Розділ 2. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА (Колісник В.П, Барабаш Ю.Г.)

Розділ 2 КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

 

§ 1. Предмет і завдання науки конституційного права

Становлення України як суверенної правової держави потребує вивчення широкого кола державно-правових проблем з урахуванням вітчизняного державотворення та зарубіжного досвіду регулювання конституційно-правових відносин. Наука конституційного права — складова частина юридичної науки України, яка, у свою чергу, входить до системи суспільних наук. У системі юридичних наук є загально­теоретичні, історичні, галузеві, порівняльно-правові і прикладні науки. Наука конституційного права України належить до системи галузевих наук, і її головна особливість полягає в тому, що вона досліджує конституційно-правові норми, конституційно-правові інститути та конституційно-правові відносини, розкриває закономірності й тенден­ції конституційного регулювання суспільних відносин у державі, становлення конституціоналізму, конституційної законності, формулює основний понятійний апарат, наукові категорії, що їх застосовує, аналі­зує чинне конституційно-правове законодавство, роль, функції та при­значення конституційно-правових інститутів. До її предмета відносять не тільки норми й інститути цієї галузі права, а й аналіз державно- правових відносин, їх специфіки, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Аналіз ефективності дії конституційно-правових норм та інститутів, розробка рекомендацій і пропозицій щодо підвищення їх результативності — найважливіше завдання цієї науки.

Наука конституційного права має своїм предметом вивчення галу­зі конституційного права. Вона розкриває притаманні цій галузі за­кономірності й тенденції розвитку державно-правових процесів.

До предмета науки конституційного права України належать роз­робка комплексних теоретичних проблем становлення народовладдя в Україні і його конституційного регулювання, сутність народного, державного і національного суверенітету та форми і механізми реалі­зації його на практиці, розвиток конституційного процесу, його проблеми і труднощі, аналіз основ правового статусу особи, конституційних принципів взаємовідносин держави і громадянина, особливостей право­вого становища іноземців, біженців, осіб без громадянства, національних меншин, конституційних основ організації громадянського суспільства. Важливим аспектом науки є аналіз відповідності конституційно- правового закріплення основних прав, свобод і обов’язків громадян України міжнародно-правовим стандартам прав людини.

В умовах становлення в Україні конституціоналізму на основі за­гальнолюдських цінностей особливим предметом науки є аналіз сут­ності, принципів, функцій Конституції, механізму її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства в демократизації суспільних відносин в Україні, у формуванні правової держави і громадянського суспільства. До її предмета також належить аналіз конституційно- правового регулювання правового статусу політичних партій, громад­ських об’єднань, масових громадських рухів, юридичного статусу релігійних організацій, засобів масової інформації, інших елементів громадянського суспільства.

Становлення правової держави пов’язане з формуванням в Україні дієздатних владних інституцій на основі принципу поділу влади між законодавчою, виконавчою та судовою, що також є предметом науки конституційного права. До предмета науки конституційного права також належать питання розмежування владних повноважень між центром і регіонами, адміністративно-територіального устрою, дер­жавних символів, конституційно-правової відповідальності, розв’язання державно-правових конфліктів.

На сучасному етапі розвитку науки конституційного права їй при­таманна низка взаємопов’язаних тенденцій: а) збільшення кола питань, які вона аналізує; б) розширення методологічного інструментарію на­укових досліджень; в) орієнтація на всебічне урахування позитивного досвіду наукових досліджень конституційної теорії і практики інших держав; г) більша орієнтація на забезпечення практичних проблем державотворення; ґ) використання у своїх рекомендаціях результатів політологічних і соціологічних досліджень; д) розширення експертних можливостей науки конституційного права в законотворчому і в ціло­му в нормотворчому процесі.

Однією з основоположних тенденцій розвитку науки конституцій­ного права України на сучасному етапі є розширення її предмета, що зумовлено демократизацією суспільних відносин, розширенням пред­мета конституційного регулювання. Зокрема, до її предмета і раніше належав аналіз політико-правових поглядів науковців із проблем кон­ституціоналізму. Але на сучасному етапі це стає особливо актуальним. Позитивною тенденцією розвитку науки конституційного права Укра­їни є збагачення її методологічного арсеналу досліджень. Дедалі ак­тивніше починає застосовуватися порівняльно-правовий метод, врахо­вується практика державотворчих процесів інших держав.

