Тема 10 Правові відносини

Засвоєння теоретичних положень даної теми сприятиме оволодінню регулятивно-юридичними механізмами, котрі функціонують у практичному житті, зокрема, формуванню вмінь і навичок спе­ціально-юридичного аналізу конкретних ситуацій, фактів, відносин. А такий аналіз — неодмінна умова правильного використання різноманітних

юридичних засобів (насамперед конкретних прав та обов'язків) для безперешкодного, безконфлікт­ного досягнення особистісне і суспільне корисних цілей, для здійснення і захисту прав людини та інших учасників суспільного життя.

 

1. Загальна характеристика правових відносин

Правове відношення — це передбачене юридич­ною нормою ідеологічне суспільне відношення, яке виражається у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права.

Соціальне призначення правовідносин — ство­рювати суб'єктам права конкретні соціальні мож­ливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Такі можливості й забезпечуються налагодженням сус­пільних зв'язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів.

Види правовідносин:

1) за галузевою ознакою — конституційні, цивіль­ні, трудові, кооперативні, сімейні, кримінальні та ін.;

2) залежно від визначеності кількості суб'єк­тів — загальні (кількість уповноважених або зо­бов'язаних суб'єктів не визначена), конкретні (кількість зазначених суб'єктів точно визначена);

3) за кількісним складом суб'єктів — прості (правовідносини лише між двома суб'єктами), скла­дні (правовідносини між трьома і більше суб'єк­тами);

4) залежно від елемента юридичної норми (дис­позиції або санкції), на основі якого виникають правовідносини,— регулятивні, охоронні;

5) за характером поведінки зобов'язаного су­б'єкта — активні (зобов'язаний суб'єкт мусить вчинити певні дії), пасивні (зобов'язаний суб'єкт по­винен утриматися від вчинення тих чи інших дій);

6) залежно від розподілу прав та обов'язків між сторонами правовідношення — односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки), двосторонні (кожна зі сторін має як права, так і обов'язки).

 

2. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридич­них прав і обов'язків.

Юридичною передумовою набуття учасником суспільного життя статусу суб'єкта правовідносин є наявність у нього принаймні правоздатності, а щодо певних правовідносин — ще й дієздатності.

Види суб'єктів правовідносин:

1) люди (фізичні особи) — громадяни даної держави, іноземці (громадяни інших держав), бі­патриди (громадяни двох держав), апатриди (особи без громадянства будь-якої держави);

2) об'єднання — державні (держава в цілому, її організації — органи держави, державні установи, підприємства), громадські (громадські організації, рухи, органи громадської самодіяльності, гро­мадські підприємства й установи);

3) соціальні спільноти — народ (нація), терито­ріальні спільності (за адміністративно-територіаль­ними одиницями, виборчими округами тощо), тру­дові колективи.

 

3. Об'єкти правовідносин

Об'єкт правовідношення — це певне особисте або соціальне благо, для здобуття і використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів.

Оскільки об'єкти правовідношення слугують дже­релом, засобом безпосереднього задоволення потреб суб'єкта, то саме ними визначається, «вимірюється» у кожному випадку цінність правовідношення.

Види об'єктів правовідносин:

1) матеріальні:

- фізичний стан людини;

- фізичні дії уповноваженого суб'єкта;

- фізичні дії зобов'язаного суб'єкта;

- речі (засоби виробництва, предмети спожи­вання, гроші тощо);

- етан природних об'єктів, явищ;

2) нематеріальні:

— морально-психологічний стан людини;

— певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей;

- духовні цінності.

 

4. Юридичні факти

Юридичний факт — це передбачена гіпотезою правової норми конкретна обставина, з настан­ням якої витікають, змінюються або припиня­ються правові відносини.

Види юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками — правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

2) за складом — прості, складні (юридичні склади);

3) за характером тривання в часі — одноактні (дискретні) — наприклад, купівля-продаж речі;

триваючі (процесуальні), тобто так звані юридичні стани (наприклад, перебування в шлюбі);

4) за наявністю волі — дії (відбуваються як ре­зультат волевиявлення відповідних осіб), події (трапляються незалежно від волі суб'єктів).

Юридичні факти, які є діями, залежно від від­повідності їх приписам правових норм поділяються на:

- правомірні (тобто дії, які відповідають юри­дичним приписам):

а) юридичні акти, тобто правомірні дії, які чи­няться зі спеціальною метою викликати певні юридичні наслідки (наприклад, прийняття судом рішення у справі, складання людиною заповіту);

б) юридичні вчинки, тобто правомірні дії, які такої мети спеціально не мають (скажімо, малю­вання художником картини для особистого корис­тування, відправлення листа поштою);

- неправомірні (дії, які суперечать юридич­ним приписам):

а) винні, тобто правопорушення (злочинні, різ­номанітні проступки);

б) безвинні — так звані правові аномалії;

5) за онтологічним статусом — факти (акти), які обґрунтовані обставинами: а) реальними і б) уяв­ними (презумпціями).

Правова презумпція — це закріплене в законо­давстві припущення про наявність або відсут­ність певних юридичних фактів, яке може призве­сти до виникнення, зміни або припинення пра­вовідносин.

Види правових презумпцій:

презумпції, що не можуть бути спростовані (неспростовні),— це такі припущення щодо існу­вання певного факту, які не потребують доведення і не підлягають сумнівам, спростуванню (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітньої особи);

презумпції, що можуть бути спростовані (спростовні),— це такі припущення щодо існуван­ня певного факту, які мають юридичне значення доти, доки щодо цього факту не буде встановлено інше (наприклад, презумпція невинності особи, презумпція батьківства).