Печать

Розділ 18 ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ

Posted in Конституционное право - Конституційне право України (Колісник, Барабаш)

Розділ 18 ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ

 

§ 1. Система органів державної виконавчої влади

Виконавча влада — це самостійна гілка державної влади, на яку покладається здійснення постійного управління різними сферами та забезпечення виконання Конституції України, законів і підзаконних нормативно-правових актів.

У системі органів державної влади в Україні особлива роль нале­жить органам державної виконавчої влади[1], оскільки вони здійснюють виконавчо-розпорядчу та організаційну діяльність, тобто організують реальне виконання, втілення в життя законів та інших нормативно- правових актів, які приймаються шляхом всеукраїнського референду­му, Верховною Радою України або Президентом України. Діяльність органів державної виконавчої влади є підзаконною, вона не може ви­ходити за межі, визначені Конституцією України та законами України і суперечити їм. Для здійснення покладених на них функцій органи державної виконавчої влади наділені значними розпорядчими державно- владними повноваженнями, мають право видавати юридичні акти загальнообов’язкового характеру.

Систему органів державної виконавчої влади в Україні становлять органи різних рівнів: 1) Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади: міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; 3) обласні державні адміністрації; 4) Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 5) районні державні адміністрації; 6) районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі; 7) територіальні органи міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (управ­ління, департаменти, відділи тощо).

За порядком діяльності органи державної виконавчої влади поді­ляються на: колегіальні (Кабінет Міністрів України) та єдиноначаль­ні (міністерства, місцеві державні адміністрації); за характером ком­петенції бувають загальної (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство освіти і науки України) та міжгалузевої (спеціальної) компетенції (Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України); назви мають такі: кабінет, рада, міністерство, державний комітет, департамент, казначейство, служба, комітет, комісія, фонд, адміністрація, агентство, управління, відділ тощо.

Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів вико­навчої влади, колегіальним органом державної виконавчої влади за­гальної компетенції. Уряд України здійснює виконавчу владу безпо­середньо і через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві держав­ні адміністрації, спрямовує, координує й контролює діяльність цих органів. Правовий статус уряду визначається Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 21 грудня 2006 р. Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України в межах, передбачених Конституцією України.

До складу Кабінету Міністрів України входять: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міні­стри. До складу уряду не входять керівники державних комітетів та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Після внесення у 2004 р. змін до Конституції України порядок формування уряду суттєво змінився. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Прем’єр- міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Причому пропозиції щодо кандидатури для при­значення на посаду Прем’єр-міністра України має право подати главі держави лише коаліція депутатських фракцій у парламенті (або ж депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депу­татів від конституційного складу парламенту), а Президент України не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції вносить цю кандидатуру до Верховної Ради України.

За загальним правилом члени Кабінету Міністрів України призна­чаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України. Пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій. Разом з тим Міністр оборони та Міністр закордонних справ призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України. Рішення про призна­чення Прем’єр-міністра України та інших членів уряду ухвалюється парламентом більшістю від його конституційного складу.

Парламент України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міні­стрів України, розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, яка має бути подана для затвер­дження до Верховної Ради України в місячний строк після сформування уряду. Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів Укра­їни, спрямовує її на виконання Програми діяльності уряду.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу або Пре­зидента України зобов’язана розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів і має право ухвалити резолюцію недовіри до нього більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Прийняття такої резолюції має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Утім, питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу про­тягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України та протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Від­ставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою Укра­їни резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У такому разі Верховна Рада України має сформувати новий персональний склад уряду протягом шістдесяти днів після відставки попереднього.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед ново­обраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, згідно з Конституцією, має значні пов­новаження: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну само­стійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики дер­жави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвести­ційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони при­роди, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здій­снює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами держав­ної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає пар­ламенту України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, гро­мадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забез­печує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) утворює, реорганізовує та ліквідовує, відповідно до закону, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 11) призначає на посади і звільняє з посад за поданням Прем’єр- міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Крім зазначених вище Уряд має виконувати й інші повноваження, визначені Конститу­цією та законами України.