Завдання науки конституційного права України полягає у визна­ченні сутності та призначенні відповідної галузі права, розкритті осно­воположних політико-правових принципів галузі, тенденцій розвитку окремих конституційних інститутів та конституційного права України в цілому. Особлива увага приділяється основам конституційного ладу, у якому втілюються головні напрями побудови в Україні правової, демократичної держави, взаємовідносин особи і держави, становлення суверенітету народу України та форми його реалізації. Критично осмис­люючи здобутки державотворення в нашій країні, а також зарубіжний конституційний досвід, наука допомагає втілювати відповідні теоре­тичні положення і концепції в державно-правову практику. З урахуван­ням сучасного державотворення в Україні великого значення набуває осмислення таких проблем, як верховенство права, економічний, по­літичний та ідеологічний плюралізм, поділ влади, взаємодія владних структур, пріоритет загальнолюдських цінностей, роль конституцій­ного законодавства в становленні в Україні демократії, правової дер­жави, дієздатного громадянського суспільства, уникнення державно- правових конфліктів.

Наука конституційного права України являє собою цілісну систему знань. Це означає, що в її складі є відносно окремі комплекси теоре­тичних положень, теорій, концепцій, які базуються на основі пізнання сутності суспільних відносин, тенденцій їх розвитку в конституційно- правовому полі. Вони тісно пов’язані між собою, оскільки одні теоре­тичні висновки і положення є основою для інших. Тому система науки конституційного права України становить підпорядковану сукупність відносно самостійних комплексів теоретичних положень у їх логічно­му взаємозв’язку.

Система науки визначається насамперед системою конституційного права України як галузі права. Вона відображає закономірності самої га­лузі, бо має обслуговуючий характер, і тому кожному елементу системи права відповідає самостійний розділ конституційно-правової теорії.

Однак це не означає, що система конституційного права України як галузі права повинна ототожнюватися із системою науки, оскільки перед нею стоять більш складні завдання, аніж просте пояснення при­значення відповідних норм та інститутів права. її завдання включає аналіз загальних закономірностей розвитку конституційного права як галузі права, вивчення предмета цієї галузі, методів конституційно- правового регулювання суспільних відносин, суб’єктів та об’єктів, інститутів, місця галузі в системі права України. Наука визначає свій предмет, систему, методи дослідження, джерела науки. Сукупність теоретичних висновків і положень із зазначених проблем становить перший розділ системи науки, який має назву «Конституційне право України як галузь права і наука». Цей розділ посідає перше місце в системі, оскільки без аналізу проблем, які розглядаються в ньому, неможливо зрозуміти роль конституційного права як галузі, його при­значення, функції, завдання, роль відповідних конституційно-правових інститутів у регулюванні суспільних відносин і становленні правової держави.

Другим розділом системи науки конституційного права України є вчення про Конституцію. Йдеться про характеристику цього норма­тивного акта як Основного Закону держави, його юридичні властивості, функції, принципи, а також тенденції конституційного процесу, аналіз нової Конституції України, механізму її реалізації та реалізації її окремих інститутів і норм, положень про охорону Основного Закону.

Наступну складову частину предмета науки конституційного пра­ва становить комплекс теоретичних положень, присвячених основам конституційного ладу України. Вони охоплюють висновки і концепції, пов’язані з проблемами суверенітету, народовладдя, організацією і функ­ціонуванням політичної системи, якістю їх конституційно-правового регулювання. До цього розділу віднесено проблеми закріплення устрою громадянського суспільства; правового статусу засобів масової інфор­мації; ролі держави в економічній сфері в умовах розвитку ринкових відносин; проведення в життя мовної політики; співвідношення прин­ципу верховенства права і законності; забезпечення найвищої юридич­ної сили Конституції в системі нормативно-правових актів України; прямої дії конституційних норм; захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної без­пеки; нормативного регулювання державних символів. Актуальною є проблема державно-правового забезпечення захисту основ консти­туційного ладу.

