Печать

Тема 21 Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність

Posted in Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

 

Матеріал цієї теми — підсумкової у даному роз­ділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш високий щабель узагальнення ті знання, уявлення, котрі були сформовані у процесі вивчення попередніх тем розділу.

Практичне значення загальнотеоретичних уяв­лень про правове регулювання полягає, зокрема, в тому, що вони відображають єдність, цілісність правової системи шляхом розкриття глибинних, «інтимних» зв'язків і взаємозалежностей її час­тин, елементів.

Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатогранному світі юридичних явищ. Вони (ці знання) дають мож­ливість обирати з розгалуженого юридичного ін­струментарію саме ті засоби, регулятивна «енергія» котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їх спільностей, об'єднань.

Окремо слід підкреслити ужитково важливе значення знань про юридичну техніку. Адже від юридично-технічної досконалості право регулятивної практики, від рівня оволодіння юридичною технікою всіма суб'єктами права залежить ефекти­вність юридичного забезпечення і захисту основ­них, невід'ємних прав кожної людини.

Досконале володіння юридичною технікою (як інтелектуальне, теоретичне, так і фізичне, «мате­ріальне») — неодмінний професійний обов'язок кожного юриста.

1. Загальна характеристика правового регулювання

Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами державиподекуди й іншими учасниками суспільного жит­тя) для здійснення специфічного впливу на су­спільні відносини. Він відображається поняттям пра­вового регулювання.

Правове регулюванняце здійснюваний дер­жавою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у про­цесі правового регулювання, так і поза ним). Оби­два ці різновиди впливу права на особу і на суспіль­ство відображаються поняттям дії (функціонування) права.

У процесі такої «інтегрованої» дії права реалі­зуються всі його функції (тема 12), наразі спеці­ально-соціальні функції виконуються тільки опосередком правового регулювання.

Щодо кожного типу держави і права, то правове регулювання підпорядковується певним типологіч­ним принципам. Стосовно правового регулювання (права) соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у темі 13. Тут лише за­уважимо, що «надзавданням» правового регулюван­ня згаданого типу слугує сприяння здійсненню, охо­роні й захисту прав людини і прав нації (народу).

Види правового регулювання:

1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон — загальнодозволенний («дозволено все, що прямо не за­боронено законом») і спеціальнодозволенний («до­зволено лише те, про що прямо зазначено в законі»);

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єк­том є регіональний, місцевий чи інший територіаль­ний орган);

3) за обсягом суспільних відносин, на які поши­рюється правове регулювання,— загальне, або нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву си­туацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні віднос­но визначених юридичних норм, коли існує мож­ливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.

Стадії правового регулювання

Обов'язкові:

1) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Факультативні:

2а) офіційне тлумачення правової норми;

26) застосування правової норми.

Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулюванняце той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридич­них норм;

2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, по­треб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами ке­рівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулюван­ня — ділянка соціального простору, фактично рег­ламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного жит­тя, в котрій фактично здійснюються правові норми;

межі її визначаються чинним законодавством.

 

2. Предмет, метод і типи правового регулювання

Предмет правового регулюванняце сукуп­ність суспільних відносин, урегульованих правом.

Властивості предмета правового регулювання:

- вольовий («ідеологічний») характер суспіль­них відносин;

- здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

- істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулюванняце специфіч­ний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юри­дичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

- колом суб'єктів, яких держава визнає право­здатними і дієздатними;

- змістом та обсягом правового статусу суб'єк­тів певних відносин;

- порядком формування, встановлення юри­дичних прав і обов'язків суб'єктів;

- ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

- співвідношенням основних регулятивних за­собів впливу на поведінку — повноважень (дозво­лів), обов'язків та заборон;

- порядком (процедурою) здійснення Юридич­них прав та обов'язків;

- способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

Тип правового регулюванняце спосіб сполу­чення загальних юридичних дозволів та загальних .юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Види типів правового регулювання:

- загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

- спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі».

 

3. Механізм правового регулювання

Механізм правового регулюванняце систе­ма всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.

