Розділ 18 ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ
Розділ 18 ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ
§ 1. Система органів державної виконавчої влади
Виконавча влада — це самостійна гілка державної влади, на яку покладається здійснення постійного управління різними сферами та забезпечення виконання Конституції України, законів і підзаконних нормативно-правових актів.
У системі органів державної влади в Україні особлива роль належить органам державної виконавчої влади[1], оскільки вони здійснюють виконавчо-розпорядчу та організаційну діяльність, тобто організують реальне виконання, втілення в життя законів та інших нормативно- правових актів, які приймаються шляхом всеукраїнського референдуму, Верховною Радою України або Президентом України. Діяльність органів державної виконавчої влади є підзаконною, вона не може виходити за межі, визначені Конституцією України та законами України і суперечити їм. Для здійснення покладених на них функцій органи державної виконавчої влади наділені значними розпорядчими державно- владними повноваженнями, мають право видавати юридичні акти загальнообов’язкового характеру.
Систему органів державної виконавчої влади в Україні становлять органи різних рівнів: 1) Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади: міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; 3) обласні державні адміністрації; 4) Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 5) районні державні адміністрації; 6) районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі; 7) територіальні органи міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (управління, департаменти, відділи тощо).
За порядком діяльності органи державної виконавчої влади поділяються на: колегіальні (Кабінет Міністрів України) та єдиноначальні (міністерства, місцеві державні адміністрації); за характером компетенції бувають загальної (Кабінет Міністрів України), галузевої (Міністерство освіти і науки України) та міжгалузевої (спеціальної) компетенції (Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України); назви мають такі: кабінет, рада, міністерство, державний комітет, департамент, казначейство, служба, комітет, комісія, фонд, адміністрація, агентство, управління, відділ тощо.
Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, колегіальним органом державної виконавчої влади загальної компетенції. Уряд України здійснює виконавчу владу безпосередньо і через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує й контролює діяльність цих органів. Правовий статус уряду визначається Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 21 грудня 2006 р. Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України в межах, передбачених Конституцією України.
До складу Кабінету Міністрів України входять: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри. До складу уряду не входять керівники державних комітетів та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Після внесення у 2004 р. змін до Конституції України порядок формування уряду суттєво змінився. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Прем’єр- міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Причому пропозиції щодо кандидатури для призначення на посаду Прем’єр-міністра України має право подати главі держави лише коаліція депутатських фракцій у парламенті (або ж депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту), а Президент України не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції вносить цю кандидатуру до Верховної Ради України.
За загальним правилом члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України. Пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій. Разом з тим Міністр оборони та Міністр закордонних справ призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України. Рішення про призначення Прем’єр-міністра України та інших членів уряду ухвалюється парламентом більшістю від його конституційного складу.
Парламент України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, яка має бути подана для затвердження до Верховної Ради України в місячний строк після сформування уряду. Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності уряду.
Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу або Президента України зобов’язана розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів і має право ухвалити резолюцію недовіри до нього більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Прийняття такої резолюції має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Утім, питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України та протягом останньої сесії Верховної Ради України.
Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У такому разі Верховна Рада України має сформувати новий персональний склад уряду протягом шістдесяти днів після відставки попереднього.
Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
Кабінет Міністрів України, згідно з Конституцією, має значні повноваження: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає парламенту України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) утворює, реорганізовує та ліквідовує, відповідно до закону, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; 11) призначає на посади і звільняє з посад за поданням Прем’єр- міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України. Крім зазначених вище Уряд має виконувати й інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Порядок організації діяльності, пов’язаної з виконанням його повноважень, визначається Регламентом Кабінету Міністрів, затвердженим Постановою Уряду № 950 від 18 липня 2007 р.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Його акти приймаються колегіально після обговорення на засіданні уряду і підписуються Прем’єр-міністром України.
З метою забезпечення ефективної реалізації повноважень Кабінету Міністрів України, координації дій органів виконавчої влади, попереднього розгляду проектів нормативно-правових актів, проектів концепцій, інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, утворюються урядові комітети. Перелік урядових комітетів та їх посадовий склад затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.
