верховного Суду, дає роз’яснення судам за­гальної юрисдикції з питань застосування законодавства, приймає рі­шення про звернення до Конституційного Суду з питань конституцій- ності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлу­мачення Конституції України та законів. Відповідно до Конституції України, він схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діян­нях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховної Ради про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду. Пленум приймає з розглянутих питань постанови, які публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду.

§ 3. Правовий статус суддів

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст. 127 Консти­туції України). Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді. Професійними суддями є гро­мадяни, які, відповідно до Конституції України, призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів, пе­редбачених Законом «Про судоустрій України». Згідно з ч. 3 ст. 127 Конституції, на посаду судді може бути рекомендований кваліфікацій­ною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та во­лодіє державною мовою.

Крім вищезазначених вимог, до судів висуваються й додаткові ви­моги. У частині 5 ст. 127 Конституції встановлюється, що додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та професійного рівня встановлюються законом. Так, суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді такого суду може бути реко­мендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менш десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту в га­лузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціа­лізованого суду, та стаж роботи за спеціальністю не менш як п’ять років. Згідно з ч. 4 ст. 127 Конституції України, ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. Конституцією встановлено, що судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу опла­чувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ч. 2 ст. 127). На посаду професійного судді не можуть бути рекомендовані громадяни, які: а) судом визнані обмежено дієздатними або недієздатними; б) мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконан­ню обов’язків судді; в) щодо яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Вимоги до професійного судді, порядок захисту професійних інте­ресів суддів, умови і порядок забезпечення їх соціального захисту визначається Законом «Про судоустрій України» та Законом «Про статус суддів». При доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їх прав. Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду та суддів, які призначаються на посаду судді вперше (ч. 4 ст 126 Конституції України). Перше призначення на по­саду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Прези­дентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді безстро­ково обираються Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Вер­ховного Суду України, голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Голова Верховного Суду України, як уже зазначалося, обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду в порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції України). Судді, призначеному на посаду, видається по­свідчення встановленого зразка.

Згідно з Конституцією України, суддя звільняється з посади орга­ном, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п’яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; по­рушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею при­сяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді при­пиняються в разі його смерті (ст. 126 Конституції України).

Для того щоб суддя міг неупереджено вирішувати справи, він по­винен мати відповідні гарантії своєї діяльності. Гарантії самостійнос­ті й незалежності суддів забезпечуються: особливим порядком призна­чення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; порядком здійснення судочинства, таємницею постановлення судового рішення; забороною будь-яким суб’єктам права втручатися в здійснення правосуддя; від­повідальністю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фі­нансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належ­ним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуван­ням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засо­бами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту (п.7 ст.14 Закону).

Принципове значення має положення в якому йдеться про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів. До найбільш суттєвих гарантій незалежності суддів належить їх недо­торканність, яка гарантується Конституцією України, Законом України «Про статус суддів» та іншими законами, у яких наголошується на тому, що на народних засідателів і присяжних на час виконання ними в суді обов’язків, пов’язаних із здійсненням правосуддя, поширюють­ся гарантії недоторканності суддів. Це дає їм можливість неупереджено виконувати суддівські обов’язки. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. Згідно з п. 1 ст. 72 За­кону «Про судоустрій України», народні засідателі при вирішенні всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і постановленням судового рішення, мають такі самі права, як і професійний суддя. Їм, як і при­сяжним, на час виконання обов’язків у суді виплачується допомога, виходячи з розміру їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше, ніж посадовий оклад судді відповідного суду. Їм також від­шкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачу­ються добові. Звільнення народного засідателя чи присяжного з робо­ти або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов’язків у суді, а також з мотивів виконання обов’язків народ­ного засідателя або присяжного визнаються грубими порушеннями законодавства про працю і тягне за собою відповідальність винних осіб, передбачену законом.

Закріплений у Конституції України і законах правовий статус про­фесійного судді відповідного рівня і спеціалізації дає їм можливість ефективно реалізовувати свої функції.

§ 4. Основні засади здійснення правосуддя

Принципи правосуддя — це закріплені в Конституції України і законах основоположні правові ідеї, які визначають організацію і ді­яльність судової влади.