Порядок організації діяльності, пов’язаної з виконанням його пов­новажень, визначається Регламентом Кабінету Міністрів, затвердженим Постановою Уряду № 950 від 18 липня 2007 р.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає поста­нови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Його акти приймаються колегіально після обговорення на засіданні уряду і під­писуються Прем’єр-міністром України.

З метою забезпечення ефективної реалізації повноважень Кабінету Міністрів України, координації дій органів виконавчої влади, поперед­нього розгляду проектів нормативно-правових актів, проектів концеп­цій, інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, утворюються урядові комітети. Перелік урядових комітетів та їх посадовий склад затверджує Кабінет Міністрів України за по­данням Прем’єр-міністра України.

Для організаційного, експертно-аналітичного, правового, інформа­ційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності уряду створюється Секретаріат Кабінету Міністрів України.


§ 2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади

Систему центральних органів виконавчої влади України становлять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні ор­гани виконавчої влади зі спеціальним статусом[2] .

Всупереч імперативним конституційним приписам щодо необхід­ності законодавчого визначення статусу всіх органів державної вико­навчої влади правовий статус лише деяких центральних органів ви­конавчої влади встановлено законом. Правовий статус переважної більшості міністерств, державних комітетів та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом встановлено положеннями, затвердженими підзаконними актами, зокрема постановами Кабінету Міністрів України[3].

Міністерство є головним (провідним) органом у системі централь­них органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Мі­ністрів України особисто відповідає за розробку і реалізацію державної політики. На виконання вимог законодавства в межах наданих повно­важень він визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями ро­боти міністерства і шляхи досягнення поставлених цілей. Провідне місце міністерств обумовлено тим, що лише їх керівники входять до складу Кабінету Міністрів України і безпосередньо беруть участь у визначенні державної політики. З метою обговорення найбільш важ­ливих питань діяльності в міністерстві утворюється колегія у складі міністра, його заступників та інших керівних працівників.

На сьогодні в Україні створені й функціонують такі міністерства: аграрної політики; з питань житлово-комунального господарства; внут­рішніх справ; вугільної промисловості; економіки; закордонних справ; культури і туризму; оборони; освіти і науки; охорони здоров’я; охоро­ни навколишнього природного середовища; палива та енергетики; праці та соціальної політики; промислової політики; регіонального розвитку та будівництва; транспорту та зв’язку; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; у справах сім’ї, молоді та спорту; фінансів; юстиції.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр- міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Дер­жавний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо форму­вання державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України і забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здій­снює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова. В Україні створено і функціонують сім державних комітетів України та п’ять інших центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівню­ється до державного комітету України. Зокрема, це державні комітети архівів, лісового господарства, телебачення і радіомовлення, з держав­ного матеріального резерву, по водному господарству, по земельних ресурсах; у справах національностей та релігій, а також Вища атеста- ційна комісія України, Головне контрольно-ревізійне управління Укра­їни, Державна служба автомобільних доріг України, Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, Пенсійний фонд України.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі зав­дання та повноваження. Щодо нього може встановлюватися спеціаль­ний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішен­ня інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

В Україні створені й функціонують такі центральні органи вико­навчої влади зі спеціальним статусом: Адміністрація Державної при­кордонної служби України; Головне управління державної служби України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Державна митна служба України; Державна податкова адмі­ністрація України; Державна служба експортного контролю України; Державна судова адміністрація України; Державний департамент України з питань виконання покарань; Державне агентство України з інвестицій та інновацій; Державний комітет статистики України; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підпри­ємництва; Державний комітет України з питань технічного регулюван­ня та споживчої політики; Державний комітет фінансового моніторин­гу України; Державний комітет ядерного регулювання України; Мініс­терство економіки України; Національна комісія з питань регулювання зв’язку України; Національна комісія регулювання електроенергетики України; Національне агентство України з питань забезпечення ефек­тивного використання енергетичних ресурсів; Національне космічне агентство України.