Самостійним і досить актуальним є розділ науки конституційного права України, присвячений основам правового статусу людини і гро­мадянина, який включає цілісний комплекс теоретичних положень, висновків і концепцій щодо громадянства України, класифікації основ­них прав і свобод громадян, тенденцій їх конституційного регулюван­ня на сучасному етапі, характеристики основних обов’язків. Наука аналізує громадянські, політичні, соціально-економічні, культурні права громадян України, механізм, гарантії прав і свобод. У межах цього розділу науки вивчаються правові проблеми статусу іноземців, осіб без громадянства, національних меншин, біженців, реалізації обов’язків громадян.

Складовою частиною науки конституційного права України є комп­лекс теоретичних ідей, висновків, положень щодо територіального устрою держави. Йдеться про правовий статус Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних одиниць. Особливого значення набувають розв’язання наукової проблеми чіткого розмежування влад­них повноважень між центром і регіонами, принципи їх взаємовідно­син, тенденції можливого розвитку територіального устрою України.

Важливим розділом науки конституційного права України є розділ, присвячений основам конституційно-правового статусу законодавчої, виконавчої і судової влади, прокуратури, Конституційного Суду, Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини, органів місцевого самоврядування. Теоретичні положення і висновки, концепції науки спрямовані на підвищення ефективності функціонування цих держав­них і самоврядних органів.

Отже, система науки конституційного права України своєю суттю відповідає системі галузі права. Однак вона є значно ширшою, оскіль­ки вивчає не лише конкретні конституційно-правові інститути і норми, а й загальну характеристику галузі, її особливості, місце і роль консти­туційного права в національній правовій системі, тенденції розвитку галузі на сучасному етапі розвитку суспільства.

Під впливом соціально-економічних і політичних перетворень змінюється тематика досліджень науки конституційного права — ви­никають нові проблеми, концепції, розширюється понятійний апарат. Деякі теми розглядаються по-новому з урахуванням зарубіжного і віт­чизняного досвіду.

Наука конституційного права України, формулюючи відповідні теоретичні дослідження, висновки, пропонуючи нові концепції, спи­рається на теоретичні джерела філософського, соціологічного харак­теру, на здобутки теорії держави і права, науки управління, політології. До таких джерел належать праці вітчизняних і зарубіжних учених, які розкривають насамперед питання демократії, самоврядування, по­ділу влади і взаємодії владних інституцій, основ конституційного ладу, верховенства права, побудови правової держави тощо. Концепції і тео­ретичні підходи вітчизняних і зарубіжних авторів є різними, оскільки ґрунтуються, як правило, на різних методологічних засадах. Їх критич­не переосмислення має велике значення для наукового процесу, збага­чення науки конституційного права України світовим досвідом конституційно-правового регулювання суспільних відносин. Для за­безпечення розвитку наукових досліджень в Україні з конституційної тематики слід враховувати як вітчизняний, так і зарубіжний досвід.

Джерелами науки конституційного права України насамперед є норма­тивно-правові акти, що містять конституційно-правові норми. Серед них чільне місце посідає Конституція України. Вагому роль відіграють також закони. За роки незалежності в Україні ухвалено закони, в яких втілено чимало ідей учених-конституціоналістів. Наука обґрунтовує концепції і поняття, що закладаються в основу нормативних актів, ви­являє тенденції правового регулювання суспільних відносин, розкриває взаємозв’язок між конституційними інститутами, дає доктринальне тлумачення відповідних нормативних приписів.

На основі аналізу чинних конституційних норм та інститутів наука виявляє тенденції взаємовідносин громадянина, держави і суспільства, пропонує шляхи вдосконалення конституційного процесу, розбудови державності на демократичних засадах, формування громадянського суспільства, його головних інститутів. Усе це має велике значення для державотворчого процесу в нашій країні, розвитку демократії.

