Розділ 17 ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Розділ 17 ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

 

§ 1. Президент України — глава Української держави

Главою держави сучасних країн є особа, яка формально або фак­тично посідає найвище місце в ієрархії державних інститутів і здійснює функцію політичного представництва країни як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. У президентських республіках, наприклад у США, глава держави, як правило, очолює виконавчу владу, яка здійснюється ним як самостійно, так і за посередництва уряду (адміністрації пре­зидента) країни.

Світова практика знає численні спроби відмовитися від формаль­ного визнання посади одноособового глави держави і тлумачити цю важливу офіційну посаду як колегіальну, що найчастіше набирає фор­ми регентської або федеральної ради. Водночас слід визнати, що в більшості сучасних країн функціонує інститут одноособового глави держави, яким є президент або монарх^[1]. В Україні на певних етапах її політичного розвитку інститут глави держави уособлювали як висуну­ті на вершину політичної піраміди за посередництва механізмів вій­ськової демократії гетьмани (наприклад, Б. Хмельницький, К. Розумов- ський, І. Мазепа), так і обрані в межах цивільних процедур представ­ницької або прямої демократії президенти (М. Грушевський, Л. Крав­чук, Л. Кучма, В. Ющенко).

На сучасному етапі державотворення в Україні інститут Президен­та був введений у дію Законом УРСР «Про заснування поста Прези­дента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року. Відповід­но до Конституції УРСР 1978 р. було додано главу 12¹ «Президент України». У статті 114¹ Конституції УРСР 1978 року було записано, що Президент України є главою виконавчої влади в Україні. Згодом був прийнятий Закони України «Про Президента України», а ще пізні­ше — Закон України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. (Законом України від 18 березня 2004 р. № 1630-IV цей закон було викладено в новій редакції). Крім того, 8 грудня 2004 р. було при­йнято також Закон України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосу­ванні 26 грудня 2004 року».

Світова практика свідчить, що для стабільності конституційного ладу, узгодженого функціонування державного механізму, вищого представництва в міжнародних відносинах інститут глави держави є об’єктивно необхідним. Тому президент в сучасних республіках наділяється, як правило, широкими повноваженнями у сфері взаємо­відносин із законодавчою, виконавчою та судовою владою, є своєрід­ним арбітром між ними, символом єдності держави, її офіційним представником. Глава держави забезпечує функціонування державних інституцій у режимі конструктивного співробітництва, спрямовує зу­силля різних гілок влади на розв’язання актуальних проблем країни.

Саме в такому аспекті закріплені, зокрема, повноваження Прези­дента України, який, згідно з Конституцією України (ст. 102), є не тільки главою держави і виступає від її імені, а й гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності України, додержання Консти­туції України, прав і свобод людини і громадянина.

Визнання Президента України главою держави має суттєве зна­чення. Після політичної реформи 2004 р. Конституція виходить з того, що Президент не належить до виконавчої гілки державної влади. З іншого боку, повноваження Президента України сформульовані в оновленій Конституції таким чином, що це вимагає від нього політич­ної відповідальності за діяльність поданих ним на затвердження Вер­ховною Радою України окремих членів Кабінету Міністрів, Голови Служби безпеки України, а також призначених ним голів місцевих державних адміністрацій.

Як свідчить світова практика, нормальному представництву дер­жави у внутрішній політиці і міжнародних відносинах більше відпо­відає ситуація, коли президенту належить статус глави держави, а не просто вищої посадової особи або глави виконавчої влади. Слід вра­хувати й те, що важливим завданням президента будь-якої країни є забезпечення функціонування органів державної влади, держапарату в межах певного стратегічного вектора, політичного курсу.

Політична позиція президента часто нагадує роль політичного арбітра у взаєминах між окремими гілками та органами державної влади. Це особливо помітно в тих випадках, коли президент обираєть­ся на свій пост не парламентом, а всенародним голосуванням (Франція, Португалія, Болгарія, Польща). У цілому ж визнання президента гла­вою держави є традиційним у конституціях багатьох країн світу. По­дібна характеристика президентів міститься, наприклад, у конституці­ях Росії, Казахстану, Республіки Молдова.

Правовий аналіз вітчизняного Основного Закону дає підстави для висновку про те, що Президент України посідає особливе місце в си­стемі органів державної влади і не належить виключно до жодної з гілок державної влади, про які йдеться у ст. 6 Конституції. Він отримує свої повноваження безпосередньо від народу, оскільки обирається грома­дянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п’ять років.

