Тема 11 Об'єктивне юридичне право та інші соціальні регулятори

Оскільки об'єктивне юридичне право — не по­одинока система нормативного регулювання у сус­пільстві, усвідомити повною мірою його особли­вості й можливості можна лише з урахуванням інших видів соціальних норм. Положення даної те­ми, присвячені цьому питанню, сприяють такому усвідомленню; їх засвоєння, зокрема, допоможе відмежувати правові (юридичні) норми від мораль­них або інших соціальних приписів. А це не тільки полегшує загальну орієнтацію у суспільному жит­ті, а й сприяє правильному та ефективному здійс­ненню юридичних норм.

 

1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права

Об'єктивне юридичне право — це система за­гальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої части­ни соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

В якому відношенні таке явище є об'єктивним, було вже коротко з'ясовано (тема 9). В якому ро­зумінні воно є явищем юридичним — про це теж йшлося раніше. Та, крім цього, слід пояснити ще одну суттєву обставину: чому для позначення по­няття, яке відображає феномен, що розгля­дається,— державні формально-обов'язкові нор­ми — протягом всієї історії державно-організова­ного суспільства використовується саме термін «право», а не інший.

Ймовірно, це пояснюється тим, що будь-яка держава зацікавлена у тому, щоб представити, про­голосити, задекларувати встановлені нею приписи поведінки як дещо правильне, праведне, правдиве, справедливе. У такий спосіб сама етимологія за­значеного терміну начебто «підключається» держа­вою для ідеологічної забезпеченості, обґрунтова­ності, підтримки її політики, її законів. Проте ли­ше реальна соціальна політика може засвідчити, чи є дійсно такими ці норми, тобто чи сприяють вони насамперед здійсненню й захисту основних прав людини, прав нації (народу), прав людства, чи допомагають вони прогресу всього суспільства.

Соціальна норма — це зумовлене об'єктивними закономірностями правило фізичної поведінки (діяль­ності), яке має загальний характер, виражає волю певної частини або всього суспільства і забезпечуєть­ся різноманітними засобами соціального впливу.

Загальний характер такого правила полягає в тому, що воно розраховане не на один випадок, а на групу, вид, коло суспільних відносин.

Соціальні норми класифікуються таким чином

1) за їх генезисом, тобто за джерелом і спосо­бом утворення — моральні, юридичні (правові), корпоративні (норми громадських об'єднань);

2) за сферою суспільних відносин, що ними ре­гулюються,— економічні, політичні, сімейні та ін.

Для кращого усвідомлення сутності й специфі­ки юридичних норм (система яких утворює об'єк­тивне юридичне право) їх слід співставити з: а) ти­ми нормами, які існували у соціально не розшарованому, соціальне однорідному суспільстві, і б) нормами, що існують у соціальне неоднорідно­му суспільстві одночасно, «паралельно» з об'єк­тивним юридичним правом.

Своєрідним соціальним явищем є система пра­вил діяльності, які встановлені або санкціоновані декількома державними чи міждержавними (між­народними) організаціями, виражають їх узгодже­ну волю і спрямовані на регулювання їхніх взаємин. Для позначення поняття, яке відображає таке явище, теж використовується термін «пра­во» — міжнародне публічне право.

Крім соціальних, існують також інші види норм фізичної поведінки, скажімо, правила технічні, фі-

Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки у первісному, соціальне однорідному суспільстві:

Норми поведінки у первісному суспільстві 1.Виражають волю всіх членів суспільства; 2.Виникають у свідомості членів суспільства; 3. Не відрізняють прав від обов’язків; 4. Забезпечуються громадською думкою (схваленням, осудом), звичкою, внутрішнім переконанням.

Норми права 1.Виражають волю домінуючої частини суспільства; 2.Встановлюються чи санкціонуються; 3. Розмежовують права і обов’язки; 4. Забезпечуються, крім інших засобів, також державним примусрм.

 

Ознаки, які відрізняють норми від інших соціальних норм у соціально неоднорідному суспільстві:

Норми права 1.Виникають, коли формується держава; 2. Встановлюються або санкціонуються державою; 3. виражаються волю домінуючої частини суспільства; 4. утворюють внутрішньо погоджену цілісність, єдність, тобто систему; 5. існують лише як одна (єдина) система норм у суспільстві.

Інші соціальні норми 1.Існують у будь-якому суспільстві; 2. Встановлюються або санкціонуються іншими суб’єктами суспільства; 3. виражають волю різних частин суспільства; 4. Можуть не бути внутрішньо погодженими, не мати властивостей системи; 5. Існують у вигляді кількох відносно самостійних систем нормативного регулювання.

зіологічні (біологічні), медичні, екологічні, агрономіч­ні. Зачіпаючи у багатьох випадках інтереси людей, їхніх груп, об'єднань, тобто набуваючи певного со­ціального значення, вони нерідко «озброюються» від­повідними засобами соціального контролю й забезпе­чення, а отже, функціонують як соціальні норми.

Від різноманітних правил фізичної поведінки (вчинків) слід відрізняти правила інтелектуальної (розумової, теоретичної, духовної) діяльності, на­приклад, правила логіки, математики, аутопсихо-тренінгу (медитації) тощо.