У складі апарату міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади утворюються такі структурні підрозділи: департамент, самостійне управління, самостійний сектор, відділ у складі департа­менту.


§ 3. Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій

Систему місцевих органів державної виконавчої влади становлять: 1) обласні державні адміністрації; 2) Київська та Севастопольська місь­кі державні адміністрації; 3) районні державні адміністрації; 4) районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі; 5) територіальні органи міністерств, державних комітетів, центральних органів вико­навчої влади зі спеціальним статусом (управління, відділи).

В Україні створено 24 обласні держадміністрації, 2 міські держад­міністрації (м. Києва та м. Севастополя), 14 районних у містах (у м. Киє­ві та м. Севастополі) держадміністрацій та 490 районних держадміні­страцій.

Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях, районах, містах Києві та Севастополі. У межах своїх повно­важень вони здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повно­важення, делеговані їм відповідними радами. Особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, згідно з Конституцією України, визначаються окремими законами України. В районах Авто­номної Республіки Крим створюються районні державні адміністрації, які підпорядковуються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України та Президентові України.

Місцеві держадміністрації діють на засадах: 1) відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; 2) верховенства права; 3) законності; 4) пріоритетності прав людини; 5) гласності; 6) поєднан­ня державних і місцевих інтересів.

Місцеві держадміністрації у своїй діяльності керуються Конститу­цією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищо­го рівня. Районні держадміністрації в Автономній Республіці Крим керуються у своїй діяльності Конституцією України і законодавчими актами України, а також актами Верховної Ради та Ради міністрів Ав­тономної Республіки Крим, прийнятими в межах їх повноважень.

Склад місцевої державної адміністрації формує її голова. До скла­ду місцевої держадміністрації входять її голова, його перший заступ­ник, заступники, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідної місцевої держадміністрації, її голова визначає структуру держадміністрації, утворює відділи, управління та інші структурні підрозділи галузевої, міжгалузевої та внутрішньогалузевої компетенції. Примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозді­лів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова місцевої державної адміністрації затверджує штатний розпис державної адмі­ністрації та положення про її структурні підрозділи.

Місцеву державну адміністрацію очолює її голова, який призна­чається на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міні­стрів України на строк повноважень Президента України. Кандидату­ри на посади голів обласних держадміністрацій вносяться на розгляд Кабінету Міністрів Прем’єр-міністром України. Кандидатури на по­сади голів районних державних адміністрацій вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України головами відповідних обласних держад­міністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно

Прем’єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру.

Пропозиції щодо призначення на посаду або звільнення з посади голови районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Призначення першого заступ­ника та заступників голови, а також керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим здій­снюється головою відповідної державної адміністрації за погодженням з відповідними посадовими особами Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим.

Київську міську державну адміністрацію має очолювати лише осо­ба, обрана Київським міським головою, яка Президентом України призначається головою Київської міської державної адміністрації. Як голова Київської міської державної адміністрації Київський міський голова є відповідальним перед Президентом України і Кабінетом Мі­ністрів України, підзвітним і підконтрольним Кабінету Міністрів України[4].

Районну в місті Києві державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана головою районної в місті Києві ради, яка Президентом України призначається на посаду голови районної в місті Києві дер­жавної адміністрації[5].

Перший заступник та заступники голови Київської міської адміні­страції, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, при­значаються на посади і звільняються з посад Київським міським голо­вою за погодженням відповідно з Президентом України та Кабінетом Міністрів України.

Повноваження голів місцевих держадміністрацій припиняються Президентом України. Підставами їх припинення є: порушення вимог несумісності, висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради, за власною ініціативою Президента Укра­їни тощо.