Наука конституційного права України ґрунтується на реальній конституційно-правовій практиці. Тому такою важливою для наукових висновків та теоретичних положень є практика діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших суб’єктів конституційно-правових відносин. Сьогодні ця практика стає дедалі різноманітнішою. Аналізуючи наявну практику розвитку державно-правових процесів, наука конституційного права України пропонує моделі і механізми розв’язання державно-правових конфлік­тів, колізій нормативних приписів. Це одне із важливих завдань науки на сучасному етапі її розвитку.

Актуальні проблеми конституціоналізму, державотворення, право­вого статусу людини і громадянина, конституційного ладу, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, територіального устрою, правового статусу інститутів громадянського суспільства, виборчого процесу, референдумів, державно-правової конфліктології, конституційно-правової відповідальності аналізують­ся в працях вітчизняних учених.

Для науки конституційного права настав час переосмислення на­копичених знань. Запровадження ідеологічної багатоманітності, від­мова від «блокового мислення», зближення правових ідеалів, сприй­няття національною правовою системою норм міжнародного права дало можливість враховувати позитивний досвід конституційно- правового регулювання суспільних відносин. У конституційно- правових дослідженнях розширюються можливості застосування порівняльно-правового методу аналізу соціальних процесів. Унаслідок цього збагачується як загальна теорія конституційного права, так і кон­кретні поняття, категорії, теорії і концепції, більш чітко проявляється соціально-політична зумовленість конституційно-правових інститутів, закономірності їх становлення та розвитку.

 

 

§ 2. Функції науки конституційного права

Наука конституційного права має характерні функції, що визна­чаються насамперед її предметом. У них розкриваються її сутність, призначення, роль для правотворчого і правозастосовного процесів, підвищення політико-правової культури населення, фахівців-юристів, для навчального процесу тощо.

Наука конституційного права реалізує кілька взаємопов’язаних між собою функцій, а саме: політичну, методологічну, ідеологічну, прог­ностичну, експертну.

Політична функція науки конституційного права України полягає в тому, що вона спрямована на формування політичних переконань і орієнтацій у суспільстві, на становлення високої політико-правової культури, без якої не існує ні цивілізованого суспільства, ні правової держави. Ідеологічна функція науки конституційного права України полягає в тому, що вона аналізує ідеї і цінності, що втілені в чинній Конституції України, а також ідеї і цінності, які бажано було б утілити в державно-правову практику. Наука сьогодні відходить від вузько- класового підходу й орієнтується на загальнолюдські цінності.

На сучасному етапі зростає роль прогностичної функції науки конституційного права. Це пов’язано передусім із формуванням нової правової системи України, основою якої є конституційні норми. Під­вищується значення соціального і юридичного прогнозування в стра­тегії законотворчого і в цілому нормотворчого процесу, прогнозування розвитку конституційного процесу, сприйняття громадянами державно- правових новацій. Конституційно-правові норми й інститути працюють тільки тоді, коли вони сприймаються населенням, не суперечать його світоглядові. Тому розроблення науковцями концепцій законодавчих актів, у яких би враховувалися можливі політичні, ідеологічні, еконо­мічні, соціальні, екологічні, демографічні та інші наслідки майбутніх законів, має велике значення для ефективності правової системи в цілому, для досягнення громадської злагоди, забезпечення в Україні демократичної спрямованості розвитку політико-правових процесів.

Методологічна функція науки конституційного права України спрямована на допомогу іншим суспільним наукам, позаяк наука кон­ституційного права тлумачить і оперує такими поняттями, як «сувере­нітет», «основи конституційного ладу», «основи правового статусу людини і громадянина», що мають суттєве значення й для інших галу­зевих наук.

Експертна функція науки конституційного права України знахо­дить свій вияв у тому, що фахівці з конституційного права дедалі частіше залучаються до проведення експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів.