Згідно зі ст. 129 Конституції України основними засадами судочин­ства є законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх перекон­ливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового про­цесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановленних законом, обов’язковість рішень суду. Також встановлю­ється, що законом можуть бути визначені інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Конституційні принципи право­суддя опосередковуються в галузевому законодавстві, насамперед у Законі «Про судоустрій України» , в Законі «Про статус судів», у «Цивільному процесуальному кодексі України», «Кримінально- процесуальному кодексі України», у Законі «Про прокуратуру».

При аналізі принципів правосуддя обов’язково слід враховувати принципи конституаційного ладу України. Принципи ці такі:

по-перше, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недотор­канність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінні­стю (ст. 3 Конституції України);

по-друге, Конституція України має найвищу юридичну силу в пра­вовій системі України; норми Конституції є нормами прямої дії; за­кони та інші правові акти, які приймаються в Україні, не повинні су­перечити Конституції України (ст. 8 Конституції України);

по-третє, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України (ст. 9 Конституції України);

по-четверте, державною мовою в Україні є українська мова. Втім, в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України (ст. 10 Конституції України);

по-п’яте, органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України);

по-шосте, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за озна­ками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

Ці принципи конституційного ладу України визначають основи діяльності державних органів, і насамперед органів суду.

У літературі правильно наголошується, що дія принципів право­суддя неоднаково виявляється в різноманітних видах правосуддя (кон­ституційному, цивільному, адміністративному, кримінальному).

Основоположним принципом правосуддя є принцип законності. Це універсальний правовий принцип, який знайшов втілення в Кон­ституції України (ст. 8, ст. 19) та в поточному законадавстві. Консти­туція містить ряд норм, спрямованих на забезпечення законності у сфері судочинства і правосуддя (ст. 29-31). Принцип законності правосуддя означає насамперед, що суди діють, як це визначено ст. 19 Конституції, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вони діють на основі матеріальних і процесуальних норм. У Цивільному процесуальному кодексі, у Кри­мінально-процесуальному кодексі, в інших кодексах України чітко регламентується провадження допустимих із точки зору закону про­цесуальних дій і прийняття процесуальних рішень.

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед за­коном і судом безпосередньо випливає із універсального принципу конституційного ладу, закріпленого в ст. 21 і 24 Основного Закону України. Він пов’язаний із принципом законності і спрямований на забезпечення прав людини і громадянина у сфері судочинства. Він на­голошує: не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, ко­льору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, за іншими ознаками. Цей принцип чітко визначено щодо судочинства в ст. 7 За­кону «Про судоустрій України». Рівність перед законом полягає в од­наковому застосуванні положень, установлених законодавством, від­носно всіх громадян. Конституційне законодавство України містить положення, яким передбачається особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів України, суддів, працівників прокуратури і деяких інших посадових осіб. Так, згідно з ч. 3 ст. 80 Конституції України народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Згідно з ч. 3 ст. 126 Кон­ституції України, суддя не може бути без згоди парламенту України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Ці конституційні положення спрямовані не на встановлення привілеїв для тих чи інших посадових осіб, а для гарантування успіш­ного здійснення ними своїх повноважень (депутатських, суддівських тощо). При притягненні вказаних осіб до відповідальності вони наді­лені встановленими в законодавстві процесуальними правами. Прин­цип здійснення правосуддя на засадах рівності перед законом і судом діє у всіх видах правосуддя (конституційному, кримінальному, адміні­стративному, цивільному, господарському).