Для організаційного, експертно-аналітичного, правового, інформаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності уряду створюється Секретаріат Кабінету Міністрів України.
§ 2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади
Систему центральних органів виконавчої влади України становлять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом[2] .
Всупереч імперативним конституційним приписам щодо необхідності законодавчого визначення статусу всіх органів державної виконавчої влади правовий статус лише деяких центральних органів виконавчої влади встановлено законом. Правовий статус переважної більшості міністерств, державних комітетів та центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом встановлено положеннями, затвердженими підзаконними актами, зокрема постановами Кабінету Міністрів України[3].
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку і реалізацію державної політики. На виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень він визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства і шляхи досягнення поставлених цілей. Провідне місце міністерств обумовлено тим, що лише їх керівники входять до складу Кабінету Міністрів України і безпосередньо беруть участь у визначенні державної політики. З метою обговорення найбільш важливих питань діяльності в міністерстві утворюється колегія у складі міністра, його заступників та інших керівних працівників.
На сьогодні в Україні створені й функціонують такі міністерства: аграрної політики; з питань житлово-комунального господарства; внутрішніх справ; вугільної промисловості; економіки; закордонних справ; культури і туризму; оборони; освіти і науки; охорони здоров’я; охорони навколишнього природного середовища; палива та енергетики; праці та соціальної політики; промислової політики; регіонального розвитку та будівництва; транспорту та зв’язку; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; у справах сім’ї, молоді та спорту; фінансів; юстиції.
Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр- міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України і забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова. В Україні створено і функціонують сім державних комітетів України та п’ять інших центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету України. Зокрема, це державні комітети архівів, лісового господарства, телебачення і радіомовлення, з державного матеріального резерву, по водному господарству, по земельних ресурсах; у справах національностей та релігій, а також Вища атеста- ційна комісія України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна служба автомобільних доріг України, Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, Пенсійний фонд України.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження. Щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.
В Україні створені й функціонують такі центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Адміністрація Державної прикордонної служби України; Головне управління державної служби України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Державна служба експортного контролю України; Державна судова адміністрація України; Державний департамент України з питань виконання покарань; Державне агентство України з інвестицій та інновацій; Державний комітет статистики України; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики; Державний комітет фінансового моніторингу України; Державний комітет ядерного регулювання України; Міністерство економіки України; Національна комісія з питань регулювання зв’язку України; Національна комісія регулювання електроенергетики України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів; Національне космічне агентство України.
У складі апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади утворюються такі структурні підрозділи: департамент, самостійне управління, самостійний сектор, відділ у складі департаменту.
§ 3. Конституційно-правовий статус місцевих державних адміністрацій
Систему місцевих органів державної виконавчої влади становлять: 1) обласні державні адміністрації; 2) Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; 3) районні державні адміністрації; 4) районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі; 5) територіальні органи міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (управління, відділи).
В Україні створено 24 обласні держадміністрації, 2 міські держадміністрації (м. Києва та м. Севастополя), 14 районних у містах (у м. Києві та м. Севастополі) держадміністрацій та 490 районних держадміністрацій.
Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях, районах, містах Києві та Севастополі. У межах своїх повноважень вони здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, згідно з Конституцією України, визначаються окремими законами України. В районах Автономної Республіки Крим створюються районні державні адміністрації, які підпорядковуються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України та Президентові України.
Місцеві держадміністрації діють на засадах: 1) відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; 2) верховенства права; 3) законності; 4) пріоритетності прав людини; 5) гласності; 6) поєднання державних і місцевих інтересів.
Місцеві держадміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня. Районні держадміністрації в Автономній Республіці Крим керуються у своїй діяльності Конституцією України і законодавчими актами України, а також актами Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їх повноважень.
Склад місцевої державної адміністрації формує її голова. До складу місцевої держадміністрації входять її голова, його перший заступник, заступники, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідної місцевої держадміністрації, її голова визначає структуру держадміністрації, утворює відділи, управління та інші структурні підрозділи галузевої, міжгалузевої та внутрішньогалузевої компетенції. Примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова місцевої державної адміністрації затверджує штатний розпис державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи.