Він не збігається повністю з правовою системою суспільства, є дещо «вужчим» від неї. Адже до ос­танньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ні держава, ані суспільство не зацікавлені (зокрема, правопорушення).

Дія механізму правового регулювання супрово­джується, переплітається, пов'язується із впливом інших соціальних явищ, які в цілому можна відо­бразити поняттям загальносоціального механізму правового регулювання.

Елементи механізму правового регулювання:

Обов'язкові на відповідних стадіях регулю­вання:

- норми права (моделюють, регламентують сус­пільні відносини);

- нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпе­чують набуття ними чинності);

- юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права і обов'яз­ки персоніфікованих суб'єктів);

- правовідносини (конкретизують взаємні юри­дичні права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

- акти тлумачення (з'ясування) змісту право­вих норм;

- акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

Обов'язкові протягом усього регулювання:

- правосвідомість (ідеологічно, духовно забез­печує процес правового регулювання);

— законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу). Факультативні:

інтерпретаційно-правові акти (забезпечують однакове розуміння змісту правових норм);

— акти застосування правових норм (забезпечу­ють владну організацію правовідносин між правореалізаторами).

Характеристика механізму правового регулю­вання дозволяє з'ясувати, якою мірою юридичне забезпечено здійсненність, ефективність того чи іншого закону, адже без повноцінного механізму реалізації він «повисає у повітрі», перетворюється на пустопорожню обіцянку, декларацію, гасло. Маючи уявлення про належний «набір» елементів такого механізму, можна встановити, яка його ланка відсутня або не спрацьовує через ті або інші вади і, отже, вимагає певного «ремонту».

Зазначені засоби правового регулювання, систе­ма яких утворює його механізм, є, так би мовити, юридичними інструментами, що їх використовує держава (через свої органи), а також інші учасники суспільного життя — суб'єкти права — для до­сягнення тих чи інших цілей. Досконале володіння такими інструментами — неодмінна умова належ­ного професіоналізму юриста.


 

4. Техніка правовою регулювання (юридична техніка)

Юридична технікаце сукупність способів і прийомів, умінь і навичок формування всіх еле­ментів механізму правового регулювання та ефек­тивного оперування ними у праворегулятивній практиці.

Види юридичної техніки. Юридична техніка відповідно, зокрема, до основних стадій правового регулювання та видів юридичної діяльності по­діляється на правотворчу, правотлумачну, правозастосовну та правореалізаційну. До кожного з цих видів юридичної техніки входять як загальні, так

і особливі, специфічні способи, прийоми, вміння праворегулятивної діяльності.

Усі вони мають бути розділені на:

- соціологічно-дослідні (використовуються, наприклад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у закони та інші нормативно-правові акти, або ж при визна­ченні доцільності, своєчасності, ефективності пра­вового регулювання);

- мовні (використовуються щодо юридичної термінології, стилю викладу змісту правових актів);

- логічні (використовуються, зокрема, при по­будові юридичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні правових норм, при систематизації за­конодавства);

- психологічні (використовуються, наприклад, у правозастосовній діяльності, зокрема, при при­тягненні правопорушників до юридичної відпові­дальності);

- педагогічні (використовуються, для прикла­ду, з метою впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні і реалізації юридичних норм);

- організаційні (зокрема, щодо забезпечення про­цедурного аспекта праворегулятивної діяльності);

- економічні (наприклад, при визначенні «собі­вартості», витрат на певні праворегулятивні акції, дії);

- технічні (використання сучасних технічних засобів, електронно-обчислювальної техніки в юри­дичній діяльності).

 

5. Ефективність правового регулювання

Характер і «якість» регулятивного впливу пра­ва на суспільні відносини відображаються насампе­ред такими поняттями:

цінність правового регулювання;

— економність правового регулювання;

— ефективність правового регулювання. Цінність правового регулювання — це його ре­альна позитивна (корисна) значущість для існуван­ня і розвитку особи, соціальних спільнот, груп,

об'єднань, для всього суспільства загалом. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистісну, групову, загальносоціальну цінність пра­вового регулювання (кожна з яких має щодо цього специфічні показники і критерії).