Водночас високий статус Президента України не означає відсут­ності його політичної та юридичної відповідальності перед народом. Його повноваження обмежені п’ятирічним терміном. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки під­ряд. Вибори Президента проводяться на альтернативній основі. У разі вчинення Президентом державної зради або іншого злочину він може бути усунений зі свого поста Верховною Радою України в порядку процедури імпічменту. Акти Президента можуть бути визнані некон­ституційними за рішенням Конституційного Суду України.

Реалізуючи свою політичну волю, Президент України може вживати тільки закріплені за ним Конституцією і законами України повноважен­ня, тобто діяти виключно в межах її приписів. У цьому розумінні на нього повною мірою поширюються норми, передбачені статтями 19, 90, 106, 110-112 Основного Закону України. У тексті офіційної присяги Президента України є такі слова: «Зобов’язуюсь... додержуватися Кон­ституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Президент України — гарант додержання Конституції України. Таким чином, він суттєво впливає на режим стабільності закріпленого в Україні конституційного ладу і законності, забезпечення прав люди­ни і громадянина, утвердження конституціоналізму в цілому. Положен­ня ст. 102 Конституції свідчать про те, що Президент України несе персональну відповідальність за узгоджену безперервну роботу меха­нізмів захисту Конституції України, прав і свобод людини і громадя­нина, за вжиття заходів щодо ефективного функціонування всіх влад­них державних структур у конституційному режимі.

Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Кон­ституційного Суду України. Президент України складає присягу такого змісту: «Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українсько­го народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Кон­ституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає при­сягу у п’ятиденний строк після офіційного оголошення результатів ви­борів. На час виконання своїх повноважень він користується правом недоторканності. З юридичної точки зору положення означає, що Пре­зидент України не несе на час виконання своїх повноважень криміналь­ної відповідальності, проти нього також не може бути порушена кримі­нальна справа^[2]. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Зван­ня Президента України охороняється законом і зберігається за ним до­вічно, якщо тільки він не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Його повноваження припиняють­ся достроково в разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; 3) усунення з поста в порядку ім­пічменту; 4) смерті.

Відставка Президента України набуває чинності з моменту про­голошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Неможливість виконання Президентом своїх повнова­жень за станом здоров’я має бути встановлена на засіданні парламен­ту України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку.

На основі ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічмен­ту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про його усунення з поста ініціюється звичайною більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування парламент України створює спеці­альну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціаль­ний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції цієї комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, яка за наявності підстав не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку ім­пічменту приймається парламентом України не менш як трьома чет­вертими голосів від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо до­держання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, у яких звинувачується Президент України, містять озна­ки державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України, відповідно до ст. 108-111 Конституції України, виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Пре­зидента України покладається на Голову Верховної Ради України, який в період виконання ним обов’язків Президента України не може здій­снювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 ст. 106 Конституції України. Це означає, що він не може зверта­тися з посланнями до народу, призначати всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України або за народною ініціати­вою, припиняти повноваження Верховної Ради України, вносити до Верховної Ради подання про призначення Міністра оборони та Міні­стра закордонних справ України, призначати на посаду та звільняти з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України, призначати на посади та звільняти з посад третину складу Конституційного Суду України, здійснювати помилування тощо.

§ 2. Вибори Президента України

Основи виборів Президента України встановлюються Конституці­єю України, згідно з якою Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голо­су, проживає в Україні протягом останніх десяти перед днем виборів років та володіє державною мовою. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах держав­ної влади, а також займатися іншою оплачуваною або підприємниць­кою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103 Кон­ституції України). Організація і проведення виборів Президента Укра­їни регулюється Конституцією України, Законом України «Про вибори Президента України» в редакції від 18 березня 2004 р., Законом Укра­їни «Про Центральну виборчу комісію» та іншими.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року його повноважень. У разі достроково­го припинення повноважень вибори Президента проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення його повноважень.

Вибори президента будь-якої країни безпосередньо народом — це більш демократична практика, ніж вибори президента парламентом (ФРН) або колегією виборщиків (США). У сучасних умовах такі ви­бори передбачені конституціями Австрії, Фінляндії, Румунії, Словенії, Литви тощо. Проте ця відмінність не має принципового значення. Головним у цьому разі є те, що шляхом загальних виборів Президент України одержує свій мандат безпосередньо від народу, що дає йому можливість бути політично незалежною, автономною щодо інших гілок державної влади в Україні фігурою.

Право висування кандидатів на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки, а також шляхом самовисуван- ня в порядку, визначеному законом. Вибори Президента України при­значаються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Останні чергові вибори Президента України відбулися у 2004 р. У ре­зультаті народного волевиявлення Президентом України був обраний Віктор Ющенко.