Принцип забезпечення доведеності вини як конституційний принцип правосуддя, закріплений у ст. 129 Конституції України, озна­чає, що рішення або вирок суду повинен базуватися не на припущен­нях, а на ґрунтовній доказовій базі. Судове слідство спрямоване на виявлення всіх обставин справи, щоб прийняти справедливе рішення. Цей принцип тісно пов’язаний з принципом презумпції невинуватості, закріпленим у ч. 1 ст. 62 Конституції, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінально­му покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста­новлено обвинувальним вироком суду. З презумцією невинуватості пов’язано багато положень Кримінально-процесуального кодексу, зо­крема: заборона суду, прокурору, слідчому, особі яка проводить дізнан­ня, перекладати обов’язки в доказуванні на обвинуваченого; покладан­ня на державні органи, що здійснюють провадження у справі, обов’язків всебічно, повно й об’єктивно досліджувати обставини кримінальної справи; забезпечення обвинуваченому і підозрюваному права на захист; встановлення положення, що визнання обвинувачуваним своєї прови­ни може бути покладено в основу обвинувачення за умови підтверджен­ня такого визнання сукупністю наявних доказів у справах; закріплення в законі неприпустимості винесення судом обвинувального вироку на підставі припущень.

Особливе значення мають положення Конституції України — ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62); усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, закріплений у ст. 129 Основного Закону, тісно пов’язаний з таким конституційним принципом правосуддя, як рівність сторін учасників судочинства. Сутність принципу змагальності полягає в тому, що для здійснення правосуддя в кримінальних справах судовий розгляд побудований та­ким чином, що функцію обвинувачення здійснює одна сторона (про­курор, громадський обвинувач), а функцію захисту — з іншої сторо­ни — здійснює захисник, підсудний, законний представник підсудно­го. Змагальність судового розгляду забезпечує сторонам можливість належної реалізації ними своїх процесуальних прав, пошуку істини в судовому процесі. Сторони процесу мають право представляти до­кази, які свідчать про правильність їх позиції.

Принцип підтримання державного обвинувачення в суді про­курором, встановлений у ст. 129 Конституції України, означає, що на прокурора покладено функцію обвинувачення. Згідно з п. 1 ст. 121 Основного Закону, на прокуратуру покладена функція «підтримання державного обвинувачення в суді» . Підтримуючи в суді державне об­винувачення, прокурор користується рівними правами з іншими учас­никами судового процесу. Причому функція обвинувачення викону­ється прокурором протягом усього розгляду справи, незалежно від його позиції, в тому числі й тоді, коли він відмовився від обвинувачення. Прокурор бере активну участь у судовому процесі, у дослідженні до­казів, висловлює свою позицію щодо застосування кримінального закону та міри покарання. Його відносини з судом базуються на осно­ві додержання конституційних принципів змагальності процесу, рівно­сті прав сторін, незалежності суддів, підкоренні їх тільки закону.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічни­ми засобами як конституційний принцип правосуддя закріплений у ст. 129 Основного Закону України, є суттєвою характеристикою де­мократизму організації і функціонування судових органів. Згідно із Законом України «Про судоустрій України» судовий процес повинен бути гласним. А це означає, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним Законом. Учас­ники судового розгляду та інші особи, які присутні на відкритому су­довому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судо­вого засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом. За рішенням суду розгляд справи може бути проведений у закритому судовому засіданні. При розгляді справ пере­біг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, вста­новленому процесуальним законом. Про демократизм взаємовідносин між громадянами і судовими органами свідчить положення ч. 1 ст. 9 Закону про судоустрій, у якому наголошено, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, встановлений у ст. 129 Конституції України, має суттєве значення для забезпечення законності судових рішень, прав суб’єктів судового процесу, справедливості. Закон «Про судоустрій України» врегульовує систему і структуру апеляційних та касаційного суду, по­рядок їх формування, повноваження. Про це вже йшлося вище.

Принцип обов’язковості рішень суду, закріплений у ст. 129 Кон­ституції України, є однією з основних засад судочинства, оскільки наголошує на державному характері судової влади, її ролі й місці в дер­жавному механізмі, на авторитеті суду. Конституція визначає, що су­дові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124). Цій нормі відпо­відає ст. 403 Кримінально-процесуального кодексу України, яка вста­новлює, що вирок, ухвала і постанова суду, які набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, уста­нов і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Реалізація на практиці розглянутих вище конституційних принци­пів правосуддя має суттєве значення для ефективності функціонуван­ня судової системи України.