На посади в місцеві держадміністрації призначаються лише гро­мадяни України. Голови місцевих державних адміністрацій, їх заступ­ники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих держадміністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою, в тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої діяльності в позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку. Не можуть бути призначені на посади в місцеві державні адміністрації особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

Згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації», голова адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів — на­кази. Розпорядження голів місцевих держадміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаці­ями, посадовими особами та громадянами.

При здійсненні влади на місцях зазвичай виникають дві протилежні тенденції — централізації та децентралізації. Держава за своєю приро­дою тяжіє до централізації з метою забезпечення загальнодержавних, загальнонаціональних інтересів. Територіальні громади прагнуть до самостійного вирішення питань місцевого значення, до самоврядування і, отже, до децентралізації. Тому поступ України на шляху державотво­рення і формування громадянського суспільства значною мірою зале­жить від оптимального поєднання цих тенденцій. Задля цього в Консти­туції України 1996 року для органів місцевого самоврядування перед­бачені певні можливості впливу на голову місцевої державної адміні­страції. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові від­повідної місцевої державної адміністрації. Якщо таку недовіру висло­вили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України зобов’язаний прийняти рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації. Якщо ж недовіра голові місцевої державної адміністрації з боку відповідної ради висловлена простою більшістю депутатів, тоді Президент України приймає рішення на власний розсуд, але при цьому він має дати раді обґрунтовану відповідь.

Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і перед Кабі­нетом Міністрів України, підзвітні й підконтрольні йому. Голови об­ласних держадміністрацій інформують Президента і Кабінет Міністрів України і щорічно звітують перед ними про виконання місцевою дер­жавною адміністрацією покладених на неї повноважень, а також про суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне й інше стано­вище на відповідній території. У зв’язку з тим, що міста Київ та Се­вастополь мають спеціальний статус, Київська та Севастопольська міські держадміністрації підпорядковані безпосередньо Кабінету Мі­ністрів України, є підзвітними і підконтрольними Президентові Укра­їни. Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих держ­адміністрацій підзвітні й підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Обласні держадміністрації в межах своїх повноважень спрямову­ють діяльність районних держадміністрацій і здійснюють контроль за їх діяльністю. Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень спрямовує й контролює діяльність районних дер­жавних адміністрацій. Голови районних держадміністрацій зобов’язані регулярно інформувати про свою діяльність голів обласних держадмі­ністрацій, а в Автономній Республіці Крим — її Раду міністрів, що­річно та на вимогу звітувати перед ними.

Разом з тим, якщо відповідні районні чи обласні ради делегували частину своїх повноважень місцевим держадміністраціям, то останні при здійсненні таких повноважень є підзвітними й підконтрольними також і цим радам.

Розпорядження голови держадміністрації, що суперечать Консти­туції України, законам України, рішенням Конституційного Суду Укра­їни, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, можуть бути скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої держадміністрації вищого рівня або в судовому по­рядку. Тобто Президент України і Кабінет Міністрів України мають право скасувати акти голови місцевої держадміністрації будь-якого (обласного, міст Києва та Севастополя, районного) рівня, а голова об­ласної держадміністрації — розпорядження голів районних державних адміністрацій, які йому підзвітні й підконтрольні.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим має право скасовува­ти розпорядження голів відповідних районних державних адміністра­цій, що суперечать Конституції України, законам України, іншим актам законодавства України, а також нормативно-правовим актам Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим, що не суперечать законодавству України.

До відання місцевих державних адміністрацій належить вирі­шення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і за­конних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відпо­відних територій; 2) бюджету, фінансів та обліку; 3) управління майном, приватизації та підприємництва; 4) промисловості, сільського госпо­дарства, будівництва, транспорту і зв’язку; 5) науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, сім’ї, жінок, молоді та неповно­літніх; 6) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 7) зовнішньоекономічної діяльності; 8) оборонної роботи та мобіліза­ційної підготовки; 9) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві держадміністрації здійснюють також ті повноваження міс­цевого самоврядування, які делеговані їм відповідними обласними чи районними радами. Делегування радами своїх повноважень має супро­воджуватися передачею держадміністраціям фінансових, матеріально- технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення.