Нарешті, слід враховувати і те, що на поведінку людини, діяльність інших суб'єктів суспільного жит­тя впливають не тільки (а зрештою, і не тільки) різноманітні соціальні норми, але й ненормативні ре­гулятори, зокрема певні соціально-психологічні яви­ща (громадська думка, «атмосфера» та ін.), індивіду­ально-психологічні явища (почуття, підсвідомість,

 

Норми права 1.Формуюють правила поведінки, у вигляді прав і обов’язків;   2. Як правило, формально визначені за змістом;   3. Мають цілком визначені форми зовнішнього виразу;   4. Мають точно визначені межі дії, чинності; 5. Забезпечуються, крім інших засобів, ще й державним примусом.

Інші соціальні норми 1.Виражені не тільки через права й обов’язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла; 2.У багатьох випадках позбавлені формальної визначеності; 3. Можуть виражатися у будь-яких, не завжди фіксованих формах; 4. Не завжди мають точно визначені межі дії; 5. Забезпечуються тільки звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими поза державними засобами.

 

інтуїція, сумління, переконання, вірування та ін.), явища природи (біоенергетичні фактори, фізіологічні потреби, інстинкти, вроджені рефлекси та ін.).

 

2. Об'єктивне юридичне право та правосвідомість

Як зазначалось, формально-обов'язкові норми держави, система яких утворює об'єктивне юри­дичне право, є результатом цілеспрямованої, свідо­мої діяльності держави, певних її органів. Отже, безпосереднім, найближчим джерелом правил по­ведінки, що встановлює держава, є свідомість осіб, які входять до складу її відповідних органів, тобто погляди, уявлення цих людей щодо цілей, змісту і форми таких правил. Тому така свідомість якраз і вважається юридичною, «правовою» свідомістю.

Вона, безперечно, властива не тільки «авторам» юридичних норм, а й усім людям, які так чи інакше стикаються або можуть «контактувати» а об'єк­тивним юридичним правом.

Правосвідомість -'- це система понять, по­глядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з цим правом.

Склад правосвідомості

У складі правосвідомості виділяють такі елементи,

1) за змістом правових поглядів — інформацій­ний або когнітивний,— знання права (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту юридичних норм); оцінний або аксіологічний (ставлення до законодавства, до його складових ча­стин — позитивне, негативне, байдуже); регуля­тивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом (схильність, готовність вико­нувати або, навпаки, порушувати приписи юри­дичних норм);

2) за формою (способом) відображення правової дійсності — поняття про правові явища (напри­клад, поняття форми права); правові погляди (на­приклад, на роль законів у системі законодавства або причини правопорушень), правові уявлення (скажімо, уявлення про «образ» судді чи іншого представника юридичної професії); правові почуття (наприклад, почуття справедливості закону або судо­вого рішення, почуття особистої відповідальності за дотримання закону, за виконання вимог договору);

3) за рівнем відображення правової дійснос­ті — правова психологія (це правосвідомість, яка постає з буденної практики, в процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому фор­мується здебільшого стихійно, спорадично, несистематизовано; вона не осмислена теоретично, не впорядкована логічно; у ній переважають не поняттєві форми відображення правової дійсності) і пра­вова ідеологія (концептуалізована, логічно система­тизована, теоретично осмислена правосвідомість, в якій переважають «інтелектуалізовані» форми відображення правової дійсності; вона формується насамперед шляхом юридичної освіти, юридичних наукових досліджень). Ці обидві частини, «повер­хи» правосвідомості можуть включати як інтелек­туальні, так і емоційні елементи (хоча й у різних «пропорціях»), а також як правильні, істинні, так і помилкові знання про правову дійсність (хоча у теж неоднакових дозах);

4) за територіальною поширеністю — загаль­на правосвідомість; локальна (місцева, регіональ­на) правосвідомість;

5) за суб'єктами (носіями) правосвідомості — індивідуальна і колективна: а) загально соціальна (за­гальнонародна), б) національна, в) класова, г) групова;

6) за характером діяльності носив правосвідо­мості — професійно-юридична (практично-юридич­на, наприклад, правосвідомість суддів, юрискон­сультів організацій; науково-юридична, наприклад, правосвідомість науковців дослідно-юридичних ус­танов, викладачів юридичних вузів); професійно-не-юридична (наприклад, правосвідомість керівників підприємств, лікарів, бухгалтерів); непрофесійна (наприклад, правосвідомість учнівської молоді).

Взаємодія правосвідомості та правового регулювання

 

Вплив правосвідомості на право полягає в тому, що вона:

- виступає найближчим ідейним джерелом об'єктивного юридичного права;

- прогнозує і визначає зміни, вдосконалення, розвиток об'єктивного юридичного права, безпосе­редньо зумовлює правотворчість;

- є засобом, «каналом» тлумачення норм права;

- є духовною (ідеологічною) гарантією забезпе­чення здійснення права, додержання законності (проте здатна відігравати і протилежну роль);

- може використовуватися як інструмент подолан­ня прогалин у законодавстві при його застосуванні;

- є чинником вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норми (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопо­рушення);

- виступає чинником виховання поваги до права. Вплив об'єктивного юридичного права, правового регулювання на правосвідомість виражений у тому, що вони виступають найважливішими дже­релами її формування, перетворення і розвитку (щоправда, зміст, напрямок його впливу може бути неоднозначним: він залежить від якості законодав­ства, його відповідності реальним потребам та інте­ресам певних соціальних верств; від рівня роботи державного апарату; кваліфікованості і правової культури юристів; стану законності в країні та ін.).