Економність правового регулювання це обсяг соціальних витрат (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, фізично-людських ресурсів та ін.), потреб для досягнення мети закону. Йдеться, отже, неначе про «собівартість» досягнення за допомогою закону потрібних результатів, змінювань.

Ефективність правового регулювання це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі резуль­тати виразити в однотипних показниках, які мо­жуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обра­ховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі за допо­могою вказаного співвідношення.

Мета правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого орга­ну результати здійснення закону. Мета закону мо­же бути, зважаючи на наявність засобів і умов її досягнення, найближчою (прямою) або перспек­тивною. За сферою суспільного життя, якої сто­сується мета закону, можна розрізняти економічні, політичні, екологічні, духовні та інші його цілі.

У тих випадках, коли зміст мети закону стано­влять саме юридичні наслідки (тобто зміни у пра­вовому статусі певної групи суб'єктів або у кон­кретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), е підстави вирізняти юридичну ефективність закону (правового регулювання). В усіх же інших випадках йдеться, так би мовити, про загально-соціальну (економічну, політичну, екологічну, ду­ховну та ін.) ефективність правового регулювання.

Результати здійснення закону — це ті реальні зміни у суспільних відносинах, які сталися після впровадження закону в життя, у практику. Розріз­няють результати здійснення закону очікувані й неочікувані (несподівані), позитивні (корисні) і негативні (шкідливі).

Щоб дістати повне уявлення про ефективність правового регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які переслідувались законодавцем, а також встановити і співставити, «зважити» усі види ре­зультатів здійснення закону стосовно кожної ме­ти. Це завдання розв'язується за допомогою спеціальних дослідницьких процедур.

Такі процедури можуть використовуватись для «вимірювання» ефективності регулювання, здій­снюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж ідеться про ефективність цілого інституту права чи окремої галузі права, а тим більше права в цілому, то така результативність правового регу­лювання узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумов­лені юридичними чинниками і мають вияв у суспільній практиці.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

- ефективністю самого закону;

- ефективністю процедурно-процесуального ме­ханізму застосування закону;

- ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону.

Якщо перші дві позиції стосуються ефектив­ності правотворчості, то остання — ефективності правозастосування (правореалізації). Кожна з цих «ефективностей» має свої передумови (як загально-соціальні, так і юридичні) і характеризується своєрідними показниками.

До загальносоціальних передумов ефектив­ності юридичної норми (ефективності правотвор­чості) слід віднести:

- відповідність норми об'єктивним законам (за­кономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;

- відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливос­тям її здійснення (матеріальним, духовним, часо­вим, кадровим та ін.), оперативне реагування правотворчості на зміну цих умов і можливостей;

- відповідність юридичної норми реальним по­

требам та інтересам тих суб'єктів, відносини між яки­ми вона має регулювати, відображення й урахування («узгодження») у ній цих потреб, запитів, інтересів;

- відповідність юридичної норми стану право­свідомості і моралі, рівню загальної культури, гро­мадській думці згаданих суб'єктів:

- відповідність норми права висновкам тих на­ук (суспільних, природничих, технічних), які «предметне» вивчають об'єкти, що перебувають у сфері правового регулювання;

- відповідність юридичної норми загальним за­кономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і цілеспрямованої органі­зації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).

До юридичних (спеціально-соціальних) перед­умов ефективності юридичної норми належать:

- відповідність норми об'єктивним державно-правовим (юридичним) закономірностям регулю­вання (наприклад, законам системності, яка несу­місна з неузгодженістю, суперечливістю, на­явністю прогалин між структурними елементами кожної правової системи, або обов'язковим зв'яз­кам між структурними елементами кожної юри­дичної норми, або ж залежностям між процедур­но-процесуальними та матеріальними нормами);

- наявність у суспільстві режиму законності, неухильне втілення принципів юридичної відпові­дальності (зокрема принципу її невідворотності);

- домінування в суспільній свідомості, у гро­мадській думці шанобливого ставлення до права, його високий престиж серед державних служ­бовців та більшості населення.

Дотримання усіх зазначених передумов дозво­ляє забезпечити не тільки суто управлінську ефек­тивність, але й зазвичай цінність та економність закону, тобто його високу якість.