 

 

§ 3. Методологія науки конституційного права

Методологія науки — вчення про методи пізнання конституційно- правових реалій, теоретичне обґрунтування методів і способів пізнання цих реалій, що використовуються наукою конституційного права Укра­їни. Метод науки — це сукупність правил, прийомів та способів науко­вого пізнання, які забезпечують отримання об’єктивних і достовірних знань. Під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників відбуваються суттєві зміни в методологічній базі науки. Методологія науки допомагає вирішенню питань розвитку конституційного процесу, його спрямова­ності, шляхів державотворення. У свою чергу, це дає можливість науко­вого обґрунтування організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, оптимального конституційного ре­гулювання основних прав і свобод громадян тощо.

Крім загальних методів аналізу конституційних процесів, ця наука використовує також спеціальні методи, до яких належать: системний, порівняльно-правовий, історичний, метод конкретно-соціологічних досліджень, статистичний тощо.

Системний метод дає змогу розглядати сам предмет конституцій­ного права як цілісну взаємопов’язану систему. Такий же підхід ви­користовується і при аналізі кожного правового інституту, виявленні його ролі не тільки в системі конституційного права, а в цілому в пра­вовій системі держави. На основі системного бачення є можливість визначити місце й роль конституційного права в правовій системі України, висвітлити основоположну роль конституційних засад для нормативного регулювання суспільних відносин. Так, положення основ конституційного ладу мають системоутворювальне значення не тільки для конституційного, а й усього законодавства України.

На сучасному етапі в науці конституційного права України суттєво розширюються можливості історичного методу дослідження, який дає змогу виявити тенденції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, використовувати позитивний досвід минулого для сучасного етапу українського державотворення. Наука в історич­ному аспекті вивчає розвиток конституційних норм і інститутів, ви­являє їх зв’язок із суспільними процесами, роль відповідних норм і інститутів у розбудові правової держави в Україні, формування гро­мадянського суспільства, сучасної правової системи. Тому на ниніш­ньому етапі ширше вивчається історія розвитку Конституції України, поточне конституційне законодавство, практика його застосування. Важливою проблемою є осмислення історії конституційного права дожовтневого (до 1917 р.) періоду розвитку України, внеску в процес державотворення таких видатних політичних діячів і вчених, як П. Орлик, Б. Хмельницький, М. Грушевський, В. Винниченко, М. Драгоманов, С. Дністрянський, В. Липинський, М. Міхновський та ін.

Метод конкретно-соціологічних досліджень дає змогу науці ви­являти громадську думку щодо розвитку конституційного процесу в Україні, оцінки функціонування відповідних державних інституцій, органів місцевого самоврядування, враховувати результат досліджень для прийняття ними оптимальних рішень.

На сучасному етапі суттєво підвищується значення порівняльно- правового методу вивчення конституційних проблем. Він виявляється в порівняльному аналізі конституційних норм та інститутів. Цей метод є важливим інструментом використання позитивного досвіду, накопи­ченого в конституційно-правовій сфері, виявлення найбільш ефектив­них моделей нормативного регулювання. Використання зарубіжного досвіду дає змогу втілювати в конституційну практику України пере­вірену досвідом століть систему парламентаризму і насамперед по­будови парламенту на професійних засадах, поділу влади, політично­го, економічного та ідеологічного плюралізму, оптимального регулю­вання конституційно-правового статусу громадян. Зарубіжні фахівці в галузі конституційного права неодноразово залучалися до експерт­ного опрацювання проектів конституційних актів України.

Упродовж останніх років цей метод аналізу державно-правових про­цесів в Україні набув свого розвитку. Однак, намагаючись використову­вати зарубіжний конституційний досвід, слід враховувати, що деякі ідеї і моделі настільки зумовлені національними, релігійними та історични­ми особливостями, що їх не можна механічно переносити в іншу право­ву систему. Певні юридичні конструкції, в тому числі й конституційно­го рівня, можуть досить плідно «працювати» на одному етапі розвитку держави і суспільства, але не дадуть позитивного результату, а то й гальмуватимуть процес державотворення в інших історичних умовах. Це необхідно враховувати в законотворчому і в усьому нормотворчому процесі, при розробці стратегії державотворення. Саме тому актуальним завданням науки конституційного права України в методологічному аспекті є проблема пошуку оптимального співвідношення врахування власного та зарубіжного конституційно-правового досвіду.