Кабінет Міністрів України може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищо­го рівня, що передбачає передачу їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.

Законодавство надає місцевим державним адміністраціям значні контрольні повноваження. У межах, визначених Конституцією і за­конами України, вони здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом, належним і своє­часним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослин­ного і тваринного світу та інших природних ресурсів; 4) охороною пам’яток історії та культури, збереженням житлового фонду; 5) до­держанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та ін­ших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією; 6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захоро- ненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою; 7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів; 8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про за­хист прав споживачів; 9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров’я, материнства та дитинства, сім’ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту насе­лення, фізичної культури і спорту; 10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою пра­ці; 11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуа­тації транспорту та дорожнього руху; 12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію.

Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визнача­ються основні галузеві повноваження місцевих держадміністрацій: у сфері соціально-економічного розвитку; бюджету та фінансів; управ­ління майном, приватизації та підприємництва; містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного об­слуговування, транспорту і зв’язку; використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; науки, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім’ї і молоді; соціаль­ного забезпечення та соціального захисту населення; зайнятості на­селення, праці та заробітної плати; забезпечення законності, право­порядку, прав і свобод громадян; міжнародних та зовнішньоекономіч­них відносин; оборонної роботи.

Органами державної виконавчої влади на місцях є також тери­торіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що не входять до системи місцевих державних адміністрацій і не підпорядковані їм. До них належать територіальні управління Укрзалізниці, управління та відділи Міністерства внутрішніх справ в областях, районах, містах, районах міст, на транспорті, управління Служби безпеки України в областях, військові комісаріати Міністерства оборони України тощо. Керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються і звільняються з посад за погодженням з головою відповідної державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України. Голови місцевих державних адміні­страцій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і сприяють їм у виконан­ні покладених на ці органи завдань.

Особливістю організації місцевої державної виконавчої влади в Україні є те, що частина її повноважень здійснюється органами міс­цевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження органів місцевого самоврядування. Держава фінансує здійснення цих повно­важень, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності. Це такі повноваження, як контроль за викори­станням і охороною землі, водойм, надр, лісів; реєстрація права влас­ності на землю; реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності; контроль за додержанням проектів будівництва; реєстрація статутів добровільних об’єднань громадян тощо.

На такі органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, як Рада міністрів, міністерства і республіканські комітети Автономної Республіки Крим, також покладається здійснення не лише власних виконавчих функцій і повноважень, але й державних функцій і повно­важень, делегованих законами України.

 

Контрольні запитання

1. Які органи належать до системи виконавчої влади в Україні?

2. Дайте класифікацію органів державної виконавчої влади за різними ознаками.

3. Які повноваження Кабінету Міністрів України?

4. Охарактеризуйте систему центральних органів вико­навчої влади в Україні. У чому полягає специфіка їх повноважень?

5. Що входить до системи місцевих органів державної виконавчої влади?

6. Проаналізуйте конституційно-правовий статус місце­вої державної адміністрації.


[1] Йдеться саме про державні органи виконавчої влади, оскільки в Україні діють також виконавчі органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади АРК (Рада міністрів, міністерства АРК, республіканські комітети АРК), на які також покладено здійснення виконавчих функцій, але які за своєю юридичною природою не є державни­ми органами, адже вони представляють інтереси відповідної територіальної громади (чи спільні інтереси територіальних громад) або інтереси населення автономії.

[2] Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 р. (зі змінами 28 квітня 2007 р.).

[3] Так, наприклад, статус контрольно-ревізійної служби, яка входить до Міністерства фінансів України, встановлено Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня 1993 р., статус Міністерства юстиції України — Поло­женням про Міністерство юстиції України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. № 1577, статус МВС України — Положен­ням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383, статус Міністерства економіки України — Положенням про Міністерство економіки України, затвердженим Поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р. № 777.

[4] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 р.

[5] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 13 жовтня 2005 р.