Вибори Президента України здійснюються на засадах: 1) за­конності та заборони незаконного втручання будь-кого у виборчий процес; 2) політичного плюралізму та багатопартійності; 3) публічно­сті та відкритості; 4) свободи передвиборної агітації; 5) рівності всіх кандидатів на пост Президента України; 6) рівних можливостей до­ступу кандидатів до засобів масової інформації.

Вибори Президента України є загальними. Право обирати Прези­дента мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Вибори Президента України можуть бути черго­вими, позачерговими (достроковими) і повторними.

Вибори Президента України є рівними, тобто громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах і кожен виборець має один голос. Вибори є прямими, що означає, що Президент обирається без­посередньо народом. Голосування на виборах Президента України є таємним; контроль за волевиявленням виборців забороняється. Під­готовка і проведення виборів Президента здійснюється шляхом про­зорих і відкритих для громадськості процедур.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загально­державному одномандатному виборчому округу, який включає всю територію України. Територія цього округу поділяється на 225 тери­торіальних виборчих округів. Рішення про їх утворення приймається Центральною виборчою комісією (далі — ЦВК) не пізніше як за 110 днів до дня виборів. Список територіальних округів із зазначенням їх но­мерів ЦВК публікує в офіційних засобах масової інформації.

Для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах Пре­зидента України територія селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці. Виборчі дільниці можуть бути звичайними, спеціальними та закордонними. Звичайні виборчі дільниці утворюються з розрахунку на кількість виборців від 20 до 3000 осіб.

Для організації роботи по виборах Президента утворюються ви­борчі комісії: Центральна, територіальні (225), дільничні (понад 30 тисяч). Центральна виборча комісія (ЦВК) є державним органом, який утворюється відповідно до Конституції України та Закону Укра­їни «Про Центральну виборчу комісію». Територіальні комісії утворю­ються не пізніш як за 80 днів до дня проведення виборів Президента України. До їх складу включаються всі внесені представники від кан­дидатів на пост Президента України. Голова, заступник голови та сек­ретар територіальної виборчої комісії не можуть бути представниками одного й того ж кандидата. Це має суттєве значення для забезпечення режиму законності в процесі проведення виборів.

Дільничні виборчі комісії утворюються відповідною територіаль­ною виборчою комісією не пізніш як за 35 днів до дня виборів. Повно­важення територіальних та дільничних виборчих комісій починаються з дня, наступного після прийняття рішень про їх утворення і закінчу­ються через 15 днів після офіційного оприлюднення ЦВК повідомлен­ня про результати виборів Президента.

Повноваження виборчих комісій різних рівнів визначаються їх зав­даннями і функціями. Зокрема, Центральна виборча комісія приймає обов’язкові для застосування виборчими комісіями роз’яснення з питань Закону «Про вибори Президента України», контролює використання призначених на проведення виборів коштів Державного бюджету Укра­їни, проводить реєстрацію кандидатів на пост Президента України, ви­рішує питання використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації, забезпечує виготовлення передвиборних плака­тів кандидатів, здійснює контроль за надходженням та використанням коштів особистих виборчих фондів кандидатів, забезпечує централізо­ване виготовлення бюлетенів установленого зразка тощо.

Територіальна виборча комісія здійснює в межах відповідного те­риторіального виборчого округу контроль за додержанням законодав­ства про вибори Президента України, утворює виборчі дільниці, вста­новлює їх нумерацію, спрямовує діяльність дільничних виборчих ко­місій, контролює складання списків виборців і подання їх для загально­го ознайомлення, реєструє офіційних спостерігачів від кандидатів та партій (блоків) у відповідному територіальному окрузі, встановлює підсумки голосування по округу тощо.

Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці, організовує на виборчій дільниці голосування, про­водить підрахунок голосів, поданих в день голосування на виборчій дільниці, розглядає в межах своїх повноважень звернення, заяви і скарги з питань підготовки виборів та організації голосування на дільниці та приймає по них рішення тощо.

Для проведення виборів Президента України виконавчими органа­ми сільських, селищних, міських (де немає районних рад), районних у містах рад або органами, що відповідно до закону здійснюють їх повноваження, складаються загальні списки виборців по кожній ви­борчій дільниці, до яких включаються всі громадяни, які на день ви­борів досягли або досягнуть вісімнадцятирічного віку.