Статистичний метод допомагає виявляти ефективність консти­туційно-правових норм та інститутів, оцінювати їх вплив на суспільні відносини. Наука аналізує статистичні дані і на їх основі робить відпо­відні висновки. Якнайширше цей метод застосовується при аналізі да­них, пов’язаних з виборчим процесом, проведенням референдумів. Науковий інтерес має інформація про кількість виборчих комісій різно­го рівня, їх склад, участь громадян у виборах, рівні їх активності тощо. На цій основі наука дає рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання, подолання негативних явищ у роботі державних органів, органів місцевого самоврядування, депутатського корпусу тощо.

Попри те, що порівняно із попередніми методами метод державно- правового експерименту не є абсолютно безспірним з точки зору можливості його використання в конституційно-правовій практиці, він, утім, уже застосовувався в процесі вітчизняного державотворення. Так, відповідно до Закону України «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Вор- зель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» від 5 квітня 2001 р., в Ірпінському регіоні (територія, яка включає місто обласного значен­ня Ірпінь та селища Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області) протягом п’яти років проводився експеримент із запроваджен­ня нових форм та методів взаємодії органів місцевого самоврядування на рівні міста — районного центру та навколишніх селищ та сіл. Мож­ливості моделювання певних державно-правових ситуацій на окремих місцевостях чи інституціях ще не досліджені до кінця і сама методика державно-правових експериментів може не раз стати в нагоді при за­провадженні нових виборчих систем та форм і методів взаємодії орга­нів державної влади й місцевого самоврядування.

Різноманітність методів науки конституційного права України дає їй змогу комплексно аналізувати відповідні відносини, виявляти шля­хи підвищення ефективності функціонування конституційних норм та інститутів, пропонувати оптимальні моделі організації й діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, центром і регіонами тощо. В умовах активізації наукових досліджень в Україні з конститу­ційного права є всі можливості для розширення методологічного ар­сеналу науки, підвищення її ролі в державотворчому і правозастосов- ному процесах.

 

 

§ 4. Конституційне право України як навчальна дисципліна

Конституційне право України як навчальна дисципліна викладаєть­ся в державних і недержавних юридичних вищих навчальних закладах, на юридичних факультетах. Як навчальна дисципліна вона спрямована на розкриття основних понять і змісту предмета конституційного права України як галузі і науки, висвітлює методологію науки, розвиток науки конституційного права на сучасному етапі, розкриває основні положен­ня вчення про Конституцію, функції, принципи, юридичні властивості Конституції, її мову і стиль, порядок прийняття і зміни, аналізує особ­ливості конституційних норм і конституційних інститутів, дає загальну характеристику чинної Конституції України.

До завдань конституційного права як навчальної дисципліни також належить розкриття основ конституційного ладу і його захисту, конституційно-правового закріплення суверенітету українського народу, політичного та ідеологічного плюралізму, народовладдя, консти­туційної відповідальності, поділу влади і взаємодії владних інституцій, закріплення верховенства права, роз’яснення положень верховенства Конституції України, прямої дії конституційних норм, підстави дії на території України міжнародних договорів, конституційно-правових основ проведення мовної політики тощо.

У навчальному курсі розкривається поняття державних символів України, їх сутність і призначення, характеристика законодавства, що регулює статус Державного Прапора України, Державного Герба Укра­їни та Державного Гімну України.

Значна увага приділяється питанням прав і свобод людини і грома­дянина, відповідності конституційного регулювання основ їх право­вого статусу міжнародним стандартам прав людини, принципам кон­ституційного статусу громадянина, тенденціям конституційного за­кріплення основних прав, свобод і обов’язків громадян країни, аналізу громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав і свобод, механізму їх захисту, особливостям правового статусу в Укра­їні іноземців і біженців, гарантіям прав національних меншин, гаран­тіям прав громадян в умовах надзвичайного стану. Дається поняття громадянства, розглядаються категорії осіб, які є громадянами України, аналізуються підстави набуття і припинення громадянства, громадян­ство дітей при зміні громадянства батьків, компетенція органів, які беруть участь у вирішенні питань, пов’язаних із громадянством, про­цедури з питань громадянства. Все це дає широкий діапазон світо­глядних уявлень щодо однієї з найважливіших політико-правових проблем сучасності — права і свободи людини та громадянина.