Місцеву державну адміністрацію очолює її голова, який призначається на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Кандидатури на посади голів обласних держадміністрацій вносяться на розгляд Кабінету Міністрів Прем’єр-міністром України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України головами відповідних обласних держадміністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно
Прем’єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру.
Пропозиції щодо призначення на посаду або звільнення з посади голови районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Призначення першого заступника та заступників голови, а також керівників структурних підрозділів районної державної адміністрації в Автономній Республіці Крим здійснюється головою відповідної державної адміністрації за погодженням з відповідними посадовими особами Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Київську міську державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом України призначається головою Київської міської державної адміністрації. Як голова Київської міської державної адміністрації Київський міський голова є відповідальним перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітним і підконтрольним Кабінету Міністрів України[4].
Районну в місті Києві державну адміністрацію має очолювати лише особа, обрана головою районної в місті Києві ради, яка Президентом України призначається на посаду голови районної в місті Києві державної адміністрації[5].
Перший заступник та заступники голови Київської міської адміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, призначаються на посади і звільняються з посад Київським міським головою за погодженням відповідно з Президентом України та Кабінетом Міністрів України.
Повноваження голів місцевих держадміністрацій припиняються Президентом України. Підставами їх припинення є: порушення вимог несумісності, висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради, за власною ініціативою Президента України тощо.
На посади в місцеві держадміністрації призначаються лише громадяни України. Голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих держадміністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою, в тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої діяльності в позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку. Не можуть бути призначені на посади в місцеві державні адміністрації особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Згідно із Законом України «Про місцеві державні адміністрації», голова адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів — накази. Розпорядження голів місцевих держадміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
При здійсненні влади на місцях зазвичай виникають дві протилежні тенденції — централізації та децентралізації. Держава за своєю природою тяжіє до централізації з метою забезпечення загальнодержавних, загальнонаціональних інтересів. Територіальні громади прагнуть до самостійного вирішення питань місцевого значення, до самоврядування і, отже, до децентралізації. Тому поступ України на шляху державотворення і формування громадянського суспільства значною мірою залежить від оптимального поєднання цих тенденцій. Задля цього в Конституції України 1996 року для органів місцевого самоврядування передбачені певні можливості впливу на голову місцевої державної адміністрації. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації. Якщо таку недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України зобов’язаний прийняти рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації. Якщо ж недовіра голові місцевої державної адміністрації з боку відповідної ради висловлена простою більшістю депутатів, тоді Президент України приймає рішення на власний розсуд, але при цьому він має дати раді обґрунтовану відповідь.
Місцеві державні адміністрації та їх голови при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні й підконтрольні йому. Голови обласних держадміністрацій інформують Президента і Кабінет Міністрів України і щорічно звітують перед ними про виконання місцевою державною адміністрацією покладених на неї повноважень, а також про суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне й інше становище на відповідній території. У зв’язку з тим, що міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, Київська та Севастопольська міські держадміністрації підпорядковані безпосередньо Кабінету Міністрів України, є підзвітними і підконтрольними Президентові України. Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих держадміністрацій підзвітні й підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
Обласні держадміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних держадміністрацій і здійснюють контроль за їх діяльністю. Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень спрямовує й контролює діяльність районних державних адміністрацій. Голови районних держадміністрацій зобов’язані регулярно інформувати про свою діяльність голів обласних держадміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — її Раду міністрів, щорічно та на вимогу звітувати перед ними.
Разом з тим, якщо відповідні районні чи обласні ради делегували частину своїх повноважень місцевим держадміністраціям, то останні при здійсненні таких повноважень є підзвітними й підконтрольними також і цим радам.
Розпорядження голови держадміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, можуть бути скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої держадміністрації вищого рівня або в судовому порядку. Тобто Президент України і Кабінет Міністрів України мають право скасувати акти голови місцевої держадміністрації будь-якого (обласного, міст Києва та Севастополя, районного) рівня, а голова обласної держадміністрації — розпорядження голів районних державних адміністрацій, які йому підзвітні й підконтрольні.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим має право скасовувати розпорядження голів відповідних районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, іншим актам законодавства України, а також нормативно-правовим актам Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, що не суперечать законодавству України.