§ 5. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції

Конституція України вперше в державно-правовій практиці нашої країни вводить таку інституцію, як Вища рада юстиції (ст. 131). До її повноважень належать: внесення подання про призначення суддів на посади або звільнення їх із посади; прийняття рішення стосовно по­рушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дісциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду Укра­їни і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляцій­них та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Парламент Укра­їни, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до її складу по три члени, а всеукраїнська кон­ференція працівників прокуратури — двох членів. До її складу за по­садою входять: Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Більш детально конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції закріплюється Законом України «Про Вищу раду юстиції», який регла­ментує порядок обрання членів цієї ради, строк повноважень, компетен­цію, порядок розгляду питань, що належать до її компетенції, підстави для відкриття дисциплінарного провадження відносно окремих катего­рій суддів, підстави припинення повноваження її члена тощо.

Закон «Про Вищу раду юстиції» встановлює шестирічний строк повноважень членів цієї ради, крім тих, хто входить до її складу за посадою (ст.1). На посаду члена Вищої ради юстиції може бути реко­мендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти і не старший шістдесяти років, який проживає в Україні не менш як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше десяти років (ст. 6). Члени цієї ради призначаються парламентом України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Президент України видає указ про призна­чення її членів. Закон «Про Вищу раду юстиції» детально регламентує порядок висування кандидатур на посади членів цієї ради від з’їзду суддів України, з’їзду адвокатів, з’їзду представників юридичних ви­щих навчальних закладів та наукових установ. Висування кандидатів для призначення членами Вищої ради юстиції і голосування на все­українській конференції процівників прокуратури здійснюється в по­рядку, передбаченному ст. 10 Закону «Про Вищу раду юстиції». Усі ці з’їзди і всеукраїнська конференція працівників пракуратури проводять­ся не пізніше ніж за один місяць до закінчення повноважень відповід­них членів цієї ради.

Вища рада юстиції для здійснення своїх повноважень може ви­требувати і одержувати необхідну інформацію й судові справи від судів, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об’єднань. Член Ви­щої ради юстиції має право знайомитися з матеріалами, поданими на розгляд ради, заявляти клопотання, наводити свої мотиви, подавати відповідні документи.

Вища рада юстиції приймає такі акти: подання про призначення суддів; подання про звільнення суддів з посади; рішення про порушен­ня вимог щодо несумісності; рішення про дисциплінарну відповідаль­ність; рішення за скаргою на рішення про притягнення до дисциплі­нарної відповідальності; рішення про звільнення її члена у випадках, передбачених у ст. 18 Закону. За невиконання або невчасне виконання актів Вищої ради юстиції, ухилення від подання або порушення стро­ків подання витребуваних документів та матеріалів посадові особи несуть відповідальність згідно з законом.

§ 6. Конституційно-правовий статус прокуратури

Конституція України в сьомому розділі регламентує правовий ста­тус прокуратури. У державному механізмі України прокуратура ви­ступає як самостійна державно-правова інституція, яка при реалізації своєї компетенції тісно взаємодіє з усіма гілками влади, особливо із судовою. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України становлять єдину центра­лізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпо­рядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Так, у статті 121 Конституції йдеться про те, що прокуратура України становить єдину систему. До її складу входять: Генеральна прокуратура, проку­рори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастопо­ля (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокурори, а також військові, транспортні, правоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, діючу систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. При цьому територіальні прокуратури створені і діють відповідно до адміністративно-територіального устрою, а спеціалізовані — за предметно- галузевим принципом, тобто функціонують в окремих сферах життє­діяльності.

Прокуратура Украиїни — єдина централізована система органів і установ, що не входить до жодної з гілок влади. Прокуратура діє на базі відповідних принципів. При цьому Конституція закріпила прин­цип централізму в організації і діяльності прокуратури. Централізм в організації прокуратури проявляється в тому, що: 1) всі прокурори окрім Генерального прокурора України, призначаються Генеральним прокурором України строком на п’ять років і звільняються з посади Генеральним прокурором; 2) в органах прокуратури встановлена ієрар­хія, яка базується на підкоренні нижчестоящих прокурорів вищестоя­щим і всіх прокурорів — Генеральному прокурору України; 3) вище­стоящі прокурори мають право давати підлеглим прокурорам обов’язкові для них вказівки і доручення.

