Значення відомостей, котрі подаються у даній темі, зумовлюється насамперед тим, що вони ма­ють бути неодмінним складовим елементом світо­глядних уявлень кожної людини: адже зараз у світі фактично відсутні суспільства, в яких не бу­ло б держави, які існували поза нею. Тому кожна людина, вступаючи у взаємовідносини з державою, її органами, посадовими особами, повинна мати правильні, науково обґрунтовані уявлення щодо природи, сутності цього надзвичайно важливого, практично значущого соціального явища.

1. Загальне поняття й ознаки держави

Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеки суспільства здійснює керівництво ним на­самперед в інтересах цієї частини, а також уп­равління загальносуспільними справами.

Коментуючи запропоноване визначення (яке, подібно до будь - яких дефініцій, не може претенду­вати на фіксацію всіх аспектів того явища, що відображається поняттям держави), відзначимо

лише такі моменти.

По-перше, виникнення та існування держави

пов’язується на ваш погляд, з будь-яким соціаль­ним (не біологічним) розшаруванням суспільства, з його розподілом на ті чи інші частини, які поряд зі спільними загально соціальними та загальнолюдсь­кими мають також свої особливі, нерідко і проти­лежні потреби, інтереси. Розподіл суспільства тільки на класи (У соціально-економічному, тра­диційно марксистському розумінні цього поняття) - це хоча й найбільш поширена причина ви­никнення держави, проте не єдино можлива. Вона може сполучатися переплітатися з поділом сус­пільства скажімо на етнічні групи та інші соці­альні підрозділи (які, проте, як і «чисті» класи, посідають зде"⁰¹'"^1311101'⁰ неоднакове становище у си­стемі суспільного виробництва). Отже, будь-яка соціальна неоднорідність суспільства зумовлює не­обхідність держави Такий підхід аж ніяк не запе­речує не виключає класового пояснення держави, але не зводиться тільки до нього.

По-друге, при деякій, на перший погляд, невиз­наченості поняття «домінуюча частина населення» все ж зрозуміло Що йдеться про найвпливовішу соціальну групу» хоча такий (вирішальний) її вплив (зокрема, панування) може знаходити свій прояв у різних сферах суспільних відносин і здійснюватись різними засобами, у різних формах.

По-третє запропонована дефініція чітко фік­сує що саме держава призначена вирішувати за­гальносуспільні питання, організовувати задово­лення загально соціальних потреб; окрім неї, здій­снити це неспроможна будь-яка інша організація (структура). Однією з таких найперших потреб є забезпечення певної єдності суспільства як цілісно­го соціального організму (які б внутрішні супереч­ності, конфлікти його не розшаровували). Остання обставина якраз і зумовлює інтегративну (коорди­нуючу, узгоджувальну, консенсусну місію держа­ви, при виконанні якої вона може виступати ви­разником, представником інтересів не тільки домінуючої частини населення, але й усього суспільства. Проте якщо обмежитись тільки цією суттєвою властивістю, класифікацію держав за їх соціальною сутністю здійснити не вдається.

По-четверте, «замикання» соціальної сутності держави на потреби та інтереси (чи то домінуючої частини, чи всього суспільства) дозволяє матеріа­лістично, тобто максимально об'єктивно, визначи­ти цю сутність.

Ознаки, які відрізняють державну владу від влади первісного, соціальне однорідного суспіль­ства:

- у первісному суспільстві соціальна влада ви­ражає і захищає інтереси всіх членів суспільства;

у соціальне неоднорідному ж — інтереси насампе­ред керівного (панівного) класу, його частини або якоїсь іншої соціальної групи;

- у первісному суспільстві носії влади не відо­кремлюються за соціальним статусом, професійно від інших членів суспільства; у соціальне неодно­рідному (зокрема, класовому) суспільстві носії вла­ди в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, «загони»;

- у первісному суспільстві населення не опо­датковується; у соціальне неоднорідному (зокрема, класовому) суспільстві для утримання державної влади встановлюються податки;

- у первісному суспільстві органи влади не по­діляються за окремими функціями на певні види, а у соціальне неоднорідному (зокрема, класовому) суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами (виникає специфічна структура влади);

- у первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території во­ни б не перебували; а в державі влада поши­рюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;

- у державі складається система особливих за­гальнообов'язкових правил поведінки — юридич­них норм, яких не знало первісне суспільство. По­няття про такі норми стало позначатися з певних причин словом (терміном) «право».

2. Виникнення держави

Причини виникнення первісної (архаїчної) держави.

Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровноспоріднених зв'язках (роди), були, безперечно, соціальне однорідними утвореннями: групи людей, що існували всередині спільноти, виділялись виключно за біологічними властивостями (стать, вік, фізичний стан тощо). Тому й органи управління таким суспільством (збори сородичів, старійшина роду та ін.), а також загальні правила поведінки (звичаї, ритуали, тра­диції, табу), які діяли у ньому, виражали інтереси всіх його членів-сородичів.

Та внаслідок повільного, але неминучого, «не­відворотного» розвитку й ускладнення суспільно­го виробництва, а відповідно, і всього суспільного життя, об'єктивно виникають такі соціальне не­обхідні потреби, функції, на реалізації яких почи­нають зосереджуватись лише окремі члени роду, племені. Формуються, отже, хай спочатку і неве­ликі, групи людей, за котрими поступово закріп­ляються ці «ролі», котрі здебільшого вже «спеціа­лізуються» на вирішенні саме загально соціальних справ. До останніх насамперед належать: а) уп­равління — організація, координація діяльності сородичів, соплемінників; б) шаманство — риту­ально-обрядові, релігійні функції; в) військове ке­рівництво — організація захисту від завойовників та ін.

У таких «управлінців», певною мірою вже від­окремлених від «звичайних» членів спільноти, ви­никають, окрім загальносуспільних, ще й спе­цифічні групові інтереси, а отже, спільнота посту­пово стає мірою соціально неоднорідною. І це, як свідчать дані сучасної етнографії, археології, ста­родавньої історії, може відбуватись ще до суспіль­ного розподілу праці (зокрема, на скотарство та землеробство) і до виникнення приватної власності на засоби виробництва (але за наявності надлишко­вого продукту).

Зазначені угруповання утворюють, можна ска­зати, прошарок племінної бюрократії (управ­лінської, військової, релігійної), який здійснює ке­рівництво суспільством вже не тільки у його за­гальних інтересах, але, так чи інакше, й у власних корпоративних інтересах. Остання обставина якраз і становить ту суттєву відмінність, котра відрізняє цю організацію управління від організації публіч­ної влади у соціально однорідному (первіснооднорідному) суспільстві. Тому ця організація має бути відображена спеціальним поняттям, що йому відповідає сьогодні термін «держава».

Отже, якщо не вважати племінну бюрократію соціально-економічним класом у традиційно-марк­систському розумінні цього поняття (ця частина суспільства, вже посідаючи специфічне місце у си­стемі розподілу матеріальних благ, соціальних функцій, «ролей», прав і обов'язків, все ж не від­різняється від інших своїм відношенням до засобів виробництва), можна констатувати наявність до­класової держави — держави племінної бюро­кратії. Вона була, за її соціальною сутністю, ор­ганізацією публічної (політичної) влади доміную­чої верхівки племінного соціально-неоднорідного суспільства. До речі, про архаїчну докласову дер­жаву писали такі вчені як Ф. Енгельс у книзі «Ан-ти-Дюрінг» (1878 р.) та М. С. Грушевський у праці «Початки громадянства (генетична соціологія)» (1921 р.). А якщо вважати племінну бюрократію

соціальним класом, тоді таку організацію треба буде розглядати як класову державу.

З виникненням приватної власності на засоби виробництва, яка поступово зосереджується насам­перед у руках зазначеного прошарку суспільства, а далі, з виникненням класів рабовласників і рабів (у деяких країнах — класів феодалів і кріпосних), соціальна сутність держави змінюється: остання стає організацією політичної влади рабовласників (або ж відразу феодалів).

Чимало таких держав згодом підкоряли собі інші народи (як державні, так і бездержавні) або ж самі втрачали незалежність внаслідок воєн чи ін­ших історичних подій.

Причини утворення національної держави

Згодом, коли набирали сили такі нації, що жи­ли компактно на своїй історичній території, та вна­слідок конкретних історичних причин перебували у складі інонаціональних або багатонаціональних держав, відносно самостійним чинником утворення нових держав ставало здійснення такими націями (народами) їх права на політичне самовизначення. За певних обставин цей чинник може набувати ви­рішального значення і вести до формування націо­нальних держав. Згадані держави утворювалися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних формувань (за останнім варіантом відбувається нині утвердження незалежності дер­жави Україна).

Втім, і «національні» держави завжди виника­ють у суспільстві, яке є соціально неоднорідним.

Зовнішніми (формальними) реквізитами націо­нальної приналежності держави мають бути, як правило, певні історично зумовлені її офіційні сим­воли: прапор, герб, гімн.