До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; соціально-економічного розвитку відповідних територій; 2) бюджету, фінансів та обліку; 3) управління майном, приватизації та підприємництва; 4) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку; 5) науки, освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, сім’ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 6) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 7) зовнішньоекономічної діяльності; 8) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 9) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.
Місцеві держадміністрації здійснюють також ті повноваження місцевого самоврядування, які делеговані їм відповідними обласними чи районними радами. Делегування радами своїх повноважень має супроводжуватися передачею держадміністраціям фінансових, матеріально- технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення.
Кабінет Міністрів України може передавати місцевим державним адміністраціям окремі повноваження органів виконавчої влади вищого рівня, що передбачає передачу їм відповідних фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень.
Законодавство надає місцевим державним адміністраціям значні контрольні повноваження. У межах, визначених Конституцією і законами України, вони здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; 4) охороною пам’яток історії та культури, збереженням житлового фонду; 5) додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією; 6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захоро- ненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою; 7) додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів; 8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів; 9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров’я, материнства та дитинства, сім’ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; 10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці; 11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху; 12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію.
Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визначаються основні галузеві повноваження місцевих держадміністрацій: у сфері соціально-економічного розвитку; бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку; використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; науки, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім’ї і молоді; соціального забезпечення та соціального захисту населення; зайнятості населення, праці та заробітної плати; забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян; міжнародних та зовнішньоекономічних відносин; оборонної роботи.
Органами державної виконавчої влади на місцях є також територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що не входять до системи місцевих державних адміністрацій і не підпорядковані їм. До них належать територіальні управління Укрзалізниці, управління та відділи Міністерства внутрішніх справ в областях, районах, містах, районах міст, на транспорті, управління Служби безпеки України в областях, військові комісаріати Міністерства оборони України тощо. Керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються і звільняються з посад за погодженням з головою відповідної державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України. Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і сприяють їм у виконанні покладених на ці органи завдань.
Особливістю організації місцевої державної виконавчої влади в Україні є те, що частина її повноважень здійснюється органами місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження органів місцевого самоврядування. Держава фінансує здійснення цих повноважень, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності. Це такі повноваження, як контроль за використанням і охороною землі, водойм, надр, лісів; реєстрація права власності на землю; реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності; контроль за додержанням проектів будівництва; реєстрація статутів добровільних об’єднань громадян тощо.
На такі органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, як Рада міністрів, міністерства і республіканські комітети Автономної Республіки Крим, також покладається здійснення не лише власних виконавчих функцій і повноважень, але й державних функцій і повноважень, делегованих законами України.
Контрольні запитання
1. Які органи належать до системи виконавчої влади в Україні?
2. Дайте класифікацію органів державної виконавчої влади за різними ознаками.
3. Які повноваження Кабінету Міністрів України?
4. Охарактеризуйте систему центральних органів виконавчої влади в Україні. У чому полягає специфіка їх повноважень?
5. Що входить до системи місцевих органів державної виконавчої влади?
6. Проаналізуйте конституційно-правовий статус місцевої державної адміністрації.
[1] Йдеться саме про державні органи виконавчої влади, оскільки в Україні діють також виконавчі органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади АРК (Рада міністрів, міністерства АРК, республіканські комітети АРК), на які також покладено здійснення виконавчих функцій, але які за своєю юридичною природою не є державними органами, адже вони представляють інтереси відповідної територіальної громади (чи спільні інтереси територіальних громад) або інтереси населення автономії.
[2] Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 р. (зі змінами 28 квітня 2007 р.).
[3] Так, наприклад, статус контрольно-ревізійної служби, яка входить до Міністерства фінансів України, встановлено Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня 1993 р., статус Міністерства юстиції України — Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. № 1577, статус МВС України — Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 р. № 1383, статус Міністерства економіки України — Положенням про Міністерство економіки України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р. № 777.
[4] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 р.
[5] Див.: Рішення Конституційного Суду України від 13 жовтня 2005 р.