У межах навчального курсу аналізується правовий статус релігій­них організацій, засобів масової інформації. Зокрема, висвітлюються права релігійних організацій та громадян, що пов’язані зі свободою віросповідання, розкриваються основи взаємовідносин державних органів і релігійних організацій, статус політичних партій, інших гро­мадських об’єднань, порядок утворення і припинення їх діяльності, правові основи контролю держави за організацією і функціонуванням громадських об’єднань. Аналізується правове становище засобів ма­сової інформації, їх види, взаємовідносини з державою й особою.

У навчальному курсі розкриваються конституційні засади терито­ріального устрою України. Особливо наголошується на конституційно- правовому статусі Автономної Республіки Крим, на принципах тери­торіального устрою держави.

У межах навчального курсу аналізуються поняття, предмет та види референдумів в Україні, порядок їх підготовки і проведення, визначен­ня підсумків, правові наслідки звичайних референдумів і дорадчого опитування. Висвітлюються поняття виборчої системи і виборчого пра­ва, типи виборчих систем у світі, в Україні, розкриваються принципи виборчої системи, порядок призначення виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад, процедури голосування і підбиття його підсумків, умови й порядок проведення повторного голосування і по­вторних виборів, особливості виборів Президента України.

Аналізуються правовий статус Верховної Ради України, її струк­тура, компетенція, функції, розглядається правове становище Голови Верховної Ради, комітетів, дається загальна характеристика правового статусу народного депутата України, депутатів місцевих рад, їх повно­важення на сесіях, у постійних комісіях, у зв’язках з державними і громадськими об’єднаннями, виборцями, розкриваються гарантії депутатської діяльності, відповідальності депутатів. Висвітлюються правовий статус Президента України як глави держави, його компе­тенція, гарантії діяльності, правове становище Кабінету Міністрів України, місцевих органів державної влади, органів місцевого само­врядування.

У межах навчального курсу аналізуються правовий статус проку­ратури України, її завдання і функції, судова влада, система судів, порядок призначення і звільнення суддів з посади, принципи судочин­ства, компетенція Вищої ради юстиції України, її склад, статус Верхо­вного Суду України. Наголошується на гарантіях незалежності і недо­торканності суддів, вимоги щодо претендентів на суддівські посади, акцентується на тому, що професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у політичній діяльнос­ті, мати представницький мандат, обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Зосереджується увага на тому, що вводяться спеціалізовані суди, суддями яких можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, що ці судді відправляють право­суддя лише у складі колегій суддів.

У навчальному курсі розкривається правовий статус Конституцій­ного Суду України згідно з Конституцією і Законом «Про Конститу­ційний Суд України», аналізуються його склад, порядок призначення суддів, гарантії їх незалежності та недоторканності, повноваження Конституційного Суду, юридична сила його актів.

У навчальному курсі аналізуються Перехідні положення, які впер­ше знайшли відображення в Основному Законі України, їх значення для розвитку конституційного процесу.

Ознайомлення з національним конституційним законодавством відіграє суттєву роль у формуванні демократичного світогляду, патрі­отичного ставлення до правової системи своєї держави. Це дає змогу краще орієнтуватися в загальнотеоретичних проблемах, розширює політичний світогляд. Опанування цієї навчальної дисципліни необ­хідне для набуття широкого професійного світогляду, без якого не може бути повноцінного фахівця у сфері юриспруденції.

 

Контрольні запитання

1. Що є предметом науки конституційного права України, її системи? Укажіть на її джерела.

2. У чому полягають основні функції науки конституцій­ного права?

3. Якими методами керується наука конституційного пра­ва?

4. У чому полягає завдання конституційного права Укра­їни як навчальної дисципліни?