Ознаки, котрі відрізняють державу від інших організацій у соціальне неоднорідному суспільстві:

- у кожній країні із соціально неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій — багато;

- тільки держава виступає офіційним представ­ником усього суспільства; всі ж інші організації репрезентують лише його частину;

- тільки держава може вирішувати загально­суспільні справи — інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;

- держава має у розпорядженні для виконання своїх завдань та функцій специфічний апарат, який володіє владними повноваженнями і має матеріаль­ні засоби для реалізації цих повноважень;

- тільки держава може встановлювати загаль­нообов'язкові для всього населення правила по­ведінки — юридичні норми (право як спеціально-соціальне, юридичне явище);

- тільки державна влада характеризується су­веренітетом. Його ознаки:

- верховенство влади; повнота влади; самостій­ність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у даній країні, так і за її межами.

Аналізувати співвідношення національних (етнічних) та соціальних коренів, аспектів будь-якої держави можна, виходячи з таких загальних положень:

1. Майже в кожній утвореній за новітню історію державі її народ (населення) є етнічно не­однорідним, складається, так чи інакше, з різних національно-культурних спільностей.

2. Кожна з таких етнічних спільностей, як пра­вило, соціально неоднорідна, поділяється на певні класи, стани, прошарки, інші утворення, групи.

3. Не існує частин суспільства (класів, верств тощо), які були б етнічно нейтральними, «дистиль­ованими», цілком позбавленими національних вла­стивостей, рис.

Цим об'єктивно й зумовлюється складне перепле­тіння, діалектична взаємообумовленість, взаємоза­лежність соціальних і національних засад у сутності будь-якої держави (зокрема, сучасної України).

У наведених положеннях поняття нації, націо­нальної приналежності використано в його суто етнічному розумінні. Але й у цьому випадку слід за­уважити, що національність (національна належ­ність) людини, групи людей — це об'єктивний ре­зультат передусім (хоча й не тільки) її реальної конкретно-історичної соціалізації; він виявляєть­ся, головним чином, в її соціальне (а не біологічно) обумовлених, тобто «вирощених» певним соціумом (а не генами), властивостях. Саме внаслідок цього, по-перше, для визначення національної приналеж­ності людини або групи людей їхні біологічні, фізіологічні та інші позасоціальні властивості мо­жуть мати лише допоміжне, другорядне, проте аж ніяк не вирішальне значення.

По-друге, навряд чи може існувати єдиний, уні­фікований еталон (універсальний набір, «пакет» показників) приналежності людини до певної на­ції, особливо якщо окремі її частини протягом значного періоду існували у суттєво відмінних со­ціальних умовах. У цьому випадку можна говори­ти про різновиди певної нації (етносу), які є істо­рично рівнозначними, «рівноправними» і не мо­жуть порівнюватися, а тим більше протиставлятись один одному з позицій національної «чистоти».

А по-третє, одна й та сама людина, яка перебу­ває, особливо з дитинства, у багатонаціональному середовищі, оточенні, може в процесі становлення, формування, розвитку своєї особистості засвоювати різні етнокультурні ролі, надбання, здатна ставати носієм декількох (хоча й у різних «дозах») національно-культурних рис, особливостей, пара­метрів, менталітетів. І вона проявляє їх (хоч і не­рівномірно, нерівноцінно) у відповідних етнокуль­турних режимах, ситуаціях, відносинах.

Очевидно, що тоді як осіб без національності, тобто абсолютно позбавлених яких би то не було об'єктивних національних рис, не існує, то особи, які є носіями властивостей кількох націй, досить поширені (у тому числі в Україні).

Проте існує ще й інше розуміння поняття на­ції — у її політичному, державно-громадянському вимірі, деякою мірою «юридизоване», а саме: на­ція — це спільність громадян даної держави. Саме

така позиція знаходить сьогодні все ширше виз­нання й підтримку державного керівництва сучас­ної України.

3. Види типів держав за їх сутністю

Типологія — теорія про типи тих чи інших явищ. Типологія держав призначена класифікува­ти, «розподіляти» всі держави, що існували в іс­торії людства або існують і зараз, на такі види, групи, класи, котрі дають змогу розкрити їх соці­альну сутність.

Соціальна сутність держави (а втім, як і будь-якого іншого соціального явища) полягає в її здат­ності задовольняти певні потреби та інтереси тієї чи іншої спільності (соціальної групи, частини, а іноді й усього суспільства). Отже, розкрити соціальну сутність держави означає виявити і вказати, інтере­си і волю якої саме частини суспільства (класової, національної чи іншої) виражає, задовольняє дана держава. А досягнути цього можна тільки шляхом наукового, теоретичного дослідження держави, причому здійснюваного на основі соціальне зміс­товного, соціальне сутнісного підходу (відомо, що її офіційна назва, словесна «самореклама», як свід­чить історія, не стільки розкривала, скільки прихо­вувала, маскувала її справжню роль); і якби декла­ративна «зовнішність» держави, її термінологічна самооцінка завжди відповідали суті цього явища, потреби в науці, мабуть, не виникало б).