Важливою стадією виборчого процесу є висування і реєстрація кандидатів у Президенти України. Право висувати кандидата на пост Президента України належить політичним партіям, які були зареєстро­вані в Міністерстві юстиції не пізніш як за один рік до дня виборів. Це право реалізується партією як безпосередньо, так і через об’єднання партій у виборчий блок. Кандидатом на пост Президента від партії або виборчого блоку партій може бути як член цієї партії, так і позапартій­ний громадянин. Висунення кандидата виборчим блоком партій здій­снюється на міжпартійному з’’їзді (зборах, конференції). З’їзд має право висувати кандидата на пост Президента України за умови, що в ньому бере участь не менш як 200 делегатів.

Кандидат у Президенти може брати участь у виборах якщо його кандидатуру підтримає своїми підписами не менш як 500 тисяч гро­мадян України, які мають право голосу, в тому числі не менш як по 20 тисяч громадян у кожному з двох третин регіонів (Автономна Рес­публіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України. ЦВК у триденний строк з дня реєстрації кандидата приймає рішення про за­твердження форми підписного листа для кожного кандидата.

Ніхто не має права примушувати виборця підтримати кандидата, платити коштами, товарами або послугами за підписи, а також пере­шкоджати йому в підтримці конкретних кандидатів. В одному підпис­ному листі мають бути підписи мешканців лише одного населеного пункту. Забороняється організовувати збирання підписів на підпри­ємствах, в установах і організаціях.

Якщо висування кандидата на пост Президента України здійсню­ється шляхом самовисування, то громадянин, який відповідно до Конституції може бути обраний Президентом України, повинен по­дати до ЦВК засвідчену в установленому порядку заяву про самови- сунення кандидатом на пост Президента України.

У заяві про самовисунення має бути підтверджена згода кандидата на оприлюднення його біографічних відомостей, а також декларації про майно та доходи. У заяві про самовисунення кандидат у Президен­ти зобов’язується передати протягом місяця після офіційного опри­люднення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права і припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які вважаються за законом несумісними з постом Президента України.

Усі кандидати на пост Президента вносять на спеціальний банків­ський рахунок ЦВК грошову заставу в розмірі 500 тисяч гривень.

Важливою стадією виборчого процесу є проведення передвибор­ної агітації. За законом агітація починається наступного дня після реєстрації кандидата на пост Президента ЦВК і закінчується о 24 го­дині останньої п’ятниці перед днем виборів. Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції і законам України. Встановлено, що громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за або проти кандидатів на зборах, мітингах, у дискусіях, пре­сі, на радіо і телебаченні. За рахунок коштів, що виділяються з Дер­жавного бюджету України на проведення виборчої кампанії, ЦВК за­безпечує виготовлення передвиборних плакатів кандидатів. Їх виготов­ляють з розрахунку — по п’ять плакатів кожного з кандидатів на одну виборчу комісію.

Кандидатам у Президенти України надається право безоплатного користування державними засобами масової інформації шляхом на­дання їм рівноцінного і однакового за обсягом часу мовлення на за­гальнодержавному рівні, а також у межах окремих регіонів. Вони мають право на безоплатне розміщення текстів своїх передвиборних програм обсягом до 12 тисяч друкованих знаків у газетах «Голос Укра­їни» та «Урядовий кур’єр».

Забороняється брати участь у передвиборній агітації особам, які не є громадянами України, а також органам виконавчої влади та орга­нам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам. Участь у передвиборній агітації забороняється також членам виборчих комісій під час виконання ними своїх службових обов’язків. Фінансу­вання передвиборної агітації здійснюється за рахунок коштів Держав­ного бюджету України, а також коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.

Законодавство встановлює гарантії діяльності кандидатів на пост Президента України. Кожен із них має право мати в кожному з тери­торіальних округів по одній довіреній особі, а також п’ять довірених осіб на території загальнодержавного виборчого округу.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 8-ї до 20-ї години. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом тієї країни, у якій були утворені дільниці. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за сім днів до дня виборів. Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях. Кожен виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускаєть­ся. Виборчі бюлетені видаються виборцям членами дільничної вибор­чої комісії на підставі списку виборців за умови пред’явлення доку­мента, що засвідчує його особу. У бюлетені для голосування виборець робить позначку «плюс» (+) або іншу, що засвідчує його волевиявлен­ня, у квадраті проти прізвища кандидата, за якого він голосує.