Принцип незалежності в організації діяльності прокуратури діє як у взаємовідносинах з іншими державними органами, так і все­редині системи прокуратури. У першому випадку незалежність виявляє себе насамперед у тому, що органи прокуратури мають свою компе­тенцію, у реалізацію якої неприпустиме втручання та будь-який вплив інших державних органів, органів місцевого самоврядування, громад­ських об’єднань, засобів масової інформації, їх представників і поса­дових осіб. Незалежність органів прокуратури від громадських об’єднань сприяє їх деполітизації.

Принцип законності традиційно є основоположним принципом організації і діяльності прокуратури.

Найвищою ланкою системи прокуратури є Генеральна прокурату­ра, яку очолює Генеральний прокурор України. Вона визначає страте­гію і тактику діяльності органів прокуратури. Положення в ст. 121 Конституції про єдність органів прокуратури має суттєве значення для ефективного виконання нею своїх функцій у боротьбі зі злочинністю, забезпеченні прав і свобод людини і громадянина.

Закон «Про прокуратуру» встановлює відповідні вимоги до пра­цівників прокуратури. Так, прокурорами і слідчими прокуратури мо­жуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, а також необхідні ділові і моральні якості. Прокурором Авто­номної Республіки Крим, прокурорами областей, міст Києва і Сева­стополя призначаються особи не молодші тридцяти років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років. Міськими, районними і прирівнюваними до них прокуро­рами призначаються особи не молодші двадцяти п’яти років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дає змогу уникнути випадків призначення на керівні посади осіб, які не мають достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.

Працівники прокуратури несуть відповідальність, що визначається специфікою функцій, які вони реалізують. Так, за порушення законо­давства, неналежне виконання службових обов’язків або скоєння ганеб­ного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дис­циплінарним статутом Прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України. У статті 2 Дисциплінарного статуту встановлюється, що працівники прокуратури повинні володіти високими моральними якос­тями, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, по­єднувати виконання своїх професійних обов’язків з громадською муж­ністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особливо суво­ро дотримуватися вимог закону , сприяти своєю діяльністю утверджен­ню верховенства закону, нормам і правилам суспільного життя. Разом з тим ст. 50 Закону «Про прокуратуру» закріплює засоби правового та соціального захисту працівників прокуратури і наголошує на тому, що прокурор і слідчі прокуратури перебувають під захистом закону.

У рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та ст. 12 і 19 Закону «Про статус народного депутата України» (справа про за­пити народних депутатів до прокуратури) Конституційний Суд Укра­їни дійшов висновку, що народний депутат України не має права звер­татися до органів прокуратури і прокурорів із вимогами, пропозиціями та вказівками в конкретних справах із питань підтримання державно­го обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, зазначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при ви­конанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням осо­бистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства і конкретних кримінальних справах. Згідно з цим рішенням Конституційного Суду, прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити ви­конанню ними службових обов’язків заборонений чинним законодав­ством.

Генеральний прокурор призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради. Парламент України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. При цьому Конституція не визначає підстав дострокового звільнення з посади Генерального про­курора. Строк його повноважень — п’ять років.

Згідно зі ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладаються такі функції: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) пред­ставництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визна­чених законом; в) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; г) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян; ґ) нагляд за до­держанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самовряду­вання, їх посадовими та службовими особами.

Ці положення слід розглядати в комплексі з п. 9 розділу XV «Пере­хідні положення», у якому записано, що прокуратура продовжує ви­конувати, відповідно до чинних законів, функцію попереднього слід­ства до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

 

Контрольні запитання

1. Розкрийте правову природу судової влади.

2. З яких елементів складається судова система України?

3. Яким є склад Верховного Суду України?

4. Які повноваження має Пленум Верховного Суду Укра­їни?

5. У чому полягають конституційні вимоги до претенден­тів на посаду судді суду загальної юрисдикції?

6. Які є конституційно-правові гарантії неупередженого вирішення суддями справ?

7. У чому полягають принципи правосуддя і якою є їх система? Розкрийте їх зміст.

8. Які повноваження має Вища рада юстиції?

9. Проаналізуйте конституційно-правовий статус про­куратури.