Розподіляти держави на певні різновиди (типи, класи) можна, ясна річ, і за іншими критеріями, зокрема, за методами здійснення влади (демокра­тичні і тоталітарні), за характером та рівнем тех­нічного, технологічного розвитку суспільства (до-індустріальні, або аграрні, індустріальні, постіндустріальні, чи, як сьогодні іноді висловлюються, інформаційні), за ставленням держави до релігії (теократичні, світські, атеїстичні), за географічним розташуванням (східні й західні; європейські, азіатські та ін.) тощо. Усі зазначені класифікації можна зустріти у давній та сучасній літературі. Однак жодна з подібних типологій, відображаючи, безперечно, досить важливі риси, параметри дер­жави, не дає відповіді на питання,— волю якого населення, якої його частини виражає даний різно­вид держави. А без такої відповіді соціальна сут­ність того явища, котре відображається поняттям держави, залишається нерозкритою, «прихова­ною». Тому згадані класифікації не можуть замі­нити такої типології держав, яка б фіксувала відмінності між ними саме з точки зору їх соціаль­ної сутності. Історія існування держав — це, як правило, історія зміни їх соціальної сутності. Тому й типи держав є їх історичними типами.

Історичний тип держави — це система суттє­вих рис, притаманних усім державам, економічною основою яких є певний тип виробничих відносин і які виражають соціальна змістовну (зокрема, кла­сову) сутність і соціальне призначення держави.

Основні причини зміни типів держави:

- розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин;

- зміна соціальної (зокрема, класової) структу­ри суспільства; зміна панівного, домінуючого в економіці класу або іншої панівної, керівної групи населення, виникнення нового співвідношення класових та інших соціальних сил;

- перехід державної влади до представників ін­шого класу (частини класу, союзу класів) або іншої соціальної групи, а отже, зміна соціальної сутності держави.

При цьому слід пам'ятати, що хоча й має місце залежність держави насамперед від панівної, чи домінуючої, групи (класу) в суспільстві, проте дер­жава є відносно самостійним утворенням.

Ознаки відносної самостійності держави:

організаційна відокремленість її від суспільства в цілому, від будь-яких груп і класів (зокрема, від панівного, домінуючого); і

наявність власної внутрішньої будови (структу­ри) та особливих, специфічних інтересів;

залежність не тільки від домінуючого класу, до­мінуючої групи, але, тією чи іншою мірою, й від інших груп суспільства (зокрема, від національних чи етнічних спільностей);

залежність не тільки від співвідношення класо­вих та інших соціальних сил всередині країни, а й від зовнішньополітичних умов і подій;

необхідність виконувати не тільки суто класо­ві, групові, а й загальносоціальні функції.

Внаслідок цього, існували, існують і будуть іс­нувати держави так званого перехідного типу. Во­ни, як правило, виражають волю кількох спільно­стей (класів, націй, верств, груп) або ж волю час­тини певної спільності.

У різні епохи існували наступні історичні типи держави: племінно-бюрократичний, рабовласниць­кий, феодальний, буржуазний. Така класифікація зумовлюється тим, що саме вказані соціально-еко­номічні спільності, класи — племінна бюрократія, рабовласники тощо — були домінуючою частиною населення у тому чи іншому суспільстві на певному етапі його історичного розвитку. Крім зазначених (та деяких інших перехідних) типів держави, вже відомих в історії людства, є підстави прогнозувати утворення у майбутньому держави так званого со­ціально-демократичного типу — держави трудів­ників-власників.

Між названими «чистими» типами держави, як правило, існували (а подекуди і нині існують) дер­жави перехідних, так званих «змішаних» типів. До останніх належить, зокрема, ті сучасні держа­ви, які обрали орієнтиром для свого розвитку пра­вову державу соціальної демократії.

Типологічна приналежність держави відобра­жає її соціально-змістовну сутність, так би мовити, у статиці. А в динаміці, в «роботі» держави така сутність розкривається через реалізацію її основ­них функцій.

4. Функції держави

Функції держави — це основні напрямки діяль­ності держави, які розкривають її соціальну сутн­ість і призначення в суспільстві.

Види функцій держава:

1) за соціальним значенням державної діяльнос­ті — основні (безпосередньо характеризують соці­альну сутність і призначення держави) і неосновні (не розкривають безпосередньо її соціальної сутності);

2) за територіальною спрямованістю — внут­рішні і зовнішні;

3) за сферою суспільного життя — гуманітарні, економічні, політичні;

4) за часом виконання — постійні (здійснюють­ся протягом усього часу існування даної держави), тимчасові (здійснюються протягом лише певного відтинку часу, наприклад, під час стихійного ли­ха, війни).