Підрахунок голосів на виборчій дільниці здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії в тому ж приміщенні, де відбува­лося голосування. Під час підрахунку голосів ніхто не має права робити позначок або записів на бюлетенях для голосування. У новому вибор­чому законі дуже детально виписана процедура підрахунку голосів. На підставі протоколів дільничних виборчих комісій територіальна вибор­ча комісія на своєму засіданні підраховує результати виборів по округу. У свою чергу, ЦВК на підставі протоколів територіальних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних округів не пізніш як на десятий день з дня виборів встановлює результати голосування по виборах Президента України, про що складається протокол.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голо­суванні. При повторному голосуванні обраним Президентом України вважається кандидат, який за підсумками повторного голосування одержав більшу, ніж інший кандидат, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. У разі коли повторне голосування прово­дилося лише по одній кандидатурі, кандидат вважається обраним Пре­зидентом України, якщо він одержав більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

§ 3. Повноваження Президента України

Згідно зі ст. 106 Конституції України, Президент України має ши­рокі повноваження в різних сферах державного життя. В одних ви­падках ці повноваження належать виключно йому, в других — вони перетинаються з повноваженнями інших органів державної влади. Конституція України чітко розмежовує функції Президента України і Кабінету Міністрів України, а також функції Президента, як глави держави, і Верховної Ради України, як єдиного органу законодавчої влади.

Водночас повноваження Президента у його відносинах з Верхов­ною Радою дають можливість розглядати главу Української держави як повноправного учасника законодавчого процесу. По-перше, Пре­зиденту належить право законодавчої ініціативи, по-друге, законопро­екти, визнані Президентом як невідкладні, розглядаються Верховною Радою в позачерговому порядку. Крім того, Президент підписує всі закони, прийняті Верховною Радою України. З іншого боку, Президент України має право вето щодо законопроектів, що були прийняті Вер­ховною Радою України (ч. 2 ст. 94 Конституції).

Президент має повноваження призначати всеукраїнський референ­дум щодо внесення змін до Конституції України (ст. 156 Конституції), а також проголошувати всеукраїнський референдум за народною іні­ціативою.

Президент має право достроково припинити повноваження Верхов­ної Ради України у випадках, передбачених ч. 2 ст 90 Конституції України.

Президент звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до парламенту України про внутрішнє і зовнішнє становище України.

Основні повноваження Президента України передбачаються в ст. 106 Конституції України. Зокрема, Президент України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво дер­жави; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керів­ництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; призначає та звільняє глав ди­пломатичних представництв України в інших державах і при міжнарод­них організаціях; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією; вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції; вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального про­курора України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до Верховної Ради України по­дання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служ­би безпеки України; зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командуван­ня Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює ке­рівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює

Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та в разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України; утворює суди у визначеному законом порядку; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; нагороджує державними на­городами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинен­ня громадянства України, а також про надання притулку в Україні; здійснює помилування; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка, за Конституцією, є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони. Президент формує персональний склад цієї Ради. У свою чергу, Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони країни. До складу Ради національної безпеки і обо­рони України входять за посадою Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У її засіданнях може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради вво­дяться в дію указами Президента України.

Згідно з вимогами п. 28 ст. 106 Конституції України, Президент створює в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші до­поміжні органи і служби. Головним із таких органів нині є Секретарі­ат Президента України.

§ 4. Акти Президента України

Державна діяльність Президента України реалізується через спе­ціальні нормативно-правові акти: укази і розпорядження. Як встанов­лено ч. 3 ст. 106 Конституції, Президент України на основі та на ви­конання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Указ Президента України — це правовий акт, адресований до невизначеного кола юридичних та фізичних осіб, державних органів та організацій.

Укази Президента України можуть бути нормативними і ненорма­тивними. До останніх належать, наприклад, укази про призначення конкретної особи на відповідну посаду. Прикладом нормативного указу Президента України може бути Указ «Про заходи щодо підви­щення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» від 4 березня 1998 р., Указ «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 р. та ін.

Розпорядження Президента України — це акт індивідуально- організаційного характеру.

Акти Президента України видаються ним самостійно або на основі згоди парламенту України або Кабінету Міністрів України. Акти Прези­дента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 ст. 106 Конституції України^[3], скріплюються підписами Прем’єр- міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

 

Контрольні запитання

1. У чому полягає головна специфіка конституційно- правового статусу Президента України?

2. Охарактеризуйте в загальних рисах порядок обрання Президента України.

3. Якою компетенцією володіє Президент України в різ­них сферах?

4. Які акти приймає Президент України? Чим вони різ­няться між собою та відрізняються від актів Верховної Ради України?

---

^[1] Тодыка Ю. Н., Яворский В. Д. Президент Украиньї: конституционно-правовой статус. — Харьков, 1999. — С. 9-25.

^[2] Див.: Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2003 від 10.12.2003 р. // Конституція України (з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду України). - Харків: КСИЛОН, 2006. — С. 305.

^[3] Йдеться про повноваження щодо призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України, очолювання Ради національної безпеки і оборони України, введення надзвичайного стану та оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації, утворення судів.